Правова поведінка: поняття, ознаки та види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ"

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ

Одеса - 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття та класифікація правової поведінки

1.2 Ознаки правової поведінки та її види

РОЗДІЛ 2. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

2.1 Правомірна поведінка : поняття та ознаки

2.2 Мотиви правомірної поведінки

2.3 Зловживання правом

РОЗДІЛ 3. НЕПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

3.1 Поняття, ознаки неправомірної поведінки

3.2 Склад неправомірної поведінки

3.3 Злочини та проступки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні українські вчені пов'язують розвиток громадського суспільства в Україні із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму. Вони роглядають розвиток правової поведінки як одну із важливіших умов розвитку нашої країниФролова Ю.В., Кондратьев В.О. Проблеми формування правової свідомості та правової культури [Електронний ресурс ]. - Режим доступу : http://www.rusnauka/com /36.

Правова поведінка є необхідною передумовою громадського становлення особистості, її гуманістичної спрямованності, моральної саморегуляції поведінки в системі «людина і право - людина і закон», що в подальшому надасть змогу для побудови дійсно демократичної України. На сьогоднішній день правова поведінка набула нового значення. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як Т.Ю.Кирилюк, М.І.Козюбра, В.М.Кудрявцев, А.В.Лещенко, П.М.Рабинович, Ю.В.Фролова, А.О.Штанько та інші.

Але, як свідчить практика, правова поведінка українського суспільства, що є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності задля її становлення та активного розвитку.

Від дотримання суспільством правової поведінки залежать рівні правової поведінки окремих систем та органів влади, а також, зокрема, самих громадян. Правова поведінка члена суспільства (громадянина) - це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно - правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність Штанько А.О. Правосвідомість та її роль у формуванні правової поведінки // Держава і право: Юрідичні і політичні науки. - 2009. -Вип.43. - С.144.. Саме правова поведінка особи включає знання законодавства (інтелектуальний зріз), уміння користуватися правовим інструментарїєм - законами та іншими актами у практичній діяльності (поведінковий зріз)Захаркевич Т.С. Формування правової поведінки в контексті побудови в Україні правової держави // Часопис Київського ун-ту права. - 2012. - №3. - С.41. .

Дослідження правової поведінки особи та її детермінації пролягає на межі не лише декількох спеціальностей: філософії, теорії, соціології права, але й цілого спектру наук - права, філософії, соціології, психології, етики. Така позиція є виправданою з огляду на аналізовану проблематику, адже саме людина (особа) та її поведінка була, є і залишатиметься основною гуманістичною цінністюЛещенко А.В. Генезіс філософсько-правових уявлень про правову поведінку // Актуальні проблеми держави і права: зб. наукових праць. - 2011. - Вип.59. - С.85..

Мета роботи полягає у висвітленні правової природи, властивостей, структури та сутності аксіологічно- нормативної детермінації правової поведінки особи та її механізму, а також з'ясуванні їх значення у філософсько - правовому феномені поведінки особи.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі задачі:

- розкрити сутність правової поведінки, визначити поняття та її класифікацію;

- дати розгорнуту характеристику таким видам правової поведінки, як правомірна та неправомірна.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері феномену правової поведінки особи.

Предметом дослідження є аксіологічно-нормативна детермінація правової поведінки особи.

Методи дослідження були обрані відповідно до об'єкта та предмета, а також мети роботи. Це діалектичний, загальнонауковий та системно-структурний методи.

Структура роботи складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття та класифікація правової поведінки

Дослідження, здійсненні вітчизняними та закордонними юристами-теоретиками (О.Ф.Скакун, В.М.Кудрявцев, В.В.Оксамитний), правової поведінки як реально існуючого явища, одним із результатів дали вироблення поняття «правова поведінка». Проте доводиться константувати, що вироблене поняття пов'язане здебільшого з основними різновидами (формами) правової поведінки - правомірною та неправомірною (протиправною) поведінкою. Тому до питання формулювання поняття правової поведінки необхідно підійти саме з позиції загальної категорії для усіх її форм. Це має велике значення як для осмислення самого феномена правової поведінки, так і для методологічно вивіреного дослідження окремих її різновидів Погрібний І.М., Баландіна Ю.В. Характерні ознаки правової поведінки // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - №2. - С.54. .

