Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КАФЕДРА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Курсова робота

на тему: «Інтелектуальна власність»

Дуброва Л. М.

студентка І курсу

6-ої групи фінансово-економічного

факультету спеціальності 6508

Мовчун Олена

КИЇВ - 2014



Зміст

Вступ

1. Інтелектуальна власність, її сутність, структура

2. Економічна роль інтелектуальної власності

3. Ринок об'єктів інтелектуальної власності в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини просто неможливий без належного науково-технічного забезпечення. Прогресивний розвиток таких сфер діяльності людини як культура, промисловість, агропромисловий комплекс, охорона здоров'я тощо залежать від рівня розвитку технологій, які, у свою чергу, є результатами інтелектуальної діяльності людини. Історично інтелектуальна діяльність була і залишається одним із основних і необхідних елементів розвитку суспільства і прогресу людства загалом. З часом зростало її значення як рушійної сили процесу пізнання та створення матеріальних благ. Вона спирається на сукупність досягнень науки, культури, традиції та духовні цінності, накопичені людством протягом тисячоліть. Інтелектуальна діяльність втілюється і виявля-ється у певних результатах -- інтелектуальних продуктах, які складають основу інтелектуальної власності. Це можуть бути відкриття та винаходи, зразки нової продукції і техніки, нові технології, науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управлінські, маркетингові послуги, а також різні види літературно-художньої творчості.

Протягом останніх десятиріч інтелектуальна власність набуває визначального характеру в процесах економічного, соціального і культурного розвитку країн світу. Створюються сприятливі умови для технологічних інновацій та художньої творчості, що в свою чергу заохочує інвестиції, полегшує трансфер технологій, в результаті чого збільшується асортимент товарів і послуг, підвищується їхня якість, з`являються нові можливості для розвитку особистості.

З поширенням нових засобів комунікації полегшився доступ суспільства, в цілому і окремих користувачів, до об`єктів інтелектуальної власності, що дає унікальні можливості для освіти, культурного обміну, інтенсивного духовного та інтелектуального розвитку. Особисті інтереси людини дедалі більше виходять за рамки традиційних матеріальних потреб.

Інтелектуальна власність сприяє розвитку особистості, дозволяє усвідомити можливості власного розуму і реалізуватися в творчості, пробуджує гідність і громадянську свідомість. Будучи за своєю природою неполітизованою сферою, в сучасних умовах інтелектуальна власність помітно впливає на міжнародні відносини загалом, а також на відносини окремих країн і регіональних угруповань. Доречно зазначити, що інтеграційні процеси в Європі розпочались саме у патентній сфері ще наприкінці 40-х років ХХ ст.

Темпи збільшення обсягу торгівлі товарами інтелектуальної власності зростають значно швидше, ніж звичайними товарами, тому фахівці прогнозують, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства, який відбувається в наш час, цей вид товару стане основним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг буде в основному забезпечуватися використанням відповідних об'єктів права інтелектуальної власності.

З огляду на зростання значущості інтелектуальної власності, вона не може надалі розвиватися окремо, сама по собі. Що більшого значення вона набуває для економічного розвитку і створення матеріальних благ, то нагальніше постає проблема створення потужної системи управління інтелектуальною (в тому числі промисловою) власністю, яка сприяла б соціально-економічному розвитку держави.

У суспільну свідомість громадян провідних країн за останнє десятиріччя активно насаджувалося уявлення про те, що їхня майбутня доля все меншою мірою буде залежати від традиційних ділянок матеріального виробництва, оскільки вони приносять менше прибутків супроти прибутків, які забезпечує розвиток і використання інтелектуальної власності.

Отже, якою ж є сутність інтелектуальної власності, її структура та роль в економічному житті? Яким є її становище в Україні? Саме ці питання будуть розглянуті у моїй роботі.



1. Інтелектуальна власність, її сутність, структура

Становлення категорії " інтелектуальна власність" -- тривалий, закономірний процес, результат загальноцивілізаційного розвитку. За сутністю це складне і багатовимірне поняття, що охоплює й економічні, і філософські, і правові аспекти, є об'єктом вивчення економічної, філософської та правової наук.

Як і будь-яка форма власності, вона виражає відносини, закріплені законодавством, стосовно володіння, користування та розпоряджання певними об'єктами або продуктами. Поряд із родовими ознаками ця категорія виражає відносини з приводу специфічних об'єктів чи продуктів, тобто є видовим поняттям. До нього належать загальнолюдські інтелектуальні надбання та новації, відображені у наукових, технічних та технологічних об'єктах і продуктах, художніх творах літератури та мистецтва.

