Інтелектуальна власність як об’єкт оцінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Тенденції розвитку науки і культури свідчать про те, що XXI століття стане ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості суспільства все більшою мірою стають його культура, науково-технологічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня ефективності інноваційної та творчої діяльності в ньому.

В сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зростання набуває інтенсивного інноваційного характеру. Якщо в індустріальному суспільстві основним виробничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в інноваційному господарстві таким ресурсом стає інформація. Нові відкриття, винаходи, інші об'єкти технологій, принципово нові товари і послуги стають складовою економічного процесу. Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах із різним рівнем життя і різним обсягом ВВП. Весь навколишній світ все більше стає результатом матеріалізованих знань, а виробництво цих знань є найважливішою складовою економічної діяльності.

Актуальність теми. Питання про інтелектуальну власність в економічній науці не нове, а в більш конкретній постановці, як питання про структуру інтелектуальної діяльності, інновації, інтелектуальний капітал, інтелектуальне суспільство взагалі є традиційним у сучасній політекономії, соціології, праві й менеджменті.

В умовах трансформаційної економіки основним джерелом соціально-економічного поступу стає сукупність знань, об'єктивованих у інтелектуальному капіталі, головною передумовою та результатом застосування якого є інтелектуальна власність. Саме вони забезпечують конкурентоздатність товарів та послуг і стають таким чином вирішальним фактором економічного розвитку в XXI столітті.

Протягом минулого століття в основному було вирішено питання про можливості та межі правової охорони та захисту інтелектуальної власності. Останніми десятиріччями спостерігається чітка тенденція переносу акцентів з питань правової охорони інтелектуальної власності на економічні, а останнім часом -- на питання інституціоналізації інтелектуальної власності.

Для України необхідність регуляторної політики в сфері інтелектуальної власності є вельми актуальною, оскільки, з одного боку, країна проголосила інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність, а з іншого -- висунення завдань до вступу до СОТ та ЄС, неминуче приведе до загострення конкуренції на ринку інтелектуальних товарів і послуг.

Разом з тим проблеми інтелектуальної власності, далеко не співпадають з гаслами переходу національної економічної системи до ринку. Під цим кутом зору проблеми трансформаційної економіки повинні сприйматися не тільки та й не стільки як проблеми становлення ринку інтелектуальної власності та державного регулювання цього процесу, а більш широко -- з позицій постіндустріальних перспектив національної економічної системи. Сказане без сумніву актуалізує дослідження феномену інтелектуальної власності у економіко-теоретичному контексті.

До наукових досліджень, присвячених спеціально розробці загальних проблем інтелектуальної власності, відносяться праці вітчизняних вчених Г. Андрощука, Л. Безчасного, О. Білоруса, С. Бондаренка, О. Бутнік-Сіверського, С. Вовканича, М. Гуревичова,В.Гейця,В.Дроб'язко,В. Жарова, В. Ємченка, Б. Кекуха, В. Мельника, Ю.Ратушина,О. Св'ятоцького, А. Чухна, Т. Щедріної, а також зарубіжних вчених М. Абелля, Г. Бромберга, В. Гойла, Г. Десмонда, А. Козирєва, Ю. Конова, О. Кукушкіна, Б. Леонтьєва, М. Линніка, Ф. Махлупа, А. Ніколаєва, О. Новосельцева, А. Саннікова, Н. Сеннікова, Л. Едвінссона.

Разом з тим, у контексті реалій ринкових перетворень в Україні ряд питань інтелектуально-інноваційного розвитку ще залишаються недостатньо дослідженими. Мова йде про методологію пізнання інтелектуальної власності в контексті загальної теорії власності, формування ринку об'єктів інтелектуальної власності, інституціональних принципів та підходів до оцінки об'єктів інтелектуальної власності, визначення правових чинників та економічних стимулів її розвитку, а також охорони інтелектуальної власності в Україні та в глобальному вимірі.

Саме ці обставини обумовлюють актуальність обраної теми роботи, мету та завдання дослідження.

Метою дослідження є визначення шляхів обґрунтування методологічних підходів інтелектуальної власності.

Об'єктом дослідження є інтелектуальна власність як об'єкт оцінки.

