Міжнародні організації та правове забезпечення у галузі водного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний економічний університет

Кафедра економіки та управління туризмом

Індивідуальне завдання

з теми: «Міжнародні організації та правове забезпечення у галузі водного транспорту»

Виконав:

Студент 17 групи ФМЕ

Будніков Олександр Володимирович

Перевірив:

Ярьоменко С.Г.

Одеса 2014

План

1. Поняття та необхідність морського права

2. Конвенція ООН з морського права 1982 р.

3. Міжнародно-правовий механізм захисту та збереження морського середовища

3.1 Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 року

3.2 Конвенція про захист Чорного моря від забруднення

4. Міжнародні морські організації

4.1 Міжнародна морська організація

4.2 Міжнародна організація морського супутникового зв'язку

4.3 Міжнародний морський комітет

1. Поняття та необхідність морського права

Міжнародне морське право - це галузь міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що визначають режим морських просторів і регулюють відносини суб'єктів міжнародного права у зв'язку з їхньою діяльністю у Світовому океані. морський право супутниковий

Ця галузь є однією з найстаріших, тому що з незапам'ятних часів Світовий океан, що становить 71 % поверхні планети Земля, відігравав значну роль у задоволенні господарських і транспортних потреб народів світу.

Протягом тривалого часу звичаєве право становило основу цієї галузі, регулюючи насамперед відносини, пов'язані з мореплаванням і рибальством. Міжнародний договір також застосовувався з цією метою на ранніх стадіях розвитку міжнародного морського права, але досить рідко. Так, у VI, V і IV ст. до н. е. були укладені договори між Стародавнім Римом і Карфагеном про встановлення кордонів і режим плавання в затоках Карфагенській і Лаціуму, біля берегів Іспанії, Лівії, Сардинії. Ці договори згодом вплинули на формування міжнародно-правового режиму територіальних вод.

XX ст. ознаменувалося надзвичайно швидкими темпами розвитку промисловості, науки й техніки; появою світогосподарських зв'язків і світового ринку; значним розширенням діяльності держав у Світовому океані. Всі ці зміни вимагали розвитку норм та інститутів міжнародного морського права, їх кодифікації.

У зв'язку з бурхливим розвитком торговельного, рибальського й військового флоту держав, розширенням сфер діяльності у Світовому океані стало зрозуміло, що звичаєвий характер норм міжнародного морського права перестав задовольняти зростаючі потреби морської діяльності. Виникла гостра потреба в розробці та прийнятті міжнародних морських угод.

Перша спроба кодифікації норм міжнародного морського права, що не увінчалася успіхом, була зроблена в 1930 р. у рамках Гаазької конференції з кодифікації міжнародного права.

Організація Об'єднаних Націй із самого початку діяльності приступила до кодифікації й прогресивного розвитку міжнародного морського права. Так, у період 1949-1956 рр. Комісія міжнародного права ООН провела велику роботу з кодифікації звичаєвих норм і розробки нових. Це дало можливість провести І Конференцію ООН з морського права в 1958 р., на якій було розглянуто і прийнято чотири конвенції: про відкрите море; територіальне море і прилеглу зону; континентальний шельф; рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря.

У результаті цієї великої роботи міжнародного співтовариства вдалося кодифікувати низку загальновизнаних принципів і норм міжнародного морського права: принцип свободи відкритого моря, що включає свободу судноплавства, рибальства, прокладки морських кабелів і трубопроводів, польотів над відкритим морем; право мирного проходу через територіальне море; принцип реального зв'язку між судном і державою прапора; про режим континентального шельфу та ін.

Однак на І Конференції не вдалося вирішити питання про максимальну ширину територіального моря й рибальської зони. Тим часом питання, пов'язані з шириною територіального моря, рибальської зони, континентального шельфу, з економічними та іншими правами прибережних держав у їх взаємодії з інтересами міжнародного співтовариства в цілому, ставали дедалі актуальнішими. До цих питань додалися проблеми, породжені науково-технічною революцією: забруднення морів і океанів, можливість використання потужних технічних засобів у справі розвідки й видобутку живих і неживих ресурсів Світового океану, розширення й ускладнення наукових досліджень морських просторів. [1]

2. Конвенція ООН з морського права 1982 р.

