Необережність як форма вини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека - зазначено в статті 3 Конституції України - визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."

На варті цих прав та свобод стоїть й кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за злочини, що скоюються з необережності.

Дослідження вчених свідчать про порівняно високий відсоток необережних злочинів, пов'язаних із загибеллю людей, спричиненням їм тілесних пошкоджень. Важко вирахувати матеріальні збитки нашого суспільства, що виникають в результаті халатності, пошкодження товарно - матеріальних цінностей та інших проявів необережності. Збитки від "випадкових" пожеж, переважна частина яких виникає в результаті чиєїсь необережності, вираховується мільйонами гривень. В умовах технічного прогресу тяжкість наслідків необережної поведінки людей суттєво підвищується. Пов'язано це зі значним підвищенням кількості технічних засобів, що проникають в усі сфери життєдіяльності людини, появою все більш могутніших джерел енергії (згадати б лише аварію на ЧАЕС, яка також сталася в силу "випадку"), що значно підвищують можливості людини ( і разом з тим потенційну небезпеку). В кінцевому випадку підвищується "ціна помилки", тобто можлива шкода, що заподіюється необережною поведінкою людини. Тому не дивно, що боротьба з необережністю набуває все більшого значення як в нашій країні, так і за кордоном.

"Підвищення злочинів з необережності пояснюється не тільки ускладненням та зростанням кількості технічних засобів та різноманітних механізмів, але і складностями психофізіологічної адаптації людини до нових процесів використання техніки. Перед юристами постають нові проблеми: дослідження спільно з психологами та фізіологами особливостей поведінки людини в стресових, небезпечних і важких ситуаціях; питання відповідальності за різноманітні форми правової необережності; вивчення ефективності перевиховання осіб, які скоїли правопорушення з необережності, і відпрацювання нових форм і методів такого перевиховання, а також технічних та організаційних засобів попередження небезпечних наслідків необережної поведінки З необережною злочинністю пов'язаний цілий комплекс питань, що виникають з приводу теоретичних проблем, криміналістичних досліджень та проблем криміналізації кваліфікації злочинів скоєних з необережності. Також все більшого значення, в умовах побудови правової держави, набуває і виховання суспільної правосвідомості в дусі нетерпимості до будь - яких проявів необережності.

Об'єкт дослідження даної роботи - необережність як форма вини. В даному випадку наголос ставиться не на обережності, як суспільному явищі, а як об'єкті дослідження науки кримінального права. Для успішного усування негативних наслідків науково-технічної революції необхідно глибоко аналізувати процеси, що відбуваються в суспільстві під її впливом. Необережна злочинність являє собою складову частину загальної злочинності як соціально - правового явища, закономірно існуючого в суспільстві. Тому усі ознаки, що характеризують злочинність, в певній мірі характерні необережній злочинності. Але в кримінальній класифікації злочинності необережна злочинність являє собою особливу групу, складає самостійний елемент загальної структури злочинності.

Ця самостійність визначається особливостями необережної злочинності:

а) за формою вини, тобто за психологічним механізмом здійснення злочину;

б) за соціально-психологічними причинами здійснення злочинів та характеристиці особи злочинців;

в) за сферою діяльності, в якій скоюються данні злочини;

г) за характером наслідків.

Отже необережна злочинність є самостійним елементом, а тому потребує окремого дослідження. Об'єктом дослідження є необережна відхилена поведінка, як основа необережної злочинності - це є необхідним для вирішення питання криміналізації, тобто встановлення караності необережних діянь. Цікавим є також дослідження окремих видів необережних злочинів та проблем, пов'язаних з їх криміналізацією та кваліфікацією.

На жаль, судова статистика, як правило, не виділяє в окремий рядок злочини, що скоєні з необережності. Так, в щорічних звітах судової статистики, що друкуються в журналі «Право України», ми не зможемо знайти процентне відношення злочинів скоєних з необережності по відношенню до злочинів скоєних умисно або до загальної кількості злочинів. Але виходячи з загальних закономірностей причин та наслідків та окремих матеріалів судової практики - ми можемо побачити, що кількість необережних злочинів (враховуючи також і їх латентність) ніяким чином не зменшується (хоча по відношенню до загальної сукупності злочинів їх кількість і не здається загрозливою).

