Види правової культури

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика правової культури

1.1 Визначення сутності правової культури

1.2 Характеристика функцій правової культури

1.3 Структура правової культури

2. Види правової культури

2.1 Правова культура суспільства її ознаки, структура

2.2 Правова культура особи, її правова активність

2.3 Професійна правова культура

3. Проблеми та перспективи становлення правової культури

3.1 Особливості формування правової культури в Україні

3.2 Шляхи підвищення рівня правової культури громадян України

Висновки

Література



Вступ

Актуальність теми курсової роботи. У сучасних умовах розвитку та становлення молодої держави на геополітичній карті світу, та на фоні подолання наслідків Світової фінансової кризи, коли відбувається глибока трансформація суспільного буття, зміна соціальних цінностей, норм діяльності та поведінки людей, особливого значення набуває ефективне нормативно-правове упорядкування процесів суспільного розвитку. Успішне вирішення цього завдання зумовлює підвищення ролі та значення правової культури людини і суспільства, посилення впливу її цінностей на процес трансформації суспільних відносин.

Сучасний світовий суспільно-правовий розвиток, динамізм функціонування правової культури обумовлює необхідність утвердження в українському суспільстві його нової парадигми. Нова парадигма правової культури має бути культурою глибокої духовності, в основі якої лежать засади людино центричності, людино творчості, гуманістичного права, свободи особистості, яка передбачає багатогранні способи і форми плюралістичного самоствердження людини в процесі освоєння і творення суспільно-правового буття.

Правова культура повинна стати насамперед культурою правового мислення, сучасного юридичного світогляду, системою правових ціннісних орієнтацій, культурою умов і змісту суспільно-правового буття, чинником забезпечення свободи та правової захищеності людини. Така культура має перш за все спрямовуватись на визнання і утвердження пріоритетної ролі природних прав людини у розвитку особистості, суспільства і держави, "права на індивідуальність". Така культура має концентрувати всю правову політику навколо людини, людських цінностей і інтересів, коли на практиці втілюються ідеали людино центристського типу правової культури, в основі якої лежить індивідуальна, творча свобода.

Отже, актуальність теми обумовлена саме тим, що сучасні процеси суспільно-правового реформування, трансформації духовного життя суспільства засвідчили неефективність багатьох складових національної системи правової культури, а саме: низки діючих правових норм, ряду законодавчих актів, законотворчої і правозастосовчої діяльності, виявили невисоку зрілість правової свідомості значної частини громадян. В суспільстві набули широкого розповсюдження явища правового нігілізму. Складно, суперечливо відбувається в українському суспільстві формування об'єктивних і суб'єктивних умов для розвитку правової культури.

Метою дослідження є науково-теоретичний аналіз сутності правової культури, особливостей та етапів її формування в українському суспільстві й визначення напрямів розвитку в процесі реформування суспільних відносин в Україні.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

- визначити сутність правової культури,

- охарактеризувати функції правової культури,

- охарактеризувати правову культуру суспільства,

- охарактеризувати правову культуру особи,

- охарактеризувати професійну правову культуру,

- з'ясувати особливості формування правової культури,

- визначити шляхи підвищення рівня правової культури громадян України.

Об'єкт дослідження - правова культура українського суспільства в контексті суспільно-правового розвитку.

Предметом дослідження є особливості формування правової культури в Україні, процес її розвитку в сучасних умовах реформування українського суспільства.

правовий суспільство законослухняність юридичний



1. Загальна характеристика правової культури

1.1 Визначення сутності правової культури

У юридичній літературі існує велика кількість підходів до змісту поняття «правова культура», пропонуємо шляхом їх узагальнення навести характеристику правової культури як знання права, його усвідомлення та почуття; як системи цінностей та ідеалів про право; як явища правового життя, правової організації та правового прогресу.

По-перше, про правову культуру говорять як про знання особою законодавства, усвідомлення змісту та спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності та справедливості.

По-друге, правову культуру уявляють як систему цінностей.

Так, О. Газенко наголошує на тому, що правова культура суспільства -- це об'єктивно існуючий феномен, з власним онтологічним буттям, що являє собою систему ідеальних правових форм: правових знаків, ідеалів та цінностей .

