Евтаназія та її види у країнах Європи
Поняття, сутність евтаназії, характеристика її видів. Аргументи противників легалізації евтаназії, правове регулювання в країнах Європи. Прийняття та значення резолюції "Захист прав та гідності людини з урахуванням раніше висловлених побажань пацієнта".
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.11.2014 |
| Размер файла | 45,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Відокремлений структурний підрозділ
Технологічного коледжу НУ «Львівська політехніка»
Індивідуальна робота
На тему:
«Правове регулювання евтаназії в країнах Європи»
Львів 2014
- Зміст
- Вступ
- 1. Поняття “евтаназія» та її види
- 2. Правове регулювання евтаназії у Голандії
- 3. Правове регулювання евтаназії в Бельгії
- 4. Правове регулювання евтаназії у Швейцарії
- 5. Правове регулювання евтаназії у Франції
- 6. Правове регулювання евтаназії у Великобританії та інших країнах Європи
- Висновок
- Список використаних джерел
- Вступ
- Актуальність цієї проблеми обумовлюється як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Об'єктивною причиною розгляду проблеми евтаназії є вічна проблема, яка завжди приваблювала і приваблює пересічних громадян і науковців - це проблема життя та смерті, вірніше гідного життя та гідної смерті. Не менш важливим тут є питання: "Чи є життя найвищою цінністю людини?" Якщо, так, то "Чи має право хто-небудь, крім неї, розпоряджатися цією цінністю?". Суб'єктивною причиною виступають конкретні факти практичного застосування евтаназії легально і нелегально, у правовому і позаправовому просторах при невирішених корінних медичних, правових і філософських аспектах. Проблема осмислення права людини на легку добровільну смерть в історії філософської думки не нова. Про евтаназію, як благо і для самого хворого і для оточуючих, говорили Сократ, Платон, стоїки, Ф. Бекон, 3. Фрейд та ін. У сучасних публікаціях будь-яких наукових напрямів неодмінно присутня цитата Ф. Бекона, що обов'язок медика не тільки в тому, щоб відновлювати здоров'я, але і в тому, щоб пом'якшувати страждання, викликані хворобою, а якщо недуг визнано невиліковним, лікар повинен забезпечувати пацієнту легку і мирну кончину. Адже немає на світі блага більшого, ніж подібна евтаназія. Одночасно можна назвати і тих мислителів, які не поділяли цю точку зору, серед них Конфуцій, Піфагор, Арістотель, Екіпур, Августин та ІН. На противагу беконівській думці можна привести не менш яскраву конфуціанську, про те, що ми не можемо судити про смерть, коли не пізнали, що таке життя.
- Завданням цієї роботи є: охарактеризувати евтаназію,виявити її види.
- Дослідити правове регулювання евтаназії у країнах Європи, а саме, Голандія,Бельгія,Франція,Швейцарія та ін.
- Висвітлити та проаналізувати поняття евтаназії у цих країнах.
- 1. Поняття “евтаназія» та її види
- Термін «евтаназія» в 17 ст. ввів англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626 рр.), позначивши ним легку і безболісну смерть. Евтаназія (від гр. «eu»-добре, «tha”natos”-смерть) - мирна,безболісна смерть.
- У жовтні 1987р. в Іспанії 39 Всесвітня медична асамблея прийняла Декларацію про евтаназію, у якій остання як акт навмисного позбавлення життя пацієнта - навіть на прохання його самого або на підставі подібного прохання його близьких - була визначена неетичною.
- Проте це не виключає необхідності поважного ставлення лікаря до бажання хворого не перешкоджати перебігу природного процесу вмирання.
- Евтаназія поділена на активну і пасивну. Поняття евтаназія сьогодні-це процес спокійного і легкої смерті хворого без мук і страждань. Говорячи про евтаназію,зазвичай розуміють,як активну («метод наповненого шприца»),тобто виконання дій, спрямованих на припинення мук безнадійно хворої людини,результат яких є смертельним для останньої. До активної евтаназії належить суїцид. Це коли на прохання пацієнта, надається допомога в здійсненні самогубства. Пасивна евтаназія полягає в тому,що хворому (на його прохання) припиняють надавати спрямовану на продовження життя медичну допомогу, що призводить до природньої смерті.
- Добровільна евтаназія - передбачає однозначну інформовану згоду пацієнта (поширеною практикою сьогодення в США та країнах Західної Європи є завбачливо юридично оформлений документ, що виражає волю особи стосовно евтаназії - living will ("воля, висловлена за життя") - підписаний його автором у присутності двох свідків, жоден з них не повинен бути пов'язаний з автором родинними та дружніми стосунками, не повинен бути його спадкоємцем, ні його лікарем, ні особою, котра залежить від будь-якого лікувального закладу; таке розпорядження записується на спеціальному бланку і може бути відмінене, якщо йдеться про вагітну пацієнтку; термін дії такого розпорядження п'ять років).
- Недобровольна евтаназія: 1) здійснюється за відсутності безпосередньої згоди хворого за припущення, що його воля не суперечила б прийнятому рішенню; 2) здійснюється на підставі опікунського рішення (з боку родичів чи етичного комітету) за відсутності безпосередньої згоди хворого, що перебуває у коматозному стані, а також у разі вирішення долі новонароджених дітей з певними фізичними вадами.
- Комбінування названих форм евтаназії обумовлює чотири основні її види:
- - активна добровільна;
- - пасивна добровільна;
- - активна недобровільна;
- - пасивна недобровільна
- У науково-практичному вимірі ставлення до названих видів евтаназії різноманітне. Так, активна добровільна евтаназія деякими дослідниками ототожнюється із самовбивством, якщо акт евтаназії здійснюється самим пацієнтом за допомогою смертельної дози ліків, призначених лікарем; активна недобровільна - з примусовою евтаназією, фактично з прямим вбивством і багатьма теоретиками та медичними практиками вважається безумовно морально неприйнятною. Варто наголосити, що специфіка етичного розгляду дилеми евтаназії полягає не в тому, який спосіб умертвіння невиліковно хворого є морально бездоганнішим, а в моральній легітимації прийняття рішення про здійснення евтаназії.
