Норми і принципи природного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Визначення поняття “природне право”

2. Природне право як джерело конституційного права України

3. Основні (природні) права людини і громадянина

Висновок

Література

Вступ

Конституційне право України - провідна галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.

Норми конституційного права знаходять відображення в різних зовнішніх формах, які звичайно іменуються джерелами конституційного права [1].

У сучасній “Юридичній енциклопедії” дефініція “джерело права” трактується як спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх обов'язковість1. Інші вчені стверджують, що джерело конституційного права - це зовнішня форма об'єктивізації волі українського народу й політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили у визначеній формі. Норми конституційного права, як зауважує М.В. Баглай [2], виражені у різноманітних формах, які називаються джерелами. Відтак поняття “джерело конституційного права” трактується вченими по-різному, що опосередковує необхідність наукового пошуку.

Ознаки джерел конституційного права:

1) мають найвищу юридичну силу в ієрархічній системі джерел права;

2) мають установчий характер, оскільки є основою для формування системи джерел інших галузей права;

3) мають загальнообов'язковий характер, тобто поширюються на всіх без винятку суб'єктів правовідносин;

4) мають найвищий ступінь юридичних гарантій і забезпечуються всіма заходами державного впливу;

5) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами: українським народом, державними органами та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень;

6) регулюють правовідносини у сфері публічних політико-державних відносин;

7) виражають публічні загальносуспільні інтереси українського народу;

8) визначають нормативні умови і принципи гармонізації національного і міжнародного законодавства.

Джерелами конституційного права України є:

· Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим;

· Закони України, що приймаються Верховною Радою України;

· нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;

· нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;

· рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів;

· міжнародні договори;

· акти органів місцевого самоврядування та інше.

У сучасній науці конституційного права вирізняють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і позитивне право [3]2.

Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави.

Поняття природного права використовували й розвивали Станіслав Оріховський, Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Самуель (Самуїл) фон Пуфендорф Джон Локк, Жан-Жак Руссо.

Джерелом усього римського права є jus naturale (”право природне”) як сума уявлень і норм, що стосуються понять “добро”, “зло”, “справедливість”, “злочин”, “правомірність” тощо (Цицерон М. Про обов'язки. I.VII.20-22) [4].

1. Визначення поняття “природне право”

Природне право (лат. lex naturalis) - в теорії права - теоретична доктрина, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця [1]. Також термін визначає і само право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права України, що повинне забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демократизму всієї правової системи України.

Природне право - це висхідні принципи, на основі яких чинні норми приймаються і на підставі здійснюється їхнє оцінювання.

Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної. Ці вимоги категоричні у тому сенсі, що не залишають можливості для сумнів і вагань. вони гарантують індивідуальній правосвідомості вищу правоту, якщо її власник діятиме у правовому полі.

Норми і принципи природного права мають абсолютний характер, вони вказують на непорушні заборони і бузумовні ідеали. Природне право запозичує принцип абсолютності зі сфер релігії і моральності, з якими воно тісно пов'язане [5].

Права людини в загальному вигляді - це універсальна категорія, що характеризує захищену законом міру можливої поведінки людей, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів людини шляхом користування елементарними, найбільш важливими благами та умовами безпечного, вільного існування особистості в суспільстві. Права людини характеризують обсяг благ та умов, що забезпечують її вільний розвиток і визначаються суспільним положенням людини (положенням у системі матеріального виробництва).

Природні та невід'ємні права - це набір прав і свобод, які має кожна людина від народження та які є невідчужуваними і належать їй усе життя. Тобто права людини не є такими, що даровані державою чи урядом, не залежать від місця, часу, устрою суспільства, держави. Природні та невідчужувані права і свободи людини і громадянина не залежать від волі держави, навпаки, державна влада пов'язана цими правами у тому розумінні, що зобов'язана визнавати, дотримуватися і гарантувати їх.

2. Природне право як джерело конституційного права України

В Україні природні (невідчужувані) права людини знайшли своє відображення в Конституції і в конституційно-правових актах. Стаття 3 Конституції України [6] проголошує людину найвищою соціальною цінністю. Крім того встановлюється, що “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними” (ст. 21).