Конвенція 1982 р. підтверджує і доповнює низку положень Женевських конвенцій з морського права 1958 р. і вводить нові норми й інститути, які відображають сучасні тенденції розвитку в освоєнні Світового океану. Конвенція вперше в договірному порядку встановила гранично допустиму ширину територіального моря - 12 морських миль. Вона підтвердила й деталізувала право мирного проходу іноземних суден через територіальне море. Конвенція запровадила новий інститут - архіпелажні води, який застосовується до держав-архіпелагів. У Конвенції зафіксовано правила транзитного проходу через міжнародні протоки, що дають можливість здійснювати свободу судноплавства і польотів через них. Зовсім новим є інститут виключної економічної зони, у межах якої прибережній державі надаються суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, що перебувають на дні, у її надрах, у покриваючих водах, і управлінні ними, а також щодо інших видів економічної діяльності. Конвенція підтвердила основні норми щодо континентального шельфу і внесла уточнення в цей інститут, зокрема, чітко визначила зовнішню межу континентального шельфу.

Уперше в договірній практиці був визначений статус величезної території - району морського дна за межами континентального шельфу ("Району"). Визначено порядок регулювання діяльності з дослідження і використання його ресурсів.

Конвенція істотно розширила перелік свобод відкритого моря, включивши в нього, поряд із традиційними свободами судноплавства, рибальства, польотів, прокладки кабелів і трубопроводів, також свободу зводити штучні острови, установки й споруди, що допускаються відповідно до міжнародного права, здійснювати морські наукові дослідження. У Конвенції є блок норм, що регламентують порядок проведення морських наукових досліджень, а також група норм, спрямованих на забезпечення захисту і збереження морського середовища.

Конвенція містить детально розроблений механізм урегулювання суперечок, пов'язаних із тлумаченням і застосуванням її норм.

Важливим положенням Конвенції 1982 р. у справі забезпечення загального миру й безпеки є резервування відкритого моря для мирних цілей.

У зв'язку з тим, що Конвенція кодифікувала низку звичаєвих норм, ці норми продовжують діяти для держав, що не беруть участь у ній.

У цілому, можна констатувати, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. - це важливий історичний етап у кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права, що має на меті стабільний розвиток міжнародних відносин у зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права у Світовому океані. [1]

3. Міжнародно-правовий механізм захисту та збереження морського середовища

3.1 Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 року

Ця конвенція визначає, що: Сторони Конвенції зобов'язуються здійснювати положення цієї Конвенції і тих Додатків до неї, якими вони зв'язані, з метою запобігання забруднення морського середовища шкідливими речовинами або стоками, що містять такі речовини, шляхом їх скидання з порушенням положень Конвенції.

Ця конвенція застосовується: до суден, що мають право плавання під прапором Сторони Конвенції; і суден, що не мають права плавання під прапором Сторони Конвенції, але експлуатованих під керуванням такої Сторони.

Сторони Конвенції зобов'язуються надсилати Організації: тексти законів, наказів, декретів, правил та інших актів, виданих ними з різних питань щодо застосування цієї Конвенції; список неурядових організацій, уповноважених від їхнього імені займатися питаннями проектування, конструкції й устаткування суден, що перевозять шкідливі речовини відповідно до положень Правил; достатня кількість зразків Свідоцтв, виданих ними відповідно до положень Правил; перелік прийомних пристроїв із вказівкою їх місцезнаходження, пропускної здатності, наявних пристосувань та інших характеристик; офіційні доповіді або огляди офіційних доповідей, що відображають результати застосування цієї Конвенції; щорічна статистична доповідь про фактично накладені за порушення цієї Конвенції санкції, складена за розробленою Організацією єдиною формою. [2]

3.2 Конвенція про захист Чорного моря від забруднення

Ця Конвенція застосовується власне до Чорного моря з південною границею, яку утворюють для цілей даної Конвенції лінією, що з'єднує миси Келара і Дал'ян. Для цілей цієї Конвенції посилання на Чорне море включає територіальне море і виключну економічну зону кожної Договірної Сторони в Чорному морі. Разом з тим, будь-яким протоколом до цієї Конвенції може бути передбачене інше для цілей такого протоколу.