Більш того, Ю.М. Оборотов зазначає, що у правовій культурі виділяється зовнішня правова культура, тобто правові позиції та цінності населення, а також внутрішня правова культура, головним змістом якої є професійна юридична діяльність та її результати.

По-третє, такі вчені, як С. Алексеев, В. Лазарев, А.Семітко, правову культуру визначають завдяки категоріям «правове життя», «правова організація», «правовий прогрес» тощо.

Саме із позицій цього підходу М. Цвік зазначає, що правова культура -- характеристика якісного стану правового життя суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи -- станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Слід погодитись із М. Соколовим, який вважає, що правова культура виступає формою гармонійного розвитку суспільства, завдяки якій забезпечується загальнонаціональний прогрес, а тому намагання наповнити поняття правової культури елементами, що пов'язані з деформацією правосвідомості їх носіїв, слід визнати безпідставними і шкідливими. Правова культура має місце тоді, коли систематично відтворюється єдність правових знань, переконань, цінностей і практичної діяльності з їх реалізацією у нормі поведінки, що стала загальним правилом.

У цьому ж контексті В. Нерсесянц говорить про правову культуру як складне, багатогранне явище, що обумовлене визначеним рівнем правосвідомості, тобто осмислення правової дійсності; загальними культурними передумовами, рівнем цивілізованості, національними коріннями та витоками, історичною пам'яттю, звичаями та традиціями; належним рівнем знань законів населенням; високим рівнем поваги до норм права, їх авторитетом; високою якістю процесів правотворчості та реалізації права; ефективними способами правової діяльності, роботи законодавчих, правоохоронних, управлінських та інших органів.

Влучним є визначення, що фактично правова культура - це система всіх позитивних проявів функціонуючої правової дійсності, яка концентрує в собі досягнення юридичної науки і практики.

Важливо підкреслити, що правова культура:

1) включає в себе ціннісну оцінку правових інститутів, процесів, форм, діяльності конкретного суспільства. Іншими словами, вона характеризує правові цінності суспільства, прогресивні досягнення у сфері права;

2) відображає якісний стан правового життя країни, тому для кожної країни характерний свій рівень правової культури;

3) є вищою формою усвідомлення інтересів та потреб суспі¬льства в правовому регулюванні. Як наслідок, право являє со¬бою соціальну цінність, свого роду юридичне багатство;

4) становить частину загальної культури. Разом із тим вона посідає самостійне місце в соціально-культурному просторі;

5) в багатьох випадках залежить від моральності суспільства та моральних якостей осіб, які здійснюють правову діяльність;

6) є умовою та передумовою формування правової держави та правового суспільства в цілому .

Таким чином, правовою культурою є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права, яка досягається в результаті здійснення цілеспрямованої системи заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

1.2 Характеристика функцій правової культури

Функції правової культури - є основними напрямками осягнення правових цінностей - вітчизняних і світових.

Як правило, всі вчені, які досліджували правову культуру, виділяли три її основні функції: пізнавальну, регулятивну, ціннісно-нормативну.

Пізнавальна функція спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

Похідною функцією від пізнавальної деякі автори (В. П. Сальников, М. С. Кельман) вважають пізнавально-реформаторську функцію. Ця функція пов'язана з теоретичною та організаторською діяльністю формування правової держави та громадянського суспільства, а також зі створенням правових та моральних гарантій таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта й милосердя, моральний самоконтроль і совість, людська гідність і свобода вибору.

Регулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, динамічного та ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а також і суспільства в цілому.

Регулятивна функція реалізується за допомогою правових та інших соціальних норм. За допомогою цієї функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних ідеалів, взаємність прав та обов'язків громадян, вкладає елемент упорядкованості в ці відносини.

Ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик. Указана функція проявляється при вивченні оцінного ставлення особи до результату і цілей її дій, які спрямовані на зміну оточуючої правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, що передбачені нормами права. Оцінна діяльність у правовій культурі полягає у «вимірюванні» індивіда, спільноти людей права, законності, правопорядку, правовідносин, механізму правового регулювання шляхом зіставлення з відповідними правовими цінностями. Це оцінювання всієї сукупності законодавства, конкретних правових норм поведінки громадян, діяльності правоохоронних органів щодо боротьби зі злочинністю.