Сьогодні найпоширенішими трактуваннями поняття інтелектуальної власності є наступні:

· власність на результати інтелектуальної діяльності, продукти розумової творчої праці, які відповідають вимогам чинного законодавства і мають правову охорону;

· систему відносин щодо привласнення ідеальних об'єктів, виражених в об'єктивованих інтелектуальних продуктах, втілених у науково-технічній та літературно-мистецькій творчості індивідуалізуючих їх суб'єктів;

· права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших галузях, які є об'єктами цивільних правових відносин у частині права кожного громадянина володіти, користуватись і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, що як блага нематеріальні зберігаються за своїм творцем і можуть використовуватись іншими особами лише за погодженням з ним, крім випадків, указаних в законі;

· результат інтелектуальної творчої діяльності, певним чином об'єктивований (втілений у певну об'єктивну форму), "сумісний" з матеріальним носієм, який може бути відтворений, вільно розмножений і відчужений від творця;

· відносини належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності;

· сукупність виключних прав стосовно нематеріальних об'єктів (продуктів інтелектуальної праці), які мають економічну цінність і здатність вільно відчужуватись із урахуванням обмежень, встановлених з метою захисту особистих прав творців відповідних об'єктів та суспільства в
цілому.[5, c.57]

На думку відомого українського вченого А. А.Чухна, інтелектуальна власність -- це власність на результати інтелектуальної діяльності та продукти інтелектуальної творчої праці, які щодо юридичних відносин є сукупністю об'єктів авторського винахідницького права, а також прав, пов'язаних з різними видами промислової власності та захистом від недобросовісної конкуренції.[1, розділ 7, 7.1]

Особливість відносин інтелектуальної власності полягає в тому, що вони складаються з результатів інтелектуальної праці, тобто є наслідком творчої діяльності людини. Саме елементи творчості як складові інтелектуальної праці визначають індивідуальний характер її продуктів і становлять якісний критерій відмінності інтелектуальної праці.

Результатом інтелектуальної праці є інтелектуальний продукт - реалізація творчої праці, за якої матеріальні витрати, носії інтелектуального продукту становлять незначну частину його цінності, а головною його цінністю є знання, вміння, талант винахідника, письменника, художника, тобто людини інтелектуальної праці. Кожен інтелектуальний продукт досить істотно відрізняється від матеріальних благ. Вони мають, як правило, чітко визначену споживну вартість, тобто їхня роль полягає у задоволенні потреб людини, а споживання може бути або виробничого або особистого характеру. На відміну від матеріальних благ, що задовольняють матеріальні потреби, інтелектуальний продукт також задовольняє їх, хоч і не всі, і робить це специфічно, своєю ідеальною сутністю. Якщо матеріальні блага повністю відчужуються, тобто переходять до іншого власника, який їх використовує, то інтелектуальний продукт не відчужується або відчужується його матеріальний носій, власне продукт можна застосовувати багато разів. Його корисність і споживна вартість невичерпні.

Витрати праці на створення ідеального продукту, на відміну від звичайного товару, не уречевлюються в ньому, тобто робочий час, витрачений на його формування, не може бути критерієм вартості. Так, звичайна праця створює товари, а на основі редукції ( зведення) складної праці до простої визначається вартість цього товару. Істотна відмінність творчої праці полягає в тому, що її не можна виміряти ні робочим часом, ні уречевленням праці у продукті. Адже, крім безпосередньої праці для формування інтелектуального продукту потрібні знання, особливі здібності, талант. Тому немає пропорційної залежності між робочим часом, витраченим на виробництво продукту, та його ціною. Отже, основою становлення ціни є суспільна корисність інтелектуального продукту.

Величезну частку вартості продукту становить не оплата матеріалів, машин, праці та прибутку інвесторів, а оплата маркетингових і наукових досліджень та розробок дизайну. У багатьох галузях переробної промисловості (фармацевтика, виробництво комп'ютерів тощо) в продажній ціні спостерігається дуже велика частка витрат на дослідження та обслуговування, а витрати на фізичний процес виробництва можуть обмежуватися 10 %. У виробництві мікрочіпів ця частка становить лише 14 %.

Наявність автора, творця інтелектуального продукту суттєво ускладнює трактування відносин власності. Останні набувають подвійної природи, виступаючи:

Ш як майнові права (права творця на результат інтелектуальної творчої діяльності), які забезпечують їх власнику виключну можливість розпоряджатись інтелектуальним продуктом на свій розсуд, здійснювати економічне привласнення результатів розумової творчої праці;

Ш як особисті немайнові (моральні, духовні) права (права авторства), які не можуть відчужуватись від власника за самою своєю природою, забезпечуючи духовне привласнення результатів інтелектуальної творчості.[5, с.57]

Таким чином, майнові права визначають права власника на економічну складову об'єкта інтелектуальної власності, а особисті немайнові права -- на творчу складову інтелектуальної власності.

Водночас дослідники розрізнюють у структурі прав інтелектуальної власності:[1, розділ 7, 7.2]

Ш виключне право, з яким пов'язуються питання комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності;

Ш право автора, до якого належать:

a) право авторства (право бути названим творцем інтелектуального продукту, створеного особистою розумовою працею);

b) право на ім'я (право автора на присвоєння свого імені створеному ним інтелектуальному продукту);

c) право на опублікування (право автора оприлюднити чи зберегти в таємниці свій твір);

d) право на недоторканність твору (заборона створення, зміни авторського варіанта твору).

Інтелектуальна власність охоплює дві сфери прав:

I. промислову власність (права, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності у процесі науково-дослідних і проектно-конструкторських розробок);

II. авторське право і суміжні права (права щодо літературних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо).

Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб'єктів. Суб'єктами відносин інтелектуальної власності є окремі особи, колективи (групи) осіб, суспільство в цілому, держава, наднаціональні утворення. Суб'єкти є активною складовою відносин інтелектуальної власності. Сучасні дослідники розмежовують:

u економічних суб'єктів, які є авторами творів (винаходів);

u економічних суб'єктів, які володіють творами (патентами на винахід).

