Регулювання відносин купівлі-продажу

Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни.

Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)".

Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на додану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

2.3 Договір дарування

Базою для визначення договору дарування є норми ЦК України (гл. 55); відповідні правові норми щодо безповоротної фінансової допомоги та безоплатного надання товарів (робіт, послуг) містяться в Законі України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.). Додатково особливості інституту пожертви визначені законами України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні організації" та від 22 жовтня 1999 р. № 1192-ХІУ "Про гуманітарну допомогу".

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором дарування одна сторона передає іншій стороні майно. Предметом договору дарування можуть бути як матеріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові кошти. Підтвердження цього можна знайти в ст. 718 ЦК України, а також в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 якого, зокрема, відносить до безповоротної фінансової допомоги суми коштів, передані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами; також згідно з п. 1.23 ст. 1 цього Закону за договорами дарування можуть надаватися як майно (товари), так і роботи (послуги).

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

За договором дарування дарувальник безоплатно передає обдаровуваному майно у власність. Таким чином, за договорами дарування чи іншими подібними договорами товари надаються безоплатно на умовах, що не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення; відповідно, кошти передаються згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами на умовах, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів.

Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Проте законодавством встановлено обмеження щодо можливості укладення певними суб'єктами договорів дарування.

Так, згідно з ч. 2 ст. 68 та ч. 2 ст. 720 ЦК України батьки (усиновителі, опікуни) не можуть, зокрема, здійснювати дарування від імені дітей (усиновлених, підопічних), а також зобов'язуватися від їх імені порукою.

Юридичні особи укладають договори дарування в межах спеціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх установчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК України прямо встановлює, що юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви з обмеженнями, встановленими нижче.

Вимоги щодо форми договору дарування встановлені ст. 719 ЦК України; крім того, на нього поширюються загальні вимоги щодо форми угод (ст. 181 ГК України; ст.ст. 205-210 ЦК України).

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається у письмовій формі і піддягає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі також укладається договір дарування майнового права, договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому та договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність.

Договір дарування є специфічним договором щодо порядку його укладення. За загальними правилами він вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором. Договір про пожертву також є реальним, проте є укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК України).

Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому є консенсуальним договором, оскільки у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених ним, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК України) і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. При визначенні останніх доцільно, зокрема, звертатися до ч. З ст. 180 ГК України, згідно з якою при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

2.4 Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Сільське господарство як вид господарської діяльності посідає чільне місце у правовій базі. Безпосередньо договору контрактації сільськогосподарської продукції присвячений § 4 гл. 54 ЦК України та § 2 гл. 30 ГК України; крім того, у ч. 2 ст. 713 ЦК України прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте опосередковано процес укладення відповідних договорів регулюється досить великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативних актів, про що йдеться далі.

Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Подібне визначення містить ст. 713 ЦК України. Вона прямо підкреслює, що за відповідним договором виробник повинен насамперед виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки.

Предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції або передача вже виробленої продукції.

Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник і контрактант.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності в цьому разі не є обов'язковою.[7]

За визначенням договору контрактації сільськогосподарської продукції, що наводиться у ГК України, вбачається, що контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується прийняти продукцію виробника.

Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

Контрактант зобов'язується оплатити продукцію. Як і стосовно договорів купівлі-продажу і поставки, до договору контрактації застосовуються положення щодо вільних та державних цін і тарифів. Останні, зокрема, діють на ринку зерна.

3. Гарантії прав покупців в роздрібній торгівлі

В роздрібній торгівлі укладення договорів купівлі-продажу, звичайно, має свої певні особливості. При укладенні договору купівлі-продажу сторони керуються Цивільним кодексом України, а також спеціальними нормами споживчого законодавства.

Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 року (із змінами і доповненнями) для здійснення окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент. Торговий патент представляє собою державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі певними видами підприємницької діяльності (діяльність, пов'язана з роздрібною торгівлею, діяльність з обміну валюти, а так само діяльність, яка пов”зана з наданням послуг у сфері грального бізнесу (тільки тоді ця діяльність підлягає патентуванню, коли вона здійснюється в пунктах роздрібного продажу товарів). Для продавців, які здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі законодавство багатьма своїми актами встановлює цілу низку додаткових вимог та обов”язків (щодо організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог і таке інше). У цьому відношенні становище покупця має свої особливості. Покупець до укладення договору купівлі - продажу володіє переважно правами і тільки після його укладення у нього можуть виникнути обовязки. Для вступу у договірні відносини з торговельними підприємствами громадянин - споживач повинен обладати необхідною дієздатністю, яка встановлюється чинним цивільним законодавством. П. 41 ч. 3, 4 Правил зазначає, що у разі запровадження обмежень продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється в установленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям проводиться лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар (обов'язково повинен враховуватися зміст ст. ст. 13, 14 Цивільного кодексу України про обсяг дієздатності неповнолітніх). Обслуговування окремих категорій громадян, яким згідно з чинним законодавством надаються відповідні пільги, здійснюється в спеціально відведених торговельних приміщеннях (відділах, секціях). Не допускається продаж господарюючими суб'єктами товарів, вільну реалізацію яких заборонено згідно з чинним законодавством.

При здійсненні покупки, касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі і видати її разом із чеком. Правильність розрахунку покупець зобов'язаний перевірити на місці, не відходячи від каси, тобто договір купівлі -продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило під час укладення (як вбачається з вищезазначеного, обов'язкового письмового оформлення цього договору не вимагається, це підтверджується також і змістом ст. 43 Цивільного кодексу України-громадянину - споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина - підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей, а також підставу їх одержання). Але в певних випадках покупцю може видаватися квитанція, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічний паспорт чи інший документ, що його замінює (ст. 14 п. 9 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року).

Істотними умовами договору роздрібної купівлі - продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі - продажу в кредит (цей вид торгівлі здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року, якою затверджено “Правила торгівлі у розстрочку”). Вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами. Що стосується ціни, то тут діє принцип вільного ціноутворення, а п. 43 Правил з цього приводу говорить, що продаж товарів господарюючими суб'єктами здійснюється за цінами, що встановлюються відповідно до чинного законодавства. В окремих випадках ціни визначаються з врахуванням приписів визначених Постановою Кабінету Міністрів України “Про ціноутворення в умовах реформування економіки” від 21 жовтня 1994 року (з наступними змінами).

Право споживачів - громадян на придбання товарів належної якості в незалежній Україні стало одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України від 28 червня 1996 року “Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (можна вважати, що товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно - правові, соціально-економічні та примусово - владні гарантії забезпечення цього права. Водночас, усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених щодо цього права правил.

Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів. На захист порушених прав споживачів покликаний Закон України “Про захист прав споживачів”.[6]

Важливу роль по захисту прав споживачів відіграє Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях. Цей комітет забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право давати господарюючим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів, перевіряти у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі якість товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг, входити безперешкодно та обстежувати, відповідно до законодавства, будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів, відбирати у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок господарюючих суб'єктів, що перевіряються та інше.

Як зазначає ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”,[6] споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Треба зазначити, що виготівник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання)товару (роботи, послуги). Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж гарантійний термін на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Оскільки за змістом ст. 13 Закону України “Про захист прав споживачів” виготівник (виконавець) зобов'язаний забезпечити протягом гарантійного строку нормальну роботу товару, в тому числі комплектуючих виробів, то необхідні спеціальна установка (підключення чи складання), технічне обслуговування (налагодження тощо), ремонт у цей період мають провадитися без додаткової плати. Важливо те, що споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших термінів, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготівника:

безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

заміни на аналогічний товар належної якості;

відповідного зменшення його купівельної ціни;

заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав

Але вимоги споживача задовольняються тільки щодо товарів, термін гарантії на які не закінчився.