Визначення кількості необережних злочинів в загальній злочинності являє собою нелегку задачу за рядом причин. Діючі форми статистичної звітності, не містять групування за формою вини. Деякі склади злочинів передбачають як умисел, так і необережність, тому навіть кваліфікація злочину не завжди може вказати на форму вини. До цього слід додати, що багато необережних злочинів характеризуються високим рівнем латентності.

Мета дослідження - встановлення сутності, змісту, особливостей необережності як форми вини, особливостей трактування її вітчизняним законодавством, кваліфікації злочинів скоєних з необережності. Необхідно детально вивчити та викласти теоретичні проблеми пов'язані з необережністю, як формою вини у злочинах; зробити аналіз найбільш розповсюджених типів та видів необережних злочинів, охарактеризувати їх та дослідити проблеми їх кваліфікації, тим самим роблячи спробу компенсувати, в деякій мірі, недостатність розробки цієї проблематики.

На даному етапі держава, не приділяє достатньої уваги проблемі необережної злочинності. В умовах економічної, соціальної та політичної нестабільності, появи різного виду нехарактерних для України негативних явищ, різкого зростанням умисних злочинів, корупції організованої злочинності, тобто під впливом сукупності істотних об'єктивних причин, держава, в принципі і не в змозі приділяти цій проблемі достатньої уваги. Дивує також те, що в сучасних умовах проблема необережної злочинності практично зовсім не розробляється вченими та юристами-практиками. Так, за останні 15 років в Україні не вийшло жодної монографії присвяченої цьому питанню, а за роки незалежності - жодної наукової статті в загальноукраїнських виданнях.

Закон, говорячи про належну, можливу або заборонену діяльність, вносить певні обмеження в поведінку членів суспільства, надає їм не тільки права, але і покладає на них певні обов'язки. До таких обов'язків відноситься і обов'язок дотримуватися встановлених у суспільстві і охоронюваних законом правил безпеки та норм обережності.

необережний злочинність самовпевненість недбалість

1. Поняття необережності як форми вини

В частині 1 статті 11 Кримінального кодексу України (надалі - КК) вказано: "Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. " Щоб сказати, що людина скоїла злочин і повинна бути за нього покарана, необхідно встановити, що вона здійснила це діяння вино, тобто діяла умисно чи необережно. Вина полягає у психологічному відношенні суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Без вини немає злочину, а відтак, і кримінальної відповідальності. Тому якщо суспільно небезпечне діяння буде вчинено, але невинно, воно не може бути визнано злочином. [2,с.9]

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До суб'єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину. Основний зміст суб'єктивної сторони будь - якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,передбаченої кримінальним кодексом,та її наслідків,виражене у формі умислу або необережності . Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношенням до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини). [5,с.189 ]

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини: умисел і необережність.

Згідно ч. З ст.24 КК,прямий умисел - умисел,коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер діяння, передбачала його наслідки та бажала їх настання.

Згідно з ч. З ст.24 КК, непрямим є умисел,якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Прямий умисел це склад з усвідомленням суспільно небезпечного характеру свого діяння, дії або бездіяльності та передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення суспільної небезпечності передбачає розуміння фактичної сторони того, що здійснюється та всіх обставин,що характеризують об'єктивні ознаки діяння,значення об'єкту та предмету поняття, місця, часу скоєння злочину, також соціальної шкідливості діяння.