В.М.Кудрявцев, використовуючи термін «правова поведінка» для позначення одночасно як правомірної, так і неправомірної поведінки, відзначає, що цей термін викликає певну незадоволеність серед дослідників, оскільки «етимологічно більш послідовним було б правовою поведінкою називати лише правомірні дії» Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1992. - С.48.. Автор зазначає, що іншого терміна, який би адекватно відбивав усі види правової поведінки, поки підшукати не вдалося. Термін «правова поведінка» вже досить міцно увійшов до наукового обігу і навряд чи потребує заміни.

Поведінка людини є одним із видів людської діяльності, вона не тільки спрямована на безпосереднє задоволення різних потреб, а й зорієнтована на досягнення певних інтересів (суспільних, державних, особистих, національних тощо), відповідної позиції у сфері суспільних відносин, вона є зовнішньою системою дій, в основі якої покладені внутрішні прагнення людини.

Поведінка має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що викликають зміни у оточуючому світі чи у самому суб'єкті. У даному визначенні на першому місці перебуває саме суспільна цінність дій суб'єкта.

Енциклопедична література під поведінкою людини розуміє систему взаємопов'язаних дій, здійснюваних суб'єктами, що вимагають його взаємодії із середовищем з метою реалізації певної функції.

Правова поведінка (англ. legal conduct ) - соціальне значима поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомовольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідкиСкакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. - К.: Алерта, 2012. - C.454..

Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна - охороннихБілозьоров Є. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи : теоретичні аспекти // Право України.- 2006.- № 1.- С. 50. .

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином упорядковується (врегульовується) тими чи іншими соціальними нормамиТеорія держави і права : Навч. посіб. / За ред. Лисенкова С.Л., Копєйчикова.-К.: Юрінком Інтер, 2002.- С.232..

Ряд авторів зазначають, що правова поведінка характеризується внутрішньою структурою, елементним складом, якої є правові вчинки. Під правовим вчинком вони розуміють діяння, складовими елементами якого є суб'єкт (фізична чи юридична особа, наділена правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю), суб'єктивна сторона (передбачає внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та включає цілі, мотиви, правові установки тощо), об'єкт (явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння - суспільні відносини, соціальні цінності) та об'єктивна сторона (форма зовнішнього прояву вчинку - діяння, суспільно значущі наслідки та причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

З цих позицій найбільш широким є поняття нормативної поведінки, під якою розуміють таку поведінку людей, що регулюється будь-якими соціальними нормами - звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права, називається правовою поведінкою. Оскільки норми права є одним з видів соціальних норм, то правова поведінка є одним з проявів нормативної поведінки, одним з її видів.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою, якщо вона регламентується нормами права. Умови й ознаки правової поведінки можуть бути прямо описані в текстах правових документів або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінкиКрижанівська А.Ф. Правова поведінка в понятійно-категоріальному зрізі теоретичної й прикладної юриспруденції // Південноукраїнський правничий часопис. - 2010. -№2. - С.67..

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, а й з особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів, що здійснюється в межах правової поведінки. Тому правова поведінка часто тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі діїКондрат С.С. Юридично значуща поведінка : основні концепції : основні концепції та підходи до вивчення // Держава і право : 3б. наук, праць.- 2005.- Вип. 30.- С 74. .

Певні прояви правової поведінки можуть бути юридичними фактами, тобто тими конкретними життєвими обставинами, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому разі правова поведінка розглядається як підстава зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних діянь, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права.

Слід зазначити, що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторонаТарахонич Т.І. Поведінка у сфері права: поняття, ознаки, види // Правова держава: Щорічник наукових праць.- 2006. - Вип.17.- С.57..

Суб'єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа (орган держави, громадське об'єднання тощо), котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку - це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.

Суб'єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об'єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об'єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Класифікація правової поведінки:

1. У залежності від кількості суб'єктів:

- індивідуальна - поведінка однієї особи (виконання функціональних обов'язків працівником міліції);

- колективна - поведінка групи осіб (злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).

2. У відповідності до вимог норм права:

- правомірна - застосування працівником міліції спеціальних засобів для припинення масових безпорядків;

- неправомірна - застосування працівником міліції вогнепальної зброї при значному скупченні людей.

