Звернення громадян до публічної адміністрації

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

КІРОВОГРАДСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ

КУРСОВА РОБОТА

з Адміністративного права України

на тему:

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН ДО ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ВИКОНАЛА:

студентка ІІ курсу

групи № К - 17

ОЛЕФІРОВА А. В.

Кіровоград - 2008 р.

ПЛАН:

Вступ

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

2. Поняття та види звернень

3. Особливості розгляду звернень громадян в органах виконавчої влади

(на прикладі одного з органів)

4. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Виходячи з даного пріоритету права і свободи людини та їх гарантії, що забезпечуються адміністративним та судовим захистом, визначають зміст і спрямованість діяльності держави в особі її органів. Через зміст Конституції України проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Досягнення максимальної ефективності такого функціонування пов'язане і з таким багатогранним явищем як законність. Реалізація законності в державі базується на системі гарантій, дієвість якої покликана зробити законність реальною.

Громадяни України у своєму повсякденному житті зіштовхуються з необхідністю звертатися по тим чи іншим питанням в установи, організації, органи влади тощо. Право на звернення є одним з конституційних прав громадян України. звернення державний влада громадянин адміністрація

Право громадян на звертання - це одне з найбільш важливих, як мені здається, політичних прав громадян. Звичайно, неважливих прав бути не може, але дане політичне право достатнє актуально сьогодні саме в нашій країні, тому що здійснення права на звернення допомагає здійсненню і захисту інших прав людини і громадянина.

Право громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні і колективні звертання в державні органи й органи місцевого самоврядування є одним з найважливіших засобів прояву суспільно-політичної активності громадян, зацікавленості їх у суспільних справах, а також захисту ними своїх прав.

Підтвердженням усього вищесказаного служить досить докладна розробка права на звернення не тільки в законах України, але і на міжнародному рівні: Європейська конвенція по правах людини, Цивільний кодекс України, Законі України від 23.12.1997р. “Про уповноваженого Верховною Радою України з прав людини ” та інші.

1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ЗА ТЕМОЮ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України.

Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції. По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. По-друге, вона зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у встановлений законом строк: а) розглянути звернення і б) дати обґрунтовану відповідь.

Ця стаття регламентує види звернень. Відповідно до неї вони можуть бути: а) індивідуальними чи колективними; б) письмовими або усними.

Конституційні норми деталізовано та конкретизовано у низці нормативних актів. Насамперед це:

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.;

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.;

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р.;

Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.).

Крім загальнодержавних нормативних актів, важливі питання забезпечення прав громадян на звернення регламентовані відомчими нормативними актами. Такими, наприклад, є Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (затверджена наказом МВС України від 10 червня 1998 р. № 414), Правила розгляду звернень громадян до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її територіальних органів (затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 липня 1997 р. № 186).

Зазначені нормативні акти містять як матеріальні, так і процесуальні норми й утворюють законодавство України про звернення громадян.

Матеріальні норми визначають:

· поняття звернень громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

· види звернень;

· вимоги до звернень;

· предмет звернень;

· права та обов'язки суб'єктів звернень;

· права та обов'язки органів, що розглядають звернення;

· сферу застосування законодавства про звернення громадян;

· відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян;

· компетенцію суб'єктів, що здійснюють контроль і нагляд щодо виконання законодавства про звернення громадян.[3 ; 62]

2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЗВЕРНЕНЬ

Закон забезпечує громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на роботу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. [11 ;62]

Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. у ст. 3 визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) і в) скарги.

Таким чином, у законодавстві України звернення громадян класифікуються за такими критеріями:

· по-перше, залежно від кількісного складу суб'єктів звернень (ст. 40 Конституції);

· по-друге, залежно від форми звернення (ст. 40 Конституції і ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»);

· по-третє, залежно від змісту звернення (ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).[1]

За кількісним складом суб'єктів звернення поділяють на: а) індивідуальні та б) колективні.

Залежно від форми звернення поділяють на: а) письмові та б) усні. При цьому законодавець конкретизує сутність письмового й усного звернення (ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).

Письмовим є звернення, яке надіслане поштою або передано до відповідної установи. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто, так і через уповноважену ним особу. Письмове звернення має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Усним є звернення, що викладено громадянином на особистому прийомі у відповідному органі та записано посадовою особою.

Залежно від змісту звернення поділяються на: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) та в) скарги.

