Право власності

Відповідач до судового засідання повторно не з'явився, але направив до суду заяву, з якої вбачається, що він не заперечує проти позову.

Суд, вислухавши пояснення позивача, третіх осіб, вивчив надані докази, вважає, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що житловий будинок № АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області належить в цілому ОСОБА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 травня 2006 року (а.с. 5).

З копії будинкової книги вбачається, що в будинку за вищевказаною адресою прописані ОСОБА_1, ОСОБА_5 (онук), ОСОБА_3.(дочка), ОСОБА_2.(зять) та ОСОБА_4. (онук) (а.с. 8-9). Крім того, дана обставина підтверджена довідкою, виданою виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради від 25.01.06р. (а.с.15).

28 лютого 2006 року шлюб між ОСОБА_3. та ОСОБА_2. розірваний, про що мається копія свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 16).

З приводу протиправної поведінки відповідача позивачка неодноразово зверталася з заявами в ОСОБА_2, що підтверджується листами (а.с. 21-22).

Згідно висновку № НОМЕР_1. служби у справах неповнолітніх ХРДА, виходячи з інтересів неповнолітнього ОСОБА_5, служба у справах неповнолітніх вважає за необхідне вирішувати питання щодо недоцільності сумісного проживання гр. ОСОБА_2. разом з сином, оскільки спосіб життя батька шкідливо впливає на розвиток і виховання неповнолітнього ОСОБА_5.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, відповідач підлягає виселенню у відповідності до вимог ч.З ст. 116 ЖК України, в якій зазначається, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Керуючись ст.ст. 9, 10, 88, 209, 212, 214-216 ЦПК України, ст.ст. 387, 391 ЦК України, ч.3 ст. 116 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення задовольнити в повному обсязі.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку № АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарга або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 реалізувала своє законне право, передбачене у ст.391 ЦК на захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, подавши негаторний позов про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та виселення ОСОБА_2. Однією із умов подання негаторного позову був факт того, що майно залишається у володінні законного власника (ОСОБА_1). Це підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 травня 2006 року (а.с. 5). Як видно із даного рішення суду порушення права власності ОСОБА_1 не тягнуло за собою припинення її суб'єктивного права власника, тобто правомочностей володіння, користування і розпорядження, тобто ОСОБА_1 залишалася титульним власником житлового будинку. Обов'язковою умовою використання негаторного позову у цьому випадку була відсутність договірних відношень між власником (ОСОБА_1) і ОСОБА_2, що перешкоджає здійсненню прав власника, самовільно займаючи житлове приміщення. Особливістю цього рішення за негаторним позовом власника є застосування такої міри як виселення особи. Цей засіб забезпечення права власності ОСОБА_1 реалізований відповідно до Житлового кодексу України (ЖК), що регулює, зокрема, Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Так у ч.3 ст.116 ЖК сказано, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Таким чином, суд, керуючись ст.391 ЦК про усунення перешкод у здійсненні права власності, задовольнив негаторний позов ОСОБА_1, виселивши ОСОБА_2 з житлового будинку № АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Висновок

Підсумовуючи вищевикладене, варто відзначити важливість правового регулювання відносин приватної власності. Ці відносини набувають вирішального характеру для сучасної держави із ринковою економікою. Законодавство у повній мірі має відображати усю динаміку та статику відносин власності, оскільки без чіткого вираження у нормах права, неможливо повністю використати усі правомочності, весь "пучок прав" власника. Базову роль серед інших нормативних актів, що регулюють право приватної власності в Україні, відіграє Цивільний кодекс. Норми, що торкаються права приватної власності зосереджені не лише у кількох частинах, а наскрізно відображені у всьому тексті кодексу. Звичайно ж Цивільний кодекс є не єдиним джерелом, що регулює відносини приватної власності - значна кількість законів визначає або торкається володіння, користування та розпорядження майном приватними власниками. Розвиток ринкових відносин цілком природно вимагає своєрідної еволюції цивільного законодавства. Можна чітко прослідити і окремі етапи розвитку цієї галузі права: український законодавець від користування та зміни окремих положень радянського законодавства (наприклад, Цивільного кодексу УРСР) через прийняття проміжних законів (як от закон "Про власність", що втратив чинність 27.04.2007) перейшов до втілення у життя правового регулювання сучасних ринкових відносин (Цивільний кодекс України, такі закони, як, наприклад закон "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006). Важливу роль у інституті права приватної власності відіграє захист права приватної власності. Держава через свої компетентні органи має забезпечувати юрисдикційну форму захисту, головним чином, через судову систему. Це має сприяти утвердженню непорушності права власності в цілому і, в тому числі права приватної власності.

Отже у розвитку суспільства, держави, її економіки та соціальної сфери значну роль відіграють реалізація у законодавстві та втілення у життя правових норм, що регулюють право приватної власності.

Список використаної літератури

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141

2. Житловий Кодекс Української РСР (редакція вiд 01.01.2007). Кодекс вiд 30.06.1983 № 5464-X // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.07.1983 - 1983 р., № 28, стор. 573

3. Земельний кодекс України (редакція вiд 01.01.2008). Закон від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України вiд 25.01.2002 - 2002 р., № 3, стаття 27

4. Кодекс законів про працю України (редакція вiд 01.01.2008). Закон від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 - 1971 р., № 50, стор. 375

5. Цивільний кодекс України (редакція вiд 14.06.2007). Закон вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 - 2003 р., № 40, стаття 356

6. Закон України "Про господарські товариства" вiд 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 03.12.1991 - 1991 р., № 49, стаття 682

7. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" вiд 15.05.2003 № 755-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 08.08.2003 - 2003 р., № 31, стаття 263

8. Закон України "Про об'єднання громадян" вiд 16.06.1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 - 1992 р., № 34, стаття 504

9. Закон України "Про приватизацію державного майна" вiд 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 16.06.1992 - 1992 р., № 24, стаття 348.

Размещено на Allbest.ru