Соціальна обумовленість та методологічні засади кримінально-правового забезпечення проблем захисту прав та свобод людини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

План

Вступ

1. Кримінальний аспект проблем захисту прав і свобод людини в Україні

2. Соціальна обумовленість засад кримінально-правового забезпечення проблем захисту прав і свобод людини

3. Методологічні засади кримінально-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в країні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Людина, її права і свободи становлять у правовій державі найвищу соціальну цінність, саме на їхнє забезпечення й найповнішу реалізацію у суспільному житті має бути спрямована уся державна діяльність і насамперед діяльність у сфері державного управління. Конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю, пріоритету її прав і свобод. Гарантування прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність

Одним з важливіших принципів вільної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

Отож, найповнішим нашим завданням буде саме дослідження та нормативне забезпечення прав та свобод громадянина України.

1. Кримінальний аспект проблем захисту прав і свобод людини в Україні

Перш, ніж розпочати аналіз проблем захисту прав і свобод людини зазначимо які ж причини саме здійснення злочинів у нашій країні.

Під причинами злочинності в сучасній Україні розуміється система негативних соціально-психологічних явищ, пов'язаних із протиріччями суспільства і держави, які породжують злочинність.

Причини й умови злочинності в перебудовний і постперебудовний періоди, в основному, зводяться до чотирьох підсистем: економічні причини та умови, причини та умови кримінальної агресивності, причини та умови кримінальної необережності і правові причини та умови.

Економічні причини: Психологія: а) корисливості; б) паразитизму і в) нестатку. Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничо-сировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії. Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики.

Причини кримінальної необережності: Психологія: а) легковажного-ризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів. Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки.

Правові причини: Психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в) правового безкультур'я. Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.

Права і свободи людини - це її певні можливості, необхідні для її існування й розвитку у конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх людей .

Право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними чи державними органами. Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна та ефективна роль належить правосуддю. Тому найважливішим завданням, метою судово-правової реформи в Україні є забезпечення права людини на правосуддя.

Надзвичайно актуальним сьогодні є вирішення проблеми захисту судами України прав і свобод людини і громадянина. Конституцією України та чинним законодавством судам надано владні повноваження для захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, інтересів держави та відновлення порушених прав. Як вірно наголошують науковці, найбільш важливим гарантом додержання і захисту прав громадян є суд, однак інтереси суспільства, права і свободи людини можуть бути захищені лише судом, який діє винятково на засадах законності в умовах незалежності й недоторканості.

Сучасний період розвитку злочинності в Україні характеризується тим, що злочинці застосовують різні, часом самі витончені способи протиправного впливу на суд і його посадових осіб. Відомі численні факти застосування у відношенні таких осіб не тільки прямого, грубого насильства або шантажу, але і завуальовані способи - обіцянка неприємностей по роботі, у родині, підрив репутації тощо. В постанові Пленуму Верхов-ного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» наголошується, що останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема, при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішені питань про відповідальність суддів. ряд важливих законодавчих положень з питань забезпечення діяльності судів не виконується. В той же час незалежність суду передбачає, що судді і судова влада як інститут є вільними від впливу і втручання з боку інших гілок влади, так само як і від впливу приватних та політичних інтересів8. Крім того, у сучасній Україні трапляються випадки посягань на життя суддів прямо у приміщеннях судів.

Принцип незалежності суддів є загальновизнаним міжнародно-правовим принципом, який випливає із статті 10 Загальної декларації прав людини, що проголо32сила незалежність і неупередженість суддів, які гарантуються забороною впливу на суддів, неприпустимістю перегляду судових рішень в адміністративному порядку, особливим порядком призначення суддів та їх незмінністю, а також іншими засобами право-вого захисту.