Пропозиція (зауваження) -- це звернення, в якому висловлюються думки у вигляді порад, рекомендацій щодо вдосконалення правової основи та організації діяльності органів управління, умов життя громадян, забезпечення законності тощо.

Заява (клопотання) -- це звернення громадян у якому викладаються: а) прохання щодо сприяння у реалізації своїх прав та інтересів; б) прохання у письмовій формі щодо визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод (клопотання); в) повідомлення про порушення чинного законодавства, г) повідомлення про недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб.

Скарга -- звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. [2]

Анонімним є письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство.

Розгляду не підлягають:

а) анонімні звернення;

б) повторні звернення від одного і того самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті;

в) звернення з порушенням встановлених законодавством термінів;

г) звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

До звернень громадян законом висуваються певні вимоги. Вони містяться у ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

При цьому оскаржені можуть бути тільки рішення або дії (бездіяльність) чотирьох видів:

а) внаслідок яких порушено права, законні інтереси, свободи громадян;

б) створено перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних інтересів, свобод;

в) незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки;

г) громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян просувається за певними стадіями провадження. Такими стадіями є:

а) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом (службовою особою), що веде провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особливості ж розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними актами, які складаються на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Кожна стадія провадження має свої строки виконання, які визначені Законом України «Про звернення громадян» та підзаконними нормативними актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у засобах масової інформації.

Так, відповідно до ст. 20. Закону України «Про звернення громадян» (термін розгляду звернень громадян) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Не допускається безпідставна передача розгляду звернень громадян іншим органам (ст.7, 19 Закону України „ Про звернення громадян ” ).

Звернення має винятково добровільний характер. Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

Забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.

Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ ОДНОГО З ОРГАНІВ)

Щоденно до органів публічної влади з різного роду питаннями офіційно звертаються тисячі громадян. Відповідні звернення стосуються найрізноманітніших аспектів суспільного життя,ю але всі вони мають спільну мету - привернути увагу публічної адміністрації до вирішення конкретної соціальної або приватної проблеми, пов'язаної з реалізацією громадянських прав та інтересів. [3 ; 56]

Розгляд скарг є важливою ділянкою роботи органів внутрішніх справ, засобом забезпечення законності, подальшого зміцнення правопорядку, отримання необхідної для вдосконалення їх діяльності інформації, однією з форм розширення зв'язків і встановлення партнерських стосунків з населенням.

Діяльність органів внутрішніх справ щодо роботи зі скаргами ґрунтується на положеннях Конституції України, законів України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. та ін.

Питання підвищення ефективності розгляду скарг завжди займали провідне місце серед інших проблем МВС України. Це цілком зрозуміло, оскільки вони збирають безцінний інформаційний, політичний, науковий, соціологічний матеріал, певною мірою відображають реальні соціально-політичні процеси, висвітлюють судження, оцінки, вимоги людей і є одним з вагомих джерел громадської думки.

Наслідком вирішення скарг є відновлення порушених прав громадян, усунення недоліків і поліпшення роботи управлінського апарату, вдосконалення демократичних засад діяльності органів внутрішніх справ.

Адміністративна скарга являє собою один із видів правоохоронної активності громадян, яка проявляється через актуальні для неї потреби, інтереси, звички, схильності, внутрішні спонукання і мотиви. Найпоширенішими мотивами звернення громадян до органів внутрішніх справ є:

а) прагненням відновити справедливість і порушені права;

б) вказати на факти порушення законності;

в) бажання повідомити про те, що готується або вчинено правопорушення, а адекватної реакції з боку правоохоронців немає;

г) прагнення задовольнити визначні, актуальні для громадян інтереси і потреби.

Між тим законодавець встановлює, що скаргою є лише звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. Таким чином, скарга з'являється у тій сфері правових відносин, які виникають з порушення законних прав і законних інтересів. Право і законний інтерес не є одним і тим самим. Сутність суб'єктивного права полягає у наявності гарантованої можливості здійснювати відповідні дії. Між тим можна володіти правом, яке ніякого інтересу для його носія не становить. Таким, наприклад, є право на придбання зброї, право на участь у громадських формуваннях з охорони громадського порядку. Водночас можна мати інтерес до благ, які не передбачені правовими нормами (наприклад, індивід може бути заінтересований в обладнанні пішохідного переходу у зручному для нього місці), і до благ, які передбачені правовими нормами (наприклад, додержання іноземцями правил транзитного проїзду через територію України). Інтерес до благ, які передбачені правовими нормами, є законним інтересом. Порушення такого інтересу може бути оскаржено. [ 7;60]

Виходячи з цього, під адміністративним оскарженням у сфері діяльності органів внутрішніх справ слід розуміти звернення, у яких містяться:

а) вимога щодо поновлення прав, порушених діями або бездіяльністю працівників органів внутрішніх справ;

б) вимога про захист законних інтересів, порушених діями або бездіяльністю працівників органів внутрішніх справ.