Ця Конвенція не застосовується до будь-яких військових кораблів, військоводопоміжних суден, до інших суден або літальних апаратів, що належать державі або експлуатуються нею та використовуються в даний час лише для урядової некомерційної служби.

Проте кожна Договірна Сторона шляхом вжиття належних заходів, що не завдають шкоди експлуатації таких суден або літальних апаратів, що належать їй або експлуатуються нею, забезпечує, щоб такі судна або літальні апарати діяли, наскільки це практично можливо, таким чином, який сумісний з цією Конвенцією.

Кожна Договірна Сторона забезпечує застосування цієї Конвенції в тих регіонах Чорного моря, де вона здійснює свій суверенітет, а також свої суверенні права і юрисдикцію, без шкоди правам і зобов'язанням Договірних Сторін, що випливають з норм міжнародного права.

Кожна Договірна Сторона для досягнення цілей даної Конвенції враховує негативний вплив забруднення у своїх внутрішніх водах на морське середовище Чорного моря.[3]

4. Міжнародна морська організація

4.1 Міжнародна морська організація

Міжнародна морська організація (англ. International Maritime Organization, IMO) - міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН. Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

ІМО утворена 6 березня 1948 року в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядову морську консультативну організацію (Inter-Governmental Maritime Consultative Organization, IMCO). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. Тому нова назва - Міжнародна Морська Організація (ІМО) була необхідна для підвищення статуту Організації як міжнародної, відповідальної за впровадження різних міжнародних конвенцій і створення норм і стандартів, що стосуються охорони людського життя на морі і охороні морського середовища від забруднення. З 22 травня 1982 року діє її нинішня назва. За станом на листопад 2009 року членами ІМО є 168 держав. Штаб-квартира розташована в Лондоні, штат близько 300 чоловік.

Основні функції і структура ІМО

§ ІМО діє як спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй;

§ є консультативною і дорадчою організацією;

§ несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов'язаних з міжнародним судноплавством;

§ сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню;

§ приймає і удосконалює обов'язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації.

ІМО складається з Асамблеї, Ради, Секретаріату і Комітетів. Керівний орган ІМО - Асамблея - у складі представників усіх держав-членів скликається один раз на два роки. Перша сесія Асамблеї тоді ще ІМКО відбулася в січні 1959 року. Асамблея обирає Раду з 40 членів, яка збирається двічі на рік. Рада ІМО є Виконавчим органом. У період між сесіями Асамблеї Рада виконує робочі функції організації, координує роботу комітетів. Рада складається за принципом балансу між державами-судновласниками і державами - вантажовласниками. Держави-члени обираються в Раду Асамблеєю. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних в Раду з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.

Категорія А) найбільш зацікавлені в наданні послуг з міжнародного судноплавства.

Категорія В) найбільш зацікавлені в міжнародній торгівлі.

Категорія С) держави не обрані в категорії А) і В), але які мають істотну зацікавленість в міжнародному морському судноплавстві і морських перевезеннях, із забезпеченням представництва в Раді усіх регіонів світу.

Окрім Асамблеї у межах ІМО діють 5 комітетів:

§ Комітет з безпеки на морі (Maritime Safety Committee, MSC - КБМ);

§ Комітет із захисту морського середовища (Marine Environment Protection Committee, MEPC - КЗМС);

§ Юридичний комітет (LEG - ЮРКОМ);

§ Комітет з технічної співпраці (КТС);

§ Комітет з полегшення формальностей судноплавства (FAL) а також 9 підкомітетів (у складі КБМ або КЗМС) і секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

Секретаріат ІМО складається з Генерального Секретаря ІМО - головного адмінистративного| посадовця організації - і персоналу Секретаріату. Генеральний Секретар ІМО призначається Радою зі схвалення Асамблеї. Структура Секретаріату спрямована на забезпечення діяльності основних органів організації. Обов'язок Секретаріату - підготовка і ведення усієї документації організації.

Усі нормативні і правові документи, підготовлені в підкомітетах і розглянуті на сесіях комітетів розглядаються і приймаються, як правило, на чергових сесіях Асамблеї Організації. Найбільш серйозні, стратегічні рішення можуть прийматися рішеннями Дипломатичних Конференцій.

