Правове забезпечення соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Особливості соціального захисту дітей позбавлених батьківської опіки в Україні

1.1 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей, позбавлених батьківської опіки

1.2 Альтернативні форми виховання дітей, позбавлених батьківської опіки

1.3 Зарубіжний досвід утримання дітей, позбавлених батьківської опіки та піклування

2. Складові процесу реалізації соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

2.1 Система органів соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

2.2 Система заходів соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

3. Соціальна адаптація дітей, позбавлених батьківського піклування

3.1 Прийомна сім'я - форма соціального захисту та адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування

3.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

Висновки

Список літератури



Вступ

Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов'язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації.

В усіх країнах світу існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, - це діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім'ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності.

У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей. Зберігається тенденція до зростання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 150 тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші - так звані "соціальні сироти", яких дедалі стає більше. Виправити становище покликані заходи Державної програми подолання дитячої безпритульності і безоглядності на 2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року з метою соціального-правового захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Завдання Державної програми спрямоване на захист прав дітей і насамперед полягає у збереженні для дитини сімейних умов життя.

Згідно із ст.52 Конституції України утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правовою основою реалізації цього конституційного положення є національне законодавство про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що регулює відносини із надання матеріальної, соціальної та правової допомоги зазначеній категорії дітей та осіб з їх числа.

Окремі питання соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В.В. Андріїв, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, Л.С. Волинець, К.В. Добромислов, М.Л. Захаров, О.І. Карпенко, В.Г. Кобелєва, Н.Ю. Максимова, О.Є. Мачульська та ін. Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутні спеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правового забезпечення соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

Метою дослідження є розвиток теорії права соціального забезпечення про соціальний захист дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання:

- дослідити становлення і розвиток законодавства про соціальний захист дітей, позбавлених батьківського піклування, та еволюцію системи соціального захисту цієї категорії дітей та осіб з їх числа;

- визначити місце правових норм про соціальний захист дітей, позбавлених батьківського піклування, у системі права соціального забезпечення;

- виділити форми і види соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування;

- проаналізувати функції та повноваження органів, які здійснюють соціальний захист дітей, позбавлених батьківського піклування;

- сформулювати теоретично обґрунтовані конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування в регіоні.

Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об'єкту, предмету, мети і завдань. Роботу розглянуто за допомогою діалектичного, історико-правового, соціологічного, формально-логічного та системного методів. Практичне значення одержаних результатів, висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у правотворчій діяльності з метою удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у практичній діяльності органів, які здійснюють соціальний захист цієї категорії дітей та осіб з їх числа.



1. Особливості соціального захисту дітей позбавлених батьківської опіки в Україні

1.1 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей, позбавлених батьківської опіки

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. - ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

2. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" 2005 р. №6 ст. 147;

3. Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини";

4. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . - 2005 від 11.07 №1086;

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині, містяться у Сімейному кодексі України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 КпК і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Сімейний кодекс України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім'ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів.

В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян.

Виявлення дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо[14, с. 65].

Нині завдяки кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Щодо централізованого обліку дітей, які залишилися без опіки батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.

При виявленні підкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким чином, залишеної без батьківської опіки, кримінальна міліція спільно зі службою у справах неповнолітніх зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстрацію даного випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей.

Вік дитини визначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, куди направляється дитина, або ж судово-медичною експертизою.

При реєстрації дитини органами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я, по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також у довільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи із розумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бути направлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстрація народження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом.

Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей, залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю.

Коли дитину направлено в дитячу установу із сім'ї, як правило, особливих ускладнень з оформленням документів не буває, бо є медична документація, дитина зареєстрована в органах реєстрації актів громадянського стану, є відомості про її батьків. Ускладнення з влаштуванням дітей виникають тоді, коли дитина покинута, батьки її невідомі, або й якщо відомі, то місце їх проживання не встановлено. Необхідно зробити запити у пологові будинки, органи реєстрації актів громадського стану, органи внутрішніх справ, адресні бюро, тобто проводити роботу щодо встановлення батьків дитини та реєстрації її народження. Зараз єдиною формою тимчасового влаштування маленької дитини є направлення її до лікувального закладу[11, с. 25].

За правилами, перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж один тиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про її батьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року) перебувати у лікувальному закладі.

Сьогодні інтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишались без піклування батьків, затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137. Також було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів України, серед яких слід відзначити:

1. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків( від 05 квітня 1994 року № 226);

2. Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (від 20 липня 1996 року № 775);

3. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (від 27 квітня 1994 року №267);

4. Про Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти України (від ЗО березня 1990 року № 98);

Про гарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей (від 31 серпня 1996 року № 1032).