Скарги, які надходять до органів внутрішніх справ, класифікуються за такими критеріями:

Залежно від кількісного складу суб'єктів скарги поділяються на: а) індивідуальні та б) колективні.

Залежно від форми скарги поділяються на: а) письмові та б) усні. При цьому нормативні документи конкретизують сутність письмового і усного оскарження. Письмовою є скарга, яка надіслана поштою або передана до органу внутрішніх справ. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто, так і через уповноважену ним особу. Письмова скарга має бути підписана заявником (заявниками) із зазначенням дати. Усною є скарга, що викладена громадянином на особистому прийомі у відповідному органі внутрішніх справ і записана посадовою особою.

Залежно від змісту звернення скарги поділяються на:

а) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, які призвели до порушення законних прав;

б) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, які призвели до порушення законних інтересів;

в) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, через які були створені перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних інтересів, свобод;

г) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, через які на громадянина незаконно покладено будь-які обов'язки;

д) скарги на дії або бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, через які громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

За первинністю скарги поділяються на первинні і повторні. Первинною є скарга, у якій вперше викладаються повідомлення щодо порушення прав і інтересів відповідних суб'єктів. Повторними вважаються скарги, в яких:

а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ;

б) скарга на несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду;

в) скарга щодо недоліків, допущених при вирішенні попереднього звернення. [8 ;42]

Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний ретельно розібратися у причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно викликано порушенням встановленого порядку розгляду, він має вжити до винних посадових осіб відповідних заходів реагування.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за скаргами громадян проходить певні стадії провадження:

а) подання громадянином скарги та прийняття її до розгляду органом (службовою особою), що проводить провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Слід зауважити, що законодавець приділяє особливу увагу організаційним діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Щоб забезпечити громадянам можливості безперешкодно звертатися зі скаргами встановлюється особлива форма їх прийому -- особистий прийом громадян.

Особистий прийом громадян проводиться:

а) в усіх органах внутрішніх справ, вищих закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях системи МВС України;

б) за місцем роботи та проживання населення.

За місцем роботи та проживання населення він проводиться у приміщеннях, які надають керівники відповідних установ і організується у зручний для громадян час. Дні та години прийому встановлюються з урахуванням місцевих умов та можливостей (при вирішенні питання про час прийому враховуються розпорядок роботи органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, об'єднань громадян, підприємств і т. ін.). Графіки прийому громадян за місцем їх проживання і роботи погоджуються відповідно з місцевими державними адміністраціями, адміністрацією підприємств, установ, організацій і доводяться до відома громадян.

В органах внутрішніх справ прийом проводиться у всі робочі дні тижня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян проводиться у вечірні години. У чергових частинах органів внутрішніх справ громадян приймають цілодобово. Дільничні інспектори міліції приймають громадян у службових приміщеннях на дільницях, які обслуговують.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, то воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Не менш ніж два рази на місяць особистий прийом громадян проводять особи керівного складу МВС України, ГУМВС, УМВС у Криму, областях, у містах Києві та Севастополі, УМВСТ, міськрайлінорганів внутрішніх справ, науково-дослідних і вищих закладів освіти, організацій і підприємств системи МВС.

Керівники структурних підрозділів цих органів, їхні заступники, керівники інших органів внутрішніх справ мають приймати громадян не менше одного, а дільничні інспектори міліції -- не менше двох разів на тиждень.

Особистий прийом громадян у приймальні МВС України здійснюється щодня, крім вихідних та святкових днів, з 9 до 19 години. У суботу, неділю, свята та в робочі дні після 19-ї години прийом громадян проводиться відповідальними черговими міністерства та працівниками чергової частини МВС України. [4]

Для прийому громадян в органах внутрішніх справ передбачені спеціальні кімнати (приймальні), обладнані належним інвентарем і забезпечені посібниками, потрібними для вирішення питань, з якими громадяни частіше звертаються до органів внутрішніх справ.

