Зміст та поділ авторського права

Вступ

Розділ 1. Зміст авторського права

Розділ 2. Поділ авторського права

2.1 Особисті немайнові права автора

2.2 Майнові права авторів

2.3 Інші авторські права

Розділ 3. Обмеження майнових авторських прав

3.1 Строк чинності авторського права

3.2 Вільне використання творів без виплати винагороди

3.3 Вільне використання творів з виплатою винагороди

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбуваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються нові форми, прийоми, виникають нові способи об'єктивного вираження духовного багатства людини. Художня творчість щільно пов'язана з науково-технічним прогресом. У зв'язку із створенням творів літератури, мистецтва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні -- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступником у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Завдання авторського права -- створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права" дозволяє вільне використання випущених у світ творів без дозволу автора, але в межах Закону. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законодавчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі.

Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині Авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторські права -- це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

авторський право майновий винагорода

Розділ 1. Зміст авторського права

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.

Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва. Твір, що охороняється авторським правом, є особливим об'єктом, що відображає особистість автора, який «живе» у своєму творі. Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інтелектуальний і персональний зв'язок із твором.

Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайнові і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав особистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору.

Такий поділ авторського права має велике практичне значення. Інтереси морального та майнового порядку мають різну історію, різні сфери застосування, виникають і зникають неодночасно.

Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньо авторові твору, незалежно від того, хто володіє майновими авторськими правами. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. Ці особи і, передусім, спадкоємці мають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Майнові права на використання твору мають строковий характер, можуть вільно переходити до інших осіб відповідно до договору або закону.

Особливість авторського права полягає ще й у тому, що воно має нематеріальну сутність. При цьому, об'єкти авторського права існують лише у матеріальному вигляді. Тому відповідно до законодавства авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт (матеріальну річ), в якому втілено твір, перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягнуть за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне і навпаки (стаття 419 Цивільного кодексу України та стаття 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ).[1]

Авторські права відносно творів не можуть автоматично вважатися правами власника матеріальної речі в якій втілено твір, а є правами sui generis (особливими правами). Право власності виникає з фактичних відносин; виключне право - через те, що законодавство визнає їх за певним суб'єктом. Право власності за своєю суттю безстрокове - поки існує річ, існують і відносини власності щодо неї, натомість виключне право діє обмежений законодавством період часу, по закінченні якого припиняється. Право власності практично не має територіальних обмежень - при переміщенні речі до іншої держави права її власника не припиняються; існування ж виключного права залежить від того, чи визнає його за даною особою закон іншої держави або ні. Виключне право - це юридична конструкція, яка полягає в тому, що власне закон визначає особу, в якої це право виникає. Воно не має в своїй основі інших, крім юридичних відносин. Виключне право має тимчасовий і територіальний характер.

Тому Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється знищувати або руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові або його спадкоємцям за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям зробити копію твору у будь-якій формі.[2]

Розділ 2. Поділ авторського права

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним, породжується власне фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання будь-якої формальності або чиєї-небудь згоди.

Авторство так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання та захисту. Усі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру похідні від права авторства, оскільки надаються автору лише тому, що він має право авторства.

Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).[1]

Відповідно до права на захист репутації за автором з моменту створення твору закріплюється право на захист твору (включаючи його назву) від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі й гідності автора. У разі ви-дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора доповнювати твори ілюстраціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвяти, епіграфи, анотації.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації - одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповідних виправлень, публікації за рахунок порушника інформації про допущене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Національним законодавством перелік особистих немайнових прав автора може бути розширено або уточнено їх зміст. Так, відповідно до законодавства України за автором закріплюється право на авторське ім'я та право на недоторканність твору.

Ім'я автора - це сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо.

Згідно з правом на авторське ім'я автор може використовувати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям; під вигаданим ім'ям, вибраним для позначення свого авторства (псевдонімом) або без по-значення імені (анонімно).

Автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.