Передбачення настання наслідків означає те,що у особи склалося значення про можливості або неминучості настання певних наслідків, при цьому передбачення має конкретний характер. Особа чітко уявляє собі, що від його конкретного діяння настали саме ці конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Терміни "умисний та необережний злочини | законодавчо закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального прана, слідчої та судової практики. Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є «необережність». Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку. [8,с.50]

Так, 10 квітня 2006 р. Ленінським районним судом міста Харків розглядалась справа по обвинуваченню Т-ого за ст. 101 ч. 1 КК. 1 січня 2005 року між Т-им та Т-ою на кухні їх помешкання виникла сварка» після якої Т-ка вийшла з кухні і туди ввійшов Р., який почав заспокоювати Т-го. В руках Т-ий тримав ніж, що взяв перед цим, бажаючи нарізати хліб, а Р. заспокоюючи Т-го поклав свою руку на руку з ножем Т-го і підійшов до нього на один крок. В цей час Т-ий намагаючись забрати свою руку з ножем підсковзнувся і наніс Р. необережне тяжке тілесне ушкодження в область живота. (Вироком Ленінського районного суду дії Т-го були перекваліфіковані за ст. 128 КК. Див. Справа № 1-185 2006р. від 10.04.06р.)

В даному випадку характер нанесеної шкоди визначався ситуацією в якій опинився винний та обставинами випадковими для нього. Злочин вчинений у формі злочинної недбалості.

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин .

Як правило, необережні злочини - це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом.

До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 271 КК), порушення правил безпеки на вибухово-небезпечних роботах (п.1 ст.273 КК). Стаття 25 КК зазначає: "Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість"

Таким чином, закон визначає два види необережності:

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Згідно ч.2 ст.25 необережність є злочинною самовпевненістю,якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності),але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Згідно ч. З ст.25 необережність є злочинною недбалістю,якщо особа не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) хоча повинна була та може їх передбачити. При інтелектуальному моменті злочинної самовпевненості особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. На відміну від непрямого умислу передбачення має не конкретний,а абстрактний характер, тому дія в певній ситуації особа не усвідомлює розвиток причино - наслідкового зв'язку між своїм діянням та наслідками,хоча при певних зусиллях особа могла це усвідомити. При вольовому моменті злочинної самовпевненості особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості розрахунок на відвернення суспільно небезпечних наслідків базується на яких то там абстракціях,а не на реальних конкретних обставинах,які здатні вплинути на розвиток причинно-наслідкового зв'язку та відвернути настання суспільно небезпечних наслідків. Ці обставини можуть бути в особистій якості людини: досвід,майстерність,або дії інших осіб,хімічні явища). [9,с.18 ]

Слід відрізняти непрямий умисел від злочинної самовпевненості. В інтелектуальному моменті при непрямому умислі особа передбачає реальну можливість настання наслідків. При злочинній самовпевненості абстрактна можливість настання наслідків. В вольовому моменті при непрямому умислі особа свідомо припускає настання наслідків або дія навмання,або байдуже ставиться до наслідків. При злочинній самовпевненості особа розраховує на відвернення наслідків, але цей розрахунок легковажний та не відповідає дійсності.

При злочинній недбалості інтелектуальна ознака характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпечності своєї дії або бездіяльності,а також відсутність передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

По відношенню до діяння можливі 3 варіанти психічного стану:

1- особа усвідомлює, що порушує певні вимоги безпеки, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Така поведінка є характерною, коли суб'єкт вважає, що порушення якихось правил є несуттєвим, або незначним і воно не здатне спричинити наслідки.

2 - особа скоює обміркований вчинок, не усвідомлює що такий вчинок він порушує вимоги безпеки.

3 - саме діяння позбавлено свідомого вольового контролю з боку особи і цей контроль втрачений за його виною. Наприклад: п'яний за кермом. При злочинній недбалості вольова ознака характеризується тим,що особа повинна була та мала можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки.

Обов'язок передбачити наслідки в кримінальному праві називається об'єктивним критерієм злочинної недбалості, а можливість передбачити - суб'єктивним критерієм недбалості. Для конкретизації злочинної недбалості повинна бути сукупність об'єктивного та суб'єктивного критеріїв. [5,с.220]

Об'єктивний критерій базується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта. Цей критерій позначає обов'язок конкретної особи передбачати настання суспільно небезпечних наслідків при скоєнні їм діяння, яке потребує певної обережності. Обов'язок бути обережним при скоєнні певних дій може виходити із закону, спеціальних правил, які регулюють певний вид діяльності, а також із загально визначених правил поведінки. Відсутність у особи обов'язку передбачати можливість настання суспільно небезпечних наслідків означає відсутність злочинної недбалості.