Рішення ІМО оголошуються у формі Резолюцій Організації, до яких при необхідності можуть додаватися знову прийняті документи (кодекси, циркулярні листи, поправки до діючих документів - конвенції, кодексу і так далі). З урахуванням обумовлюваних умов і термінів набуття чинності такі обов'язкові рішення повинні впроваджуватися Адміністраціями. Рішення Асамблеї ІМО, які не змінюють або доповнюють прийняті конвенції, носять рекомендаційний характер і можуть виконуватися національними морськими адміністраціями шляхом включення рішень (чи створення на їх основі власних рішень) в національне законодавство.

Діяльність ІМО

Безпека мореплавання - найважливіша мета ІМО. Цій меті підпорядкована діяльність усіх робочих органів і підрозділів організації. За час свого існування, ІМО були прийняті і переглянуті декілька дуже важливих міжнародних конвенцій. Це СОЛАС, МАРПОЛ, ПДНВ, Про вантажну марку та інші. На її рахунку 35 міжнародних конвенцій і велика кількість протоколів| і доповнень до них.

З метою підвищення безпеки судноплавства ІМО, МОП та інші організації на своїх сесіях прийняли цілий ряд найважливіших міжнародних конвенцій, резолюцій, кодексів і рекомендацій, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавства і охорону довкілля. Основна мета цих документів - підвищення безпеки мореплавства шляхом обов'язкового застосування єдиних для усіх встановлених стандартів як при управлінні суднами з берега, так і в процесі їх експлуатації екіпажами.

Перше завдання ІМО полягало в тому, щоб прийняти нову редакцію Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі (International Convention for the Safety of Life at Sea, SOLAS - СОЛАС), найважливіша з усіх конвенцій, що мають справу з безпекою на морі. Конвенція прийнята в 1960 році. ІМО також займалася питаннями допомоги міжнародним морським перевезенням, визначенню положення про вантажну марку і перевезення небезпечних вантажів, була також переглянута система виміру тоннажу суден.

Протягом наступних декількох років з середини 60-х років ХХ століття ІМО представила ряд заходів, спрямованих на запобігання аваріям танкерів, а також мінімізацію наслідків цих аварій. Вона також зайнялася питаннями погроз довкіллю, викликаними рутинними діями, такими як чищення нафтових танків, а також скидання відходів машинних приміщень - по тоннажу вони викликають більш велику загрозу ніж випадкове забруднення. Найважливішою з цих заходів стала Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення з суден (International Convention for the Prevention of Pollution from Ships, MARPOL - МАРПОЛ), прийнята в 1973 році, і змінена Протоколом 1978 року (МАРПОЛ 73/78). Вона охоплює не лише випадкові і/або експлуатаційні забруднення довкілля нафтопродуктами, але також і забруднення моря хімікаліями, вантажами в пакетованій формі, стічними водами, сміттям і забруднення повітряного середовища.

Успіхи, досягнуті в технології зв'язку, дали можливість зробити серйозні удосконалення в морській системі рятування при лиху. У 70-х роках ХХ століття було введено в дію глобальну систему пошуку і рятування при лиху. Тоді ж була створена Міжнародна пересувна супутникова організація (International Mobile Satellite Organization, INMARSAT - ІНМАРСАТ), яка серйозно поліпшила умови передачі радіо-| і інших сполучень з/ на судна, що знаходяться в морі.

У 1992 році були визначені етапи впровадження Глобальної морської системи зв'язку і безпеки при лиху (Global Maritime Distress and Safety System, GMDSS). З лютого 1999 року, коли ГМССБ була повністю введена в експлуатацію, так, що тепер судно, яке терпить лихо де-небудь у світі, може фактично отримати допомогу, навіть якщо екіпаж судна не має часу передати по радіо сигнал про допомогу, оскільки відповідне повідомлення буде передано автоматично.