Об'єкти інтелектуальної власності -- це права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах. Згідно зі ст. 2 Стокгольмської конвенції 1967 р. інтелектуальна власність включає права, що стосуються:

Ш літературних, художніх і наукових творів;

Ш виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо-та телевізійних передач;

Ш винаходів у всіх сферах людської діяльності;

Ш наукових відкриттів;

Ш промислових зразків;

Ш товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

Ш захисту від недобросовісної конкуренції;

Ш усіх інших прав щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.[12]

Згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), підписаною в рамках ГАТТ у 1993 р., до інтелектуальної власності належать:

Ш авторське право і суміжні права;

Ш товарні знаки;

Ш географічні зазначення;

Ш промислові зразки;

Ш патенти;

Ш топології (топографії) інтегральних мікросхем;

Ш охорона закритої інформації;

Ш здійснення контролю за антиконкурентною практикою в договірних ліцензіях.[13]

Особливостями об'єктів інтелектуальної власності є те, що усі вони:

Ш є результатами (проявами) творчої розумової праці людей;

Ш є нематеріальними, невідчутними;

Ш становлять нові, оригінальні ідеї, знання, інформацію;

Ш виражаються в об'єктивній формі, доступній для людського сприйняття;

Ш мають вартісну оцінку, як і інші результати людської праці;

Ш розміщуються на матеріальних носіях, які можуть тиражуватись і одночасно використовуватися багатьма особами;

Ш захищаються законом (авторським та суміжними з ним правами, патентним правом).

Водночас об'єкти інтелектуальної власності окремого підприємства сучасні дослідники структурують за різними критеріями, в т. ч.:

I. За критерієм корисного використання:

· функціональні (ті, що використовуються, приносять Дохід);

· нефункціональні (ті, що не використовуються з певних причин, але можуть бути використані в майбутньому).

· II. За тривалістю використання:

· поточні (ті, що використовуються підприємством не більше року, швидко втрачають свою вартість, яка зараховується до поточних витрат підприємства);

· довгострокові (ті, що використовуються підприємством більше року, амортизуються, їхня вартість враховується в собівартості продукції, яка виробляється);

· III. За можливостями відчуження:

· відчужувані (ті, що можуть бути повністю відчужені уразі продажу, передачі, оренди);

· невідчужувані (ті, що залишаються у власності підприємства у разі часткової передачі прав на їхнє використання);

· IV За впливом на фінансові результати діяльності підприємства:

· ті, що приносять дохід безпосередньо шляхом їх використання у виробництві;

· ті, що опосередковано впливають на фінансові результати діяльності підприємства.

· V. За правовим захистом:

· захищені охоронними документами;

· незахищені охоронними документами.

· VI. За внеском працівників підприємства:

· власні (створені працівниками чи засновниками підприємства);

· пайові (розроблені на пайових засадах з іншими фізичними чи юридичними особами);

· придбані (отримані від інших осіб за винагороду чи безоплатно).



Усі види власності на результати творчої інтелектуальної діяльності можна поділити на чотири великі групи:

· За сучасних умов інтелектуальна власність виступає у трьох формах:

· 1) суспільна форма інтелектуальної власності існує щодо тих інтелектуальних продуктів (знань, ідей), які не можуть бути закріплені за окремим індивідом навіть на короткий час і перебувають у розпорядженні всього суспільства;

· 2) приватна форма інтелектуальної власності існує щодо тих інтелектуальних продуктів, володіння якими може бути закріплене за окремою особою шляхом патентування, ліцензування тощо;

· 3) «проміжна», форма власності, до якої належить власність на інноваційну науково-технічну інформацію, яку неможливо закріпити патентами чи ліцензіями на тривалий період у зв'язку з можливістю імітації.

· Загальновизнано, що товар -- це економічне благо, призначене для обміну. Водночас, на відміну від традиційних товарів, продуктам розумової творчої праці людей притаманна низка унікальних властивостей. Інтелектуальні продукти:



2. Економічна роль інтелектуальної власності

У світі на сучасному рівні розвитку продуктивних сил економічне зростання держави все більшою мірою залежить від творчості та винахідливості населення. Інтелектуальна власність(ІВ) є конкурентною перевагою, стратегічним ресурсом підприємства та держави загалом. Ефективне використання інтелектуальної власності сприяє впровадженню інновацій; збільшенню конкурентоспроможності продукції, робіт та послуг; ефективному, раціональному використанню факторів виробництва та збереженню природних ресурсів; вирішенню соціально-економічних проблем суспільства.

З огляду на комерціалізацію ІВ в ринкових умовах, її розглядають як товар, як капітал, сукупність прав на нематеріальні активи, що є результатами інтелектуальної діяльності. [15, c. 21-23]

ь Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності та може бути швидко і без значних витрат відтворений і розповсюджений.

ь Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна використовувати для одержання прибутку або інших ринкових вигод.[14]

ІВ є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал проявляє в можливості мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачаються внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Однак економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльності має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись належністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється. Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності зумовлюється здатністю його задовольняти потреби кожної особи суспільства. Продукт інтелектуальної діяльності має і суспільну природу. Тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю. Усуспільнення такого продукту зумовлюється ще й тим, що його творець як суспільний індивід створює продукт не для себе, а для інших людей, суспільства. Так продукт інтелектуальної діяльності набуває економічних ознак, а активізація в цьому напряму особи, окремих груп і колективів є важливим чинником гармонійного, духовного, соціального і економічного розвитку суспільства XXI ст.