Автор має право вибирати псевдонім, зазначати чи вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені на творі та його примірниках, під час будь-якого публічного використання твору.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям. Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість спів-авторів. Законодавством не передбачено яких-небудь спеціальних вимог або порядку для придбання права на псевдонім.

Автор має право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом.

Право на авторське ім'я може бути реалізовано шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). У такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначають у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, на-приклад, передових статей у газетах і журналах, статей у довідниках і словниках. Авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я.[3]

Право на недоторканність твору означає, що ніхто не має права переробляти твір без дозволу автора (це положення перенесено з радянського законодавства). Часто його вважають близьким до права на захист репутації та до одного із видів майнових прав автора - права на переробку.

Відповідно до статті 439 Цивільного кодексу України у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

На сьогоднішній день в українському законодавстві відсутнє право обнародування твору як особисте немайнове право автора. Це на нашу думку, є помилковим з огляду на наступне.

Суть права на оприлюднення можна визначити як юридично забезпечену автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. При цьому автор вирішує два питання.

По-перше, він визначає, чи готовий його твір для доведення до невизначеного кола осіб. Автор може зберігати створений ним твір у таємниці від публіки доти, доки сам не вирішить, що він є досить зрілим, завершеним і готовим для оприлюднення. За бажанням автора може бути оприлюднений і ще не закінчений твір. Та зробити це має право лише сам автор, оскільки тільки він може судити про ступінь готовності свого твору для оприлюднення.

По-друге, зазначене право включає вирішення питання про час, місце та спосіб оприлюднення. Автор може оприлюднити твір самостійно або дозволити це зробити іншим особам. Вибір способу оприлюднення залежить як від виду створеного твору, так і від бажання автора.

Право на оприлюднення є самостійним правом автора твору, хоч завжди реалізується одночасно зі ще якимось іншим правом. Оприлюднити твір, тобто зробити його доступним для загального відома, не можна, не реалізувавши будь-яке інше право автора, наприклад, право на опублікування, право на публічний показ, право на публічне виконання тощо. Кожне з цих прав виражає окремий інтерес автора і кожне з них може бути реалізовано незалежно від інших прав.

За життя автора тільки він сам може вирішити питання про оприлюднення твору. Ніхто не може змусити автора оприлюднити твір поза його волею. Це повною мірою стосується і тих творів, які створені автором у зв'язку з виконанням службових обов'язків, хоча відмова автора від оприлюднення такого твору в ряді випадків може розглядатися як порушення ним обов'язків за трудовим контрактом.

Порушенням обов'язків за авторським договором розглядається і заборона автора на оприлюднення твору, створеного ним за замовленням. Її розглядають підставою для притягнення автора до відповідальності, проте змусити автора оприлюднити твір неможливо.[4]

Істотним є те, що в результаті оприлюднення твір вперше стає доступним для публіки. При цьому не має значення, яким чином публіка одержить доступ до твору - придбавши примірники виданої книги, відвідавши творчий вечір автора, почувши твір по радіо тощо. Також не має значення фактичне ознайомлення публіки з твором, головне, що для такого ознайомлення створена реальна можливість.

Якщо твір оприлюднений поза волею автора, то, хоча фактично він став доступним публіці, з юридичної точки зору зберігає режим неоприлюдненого твору.

З моменту оприлюднення змінюється правовий режим твору. Якщо до моменту оприлюднення твір недоторканний і перебуває повністю під владою автора, то від моменту оприлюднення монопольне право автора розпоряджатися своїм твором зазнає певних обмежень - відносно оприлюднених творів допускаються випадки можливого використання їх без згоди автора.

Особисте немайнове право на оприлюднення, з формальної точки зору, не може відчужуватися і передаватися за договором, а також передається у спадщину. Право на оприлюднення, як право вирішувати, як і коли твір побачить світ і чи побачить взагалі, належить тільки автору.

Твір, випущений у світ на підставі договору, укладеного під впливом помилки, обману, насилля, загрози тощо, набуває статусу неоприлюдненого від моменту визнання укладеного таким чином договору недійсним.