Інші заходи, представлені ІМО, стосуються безпеки контейнерів, насипних вантажів, танкерів і газовозів, а також інших типів суден. Спеціальна увага була приділена стандартам навчання членів екіпажа, включаючи прийняття спеціальної Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти (International Convention on Standards of Training, Certification and Watchkeeping, STCW - ПДНВ), що набула чинності 28 квітня 1984 року.[4]

4.2 Міжнародна організація морського супутникового зв'язку

ИНМАРСАТ - єдина міжнародна організація держав, що з'єднує діяльність людини в космічному просторі і Світовому океані. Оскільки членами організації можуть бути не тільки уряду, а й національні неурядові організації, це спричинило прийняття в 1976 році двох установчих документів організації Конвенції про ІНМАРСАТ, яка підписується від імені держав (Сторони), і Експлуатаційної угоди, яке підписується від імені урядів або призначених ними організацій (Учасники). Обидва документи набули чинності 16 липня 1979 В даний час членами цієї організації є понад 50 держав. Штаб-квартира її знаходиться в Лондоні.

Фінансовою основою діяльності ИНМАРСАТ служать внески членів організації - Учасників. Величина внесків визначається виходячи з інтенсивності користування послугами системи зв'язку судами і береговими станціями держав-членів. Керівні органи ИНМАРСАТ - Асамблея, Рада і Директорат. Асамблея - головний і найбільш представницький орган, до складу якого входять всі Сторони, кожна з яких має один голос. Асамблея збирається на чергові сесії раз на два роки. Асамблея розглядає загальну політику і цілі організації, розробляє рекомендації Раді. Рада складається зазвичай з 22 Учасників: 18 з них входять до нього за принципом найбільшого пайової участі, а 4 - обираються Асамблеєю для забезпечення принципу справедливого географічного представництва. Сесії Ради проводяться не рідше трьох разів на рік. Рада несе відповідальність за забезпечення космічного сегмента зв'язку, встановлює вимоги до морського супутникового зв'язку, визначає критерії та порядок надання послуг, а також виробляє фінансову політику організації. Директорат - постійно діючий орган ИНМАРСАТ, на чолі якого стоїть генеральний директор, який призначається на 6-річний термін Радою. Генеральний директор є головним виконавчим особою і повноважним представником організації.

Системи морського супутникового зв'язку і супутникові програми для судноплавства. Свого часу при Міністерстві морського флоту СРСР було створено Всесоюзне об'єднання "Морсвязьспутнік", яке було учасником Експлуатаційної угоди від СРСР. Учасниками цієї угоди від інших країн, як правило, є Адміністрації електрозв'язку. Офіційна комерційна експлуатація супутникової системи почалася з 1 лютого 1982 Використання технічних засобів морського супутникового зв'язку в судноплавстві дозволяє в глобальному масштабі практично миттєво (близько 10 секунд) незалежно від метеоумов, часу доби організувати високоякісні телефонні та телеграфні канали у напрямках судно - берег і берег - судно. В даний час більше 8 тис. судів і наземних об'єктів (у Антарктиді, Арктиці та інших важкодоступних районах) обладнані станціями морської супутникового зв'язку.

Система ИНМАРСАТ включає космічний і земної сегменти. Космічний складається з супутників зв'язку, наземних станцій спостереження, систем телеметрії та управління; земний - з берегових і суднових станцій зв'язку.

Космічний сегмент - це дев'ять супутників-ретрансляторів (три основних і шість резервних), які розташовані на геостаціонарній орбіті. Таким чином, система ИНМАРСАТ має надійне резервування космічного сегмента в частині супутників-ретрансляторів як самого уразливого ланки системи і охоплює поверхню Світового океану між 75 градусами північної широти і 75 градусами південної широти. Зони обслуговування включають райони, в межах яких антени суднових і берегових станцій працюють при кутах місця не менше 5 градусів.

В даний час в системі ІНМАРСАТ працюють 19 берегових земних станцій (БЗС), розташованих в різних країнах світу (з них 4 були в СРСР). Берегові земні станції належать учасникам ИНМАРСАТ. Кожна країна, яка передбачає мати національну БЗС системи ІНМАРСАТ, повинна зробити відповідну заявку в організацію і після створення станції здати її за міжнародними вимогами ИНМАРСАТ на відповідність встановленим технічним характеристикам.

Зону Атлантичного океану обслуговують станції Фучіно (Італія), Гунхілі (Великобританія), Одеса-1 (Україна), Племюр-Боду (Франція), Тангуа (Бразилія), Умм-аль-Ейш (Кувейт), Мааді (Єгипет), Псарі- 1 (Польща). Зону Тихого океану обслуговують станції Ібаракі (Японія), Знахідка-1 (Росія), Санта-Паула (США), Сінгапур. Зону Індійського океану обслуговують станції Ейк (Норвегія), Джеддах (Саудівська Аравія), Знахідка-2 (Росія), Одеса-2 (Україна), Псарі-2 (Польща), Фермопіли (Греція), Ямагучі (Японія).