Неможливо не погодитися з такими авторами, як Г.В. Назаренко, Н.М. Пархоменко, М.С. Кельман щодо важливості виділення, окрім основних наступних функцій, комунікативної, прогностичної та виховної. Проте дана точка зору є спірною, тому що більшість авторів вважають, що ці функції є похідними від основних функцій правової культури і немає потреби в їх окремому дослідженні.

Прогностична функція дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі. Вона охоплює тенденції розвитку правотворчості та реалізації права, проблеми зміцнення законності, правопорядку, правової активності населення та інші зміни правової системи.

Комунікативна функція правової культури сприяє узгодженню суспільних, групових, особистих інтересів, забезпечує соціальну спільність людей. Комунікативна функція реалізується у правовому спілкуванні, в процесі отримання освіти, за допомогою засобів масової інформації, літератури та інших видів мистецтва.

Комунікативна функція дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

Виховна функція забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Л.А. Морозова також виділяє таку функцію правової культури, як правосоціалізаторська. Вона спрямована на формування правових якостей особистості за допомогою виховання її правової культури, усвідомлення особистістю своїх прав та обов'язків, механізму їх правового захисту, поваги прав та свобод інших осіб, готовності особи діяти у будь-яких ситуаціях правомірно .

З огляду на кількість функцій, які виконує правова культура, можливо дійти висновку, що саме правова культура є регулятором суспільних відносин, джерелом отримання правових знань та фактором поваги до права, насамперед до чинного законодавства.

1.3 Структура правової культури

Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими.

В. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що ж стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.п., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу.

А. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є певні ступені правового розвитку таких компонентів системи правового життя суспільства, як:

1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст);

2) правова діяльність (теоретична і практична);

3) правова свідомість (включаючи когнітивний, емоційний і настановний його компоненти);

4) суб'єкти -- носії правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди).

Інші автори (В. Камінська, А. Ратинов, Н. Кейзеров) у структурі правової культури в конкретно-соціологічному аспекті виділяють наступні елементи:

- право як систему норм;

- правовідносини як систему суспільних відносин, учасники яких володіють взаємними правами і обов'язками;

- правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності;

- правові установи як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, реалізацію права, правову поведінку і правову діяльність.

В. Лазарєв розглядає правову культуру в двох аспектах: як оціночну (аксіологічну) категорію і як категорію змістовну. У першому випадку вона розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що дозволяє охопити і оцінити правове життя в цілому і основні її сфери окремо.

Отже, правова культура -- особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права.

Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, -- це цілеспрямована систему заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.



2. Види правової культури

2.1 Правова культура суспільства її ознаки, структура

Правова культура суспільства охоплює всі правові явища в динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами, які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

Правова культура складається з усього соціально цінного, прогресивного, що реально властиве правовій системі.

Структура правової культури суспільства така:

- право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи; його призначення - встановлювати злагоду, толерантність у відносинах між фізичними і юридичними особами всередині держави та між державами світу;

- правосвідомість - мас ґрунтуватися на розумінні, що право як система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з'ясувати їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами) права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні тексти тощо;

- правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов'язки за наявності відповідних передумов; обстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

- правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок додержуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов'язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

- юридична практика - відображає професійну діяльність державно-правових інститутів: нормотворчих, правозастосовних, правоохоронних у межах компетенції, відповідно до їх правового статусу, є специфічним виробництвом, яке відповідно організоване і сплановане, де суб'єктами діяльності є юристи-професіонали високої кваліфікації;

- юридична освіта і наука, їх пов'язаність з юридичною практикою - юридична освіта наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, чим збагачує інтелектуальний, творчий потенціал народу, його правову культуру, забезпечує юридичну практику кваліфікованими фахівцями в галузі права. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно-правового будівництва Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження мають задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта - постачати практиці компетентні й ерудовані кадри, покликані спиратися у практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і висновки науки;

- правова законність і правовий порядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових приписів нормативних актів - це основа режиму законності і правопорядку.