- Загалом противники легалізації евтаназії наводять такі аргументи:
- -- можливість помилкового діагнозу, коли первинно невиліковне захворювання, виявляється, надалі піддається лікуванню;
- -- гуманність професії лікаря, що зобов'язує останнього продовжувати життя, а не прискорювати прихід смерті;
- -- дозвіл евтаназії здатний призвести до зловживань з боку медичних працівників;
- -- право людини на евтаназію, виходячи з визначення, повинно передбачати обов'язок медика сприяти прискоренню смерті.
- У той же час аргументи прихильників легалізації евтаназії зводяться до такого:
- -- це прояв реалізації права людини на життя;
- -- законодавство дозволяє хворому відмовитись від лікування;
- -- краще спокійна гідна смерть, ніж важкі, принижуючі страждання, породжені нестерпним болем;
- -- обмеження прав невиліковно хворих людей у порівнянні з іншими людьми, оскільки останні для зведення "рахунків з життям" можуть зробити самогубство, у той час як невиліковно хворі за станом здоров'я часто позбавлені такої можливості.
- Нагадаємо, що проблема евтаназії сягає своїм корінням часів античної Греції й Риму. Підвищений інтерес до неї в сучасних умовах обумовлено насамперед тим, що, попри значний прогрес медицини, смертність від низки тяжких захворювань залишається ще високою. Тому лікарі нерідко стоять перед необхідністю прийняття непростих рішень, пов'язаних насамперед із безперспективністю подальшого лікування. У минулому, під час воєн, коли медична допомога на фронті була обмеженою чи малоефективною, «куля друга» залишалася єдиним способом покласти край нестерпним мукам.
2. Правове регулювання евтаназії у Голандії
евтаназія легалізація регулювання резолюція
Піонером легалізації добровільної смерті в Європі стали Нідерланди. Історія її розпочинається з 1973 р., коли голландський суд засудив лікаря, який убив свою матір, до тижня тюремного ув'язнення. Цей випадок послужив прецедентом для визнання в 1984 р. Верховним судом країни добровільної евтаназії прийнятною. Таким чином, якщо лікар виконував вимоги інструкції, складеної Королівською медичною асоціацією, він міг не боятися кримінальної відповідальності. Природний розвиток легалізації цього процесу закінчився ухваленням у квітні 2001 р. відповідного закону про легалізацію евтаназії (будь-якої з її форм), який набув чинності 01.01.2002 року. Цим законом встановлюються обов'язкові для виконання лікарями критерії, за яких існує можливість здійснення евтаназії. Лікар зобов'язаний:
- переконатися, що прохання пацієнта добровільне й обдумане;
- упевнитися, що страждання пацієнта нестерпні й немає жодної перспективи поліпшення стану його здоров'я;
- інформувати пацієнта про його стан на даний момент і про подальший прогноз;
- прийти разом з пацієнтом до висновку, що немає іншої альтернативи;
- проконсультуватися ще хоча б з одним незалежним фахівцем, який повинен оглянути пацієнта й дати письмовий висновок; - надати належні медичне обслуговування й увагу при здійсненні евтаназії.
Так звана інформована згода пацієнта, тобто рішення, засноване на володінні повною інформацією про стан свого здоров'я, за голландським законодавством може бути виражена усно або письмово.
Голландський закон визнає рівною в юридичному значенні письмову й усну форми заяви з проханням про евтаназію. Голландським законом діти від шістнадцяти років визнаються правоспроможними для відповідного вирішення про закінчення свого життя, батьки також повинні брати участь у цьому процесі. Рішення дітей від дванадцяти до шістнадцяти років вимагає обов'язкового схвалення батьками (опікунами).
Таким чином, Голландія стає першою в світі країною, легалізує евтаназію. Прийнятий законопроект, який називається «Критерії застосування евтаназії і надання допомоги при добровільному відході з життя», як роз'яснюється в поширеному міністерством юстиції прес-релізі, передбачає введення вкримінально-процесуальний кодекс Нідерландів двох положень, відповідно до яких лікарі звільняються від кримінальної відповідальності. Вони зобов'язані до останнього моменту виконувати умови належного медичного догляду (їх перелік дуже деталізований) і повідомити про свої дії муніципальному слідчому, який веде справи про насильницьку або раптову смерть. Всі інші форми припинення життя, будь то прохання про це або надання сприяння в самогубстві, підлягають судовому переслідуванню.
Важливе значення набуває письмову заяву хворого з його волевиявленням про припинення життя, складене у момент, коли він перебував у повному розумі. У новому законопроекті визнається законність таких документів і дій лікарів на їх підставі (природно, якщо у медиків не буде вагомих причин відмовитися від евтаназії). Останнє рішення виносять медичний консиліум та адвокати. Обов'язкова умова - висновок незалежного лікаря-експерта. До пацієнтові молодше 12 років застосовувати евтаназію не можна (лунають вимоги підняти цю планку до 16-18 років). Лікарі також підпадають під контрольспеціальних комісій з експертів з медицини, права та етики. Провести евтаназію в Голландії може тільки домашній або лікуючий лікар, і це правило робить неможливим «туризм самогубців». У Голландії застосування евтаназії добровільно як для пацієнта, так і для лікаря - ніхто не може примусити останнього виробляти евтаназію, якщо це для нього неможливо з релігійних або яким-небудь іншим переконанням.
У Голландії, як уже зазначалося, досить толерантно ставляться до евтаназії. Тільки в 2008 році, згідно з оцінками, лікарі допомогли піти з життя понад двом тисячам пацієнтам. У більшості випадків конфліктів це не викликає. Важливо підкреслити, що думки про дострокове припинення життя у людей похилого віку в цій країні не можуть виникнути від відчаю і недоступності лікування. У Голландії, що славиться дуже високим рівнем медицини, дбайливо ставляться до літніх людей та інвалідів. Нерідко у вуличному потоці можна побачити цілі процесії інвалідних колясок. Це добровольці з різних благодійних організацій вивозять на прогулянку немічних старих. Надають вони їм - зовсім безкоштовно - і інші види допомоги. У Нідерландах безліч різних будинків,хоспісів та пансіонатів для літніх людей.