Національне законодавство також містить принцип незалежності судової влади - статті 126, 129 Основного Закону України, стаття 12 Закону України «Про статус суддів». В цих нормах йдеться про недопустимість втручання у професійну діяльність судді. Конституційний принцип належності суддів вважається найважливішим принципом відправлення правосуддя. Хоча, станом на 2014 рік Закон втратив чинність.

Умовою незалежності суддів є встановлена законом неприпустимість втручання у їх діяльність по здійсненню правосуддя, і також встановлена кримінальним законом заборона «втручання в будь-якій формі у діяльність судді». Тому у законодавстві про кримінальну відповідальність у системі злочинів проти правосуддя особливу роль відіграє група злочинів, які посягають на незалежність органів, що здійснюють право-суддя, шляхом протиправного впливу на осіб, які беруть участь у відправленні правосуд-дя. Незалежність суду - це необхідна передумова винесення судом правосудного рішення і поновлення порушеного права. Відповідно недотримання принципу незалежності суддів обумовлює нездатність суду протидіяти порушенням прав людини в Україні.

Ситуація з дотриманням прав людини в Україні продовжує погіршуватись. За даними міжнародних інституцій, наша держава знаходиться в трійці «лідерів» за кількістю порушень відповідних прав серед 47 країн, що підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

Нажаль, права людини ніколи не були реальним пріоритетом державної політики в Україні, хоча розмов навколо цієї проблематики ведеться чимало. Наслідком цих дискусій стало прийняття нового кримінально-процесуального кодексу та поширення діалогу навколо захисту інтересів людей, що перебувають в місцях «несвободи», тощо. В цьому контексті згадаємо ініціативу влади про внесення змін до закону про уповноваженого з прав людини, яка передбачає новий механізм контролю правозахисників за "місцями несвободи".

До проблем реалізації та захисту прав людини і громадянина в Україні в контексті верховенства права також можна віднести:

низький рівень правової культури і правової свідомості переважної більшості членів нашого суспільства;

незадовільний рівень зовнішнього виховного впливу на кожну людину з боку суспільства та самовиховання за наявності у багатьох людей реального відчуття власної честі та гідності;

низький рівень дотримання правопорядку (законності) у житті суспільства і держави та беззастережної відповідальності кожної без винятку особи перед собою і оточенням за процес і результати своєї діяльності;

нерівноправність гілок та органів державної влади та недосконалість функціонування місцевого самоврядування територіальних громад у реальному житті;

низький рівень професіоналізму у сфері політичного та державного менеджменту і його виняткова залежність від особистих й групових (кланових) інтересів;

відсутність чіткої структурованості громадянського суспільства і громадського контролю за діяльністю всіх органів державної влади;

високий рівень корупції на всіх рівнях і щаблях державного і суспільного життя та відсутність політичної волі у його зменшенні;

відсутність прямої обопільної залежності між людиною і громадянином та державою і суспільством.

Соціальна обумовленість засад кримінально-правового забезпечення проблем захисту прав і свобод людини

Наступним кроком нашого дослідження буде аналіз злочинності протягом періоду з 2005 по 2014 (початок) роки.

Отож, проаналізувавши дані графіки можна сказати, що кількість злочинів невпинно зростає. І вже в 2013 році вона сягнула найвищої позначки. Це насамперед пов'язано із складною політичною ситуацією в країні і низьким коефіцієнтом працездатності правоохоронних органів. Найнижча кількість злочинів напередодні світової економічної кризи була в 2008 році й становила 384424. А після цього в 2009 році вже кількість злочинів зросла до 434678.

Майже аналогічно коливається кількість розкритих злочинів. Найбільше було розкрито злочинів у 2011 році. Найменшого ж значення сягнуло дане значення у 2008 році й становило 118814. Й можна зазначити, що станом на 2013 рік кількість розкритих злочинів становила 225881.

Тому, як бачимо, кількість розкритих злочинів значно менша, ніж самих злочинів. Це насамперед показує, що система правоохоронних органів не працює на повну потужність, бо навіть половини злочинів не є розкритими.