Предметом дослідження в межах обраного об'єкта виступають правові аспекти становлення інтелектуальної власності в оціночній діяльності. Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

· визначити суть інтелектуальної власності;

· дослідити нормативно-правову базу та методологію оцінки інтелектуальної власності.

Методи дослідження курсової роботи є загальноприйнятими: діалектичний та системний методи наукового пізнання та методи, специфіковані потребами аналізу, які випливають з окреслених завдань предмету дослідження.

РОЗДІЛ I. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ОЦІНКИ

Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації виробництва інформація стала таким самим об'єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв'язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні і художні твори. Результатом технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. [1]

Інтелектуальна власність -- це юридична категорія для визначення і закріплення результатів творчої праці людини, яка застосовується для:

· визначення таких результатів творчої праці людини як твори науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності;

· позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

· закріплення за відповідними суб'єктами творчої діяльності особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.

За своєю сутністю об'єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) не мають уречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як у теоретичному, так і в практичному плані. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію (перша проблема).

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості ОПІВ здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших. З економіко-правових позицій методики оцінки вартості майнових прав інтелектуальної власності розробляються відповідно до об'єктів під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням виключних прав або не виключних прав. Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності здійснюється з метою визначення грошового еквівалента переваг (вигод) від монопольного володіння майновими правами на об'єкт інтелектуальної власності з урахуванням найбільш ефективного їх використання для прийняття рішення щодо доцільності введення таких ОПІВ до господарського обігу.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».

Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація). Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими, смердоти виходять від немайнових прав і грунтуються на духовній власності творців. [2]

У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.

У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:

· авторське право і суміжні права;

· право на відкриття;

· промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);

· інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»). [3]

До об'єктів оцінки прав інтелектуальної власності належать (рис.1):

Рис.1. Об'єкти оцінки прав інтелектуальної власності

Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.

У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:

· об'єкти промислової власності. Серед об'єктів промислової власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);

· об'єкти, що охороняються авторськими і суміжними правами;

· інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються на дві групи:

· суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);

· правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава). [4]

Не сировина, не робоча сила і навіть не фінанси визначають сьогодні добробут компанії. В умовах ринкової економіки основним джерелом успіху стає сума знань, якими володіє компанія - так званий інтелектуальний капітал, основною складовою якого є інтелектуальна власність (IB). Таким чином, IB стає важливим ресурсом, і ним, які будь-яким ресурсом, необхідно управляти.

Під управлінням IB будемо розуміти діяльність, що спрямована на отримання кінцевого результату - прибутку або іншої користі через створення та використання об'єктів права інтелектуальної власності у всіх галузях економіки.

Управління інтелектуальною власністю можна розглядати у трьох площинах:

· управління як процес, тобто перетворення одного результату творчої діяльності в інший;

· управління як функція - тобто цілеспрямований інформаційний вплив на людей (в першу чергу на творців інтелектуальної власності), що здійснюється з метою направити їх дії і отримати бажані результати;

· управління певною структурою, що здійснює розроблення або використання об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ).

Виходячи з практики управління інтелектуальною власністю можна виділити 10 основних принципів управління:

· усвідомлення ролі інтелектуальної власності в забезпеченні конкурентноздатності власної продукції чи послуг, їх прибутковості;

· інтелектуальна власність повинна стати частиною стратегічного бізнес-планування;

· виявлення (інвентаризація) власних ОПІВ;

· збір інформації про конкуруючу інтелектуальну власність;

· визначення, яка ще інтелектуальна власність потрібна;

· створення потрібних ОПІВ або придбання на них прав;

· оцінка економічної ефективності власних ОПІВ;

· врахування податку на інтелектуальну власність;

· готовність захистити права на свою інтелектуальну власність;

· вимір ефективності управління інтелектуальною власністю.

Управління IB розпочинається з пошуку або генерування нових ідей, які могли б у майбутньому забезпечиш конкурентноздатність нових товарів чи послуг ( це прогнозування неіснуючих товарів на неіснуючому ринку при відсутності інформації про плани конкурентів). Інструментом для вирішення цього складного завдання є маркетинг.