1.2 Альтернативні форми виховання дітей, позбавлених батьківської опіки

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації включають у себе різнопланові заходи.

Таблиця 1. Моделі деінституалізації

Моделі	Зміст роботи
Планування родини	Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї.
Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах	Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами.
Реінтеграція кровної/біологічної родини і	Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї.
Усиновлення/удочеріння	Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду).
Прийомні родини	Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.
Дитячі будинки сімейного типу	Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;

- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;

- громадська підтримка сімей;

- усвідомлене батьківство;

- укріплення сімей, що переживають кризу;

- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;

- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;

- запобігання і боротьба з насильством у родині;

- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;

- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);

- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);

- адаптація сімей у новому середовищі;

- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;

- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;

- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [18, с. 78].

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин.

Діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з:

- позбавленням їх батьківських прав;

- відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;

- визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними;

- оголошенням їх померлими;

- відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства;

- розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;

- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки;

- підкинуті діти, батьки яких невідомі;

- діти, від яких відмовилися батьки;

- безпритульні діти.

На даний час питання надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок), що набрала чинності 17.10.2008 [11, с. 27].

Щодо дітей, позбавлених батьківського піклування, які набули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішення підтверджується комплектом документів, зокрема:

- статус дитини-сироти - свідоцтвом про смерть кожного з батьків.

- статус дитини, позбавленої батьківського піклування:

- батьки якої позбавлені батьківських прав - рішенням суду;

- яка відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав - рішенням суду;

- батьки якої визнані безвісно відсутніми - рішенням суду;

- батьки якої оголошені судом померлими - свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;

- батьки якої визнані недієздатними - рішенням суду;

- батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі - вироком суду;

- батьки якої перебувають під вартою на час слідства - постановою суду;

- батьки якої знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ, пов'язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження - ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;

- у зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки - довідкою закладу охорони здоров'я, що оновлюється раз на півроку;

- підкинутої дитини, батьки якої невідомі, покинутої в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з цих закладів батьки, інші родичі - актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.

1.3 Зарубіжний досвід утримання дітей, позбавлених батьківської опіки та піклування

У багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.

За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:

1. усиновлення

2. опіка в сім'ях родичів

3. прийомна сім'я

4. інтернатний заклад.

За рівнем розвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:

- країни, де прийомні сім'ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія, Нідерланди тощо);

- країни, де система прийомних сімей введена нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);

- країни, де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися (Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо).

Соціальна робота у США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.

Служби соціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні групи населення. Ліга соціального забезпечення дітей Америки є сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг - патронаж сім'ї.

Усі послуги зазначених служб можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримки дітей та сімей охоплюють патронажні послуги, сімейну терапію, просвітницьку діяльність у сфері сімейного життя. Добровільні служби допомоги родинам та районні центри психічної корекції надають допомогу сім'ям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань.

В Австрії постійно удосконалюється діяльність опікунських закладів. У цій країні добре налагоджена система усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачає можливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу після народження без проміжного перебування у дитячому будинку.

Активна та багатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охорони дитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі будинки.

Давні традиції має розгалужена мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних служб , спрямовані на захист інтересів та допомогу різним категоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які потребують психологічної чи матеріальної допомоги.

У Великобританії є три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи. соціальний право опіка прийомний

Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "об'єкта" - навчального, лікувального, сирітського тощо.

Існують багатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні центри виступають "лінійними" структурами соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. "Лінійні" структури надають психотерапевтичну допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок з юридичними службами, організаціями охорони здоров'я, службами соціального забезпечення тощо.

Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади - соціальні служби. Разом із наданням загально-побутових послуг вони підтримують дитину й сім'ю індивідуально. Принципова відмінність - це обов'язкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім'ї, можуть поспілкуватися із своїми дітьми.

Головний принцип надання соціальної допомоги дітям у Великобританії - це сприйняття дитини як частини сім'ї. Тут діє система судів, які мають право винести рішення про обов'язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сім'єю соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.

Центри підтримки сім'ї виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і превентивну діяльність. Відрив дитини від сім'ї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована в рідній сім'ї, навіть не зовсім благополучній. Тільки у випадку, коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сім'ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.