Соціальна обумовленість кримінально-правової норми - це наявність внутрішніх і зовнішніх чинників, які створюють можливість та необхідність розробки і прийняття конкретної кримінально-правової норми1. Для правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність за втручання в діяльність судових органів необхідно встановити, чи адекватно він відображає суспільну потребу або недостатньо відповідає їй. Тобто слід визначити відповідність ст. 376 КК України потребам суспільства, її належну соціальну обумовленість.

Узагальнення висловлених у науковій літературі позицій щодо чинників (підстав, принципів), які формують соціальну обумовленість кримінально-правової заборони, дає підстави для висновку, що умовно їх можна поділити на три групи: юридично-кримінологічні, соціально-економічні та соціально-психологічні. Тому

існування кримінально-правової заборони втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК), на наш погляд, зумовлено такими чинниками:

Юридично-кримінологічні підстави

Рівень суспільної небезпечності.

На перше місце серед чинників криміналізації, що відображають об'єктивні властивості злочинного діяння, доцільно поставити суспільну небезпечність. Вона полягає в тому, що діяння заподіює чи створює реальну можливість заподіяння істотної шкоди суспільним відносинам. Суспільна небезпечність втручання в діяльність судових органів зумовлена тим, що воно посягає на суспільні відносини щодо реалізації конституційного принципу незалежності суддів. Цей принцип має суттєве значення у механізмі реалізації судової влади, він гарантує її функціонування відповідно до закону, а не згідно з чиєюсь волею, позицією. Таке суспільно небезпечне діяння негативно впливає на розгляд справ у суді, значно ускладнює прийняття законних рішень, підриває авторитет судової влади і здатне призвести до безкарності винних у вчиненні правопорушень.

Відповідність кримінально-правовій політиці держави.

Втручання у здійснення правосуддя останнім часом в Україні набуло значного поширення. У суддівську діяльність втручаються лідери політичних партій та громадських організацій, службові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, представники засобів масової інформації, підприємці, окремі громадяни тощо. При цьому використовуються різноманітні засоби здійснення такого втручання - від безпосередніх контактів із представниками судової влади до організації маніфестацій, мітингів та блокування діяльності судових органів.

Події останніх років свідчать про несприйняття багатьма носіями політичної влади в Україні того, що незалежність та недоторканність суддів при здійсненні судочинства є фундаментальним принципом реалізації судової влади, що забезпечення кожному громадянину права на справедливий та неупереджений суд є однією з основних ознак правової держави. Таке несприйняття виявляється в ігноруванні правових засад діяльності судів, прийнятті рішень та вчиненні дій, що призводять до порушення основоположних засад функціонування судової системи, ставлять під загрозу права і свободи громадян. Особливо небезпечний характер такі дії та рішення набувають у періоди політичних криз і політичного протистояння, які, на жаль, на сьогодні мають непоодинокі випадки.

Поширеність та типовість.

Кримінально-правова заборона буде виправданою, якщо вона охоплюватиме типові та досить поширені форми суспільно небезпечної поведінки. Хоча за статистичними даними проблема злочинності у сфері правосуддя не стоїть настільки гостро, проте за рівнем латентності ці злочини надзвичайно небезпечні. Незважаючи на те, що втручання в діяльність судових органів належить до найпоширеніших серед злочинів проти правосуддя, його вчинення у більшості випадків залишається латентним. Однією з причин цього явища виступає відсутність апробованого розуміння ознак цього складу злочину.

Відповідність кримінально-правової заборони Конституції України, законодавству України та міжнародно-правовим актам.