Економічне зростання є стратегічною метою будь-якої країни. Варто зауважити, що кількісні та якісні перетворення в суспільстві не можливі на стагнаційних процесах, які відбуваються у продуктивних силах. Саме інноваційні перетворення, на основі використання інтелектуальної власності (патенти на винаходи, промислові зразки) дозволяють «розірвати коло» оновлення зношених, морально застарілих основних засобів, які з часом потребують все більших вливань та створюють все менш доданої вартості.

Інтелектуальна власність, на відміну від природних ресурсів - землі, нафти, вугілля тощо, запаси яких обмежені, є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Із розвитком науки і техніки, коли майже кожні півроку старі моделі замінюються новими, підприємства мають безупинно вдосконалювати технологічні процеси для виробництва своїх товарів для того, щоб вижити в конкурентній боротьбі. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці, тощо.

Між економічним зростанням та інтелектуальною власністю існує явний зв`язок. Економісти пояснюють процес економічного зростання як процес, рушійними силами якого є: фактори виробництва( праця так капітал) і технологія. Багато досліджень показали, що в основі економічних показників лежить взаємодія між цими двома факторами зростання і відношенням між ними. ІВ має суттєвий вплив на оцінку значення і обсягу людського капіталу, на швидкість і напрямок науково-технічного прогресу.[8]

Аналіз економічних аспектів інтелектуальної власності може бути здійсненим лише після низки досліджень Це дослідження ролі патентної системи, торговельних марок у продуктивності економіки. Розглянемо це детальніше.

Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами:

· інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних інвестицій;

· патенти стимулюють наукові дослідження;

· патенти є каталізатором нових технологій і бізнесу;

· бізнес накопичує патенти і капіталізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового прибутку.

Так, дійсно, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей, стимулює тим самим створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. Відображена в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші й сили в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, вже виконану іншими.

Патентна документація слугує також для виявлення підприємств, які діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Вивчення патентної документації допомагає знаходити рішення технічних проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрями розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Важко переоцінити роль такого об'єкта як торговельна марка у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка - важливий внесок в економіку підприємства, тому що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне положення, пов'язане з визнанням цієї торговельної марки покупцями. Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правовласнику додатковий прибуток понад той, що він отримав би без її використання. Право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Тенденції стрімкого нарощування результатів інтелектуальної діяльності в глобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). За даними ВОІВ, кількість подач патентних заявок у 2012 році зросла на 9,2%, що становить найшвидші темпи зростання за останні 18 років. А кількість поданих заявок на корисні моделі, промислові зразки та реєстрацію товарних знаків зросло на 35%, 16% і 13,3% відповідно. Всесвітній економічний форум складає рейтинг країн світу за кількістю патентних заявок. Рейтинг вказує на лідерів у науковій діяльності, пошуках нових ідей у технічному вирішенні завдань, що виражається у кількості заявок на отримання охоронних документів своєї інтелектуальної власності (Табл. 1). Таблиця 1

Рейтинг країн світу за кількістю патентних заявок в 2012 р. [9]



Рейтинг	Країна	Заявки
1	Начало формы КитайКонец формы	526 412
2	Сполучені Штати Америки	503 582
3	Японія	342 610
5	Європейська Патентна Організація	142 793
6	Німеччина	59 444
7	Індія	42 291
8	Росія	41 414
9	Канада	35 111
12	Великобританія	22 259
13	Франція	16 754
16	Сінгапур	9 794
24	Україна	5 253
40	Білорусь	1 871
88	Молдова Конец формы	108
104	Таджикистан	5

Справляють враження фінансові показники діяльності ВОІВ. Організація має істотні джерела фінансування, що не залежать від внесків держав-членів. 2006 року понад 90% фінансування цієї організації були отримані Міжнародним бюро ВОІВ у вигляді зборів від фізичних та юридичних осіб, що скористалися міжнародними системами реєстрації об'єктів інтелектуальної власності, такими як PCT для патентів, Мадридська система для торгівельних марок та Гаазька система для промислових зразків.[7] Завдяки постійному зростанню доходів ВОІВ забезпечує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, підвищує рівень її охорони у світі, урізноманітнює і вдосконалює надання відповідних послуг. За останні кілька років значно підвищився рівень і зросли обсяги допомоги ВОІВ країнам, що розвиваються, і (меншою мірою) країнам з перехідною економікою.

Суттєву роль ІВ у розвитку економіки ми можемо спостерігати на досвіді Японії, котра, спираючись на світові досягнення в галузі інтелектуальної власності, змогла їх зібрати і широко використати, що й стало основою "економічного дива". У країні створили ефективну патентну систему, діяли інститут патентних повірених, патентна асоціація, до складу якої входили співробітники патентних відділів різних компаній. Самі японські фірми у перші післявоєнні роки не займалися розробкою оригінальних технологій, а відповідно до можливостей почали максимально ефективно використовувати об'єкти інтелектуальної власності, котрі купували за кордоном. Продукція набувала високої якості шляхом поєднання нових технологій з американською системою контролю за її якістю.[16]

Отже, економічне значення інтелектуальної власності полягає в тому, що її вважають потужною основою створення умов для швидкого розвитку всіх галузей національної економіки.