Незважаючи на підкреслену коректність формулювань і численні застереження, що містяться в прийнятому парламентом документі, міністерство юстиції визнало за необхідне особливо підкреслити, що воно не веде до легалізації евтаназії, хоча багато хто за кордоном вважають саме так.
Голландці передбачали, що чимала кількість країн засудить зроблений ними крок. І очікування виправдалися. Рада Європи, засудивши дозвіл евтаназії, закликав перший палату Генеральних штатів Нідерландів відкинути законопроект в ході майбутнього обговорення.
Є, звичайно, відгуки і принципово іншого характеру. Добровільне товариство з евтаназії, що базується в Лондоні, охарактеризувало законопроект як "мужній крок", відзначивши, що в останні 20 років Нідерланди відіграють провідну роль у просуванні вперед в цьому чутливому питанні. Чинне в США товариство "Хемлок" вважає, що рішення голландських парламентаріїв дає імпульс прагненням провести подібний же законопроект в Америці.
СТАТИСТИКА: Дослідження в «Журналі клінічної онкології» показали, що, щонайменше 50% пацієнтів, убитих в рамках програми евтаназії, страждали депресією. Більш того, 44% пацієнтів, що страждали від раку, також демонстрували ознаки депресії, коли просили лікарів допомогти їм померти .Огляд п'ятирічного досвіду Голландії щодо застосування евтаназії видав наступні результати: 27% докторів проводять евтаназію на вимогу, 72% докторів зазвичай фальсифікують свідоцтво про смерть, вказуючи природну причину смерті. Інтервал між зверненням і проведенням евтаназії в 13% випадків становив менше одного дня, в 35% випадків - тиждень (за законом - два місяці). У 22% випадків це була одноразова прохання (за законом їх має бути чотири, з них дві письмові). У 12% випадків лікар ні з ким не обговорював звернення хворого (за законом - з трьома лікарями).
Згідно з опитуванням, проведеним Associated Press в березні 2010 року, більше ста тисяч мешканців Нідерландів висловилися на підтримку надання літнім громадянам права на евтаназію. Представники громадської організації "Uit Vrije Wil" ("За власним бажанням") зібрали достатню кількість підписів, щоб винести це питання на обговорення парламенту.
Організація пропонує проводити навчання осіб без медичної освіти, які будуть проводити смертельні ін'єкції голландцям старше 70 років, які прийняли рішення добровільно піти з життя. При цьому сертифіковані фахівці перед проведенням евтаназії повинні будуть переконатися, що рішення розлучитися з життям не пов'язане з депресією, є щирим, обдуманим та прийнято літніми людьми не спонтанно.Однак, співробітники Королівської медичної асоціації Нідерландів висловилися проти цієї ініціативи. На їхню думку, впровадження подібної практики підриває принципи проведення евтаназії за медичними показаннями.
У 2009 році близько 2500 голландців добровільно розлучилися з життям. Експертна група з розгляду випадків евтаназії прийшла до висновку, що зафіксований в останні роки зростання числа цих випадків пов'язаний з позицією лікарів, які найчастіше пропонують невиліковно хворим можливість добровільно розлучитися з життям.
3. Правове регулювання евтаназії в Бельгії
Бельгія стала другою країною в Європі, що легалізувала евтаназію. Закон, що набув чинності 23.09.2002 р. і заснований перш за все на голландському досвіді, має також і свої особливості. Як уже наголошувалося, евтаназія - ця навмисна дія, яка може бути виконана як лікарем, так і третьою незаінтересованою особою на прохання пацієнта, спрямоване на закінчення його життя. В обов'язок лікаря, окрім того, що вже було вказано в голландському законі, також входить упевнитися, що пацієнт володіє законною правоздатністю (повнолітнього віку або емансипованого молодшого) і усвідомлює свої дії, виражені у проханні про евтаназію . Лікар зобов'язаний проконсультуватися з незалежним фахівцемекспертом і що кількість таких консультацій не обмежена. В обох країнах існує система контролю (що складається з лікарів, адвокатів, родичів або знайомих), яка виступає вищою інстанцією. До її компетенції належить складання щорічного звіту про стан таких пацієнтів і надання рекомендацій щодо можливості здійснення евтаназії.
У бельгійському ж законі що стосується віку, йдеться лише про емансипований молодший вік без чіткого пояснення, що мається на увазі.
Бельгійський парламент прийняв текст закону незважаючи на різку опозицію впливовою в країні католицької церкви. Депутат-соціаліст бельгійського парламенту Філіп Мау, який лобіював цей закон, в інтерв'ю AFP пояснив, що, з відповідності з законом, що вимагає евтаназії пацієнт повинен бути невиліковно хворим, повнолітнім, а також зобов'язаний добровільно викласти прохання в письмовому вигляді. І тоді лікар, який здійснює "вбивство з милосердя", не буде звинувачений у скоєнні злочину. У країні засновано постійний комітет з контролю над евтаназією. 24 вересня 2007 комітет вперше зібралася для того, щоб схвалити введення в дію нових бланків, які повинні оформляти медики для реєстрації процедури.
Здійснення евтаназії обговорюється жорсткими правилами. Зокрема, обов'язковою умовою для самогубства за допомогою лікаря є загроза нестерпних і постійних страждань пацієнта, а також добровільне і ретельне обдумане рішення померти. Крім того, лікар і пацієнт повинні бути переконані, що у них немає іншого вибору, і отримати відповідне підтвердження ще одного лікаря. Нарешті, умертвіння хворого повинно здійснюватися способом, прийнятним з медичної точки зору.
З квітня 2005 року в бельгійських аптеках з'явилися спеціальні набори для евтаназії, що дозволяють спростити процедуру добровільного відходу з життя. У набір вартістю приблизно 60 євро входить одноразовий шприц з отрутою і інші необхідні для ін'єкції кошти.