Правовою основою регулювання суспільних відносин в Україні є Конституція нашої держави, міжнародно-правові договори, ратифіковані Україною, та інші законодавчі акти. Незалежність та недоторканність суддів гарантують статті 126 і 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. У ч. 6 ст. 127 Конституції України зазначено, що захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

2. Соціально-психологічні підстави

Рівень суспільної правосвідомості та психології

Причиною встановлення кримінальної відповідальності за будь-яке діяння, у тому числі й втручання в діяльність судових органів, є соціальна потреба у такій відповідальності. Для заборони діяння кримінальним законом необхідно також з'ясувати громадську думку, оскільки, яким об'єктивно небезпечним не було б те чи інше діяння, кримінальну караність за нього доцільно встановлювати не раніше, ніж його соціальну небезпечність усвідомить суспільство. У науковій літературі також неодноразово висловлювалася позиція, згідно з якою закон повинен ґрунтуватися на суспільній думці, він має бути вираженням загальних інтересів і потреб суспільства.

Слід зазначити, що незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх тільки закону - це не система пільг для суддів, а вимога суспільства і найбільш значуща гарантія об'єктивного й неупередженого правосуддя, гарантія належної захищеності людини та її прав, відповідальність суддів перед суспільством та громадянином.

Обумовленість кримінальної відповідальності законами суспільного розвитку, усією системою соціальних відносин знаходить вираження як у фундаментальних принципах кримінальної відповідальності, так й у змісті конкретних заборон, визначених кримінальним законодавством.

Історичний чинник.

Історично суди здійснювали соціальну функцію, оскільки стрижневим, сутнісним призначенням суду було вирішення конфліктів і спорів. Ця соціальна функція існувала завжди, тому що вона потрібна в будь-якому співтоваристві (колективі) людей як діяльність третьої сторони, що неупереджено, справедливо й авторитетно вирішує спір3. Правосуддя відправлялося й до появи держави. Як у так званий додержавний період, так й у період становлення державності правосуддя здійснювалося не лише загальновизнаними керівниками або офіційно призначеними чиновниками, а й неформально авторитетними людьми чи, навіть, простими представниками народу.

Становлення держави як організації з керівництва (управління) справами всього суспільства призвело до того, що функція правосуддя була взята під контроль держави. Одержавлення правосуддя стало одним зі способів зміцнення влади4 (суверенітету) держави на певній території.

Доцільно відзначити, що таке залучення суду до загальнодержавної політики, безумовно, знизило ступінь його незалежності, оскільки суд у більшій мірі став розглядатися як «охоронець» інтересів держави, що особливо проявляється в тих правових конфліктах, де однією зі сторін є приватна особа, а іншою - сама держава. Соціальне значення суду розмивається, тому що суд уже націлений не просто на максимально ефективне вирішення правового конфлікту, а й так само на врахування підходів загальнодержавної політики.

Соціально-економічні підстави

Можливі побічні наслідки кримінально-правової заборони.

Необхідно мати на увазі, що криміналізація суспільно небезпечних діянь тягне й певні негативні наслідки. Серед них можна виділити такі, як послаблення соціально корисних зв'язків засуджених аж до їх утрати, додаткові витрати на ресоціалізацію засуджених у пост пенітенціарний період, «стигматизація» певної частини громадян.

Наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони

Цей чинник включає в себе оцінку та врахування витрат на здійснення кримінального провадження щодо вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів та у виконання покарання. При цьому необхідно брати до уваги кількісний та якісний аналіз штатів правоохоронних органів, пропускної здатності місць позбавлення волі, оскільки через складне економічне становище країни коштів на утримання засуджених не вистачає.

Визнання державою прав і свобод людини і громадянина шляхом закріплення їх у Конституції та інших законодавчих актах є першим і необхідним кроком до їх утвердження і реалізації. Однак тільки цим роль держави у сфері прав і свобод людини і громадянина не повинна обмежуватися. Вона має докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони й захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, основні її гуманітарні характеристики. захист злочинність кримінальний правовий

Так, згідно з приписами Конституції України права і свободи людини і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності української держави, а їх утвердження і забезпечення розглядається як головний обов'язок держави.