Правова культура суспільства відображає рівень розвитку правосвідомості в суспільстві,системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупністьусіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. За слушним зауваженнямІ. Голосніченка: «високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина» .



2.2 Правова культура особи, її правова активність

Процес становлення правової культури особистості характеризується багатогранністю, великою сукупністю складових, різноманітністю співвідношення кількісних і якісних, об'єктивних і суб'єкти в них факторів, різноманіттям форм їх прояву та динамікою розвитку.

М.В. Цвік розглядає правову культуру особи як властивість людини, проте дослідник конкретизує, що особа не наділяється цією якістю після народження, а вона формується поступово під впливом таких різноманітних чинників, як суспільні зв'язки і відносини, правове виховання, правове навчання, правове спілкування, правова інформація, а також суспільної правової свідомості. У процесі пізнання та оцінювання норм права особа враховує закріплений у них законодавцем соціальний зміст і об'єктивні потреби суспільного розвитку, а також співвідносить їх з можливістю задоволення свого власного інтересу. Відображаючись у свідомості людини, цей процес сприяє формуванню її правової культури.

Ознаки правової культури особи:

1) формується під впливом соціальних умов, залежить від повноти соціалізації особи як члена суспільства;

2) зумовлюється правовою культурою суспільства, її структурою;

3) передбачає певний ступінь правової розвиненості, опанування певною сумою юридичних знань, зокрема системою основних прав і свобод, та оцінювальної інформаційно-правової освіченості - розуміння соціальної цінності права;

4) спостерігається у вмінні адекватно орієнтуватися у сфері, урегульованій правом, спираючись на здобутий правовий досвід протягом життя;

5) зовні виражається у правомірній поведінці і навіть виробленні її стилю.

Структура (елементи) правової культури особи:

1) правова освіченість (інформованість) - знання змісту правових норм. Інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи. Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону (пізнавальний, інформаційний аспект);

2) повага до права - розуміння необхідності і соціальної корисності правових норм, "віра в право", судження про право як соціальну цінність, звичка орієнтуватися на правові цінності і правомірні настанови, на використання правових засобів для задоволення потреб та інтересів (оцінно-орієнтувальний аспекту,

3) діяльність, відповідна праву, - свідоме виконання вимог правових норм: правомірно поводитися, реалізовувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки; вміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими актами (поведінковий, діяльнісний аспект).

Правокультурну особу можна визначити за такими показниками:

1) правосвідомість (поважне ставлення до права, готовність добровільно його дотримуватись, традиція додержання і виконання договорів та ін.);

2) правове мислення (вища аналітична здатність особи опосередковано і узагальнено за допомогою понять, суджень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні закономірні зв'язки дійсності, вирішувати соціально-правові суперечності);

3) правомірна поведінка (зіставлення вчинків із правовими нормами);

4) правова активність як вища форма правомірної поведінки.

Правова активність - соціально корисна ініціативна діяльність особи, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на утвердження соціально-правових цінностей, розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Правова активність - одна зі змістових характеристик особи, що слугує зовнішнім вираженням її правосвідомості і правової культури, визначає їх рівень. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною € людина конформістської поведінки, а від активної ("носія правової енергії") намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, інформована про свої права й обов'язки і здатна їх реалізовувати в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Правову активність в Україні стимулює проголошене в Конституції України право кожного будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).

Види правової активності за освітньо-правовим рівнем: непрофесійно-правова (будь-якого громадянина) і професійно-правова (юриста-фахівця).

Форми вияву правової активності: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затримання підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функції присяжного засідателя у суді). Досягається правова активність особи заохоченням і стимулюванням суспільно корисних дій та припиненням шкідливих.

Індивідуальність правової культури сприяє виробленню культурного стилю (способу чи манери) правомірної поведінки, який формується залежно від ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства, специфіки професійної діяльності, індивідуальної неповторності творчості кожної особи. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

2.3 Професійна правова культура

Правова культура професійної групи - одна з форм правової культури суспільства, притаманна тій спільноті людей, що професійно займається юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури.