Суб'єктивний критерій злочинної недбалості означає те,що особа мала реальну можливість передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки,цю можливість необхідно пов'язати з індивідуальними якостями,такими як: вік,досвід, стан здоров'я і з тією обставиною в якій діяв суб'єкт. Вольова ознака злочинної недбалості виявляється в тому,що передбачити суспільно небезпечні наслідки поведінки не мобілізує свої психічні властивості для того, щоб скоїти вольові дії та не дати настанню суспільно небезпечних наслідків.

Інколи можуть бути такі випадки, коли психічне відношення до дії та наслідків, що настали буде неоднаковим. На цій відмінності психічного відношення до здійснених дій та наслідків, що настали будується поняття змішаної (подвійний) форми вини. Відповідно до ст. 23 ККУ вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути вчинені тільки умисно (крадіжка -- ст. 185), інші можуть бути тільки необережними (службова недбалість -- ст. 367), треті -- як умисними, так і необережними (вбивство -- статті 115,119). Проте наука кримінального права на підставі аналізу деяких статей Особливої частини КК розробила поняття змішаної форми вини (іноді П називають складною або подвійною формою вини).

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того самого злочину. При змішаній формі вини щодо одних об'єктивних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших -- необережність (самовпевненість чи недбалість).

Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочинів, в яких об'єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст вини визначається психічним ставленням особи не тільки до об'єкта, але й до об'єктивної сторони конкретного злочину, то вина повинна відображати складний характер об'єктивних ознак конкретного складу злочину.

Можна виділиш дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша -- це ті злочини, в яких діяння, що являє собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків, є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслідків, причинно пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До таких злочинів відносяться, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно заподіяло загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271); порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту особами, що керують транспортними засобами, же потягло смерть або тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 286); порушення чинних на транспорті правил, яке потягло загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що заподіяло загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269) тощо. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності: самовпевненості або недбалості. Тому, коли винний порушує правила умисно і має місце змішана форма вини: до діяння -- умисел, а до наслідків -- необережність.

У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки: перший (найближчий) -- є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, другий (віддалений) -- кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах згідно з законом і до діяння, і до першого, обов'язкового, наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому або непрямому), а у ставленні до іншого (кваліфікованого) наслідку -- тільки в необе-режності (самовпевненості або недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); викрадення або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського або річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278) тощо. Зокрема, якщо проаналізувати суб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку -- смерті потерпілого -- лише необережність (самовпевненість чи недбалість).

При наявності змішаної форми вини слід вирішити питання, яким у цілому є злочин, скоєний винним, -- умисним чи необережним. Це має важливе практичне значення. Наприклад, відповідно до статей 14 і 15 тільки в умисних злочинах можливі готування і замах; відповідно до ст. 26 обов'язковою ознакою співучасті є умисна участь в умисних злочинах. Під рецидивом ж найбільш небезпечним видом множинності розуміється «вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин» (ст. 34). Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів -- умисних або необережних -- слід віднести скоєний злочин. Вирішення цього питання залежить від того, яка об'єктивна ознака конкретного складу злочину є найважливішою для визнання діяння злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.

У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких діяння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинило тяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків. Саме воно і визначає віднесення Цих злочинів в цілому до необережних.

У другій групі, де до діяння і найближчого (обов'язкового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а до віддаленого - необережність, злочин у цілому визнається умисним, оскільки саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини виявляється в тому, що юна дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину, 2) визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть, буде кваліфікуватися як умисне вбивство (ст. 115), якщо до тілесного ушкодження і до смерті був умисел; якщо ж і до тілесного ушкодження і до смерті була необережність, то особа буде відповідати за вбивство з необережності (ст. 119). Лише за наявності умислу до тяжких тілесних ушкоджень, а до смерті -- необережності (тобто при змішаній формі вини) буде мати місце склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 -- умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого.

2. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність Його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо. Так, мотоцикліст свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень, Мотоцикліст передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості . Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній самовпевненості. [7,с.61]

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок"У даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості - передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків - наближає її до побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості. Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше. Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих випадках безпечність досягає, такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний злочин умисним. Наприклад, для так званого "лихацтва" на транспорті, порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє "на випадок", ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обґрунтовано, проте легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з спричиненням шкоди, так як не розраховує на будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути суспільно небезпечні наслідки. [7,с.69]

Так, проїжджаючи поряд сільського клубу п'яний А. побачив групу молоді, і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся натовп, А. загальмував. Але під час цієї "розваги | він збив людину, яка через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу "пожартувати ".

Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали об'єктом "жарту" п'яного водія. Поведінка А. констатував суд, арактеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров'я, що свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно. При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.

Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно.

При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб'єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин. Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, "лисою " гумою на колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний ризик, який і призвів до ДТП.

Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.

Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості) є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є обов'язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи. Форми вини визначаються в залежносте від форми псіхічного відн ошення до суспільної значимості вчинку. [6,с.28]

4. Злочинна недбалість та її критерії. Казус

Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками: передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;обов'язком особи передбачити такі наслідки; наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.

Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.115 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.2 ст.121 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С, не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров'я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Судом було визнано, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому. Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС України перекваліфікував дії Р. з ч.2 ст. 121 на ст. 119 (необережне вбивство) і пом'якшив йому міру покарання. При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, І неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини. [10,с.88]

Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.

Ще приклад: 4 вересня 2007 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано за ст. 128 ЮС Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.

Злочинна недбалість виражається у непередбачені винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов'язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння. Треба зауважити, шо обов'язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов'язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.

Однак наявність одного лише обов'язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов'язана по-перше з деякими суб'єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.

Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з'ясування можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.

Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього, вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей особи, тобто на підставі об'єктивних і суб'єктивних критеріїв. Обов'язок передбачити шкідливі наслідки - об'єктивний критерій, а можливість їх передбачення - суб'єктивний критерій злочинної недбалості. Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов'язок передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.

Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш обачним.

25 вересня 2004 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе "Міраж" на фунті неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я. Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, шо Б., в даному випадку повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.

Обов'язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об'єктивного і суб'єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі ("повинна " і "могла "). Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов'язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості - в обов'язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб'єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості - в обов'язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов'язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків. [9,с.87 ]

Таким чином, боротьба зі злочинною необережністю в умовах науково і технічної революції зовсім не потребує відмови від суб'єктивного критерію необережності.

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по тротуару, підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.

Випадок - явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим є правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.

Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що 1. та Я., зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я., почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути Його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної частини хребта, від чого і настала смерть.

Судова колегія Верховного Суду України не знайшла в діях Ј складу злочину і провадження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я. "спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій ТГ має випадковий характер. Вона настала внаслідок необережності самого Я.

Висновки

На основі даної робити можна зробити висновок, що необережна злочинність це частина більш широкого поняття - злочинності, самостійний елемент її структури.