На другому етапі життєвого циклу ОПІВ необхідно відповісти, принаймні, на два принципових запитання:

· треба зробити вибір між відкритою правовою охороною ОПІВ і його охороною в режимі комерційної таємниці. З точки зору управління пріоритетним є збереження ОПІВ у режимі комерційної таємниці. При цьому треба ретельно зважити всі "за" і "проти" стосовно того чи іншого варіанту;

· якщо прийнято рішення про набуття права на ОПІВ, то отримання охоронного документа (патенту чи свідоцтва) необхідно приурочити до моменту виходу товару на ринок. Типовою помилкою є передчасне патентування розробки, що дає змогу конкурентам ознайомитися з нею задовго до виведення товару на ринок і здійснити упереджуючі заходи.

Важливим завданням управління на третьому етапі є створення "портфеля" інтелектуальної власності на підприємстві, який зможе комплексно захистити основну продукцію власника на ринку. При цьому важливо не випускати з поля зору інтелектуальну власність конкурентів.

Що стосується захисту прав на ОПІВ, то бажано вибрати оптимальну патентну стратегію. З одного боку, важливо найбільш надійно захистити від конкурентів свою продукцію на ринку, а з другого - забезпечити її патентну чистоту з тим, щоб не порушувати права на інтелектуальну власність, що належить іншим. Захист прав інтелектуальної власності є вельми дорогою процедурою, тому вже на першому етапі життєвого циклу ОПІВ необхідно передбачити кошти на покриття витрат, пов'язаних з можливим захистом.

На перший погляд здається незвичною постановка питання про управління інтелектуальною власністю на стадії утилізації, тому що не зрозуміло, як можна утилізувати взагалі нематеріальний актив, яким є інтелектуальна власність. Під утилізацією будемо розуміти використання інтелектуальної власності після того, як сплине юридичний строк дії прав на ОПІВ або цей строк не закінчився, але закінчилася дія ліцензійного договору, предметом якого є ОПІВ, або буде замінена технологія на виробництві, в якій використовується ОПІВ. У всіх цих випадках необхідно передбачити наслідки, а також прийняти рішення про найбільш ефективне подальше використання ОПІВ.

Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" нематеріальні активи, в тому числі ОПІВ, прирівняні до майна, що оцінюється. Тобто оцінці підлягають не самі об'єкти права інтелектуальної власності, а права на них. Звідси випливають важливі наслідки: предмет оцінки (майнове право) є нематеріальним активом, якщо спливає юридичний термін дії цього права, то зникає і предмет оцінки. Майнове право на ОПІВ діє тільки на території країни, в якій набуте це право, необхідною умовою для оцінки вартості майнового права на ОПІВ є відокремлюваність його від суб'єкта цього права (обігоздатність).

Більшість ОПІВ, такі як об'єкти авторського права і суміжних прав, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо, можуть бути відділені від правовласника - фізичної чи юридичної особи, права на них можуть бути передані (продані) іншим особам, інші об'єкти - фірмові найменування, професійні якості персоналу не можуть бути відділені від своїх носіїв, тому не можуть виступати в якості товару в звичайному розумінні.

Звичайно оцінка вартості майнових прав на ОПІВ здійснюється з метою визначення:

· бази оподаткування підприємства;

· вартості прав на ОПІВ, що вноситься до статутного капіталу підприємства;

· вартості виключних прав, що передаються на основі договору уступки прав чи ліцензійного договору;

· розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з діючим законодавством правовласнику за порушення його виключних прав.

Цей перелік не є вичерпним. Важливою є оцінка прав на ОПІВ з метою постановки їх на бухгалтерський облік, оцінка у випадку приватизації підприємства, для застави, злиття, розділення, зміни форми власності підприємств тощо.

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з:

· визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності;

· здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;

· визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

· визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

· внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

· поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в договорі) та ін.);

· передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;

· визначенням збитків, які отримані неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності;

· банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;

· проведенням приватизації (відчуження) державного майна. [5]

Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності:

1) Об'єкти промислової власності:

· винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною моделлю);

· промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання;

· під торговельною маркою розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб;

· географічне зазначення - це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора. Сутність фірмового найменування витікає з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього;

2) Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності:

· сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів;

· зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія інтегральної мікросхеми;

· комерційна таємниця - це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціальне доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект;

· відкриттям визнається встановлення невідомих раніше закономірностей властивостей і явищ матеріального світу;

· раціоналізаторською пропозицією е визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності;

3) Об'єкти авторського права і суміжних прав:

Ці об'єкти права інтелектуальної власності, у свою чергу, поділяються на дві групи - власні об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо [1].