Набір для евтаназії може замовити тільки практикуючий лікар, який повинен вказати точне дозування отруйної речовини. Оформити замовлення можна після звернення в одну з 250 бельгійських аптек, які мають відповідну ліцензію. Продаж "наборів штучної смерті" повинна полегшити підготовку до процедури евтаназії сімейним лікарям, які, згідно з офіційною статистикою, в 40 відсотках випадків проводять евтаназію вдома у пацієнта. За законом у Бельгії може піддатися евтаназії чоловік старше 18 років, яка страждає невиліковним захворюванням. Після декількох письмових запитів, що підтверджують тверду рішучість хворого, лікар може провести евтаназію.
СТАТИСТИКА: Дослідження показують, що в 2003 році евтаназія допомогла розлучитися з життям 200 смертельно хворим пацієнтам, а в 2004 році - 360 пацієнтам. У 2005 році в країні було зареєстровано чотиреста випадків «вбивств з милосердя». У 2006 році до 80 відсотків випадків евтаназії були зареєстровані в північній частині країни - Фландрії. У 2008 році було зареєстровано 705 прохань невиліковно хворих людей, що прийняли добровільне рішення піти з життя, повідомляють агентство Kipa і німецька редакція Радіо «Ватикан».
До евтаназії стали звертатися і молоді чоловіки, у яких лікарі виявили злоякісні утворення. Згідно з результатами дослідження 2009 року, до евтаназії вдаються лише 18% осіб, чий вік сягнув 80 років. Прохання про евтаназію виникають у людей найчастіше на заключній стадії їх хвороби. Згідно з офіційною статистикою, в 40% випадків евтаназію проводять вдома у смертельно хворого пацієнта.
4. Правове регулювання евтаназії у Швейцарії
Цікавий досвід щодо даної проблеми можна почерпнути із законодавства Швейцарії, в якому не має конкретного закону про декриміналізацію евтаназії. Проте її Кримінальний кодекс (ст.114) визначає, що особа, яка вчинила вбивство із співчуття до жертви, не підлягає покаранню. А в ст.115 Кодексу вказується, що зазначене діяння, вчинене з егоїстичного мотиву, тягне за собою покарання. Ця стаття, починаючи з 1942 р., застосовувалася тільки одного разу, і тоді її метою було звільнення від покарання особи, яка надала іншій особі знаряддя для здійснення самогубства. Тепер з допомогою цієї статті намагаються легалізувати евтаназію, що не відповідає намірам законодавця. Однак допомога у здійсненні самогубства («суїцид, що асистується») у Швейцарії залишається безкарним діянням.
Швейцарія - одна з небагатьох держав, де невиліковно хворим людям допомагають померти з 1998 року. У цій країні діють різні організації, що допомагають людям піти з життя, і надання подібної допомоги відповідно до швейцарського законодавства не карається, якщо для цього немає «корисливих мотивів». Іншими словами, якщо людина допоміг іншому піти з життя, не маючи власної вигоди, він не може бути засуджений.
У Швейцарії смертельно хворим пацієнтам, які страждають від сильного болю, лікар може виписати "останній рецепт", який за дорученням хворого отримує Товариство евтаназії, під опікою якого на підставі особистого звернення знаходиться невиліковно хворий пацієнт. Таке ліберальне законодавство стало причиною нового напрямку туризму: жителі інших країн Європи відвозять своїх тяжкохворих родичів у швейцарські клініки, щоб ті змогли "легко померти". 5 лютого 2007 Швейцарія дозволила евтаназію страждають психічними захворюваннями. Рішення суду в Швейцарії ставить психічні розлади на один ступінь з важкими фізичними недугами: вища судова інстанція країни - Федеральний трибунал дозволила людям, страждаючим важкими психічними захворюваннями, добиватися права на евтаназію. Дане рішення прийнято у справі про прохання 53-річного чоловіка з важким маніакально-депресивним психозом про отримання смертельної дози снодійного без рецепта. Останній раз це питання розглядалося в суді в жовтні 2006 року і завершився відмовою, однак некомерційна організація Dignitas з Цюріха, яка консультує людей, охочих накласти на себе руки, добилася перегляду справи.
У 2009 році Швейцарський уряд висловило намір посилити закони про евтаназію, щоб запобігти зловживанням з боку провідних її організацій, таких як відома клініка Dignitas, і скоротити потік "суїцидальної туризму" у країну, пише Telegraph . Швейцарська влада схиляються до того, щоб дозволити відповідним організаціям сприяти у самогубстві тільки тим особам, які прийняли рішення померти, вивчивши всі інші можливості. Крім того, для проведення евтаназії буде необхідний висновок двох незалежних від організації лікарів, що підтверджує, що бажаючий піти з життя людина не тільки в змозі прийняти тверезе рішення, але страждає при цьому невиліковним захворюванням, яке закінчиться смертю найближчим часом.
На думку влади, організації також не повинні отримувати вигоду від своєї діяльності і зобов'язані всебічно документувати кожен випадок в інтересах можливого розслідування. Передбачається, що зазначені заходи допоможуть запобігти зловживанням з боку провідних евтаназію клінік і скоротити потік "суїцидальних туристів".
Організації, що сприяють людям у відході з життя, піддали ініціативу уряду різкій критиці. Так, наприклад, Dignitas заявила, що запропоновані обмеження приведуть до скоєння самогубств за допомогою "залізних доріг і високих мостів".
5. Правове регулювання евтаназії у Франції
У 2004-му році Франція стала третьою європейською країною, яка легалізувала евтаназію. Депутати Національних зборів країни практично одноголосно схвалили законопроект, що легалізує пасивну евтаназію. Прийнятий французькими парламентаріями закон, правда, ще не дозволяє застосовувати евтаназію як таку, але дозволяє на прохання важко хворого припинити лікувати
його. До прийняття такого несподіваного рішення законодавців Франції підштовхнув той факт, що багато безнадійно хворих французів, по-перше, користувалися цим, вдаючись до послуг медиків з сусідніх країн, а по-друге, що деякі лікарі з самої Франції давно вже практикували евтаназію, але не відкрито.
Розглянуті вище випадки легалізації евтаназії послужили поштовхом для розвитку подібних ідей і в інших країнах.