Важливе значення для забезпечення гласності та прозорості роботи зі скаргами має правило, відповідно до якого на прийомі громадян, за їх згодою, можуть брати участь на громадських засадах юристи, педагоги, журналісти та представники місцевого самоврядування. Водночас особам, яких прийом не стосується, забороняється перебувати в приміщенні, де він проводиться.

Особа, яка приймає громадян, щоб кваліфіковано розв'язати поставлене відвідувачем питання, може залучити до їх розгляду працівників відповідних підрозділів органу внутрішніх справ або одержати у них потрібну консультацію.

Особливий порядок прийому встановлено для іноземних громадян та осіб без громадянства. Він проводиться окремо від громадян України і не менш ніж двома працівниками органів внутрішніх справ, а за потреби -- з участю перекладача.

Прийом громадян проводиться від імені органу внутрішніх справ. Він починається з пропозиції відвідувачеві назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, роботи. Особистість відвідувача може бути підтверджена документом, що засвідчує його особу. Водночас відсутність документа не є підставою для відмови у прийомі. Після цього йому пропонується викласти суть питання, з яким він звертається. Якщо громадянин з якихось причин не може самостійно її викласти, то йому слід надати допомогу.

Якщо з цього питання громадянин вже звертався до цього самого органу внутрішніх справ, то до початку бесіди вивчаються наявні матеріали.

Важливою гарантією забезпечення прав громадян на адміністративне оскарження є нормативна регламентація порядку подання скарг на рішення, що оскаржувались. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про звернення громадян» скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу чи посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця від часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

За загальним правилом, порушення зазначеного терміну виключає провадження за скаргою. З цього правила є виняток. Він стосується порушень терміну з поважної причини. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом або посадовою особою, що розглядає скаргу. Виникає питання щодо визнання тієї чи іншої причини поважною чи неповажною. Закон України «Про звернення громадян», Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України не містять вказівок з цього приводу. Таким чином, рішення стосовно статусу причини пропуску терміну приймає відповідна особа, керуючись своєю правосвідомістю.

У розгляді адміністративних скарг в органах внутрішніх справ беруть участь 4 види суб'єктів.

До першого виду належать особи, скарги яких розглядаються і стосовно них приймаються рішення. Це дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території держави на законних підставах (якщо інше не передбачено міжнародними договорами), звернення яких не підпадають під дію ст. 8 «Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню» Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до цієї статті, письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного і того самого громадянина з одного і того самого питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Загальними особливостями статусу суб'єктів, що звертаються, є:

по-перше, обов'язок виконати низку вимог. Так, у скарзі має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. Вона повинна адресуватися органу внутрішніх справ або посадовій особі органу внутрішніх справ;

по-друге, обов'язок нести відповідальність за протиправний характер змісту скарги. Так, подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством;

по-третє, виділення у їх масиві чотирьох груп:

а) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни. Скарги даної групи громадян розглядаються першими керівниками органів внутрішніх справ особисто;

б) громадян, які мають встановлені законодавством пільги, їх скарги розглядаються у першочерговому порядку;

в) військовослужбовці і члени їх сімей. Скарги військовослужбовців, а також членів їхніх сімей вирішуються в МВС у термін до 15 днів від дня їх надходження, а в інших органах внутрішніх справ -- невідкладно, але не пізніше ніж через 7 днів;

г) народні депутати України, депутати сільських, селищних, міських рад. Скарги народних депутатів України, а також депутатів сільських, селищних, міських рад вирішуються протягом 10 днів (не більше), а такі, що не потребують додаткової перевірки, -- невідкладно, їх розгляд береться під особливий контроль. Про наслідки вирішення скарги керівник органу внутрішніх справ повідомляє депутата.

До другого виду належать суб'єкти, що розглядають звернення і приймають рішення. Ними є компетентні особи органів внутрішніх справ. Загальною особливістю статусу цих суб'єктів є те, що вони не можуть відмовити у прийнятті та розгляді скарги. Закон України «Про звернення громадян» (ст. 7) встановлює, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю , та розгляду. Законодавець особливо підкреслює, що забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді скарг громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених обставин, вживати інших заходів для об'єктивного вирішення поставлених автором питань, з'ясування й усунення причин та умов, які спонукають авторів скаржитись.