Професійний правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Структура професійно-правової культури юристів:

1) юридична освіта і правова освіченість - знання права, законів, підзаконних актів, рішень Конституційного Суду країни і Європейського Суду з прав людини, а також можливостей юридичної науки; при цьому правова підготовленість відрізняється від підготовленості інших законопослухняних громадян обсягом, глибиною і формалізованим характером правових знань;

2) сформований правовий світогляд - переконаність у відповідності законів і підзаконних актів праву, міжнародним стандартам у галузі прав людини; згода (солідарність) з правовими приписами законів, розуміння корисності і необхідності їх застосування, тобто наявність глибокого правового мислення; володіння мистецтвом тлумачення правових актів - уміння критично творчо осмислювати правові норми, принципи та інші правові засоби з огляду на їх гуманістичний, демократичний і моральний зміст;

3) досконале володіння правовим інструментарієм - майстерність у застосуванні норм права, вміщених у нормативно-правових актах та інших джерелах (формах) права, включаючи рішення Європейського Суду з прав людини; звичка додержуватися закону, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті й оформленні правових рішень; навички проведення правової експертизи; володіння правилами складання документації; мовна підготовка.

Правову культуру юристів-професіоналів залежно від змісту їхньої роботи можна поділити на такі види: правова культура суддів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів, державних виконавців та ін. Юристи як члени юридичних груп при міністерствах, парламенті та інших державних структурах беруть участь у підготовці нормативних актів, якість нормо-проектування багато в чому визначається їхньою правовою культурою і правовим мисленням. Залежно від відображення у правосвідомості юриста утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (господарська, цивільно-правова, кримінально-правова, кримінально-процесуальна, трудова та ін.).

Юридична професія вимагає оволодіння не лише правовою культурою, а й психологічною, моральною, політичною, етичною, естетичною, економічною, екологічною, інформаційною та іншими, що становлять деонтологічні засади професіоналізму. Юристи повинні вміти керуватися в практичній діяльності принципами моралі, бути політично нейтральними (не брати участі в політичній партії, якщо на них поширюється таке обмеження), знати психологію спілкування з колегами і клієнтами, дотримуватися службового етикету, володіти державною мовою і мовою тих етнічних меншин, де здійснюється їхня професійна діяльність. Правова культура тріумфує у професійній групі юристів лише тоді, коли кожний з них як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок.

На думку Н.М. Крестовської, юридична професія в сучасному суспільстві пред'являє високі вимоги не тільки до правової, а й до загальної культури юриста:

1) засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися на практиці. Юрист має відповідати вимогам толерантності, яка в правовій сфері виявляється як обов'язок сприяти затвердженню прав людини, плюралізму, демократії та правопорядку;

2) знання основних тенденцій у політиці держави, провідних політичних партій, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності, політична активність. Ряд юридичних професій передбачає обмеження деяких видів політичної діяльності, але юрист зобов'язаний, як мінімум, брати участь у виборах і референдумах;

3) комплекс психологічних знань, що включає психологію особи і діяльності, психологію юридичної праці і психологічні характеристики окремих юридичних професій, навики і прийоми використання цих знань у професійних ситуаціях, пов'язаних із вирішенням конкретних юридичних справ (наприклад, спілкування з потерпілим, з свідком, із клієнтом юридичної консультації тощо);

4) дотримання службового етикету, культури мови спілкування і зовнішнього вигляду, естетики документів.

Національним компонентом правової культури юриста є знання державної мови, особливостей етнічної культури і національних традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.

В цілому, професійна правова культура має бути вищою, ніж правова культура непрофесіоналів.



3. Проблеми та перспективи становлення правової культури

3.1 Особливості формування правової культури в Україні

Формування правової культури українського суспільства є найважливішим завданням сьогодення, що зумовлене намаганням України приєднатися до сім'ї європейських націй, розбудувати вільне демократичне суспільство та правову державу.

У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства.