Важливо відзначити, що проблеми паліативної медицини інтенсивно обговорювалися у Франції вже в 70-х роках. Цьому свідчить збільшення обсягу публікацій з цієї теми. Особливої ??уваги заслуговує вийшла в 1977 р. у Франції книга історика і культуролога Філіпа Ар 'єса «Людина перед лицем смерті» . В якій він описує свої роздуми про ментальність західноєвропейського людини, про його ставлення до смерті.
У 1983 р. французький історик Мішель Вовен опублікував ще більш об'ємну монографію «Смерть і Захід з 1300 року до наших днів».
Все це говорить про те, що явище евтаназії вже тоді широко обговорювалося.
У листопаді 2004 року закон про евтаназію схвалив Сенат Франції. Цей акт був розроблений французькою асоціацією лікарів. Закон передбачає, що в тих випадках, коли прийняті заходи лікування стають "марними, непропорційними або не мають іншого ефекту, крім штучного продовження життя", вони "можуть бути скорочені або припинені". Таким чином, була легалізована пасивна евтаназія. У документі особливо обмовляється те, що рішення про евтаназію хворого пацієнта, що знаходиться без свідомості, можуть прийняти його близькі родичі або довірена особа. А якщо пацієнт неповнолітній, то таке рішення має ухвалюватися колегіально, медичним консиліумом. Ухваленню такого рішення багато в чому сприяла дискусія, що розгорнулася у Франції незабаром після смерті в 2003 році 22-річного Вінсена Юмбер. Він був паралізований після автомобільної аварії і за допомогою матері написав книгу "Я вимагаю права на смерть". У ній він розповів, наскільки нестерпна його життя і що він хоче вмерти. У результаті мати Юмбер ввела синові смертельну дозу наркотику. А перед цим прохання про евтаназію сім'ї молодої людини президенту Франції Жаку Шираку залишилося без відповіді. У результаті мати Вінсена Юмбер Лілію заарештували за вбивство, але незабаром відпустили. Французьким борцям за легалізацію евтаназії протистоїть потужний супротивник: католицька церква. Незважаючи на недавнє відносне пом'якшення позиції щодо пасивної евтаназії, Ватикан, як і раніше прирівнює активну евтаназію до вбивства. Нарівні з геноцидом, абортом і самогубством.
Як було сказано вище, активна евтаназія у Франції прирівнюється законом до навмисного вбивства. Однак, важко собі уявити, щоб викритих вбивцю засудили до року в'язниці умовно - а саме таким вироком закінчилося у Франції в березні 2007 року кримінальну справу проти лікаря Лоранс Трамуа, яка навмисно ввела вмиравшій пацієнтці летальну дозу наркотику. Запис про судимості навіть не внесли до особової справи засудженої, і вона як і раніше має право лікувати хворих і займати відповідальні посади в медичних установах. І нетиповий цей випадок лише тим, що справа взагалі дійшла до суду і до обвинувального вироку - в ході процесу над доктором Трамуа десятки французьких лікарів відкрито заявили про те, що хоча б раз робили те ж саме. У Франції діє Асоціація за право померти гідно. Вона об'єднує 24 тисячі чоловік і бореться за те, щоб максимально полегшувати людські страждання, і навіть за "активну евтаназію" у разі, якщо деградація хвороби несе пряму загрозу гідності особи. Тим не менше, був випадок, коли відомий професор-онколог Леон Шварценберг, який зізнався, що допоміг одному зі своїх пацієнтів померти, на рік був відсторонений від виконання обов'язків. А між тим, за свідченням журналу "Невідкладна реанімація", близько половини всіх смертельних випадків в службі реанімації стає результатом рішення про припинення лікування, що іменують "пасивною евтаназією". За деякими даними, загальне число щорічних таємних евтаназії сягає 700-2000 випадків.
Судовій практиці Франції відомо чимало випадків, коли невиліковно хворі люди намагалися відстояти своє право на смерть. Однією з таких людей була 52-річна Шанталь Себір. Вона страждала рідкісним онкологічним захворюванням - естезіонейробластомой. Злоякісна неоперабельна пухлина, діагностована кілька років тому, призвела до спотворюють змін зовнішності і засліпила жінку. За словами Шанталь Себір, протягом кількох років вона відчувала щоденні багатогодинні напади нестерпного болю.
Закон, прийнятий у Франції у 2005 році (закон «Про права хворих» від 22 квітня 2005 року), дозволяє вводити вмираючих людей у стан медикаментозної коми, щоб полегшити їхні страждання. При цьому лікарям забороняється вживати будь-які дії, які могли б прискорити смерть пацієнта. Однак у 2007 Шанталь Себір побажала померти негайно, не впадаючи в кому, в свідомості, оточена близькими.
Суд «великої інстанції» Діжона визнав неправомірним запит яка помирає від раку француженки Шанталь Себір, яка вимагала надати їй можливість піти з життя за допомогою «смертельної ін'єкції».Незабаром Шанталь Себір була знайдена мертвою у себе вдома. Себір визнавала, що "дійшла до піку того, що могла винести". У той же час релігійні погляди не дозволяли їй вчинити самогубство - жінка до кінця боролася за право на евтаназію у себе на батьківщині.
СТАТИСТИКА: У Франції 73% лікарів мають справу з новонародженими (неонатологи) хоча б раз, але застосовували умертвлюють препарати у «безнадійних» дітей, але не рапортували про це у відповідні органи.