3. Ринок об'єктів інтелектуальної власності в Україні

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки України інтелектуальна праця набуває все більшого значення і в процесі виробництва, і в процесі обміну. Поступово вона перетворюється на самостійну складову ринкової структури, що створює і визначає попит та пропозицію інтелектуального продукту. інтелектуальний власність патент винахід

Становлення і розвиток ринкових відносин у сфері інтелектуальної праці виявляються у збільшенні витрат на професійне відтворення робочої сили вищої кваліфікації, розширенні підготовки фахівців у галузі нових напрямів розвитку науки і техніки, що досить ґрунтовно відображається на динаміці вартості (ціни) інтелектуальної праці.

На попит і пропозицію інтелектуальної праці істотно впливає масштаб міграції робочої сили вищої кваліфікації. Разом із тим, зростає попит на інтелектуальний продукт, у створенні якого все більшу роль відіграє інтелектуальна праця. Ці фактори визначають, що за всіх реальних суперечностей ринок об'єктів інтелектуальної власності збільшується, а інтелектуальна праця -- джерело інтелектуального продукту -- має більше значення. Тривала трансформаційна криза вкрай негативно відобразилася на зайнятості та рівнях доходів представників науки, освіти, всіх верств інтелектуальної праці. Оплата праці, її рівень та організація виявилися не лише неспроможними мотивувати працю, а в багатьох випадках навіть такими, що не забезпечують елементарного відтворення робочої сили, в тому числі висококваліфікованої (вчителі, лікарі та ін.).

Різко погіршилось фінансування науки. В Україні витрати в розрахунку на одного науковця вдвічі менші, ніж у розвинутих країнах. Унаслідок цього сфера інтелектуальної праці звузилась: зменшились її масштаби, деформувалася структура, погіршились якісні показники. Загалом кількість наукових організацій зменшилася на 255 од., порівняно з 2005 р. і у 2011 р. становила 1255 організацій.[14]

За даними експертів, національний науково-освітній потенціал використовується лише на 20 %.

Домінуючим джерелом фінансування наукової роботи є державні та місцеві бюджети - 40,5%. Не можна не відзначити, що 25,8% фінансування здійснюють іноземні замовники, це свідчить про попит на український інтелектуальний капітал, який реалізується в об'єктах інтелектуальної власності. Питома вага ж замовників України дорівнює 23,8%. Тобто половина наукових робіт виконується виключно на замовлення, а фінансування 0,2% із фондів спеціального призначення вказує на відсутність стратегічної мети у наукових та науково-технічних роботах.

Аналіз свідчить, якщо частка видатків на науку та освіту у ВВП протягом 5--7 років не перевищує 1 %, то це неминуче спричинить руйнацію національного інтелектуального потенціалу. В Україні такий показник (нижчий 1 %) спостерігається вже протягом шести років. Частка осіб з вищою освітою у загальній чисельності зайнятих у народному господарстві, яка ніколи не була високою, зменшується.[1, розділ 7, 7.5] Значні труднощі в Україні пов'язані з відпливом інтелекту, тобто від'їздом за кордон висококваліфікованих спеціалістів, що не тільки зменшує національний інтелектуальний потенціал, а й завдає шкоди передовим галузям, які визначають науково-технічний прогрес. За цих умов потрібно якнайповніше використовувати насамперед внутрішні джерела фінансування, у тому числі й самофінансування закладів та установ, що займаються інтелектуальною діяльністю. Разом із тим, важливо також застосовувати зовнішні джерела фінансування і до певної міри комерціалізу-вати функціонування наукових та навчальних установ. Таким чином можна дещо підвищити заробітну плату в галузі науки й освіти.

Держава повинна активніше впливати на процеси створення, правової охорони та використання інтелектуальної власності, що забезпечить підвищення конкурентоздатності продукції вітчизняних товаровиробників.

Головними у сфері інтелектуального виробництва є формування дієвого механізму державного регулювання і стимулювання науково-технічної творчості, створення і широкого використання продукту інтелектуальної власності. Для цього необхідно, щоб функціонували інструменти державної фінансової та кредитної систем, впроваджувалися ринкові умови (комерціалізація) виробництва і застосовувався інтелектуальний продукт шляхом розробки та фінансування перспективних проектів, посилилась правова охорона результатів науково-технічних розробок, розроблялися і впроваджувалися механізми стимулювання та заохочення інтелектуальної праці у створенні інтелектуального продукту. На жаль, пільговий та кредитний механізми в Україні не надто розвинені. Так, у 1993 р. в Україні скасували податкові пільги на виробництво та застосування об'єктів інтелектуальної власності. З того часу в законодавстві немає прямих пільгових норм ні для виробників інтелектуального продукту, ні для тих осіб, які його використовують. Усе це негативно впливає на творчу активність представників інтелектуальної праці, а отже, зменшує обсяги виробництва інтелектуальної продукції.