3. У залежності від характеру діяльності:

- дія - крадіжка;

-бездіяльність - ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Отже, правова поведінка - це соціально значуща поведінка суб'єктів права, зовні виражена у формі конкретних фізичних дій або бездіяльності, передбачена нормами позитивного права та здатна спричинити юридичні наслідки.Тобто це така поведінка, що знаходиться у сфері дії юридичних норм і так чи інакше врегульована ними. У зв'язку із цим правову поведінку прийнято розглядати з позиції її характеризуючих ознак як юридично значущу поведінкуПогрібний І.М., Баландіна Ю.В. Характерні ознаки правової поведінки // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - №2. - С.55. .

1.2 Ознаки правової поведінки та її види

Для повної характеристики правової поведінки необхідно розглянути всі її ознаки, оскільки будь-яке поняття є віддзеркаленням основних, істотних ознак явища. Традиційно разом із загальними виділяють так звані диференціюючі ознаки.

До диференціюючих ознак, тобто ознак, що розрізняють види правової поведінки, належать: різна соціальна значущість; різна мотивація; різна правова регламентація (наприклад, правомірна поведінка передбачена дозволяючими або зобов'язуючими нормами права; протиправна, об'єктивно протиправна - забороняючими; зловживання правом - взагалі прогалинами в законодавстві); різні контролюючі функції держави по відношенню до різних видів поведінки та різні юридичні наслідки, що настають Погрібний І.М., Баландіна Ю.В. Характерні ознаки правової поведінки // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - №2. - С.55. .

До загальних ознак правової поведінки, які властиві всім її формам, належать: соціальна значущість; підконтрольність правової поведінки свідомості та волі особи, суб'єктність; чітка регламентованість; підконтрольність державі; здатність викликати юридичні наслідки.

Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) ха-рактеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом:

а) соціальною значущістю (з погляду інтересів суспільства, особи, держави поведінка може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства шляхом укладення договорів,електоральної участі громадян у виборах до представницьких органів влади та ін.

Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні,соціально-політичні, морально - психологічні та інші наслідки (адмінастративні проступки, злочини, невиконання цивільно-правових зобов'язань тощо);

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю;

в) юридичною ознакою, суть якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостях, передба чених нормами права. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вка-зують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов'язки, реалізуються заходи відповідальності;

д) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки кон-кретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм Загальна теорія держави і права: підручник / За ред. О.В.Петришина. - Х.: Право, 2010. - С.353..

До правомірної поведінки належить і соціально допустима. Вона не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціально шкідлива. Головна її ознака полягає в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів. Держава не може таку поведінку ні забороняти, ні зобов'язувати до неї, ні заохочувати (наприклад, діяльність численних громадських організацій «за інтересами», відправлення релігійних культів та ін.). Однак така поведінка має правову природу, формується відповідно до динаміки розвитку громадянського суспільства і спирається на державні гарантії її здійснення Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. - К.: Істина, 2007. - C/218 - 219. .

е) підконтрольністю правової поведінки з боку держави, її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними Загальна теорія держави і права: підручник / За ред. О.В.Петришина. - Х.: Право, 2010. - 584с.

Узагальнюючи вищесказане, треба виокремити як суттєві такі види правової поведінки:

правомірна поведінка - поведінка, що відповідає приписам права;

неправомірна поведінка (правопорушення) - поведінка, що порушує приписи права;

На межі цих основних видів правової поведінки знаходяться:

зловживання правом - правомірна, але соціально шкідлива поведінка;

об'єктивно неправомірне діяння - неправомірне, соціально шкідливе діяння, що не містить складу правопорушення.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

2.1 Правомірна поведінка : поняття та ознаки

Правомірна поведінка - це поведінка, яка відповідає приписам правових норм. Ознаки правомірної поведінки:

відповідність праву. Правомірна поведінка «одягнена» в юридичну форму, здійснюється на основі норм і принципів права;

соціальна корисність. Правомірна поведінка позитивно оцінюється з боку індивідів, суспільства і держави і відповідає їхнім інтересам;

передбачуваність. Дії правослухняної людини легко спрогнозувати, що дозволяє, у свою чергу, планувати дії у відповідь;