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» -- проголошує ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 року. Визнання правової рівності має глибокий гуманістичний смисл, а в практичному аспекті сприяє максимальному використанню людьми своїх здібностей, реалізації їх потенціалу як особистостей. З іншого боку, соціальна обумовленість змісту прав і свобод людини і громадянина передбачає певні обмеження їх здійснення, що залежать від можливостей суспільства, рівня його економічного, соціального, духовного і культурного розвитку.

3. Методологічні засади кримінально-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в країні

У 2012 році було прийнято новий Кримінально процесуальний кодекс України.

Звернемо увагу на статтю 2 нового КПК України , в якій сформульовані завдання кримінального судочинства. Це - захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. І жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Наявність охорони особистого і публічного інтересів у кримінальному провадженні повністю відповідає статті 3 Конституції України, яка визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Практична реалізація цих конституційних засад у кримінальному процесі можлива лише за наявності усвідомлення кожною особою, яка втягується у кримінальне провадження свого процесуального положення (статусу), обізнаність про свої процесуальні права і обов'язки, що надає її можливості брати активну участь у кримінальному процесі.

Неодноразово привертали увагу вчених-процесуалістів проблеми, що стосуються охорони прав і свобод у кримінальному процесі, але прийняття нового КПК України потребує нових поглядів на кримінально-процесуальну діяльність розробку як існуючих, так і нових теоритичних і практичних положень щодо реалізації прав і обов'язків особи у кримінальному процесі. Тому метою є дослідження деяких питань щодо охорони прав і законних інтересів особи у кримінальному провадженні, окреслення її прав і обов'язків, що має на меті створення незалежних гарантій забезпечення вирішення завдань кримінального провадження, які закріплені у статті 2 КПК України.

Актуальність положень цього акта обумовлюється тим, що Кримінальний процесуальний кодекс України розроблявся з огляду на існуючий стан суспільних відносин та проблеми, які наявні у сфері кримінального судочинства, а також з урахуванням недоліків Кримінально-процесуального кодексу.

Новий КПК покликаний удосконалити правове регулювання у сфері кримінального судочинства, привнести у нього європейські цінності та принципи, перетворити неухильне дотримання прав людини у ключову ідею всього кримінального процесу, а також забезпечити реальну, а не задекларовану рівність процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердити змагальність процесу.

КПК дає змогу віднайти справедливий баланс між інтересами держави та особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, оскільки, з одного боку, передбачає сучасні інструменти для боротьби зі злочинністю, підвищує оперативність та ефективність кримінального судочинства, а з іншого, сприяє утвердженню гарантій прав людини та надає їй значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Основними завданнями Кримінального процесуального кодексу України є:

1.встановлення порядку кримінального провадження на засадах пріоритетності прав і свобод людини;

2. забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності сторін обвинувачення і захисту у кримінальному процесі;

3. вдосконалення й оптимізація процедур кримінального провадження та підвищення оперативності кримінального судочинства.

До основних напрямів реформування кримінального судочинства відповідно до КПК відносяться: змагальність сторін та забезпечення процесуальної рівності у кримінальному провадженні, підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних та інших учасників кримінального провадження.

Завданням КПК є створення рівних можливостей для кожної із сторін у кримінальному процесі та реальне впровадження у кримінальне судочинство принципу змагальності, за якого результат розгляду судом конкретного випадку притягнення особи до кримінальної відповідальності залежатиме виключно від обґрунтованості позиції сторін.

Сторонам кримінального провадження пропонується надати рівні права щодо подання доказів безпосередньо до суду. Слідчий та прокурор відповідно до положень КПК позбавляються права на подання доказів, оскільки кожна із сторін кримінального провадження матиме рівні можливості у збиранні доказів, отриманні допомоги суду у збиранні доказів при наявності труднощів їх отримання, а також наданні зібраних доказів суду для доведення винуватості або невинуватості особи у вчиненні злочину.