Встановлення вини (умисної або необережної) або невинності (випадку)- дуже складний психологічний й процес, який потребує всебічного, комплексного розслідування. Існують особливості при визначенні сфери кримінально караної необережності, характеру і умов цієї форми вини, так як для необережної вини характерний специфічний, відмінний від умислу, психологічний механізм, особлива форма зв'язку свідомості і волі суб'єкта із суспільно небезпечними наслідками. Суб'єктивний критерій є найважливішою характеристикою злочинної необережності і не може бути усунутий із її законодавчого визначення. При характеристиці інтелектуального боку психічної діяльності суб'єкта при самовпевненості в законі вказується лише на передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків і не дається характеристика стану свідомості винного по відношенню до самої дії, як це робиться, наприклад, при визначенні умислу. В законі необхідна характеристика стану свідомості винної особи по відношенню до основної об'єктивної властивості дії - суспільної небезпеки. Актуалізація проблеми злочинів, що вчиняються з необережності, для кримінології пов'язана з істотною інтенсифікацією різних видів необережної злочинної поведінки, зростанням її ймовірності в різних сферах професіональної та побутової діяльності, зростанням шкоди, що спричиняється. Необережна злочинна поведінка проявляється в будь-якій сфері людської діяльності. Феноменологію злочинів з необережності слід розглядати як сукупність статистично значимих показників про злочини з необережності, що відбивають їх кількісно-якісний і структурний стан. Динаміка злочинів з необережності у порівнянні з умисними злочинами несприятлива. Дійсні розміри злочинної необережності набагато більші, ніж офіційно зареєстровані. Етіологія необережної злочинності досить виражено проявляється у сфері так званих автотранспортних злочинів. Недоліки культури водіїв, допуск до керування автотранспортом осіб у нетверезому стані, в стані перевтоми, хворобливому стані, випуск в експлуатацію технічно несправних машин, порушення правил індивідуальними власниками автотранспортних засобів - головні причини й умови вчинення як автотранспортних злочинів, так і інших злочинів з необережності. Соціальна недисциплінованість, неупорядкованість деяких нових суспільних відносин, зневажання інтересів оточуючих, систематичне порушення правил обережності - першопричина вчинення злочинів з необережності.

Особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності, повинна розкриватись через структуру особистості, у якій повинні вирізнятися основні соціальні параметри і характеристики - соціально-рольові, моральні, психологічні, вікові, психофізичні властивості й ознаки. Ігнорування правил обережності, егоїзм, черствість, намагання уникнути загальноприйнятих норм моралі, що зобов'язують надавати допомогу людям, які її потребують свідчить про відсутність громадянської культури у структурі особистості необережних злочинців і вказує на необхідність розробки культурологічної концепції необережної злочинності. Злочин, який вчиняється з необережності можна характеризувати як специфічну форму прояву волі та свідомості, що знаходяться в стані свавілля та ілюзій. Воля і свідомість необережного злочинця позбавлені модусу обережності. З економічної точки зору, в Україні відбуваються такі соціальні процеси, які сприяють формуванню у людей комплексу свавілля та ілюзій.

Сукупність попереджувальних заходів злочинної необережності необхідно поділяти на економічні, політичні, соціальні, організаційно-управлінські, культурно-виховні, прамові, інші. Проблема попередження необережних злочинів як специфічний різновид соціальної діяльності потребує розгляду більш загальних методологічних, соціально-економічних і морально-психологічних питань. Різноманітність нидів злочинів, що вчиняються з необережності, зумовлює необхідність диференціації заходів попередження. Важливо при цьому враховувати різні форми прояву групового й індивідуального егоїзму, кар'єризм, професійну некомпетентність, низьку технологічну, виробничу, економічну, правову культури та багато інших негативних явищ, що лежать в основі злочинної самовпевненості.

Список використаної літератури

1. Конституція України.// Конституція України.- Київ: Юрінформ, 2007.120 с.

2. Кримінальний кодекс України - Харків: Право,2012 | - 248 с.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ре, Ковальського В.С.). - Київ: Юрінком, 2001. - 799 с.

4. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблеми. - Москва: Юридическая литература, 1977. - 146 с.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , К В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. У Тація. -- 2-е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с.

6.Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю. Київ-2002р.

7. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

8. Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическа литература, 1999.- С.53-54.

9. Зінченко І.О. Необережність та її види:Текст лекцій.-Х.:Укр.юрид.акад.,2012

10. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожное преступление: состояние \ пути совершенствования// Гос-во и право.-2002.-№3.-С,33-38.

11. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве.-М.:ВЮЗИ,1980.

12. Угрехелидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве.- Тбилиси:Мецниереба, 1976

13.Дагель П.С., Котов Д.П. Субъктивная сторона присутпления и ее установление. - Воронеж, 1974.

14. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. - М.: ВЮЗИ, 2001.

Размещено на Allbest.ru