Судова влада як одна з гілок державної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

судова влада судочинство правосуддя

Судова влада є однією з гілок державної влади. Вона самостійна і діє незалежно від законодавчої та виконавчої влади. В той же час останні суттєво впливають на функціонування судової влади. Законодавча влада через прийняття законів визначає судову систему і принципи її діяльності, компетенцію судових органів, статус суддів, порядок розгляду ними справ тощо. Виконавча влада здійснює підготовку кадрів, організовує матеріально-технічне забезпечення діяльності судів. Жодна з цих гілок державної влади не вправі втручатись у сферу здійснення правосуддя та інших функцій судової влади.

Судова влада - це специфічна гілка державвої влади, яка здійснюється уповноваженими на те державними органами - судами, і призначенням якої є розв'язання правових конфліктів та здійснення судового контролю Судову владу не можна ототожнювати з методами її реалізації -правосуддям. Поняття "судова влада" і "правосуддя" є близькими, але не тотожними. Основу судової влади складає сукупність судових органів, наділених відповідними повноваженнями. Головним призначенням цих органів є розв'язання правових конфліктів, тобто здійснення правосуддя. Судовій владі належить особлива роль - бути арбітром у спорах про право, гарантом конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи службовими особами не допускається.

Судова влада наділена усіма ознаками державної влади. Рішення, що прийняті судами у межах своєї компетенції, обов'язкові для всіх державних органів, посадових осіб та громадян. Судові органи застосовують різні види державного примусу і в тому числі позбавлення волі. Правомірна характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин.

1. Загальна характеристика і поняття судової влади, порядок реалізації, функції, завдання

Необхідність реформування судової влади постала від часу проголошення суверенності й незалежності Української держави, початку процесу реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, затвердження верховенства права в суспільному житті. Саме на це зорієнтована Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. Цей процес поглиблюється і розвивається Конституцією України. Так, уже в ст. б Конституції України використано категорію "судова влада", яка є частиною доктрини поділу влади у правовій державі. Це веде до реального поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, а щодо останньої визнається самостійність і незалежність, неможливість для інших державних органів і посадових осіб виконувати функції і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя.

Ще один надзвичайно важливий аспект цієї проблеми вбачається в тому, що хоч основу судової влади в Україні складають судові органи, які різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі мають одне призначення - захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності й справедливості в суспільстві. При цьому забезпечення реалізації передбачених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Конституція гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Проблеми судової влади значною мірою врегульовані в розділі VIII Конституції України. Згідно з Конституцією України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. А це означає, що судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян, а також те, що всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, у разі виникнення спору можуть бути предметом судового розгляду.

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віху, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. систему судів загальної юрисдикції складають: а) місцеві суди; б) апеляційні суди, Апеляційний суд України; в) вищі спеціалізовані суди; г) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до згаданого Закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міські районні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами е господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента. України,

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційний суд України діє у складі:

а) судової палати в цивільних справах;

б) судової палати у кримінальних справах;

в) військової судової палати.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому згаданим законом. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

а) розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

б) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не чинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду;

в) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

г) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності заковів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів тощо.

У складі Верховного Суду України діють:

а) Судова палата у цивільних справах;

б) Судова палата у кримінальних справах;

в)Судова палата у господарських справах;

г) Судова палата в адміністративних справах;

ґ) Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України у складі та порядку, визначених законодавством. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією та законодавством України.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Рішення із зазначених питань органами суддівського самоврядування приймаються відповідно до закону.

Конституцією та законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються тільки законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів поширюється на листування, засоби зв'язку, документи, службові та приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради України не можуть бути затриманими та заарештованими до винесення обвинувального вироку судом.

У Конституції України дається вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади. Вона встановлює, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав чи призначив, у разі:

а) закінчення строку обрання чи призначення (цей пункт стосується суддів Конституційного Суду України і суддів, які вперше призначаються на посаду);

б) досягнення суддею 65-річного віку (незалежно від статі);

в) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я (тривала хвороба, каліцтво, недієздатність);

г) порушення суддею вимог щодо несумісності. Тут слід зауважити, що ст. 127 Конституції встановлює: "Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої";

ґ) порушення суддею присяги (її текст формулюється у ст. 10 Закону України "Про статус суддів");

д) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього. Це означає вчинення суддею злочину і тому виключає подальшу його участь у здійсненні правосуддя;

е) припинення його громадянства, що може бути наслідком виходу із громадянства чи втрати його;

є) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим (лише за рішенням суду);

ж) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

з) смерті судді.