Прийшовши до влади, політики мають знати, що у справі державного керівництва велику, але не єдину роль відіграє відданість справі оздоровлення суспільства та держави. Величезне значення тут має також професіоналізм, знання справи, за яку береться той чи інший політик. Відсутність знань щодо обґєкта управління у політика як субґєкта управління може призвести до занепаду обґєкта, яким він керує. Це мають насамперед усвідомити ті, кому пропонують очолити певну сферу державного управління, в межах якої вони не є знавцями справи.

Зокрема, результати опитування, яке провів Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, засвідчили: 56,9 % українців вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямі. Ті ж, хто дивиться на розвиток ситуації у державі позитивно, складають лише 21,2 %. Ще стільки ж вагаються з відповіддю.

Водночас, попри всі розчарування людей соціологи фіксують стійку тенденцію їх активності: близько 70 % опитаних заявляють, що візьмуть участь у майбутніх парламентських виборах.

Зростанню правосвідомості всього нашого суспільства буде також слугувати підвищення життєвого рівня громадян України, убезпечення бізнесу, вільний розвиток особистості, посилення її захисту, в тому числі судового.

Проблема налагодження механізму правового впливу на суспільні відносини з метою створення правової держави є комплексною, тому і потребує комплексних підходів до забезпечення окремих елементів цього правового явища. Правова еліта нашого суспільства має докласти максимум зусиль для реалізації положень Конституції України щодо створення правової держави України.

Отже, дані науки свідчать, що формування правової свідомості і правової культури в нашому суспільстві не відбувалося і не може відбуватися у майбутньому стихійно, саме собою. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян, кожної особи.

По-перше, на формування правової свідомості та правової культури впливає увесь процес правотворчості, процес реалізації та застосування правових норм державними органами України, стан законності та правопорядку, розвиток правовідносин.

По-друге, розкриття рушійних сил правової культури суспільства дозволяє вивести дослідження правової культури на нові рубежі з обліком інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Значення цієї проблеми для України розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України з нормативними актами Європейського Союзу.

По-третє, головну увагу в процесі формування правової свідомості та правової культури суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людини позитивно-правових знань і психологічних механізмів поваги до права в структурі правосвідомості, визначення (що потребує наукового поняття) теоретичної моделі та концепції формування правової культури особи.

Тому в Україні має постійно зростати мотивація активного формування правової свідомості та правової культури всіх субґєктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо втілити в життя поставлену мету - збудувати громадянське суспільство. Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже громадяни є єдиним чинником, здатним утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію України і законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого - від рівня організації правової освіти і виховання населення країни.

Вчені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правової культури громадян, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Вони розглядають розвиток правової культури як умову розвитку України. Правова культура припускає відповідні знання людьми певних положень чинного законодавства, порядку його реалізації, уміння користуватися даними знаннями при застосуванні норм права, їх виконанні. Чим більше освічених у правовому відношенні особистостей є у суспільстві, тим вищою буде правова культура даного суспільства. Правова культура особистості, будучи компонентом правової культури суспільства, виражає ступінь і характер розвитку суспільства, так чи інакше забезпечує соціалізацію особистості та правомірну діяльність особи.

На формування правової культури особистості найбільш ефективно впливає правове виховання населення.

Правове виховання щодо формування правової культури молоді повинно полягати у:

1. Розробці змісту правової освіти студентів, який включає наступні компоненти: засвоєння системи знань про суть права.

2. Формуванні у студентів потреби в оволодінні правовою культурою та її складовою - змістом правової освіти.

3. Залучення студентів до самостійного вирішення правових проблем у різноманітних ситуаціях.

Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості й правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти й правового виховання населення. Можливості підвищення правової культури населення в Україні є. Головне нині - рішуче й цілеспрямовано активізувати цю діяльність.

Таким чином, можна зробити висновок, що формування правовсвідомості і правової культури молоді є важливим завданням на шляху розбудови нашої країни. Якщо буде підвищуватись рівень правової культури та правосвідомості громадян, то вони будуть обізнанішими в змісті процесів, які відбуваються у суспільстві, а отже і активніше будуть брати участь в цих процесах.

3.2 Шляхи підвищення рівня правової культури громадян України

Необхідність підвищення рівня правової культури громадян України, їх правосвідомості зумовлюється становленням нашої держави як демократичної та правової, а також формуванням засад громадянського суспільства. Ефективна реалізація вказаних факторів на сучасному етапі державотворення залежить від рівня їх законодавчого утвердження.