КПК України пропонує вирішити проблему змагальності вітчизняного кримінального судочинства також шляхом запровадження нового порядку, згідно з яким суд зможе ґрунтувати свої висновки виключно на тих показаннях, які він безпосередньо отримав від сторін кримінального провадження у судовому засіданні, або які були надані слідчому судді у судовому засіданні під час досудового розслідування. Такий підхід дає змогу одночасно вирішити питання, пов'язані із підвищенням захисту прав особи на стадії досудового розслідування, оскільки у результаті запровадження таких новацій зникне сенс отримання показань слідчим чи прокурором із застосуванням насильства або погроз, адже такі відомості за законом не будуть доказами.

Підвищенню гарантій прав підозрюваних та обвинувачених сприятиме також удосконалення процедури судового розгляду, перетворення суду на незалежного та об'єктивного учасника кримінального процесу, а також скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування.

Також КПК приділяється увага забезпеченню поваги до людської гідності осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, та недопущенню дій, які принижують їх в очах суспільства.

Новим КПК України пропонується суттєво підвищити рівень захисту прав й інших учасників кримінального провадження. Потерпілому надається обсяг процесуальних прав, що дає змогу більш ефективно відстоювати свою позицію в провадженні та відновлювати порушені права. Такі заходи забезпечення провадження, як привід, арешт майна, грошове стягнення за невиконання процесуальних обов'язків, можуть бути застосовані до учасників кримінального провадження лише судом.

У КПК України процедурою кримінального провадження займатиметься прокурор, який даватиме доручення слідчим (співробітникам органів внутрішніх справ України, служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства) та прийматиме або погоджуватиме ключові процесуальні рішення (повідомлення особі про підозру, звернення з клопотаннями до слідчого судді, складення обвинувального акта тощо), функцію з представництва державного обвинувачення у суді по конкретній справі буде покладено саме на того прокурора, який здійснював нагляд за дотриманням законів органами, які проводили досудове розслідування.

У новому КПК об'єднати нині відокремлені стадії дізнання та досудового слідства в одну - досудове розслідування, яке розпочинатиметься з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів, яка обов'язково вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Необхідність прийняття формального акта для порушення кримінальної справи (нині - постанова про порушення кримінальної справи) КПК також не передбачена. Оперативно-розшукова діяльність, пов'язана з розслідуванням злочину, та слідство здійснюватимуться в рамках єдиного процесу розслідування, а всі процесуальні дії (оперативно-розшукові та слідчі дії) зможуть проводитись лише після початку кримінального провадження у справі.

За рішенням слідчого судді пропонується здійснювати: обрання запобіжних заходів та продовження їх строків; негласні слідчі дії, що обмежують конституційні права осіб; накладення арешту на майно; примусовий привід; накладення грошового стягнення за невиконання процесуальних обов'язків; відсторонення від посади тощо.

Згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України зазначений запобіжний захід має винятковий характер. Для його застосування сторона обвинувачення повинна довести у суді, що інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного.

Важливим завданням, на виконання якого спрямований зміст всіх положень нового Кримінального процесуального кодексу України, є недопущення порушень конституційних прав і свобод особи під час проведення негласних слідчих дій (оперативно-розшукової діяльності).

З метою унеможливлення випадків отримання доказів шляхом порушення конституційних прав громадян КПК встановлює чіткий перелік негласних слідчих дій, а також порядок їх здійснення. При цьому передбачається, що всі негласні слідчі дії, пов'язані з обмеженням конституційних прав громадян, можуть здійснюватися при розслідуванні лише тяжких або особливо тяжких злочинів.

Крім того, більшість негласних слідчих дій можуть провадитися виключно на підставі ухвали суду за клопотанням слідчого, прокурора, в якому вони зобов'язані обґрунтувати неможливість отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб.

