Особисте селянське господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Особисте селянське господарство:теоретичні аспекти понятійного апарату

2. Визначення статусу особистого селянського господарства та особливості його закріплення в законодавстві України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На етапі перехідного періоду найефективнішою організаційно-правовою формою ведення сільськогосподарського виробництва вважаються особисті селянські господарства. Основними чинниками їх розвитку є інфраструктурне забезпечення та галузеві особливості державного регулювання. До товарного особистого селянського господарства населення належить господарство, виробництво продукції в якому перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, а надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. Особисте селянське господарство можна вважати формою малого підприємництва, яке отримало поширення на селі.

Актуальність розгляду питання підвищення ефективності їх функціонування пов'язується з необхідністю збереження виробничого потенціалу села, сприяння самозабезпеченню сільського населення продуктами харчування, насичення внутрішніх аграрних ринків та підтримки продовольчої безпеки держави. правовий селянський господарство

Отже, актуальність обраної теми та необхідність подальшого дослідження не викликає жодних заперечень.

Особливості правової форми особистих селянських господарств, правове регулювання, сутність розглянуті в працях багатьох дослідників: Л.В. Булавки, Г.Манчиєвої, П.М. Макаренко, І.В. Ткач, Н.М. Анісімової, В.Г. Андрійчука, П.С. Березівського, П.І. Гайдуцького, М.В. Гладія, А.С. Даниленка, Т.Г. Дудара, В.Я. Месель-Веселяка, І.Р. Михасюка, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, Г.В. Черевка, В.В. Юрчишина.

Метою даної наукової роботи є аналіз існуючої нормативно-правової бази, що регулює діяльність та визначає особливості функціонування особистих селянських господарств, дослідження їх суті та шляхи підвищення ефективності функціонування в системі господарюючих суб'єктів АПК, з'ясування недоліків у правовому регулюванні.

1. Особисте селянське господарство: теоретичні аспекти понятійного апарату

З моменту набуття незалежності Україна стала на шлях реформування агропромислового комплексу, як наслідок це серед іншого призвело до формування суб'єктної багатоукладності в цій галузі економіки з одного боку, та глибокій, затяжній і дуже загрозливій економічна кризі агропромислового виробництва з іншого.

На сучасному етапі розвитку аграрного сектору серед існуючих організаційно-правових форм суб'єктів сільськогосподарської діяльності значне місце займають особисті селянські господарства громадян. Визнання і відродження особистого селянського господарства пройшло складний шлях, починаючи з років ”суцільно колективізації” і закінчуючи періодом, коли в умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств вони довгий час залишались практично єдиним джерелом самозабезпечення селян продуктами харчування і постачання цих продуктів до міст.

Браташ О.В., аналізуючи роль особистих селянських господарств в сучасних умовах приходять до висновку, що особисті селянські господарства стають помітним гравцем на сільськогосподарському ринку. Так станом на 2010 р. 3,1 млн. особистих селянських господарств виробили 64,6 % усієї валової продукції рослинного і тваринного походження, причому в них було зосереджено лише 16,8 % усієї площі сільськогосподарських угідь. Такої величезної кількості видів рослинницької і тваринницької сільськогосподарської продукції не вирощує жоден фермер в країнах з розвинутою ринковою економікою. Це зумовлено тим, що особисті селянські господарства населення в Україні розраховують головним чином на самозабезпечення продуктами харчування, та меншою мірою - на товарне виробництво. Браташ О.В. Доля особистих селянських господарств в умовах проведення земельної реформи. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/user/Downloads/znptdau_2013_1_1_13.pdf

Булавка Л.В. у своєму дослідженні також наводить певні статистичні данні, визначаючи, що аналіз тенденцій зміни й визначення перспектив подальшого розвитку особистих селянських господарств (ОСГ) населення набувають особливо важливого значення за умов нестабільної економічної ситуації та спаду виробництва в суспільному секторі сільського господарства.