масовість. У демократичній правовій державі, в нормальних умовах правомірна поведінка властива переважній більшості людей, інакше суспільство перестало б нормаль-но функціонувати;

добровільність і свідомість. Зводиться до вибору людиною варіанту поведінки. Основна маса населення поводиться правомірно через особисті переконання, розуміння вигод правомірної поведінки, звичку, а не тільки через острах можливої юридичної відповідальності;

активність. Передбачає самостійність цивільної та етичної позиції людини, усвідомлення нею соціальних наслідків своїх вчинків, порівняння власних інтересів з інтересами інших людей, суспільства в цілому Кирилюк Т. Ю. Види правомірної поведінки та її вплив на формування правопорядку в суспільстві / Т. Ю. Кирилюк  // Часопис Київського університету права. ? 2008. ? № 4. ? С. 65?66..

При цьому потрібно враховувати, що рівень добровільності, свідомості і активності неоднаковий у різних людей.

Ознака добровільності правомірної поведінки є критерієм для розмежування добровільної і вимушеної правомірної поведінки. Добровільна правомірна поведінка спирається на внутрішні позитивні правові переконання суб'єкта. Вимушена правомірна поведінка на відміну від добровільної характеризується як вибір варіанту поведінки, який формально відповідає приписам правових норм, але розходить-ся із внутрішнім переконанням і звичками суб'єкта.

За своїми психологічними ознаками правомірна поведінка - це така поведінка, що контролюється свідомістю і волею особи і відповідає на запитання: чому суб'єкт чинить саме правомірно. З цієї позиції правомірна поведінка може бути добровільною і вимушеною. Добровільна поведінка спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своїх вчинків і їх наслідків вона може бути принциповою (в основі її лежить внутрішнє переконання людини в необхідності і цінності пра-вомірної поведінки для особи, суспільства і держави) і звичайною (вона обумовлена повсякденною звичкою особи, її орієнтацією на необхідність завжди, в будь-якій ситуації діяти правомірно, не вдаючись до глибокого аналізу цінності і корисності такої поведінки).

За своїми юридичними ознаками правомірна поведінка характеризується з точки зору засобів правової регламентаціїБілозьоров Є. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи : теоретичні аспекти // Право України.- 2006.- № 1.- С. 50-54. . З позицій юридичних моделей її можна розглядати в таких аспектах:

а) як форма реалізації права вона класифікується з точки зору її відповідності основним способам впливу права на суспільні відносини і поділяється на виконання та використання (активні форми поведінки) і дотримання (пасивна форма поведінки) норм права;

б) як характеристика юридичного змісту правовідносин ця поведінка може бути виражена у вигляді здійснення повноважень посадовими особами, державними органами і т. д.;

в) як відповідна праву вона може бути зафіксованою і не зафіксованою у нормативно-правовому приписі Кирилюк Т.Ю. Правова поведінка як юридична категорія та явище правової дійсності // Держава і право: Юридичні і політичні науки. - 2009.- Вип.43. - С.103..

Правомірна поведінка може викликати позитивні юридичні наслідки. З цієї точки зору вони розглядаються як юридичні факти, передбачені гіпотезою регулятивних норм права. Правова поведінка може бути правовстановлюючою, правозмінюючою і правоприпиняючою. Однак визначати її тільки через юридичні наслідки було б неправильно, як, очевидно, неправильно думати, що будь-яка правова поведінка обов'язково викликає виникнення правовідносин.

Юридичні наслідки можуть виникати і з іншого роду юридичних фактів - подій, де відсутні воля і свідомість конкретної особи. Дотримання заборон - безпосередня форма реалізації правових приписів, яка не вимагає якихось конкретних дій, саме утримання від забороненого вчинку є реалізованою правомірністю.

У своєму зовнішньому виразі (формі) правова поведінка може мати вигляд лише об'єктивованого, зовні конкретного діяння, дії чи бездіяльності, що відповідають приписам правових норм. Специфіка зовнішнього прояву будь-якого правомірного вчинку може бути різною відповідно до вимог правомірності, які пред'являються до того чи іншого виду юридично значущої поведінки: вона може бути документально оформленою, тобто письмовою (наприклад, нотаріально засвідчені угоди), або усною, тобто без будь-якого письмового оформлення, фактичним фізичним діянням (наприклад, індивідуальний акт), здійсненим без якоїсь конкретної мети суб'єкта права викликати юридичні наслідки, коли ці наслідки все ж настають(наприклад, авторський твір породжує його автор набути які він не намагався, але держава визнає і захищає ці права).