Суб'єкти права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею.

Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. [6]

До суб'єктів авторського права відносяться:

· автори творів;

· спадкоємці й інші правонаступники;

· організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що е законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте. [1]

РОЗДІЛ II. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності. За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук. [7]

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків. [8]

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності на кінець 2004 року є 22 угоди, 14 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а вісім відносяться до авторського права і суміжних прав. Україна приєдналася до 14 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших. Нижче наведений перелік Міжнародних договорів,

Договори про захист інтелектуальної власності:

· Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів.

· Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник.

· Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм.

· Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів.

· Найробський договір про охорону олімпійського символу.

· Паризька конвенція про охорону промислової власності.

· Договір про патентне право (PIT).

· Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

· Договір про закони про торговельні марки.

· Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

· Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем.

· Договір ВОІВ про авторське право.

· Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Глобальні договори системи охорони:

· Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури.

· Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

· Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

· Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

· Договір про патентну кооперацію. Договори про класифікації:

· Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків.

· Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

· Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію.

· Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів.

Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій 00Н. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі й Україна.

Головними завданнями ВОІВ є:

· поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

· заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

· модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також е членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що е членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету е 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ е Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. [9]

РОЗДІЛ III. МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

За останні роки для різних потреб виконано тисячі розрахунків з вартісної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності. Особливого значення вартісна оцінка прав на об'єкти інтелектуальної власності набула у зв'язку з процесами приватизації в Україні об'єктів науково-технічної сфери. Приватизація об'єктів науково-технічної сфери передбачає, що до вартості приватизованого майна мають долучатись об'єкти інтелектуальної власності, а також інші нематеріальні активи, які використовуються в економічній діяльності і приносять прибуток.

Залежно від галузі виробництва вартість нематеріальних активів конкурентного підприємства чи фірми може сягати 30-50 % від вартості основних фондів. Якщо взяти до уваги, що вартість основних фондів у промисловості України становить близько 350 млрд, грн., то при зазначених частках нематеріальних активів загальна вартість об'єктів інтелектуальної власності може перебувати у межах 115-175 млрд. грн. [10]

Без розв'язання проблеми вартісної оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності виявилася неможливою реалізація багатьох прийнятих в умовах економічної реформи законів, указів Президента і постанов Уряду, що стосуються використання об'єктів інтелектуальної власності у підприємницькій діяльності.

Необхідність в експертній оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає:

· у разі купівлі-продажу ліцензій;

· при укладанні договорів на передачу ноу-хау;

· під час передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного фонду господарчих товариств і підприємств;

· при укладанні договорів про спільну діяльність;

· якщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції.

Вартість інтелектуальної власності оцінюється також і тоді, коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна; при отриманні кредитів під заставу; визначенні бази для оподаткування; страхуванні майна; визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації та ліквідації підприємства.

Перший крок при оцінці -- визначення мети оцінки і, залежно від неї, -- виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки. Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними критеріями:

· достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду;

· об'єктивність: оцінювач має керуватись об'єктивною інформацією;

· універсальність: достовірність зростатиме, якщо використовуватимуться стандартні підходи для компаній, галузей промисловості та різних видів нематеріальних затрат;

· грошові витрати: вигоди, які випливають з результатів оцінки, повинні бути достатніми для виправдання зусиль, затрачених на проведення оцінки;

· послідовність: методики мають послідовно використовуватись протягом багатьох років, що полегшуватиме процес оцінки;

· надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи до оцінки;

· адекватність (відповідність): підходи до оцінки повинні відповідати запитам користувача;

· практичність: методи та параметри, що використовуються, мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування. [11]

Проблему оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності варто розглядати у двох аспектах. По-перше, з точки зору забезпечення розрахунків для цілого комплекту різновидів об'єктів інтелектуальної власності, які виходять на український та міжнародний ринки інтелектуальної власності як товари і використовуються учасниками комерційних угод на ці об'єкти у різноманітних економічних ситуаціях. По-друге, характер розрахунків, що проводяться у цій сфері, має забезпечуватись системним підходом до оцінки всього розмаїття видів і умов використання об'єктів інтелектуальної власності, який враховував би принципи і специфіку їхнього ціноутворення.