Зв'язок суден через супутники з кінцевим наземним абонентом (або з іншого судновий станцією, що знаходиться в даному або сусідньому океанському районі) здійснюється за допомогою берегової земної станції. При цьому кожна БЗС оснащена цілим комплексом антенно-фідерного, приемопередающего і каналообразующего обладнання, що забезпечує стиковку з наземними лініями зв'язку та обмін інформацією між наземними і судновими абонентами.

Суднові земні станції. Створення в 1979 році ИНМАРСАТ та розгортання системи супутників зумовили розробку і виробництво в різних країнах світу суднового устаткування для роботи в цій системі і оперативне оснащення судів світового морського флоту супутниковими терміналами. У кінці 1989 року станціями супутникового зв'язку в світі вже було оснащено близько 10 тис. суден і об'єктів.

Серед них судна морського, річкового, рибопромислового, допоміжного та науково-дослідного флотів; нафтові, газові платформи; цілий ряд наземних пунктів, що знаходяться у важкодоступних районах світу (Антарктиці, пустельних безлюдних районах, на узбережжях арктичних морів, островах та ін.).

Враховуючи зростаючу популярність супутникового зв'язку, високу економічну ефективність та доступність у використанні, 15 провідних фірм у світі за період з 1980 по 1989 рік освоїли виробництво понад 60 моделей станцій супутникового зв'язку, що встановлюються на рухомих і стаціонарних об'єктах. Однак весь парк випущеної в світі апаратури відповідає єдиним тактико-технічним вимогам, схваленим Радою міжнародної організації ІНМАРСАТ на тип станцій "Стандарт-А" (клас 1, 2 і 3).[5]

4.3 Міжнародний морський комітет

Міжнародний морський комітет (Comite Maritime International) є однією з авторитетних міжнародних організацій.

Відповідно до статті 1 Конституції Міжнародного морського комітету, «він є неприбутковою міжнародною організацією, заснованою в Антверпені в 1897 році, метою якої є сприяння всіма можливими засобами і діяльністю уніфікації морського права у всіх його аспектах».

Так, Міжнародний морський комітет за всі роки свого існування розробив і прийняв ряд міжнародних договорів, які надалі були імплементовані державами у внутрішнє законодавство. Серед цих договорів слід відзначити такі з них, як:

· Міжнародна конвенція про об'єднання деяких правил стосовно надання допомоги та рятування на морі, 1910 року;

· Міжнародна конвенція з уніфікації деяких правил щодо зіткнення суден, 1910 року;

· Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, 1924 року (Гаазькі правила) та Протоколи 1968 та 1979 року до неї (Гаазько-Вісбійські правила);

· Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про морські іпотеки та застави, 1926 pоку;

· Міжнародна конвенція з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна, 1952 року;

· Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою, 1969 року;

· Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу, 1974 року;

· Конвенція про обмеження відповідальності стосовно морських вимог, 1976 року;

· Міжнародна конвенція про рятування, 1989 року;

· Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародного перевезення вантажів повністю або частково по морю, 2008 року (Роттердамські правила);

· та інші.

Членами Комітеті є національні асоціації морського права, число яких сьогодні складає більше 50.

Колегія юристів з морського права України поділяє цілі і завдання Міжнародного морського комітету і всіляко сприяє їх реалізації в Україні починаючи з 2012 року.[6]

Література

1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://pidruchniki.com/1898072749519/pravo/ Електронна бібліотека

2. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/896_009/ Електронна бібліотека законів України; урядовий сайт Верховної Ради України

3. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/tpart13/isx13940.htm/ Інформаційно-правовий портал «Закони України»

4. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://library.kiwix.org/wikipedia_uk_all/A/.html/ Інформаційний портал

5. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://yport.inf.ua/115-mejdunarodnaya-organizatsiya-morskoy-53886.html/ Електронна бібліотека

6. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://umba.org.ua/about-us/cmi/ Сайт Колегії з морського права України

Размещено на Allbest.ru