6. Правове регулювання евтаназії у Великобританії та інших країнах Європи
Так, у Великобританії у 2002 р. почала свій розвиток поширена на весь світ справа Diane Pretty v. UK, остаточне рішення за якою виносив уже Європейський суд з прав людини. Апеляція цієї жінки про евтаназію з посиланням на п.1 ч.2 закону про суїцид 1961 p., де самогубство не визнається злочином, була відхилена Палатою лордів парламенту Великобританії. Проблема полягала в тому, що через свою хворобу Діана не могла вчинити суїцид без сторонньої допомоги, а згідно з місцевими законами допомога в самогубстві карається чотирнадцятирічним ув'язненням. Діана звернулася до Європейсь кого суду з прав людини з проханням звільнити її чоловіка від можливого покарання. 22.03.2002 р. Верховний суд Великобританії дозволив паралізованій громадянці країни (ім'я якої не повідомлялося у пресі) померти. «Miss B.», як її назвали журналісти (оскільки першою була «Місс А.» - Diane Pretty), знаходячись у повній свідомості, будучи повністю паралізованою, зажадала відключити штучну легеню, за допомогою якої лікарі підтримували її життя. Суд ухвалив, що дії лікарів по збереженню життя проти бажання пацієнтки були незаконними, і зобов'язав лікарню виплатити їй 100 фунтів як відшкодування за протизаконне вторгнення в її «приватну власність». 29.04.2002 р. стало особливою датою для обох жінок. Цього дня Європейський суд з прав людини відмовив Diane Pretty в її праві на гідну смерть, а Miss B. відповідно до рішення суду була відключена від апарату штучної вентиляції легенів. Рішення у справі Miss B. не є першим прецедентом у Великобританії. Ще в 1989 р. у справі NHS Trust Airedale v Bland суд підтвердив право пацієнта відмовитися від штучних засобів підтримки життя; відмова розглядалася як природна смерть.
Справи Diane Pretty і Miss B. ще раз підтверджують існування проблеми співвідношення пасивної евтаназії і права людини на відмову від лікування. Іноді обидві категорії використовуються як альтернативні.
Можливо, рішення криється в мотивації. Так, у першому випадку метою дії є тільки припинення життя, а при відмові від лікування мо жливо існування інших мотивів або ж взагалі відсутність таких. Також необхідно враховувати право людини на самовизначення і невтручання в особисте життя не щодо вибору життя або смерті, а відносно продовження лікування або відмови від нього. Це право визнано у всьому світі, і немає жодного прикладу його обмеження. Будь-який лікар, який здійснює лікування проти явно вираженої волі пацієнта, вчиняє напад і за ці дії може нести кримінальне покарання. Таким чином, основна відмінність полягає у спрямованості волі пацієнта. При пасивній евтаназії - це бажання смерті, а при відмові від лікування воля виявляється в самій відмові. Розвиток і рішення у справі Diane Pretty говорить про неприйняття концепції активної евтаназії як судовими органами Великобританії, так і Європейським судом з прав людини, який, зокрема заявив, що держава зобов'язана забезпечувати захист життя людини. Отже, ст.2 Європейської конвенції про права людини не можна, без перекручення тексту, тлумачити як таку, що надає діаметрально протилежне право, а саме - право на смерть; вона також не може породжувати і право на самовизначення в значенні надання людині права вибирати смерть, а не життя .
Що стосується легалізації евтаназії Нідерландами, то Парламентська асамблея Ради Європи заявила, що цей крок буде розцінений як порушення фундаментального права людини на життя, що спричиняє за собою порушення і ст.2 Європейської конвенції про права людини: право на життя охороняється законом, і ніхто не повинен бути позбавлений життя навмисно.
Європейський суд указав, що ст.2 Конвенції не передбачає так зване право на смерть (цей термін спірний і не має юридичного характеру). Проте Суд не визначив легальності евтаназії щодо цієї статті. Цим займалися вищі суди держав-учасниць Європейської конвенції про права людини. Так, Вищий адміністративний суд Бельгії визнав, що закон про евтаназію не сумісний з умовами Європейської конвенції. З другого боку, після аналізу практики Європейського суду з прав людини бельгійський суд вказав і на те, що обов'язок держави по захисту права на життя (ст.2 Європейської конвенції) має бути збалансованим з індивідуальним правом на самовизначення. Це означає,
що зобов'язання держави по захисту права на життя (ст.2 Європейської конвенції) належить бути урівноваженим із правом людини на захист від жорстокого з нею поводження й тортур (ст.3 Конвенції), а також із правом на повагу до її особистого життя (ст.8). У Конвенції ж не вказано, як цей конфлікт між фундаментальними правами треба вирішувати.
Суди Голландії й Бельгії з посиланням на рішення Європейської комісії з прав людини щодо Норвезького закону про аборти від 19.05.1992 р. заявляють, що вирішення проблеми легалізації евтаназії - це завдання й відповідальність законодавця. Зрозуміло одне: суди повинні поважати рішення, вибране аконодавцем. Щодо питання про сумісність легалізації аборту і ст.2 Конвенції Європейська комісія відповіла, що в такій тонкій царині держави-учасниці повинні мати деякий власний розсуд. Це ж рішення лежить і в підґрунті легалізації евтаназії Голландією й Бельгією, тільки з тією обмовкою, що розсуд держав не має необмеженого характеру. Зобов'язання захищати право на життя належить оцінювати у світлі умов і процедур, супроводжуючих закон про евтаназію.
Влітку 2009 року пасивна евтаназія була офіційно дозволена в Німеччині. Уряд Німеччини прийняв закон, що дає людям право підписувати завчасне розпорядження про припинення життєзабезпечення в разі серйозної хвороби.
Таке "заповіт про життя" містить інформацію про те, яку допомогу або її відсутність людина бажає отримати, якщо хвороба або травма не дозволять їм самостійно висловити свою волю.
Закон, який отримав підтримку Соціал-демократичної та Вільної демократичної партій, а також Партії зелених, був прийнятий 317 голосами "за" при 233 "проти". Згідно з ним, лікування повинно бути припинено, навіть якщо стан пацієнта не зазнало незворотних змін.При цьому активна евтаназія (відхід з життя за допомогою лікаря) залишається забороненою.
За оцінками, "заповіту про життя" написали близько дев'яти мільйонів німців, однак лише зараз ці документи набули чинності. У більшості випадків вони містять відмову від життєзабезпечення в разі неможливості одужання. Згідно з новим законом, якщо родичі пацієнта і лікарі розійдуться в трактуванні заповіту, остаточне рішення приймає суд.