Вищезгадані вимоги споживач може пред'явити, за вибором, продавцеві - за місцем купівлі товару, виготівникові або підприємству, що виконує їх функції - за місцезнаходженням споживача. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача виконують також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виготівників виконують їх представництва та філії, створені виготівниками для цієї мети, або підприємствами, які виконують вказані вимоги на підставі договору з виготівником.

У випадку необхідності, споживач може повернути товар неналежної якості і пред'явити вимоги продавцю, виготівнику (підприємству, що виконує їх функції), а ці особи зобов'язані прийняти такий товар. Така вимога споживача підлягає негайному задоволенню тільки за наявності такого ж товару, а в разі необхідності перевірки якості такого товару - протягом 14 днів або за домовленістю сторін. Якщо товар відсутній, то вимога про його заміну задовольняється у двомісячний термін (перебіг цього строку починається з моменту надходження відповідної заяви). Якщо задовольнити цю вимогу у встановлений строк неможливо, то споживач може пред'явити вимоги, які передбачені п. 1 (а, в, г, д) ст.14 Закону України “Про захист прав споживачів” (див. вище).

Якщо споживач придбав продовольчий товар неналежної якості - продавець зобов'язаний замінити його на якісний або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності. При поверненні грошей розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. У тому випадку, коли споживач пред'явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На цей період на вимогу споживача йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виготівник разом з продавцем зобов'язані на договірній основі передбачити обмінний фонд товарів. За невиконання вищевказаної вимоги та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін споживач має право вимагати сплати йому неустойки в розмірі 1% вартості товару.

Важливо звернути увагу на те, що всі вищевказані вимоги мають розглядатися тільки після пред'влення споживачем квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює. Якщо ж таких документів немає - вимога розгляду не підлягає. Але якщо такі документи втрачені, то їх можна відновити у передбаченому законодавством порядку.

Необхідно зазначити, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник (підприємство, що виконує їх функції) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Звертає увагу на себе той факт, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

Висновок

Договір купівлі-продажу - основний вид цивільно-правових зобов'язань, які застосовуються в майновому обороті.

Відносини купівлі-продажу регулюються положеннями діючого на території України цивільного законодавства і договорами купівлі-продажу, укладеними між сторонами угоди.

Купівля-продаж - це договір за яким, одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і заплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Таки чином, договір купівлі-продажу завжди вляється консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди за всіма умовами договору.

Купівля продаж оплатний: основою виконання зобов'язань по передачі товару являється отримання зустрічного задоволення у вигляді покупної ціни, і навпаки.

Наявність суб'єктивних прав і обов'язків у обох сторін договору кіпівлі-продажу дозволяє характеризувати його як взаємний.

Єдина умова, яку сторони повинні у всіх випадках обов'язково самі визначити при купівлі-продажу, - її предмет. По закону питання про те, що продається і купляється, вважається погодженим сторонами, якщо із договору можна установити найменування і кількість товару. Інші умови, включаючи ціну і якість товарів, в принципі являються визначеними на основі критеріїв, введених законом, і можуть сторонами особо не погоджуватися.