Серед особистих немайнових авторських прав, визначених законодавством України, відсутнє право автора на відкликання твору, яке є в національних законах інших держав. Суть його полягає у тому, що втор має право відмовитися від раніше прийнятого рішення про оприлюднення твору або, якщо твір уже оприлюднений, може дезавуалювати дії стосовно доведення його до загального відома, публічно сповістивши про його відкликання.

Особисті майнові права автора поділяються на дві категорії: позитивні і негативні. Позитивними є право на обнародування та право на відзив (відкликання), які вимагають активних дій з боку автора щодо реалізації своїх прав.

Негативні або захисні - є інші права авторства, захист репутації, оскільки вони направлені на утримання інших суб'єктів від активних дій, які можуть порушити права автора.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора охороняються безстроково.[5]

2.2 Майнові права авторів

Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора.

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими правами автора на твір є:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права, встановлені законодавством.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

На відміну від вказаної статті Цивільного кодексу України стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право на використання твору визначає як виключне право. Це є більш коректним, оскільки право на використання твору за своєю юридичною природою є виключним. Особливість його полягає у тому, що лише автор може вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів та щодо доцільності (готовності) твору до оприлюднення.[6]

Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує способів можливого його використання не тільки на момент створення, а й протягом строку правової охорони. При цьому вони не залежать одне від одного. Законодавством встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яке має авторське право на твір) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

До виключних авторських прав відноситься право дозволяти використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом за виключенням випадків встановлених законодавством. Надання права на використання твору може здійснюватися на підставі договору, порядок укладення якого встановлено законодавством.

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право визначено як майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах визначеного строку.

Відтворення - це право на виготовлення одного або більше примірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Виключне право суб'єкта авторського права дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Праву на відтворення присвячено статтю 9 Бернської конвенції. Зазначене право, що становить власне основу авторського права, було включено до Конвенції лише під час її Стокгольмського перегляду в 1967 році. Хоча таке право, в принципі, й визнавалося всіма державами-членами Бернської конвенції, проблеми виникали у зв'язку з необхідністю знайти прийнятне формулювання, яке охоплювало б усі можливі винятки, але не було настільки широким, щоб зробити зазначене право надто абстрактним.[7]

Переклади творів - це передача твору мовою, відмінною від мови оригіналу.

Переклад повинен передавати зміст і стиль твору у достовірному і неспотвореному вигляді. Тому вимогою для здійснення перекладу є отримання відповідного дозволу у автора.

Переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни творів.

Переробка твору літератури або мистецтва - це створення похідного твору шляхом будь-якої необмеженої переробки раніше існуючого твору. Однак, деякі переробки мають на меті пристосування твору до конкретних умов специфічного використання. Так, драматичні твори враховують можливості театру, який здійснює їх постановку. Будь-яку переробку твору, як правило, можна здійснювати тільки з дозволу суб'єкта авторського права.

Адаптація - скорочення та спрощення друкованого тексту з урахуванням віку, професії, рівня мовної підготовки читача.

Під аранжуванням розуміють переклад музичного твору, написаного для одного інструмента або групи інструментів (голосів), для виконання на іншому інструменті або іншим складом інструментів (голосів); полегшений виклад музичного твору для виконання на тому самому інструменті; у джазі - різноманітні зміни, що вносяться безпосередньо під час виконання й пов'язані з імпровізаційним стилем виконання.[8]

Адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, з урахуванням прав автора оригінального твору.

Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо.

Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії та антології, які становлять собою за підбором і розташуванням матеріалу результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, за умови дотримання права авторів кожного із творів, що становлять частину таких збірників.

Виділяють такі критерії надання охорони збірникам: необхідно, щоб підбір і розташування матеріалів, що входять у збірник, енциклопедію, антологію тощо, були результатом інтелектуальної творчості. Авторське право упорядника поширюється власне на збірник як такий, але не на твори, включені до збірника. Оскільки твором є лише сама система розташування матеріалу або його обробка, це не перешкоджає іншим особам піддавати той же матеріал іншій систематизації та обробці й тим самим створити новий твір.