КПК України містить значну кількість положень, які мають на меті забезпечити ефективний та оперативний розгляд кримінальних справ, а саме:

1. вводиться спрощена форма розслідування та судового розгляду кримінальних проступків пропонується ввести нову категорію "кримінальні правопорушення", яка буде поділятися на злочини та кримінальні проступки за критерієм тяжкості. Проект КПК України, запроваджуючи поняття "кримінального проступку" не дає визначення та складу цього різновиду кримінального правопорушення, що має стати предметом регулювання окремого закону, а лише детально прописує процедуру розгляду таких правопорушень, у тому числі й спрощені процедури.

Зокрема, у разі, якщо підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден із розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, суд за клопотанням прокурора матиме право розглянути обвинувальний акт у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду у судовому засіданні;

2. запроваджується кримінальне провадження на підставі угод

Проектом передбачена можливість укладення угоди між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним, що дасть змогу скоротити час кримінального провадження, оскільки одразу після досягнення угоди провадження невідкладно надсилається до суду для її затвердження;

3. суттєве розширення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Відповідно до проекту провадження по цій категорії може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. При цьому КПК передбачає досить широке коло складів злочинів, щодо яких застосовується приватне обвинувачення, використовуючи як критерій для їх виокремлення той факт, що такі злочини в основному завдають шкоди переважно приватним інтересам особи і не заподіюють безпосередньої шкоди державі.

У сфері правового регулювання діють Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України, який пропонується визнати таким, що втратив чинність.

Окремі питання, пов'язані із досудовим розслідуванням та судовим розглядом питань про притягнення особи до кримінальної відповідальності, регулюються також Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Законом України "Про міліцію", Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими нормативно-правовими актами, до яких прикінцевими положеннями Кримінального процесуального кодексу України вносяться зміни.

Висновок

Отож, як підсумок можна сказати, що в нашій країні не достатньо розвинений і забезпечений захист прав та свобод громадянина країни. У нашій державі можуть залишатися без наказаними навіть тяжкі злочини і ніхто не понесе за це відповідальності. Тому, насамперед, потрібно вдосконалити систему правового регулювання та прийняти більш чіткі й жорсткіші закони щодо порушення Кримінального Кодексу України.

Прийняття нового Кримінально процесуального Кодексу України відкрило нову епоху розвитку кримінально-процесуальної науки і практики її застосовування. Новели, які запропоновані новим КПК України створять належні умови для удосконалення вітчизняного кримінального судочинства, а також забезпечить процесуальну рівність сторін у кримінальному провадженні.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України та пов'язані із ним зміни до інших законів України дасть змогу зробити важливий крок у напрямі утвердження верховенства права і розбудови України як правової та демократичної держави, основною метою діяльності якої у сфері кримінального судочинства є не тільки покарання винного, а й забезпечення ставлення до нього як до особистості та надання такій особі якнайбільше можливостей для ефективного захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Отож, на даний час захист прав та свобод громадян не є гарантованим державою належним чином. І тому необхідно прийняти відповідні міри, більш жорсткіші закони та відповідні їм покарання. Саме комплекс даних заходів зможе хоч якось покращити життя і захист прав і свобод українців.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Демиденко Володимир Олексійович «ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ СЬОГОДЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ». - К., 2013. Електронний ресурс: http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/biblio/visnik/nomer3/all_demid.html

3. Закон України «Про статус суддів». Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/721-18

4. КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод. Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

5. Міністерство внутрішніх справ України. Електронний ресурс: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/index

6. Статистичний щорічник 2013 рік. - К., 2013.

7. Сущенко В.М. «Проблеми реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні». - Наукові записки НаУКМА. Том 129. Юридичні науки., 2012.

8. Кримінально процесуальний кодекс України. Електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

9. Кримінальний процес: підручник / за ред.Ю.М. Грошевого та О.В.Капліної. - Х.: Право, 2010.

10. Шило О.Г. Теоретико-прикладні основи реалізації Конституційного права людини і громадянина на судовий захист у досудовому провадженні в кримінальному процесі України / О.Г. Шило. - Х.: Право, 2011.

Размещено на Allbest.ru