Додаток 1

Договір купівлі-продажу підприємства

ДОГОВІР

Місто , року. Ми, що нижче підписалися: Товариство з обмеженою відповідальністю " ", що знаходиться за адресою , вул. , в особі директора , який проживає за адресою м. , вул. , буд. , кв. , діє на підставі Статуту, зареєстрованого та рішення загальних зборів учасників від 20 p. (протокол N ) (надалі - ПРОДАВЕЦЬ), з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю " ", що знаходиться за адресою , вул. , в особі генерального директора , який проживає за адресою м. , вул. , буд. , кв. , діє на підставі Статуту, зареєстрованого (надалі - ПОКУПЕЦЬ), попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору,домовилися про наступне:1. ПРОДАВЕЦЬ зобов'язується передати, а ПОКУПЕЦЬ зобов'язується прийняти у власність і оплатити єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення підприємницької діяльності з виробництва цегли (надалі у цьому договорі - Підприємство), що знаходиться за адресою м. , вул. , буд. .До складу Підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, а саме:* земельна ділянка, що розташована в м. по вул. , площею га (надалі - земельна ділянка). Ця земельна ділянка належить ПРОДАВЦЮ на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії N , виданого виконавчим комітетом міської ради р. на підставі ухвали міської ради від р. N та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за N кн. ;* цегляна будівля адміністративного корпусу нежитловою площею ( ) кв. м по вул. , буд. у м. . Будівля належить ПРОДАВЦЕВІ на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом міського нотаріального округу р. за реєстровим N , зареєстрованого в обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки р. в реєстровій книзі N за реєстровим N (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно N від p.);* обладнання та устаткування, перелік яких зазначено в додатку N 1 до цього договору;* інвентар та сировина, перелік яких зазначено в додатку N 2 до цього договору; * права вимоги, перелік яких зазначено в додатку N 3 до цього договору.2. Продаж зазначеного єдиного майнового комплексу вчиняється за ціною ( ) гривень, в тому числі податок на додану вартість - гривень. Оплата проводиться у безготівковій формі платіжним дорученням у строк до 200 р.3. Інвентаризаційна оцінка будівлі становить ( ) гривень відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно N від 20 p., виданого обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки.

Експертна вартість земельної ділянки становить ( ) гривень відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що розташована за адресою: м. , вул. , площею кв. м, від p., зробленого експертом (ліцензія Державного комітету України по земельних ресурсах на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт серії від ) , який діє на підставі договору від р. (сертифікат N , виданий Державним комітетом України по земельних ресурсах та Міжнародним інститутом бізнесу p.).

Підписи:

ПРОДАВЕЦЬ (відбиток печатки)ПОКУПЕЦЬ (відбиток ечатки)Місто , " " року.

Цей договір посвідчено мною, , приватним нотаріусом міського нотаріального округу.Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особу громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також правоздатність Товариства з обмеженою відповідальністю " " і овариства з обмеженою відповідальністю " " і повноваження їх представників, алежність гр. відчужуваної будівлі та земельної ділянки еревірено.Цей договір підлягає реєстрації у державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки відповідно до законодавства.

Зареєстровано в реєстрі за N

Стягнуто плату

Приватний нотаріус

Зразок договору складено станом на 19.05.2006 р.

Література

1. Конституція України від 24 червня 1996 р.

2. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2 К.: 1996.

3. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. Посібн. Для студентів юрид. Вузів і фак. ун - ів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери К.: Юрінком Інтер, 1998 912 с.

4. Цивільний кодекс Української РСР. Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України 1999. № 1 264 с.

5. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно - практ. коммент. Пер. с укр. / И. Г. Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук и др К.: Политиздат Украины, 1981 639 с.

6. Л. М. Іваненко. Цивільно - правові засоби захисту прав споживачів (покупців). Монографія: К.: Юмана, 1998. 224 с.

7. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023 - XII;

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 108 “Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення”.

9. Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року № 294 “Про затвердження Правил продажу непродовольчих товарів”.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”.

11. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959 - XII від 16.04.1991 року (із змінами і доповненнями).

12. Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року № 1956. XII.

13. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201. XII.

14. Господарський кодекс України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Про захист прав споживачів: Закон України від12.05.1991р. за ред. від 15.12.1993р. //Там же. 1994. №1.

4. Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини: Закон України 23.12.1997 р.

5. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію) від 06.03.1992р.

6. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р.

15. Господарський кодекс України.

16. Про захист прав споживачів: Закон України від12.05.1991р. за ред. від 15.12.1993р. //Там же.-1994.-№1.

17. Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини: Закон України 23.12.1997 р.

18. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію) від 06.03.1992р.

19. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р.

20. Про порядок заняття торгівельною діяльністю і правила обслуговування населення: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. Правила продажу непродовольчих товарів: Затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 27.05.1996р.

21. Старцев О.В. “Підприємницьке право”.

Размещено на Allbest.ru