Закріплюючи природні та невід'ємні права і свободи в Основному Законі, інших нормативних актах, українська держава їх гарантує, при цьому враховує світову суспільну думку, загальновизнані принципи і норми. Особливість цих прав полягає в тому, що вони:

- надані людині від природи;

- носять природний і невідчужуваний характер;

- виступають у якості найвищої соціальної цінності;

- є безпосередньо діючим правом;

- знаходяться під захистом держави;

- відповідають міжнародним стандартам [7].

Конституція України допускає можливість окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану, але тільки з ціллю забезпечення безпеки громадян із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64).

Природні і невід'ємні права людини і громадянина існують, так би мовити, об'єктивно і незалежно від того, закріплені вони в законодавстві чи ні, але їх реалізація і захист у повному обсязі забезпечуються у тому випадку, якщо вони закріплені в Конституції держави.

В Україні основні (природні) права закріплені в Основному Законі держави - Конституції України.

Основним правам і свободам властиві особливі юридичні властивості, які виявляються у наступному:

а) конституційні права і свободи складають ядро правового статусу особистості, лежать в основі всіх інших прав і свобод, закріплених іншими галузями права;

б) основні права і свободи адресовані найширшому колу суб'єктів. Вони закріплюються за кожною людиною і громадянином або за кожним громадянином;

в) характерною рисою основних прав і свобод є їх загальність. Вони рівні і єдині для усіх без винятку, для кожної людини і громадянина. Визначаючи те чи інше право основним, держава виходить з можливості здійснення його всіма. Цим обумовлюється розширення основних прав і свобод у процесі створення відповідних соціально-економічних передумов;

ґ) основні права і свободи громадян України відрізняються від інших прав і свобод підставою виникнення. Єдиною такою підставою є приналежність до громадянства України. вони не пов'язані із здійсненням громадянином своєї правоздатності і властиві будь-якому громадянину як суб'єкту права. Це свідчить про те, що основні права і свободи виражають головні зв'язки людини з державою, його статус як громадянина;

г) основні права і свободи громадянина України не здобуваються і не відчужуються за його волевиявленням. Вони належать йому через громадянство, невідокремлені від його правового статусу і можуть бути втрачені тільки разом з втратою громадянства;

д) основні права і свободи характеризуються особливим механізмом реалізації. Всі інші права і свободи можуть стати надбанням людини і громадянина в процесі реалізації їхньої правоздатності через участь у конкретному правовідношенні. Основні ж права і свободи виступають як передумова будь-якого правовідношення в конкретній сфері постійного, невід'ємного права кожного учасника правовідношення;

е) специфічною рисою основних прав і свобод є особлива юридична форма їх закріплення. Вони фіксуються в правовому акті держави, що має вищу юридичну силу, - Конституції України.

Майже всі демократичні конституції визнають, що перелік прав не є вичерпним, тобто за людиною і громадянином залишаються й інші права і свободи. У Конституції України стосовно цього викладається наступне: “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”. Це формулювання можна тлумачити тільки як визнання невичерпності свободи і як ноша багатогранних прав і свобод, які при всій їх важливості не відносяться до категорії основних. Такі права і свободи неконституційного рівня закріплюються усіма галузями національної системи права.

Усі права і свободи є нероздільними і взаємозв'язаними. Систему основних прав і свобод характеризують не тільки їх угруповання, а й той порядок розташування, який встановлюється в Конституції України. У чинній Конституції України перелік прав і свобод зафіксований у такій послідовності: спочатку вказані особисті, потім політичні, далі - соціально-економічні та культурні права і свободи. Саме така послідовність має місце і в Загальній декларації прав людини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. вказана послідовність у Конституції України - правильна і відображає демократичні засади суспільства. Першими правами в структурі Конституції України є особисті права і свободи людини і громадянина.

3. Основні (природні) права людини і громадянина

Права людини в наш час стали однією з проблем, які вивчаються з найширших і різноманітних позицій. Права знаходять свою присутність практично в кожній сфері життєдіяльності особи.

Природні права - це властивості і блага особистості, які піддавали та піддають систематичному насильству й найчастішим посяганням, у зв'язку з цим і виникла необхідність надати їм форму прав. Не є природним правом здатність людини дихати, їсти, спати і таке інше. Але уразі їх утиску вони перетворюються на право. природний право законодавство акт

Природні права є “доюридичним правом, яке проголошується, але не створюється”. Вони породжені законами природи і характеризуються як священні, невід'ємні, природжені тощо. Природні права загальні і універсальні, вони стосуються кожної людини.