Важливим аспектом розвитку інтелектуального виробництва є державний контроль за експортом-імпортом результатів науково-технічної діяльності. Він покликаний унеможливити вивіз оригінальних вітчизняних розробок, що охороняються, за кордон і тим самим уникнути значної шкоди нашій державі та її економіці. На сьогодні в Україні практично відсутній механізм державної підтримки просування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності на ринки іноземних держав. А це негативно позначається перш за все на експорті продукції національних товаровиробників. Виправити ситуацію можна, запровадивши механізм стимулювання експортної діяльності власників прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Необхідно також зазначити, що ліцензійна торгівля за 1993-2002 роки розвивалася в умовах відсутності державного сприяння комерціалізації вітчизняних науково-технічних, конструкторських і технологічних розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також спеціалізованих структур, діяльність яких пов'язана з комерціалізацією вітчизняних розробок.

Розвиток інтелектуальної праці та підвищення її ефективності -- джерело збільшення інтелектуального продукту, а отже, розвитку ринкових відносин, становлення національного ринку об'єктів інтелектуальної власності. Нині в Україні з переходом до економічного зростання формуються умови, за яких роль процесів розвитку ринкових відносин загалом і відносин інтелектуальної власності зокрема посилюється. Із 1997 р. на всіх основних об'єктах промислової власності спостерігалося зростання активності. Але це лише початок, адже у період кризи не звертали особливої уваги на процеси виробництва й обміну інтелектуального продукту. Варто зазначити, що у 1997 р. рівень пропозиції інтелектуальних товарів становив лише 1,5 % обсягів до кризового 1990 р.

Подальший розвиток національного ринку інтелектуального продукту пов'язаний не зі звичайним зростанням обсягу виробництва інтелектуальних товарів, а зі значною зміною структури виробництва інтелектуальної продукції. Зменшується частка об'єктів інтелектуальної власності, призначених для використання у так званих базових галузях промисловості. Водночас, як показує світовий досвід, має збільшуватися виробництво об'єктів інтелектуальної власності, пов'язаних із новими галузями промисловості, що виготовляють складну електро- та радіотехніку, сучасне медичне устаткування, екологічно чисте обладнання, надають технічно складні послуги.

Ще однією проблемою ринку об`єктів інтелектуальної власності (ОІВ), що розробляються є незначний рівень їх комерціалізації. Так, з однієї тисячі зареєстрованих патентів до стадії виробництва в Україні доходить 6 в порівнянні з аналогічним показником в 30% для розвинених європейських країн.[2] Для комерціалізації ОІВ, які створюються в наукових установах, необхідно мати дієвий механізм залучення до цього процесу виробничників та промисловців.

Трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є чи не найважчим етапом у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем. Розробники та науковці погано розуміють пріоритети ринку та потреби споживача, у них не вистачає досвіду підприємництва у цій сфері діяльності. На жаль, більшість керівників підприємств, організацій, установ також мають слабке уявлення про комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності. Вони займаються впровадженням і намагаються продовжувати цю роботу в нових економічних умовах, але просування інтелектуальної продукції на ринку вимагає спеціальних економічних знань, способів і методів маркетингу.

Щоб задовольнити попит на комерційну реалізацію ІВ, необхідно створювати структури, які б стали безпосередніми учасниками цього процесу і всіляко йому сприяли. Безумовно, створення таких структур не виключає необхідності інформаційного забезпечення щодо інтелектуальної власності, доступного будь-якому споживачеві, зокрема шляхом широкого висвітлення у засобах масової інформації, публікацій у спеціальних виданнях, журналах, надання консультацій.

Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що такі організаційні структури можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними; деякі з них можуть користуватися фінансовою підтримкою держави, а інші -- повністю діяти на основі самофінансування.

В Україні такою організаційною структурою стали створені «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» і Інтернет-біржа промисловоївласності. Діяльність ІБПВ спрямована на використання сучасних інформаційних технологій для просування науково-технічних досягнень України на світовий та вітчизняний інноваційні ринки. Біржа надає можливість розмістити інформацію підприємців про потрібні їм технології, що допоможе спрямувати винахідницьку думку у продуктивному напрямі, а власникам патентів, «ноу-хау» та перспективних ідей знайти потенційних суб'єктів комерціалізації конкретного об'єкта інтелектуальної власності.

Поки що таких структур в Україні недостатньо хоча практика показує, актуальність розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності та стимулювання винахідницької діяльності в Україні, які здатні активно впливати на їх комерціалізацію.

Найбільш складними та найменш опрацьованими на практиці стали фінансові відносини в умовах ринку та проблеми, пов'язані з інвентаризацією, документальним оформленням, оцінкою та бухгалтерським обліком інтелектуальної власності як майна підприємства. Основною перешкодою якісному проведенню інвентаризації є неврегульованість на законодавчому рівні.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Щодо регулювання прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

Та попри це законодавча система України має цілий комплекс недоліків, що вимагають невідкладного розв'язання. Необхідно підкреслити недоліки щодо законодавства в сфері венчурного фінансування розвитку інтелектуальної власності. Так, законопроект «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» №1082 від 30 листопада 2007 року подано до парламенту в січні 2008 року для ознайомлення. Однак офіційний розгляд не відбувся. У жовтні 2008 року Державне агентство України з інвестицій та інновацій оприлюднило законопроект «Про венчурні фонди інноваційного розвитку» та «Про венчурні інвестиційні компанії», які поки що не зареєстровані, але вони потребують якнайшвидшого розгляду та прийняття.

Але, незважаючи на всі ці недоліки, Всесвітньою організацією інтелектуальної власності було відзначено важливі досягнення у національному законодавстві й значне підвищення рівня обізнаності у сфері інтелектуальної власності серед урядовців, фахівців з інтелектуальної власності, ділових та наукових кіл та серед громадськості в Україні.