Щодо кожної скарги посадова особа не пізніше ніж у п'ятиденний термін має прийняти одне з таких рішень:

а) прийняти скаргу до свого провадження. Посадова особа, визнавши скаргу такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення;

б) передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ;

в) надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання, порушені у скарзі, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Якщо питання, порушені в одержаній органом внутрішніх справ скарзі, не входять до його повноважень, вони не пізніше ніж у п'ятиденний термін пересилаються цим органом за належністю. Якщо у скарзі поряд з питаннями щодо компетенції органів внутрішніх справ порушуються питання, які підлягають розв'язанню в інших органах управління, то не пізніше ніж у п'ятиденний термін до цього відомства надсилається копія скарги або витяг з неї. Про прийняття таких рішень сповіщається заявник.

До третього виду належать особи, які сприяють прийняттю обґрунтованих рішень. Чинне законодавство не містить спеціального переліку таких осіб. Водночас аналіз Закону України «Про звернення громадян» свідчить, що такими особами є адвокат, представник трудового колективу, представник організації, який здійснює правозахисну функцію (ст.18), особи, з вини яких було допущено порушення (ст. 19), особи, які надають інформацію компетентним органам у ході перевірки звернень відповідно до вимог статей 15 і 19. Особливістю цієї групи суб'єктів є те, що компетенція допоміжних суб'єктів реалізується на другій стадії провадження -- стадії розгляду скарги.

До четвертого виду належать особи, які подають скарги в інтересах громадянина за його уповноваженням. Особливістю даної групи суб'єктів є те, що компетенція патронатних суб'єктів реалізується на першій стадії провадження -- стадії подання скарги. До патронатних суб'єктів належать: законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб, трудові колективи, правозахисні організації, інші уповноважені особи.

Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів внутрішніх справ, має право:

особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву;

брати участь у перевірці поданої скарги;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу;

бути присутнім при розгляді скарги;

користуватися послугами адвоката чи представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;

висловлювати усно чи письмово вимогу щодо додержання таємниці розгляду скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарг.

Керівники та інші посадові особи органів внутрішніх справ, які компетентні приймати і розглядати скарги, в межах своїх повноважень зобов'язані:

об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України;

невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних дій;

виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав;

забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв'язку зі скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду скарг громадян;

вживати заходів щодо усунення причин, що породжують скарги;

систематично аналізувати та інформувати населення про хід роботи з розгляду скарг.

За результатами перевірки скарги складається мотивований висновок, який має містити об'єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлено порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим становищем, то у висновку слід зазначити, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Скарга вважається вирішеною, якщо розглянуто всі поставлені питання, вжито необхідних заходів і заявникам дано вичерпні відповіді.

Відповідь за результатами розгляду скарги в обов'язковому порядку видається тим органом, який її отримав і до компетенції якого входить розв'язання порушених питань. Вона підписується керівником органу внутрішніх справ.

У разі задоволення скарги орган внутрішніх справ або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовує йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, витрати на проїзд до місця розгляду скарги на вимогу відповідального органу і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення.

Діловодство, пов'язане зі скаргами громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб. Усі скарги, що надійшли від громадян централізовано, реєструються в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження. У цих підрозділах вони обліковуються і зберігаються окремо від інших документів. Категорично заборонено формування і зберігання справ за скаргами у виконавців.

Результати роботи зі скаргами систематично (не менше одного разу на квартал) аналізуються й узагальнюються. Це дає змогу своєчасно виявляти причини, що призводять до порушення прав і інтересів громадян, вивчати громадську думку, вдосконалювати роботу органів внутрішніх справ. Особлива увага звертається на усунення причин, які викликають повторні та колективні скарги, а також змушують громадян звертатися до центральних органів влади, редакцій газет і журналів з питань, які можуть і мають розв'язуватися органами внутрішніх справ на місцях.

За результатами аналізу і узагальнення складається довідка, огляд або інформаційний лист з конкретними пропозиціями керівництву щодо подальшого вдосконалення організації роботи зі скаргами. Ці документи використовуються у разі перевірки роботи підлеглих підрозділів, розробки заходів щодо поліпшення охорони правопорядку, вдосконалення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ.