Оцінка проводиться на підставі письмового договору між оцінювачем (оцінювальною фірмою) і замовником або рішення (ухвали) суду.

Під час обстеження матеріальних носіїв, що містять інформацію про об'єкти інтелектуальної власності, аналізують письмовий чи зображувальний опис, технологічну, конструкторську або іншу документацію, креслення, схеми, дискети, аудіо- і відеокасети та інші матеріальні носії.

Документами права власності підприємства на об'єкти інтелектуальної власності, які офіційно не задокументовано, є будь-які фактичні матеріали або договори, що підтверджують факт створення або передачі об'єктів інтелектуальної власності.

Цілком очевидно, що розроблення методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності і нематеріальних активів, створених на їх базі, є надзвичайно важливим та актуальним завданням. Водночас, багато спеціалістів стверджують, що єдиної методики оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності ще не створено, а дослідник цієї проблематики В. Мухопад доводить про неможливість створення єдиної такої методики.

Проте існують підходи чи загальна методологія оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності. Вони ґрунтуються на виявленні опосередкованого впливу інтелектуальної власності на кінцевий результат. При цьому найбільш значущим стає визначення реальних ознак прояву інтелектуальної власності для того, аби потім виміряти їхній вплив на цей результат.[12]

Тривалі емпіричні спостереження дали змогу виокремити низку характерних рис та ознак, які виявляються у разі використання об'єктів інтелектуальної власності. Вони описуються такими поняттями, як ефективність, ціна, затрати, собівартість, ринкова вартість, неочевидність рішення, світова популярність, вага на ринку, новизна тощо. Аналіз зазначених понять дає можливість здійснити класифікацію методів оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності (див. рис. 2).



Рис.2. Класифікація методів оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності

Концепція методу за доходом базується на визнанні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, технічними, економічними) властивостями об'єктів інтелектуальної власності і результатами його використання. В основу цього методу покладено перенесення вартості конкретного об'єкта, визначеної сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об'єкта. При цьому передбачається, що ніхто не буде вкладати капітал у придбання об'єктів інтелектуальної власності, якщо такий самий прибуток можна одержати іншим шляхом.

Визначення вартості нематеріального активу за прибутком підприємства може здійснюватися за допомогою двох основних способів: прямою капіталізацією прибутку та дисконтуванням чистих грошових потоків.

В основу дисконтування покладено один із фінансових законів - "сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні". При цьому аксіому, що чим далі час одержання прибутку, то швидше зменшуватиметься його вартість, зумовлено не стільки інфляційними процесами, скільки втратами від неефективного вкладення коштів (втраченою вигодою).

Капіталізація є іншим різновидом методики визначення вартості капіталу. Основна ідея цього способу оцінки полягає у тому, що одержуваний від використання капіталу прибуток і загальна вартість капіталу пов'язані між собою борговими відносинами, які потребують повернення капіталу і одержання прибутку від його використання. Зазначений спосіб широко практикується під час оцінювання нерухомості.

Затратний метод передбачає визначення затрат на відтворення початкової вартості об'єктів інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його наступних вдосконалень або заміни з визначенням режимів амортизації на період подальшого використання з метою встановлення його реальної вартості. Як правило, затратні методи оцінки використовуються на початкових етапах життєвого циклу об'єктів інтелектуальної власності, які стосуються соціальної сфери, космосу, оборонних програм тощо.

Вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності, визначену методом початкових затрат, називають ще історичною, тому що вона, насамперед, базується на фактично здійснених витратах, одержаних з бухгалтерської звітності підприємства за декілька останніх років. При цьому звертають увагу на їхній розмір і термін здійснення, якщо необхідно, коригують до реальних умов господарської діяльності підприємства і залежно від терміну давності (метод наведених витрат).

Фахівці вважають затратний метод оцінки єдино реальним для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності у космічній техніці, оборонній промисловості, ядерній енергетиці, попередженні надзвичайних ситуацій і катастроф тощо.

Процедура оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності за затратним методом передбачає такі етапи (див. рис. 3).

Рис. 3. Етапи процедури оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності за методом затрат

Треба підкреслити основну перевагу затратного методу, який дає змогу оцінити права на захист об'єкта, що працюватиме у виробництві або інших сферах життя лише в майбутньому. Враховуючи величезні суми, які витрачаються на вивчення ринку, рекламу, просування бренду тощо, можна вважати, що це буде максимально наближеною вартістю прав на об'єкти інтелектуальної власності до реальної.