За підсумками державного статистичного спостереження щодо окремих показників розвитку сільських, селищних, міських рад станом на 1 січня 2011 року в сільських населених пунктах, що знаходяться в їхньому підпо-рядкуванні, зареєстровано 4,8 млн. домогосподарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства". Булавка Л.В. Особисте селянське господарство як організаційно-правова форма господарювання, його суть та шляхи підвищення ефективності функціонування. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/ files/nppdaa/2011/3_1/053.pdf

Реформування аграрного сектора дало можливість розширити землекористування особистих селянських господарств і суттєво вплинути на обсяги та структуру вироблюваної ними продукції.

У період спаду громадського аграрного виробництва значення особистого сектору в порівнянні з іншими формами господарювання на селі різко підвищується. Даний факт крім іншого обумовлений можливостями ОСГ не тільки виробляти значний обсяг сільськогосподарської продукції, але й переробляти її, а також зберігати вироблене з максимальним ступенем ефективності. Особисті селянські господарства сьогодні перетворились із підсобних виробників більшості видів сільськогосподарської продукції на основних. В значній мірі цьому сприяло зростання їх землезабезпеченості. Відбулось це в основному за рахунок збільшення у їх користуванні земель сільськогосподарського призначення.

Показовими при цьому є результати опитування сільських мешканців про їх ставлення до перспектив розвитку ОСГ в межах аграрної реформи, які наводить у своїй праці Булавка Л.В. Представлені дані свідчать про те, що практично все сільське населення (приблизно 90 %) виступає за подальший розвиток особистого селянського господарства. До них належать ті, хто пов'язує своє життя з діяльністю в реформованих колективних сільгосппідприємствах, а також ті, хто готовий перейти на ринкові принципи організації праці. Більшість сільських мешканців (більш 65 %) висловлюють прагнення розширити своє присадибне господарство і отримати додатковий земельний пай.

Що стосується частки особистих селянських господарств у загальному виробництві сільськогосподарської продукції України, то слід зазначити, що в них виробляється переважна частина картоплі (98 %), овочів та баштанних культур (89,6 %), плодів і ягід (86,5 %). У 2010 р. в особистих селянських господарствах було зосереджено 64,9 % поголів'я великої рогатої худоби, 59,1 % свиней, 52,7 % птиці, і вироблено 51,9 % м'яса, 82,2 % молока, 46 % яєць Булавка Л.В. Особисте селянське господарство як організаційно-правова форма господарювання, його суть та шляхи підвищення ефективності функціонування. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/ default/files/nppdaa/2011/3_1/053.pdf.

Характерною рисою ОСГ є те, що вони функціонують в умовах слабо-розвиненої матеріально-технічної бази, значною мірою залежать від великих

сільськогосподарських і торгівельних підприємств як у сфері виробництва, так і у сфері обігу. Тому населенню доводиться вирішувати такі проблеми, що не постають перед великими сільськогосподарськими підприємствами: як виконати технологічні процеси в рослинництві, заготовити достатню кількість кормів для сільськогосподарських тварин, полегшити працю, доглядаючи їх, реалізувати надлишки сільськогосподарської продукції та ін.

Макаренко П.М., досліджуючи розвиток особистих селянських господарсв, визначає: теоретико-методологічне дослідження умов і особливостей розвитку особистих селянських господарств показало, що в даний час відсутній єдиний підхід до визначення сутності особистих селянських господарств та їх юридичного і соціального статусу. Така ситуація пояснюється тим, що з приєднанням до особистих селянських господарств земельних часток (паїв) створюють господарства, землеволодіння яких перевищують їх розміри у

фермерів.

Особисті селянські господарства засновані на принципах економічної вигоди, передбачають товарний характер виробництва, націлений на одержання прибутку. Господарство такого типу наближається до фермерського і може отримати статус фермерського після реєстрації його як юридичної особи.