Правомірна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, являє собою єдність необхідниїх елементів її складу - зовнішньої (об'єктивної) сторони вчинку особи -суб'єкта права та його внутрішньої (суб'єктивної) сторони Загальна теорія держави і права: підручник / За ред. О.В.Петришина. - Х.: Право, 2010. - С.355..

2.2 Мотиви правомірної поведінки

Мотиви правомірної поведінки є різноманітними: розуміння громадського обов'язку, підпорядкування особистого інтересу суспільному, турбота про близьких, звичка, страх перед покаранням, егоїстичні прагнення, кар'єристські міркування тощоТимошенко В.І. Мотивація правової поведінки // Держава і право: Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 36. - С.9. . За мотивами та ступенем активності добровільну правомірну поведінку розділяють на соціально активну (принципову) і звичну, а вимушену - на конформістську і маргінальну:

соціально активна. Це вища форма правомірної поведінки, властива людям з високим рівнем правосвідомості. Мотивом соціально активної поведінки є повага суб'єкта до права, його переконаність у необхідності і доцільності слідування праву. Правосвідомість і поведінка такої людини знаходяться в повній гармонії. Цей вид поведінкиє найбільш соціально значущим, бо пов'язаний з реалізацією не тільки особистого, але й суспільного інтересу, з боротьбою за реальне утвердження в житті принципів права, законності, правопорядку;

звична. Така поведінка заснована не стільки на знанні права і повазі до нього, скільки на силі звички і життєвому досвіді. Така людина не дуже замислюється над приписами права, діє за інерцією, слідуючи стереотипу, що вже склався. Люди, яким властивий цей тип поведінки, звичайно не проявляють зайвої соціальної активності, проте до права ставляться свідомо і позитивно. Такий вид правомірної поведінки є найбільш поширеним у цивілізованому суспільстві;

3) конформістська (від лат. conformis - подібний, згідний). Людина не слідує своїм переконанням або звичкам, а копіює дії свого оточення, діє «як усі». Для конформістської поведінки характерні: відсутність власної позиції, байдуже ставлення до права, пристосування до навколишньої дійсності, підпорядкування групі, начальству, неформальному лідеру, ситуативність поведінки, сприйнятливість до психологічного тиску та маніпуляції. Цей вид поведінки характерний для соціальних груп з недостатньо розвиненими правовою культурою і правосвідомістю (наприклад, для неповнолітніх). При зміні ситуації (перехід поведінки оточення від правомірної до неправомірної) можлива аналогічна зміна правової установки з правомірної на неправомірну;

4) маргінальна (від лат. marginalis - прикордонний, проміжний). Людина діє правомірно внаслідок особистого розрахунку, страху перед покаранням, розуміння вигідності законослухняності. Проте її індивідуальна правосвідомість розходиться з приписами правових норм. Як правило, така поведінка властива людям, що не знайшли себе в суспільстві (через складність долі, інвалідність, попереднє засудження, відсутність здібностей, виключно завищені амбіції та домагання). Особи з маргінальною поведінкою будь-якої хвилини можуть легко переступити закон, у разі зручної ситуації порушити правові вимоги. Маргінальну поведінку, як правило, супроводжують апатія, агресивність, незадоволеність обстановкою, що склалася Кирилюк Т. Ю. Види правомірної поведінки та її вплив на формування правопорядку в суспільстві / Т. Ю. Кирилюк  // Часопис Київського університету права. ? 2008. ? № 4. ? С. 68..

Слід підкреслити, що правомірна поведінка не перестає бути правомірною тому, що її суб'єктивну сторону склада-ють соціально засуджувані мотиви, якщо останні не вира-жаються в заборонених правом діяннях. Правомірна поведінка у всіх її видах є запорукою ста-більності і суспільного спокою. У цьому полягає її головна соціальна цінність.