Все це потребує розробки напрямків розвитку правової культури громадян України. Можна визначити такі з них: по-перше, через правовий захист і заохочення позитивних чинників правовиховного впливу. Основними позитивними чинниками формування правової культури можуть бути: реальність правового захисту громадянина правоохоронними органами і судом; право на самозахист, гарантоване державою кожній особі; правовий захист сім'ї; загальне та спеціальне утримання в адміністративному і кримінальному праві як фактор формування поваги до приписів держави, правопорядку і правоохоронних органів; інформаційні відносини як чинник правокультурного наповнення інформаційного поля країни і правовиховного впливу на особу; правова освіта учасників педагогічного процесу як перша ланка у формуванні правової культури громадян України.

По-друге, через протидію негативним чинникам формування правової культури особи. Серед негативних чинників слід назвати: корупцію, тіньову економіку, безробіття; вживання молоддю наркотичних і психотропних речовин; культ насильства та жорстокості на екранах телебачення, у пресі, творах кіно- та відеопродукції.

По-третє, шляхом цілеспрямованого формування позитивних правових настанов як вирішальних чинників правомірної поведінки. Необхідність формування в особи почуття національної єдності, поваги до співгромадянина як основи індивідуальної правової культури та ін.

Не менш важливим елементом для підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативнооправових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент праа вової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно існувала система правової освіти та виховання населення.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства.

Прийшовши до влади, політики мають знати, що у справі державного керівництва велику, але не єдину роль відіграє відданість справі оздоровлення суспільства та держави. Величезне значення тут має також професіоналізм, знання справи, за яку береться той чи інший політик. Відсутність знань щодо об'єкта управління у політика як суб'єкта управління може призвести до занепаду об'єкта, яким він керує. Це мають насамперед усвідомити ті, кому пропонують очолити певну сферу державного управління, в межах якої вони не є знавцями справи.

Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної конн цепції формування правової свідомості й правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти й правового виховання населення.

Таким чином, можна підсумувати, що проблема правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає з конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні й досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця, і особливо професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості та застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки.



Висновки

Отже, правова культура -- це сукупність знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме виконання їх вимог.

Правова культура складається з цілого ряду елементів :

1. Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.

2. Ступінь впровадження в практику суспільного та державного життя принципів верховенства права і правового закону.

3. Рівень правосвідомості громадян та посадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами та якістю юридичної освіти.

4. Досконале як за формою, так і за змістом законодавство.

5. Стан законності в суспільстві.

6. Ефективність роботи правозастосовчих, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.).

7. Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і вдосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо.

Залежно від носія (суб'єкта) правової культури її поділяють на види:

1) правова культура суспільства, яка характеризується та визначається станом загальної культури населення, рівнем розвитку правосвідомості та правової активності суспільства, якістю системи права і чинного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, станом правопорядку і законності, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми у правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави;

2) правова культура окремих професійних або соціальних груп, яка є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих людей, які утворюють ці професійні або соціальні групи, має свої фактори і специфічний характер;

3) правова культура людини нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства, є похідною від неї, залежить від досвіду людини, рівня її освіти, знання і розуміння права, здатність людини тлумачити зміст норм права та визначати сферу його дії; поваги людини до права, її переконаності у необхідності і соціальній корисності нормативноправових актів; вміння людини використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати та захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки; наявності правових навичок і правомірної поведінки.

Проблема правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає з конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні й досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця, і особливо професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості та застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки.

Підвищення рівня правової культури є наразі дуже важливим питанням, оскільки правова культура гарантує успішне функціонування правової, демократичної, соціальної держави та розвиненого культурного суспільства.



Література

1. Алексеев С.С. Теория государства и права : учеб. для юрид. вузов и фак. / С.С. Алексеев. -- М. : Изд. группа НОРМА-ИНФРА -- М., 1999. -- 570 с.