На основі проведеного соціологічного дослідження дослідником встановлено, що головний мотивуючий фактор розвитку особистих селянських господарств - це отримання грошового доходу, що в значній мірі пов'язано з тим, що працівники сільськогосподарських підприємств мають низьку оплату праці. Використання ручної праці залишається основним фактором, що обмежує розмір землекористування в особистих селянських господарствах. Макаренко П.М. Розвиток особистих селянських господарств в контексті використання трудового потенціалу. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://iee.org.ua/files/conf/conf_article33.pdf

Ткач І.В. зазначає, що досліджуваня категорія не є новою, в законодавстві вживався термін «особисте підсобне господарство», який знайшов своє відображення і в деяких законодавчих актах України. Зокрема, цей термін містився у Земельному кодексі України в редакції Закону України від 18 грудня 1990 р., у Законах України «Про власність», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Наприклад, в статті 14 Закону України «Про власність», який втратив чинність, визначалося, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:ведення фермерського господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);садівництва; дачного і гаражного будівництва

У листі Державного Комітету України по земельних ресурсах № 14-22-4/2080 від 05.04.2002 зазначено, що поняття «особисте підсобне господарство» (ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.90 р. № 561-XII та «особисте селянське господарство» (ст. 33 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III за змістом тотожні. Щодо тотожності термінів «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство»: Державний комітет України по земельних ресурсах, Лист, № 14-22-4/2080 від 05.04.2002

Т.І. Яворська теж зазначає, що особисті селянські господарства були невід'ємною складовою не тільки радянської епохи, але й перехідної економіки. В той же час вони мали місце і при феодалізмі, й при капіталізмі, та відігравали важливу роль у післявоєнний період, коли були основним джерелом надходжень для сімейного бюджету сільських жителів. Особисті підсобні господарства, як їх називали раніше, представляли приватний сектор у сільському господарстві України.

На думку П.М. Макаренка, вони були особливим різновидом приватних господарств, властивих аграрному виробництву, а їх особливість полягала в наступному:

· це були присадибні господарства індивідуального (частіше сімейного) типу;

· ці господарства мали переважно натуральний характер;

· власники підсобних господарств, як правило, працювали «за сумісництвом» у суспільному секторі;

· земля належала державі;

· розміри підсобних господарств обмежувалися державою (встановлювалися верхні межі площі земельних наділів і кількості худоби, не дозволялося мати у власності окремі види сільськогосподарської техніки тощо) Яворська Т.І. Особисті селянські господарства: визначення категорії та підприємницької діяльності/ Т.І. Яворська//. - Економіка АПК. - 2010 . - №10. - с.112-116

Порівняння особливостей сучасних приватних господарств населення із наведеними вище в період соціалізму дає змогу виділити наступні:

· в основному це господарства сімейного типу;

· частина господарств має товарний характер, особливо при виробництві тваринницької продукції;

· при скороченні працюючих у суспільному секторі більшість власників приватних господарств займається виключно його веденням;

· земля господарства знаходиться у приватній власності;

· земельні розміри господарств згідно з чинним законодавством також обмежуються державою (до 2 га). В інших ресурсах обмежень немає.

Більшість дослідників, як зазначає на основі проведеного аналізу І.В. Ткач, підтримують позицію ототожнення термінів «особисте селянське господарство» та «особисте підсобне господарство», оскільки ці категорії мають однакову економічну сутність.

На думку І.В. Ткач, слід виділити наступні основні риси особистих селянських господарств:

-- діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності (хочу деякі науковці мають з цього приводу іншу точку зору);

-- для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом;

-- члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною;

-- діяльність особистих селянських господарств спрямована на задоволення особистих потреб із споживання сільськогосподарської продукції (має натуральний характер);

-- діяльність є індивідуальною, або має сімейний характер;

-- члени особистих селянських господарств, як правило, мають землю у приватній власності;

-- доходи особистих селянських господарств не оподатковуються;

-- відсутність ведення обліку в особистих селянських господарствах. Макаренко П.М. Розвиток особистих селянських господарств в контексті використання трудового потенціалу. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://iee.org.ua/files/conf/conf_article33.pdf

Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки:

- по-перше, це -- форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

по-друге, це -- сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності;

по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків;

по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер;

по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження. Аграрне право України : Підручник / За ред. О. О. Погрібного. -- К.: Істина , 2007. -- 448 с.