Отже, вимушена правомірна поведінка визначається змістом її мотивів, суб'єктивною стороною вчинка. На відміну від добровільної вона характеризується як вибір варіанта поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, звичками особи. Лише зовнішні обста-вини, оточення, а не особисті переконання примушують суб'єкта діяти правомірно (виконувати обов'язки, дотримуватися заборон). Вимушена поведінка може бути пристосовницькою, конформістською, коли суб'єкт вчиняє зовнішньо правомірні дії, орієнтуючись не стільки на норму права, скільки на поведінку людей, які його оточують (у колективі, в побуті), і маргінальною, коли суб'єктом керує страх перед юридичною відповідальністю і він усвідомлює загрозу реального застосування санкції правової норми, неприємних юридичних наслідків, що можуть настати за скоєне правопорушення.

2.3 Зловживання правом

Зловживання правом - це соціально шкідлива пове-дінка суб'єкта, яка здійснюється в рамках правових норм. Воно достатньо поширене на практиці. Може йтися про зловживання конституційними правами і свободами, батьківськими правами, посадовими повноваженнями, цивільними і процесуальними правами.

Ознаки зловживання правом:

наявність у суб'єкта суб'єктивного права;

Діяльність суб'єкта по реалізації цього права;

використання суб'єктивного права всупереч його соціальному призначенню і спричинення цим використанням шкоди суспільним інтересам або інтересам інших осіб;

відсутність правопорушення, тобто порушення конкретних юридичних заборон або невиконання обов'зків.

Оцінка зловживання правом у літературі є неоднозначною Лещенко А.В.Семантичний аналіз правової поведінки // Актуальні проблеми держави і права: зб.наук. праць.-2011.-Вип.61.-С.354.. Багато авторів трактують зловживання правом як правопорушення, але подібний висновок не цілком адекватно відображає його зміст, оскільки правопорушення є протиправним діянням, а зловживання правом - це діяння в рамках права, хоч і таке, що має асоціальний характер. Разом з тим суперечність соціальному призначенню права не дає підстав і для характеристики зловживання правом як поведінки правомірної, бо остання є завжди соціально корисною. Даний феномен слід розглядати як самостійний вид правової поведінки, девіантної (що відхиляється) щодо права. Існує проблема юридичного реагування на зловживання правом. Вона безпосередньо пов'язана зі встановленням певних юридичних меж, що позначають межі допустимої поведінки особи при реалізації права. У різних системах права різними способами (в основному за допомогою заборон) фіксується негативна реакція законодавця на зловжи-вання правом.

Так, ст. 103 Земельного кодексу України встановлює, що власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок, використовувати їх за цільовим при-значенням. Така поведінка трактується Земельним кодексом як неприпустимий вплив.

Стаття 13 Цивільного кодексу України встановлює не тільки заборону ряду дій, що кваліфікуються як «зловжи-вання правом» (не допускаються дії особи, що здійснюються з умислом заподіяти шкоду іншій особі, використання цивільних прав у цілях неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним положенням на ринку, а також недобросовісна конкуренція), але й реагування на них. У рапзі недотримання особою вказаних вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами.

Зловживання правом може перерости у правопорушення, якщо суб'єкт, що зловживає своїм суб'єктивним правом, повноваженнями, статусом, заподіє істотну шкоду інтересам, що охороняються правом. Наприклад, законодавством передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим положенням, яке заподіяло істотну шкоду правам і інтересам, що охороняються кримінальним закономЛещенко А.В.Семантичний аналіз правової поведінки // Актуальні проблеми держави і права: зб.наук. праць.-2011.-Вип.61.-С.355. .

РОЗДІЛ 3. НЕПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА

3.1 Поняття, ознаки неправомірної поведінки

Правопорушення є прямою протилежністю правомірній поведінці.

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктноздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені для правопорушника негативні наслідки Загальна теорія держави і права: підручник / За ред. О.В.Петришина. - Х.: Право, 2010. - С.359..

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень Лещенко А.В. Право як цінносно - нормативна основа правової поведінки //Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. - 2012. -Вип.64. - С.188. . Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами зазіхання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Ознаки правопорушення:

1) суспільне шкідлива (наприклад, прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість, (вина) і суспільна небезпека (злочин) - об'єктивна основна отака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб. - Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.- С.148.;

2) протиправна, неправомірна поведінка - суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, с свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

3) свідомовольова поведінка - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення с юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням ви знається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевно хворі деліктоздатними не вважаються);

4) дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винне діяння - дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина - це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі наміру і необережності;

6) кримінальне діяння - дія, що вимагає застосування до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. - К.: Алерта, 2012. - С.463-464..