До публічного виконання відносять усі види театральних постановок, концерти, циркові вистави, виконання музичних творів на танцмайданчиках і дискотеках, у клубах, барах, ресторанах та інших громадських місцях.

Право на публічне виконання стосується музичних, драматичних, хореографічних, літературних і деяких інших творів. Зазначене право може реалізуватися по відношенню до ще не оприлюднених творів, так і творів, які вже оприлюднені.

Публічне виконання не передбачає обов'язкового безпосереднього «живого» контакту публіки з твором. Воно може опосередковуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюється аудиторія; публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо виконується, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його сповіщенням.

Охорона майнових прав автора не залежить від розповсюдження творів шляхом першого продажу, а право на здавання творів у найм чи у прокат не залежить від того, чи зазначена дія відбувається до першого продажу чи після першого продажу примірників твору.

Існують такі стандарти охорони права автора на розповсюдження твору:

якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний обіг шляхом їх продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди автора і без виплати авторської винагороди;

право на розповсюдження оригіналу або примірника твору шляхом здавання в прокат, незалежно від права власності на ці примірники, належить автору або іншому суб'єкту авторського права на аудіовізуальний твір, комп'ютерну програму, твір, зафіксований у фонограмі, музичний твір у вигляді нотного запису.

Право надавати дозвіл на розповсюдження допомагає автору обмежити територію, на якій розповсюджуватимуться (тобто перебуватимуть у цивільному обігу) виготовлені за його згодою примірники твору.

Якщо примірники правомірно опублікованого твору введені з дозволу автора в цивільний обіг шляхом продажу або іншої передачі власності, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди автора і без виплати винагороди.

Принцип вичерпання прав діє в межах визначеної території. Якщо книги хочуть продавати на іншій території, то автор має можливість скористатися своїм правом відтворення доти, доки за його згодою примірники твору і там не будуть введені в цивільний обіг.

Законодавець передбачає принцип вичерпання прав тільки відносно правомірно опублікованих творів.[9]

Продаж означає реалізацію копій твору за плату. Здавання у майновий найм - це передання права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору, фонограми, відеограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди. Одержання плати за передачу копії твору у власність або в тимчасове користування не є обов'язковою ознакою розповсюдження. Примірники творів можуть передаватися третім особам і безкоштовно. Типовим прикладом такого розповсюдження є діяльність бібліотек.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені в цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) та без виплати авторської винагороди.

Згода автора вимагається лише на перший продаж примірників твору; в подальшому вони циркулюють у цивільному обігу вільно, не порушуючи авторських прав. Власник примірника твору може продати його, обміняти, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо. Однак, законодавство забороняє йому без згоди автора розповсюджувати твір шляхом здавання його в майновий найм чи комерційний прокат, бо зазначене право за прямою вказівкою законодавства зберігається за автором, незалежно від права власності на примірники твору.

Автору належить право самостійно здійснювати або дозволяти імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або інших суб'єктів авторських прав. Тобто за автором закріплена можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію держави примірників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Підставою для спеціального виокремлення права на імпорт є територіальна обмеженість сфери дії авторських прав. Твір, який не охороняється на території тієї або іншої країни, може там вільно використовуватися. Однак, якщо примірники цього твору будуть доставлені з метою розповсюдження в державі, на території якої твір охороняється, це буде порушенням авторських прав. Йдеться лише про твори, зафіксовані на матеріальних носіях і відтворені хоча б у кількох примірниках.

Зазначене право нерозривно пов'язане з правом на розповсюдження і певною мірою є його деталізацією. Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг більш ефективно здійснювати належне йому право на розповсюдження. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження заздалегідь ще до передбачуваного порушення.

Перелік видів використання твору, визначений законодавством, має невиключний характер. Поява нових видів використання творів є явищем закономірним і пов'язана з об'єктивними умовами розвитку суспільства.[10]

2.3 Інші авторські права

Законодавство України визначає специфічні права авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, які включають право їх участі у реалізації проектів цих творів (стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Суть його полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної) графіки та пластики (ескізів, креслень, планів, рисунків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою автора .