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в царині права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, що буде встановлений в окремому законі. Але держава згідно з Конституцією України забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Судочинство в Україні провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними його засадами є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін і свобода в наданні ними суду їхніх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду.

За неповагу до суду і судді винні особи притягуються до юридичної відповідальності.

Згідно з Конституцією України, у державі діє Вища рада юстиції. Вона складається із 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України" з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури по два.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належать:

а) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх із посад;

б) винесення рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

в) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.

Отже, Вища рада юстиції формується з компетентних юристів-практиків і теоретиків і повноважна не допускати порушень із боку суддів і прокурорів" а також гарантувати їхню незалежність під час здійснення правосуддя, утому числі з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади під час призначення суддів.



2. Правосуддя, шляхи здійснення правосуддя, відмінні ознаки

Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Правосуддю відводиться головне місце у здійсненні правоохоронної діяльності, що пов'язано з тими завданнями, які покладає на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держава.

Правосуддю притаманна низка ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.

По-перше, його здійснюють шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і встановлення покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; розв'язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.

По-третє, правосуддя здійснюють відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду й рішень, які виносить суд.

По-четверте, судові рішення ухвалюють суди іменем України, вони обов'язкові до виконання по всій території України. Рішення, що набрали законної сили у кожній конкретній справі є обов'язковими для всіх фізичних та юридичних осіб.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оскаржених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в том числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оскаржених прав і інтересів згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ.

Угода про відмову від права звернення за судовим захистом, як відомо, є не чинною.

3. Конституційні засади судочинства

Характеристика засад судочинства, що закріплені в Конституції України, Законі України “ Про судоустрій “, та галузевих процесуальних законах:

- законність;

- здійснення правосуддя виключно судами;

- гарантування всім суб'єктам правовідносин права на судовий захист;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

- обов'язковість рішень суду;

- державна ( національна) мова судочинства;

- всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;

- колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

- безпосередність та усність судового процесу.

Принципи (лат. першооснова) - основні ідеї, базові положення, керівні засади, що вказують на шляхи, способи регулювання суспільних відносин державою. За підставі принципів права приймаються норми, які їх конкретизують і за допомогою цих норм вони опосередковано стають регуляторами суспільних відносин. Тому принципи ще й окреслити як норми права найбільш загального характеру, які визначають способи і форми регулювання тієї чи іншої галузі права. Хронологічно принципи виникають швидше ніж сама галузь права, вони вказують на призначення певної галузі права як такої. Зокрема в кримінально-процесуальному праві вони визначають процесуальну форму діяльності суду, тобто такий хід судового процесу, при якому максимально ефективно забезпечуються права сторони захисту і сторони обвинувачення, право особи на судовий захист, і як результат - законне і обгрунтоване рішення суду. Засади судочинства визначають діяльність інших учасників процесу, для досягнення того ж таки результату - законного і обґрунтованого рішення суду. Тобто якщо простіше принципи вказують яким повинен бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Закріплені у нормах права, вони об'єднують їх в органічну цілісність. Оскільки принципи судочинства визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим ніж норми права і менш схильним до змін. В даній темі поняття принципи і засади вживаються як тотожні.

Отже, конституційні засади судочинства - це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя - законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

Класифікація засад (принципів) судочинства:

а) За джерелом закріплення:

- конституційні

- закріплені у базовому Законі України “ Про судоустрій “

- закріплені у галузевих законах.

б) За предметом регулювання :

- засади організації правосуддя;

- засади здійснення правосуддя;

в) За їх функціональною роллю:

- організаційні;

- організаційно-функціональні;

- функціональні.

г) За змістом та сферою поширення:

- загально- правові;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- принципи окремих правових інститутів.