Парламент Люксембургу прийняв закон про легалізацію евтаназії в березні 2009 року. Згідно з новим люксембурзькому законом заяву смертельно хворої людини дає право на проведення евтаназії після схвалення двома лікарями і комісією експертів.
Для того щоб прийняти закон про евтаназію, схвалений депутатами, парламенту Люксембургу довелося піти на зміну конституції країни з метою зменшення повноважень монарха. Приводом для цього стала категорична відмова Великого герцога Анрі підписувати цей закон. Глава держави мотивував свою позицію глибокими католицькими переконаннями - як відомо, католицька церква є противником евтаназії.
Таким чином, Голландія, Бельгія і Люксембург (з 2009 року) - єдині в світі країни, легалізували активну евтаназію, здійснення якої обмовляється жорсткими правилами. У Швейцарії евтаназія легалізована частково, вже з 1998 року там діють організації, що допомагають піти з життя, що не карається, якщо для цього немає «корисливих мотивів»; в даний момент, уряд Швейцарії намагається боротися зі зростаючим потоком «суїцидальних туристів». Франція легалізувала евтаназію пасивну лише в 2004 році; в 2005 році виходить закон, що дозволяє вводити вмираючих людей у ??стан медикаментозної коми, щоб полегшити їхні страждання. У 2009 році уряд Німеччини прийняв закон, що дає людям право підписувати завчасне розпорядження про припинення життєзабезпечення в разі серйозної хвороби; таким чином, була узаконена пасивна евтаназія.
Висновок
У більшості країн Європи евтаназія все ж таки залишається кримінально караним злочином. Проте в дефініції статі кримінального закону цей термін не застосовується,а використовується такі, як «убивство» або «допомога в здійсненні самогубства». Українське законодавство не визнає правомірність евтаназії і кваліфікує її як злочиин.
Комітет Ради Європи з біоетики провів дослідження по проблемі евтаназії в державах Європи і представив його результати в документі «Питання й відповіді про евтаназію» від 20.01.2003 р. У країнах, що вже легалізували евтаназію, немає чітких критеріїв визначення цього поняття. Невизначено також розв'язується питання про те, хто ж має право здійснювати евтаназію. Іноді це лікар, кандидатура схвалена пацієнтом, але в основному-це третя, незацікавлена особа. Також існують розбіжності, хто має право просити евтаназію. Мається на увазі вік особи, її психічний стан, правоздатність і діагноз. Не менш важливим є питання про юридичну силу прохання про евтаназію в письмовому або усному вигляді.
Декриміналізація евтаназії, вказує Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) в документі від 10.09.2003р., дозволить контролювати цей процес і обмежити чіткими рамками закону.
25.01.2012р. ПАРЄ прийняла резолюцію «Захист прав та гідності людини з урахуванням раніше висловлених побажань пацієнта», в якій зазначено, що «евтаназія, як навмисне вбивство, за допомогою дії чи бездіяльності недієздатної людини в нібито її інтересах, повинна бути заборонена». Дана резолюція спрямована на визначення принципів, які мають застосовуватись в Європі, таких, як «заповіт за життя», або «завчасні вказівки». Раніше ПАРЄ у рекомендації «Про захист прав людини і гідності невиліковно хворого і помираючого» наполягала на «забороні навмисного позбавленні життя невиліковно хворої або помираючої людини». ПАРЄ і держави-члени Ради Європи продовжують засуджувати евтаназію і самоубивство, яке асистується.
У законодавсті України взагалі не використовується термін «евтаназія». Вказується лише на заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя, без застосування самого терміну.
Однак думка українського суспільства щодо цього питання не така категорична, як чинне законодавство. З результатів опитування, проведеного в жовтні 2011 р. інститутом Горшеніна серед 1 тис. респондентів у різних регіонах України, вдалося встановити, що проти евтаназії виступають лише 37,1% опитаних. А підтримують її, у тій чи іншій формі або ситуації, близько 62%. Для порівняння: у 2007 р. кількість людей, які були категорично проти добровільної смерті для невиліковно хворих, становила 57%.
Виходячи з вище сказанного, можна зробити висновок, що проблема евтаназії не повинна розв'язуватись тільки на національному рівні, міжнародні органи також мають впливати на подальший розвиток. У зв'язку з важливістю питання важаємо за необхідне, створити правову одностайність. Саме для цього потрібне якнайширше обговорення цього питання як на національному, так і на міжнародному рівні.
Кожна людина сподівається на легку смерть, але чи має право вона на це?
Я є прихильником легалізації евтаназії, адже кожен вправі розпоряджатись своїм життям.
Якщо ж людина,справді,відчуває невиносиму біль,невзмозі більше її терпіти,то чому ж не надати право вибору,саме свідомого вибору.
Спираючись на статистику у Нідерландах : 1990 року пацієнти просили евтаназії з таких причин: втрата відчуття власної гідності -- 57% випадків, біль -- 46%, недостойне помирання -- 46%, залежність від оточення -- 33%, втома від життя -- 23%. Лише в 10 із 187 випадків біль було наведено єдиною причиною. На прикладі Нідерландів очевидно, що головними причинами прохань евтаназії є втрата відчуття власної гідності й недостойний людини процес вмирання, що його пацієнт вважає абсолютно неприйнятним-тому,вважаю доцільним уточнити,що я прихильник евтаназії, лише у тому випадку, коли вона мала б проводитись, лише невиліковно хворим людям, які не взмозі терпіти біль,а не тому, що через навколишні чинники, вони відчули слабкість, депресію.
Але це ж повинно бути під пільним наглядом.
Лікар повинен:
-переконатись,що прохання пацієнта добровільне і обдумане
-упевнитись,що страждання пацієнта нестерпні і немає жодної перспективи поліпшення стану його здоров'я
-інформувати пацієнта про його стан на даний момент та подальший прогноз
-прийти разом із пацієнтом до висновку,що немає іншої альтернативи
-проконсультуватись,що хоча б з одним фахівцем ,який повинен оглянути пацієнта і дати свій висновок
-надати належне медичне обслуговування і увагу при здійсненні евтаназії
На мою думку,правильний вік для такого рішення повинен бути із 16 років, а до цього віку таке рішення повинне узгоджуватись,підтверджуватись батьками або опікунами.