В Угорщині заходи щодо охорони дитинства й виховання дітей здійснюються з раннього віку. Діяльність з питань захисту прав неповнолітніх регулює "Закон про охорону дитинства і відносин між батьками і дітьми" (1986 р.). Серед заходів, спрямованих на поліпшення виховання дітей, що живуть у неповних сім'ях, заслуговує на особливу увагу створення в містах мережі невеликих "сімейних" дитячих будинків для тих дітей, які були практично покинуті батьками, тобто для соціальних сиріт.

Слід зауважити, що в Угорщині і Румунії згідно з прийнятими у них законами щодо захисту прав дітей, будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближеною до створення сімейної атмосфери виховання дитини. У закладі не може утримуватись більше 20-30 вихованців. На таку реформу інтернатних закладів уряд Угорщини виділив значні кошти з державного бюджету країни.

У Швейцарії за надання соціальної державної допомоги несе відповідальність громада. Усі соціальні служби керуються принципом "мінімального втручання держави". До системи соціального захисту належать приватні соціальні служби, церковні, а також общинні, що безпосередньо належать до кантону (країна розділена на 26 кантонів і кожний з них має власне законодавство).

Надання соціальної допомоги ґрунтується на принципі: спочатку слід використати всі можливості в родині. Якщо їх виявляється недостатньо, тоді залучаються приватні чи церковні служби.

Існують центри соціальної допомоги в сфері судочинства, де роз'яснюють чинні правові акти щодо прав і обов'язків неповнолітніх. У різних частинах Швейцарії поширені й активно діють з 50-х років центри соціально-культурної анімації, які покликані організовувати вільний час дітей і підлітків.

Цікавий досвід накопичений Маннергеймською Лігою захисту дітей. У Фінляндії вона існує більш, ніж 70 років. Основна її функція - захист прав дітей і інтересів родини [14, с. 78]. Особлива увага приділяється профілактиці різного роду відхилень. її діяльність розпочалася у 40-х роках як служби допомоги сиротам - жертвам війни. У 90-і роки акцентується увага на становищі дитини в суспільстві, наявності здорового оточення, допомозі сім'ям з дітьми.

Соціальна політика Голландії базується на принципах рівності, унікальності й поваги до груп людей і окремих особистостей. Домінує в організації діяльності соціальних установ Голландії принцип соціальної підтримки, для якого характерне те, що державна допомога надається лише після того, як вичерпано усі можливості громадських організацій. За останні роки соціальна служба Голландії дещо трансформувалася, бо було розроблено нову систему соціального захисту. Почала реалізовуватися концепція соціальних інновацій, зміст якої ґрунтується на спільних діях уряду, організації місцевого самоврядування і громадськості.

Соціальна система у Німеччині ґрунтується на принципі: кожен громадянин зобов'язаний чинити в дусі соціальної солідарності, здійснювати індивідуальну і колективну самодопомогу. Особливою формою колективної солідарності є комуна. У випадку, коли людина не може допомогти собі сама, спочатку варто шукати допомоги в його родині, серед сусідів, груп самодопомоги і добровільних благодійних організацій і лише в крайньому випадку задіяти державу. Система соціального захисту ґрунтується на трьох пунктах: соціальне страхування, соціальна допомога і соціальна рівність, добродійність.



2. Складові процесу реалізації соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

2.1 Система органів соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

В Україні існує розгалужена мережа державних органів, на яких покладено обов'язок піклуватися про дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема служби у справах дітей, органи опіки та піклування, органи освіти та науки, управління у справах молоді та спорту, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і інші.

Центральним органом виконавчої влади, який координує питання соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що діє при Міністерстві України у справах сім'ї, молоді та спорту. Цей орган влади визначає діяльність органів і служб у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сирті та дітей, позбавлених батьківського піклування, які в свою чергу координують діяльність місцевих органів влади [5].

Окремі питання стосовно соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування знаходяться також у віданні окремих державних органів: Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства України у справах молоді та спорту, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ тощо.

Система державних органів включає в себе організацію і діяльність центральних і обласних органів виконавчої влади.

Центральним органом виконавчої влади у сфері соціального захисту є Міністерство праці і соціальної політики України. Основними завданнями Міністерства є участь у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері захисту дітей-сиріт та забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки.

Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім'ї, дітей та молоді, демографічних процесів. На Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту покладається розроблення нормативно-правових актів, які регулюють формування та використання банку даних про дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів для формування та використання банку даних про дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечення конфіденційності щодо відомостей банку даних про дітей, позбавлених батьківського піклування; організація роботи, пов'язаної із стандартизацією документальної інформації та сертифікації інформаційних технологій, призначених для формування та використання банку даних про дітей, позбавлених батьківського піклування.

Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері соціального захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування: бере участь у розробленні норм і нормативів утримання дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює заходи, спрямовані на творчий розвиток особистості, виявлення та підтримку обдарованих дітей, талановитої молоді; подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо впорядкування мережі державних вищих навчальних закладів, визначає мережу професійно-технічних навчальних закладів і бере участь у впорядкуванні мережі навчальних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування, вносить відповідні пропозиції щодо вдосконалення мережі дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів тощо.

Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань у сфері соціального захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснює міжвідомчу координацію щодо боротьби із захворюванням на СНІД; здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності щодо питань діагностики, лікування і профілактики захворювань тощо.

Великий обсяг управлінської роботи виконують виконавчі органи АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Повноваження державних адміністрацій у галузі соціального забезпечення і соціального захисту населення визначені у ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Важливу роль щодо соціального захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування, відіграють органи опіки і піклування - державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Органи опіки і піклування мають право перевіряти умови влаштування, утримання, виховання, навчання дітей, позбавлених батьківського піклування, можуть переводити дітей, життю та здоров'ю яких загрожує небезпека, до інших форм влаштування дітей.

Стаття 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 р. регламентує функції служби у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування - безпосереднє ведення справ та координація діяльності щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Окрема роль у сфері захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування, належить управлінням праці та соціального захисту населення місцевих органів влади. Пріоритетним напрямом діяльності цих управлінь є соціальний захист населення, прийом громадян і розгляд листів. Управління праці та соціального захисту населення виконують великий обсяг роботи з консультування підприємств і організацій з питань соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

Одним із державних соціальних структур соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, є притулки. Нормативно-правовою базою діяльності притулків є Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565, а також Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. № 20 зі змінами.

Притулки для дітей створюються службами у справах дітей відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них дітей віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави. Притулки для дітей можуть створюватися за погодженням із службами у справах дітей, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

Дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім'ї -- нові в Україні форми державної опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до Положення про дитячий будинок сімейного типу це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі 1-1V рівня акредитації - до його закінчення. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

На відміну від прийомної сім'ї, де дитина може перебувати тільки певний час, дитячий будинок сімейного типу побудований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені до цього люди - батьки-вихователі, а час перебування і завдання, які ставляться перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями дитячих будинків.

Особливостями прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу є те, що вони поєднують в собі ознаки сім'ї, первинного колективу, виконують їхні функції, мають родинні та суспільні зв'язки, об'єднують під одним дахом рідних і нерідних людей. Мають особливі стосунки з мікро- та макросередовищем, свій спосіб життя, створюють свої традиції, водночас є установою і сім'єю. Усе це потребує соціального супроводу та обслуговування, які здійснює соціальний працівник центру соціальних служб та залучені фахівці.

Відповідно до Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків для задоволення потреб суспільства, соціальної реабілітації дітей, корекційно- відновлювальної роботи можуть створюватися різні типи закладів, основними серед яких є: дитячий будинок для дітей дошкільного віку; дитячий будинок для дітей шкільного віку; дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку; загальноосвітня школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.

Дошкільні відділення створюються для дітей дошкільного віку, які перебувають у родинних взаєминах з вихованцями закладу, а також для інших дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Для дітей, які мають фізичні або розумові вади, створюються заклади компенсуючого типу: дитячі будинки для дітей з вадами слуху, мови, дефектами інтелекту, затримкою психологічного розвитку; для дітей, які часто хворіють простудними захворюваннями; загальноосвітні школи-інтернати для розумово відсталих дітей, які залишилися без піклування батьків, та інші.

За рішенням державної виконавчої влади можуть створюватися навчально-виховнІ заклади для дітей, які залишилися без піклування батьків, в якому виховуються діти від народження до повноліття.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» на соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді покладено функцію патронажу та супроводу дітей, позбавлених батьківського піклування.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді - це спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальної роботи з дітьми та молоддю. Соціальні служби - підприємства, установи та організації різних форм власності і відомчої підпорядкованості, а також громадяни, які надають соціальні послуги особам, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, опікуючись дітьми-сиротами, тісно співпрацюють з різними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім'ї та молоді, освіти та культури, соціального захисту, службами у справах дітей, відділами кримінальної міліції у справах дітей, центрами зайнятості населення, закладами освіти, притулками для дітей та громадськими організаціями.