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення. Порівняємо винне діяння і невинне заподіяння шкоди (невинне діяння):

Винне діяння (дія або бездіяльність) - правопорушення - є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності:

1) «казусне» (випадкове) здійснення суспільне шкідливого діяння відбувається у разі, коли особа не могла усвідомлювати суспільної шкідливості своєї поведінки, не передбачала настання можливих шкідливих наслідків, не повинна була (не могла) їх передбачати. Наприклад, виходячи з тролейбуса, людина спіткнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, що йшла попереду, яка у результаті падіння одержала тяжкі тілесні ушкодження;

2) нездоланної сили («форс мажор») - діяння особи, яка хоч і передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але перебувала в такому психофізіологічному стані і екстремальних умовах, що не могла запобігти цим наслідкам.

Це діяння, чинене з волі особи, є об'єктивно протиправним і водночас викликане надзвичайною і нездоланною за даних умов подією (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежним при гасінні пожежі, заподіяне під час виконання професійно-службових обов'язків).

Не кваліфікуються як правопорушення протиправні діяння неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи витлумачуються на її користь (ст. 62 Конституції України)Конституція України від 28 червня 1996 року//Відомості Верховної Ради України.-1996.- № 30. - Ст. 141. .

3.2 Склад неправомірної поведінки

Склад правопорушення - це система елементів правопорушення, її повнота і цілісність є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності.

До скла-ду правопорушення входять:

Суб'єкт правопорушення - фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації Загальна теорія держави і права: підручник / За ред. О.В.Петришина. - Х.: Право, 2010. - С.362..

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушенняАктуальні проблеми теорії держави та права: [ навч. посібник ] / за заг. ред. Є.О. Гіди. - К.: ФОП О.С.Ліпкан, 2010. - 260с. .

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Суб'єктом міжнародного злочину або проступку може бути держава;

Об'єкт правопорушення - суспільні відносини, соціальні блага, цінності, права і свободи особи, інтереси держави, природне середовище, на які посягає правопорушник. Виділяють загальний і конкретний об'єкт правопорушення. Загальний об'єкт - це сукупність всіх суспільних відносин і соціальних цінностей, що охороняються правом. Конкретний об'єкт - це визначені для кожного випадку матеріальні і нематеріальні блага і цінності (природне середовище, власність, життя, здоров'я, честь, гідність), а також відносини, що виникають з приводу володіння ними;

Суб'єктивна сторона правопорушення - психічне ставлення особи до здійснюваного нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Головний елемент суб'єктивної сторони - вина у формі умислу або необережності.

Умисел, у свою чергу, підрозділяється на:

- прямий умисел - особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих її наслідків і бажає їх настання;

- непрямий умисел - особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих її наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Необережність виступає в якості:

- самовпевненості - особа усвідомлює неправомірність своєї поведінки, передбачає настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховує на їх запобігання;

- недбалості - особа не усвідомлює або недостатньо усвідомлює неправомірність своєї поведінки, не передбачає шкідливих наслідків, хоча при необхідній передбачливості повинна була б усвідомлювати суспільну небезпеку діяння і передбачати шкідливі наслідки.

Факультативними (необов'зковими) елементами суб'єктивної сторони є мотив і мета правопорушення. Вони враховуються при кваліфікації правопорушення і визначенні міри відповідальності тільки в тому випадку, якщо це прямо вимагається приписом правової норми. Відповідальність за цивільний проступок може наступати і за відсутності вини (у випадках, спеціально обумовлених законом);

4) об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішня характеристика правопорушення, що включає протиправне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки (результат діяння, наприклад, смерть людини, шкоду здоров'ю, матеріальну шкоду) і причинно-наслідковий зв'язок між діянням та його шкідливим результатом. Місце, час, спосіб, обстановка вчинення правопорушення - це факультативні елементи об'єктивної сторони, які враховуються при кваліфікації діяння тільки у випадках, прямо вказаних у правовій нормі 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права : Навч. посіб. - К.: Паливода А.В., 2001.- С.34..