Міжнародна громадська організація Коаліція захисту прав інтелектуальної власності (CIPR) вважає, що "Україна досягла значного прогресу у сфері інтелектуальної власності, а саме:

? українське законодавство наближаэться до відповідних міжнародних стандартів;

? Урядом України створено відповідні механізми для реалізації правових норм, а також для координації діяльності відповідних міністерств і відомств з метою забезпечення захисту прав інтелектуальної власності".[6]

Також приємно відзначити, що, хоча Україна істотно відстає від розвинутих країн, проте сьогодні вона має „піонерські” винаходи і новітні розробки у сфері лазерної, криогенної, аерокосмічної техніки, суднобудування, засобів зв`язку і телекомунікацій, програмних продуктів. Спостерігається стійка тенденція до щорічного збільшення кількості заявок на видачу охоронних документів майже на всі об`єкти промислової власності.[3] За Рейтингом країн світу за кількістю патентних заявок в 2012 р. Україна знаходиться у першій чверті. В Держдепартамент щорічно надходить близько 35 тис. заявок на різні об`єкти права інтелектуальної власності, а видається до 25 тис. охоронних документів (патентів, свідоцтв). Збільшується і кількість реєстрацій договорів передачі виняткових майнових прав, видачі ліцензій. У 2007 р. таких договорів було на 23 % більше, ніж в попередньому. Цей інтелектуальний потенціал України повинен стати основою відродження вітчизняної економіки.

Значне розширення інформаційного продукту забезпечує швидке поширення сектору мобільного зв'язку, кабельного телебачення, сфери Інтернету; персонального супутникового зв'язку тощо. Розвиткові інформатизації суспільства сприяє іноземний капітал. Наприклад, з'явилася інформаційно-телекомунікаційна індустрія (телекомунікації, комп'ютерна та аудіовізуальна техніка). Ринок інформаційних технологій та телекомунікацій швидко збільшується, збагачується новими продуктами та послугами. Інтернет-процес пришвидшує конвергенцію (поєднання) інформаційних технологій, телекомунікацій та медіа.

Незважаючи на серйозні позитивні зміни, варто визнати, що в Україні ринок телекомунікацій відстає у розвитку порівняно з європейськими країнами. Активність іноземного капіталу зовсім недостатня, капіталовкладення у національне інтелектуальне виробництво все ще обмежені. Хоча іноземні заявники збільшують подання заявок на знаки для товарів і послуг та розглядають Україну як потенційний ринок для своїх товарів, все-таки пропозиція інтелектуальних товарів зростає повільно, творча активність представників інтелектуальної праці недостатня, що гальмує розвиток і інтелектуального, і загальнопромислового виробництва. Тут спостерігається безпосередня залежність: незначне збільшення попиту на інтелектуальний продукт неминуче стримує інноваційну активність. Більше того, якщо в інтелектуальному продукті не зацікавлені вітчизняні виробники, то він обов'язково опиняється за кордоном. Кожен четвертий винахід реєструється за межами України.

Тиражування матеріальних об'єктів авторського права сформувалось у велику галузь індустрії з низкою під галузей, зосереджених на видавництві книг і випуску кінофільмів, копій програмного забезпечення та комп'ютерних ігор, аудіо- та відеозаписів. Ця індустрія у забезпеченні економічного прогресу відіграє на сьогодні в цілому таку саму важливу роль, як і патентна система, величезне значення якої загальновизнано.

На жаль, в Україні, як і в Росії є чимало ділків, які нелегітимно використовують досягнення в галузі інтелектуальної праці та інтелектуальної власності для власного збагачення. "Піратство" стало надто поширеним. Досить зазначити, що американська сторона оцінює втрати від розповсюдження "піратської" продукції в Росії на суму 200 млн. дол. США.

Український уряд уже вжив рішучих заходів щодо "піратства", незаконного тиражування і масового продажу аудіо- та відеозаписів. Адже країна не може увійти до світової чи європейської цивілізованої спільноти, не подолавши цього явища.

Отже, процеси становлення і розвитку ринку продукту інтелектуальної власності мають відбуватися під керівництвом і суворим контролем з боку держави. Саме вона створює законодавче середовище, яке сприяє функціонуванню та використанню інтелектуального продукту.



Висновки

В умовах постіндустріальної економіки інтенсивно розгортаються процеси глобалізації. У зв'язку зі швидким економічним ростом 1950-60-х рр. відбулося підвищення ролі науки і технологій як основного фактору виробництва. В умовах науково-технічного прогресу рушійною силою стає нематеріальна (інтелектуальна) власність, що перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним фактором у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкуренто-спроможності. В умовах інноваційної економіки інтелектуальна власність виступає як товар і капітал. Як товар інтелектуальна власність - це нематеріальний актив, що використовується у господарській діяльності та може бути швидко і без значних витрат відтворений і розповсюджений. Як капітал інтелектуальна власність є нематеріальними ресурсами (знання, досвід, інформація), що використовуються суб'єктом господарювання у матеріальному виробництві для зменшення матеріальних затрат у його процесі. Зростання значення інтелектуальної власності зумовлено необхідністю розвитку науково-технічного потенціалу для підвищення конкурентоспроможності та вимагає розробки ефективної системи її охорони.