Список використаних джерел
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30 - Ст.141 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws. (із змінами та доповненнями)
2. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод: Вчинено в Римі 04 листопада 1950р.:Офіц. Переклад із змінами та доповненнями, внесеними відповідно дл положень Протоколу №11 та Протоколу №14 // Урядовий кур'єр. - 2010. - 17.11. - №215 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws.
3. Конвенція про захист прав людини і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину: 04 квітня 1997р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_334.
Спеціальна література
4. Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2000. -- 1. -- С. 47-55;
5. Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В. А. Ворона // Право України. -Київ, 2010, N 5.-С.199-205
6. Дж. Рейчелс "Активная и пассивная эвтаназия" // Этическая мысль: Науч.-публицист. чтения. 1990.
7. Фут Ф. Эвтаназия // Философские науки. № 6, 1990, с. 63-80
Судова практика
8. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Прітті проти Сполученого Королівства». Страсбург, 29 квітня 2002 р. Заява №2346/02 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/980_210.
Електронні ресурси
9. Офіційний сайт Європейського Суду з прав людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.echr.coe.int
10. Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua
11. Стаття О.А Мірошниченка «Евтаназія та право людини на життя у міжнародному і національному праві» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/.../cgiirbis_64.exe
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз особливостей правового регулювання соціального забезпечення населення в окремих країнах Європи та Америки, механізмів його реалізації. Соціально-правове становище людини, рівень її добробуту, ефективність дії соціально-забезпечувального механізму.
статья [25,0 K], добавлен 17.08.2017Аналіз нормативно-правового забезпечення державно-приватного партнерства в країнах Східної Європи. Регулювання механізму державно-приватного партнерства та шляхи реформування моделей участі приватного сектора в проектах державно-приватного партнерства.
статья [27,7 K], добавлен 31.08.2017Рада Європи: мета та умови членства. Органи Ради Європи. Україна та Рада Європи. Членство України в РЄ має сприяти скорішому та ефективнішому реформуванню нашого суспільства на демократичних засадах, принципах поваги прав людини.
реферат [11,3 K], добавлен 10.01.2004Умови настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров'ю. Види шкоди при наданні медичної допомоги, порядок і розмір її відшкодування. Визначення суб'єкта надання згоди на медичне втручання при лікуванні малолітніх. Сутність та види евтаназії.
контрольная работа [27,9 K], добавлен 06.10.2013Дослідження типів інформаційного суспільства та інституту електронного декларування в окремих країнах Європи. Визначення основних аспектів декларування майнового стану чиновників та пересічних громадян у Грузії, Великій Британії, Португалії та Швеції.
статья [24,9 K], добавлен 06.09.2017Особисті права як засіб захисту від експериментів у сфері генетичної спадковості особистості, пов’язаних із клонуванням та іншими відкриттями в галузі біології. Проблеми трансплантології та евтаназії - складові частини предмета правової танатології.
статья [15,4 K], добавлен 11.08.2017Вивіз сміття як одна із найактуальніших комунальних проблем. Позитивні тенденції до повного переходу на загальноприйняту в країнах Західної Європи систему переробки твердих побутових відходів. Досвід Китаю у вирішенні проблеми вивезення сміття.
реферат [23,2 K], добавлен 29.04.2009Конституційно-правова природа та види інформації. Резолюція ООН від 3 червня 2011 р., її значення в реалізації прав людини на доступ до інформації. Законодавче гарантування права на доступ до інтернету. Електронний уряд в Україні, перспективи розвитку.
дипломная работа [110,1 K], добавлен 27.04.2014Історія виникнення та нормативного закріплення гарантій реалізації прав людини. Сучасні досягнення науки в сфері конституційного права. Види гарантій реалізації прав людини в Україні та зарубіжних країнах. Шляхи вдосконалення норм законодавства.
научная работа [52,5 K], добавлен 22.09.2012Загальна характеристика та правове регулювання державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Особливості державного фінансування політичних партій в Італії, Франції, Німеччині, Іспанії, Бельгії. Джерела фінансування партій.
курсовая работа [28,6 K], добавлен 04.12.2010Поняття юридичної особи в міжнародному приватному праві. Види об'єднань господарських товариств в країнах континентальної Європи і Великобританії. Підстави допуску іноземної особи до здійснення підприємницької діяльності на території іншої країни.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 01.04.2011Характеристика основних наукознавчих та теоретичних положень біоюриспруденції. Ґенеза та концептуальні засади правової танатології. Визначення місця смерті в системі юридичних фактів. Танатолого-правові аспекти евтаназії, посмертного донорства, кріоніки.
автореферат [34,2 K], добавлен 05.05.2016Сутність держави та її призначення. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах. Унітарна держава. Федерація як одна з форм державного устрою. Принципи устрою федерації. Конфедерація. Співдружність як одна з форм державного устрою.
контрольная работа [31,7 K], добавлен 22.01.2008Утвердження інституту омбудсмана у світі та в Україні. Механізм імплементації новітніх міжнародних стандартів з прав людини в Україні. Конвенція про захист прав людини та основних свобод для України: європейська мрія чи реальний захист прав людини?
курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.04.2008Розвиток смертної кари та тілесних покарань у стародавнiх державах та протягом усього творення української історії. Сучасні технології проведення процедури повішання, розстрілу, кари на електричному стільці, в газовій камері, гільотинування та евтаназії.
научная работа [61,8 K], добавлен 26.02.2011Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.
научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012Суть поняття та правового режиму біотопів як особливо охоронюваних територій у деяких країнах Європи. Аналіз покращення вітчизняного природоохоронного законодавства. Встановлення посилених законних режимів об'єктів комплексної еколого-правової охорони.
статья [32,2 K], добавлен 19.09.2017Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015Коротка характеристика Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі". Видача патенту на секретний винахід. Порівняння основних підходів до правового регулювання секретних винаходів у країнах Євросоюзу, США, Росії та в Україні.
доклад [21,9 K], добавлен 22.04.2012