У результаті практичної реалізації проекту змінюється лише матеріальний носій, в якому втілено твір архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а отже це розглядається як інший спосіб відтворення твору.

Виокремленням цього права законодавець лише підкреслив, що право архітекторів не обмежено тими кресленнями, ескізами та макетами, в яких втілена їх творча думка. Воно діє і відносно тих рішень, які знайшли втілення в конкретних об'єктах, що будуються або вже збудовані.

Без згоди автора, а в разі переходу прав до правонаступника без згоди останнього, не можна повторно реалізувати відповідний проект, хоча б він і був уже втілений в конкретних об'єктах.

До прав автора прийнятого архітектурного проекту віднесено можливість участі в реалізації свого проекту при розробці документації для будівництва і при будівництві будівлі або споруди, якщо інше не передбачено договором.

Статтями 448 Цивільного кодексу України та 26 і 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права» затверджено специфічні права авторів художніх і літературних творів.

Право доступу до твору образотворчого мистецтва означає, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.

Право слідування (право автора на частку від суми продажу оригіналу твору) означає, що автор твору образотворчого мистецтва чи оригіналу рукопису літературного твору, а у разі його смерті спадкоємці, впродовж строку чинності майнових авторських прав користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва та оригіналів рукописів літературних творів, невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Зазначені права можна віднести до майнових авторських прав, разом з тим в них відмічаються також ознаки особистих (немайнових) прав автора. Так право доступу є складовою частиною права використання твору шляхом відтворення, в той же час воно є не від'ємним і належить лише авторові твору образотворчого мистецтва. Право слідування може переходити до спадкоємців авторів оригіналів художнього та літературного твору, але направлено на захист насамперед майнових прав авторів. Оскільки вартість їх творів з часом лише зростає, то справедливо, що автори та їх спадкоємці мають право на частину коштів, отриманих у разі наступних за першим публічних продажів.[11]

Відповідно до статті 445 Цивільного кодексу України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом. Статтею 15 пункт 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Таким чином, законодавець закріпив за суб'єктами авторського права право на винагороду, виділивши його окремо не включаючи до загального переліку майнових прав. При цьому зрозуміло, що в абстрактному вигляді без зв'язку з конкретними способами використання твору, право на винагороду існувати не може.

Отже, за законом зміст авторського права на винагороду полягає у тому, що суб'єктам авторського права надається можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Але це право не поширюється на визначені випадки так званого вільного використання твору без виплати винагороди.

Виплата винагороди може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів¹.

У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії слід відзначити, що це є своєрідна плата за творчу працю авторові та своєрідний дохід для інших суб'єктів авторського права, який відрізняється від інших видів доходів фізичних і юридичних осіб.

В окремих випадках Закон України «Про авторське право і суміжні права» прямо передбачає необхідність виплати авторської винагороди. Так статтею 16 встановлено, що за створення і використання службового твору авторові належить авторська винагорода, розмір і порядок виплати якої має бути визначено у договорі між автором та роботодавцем.[12]

Спеціальна виплата винагороди яка здійснюється через організації по колективному управлінню передбачена статтями 17 та 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Стаття 17 встановлює, що за оприлюднення та кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою винагороди.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди встановлюється в авторському договорі або у договорі, що укладається за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори або особами, яких закон зобов'язує виплачувати таку винагороду.

Це право має не абсолютний, а відносний характер, тобто діє відносно тих осіб, які використовують або збираються використати твір.[13]

Розділ 3. Обмеження майнових авторських прав

Відповідно до статті 446 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

Але із загального правила передбачено такі винятки:

- строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

- строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

- твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

- для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальне правило;

- у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.

Твори, на які авторське право скінчилося, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди, проте, з дотриманням особистих немайнових прав, встановлених законом.[14]

3.2 Вільне використання творів без виплати винагороди