Основною метою діяльності центрів є створення соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Головні завдання центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з питань соціальної допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптації.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді організовують свою роботу з такими категоріями дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків; діти-сироти, які живуть у сім'ях опікунів; діти-сироти, які перебувають у будинках дитини, дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах; діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу; сироти, які навчаються в училищах, коледжах, інститутах; молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, училища, інститути, повернулася з лав Збройних Сил України.

2.2 Система заходів соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування

Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначені основні напрямки діяльності служб у справах дітей, одним з яких є здійснення соціального захисту дітей. Під соціальним захистом дітей слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки [4].

Статтею 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» визначені основні завдання служб у справах дітей:

- координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;

- забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;

- здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності;

- ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

- надання органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту дітей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068 затверджено типове Положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, а також типове Положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації. Служба у справах дітей відповідно до покладених на неї завдань:

- надає місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадським організаціям, громадянам у межах своїх повноважень практичну, методичну та консультаційну допомогу у вирішенні питань щодо соціального захисту дітей та запобігання вчиненню ними правопорушень;

- вирішує питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку, піклування, до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, сприяє усиновленню;

- подає пропозиції до проектів регіональних програм, планів і прогнозів у частині соціального захисту, забезпечення прав, свобод і законних інтересів дітей;

- забезпечує у межах своїх повноважень здійснення контролю за додержанням законодавства щодо соціального захисту дітей і запобігання вчиненню ними правопорушень;

- здійснює контроль за умовами утримання і виховання дітей у спеціальних виховних установах Державного департаменту з питань виконання покарань, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім'ях опікунів, піклувальників, дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім'ях;

- надає організаційну і методичну допомогу притулкам для дітей, центрам соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційним центрам (дитячі містечка), здійснює безпосередній контроль за їх діяльністю;

- організовує і проводить разом з іншими структурними підрозділами держадміністрації, кримінальною міліцією у справах дітей заходи щодо соціального захисту дітей, виявлення причин, що зумовлюють дитячу бездоглядність та безпритульність, запобігання вчиненню дітьми правопорушень;

- веде облік дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів;

- проводить перевірку умов проживання і виховання дітей у сім'ях опікунів, піклувальників за окремо складеним графіком, але не рідше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через три місяці після встановлення опіки та піклування;

- готує звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей в прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу;

- бере участь у процесі вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та закладів соціального захисту для дітей у сім'ї усиновлювачів, опікунів, піклувальників, до дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей;

- здійснює інші функції, які випливають з покладених на неї завдань, відповідно до законодавства.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», визначено, що служба у справах дітей:

- бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів;

- оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом;

- здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дітей» передбачено порядок дій служб у справах дітей при ведення справ з опіки та піклування.

Статтею 170 Сімейного кодексу України визначено можливість відібрання дитини від батьків: у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав[3].

Основною формою соціальної допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, є соціальний патронаж - система заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності дітей, які залишилися без піклування батьків, з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Соціальний патронаж передбачає організацію постійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, інтернатах, підбір сімей, які беруть дітей-сиріт з дитячих будинків та інтернатів на вихідні та канікули до себе додому, постійну роботу фахівців Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з дітьми-сиротами в сім'ях опікунів. Спеціалістами таких центрів надається постійна психологічна, педагогічна, інформаційна та юридична допомога батькам-вихователям та дітям-сиротам, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу.



3. Соціальна адаптація дітей, позбавлених батьківського піклування

3.1 Прийомна сім'я - форма соціального захисту та адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування

Першочерговим завданням, яке ставить перед собою держава щодо влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є розвиток нових ефективних соціальних інститутів виховання таких дітей: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім'ї не повинна становити більше п'яти осіб [2].

Прийомна сім'я є формою соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, коли частину функцій - матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомним батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу їм у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини - держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім'ї - тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім'ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім'ї, з притулку або з медичної установи. Інститут прийомної сім'ї принципово відрізняється від усиновлення, опіки родичів та опіки над дітьми у дитячих будинках сімейного типу. До неї може бути влаштована дитина, у якої є батьки, але вони з певних причин не в змозі її виховувати. Під час перебування дитини у прийомній сім'ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників органів опіки. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання й виховання дитини у прийомній сім'ї, надає допомогу, спрямовану на її розвиток і соціалізацію, організує соціальний супровід прийомної сім'ї й дитини. За дитиною, позбавленою батьківського піклування, що потрапила у прийомну сім'ю, зберігається статус і всі пільги, якими вона має право користуватися.

...