2. Бондаревський В.Г. Правова свідомість та правова культура в Україні: проблеми їх формування/ Бондаревський В.Г. //Філософія. Культура. Життя . - 2009. - Вип . 32. - С. 5-11.

3. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави та права : навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. Грекул. - К. : Центр навч. л-ри, 2005. - 224 с.

4. Газенко О.О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / О.О. Газенко; Запоріз. юрид. ін-т МВС України. -- Запоріжжя, 2002. -- 198 с.

5. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави //Право України. - 2005. -№ 4. - С. 5-10.

6. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. - К., 2003. -с. 6.

7. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. М.В. Цвіка. - X. : Право, 2009. - 584 с.

8. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права : підручник / М.С. Кельман, О Г. Мурашин, Н.М. Хома. - Л. : Новий Світ, 2000, 2003. - 584 с.

9. Козюбра М., Колодій А., Копєйчиков В. Основи теорії держави і права. -К.: Ґенеза, 2003. - 410 с.

10. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. -- Х.: ТОВ«Одіссей», 2007. -- 432 с.

11. Лазарев В.В. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. -- М., 1996. -- 472 с.

12. Матузов Н.И. Теория государства и права : курс лекций / под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. -- М. : Юристъ, 1997. -- 747 с.

13. Морозова Л.А. Теория государства и права : учебник / Л.А. Морозова. - М. : Юристь, 2002. - 414 с.

14. Назаренко Г.В. Общая теория права и государства : учебник : курс для вузов / Г.В. Назаренко. - М. : Ось-89, 2003. - 176 с.

15. Нерсесянц В.С. Проблемы общей теории права и государства : учеб. для вузов / под общ. ред. В.С. Нерсесянца. -- М. : Норма, 2006. -- 832 с.

16. Оборотов Ю.М. Теорія держави і права (прагматичний курс) : екзамен. довід. / Ю.М. Оборотов. -- О. : Юрид. л-ра, 2006. -- 184 с.

17. Пінська О.С. Поняття, види та функції правової культури// Вісник Харківського нац. ун-ту внутр. справ. -- Харків, 2011. -- N1 (52). - С. 29-36.

18. Подберезький М.К. Проблема формування національної правової культури : монографія / Подберезький М.К., Васильєва М.П., Яковенко Я.К. - Харків : Енеда, 2003. - 168 с.

19. Правове виховання в сучасній Україні: монографія / А.П. Гетьман, Л.М. Герасіна, О.Г. Данильян та ін.; за ред. В.Я. Тація, А.П. Гетьмана, О.Г. Данильяна. - Х.: Право, 2010. - 368 с.

20. Теория государства и права / Под ред. В.М. Корельского и В. Д. Перевалова. - М.: Инфра. М-Норма, 1997. - 570 с.

21. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречие, прогресс / А.П. Семитко. -- Свердловск, 1990. -- 172 с.

22. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учебник / О.Ф. Скакун. -- X. : Эспада, 2005. -- 839 с.

23. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник / Скакун О. Ф. ; пер. з рос. - Х. : Консум, 2001. - 656 с.

24. Скуратівський А.В. Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Скуратівський Андрій Віталійович ; Нац. акад. внутрішніх справ України. -- К., 2004. -- 16с.

25. Соколов Н.Я. О понятии правовой культури // Lex Russica. -- 2004. -- N 2. -- С. 388-394.

26. Теліпко В.Е. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 576 с.

27. Теория государства и права : курс лекций / под ред. Матузова Н И., Малько А.В. - М. : Юристъ, 2003. - 776 с.

28. Теория государства и права : учебник / под ред. В.К. Батаева. - М. : Юристъ, 2003. - 592 с.

29. Теорія держави і права : академічний курс : підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - 2-ге вид., переробл. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.

30. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. -- X. : Право, 2002. -- 432 с.

31. Цвік М.В. Правова система України: історія, стан та перспективи. Т. 1. Методологічні та історико- теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / за заг. ред. М.В. Цвік, О.В. Петришин. -- X. : Право, 2008. -- 728 с.

32. Яковюк I. Правова культура і ЇЇ вплив на розвиток правової системи // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 1 (52). - С. 47.

...