В основі аналового методу оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності лежить порівняльний аналіз продажів. Сутність цього методу полягає у прямому порівнянні об'єкта, який оцінюється, з іншими, схожими за якістю, призначенням і корисністю, проданими за порівнюваний час на аналогічному ринку.[13]

За цим методом вартість прав на об'єкти інтелектуальної власності визначається ціною, яку на ринку на момент оцінки можуть заплатити за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об'єкт, з урахуванням відповідних коригувань щодо розбіжностей між об'єктом, що оцінюється, і його аналогом.

Для оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності також може бути застосовано метод "роялті", який пропонує дослідник О. Новосельцев. Як обґрунтування права на існування цього методу можна вважати наявну практику міжнародного досвіду продажу ліцензій. Відомий фахівець у галузі інтелектуальної власності П. Крайнев відносить цей метод до комбінованого, що поєднує методи продажів і доходу.Розміри грошових потоків роялті визначають за формулою:

де:- поточна вартість грошових потоків роялті;- прогнозовані грошові потоки роялті;- розрахункова ціна одиниці продукції за ліцензією; V_t - щорічний обсяг виробництва продукції за ліцензією;- розрахункова ставка роялті; I- ставка дисконту; t - час (період).

Розрахунок ставки роялті здійснюється за формулою:

де: R - роялті;- прибуток ліцензіара;- ціна виготовленої та реалізованої продукції за ліцензією;

Використовуючи дані про рентабельнвсть різних галузей і задаючи ряд значень частки ліцензіара, можна одержати інтервал застосовуваних значень роялті ліцензіара. Відтак формула набирає такого вигляду:

де: Р_r - частка прибутку ліцензіара в загальному обсязі прибутку від виробництва та реалізації продукції; - рентабельність промислового виробництва та реалізації продукції;

Аналізуючи такий підхід, треба зауважити, що О. Новосельцев фактично використовував показник рентабельності продукції (відношення прибутку до собівартості), а не рентабельності виробництва (відношення прибутку до вартості основних виробничих і оборотних засобів). Відтак не зрозуміло значення якого показника рентабельності було обрано для одержання розрахункових значень роялті.

Запропонований науковцем метод передбачає також і те, що в обох випадках у розрахунках використовуються фактично середньогалузеві показники прибутковості. Проте дійсно новий об'єкт інтелектуальної власності має створювати прибуток, який перевищує середній показник у галузі.

Отже, пошук єдиної методики оцінки об'єктів інтелектуальної власності як складових інтелектуального капіталу є доволі складним. Відтак методика може спиратись лише на конкретні цілі оцінки з урахуванням тих чи інших особливостей конкретних об'єктів інтелектуальної власності. Це не означає, що немає жодних об'єктивних засобів оцінки. Навпаки, існують наведені вище підходи, які здебільшого добре себе зарекомендували на практиці.[14]

ВИСНОВОК

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності". Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

Складність проблеми щодо оцінки ОПІВ ще і в тому, що як оцінщики від замовників ОПІВ, так оцінники від продавця повинні знайти остаточну ціну угоди, яка в ціні (вартості) враховує інтереси партнерів. У цьому випадку партнери можуть керуватися ринковою базовою оцінкою, тобто ціною на види ОПІВ. На практиці здебільшого такого аналізу не існує, бо ОПІВ частіше має індивідуальні особливості, які не є загальними для їх відповідної групи. Пристосування до умов замовника, за відсутності аналітичної проробки ціноутворюючих факторів, призводить до теоретичного варіанту визначення вартості (ціни) ОПІВ, що частіше значно відхиляється від фактичної ціни ОПІВ за результатами ринкового продажу саме інноваційної продукції, яка створена з використанням цього ОПВ.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

інтелектуальний власність право оцінка

Нормативно-законодавча база:

1. Закон України « Про власність» (№ 697- XII від 7.02.1991)

2. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (№ 5492-VI від 20.11.2012)

3. Національний стандарт №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» (№1185 від 03.10.2007)

Основна:

4. Національний стандарт №1 « Загальні засади оцінки майна і майнових прав в Україні» (№1440 від 10.09.2003)

...