Економічні відносини у сфері інтелектуальної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами комерціалізації. Метою економічного регулювання є одержання прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. Право інтелектуальної власності є агентом впливу на параметри інноваційної економіки, механізмом охорони об'єктів інтелектуальної власності в процесі їх комерціалізації. Метою правового регулювання відносин інтелектуальної власності є забезпечення охорони прав в процесі створення і використання її об'єктів. Економічне й правове регулювання відносин інтелектуальної власності ускладнюється специфічним характером її інституту в порівнянні з інститутом матеріальної власності. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її продукти розповсюджуються вільно в просторі та часі й стають базою для створення нових творів і винаходів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної власності є те, що відтворення інте-лектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай складним.

Відносини інтелектуальної власності характеризуються надзвичайно високим ступенем динамічності й різнобічності.

Зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Особливістю права інтелектуальної власності є територіальний характер прав інтелектуальної власності і можливість одночасного використання об'єкту інтелектуальної власності необмеженим колом осіб. Складний характер інтелектуальної власності ускладнює розробку ефективного режиму її охорони. Процес глобалізації соціального і економічного середовища не може обминути Україну, яка з метою забезпечення позиції конкурентоспроможного суб'єкта міжнародних науково-технічних відносин повинна розробити національну стратегію інтеграції до глобального економічного простору та підвищити ефективність системи охорони інтелектуальної власності.

Ринок інтелектуальної власності в Україні має низку проблем:

· Правові проблеми: невизначеність на законодавчому рівні пріоритетів

інноваційного розвитку, принципів побудування інноваційної

інфраструктури, правових умов фінансування інновацій.

· Економічні: низька конкурентоспроможність української економіки в сфері інновацій.

· Проблеми комерціалізації:

· низький рівень комерціалізації ОІВ та капіталізації ОІВ українськими підприємствами в якості нематеріальних активів.

· Інноваційні проблеми: тенденція до зниження інноваційної активності українських підприємств.

· Структурні: нерозвиненість та нерівномірний розподіл за регіонами інноваційної інфраструктури.

· Фінансові: практична відсутність ефективних механізмів фінансування розвитку ІВ.

· Кадрові: недостатність фахівців з ІВ, низький професіоналізм в сфері ІВ.

· Охоронні: тенденція до тінізації РІВ в Україні.

Для вирішення даних проблем необхідними є наступні дії:

- гармонізація законодавчої системи, забезпечення реального її виконання на практиці, залучення гарантіями держави щодо обов'язків перед інвесторами, забезпечити фактичну дію державних інвестиційних програм;

- віднаходження співвідношення на законодавчому рівні пріоритетних напрямків інноваційного розвитку української економіки з її реальним науково-технічним потенціалом;

- забезпечення реального виконання державної програми «Створення в

Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки»;

- створення сприятливих умов для функціонування венчурних інвестиційних фондів;

- запровадження системи стимулюючих заходів, щодо врахування підприємствами інтелектуальної власності у вигляді нематеріальних активів;

- забезпечення високого рівня професійної підготовки кадрів в сфері інтелектуальної власності;

- для зниження тенденції розвитку тіньового сектору ринку інтелектуальної власності та попередження відтоку інтелектуальної власності необхідно посилити митний контроль над обігом об'єктів інтелектуальної власності та товарів, що їх містять.[4]

Отже ринок об'єктів інтелектуальної власності в Україні має відповідну законодавчу базу, незважаючи на певні недоліки, і розвивається достатньо динамічно. Важливими завданнями в цій сфері є сприяння ефективному використанню інтелектуального капіталу нашого суспільства, зокрема комерціалізації інтелектуальної власності, розвитку сучасного ринку інтелектуальної власності, що в свою чергу прискорить входження України до світової спільноти на умовах рівноправного партнерства.



Список використаних джерел

1. Чухно А.А. Інституціонально-інформаційна економіка:підручник/ А.А. Чухно. -- К. : Знання, 2010. -- 687 с. Чоботарьов В., Буттєва А. Формування ринку інтелектуальної власності в Україні.

2. БайдакІ.І. Основні аспекти формування ринку інтелектуальної власності в Україні: підручник/ І.І. Байдак. - Дніпропетровський державний аграрний університет.

3. Савченко О.І. Визначення основних підходів необхідності

розвитку українського ринку об'єктів інтелектуальної власності: наукова стаття/ О.І. Савченко. - УДК 657.421

4. Базилевич В.Д Інтелектуальна власність/В.Д.Базилевич

5. Всемирная организация интеллектуальной собственности: Мировые показатели интеллектуальной собственности в 2012 году.

6. Верба І.І. Основи інтелектуальної власності: навчальний посібник/ І.І.Верба, В.О.Коваль; за ред. С.В. Чікін. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: НТУУ «КПІ», 2013. - 262 с.: 23 іл.

7. Дзера О.В. Цивільне право України Том 1: підручник/О.В. Дзера. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 736 с.

8. Конвенция учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности.

9. Кузьменко О.М. Інтелектуальна власність як фактор економічного зростання: наукова стаття/ О.М. Кузьменко .- УДК330.354

10. Потєхіна В. О. Інтелектуальна власність / В. О. Потєхіна // Навч. пос. - К.:Центр учбової літератури, 2008. - 414 с.

Размещено на Allbest.ru

...