Значення конституційних засад судочинства:

а) Засади визначають нормотворчу діяльність у сфері судочинства та здійснення правосуддя;

б) Засади визначають основні методи та форми діяльності суду.



Висновок

Отже, зазначивши найбільш важливі та актуальні проблеми щодо вдосконалення й подальшого функціонування системи судочинства на Україні.

У структурі судів загальної юрисдикції мають бути створені також адміністративні суди як спеціалізовані суди. Прийняття Верховною Радою України Закону від 31 жовтня 1995 р. про внесення змін і доповнень до Цивільно-процесуального кодексу, згідно з яким у судовому порядку розглядаються скарги на рішення, дії і бездіяльність органів державної виконавчої влади та їх службових осіб, тобто спори між громадянами і органами державного управління, потребує функціонування для розгляду зазначених спорів судів з чіткою спеціалізацією адміністративних судів.

Необхідно також створити спеціалізовані суди у справах неповнолітніх. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" передбачає, що заходи примусового впливу до неповнолітніх правопорушників можуть застосовувати тільки суди. Внесено відповідні зміни до Кримінально-процесуального кодексу, згідно з якими розгляд справ про суспільне небезпечні діяння, вчиненні особами, що не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, з метою вирішення питання про застосування до них примусових заходів виховного характеру здійснюється у районних (міських) судах, де розглядаються справи щодо усіх осіб, в тому числі повнолітніх, які вчинили й особливо тяжкі злочини. Такий порядок не позбавлений фактора негативного впливу на підлітків, особливо малолітніх. Цьому можна запобігти, якщо справи неповнолітніх будуть підсудні саме спеціалізованим судам.

Конституція передбачила безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Реалізація цієї конституційної норми тісно пов'язана з визначенням у законі про судову владу компетенції судів щодо розгляду справ (підсудності). Народні засідателі і Присяжні мають брати участь у розгляді виключно кримінальних справ і тільки у суді першої інстанції. Причому немає ніякого сенсу розглядати кожну кримінальну справу за участю народних засідателів або присяжних. При визначенні у законі питання про їх участь у розгляді справ слід виходити з характеру злочину і міри покарання, яку за нього передбачено законом. За участю присяжних доцільно розглядати тільки справи про особливо тяжкі злочини, за які законом встановлено найвище покарання, які будуть підсудні обласним і прирівняним до них судам.

Отже зважаючи на кількість поставлених проблем доцільним буде розібратись не лише у подальшому функціонуванні судочинства, а й внесенні суттєвих поправок до нормативних актів, для приведення їх у відповідність до Конституції України.



Список використаних джерел

1. Арбітражно-процесуальний кодекс України від 06.11.91 р.

2. Г. Омельяненко, Нова Конституція України і питання судів і судочинства, Право України № 10, 1996р.

3. Закон України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію та дисциплінарну відповідальність суддів України", від 02.02.94 р.

4. Закон України "Про Конституційний Суд України", від 03.06.92 р.

5. Закон України "Про органи суддівського самоврядування", від 02.02.94 р.

6. Закон України "Про статус суддів", від 15.12.92

7. Закон України "Про судоустрій", від 05.06.81 р.

8. Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р.

9. Коментар до Конституції України,Київ, 1996 р.

10. Конституційне право України. Під ред. проф. Погорілко. -К., 1999. -735с.

11. Конституція України, Закон України від 28.06.1996 р.

12. Кримінальний кодекс України від 28.12.60 зі змінами

13. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60 зі змінами

14. Колодій А.М., Олійник А.Ю. «Правознавство».: видавництво : Правова єдність ВАВ/2009 р.; 792 с.

15. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України. - К., 1997.

16. Молдован В.В., Мелащенко В. Ф. Конституційне право: Опорні конспекти. - К, 1996.

17. Основи конституційного права України . за ред В.В. Копейчікова. -К., “Юрінком” 1997.

18. Цивільний кодекс України від 18.07 63 зі змінами

19. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.07 63 зі змінами

20. Шаповал В. Верховенство закону, як принцип Конституції, Право України, № 6, 1999 р. Размещено на Allbest.ru

21. Шишкін В. Диспозитивність - принцип судочинства, № 6, 1999 р.

...