Важливою функцією керівництва органу внутрішніх справ є контролювання роботи зі скаргами громадян. При цьому особлива увага звертається на строки та повноту розгляду порушених питань, об'єктивність перевірки скарг, законність і обґрунтованість прийнятих за ними рішень, своєчасність їх виконання і направлення відповідей заявникам.

За розглядом скарг, які заслуговують на особливу увагу, встановлюється контроль. Крім цих контролюються також скарги:

а) з питань боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку;

б) щодо недоліків у роботі органів внутрішніх справ;

в) щодо порушення законності працівниками органів внутрішніх справ;

г) щодо негідної поведінки працівників органів внутрішніх справ, що не вважається порушенням законності.

У повідомленнях, які надходять від підлеглих органів внутрішніх справ, про наслідки розгляду контрольних скарг має бути відображено: що конкретно виявлено під час перевірки викладених обставин (відомостей); чим підтверджуються або спростовуються докази заявника; якщо виявлено порушення, недоліки або зловживання, то яких вжито заходів щодо їх усунення; коли надіслано відповідь заявникові.

З метою підвищення ефективності розгляду скарг у кожному органі внутрішніх справ створюється постійно діюча комісія з роботи зі зверненнями громадян, яку очолює один з керівників органу та відповідного структурного підрозділу. Комісія працює планово і не менше одного разу на квартал перевіряє роботу, пов'язану зі зверненнями та прийомом громадян. Крім того, на основі вивчення матеріалів комісія розробляє і вносить пропозиції щодо вдосконалення цієї роботи, усунення причин і умов, що викликають скарги.

Стан роботи з питань звернень та прийому громадян у підлеглих органах внутрішніх справ перевіряється під час інспектування та цільових перевірок цих ОВС. У ході перевірок всебічно вивчається організація роботи зі скаргами, викриваються існуючі у ній недоліки, надається практична допомога в їх усуненні. Результати перевірок відображаються в актах або довідках. Вони, а також окремі заяви і скарги, при розгляді яких були допущені формалізм, байдужість і тяганина, за потреби розглядаються на засіданні колегії, оперативній нараді із заслуховуванням керівників підлеглих органів (підрозділів) внутрішніх справ.

Службова діяльність органів внутрішніх справ, вищих закладів освіти, установ, організацій, підприємств системи МВС України оцінюється з урахуванням стану їх роботи з питань розгляду скарг громадян.

4. СУДОВЕ ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ТА РІШЕНЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. [10 ;5]

Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій. [ 9;34]

Конституція України (ст. 55), Закон «Про звернення громадян» гарантують кожному громадянину право на оскарження до суду рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності

Судовий розгляд і вирішення цієї категорії справ є важливим цивільним процесуальним засобом захисту прав громадян, сприяє підвищенню відповідальності державних органів, юридичних і посадових осіб за належне виконання обов'язків, посиленню боротьби з бюрократизмом і тяганиною при розгляді законних вимог громадян.

Право звернутися до суду зі скаргою може громадянин (військовослужбовець -- до військового суду), якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або посадової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи.

Скаргу в суд на порушення справи може бути подано особисто громадянином, його представником або на прохання громадянина -- представником громадської організації, трудового колективу, уповноваженим їх органом, який діє на підставі закону чи установчих документів.

До органів держави, юридичних і посадових осіб рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи державної виконавчої влади та їх посадові особи; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи; керівники установ, організацій, підприємств та їх об'єднань незалежно від форми власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також посадові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

До державних органів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть оскаржуватись до суду, належать створені відповідно до Конституції та інших правових актів органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління. До органів місцевого самоврядування -- створені на підставі Конституції і Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" як представницькі органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації населення .

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» (ч. 3 ст. 16) судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів.

Згідно зі ст. 55 Конституції України до суду можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів судової влади, але лише ті з них, які належать до сфери управлінської діяльності.

Рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних з прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом у судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції (статті 290, 320 ЦПК), а не шляхом звернення до іншого суду першої інстанції із заявами (скаргами) про зобов'язання суддів до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування моральної шкоди. [6;9]

Предметом судового оскарження є колегіальні й одноособові рішення, дії або бездіяльність суб'єктів оскарження, у зв'язку з якими громадянин вважає, що ними:

-- порушено або порушуються його права чи свободи;

-- створено або створюються перешкоди для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або, що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатними;

-- покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;

-- його притягнуто до відповідальності, не передбаченої законом, або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав, або неправомочною посадовою особою чи органом. Державні органи, юридичні й посадові особи (суб'єкти оскарження) несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України наведений у ст. 248-3 ЦПК перелік актів і дій, скарги на які не підвідомчі судам, може застосуватися тільки в тій частині, яка не суперечить Конституції. Зокрема, судам не підвідомчі скарги на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності; на акти і дії посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, щодо яких законодавством (КПК, ЦПК, КпАП) встановлено інший порядок судового оскарження. Але рішення, дії або бездіяльність прокурора, які не підлягають оскарженню в кримінально-процесуальному порядку, можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК.

Судам не підвідомчі скарги на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньо-організаційної діяльності або їх виняткової компетенції. Але з цього правила є виняток, передбачений ч. 3 ст. 16 Закону «Про звернення громадян», за яким судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів та інших юридичних осіб, створених на основі колективної власності.

Скарга повинна відповідати вимогам статей 137-138 ЦПК і бути оплачена державним митом. Вона подається за місцем знаходження державного органу, юридичної чи посадової особи (суб'єкта оскарження) за розсудом заявника безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу, посадової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність.

Скаргу може бути подано в суд:

-- у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав і свобод;

-- у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, посадовою особою вищого рівня щодо того органу, посадової особи, які постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, чи з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущені строки можуть бути поновлені судом у порядку ст. 89 ЦПК.

Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи посадову особу не пізніше наступного дня після її прийняття.

Підготовка справ до судового розгляду по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів держави, юридичних і посадових осіб провадиться за правилами і в строки, передбачені статтями 143, 146 ЦПК. По закінченні підготовки скарга підлягає розгляду судом у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і заінтересованої особи (посадової особи), представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб з неповажних причин або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. Неявка заявника або посадової особи з поважних причин не перешкоджає розглядові справи з участю їх представників.

У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів (ст. 161 ЦПК) для викладення судові думки у справі організацій і колективів, які їх уповноважили. При вирішенні питання про допущення до участі в справі громадськості необхідно враховувати, що судам належить повідомляти громадські організації і трудові колективи про скарги, які надійшли до суду, і розгляд та вирішення котрих має громадське значення, а також про порядок виділення представників для участі в судовому засіданні.

Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, яку він подав на прохання заявника, або відмова від заяви прокурора, котру він подав на захист інтересів заявника, є підставою для закриття провадження у справі. Такі наслідки не настають, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.

При встановленні судом, що особа, рішення чи дії якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції котрої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Якщо буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, суд залучає до участі у справі його правонаступника, а за його відсутності -- орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

Суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, що підвідомчий суду і розглядається у порядку позовного провадження (наприклад, спір про право на частину прийнятого в експлуатацію жилого будинку, в реєстрації якого відмовлено; спір про право на жиле приміщення при відмові в прописці тощо), залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах.

Справи за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність суб'єктів оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про відшкодування заподіяної цими рішеннями, діями чи бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди, гарантованої ст. 56 Конституції України, ст. 25 Закону «Про звернення громадян», розглядаються в порядку позовного провадження, тому така скарга залишається судом без розгляду.

За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову в задоволенні скарги. При встановленні обгрунтовапості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи посадову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

В рішенні про задоволення скарги зазначаються правові норми, що були порушені органом державного управління чи посадовою особою, та конкретні дії, які мають бути виконані на усунення допущеного порушення, зокрема:

а) при встановленні незаконності відмови в прописці суд зобов'язує відповідну посадову особу органу внутрішніх справ прописати заявника на конкретну жилу площу за адресою;

б) при необґрунтованості відмови громадянину в реєстрації спорудженого чи придбаного ним жилого будинку суд зобов'язує відповідний житлово-комунальний орган зареєструвати цей будинок;

в) при неправомірності рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення непередбачених законом податків і зборів -- зобов'язує відповідний орган усунути допущені порушення.

Якщо рішенням суду був визнаний неправомірним індивідуальний чи нормативно-правовий акт або окрема його частина, то він вважається недійсним не з часу набрання рішенням законної сили, а з моменту його прийняття, про що потрібно зазначити в резолютивній частині рішення. Одночасно в рішенні суд повинен покласти обов'язок на суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта незаконним у такий саме спосіб, у який було оприлюднено цей акт.

...