3.3 Злочини та проступки

Залежно від ступеня небезпеки і заподіяної ними шкоди правопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочини - суспільно небезпечні правопорушення, що посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я індивіда, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Проступки - суспільно шкідливі правопорушення (порушення трудової дисципліни, порушення правил тор-гівлі, невиконання цивільно-правового договору тощо).

Залежно від виду юридичної відповідальності виді-ляють:

1) кримінальні правопорушення (злочини) - це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні, винні, карані діяння (дія або бездіяльність), що посягають на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і суспільну безпеку, довкілля, конституцій-ний лад України. Вичерпний перелік злочинів міститься в Кримінальному кодексі України.

У вітчизняній юриспруденції останніми роками дискутується питання про виділення поряд із злочинами кримінальних проступків. Під ними розуміють діяння, що посягають на об'єкт, який охороняється кримінальним правом, але через свою малозначність не являють суспільної небезпеки. Такий вид правопорушень виділяється в Англії, ФРН, США Тинчеров Б. Правова поведінка: поняття, ознаки та проблеми класифікації // Юридичний журнал: Аналітичні матеріали. Коментарі. Судова практика. - 2012. - №6. - С.68 - 77.;

2) адміністративні правопорушення (проступки) - це протиправні, винні діяння, що посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Основні критерії, що дозволяють відрізнити адміністративне правопорушення від злочину, аналогічного за об'єктом посягання, - відсутність тяжких наслідків і менший розмір матеріального збитку;

цивільно-правові правопорушення (проступки) - відрізняються від інших специфічним об'єктом посягання, яким є майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного, трудового, земельного і сімейного права. Зовні вони виражаються в не-належному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової або моральної шкоди;

дисциплінарні правопорушення (проступки) - це протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій (прогул, запізнення на роботу, пропуски учбових занять, невиконання розпоряджень адміністрації тощо);

матеріальні правопорушення (проступки) - це винне спричинення матеріального збитку працівником працедавцю, тобто підприємству, установі, організації (поломка устаткування, знищення сировини тощо);

процесуальні правопорушення (проступки) - це порушення встановленої законом процедури здійснення правосуддя, провадження в юридичних справах, видання правозастосовчого акту (нез'явлення свідка за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду, порушення порядку і форми видання правозастосовчих та юрисдикційних актів - вироків і рішень суду, постанов слідчого тощо);

конституційні правопорушення (проступки) - не виконання або перевищення повноважень, порушення закріпленого конституцією порядку організації і діяльності органів державної влади і глави держави, органів місцевого самоврядування (наприклад, видання правового акту, що виходить за межі компетенції державного органу або суперечить конституції і законам країни, зловживання владою, що не має ознак злочину, тощо);

8) міжнародні правопорушення - дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. - К.: Алерта, 2012. - С.464-466..

У деяких країнах особливо виділяють статусні правопорушення - правопорушення, карані тільки у разі здійснення їх неповнолітніми (вживання спиртних напоїв, перебування поза домівкою в нічний час, прогули уроків.

ВИСНОВКИ

Будь-яка юридично значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна - охоронних.

Усі форми правової поведінки, як традиційні, так й нетипові, реалізуються у сфері правовідносин, тобто у сфері, що підпадає під нормативну регуляцію. Проте між ними існують принципові відмінності. Перш за все, протилежна їх соціальна значущість.

Якщо правомірна поведінка сприяє зміцненню соціального порядку, солідарності та інтеграції суспільства, то протиправна поведінка є за своєю природою соціально деструктивним явищем Через це відрізняється зміст державного регулювання і контролю за різними видами правової поведінки: правомірна поведінка заохочується, для неї створюються гарантії та охоронний режим; протиправна викликає до суб'єкта негативні санкції з боку держави і забороняється; зловживання правом ретельно вивчається, усуваються причини його появи та шляхом законодавчої роботи заповнюються прогалини у праві, що є першопричинами зловживання правом Погрібний І.М., Баландіна Ю.В. Характерні ознаки правової поведінки // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - №2. - С.55. .

Усе викладене вище дозволяє виділити такі види правової поведінки:

1. Правомірна поведінка - це суспільно-необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гарантуються державою.

2. Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, що полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) окремій особі, суспільству, державі.

3. Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

...