Природні права є і основними, фундаментальними правами, які закріплюються в основоположних документах: у Загальній декларації, Міжнародному пакті про права людини, Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., у конституціях тощо. Основними називаються і конституційні права в рамках національних правопорядків. Основні (природні) права - це найбільш загальні права людини і громадянина.

Основні права є своєрідною “серцевиною” системи права і системи законодавства, оскільки виражають потреби, особливо значущі для нормальної життєдіяльності особи. вони - початкові, закладають основу національного правового статусу особистості. Основні права - невід'ємна частина конституціоналізму.

Для людини вони є необхідними передумовами забезпечення умов гідного і вільного існування особистості; природного права на участь у вирішенні питань упорядкування і управління тим суспільством, членом якого вона є; економічних і соціальних умов, необхідних їй для задоволення життєво необхідних матеріальних і духовних потреб.

Для держави, суспільства значущість конституційно-закріплених прав і свобод виражається в тому, що саме їх реалізація необхідна для втілення в життя сутнісних властивостей держави як демократичної і правової.

Особисті права - невід'ємні, належать кожному від народження, не підлягають обмеженню, більшість з них носить абсолютний характер, ступінь охорони і забезпеченості.

Найпершим та найважливішим правом, що закріплене як в усій структурі основних прав і свобод людини, так і в структурі Конституції України, є право на життя. Право на життя є найпершим правом індивідуума. Володіння ним - це передумова здійснення всіх прав людини і громадянина. Якщо життя є об'єктом загроз, то втрачається значення в будь-якому праві особистості. Такі права людини і громадянина, як право на особисту недоторканість, на свободу від катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, на достатній рівень життя, безпечне для життя і здоров'я довкілля, охорону здоров'я і медичну допомогу, на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовців, та інші права, є близькими праву на життя тим, що мають загальні цілі іі спрямовані на забезпечення таких самих благ, що і право на життя.

Багато міжнародних документів і національних конституцій говорять про неприпустимість піддання людини катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, медичним, науковим чи іншим дослідам. Саме так розшифровує, зокрема, ст..28 Конституції України можливі види применшення гідності людини.

Висновок

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це - виняткова прерогатива конституційного права. Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України - основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, невідчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конституційного права України, що повинне забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демократизму всієї правової системи України.

Після Другої світової війни приписи природного права знайшли відображення в багатьох міжнародно-правових документах, які закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини і мають обов'язкову силу для держав - членів світового співтовариства. У Конституції України також закріплено всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, право територіальної громади на місцеве самоврядування тощо). Це свідчить про те, що приписи природного права набувають чіткої правової оболонки, і позитивне право значною мірою зливається з природним правом. Одночасно зростає роль природного права як гарантії незворотності процесу формування демократичної, соціальної та правової держави [8].

Усвідомлення природного права як джерела конституційного права, його розуміння як вищого імперативу для всіх гілок влади унеможливлює внесення до Конституції та законів України таких змін, які призвели б до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталітаризму в Україні. Термін “джерело права” використовується в юридичному сенсі як форма вираження й закріплення (а також зміни або скасування) правових норм [9].

Прийняття 28 червня 1996 року Верховною Радою України Конституції України, що закріплює широкий спектр прав та свобод людини і громадянина, - це лише початок демократизації вітчизняного суспільства, наближення до європейських стандартів та закладення базових цеглин правової держави на складному шляху реформування національного законодавства і формування правової свідомості громадян.

Література

1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Українська енциклопедія, 2002. - Т. 4: Н - П. - 720 с.

2. Луцький Р. П. Позитивне право та природне право: опозиція категорій // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. - № 4. - К., 2011. - С. 38-41

3. Оніщенко Н. М. сприйняття права в умовах демократичного розвитку : монографія / Н. М. Онищенко. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. - 316 с.

4. Рабінович С. П. Природно-правові підходи в юридичному регулюванні : моногр. / С. П. Рабінович. - Л. : Львів. держа. ун-т внутрішніх справ, 2010. - 576 с.322 * ПРАВО УКРАЇНИ * 2010 * № 12 *

5. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004- 512 с. ISBN 966-326-063-7

6. Джерела конституційного права України: [монографія] / Ю. С. Шемшученко [та ін. ]; відп. ред.: Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К.: Наук. думка, 2010. - 711 с.

Размещено на Allbest.ru