Господарські та підприємницькі відносини в економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватний навчальний заклад

Інститут ділового адміністрування

Кафедра менеджменту та маркетингу

Контрольна робота

з дисципліни «Господарське право»

Кулініч А.С.

Кривий Ріг

2014

1. Підприємство як організаційна форма господарювання. Види підприємств, їх організаційна структура. Управління та майно підприємства

Підприємство -- самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України (далі - ГКУ) та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту, воно є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Види та організаційні форми підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до: малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.

Середніми визнаються усі інші підприємства.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання. У випадках існування залежності від іншого підприємства, підприємство визнається дочірнім. Маються на увазі асоційовані підприємства, холдингові компанії.

Асоційовані підприємства (господарські організації)-- це група суб'єктів господарювання-- юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Холдингова компанія-- відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України «Про холдингові компанії в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.

Організаційна структура підприємства

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГКУ та іншими законами України.

Управління підприємством

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог ГКУ, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються ГКУ та законами про такі підприємства.

Майно підприємства

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

· грошові та матеріальні внески засновників;

· доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

· доходи від цінних паперів;

· кредити банків та інших кредиторів;

· капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

· майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

· інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГКУ та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому ГКУ, іншими законодавчими актами України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

2. Адміністративно-господарські санкції за законодавством України

Адміністративно-господарські санкції вперше, системно, під такою назвою встановлені Господарським Кодексом (ГК), хоч вони вже певний час застосовуються у сфері господарювання.

Особливості застосування цих санкцій, як випливає зі змісту ст. 238 ГК, полягають у тому, що:

а) підставою їх застосування є порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності;

б) ці санкції застосовуються лише до суб'єктів господарювання (а не до всіх учасників господарських відносин);

в) ці санкції можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

г) ці санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру;

д) ці санкції спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків;

е) ці санкції можуть бути встановлені виключно законами;

є) ці санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до законодавства до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані такі адміністративно-господарські санкції:

а) вилучення прибутку (доходу). Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, лес плаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються зазначені санкції, а також порядок їх застосування визначаються законами;

б) адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК). Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими ст. 239 ГК;

в) Вилучення майна безпосередньо не названо в переліку адміністративно-господарських санкцій, встановлених ч. 1 ст. 239 ГК України. Разом з тим, застосування цієї санкції можливе, оскільки в зазначеній статті йдеться і про "інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами".

У чинних законах вилучення майна, як адміністративно-господарська санкція, застосовується, як правило, щодо продукції (товарів), які неправомірно виготовлені або неправомірно використовуються (Закони України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про безпечність та якість харчових продуктів" тощо);

г) Незважаючи на виключення з ГК України ст. 243 (згідно із Законом України від 15 березня 2006 р.), чинне законодавство містить низку норм, що встановлюють підстави і визначають порядок застосування такої санкції, як зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 р. за порушення певних положень бюджетного законодавства застосовується така санкція, як зупинення операцій з бюджетними коштами. Порушенням бюджетного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету і звіту щодо його виконання.

Зупинення видаткових операцій, як санкція за порушення податкового законодавства, передбачено пп. 20.1.15, а також пунктами 89.4 і 91.4 Податкового кодексу України;

д) застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спеціальних заходів може мати місце у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди;

е) припинення експортно-імпортних операцій (ч. 1 ст. 245 ГК) як санкція застосовується у випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України;

є) застосування індивідуального режиму ліцензування - це санкція, що застосовується за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо анти монопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

ж) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Ці три види санкцій тісно пов'язані між собою підставами застосування.

Як встановлено ст. 246 ГК, здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, передбачених ГК, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів;

з) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання може мати місце у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК1. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку зі скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому ст. 60,61 ГК.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій (ч. 1 ст. 249 ГК).

У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до ст. 20 ГК має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому ГК та іншими законами.

3. Практичне завдання

Ухвалою господарського суду розпорядником майна ЗАТ “Пивзавод” було призначено Ваніна В.С., який окрім втручання в оперативно-господарську діяльність припинив повноваження керівника ЗАТ.

Чи має право розпорядник майна вчинювати такі дії?

Якими правами наділений розпорядник майна?

В яких випадках можливо припинити повноваження керівника боржника?

Відповідь:

Розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.

Розпорядником майна може бути призначено:

o фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності;

o яка має вищу юридичну;

o чи економічну освіту;

o або володіє спеціальними знаннями;

o не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів відповідно до статті 1 Закону;

o і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.

Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які:

o здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;

o мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням: управління підприємство санкція майно

o комітету кредиторів;

o чи самого розпорядника майна;

o або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.

Розпорядник майна має право:

o скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

o аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

o звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;

o одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених Законом;

o залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено Законом або рішенням комітету кредиторів;

o подавати в господарський суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;

o здійснювати інші повноваження, передбачені Законом.

Розпорядник майна зобов'язаний:

o розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому Законом порядку;

o вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;

o повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

o вживати заходів для захисту майна боржника;

o аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

o виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

o скликати збори кредиторів;

o надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;

o надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;

o виконувати інші функції, передбачені Законом.

При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства України.

Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня:

o затвердження господарським судом мирової угоди;

o чи призначення керуючого санацією;

o або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено Законом.

Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про:

o реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;

o створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;

o створення філій та представництв

o виплату дивідендів;

o проведення боржником емісії цінних паперів;

o вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

o передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

o одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

o розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених Законом. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі:

o якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника;

o створюються перешкоди діям розпорядника майна;

o чи допускаються інші порушення законодавства.

В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу.

З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду вимог кредиторів повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника. Фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника (далі - інвестори), можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації). У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.

Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим:

o за його ініціативою;

o або ініціативою комітету кредиторів;

o чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

o або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів.

Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення також:

o про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

o та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

o надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника;

o чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.

У роботі комітету має право брати участь:

з правом дорадчого голосу:

o арбітражний керуючий;

o представник працівників боржника;

та при необхідності:

o представник органу, уповноваженого управляти майном боржника.

4. Тести

1. Командитним товариством визнається:

а) господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а у разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову відповідальність у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них;

б) господарське товариство, всі учасники якого спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

в) господарське товариство, якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники);

г) добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності;

д) визнається господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Відповідь: б).

2. Дайте назву наступним перешкодам у процесі конкуренції. Купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту - це:

а) дискредитація господарюючого суб'єкта;

б) нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг);

в) схилення до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом;

г) підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

Відповідь: б).



Список літератури

1. Господарський кодекс України. - К.: Атіка, 2003.

2. Бусыгин А.В. Предпринимательство. Основной курс: Учебник для вузов. -- М.: Инфра-М, 1998. -- 608 с.

3. Верхан Петер X. Підприємець. Його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. -- К., 1994. -- 56 с.

4. Гаджиев ГА. Защита основных экономических прав и свобод предпринимателей за рубежом и в Российской Федерации. -- М.: Изд. Фирма «Манускрипт», 1995. -- 232 с.

5. Гайворонский В., Жушман В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. -- 1998. -- № 9. -- С. 3-6.

6. Господарські та підприємницькі відносини в економіці України та їх правове забезпечення // Право України. -- 1996. -- № 11. -- С.21; № 12. -- С.34-44.

Размещено на Allbest.ru

...