Отже, особисте селянське господарство - унікальне явище, що не має аналогів у закордонній практиці через масовість ведення. Так званий “український феномен”. Однак, саме вони забезпечують трудову зайнятість селян і стали буферним фактором при зменшенні потреби сільського господарства у трудових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі та працюють часто ефективніше, ніж сільськогосподарські підприємства. Роль і місце особистих селянських господарств основними рисами цієї організаційно-правової форми, можна вважати:

- це форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

- це -- сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності;

- особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків;

- діяльність особистих селянських господарств спрямована на задоволення особистих потреб із споживання сільськогосподарської продукції (має натуральний характер);

- діяльність є індивідуальною, або має сімейний характер;

2. Визначення статусу особистого селянського господарства та особливості його закріплення в законодавстві України

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» визначено, що варто вживати заходи, спрямовані на підтримку розвитку особистих селянських господарств шляхом:

ь надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв;

ь реалізації громадянами та селянськими господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі;

ь створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби;

ь створення селянами та суб'єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки: Указ Президента України від 13.12.1999, № 2097 //УК. - 1999. - №235

ь Щодо аналізу якості правового регулювання діяльності особистих селянських господарств, більшість дослідників вважають, що є певні недоліки, які варто усувати.

Наприклад, Браташ О.В. приходить до висновку, що, на жаль аналіз чинної нормативно-правової бази, спрямованої на регулювання вищезазначених відносин свідчить про те, що держава ще повністю не усвідомлює значимості особистих селянських господарств в розвитку аграрного сектора. Так, норми базових законодавчих актів у вказаній сфері, носять здебільшого загальний, суперечливий а іноді і декларативний характер. Браташ О.В. Доля особистих селянських господарств в умовах проведення земельної реформи. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/user/Downloads/znptdau_2013_1_1_13.pdf

Законом України від 15 травня 2003 року «Про особисте селянське господарство» передбачено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Про особисте селянське господарство: Верховна Рада України; Закон від 15.05.2003 № 742-IV

Браташ О.В., досліджуючи стан правового регулювання особистих селянських господарств цілком слушно наголошує: виникає питання: ''А чим відрізняться за своїм правовим статусом особисті селянські господарства від присадибних ділянок ?”. Законодавство на це питання точної відповіді не дає, і лише в Земельному кодексі України та Законі «Про особисті селянські господарства можна знайти відповідь на це запитання, - нормами безкоштовної передачі земельних ділянок громадянам. Якщо для ведення особистого селянського господарства ця норма складає не більше 2, 0 га, то для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибні ділянки) ця норма в селах складає 0, 25 га.

Спірним є питання віднесення особистих селянських господарств до підприємницької діяльності.

Має свою точку зору з цього приводу Т.І. Яворська. Зазначає, що у Законі України «Про особисте селянське господарство» передбачено, що «діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності». Це трактування базується на відсутності в особистих селянських господарств правового статусу підприємця - фізичної або юридичної особи. Яворська Т.І. Особисті селянські господарства: визначення категорії та підприємницької діяльності/ Т.І. Яворська//. - Економіка АПК. - 2010 . - №10. - с.112-116

Поряд із цим у статистичному щорічнику «Сільське господарство України за 2008 рік» записано, що фізичні особи-підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства, відносяться до категорії господарств населення. У Законі України «Про підприємництво» (який зараз втратив) було зазначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємницька діяльність - праця індивіда, заснована на розвитку особистісних чинників, розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого результату в господарській діяльності, на одержання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту. Підприємництвом не вважають виконання будь-якого завдання, якщо виконавець не мав хоча б одного особистісного чинника і права на свободу такої діяльності.

Основними принципами, за якими здійснюється підприємництво, є: вільний вибір діяльності на добровільних засадах; залучення до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до витрат виробництва з дотриманням чинного законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, застосування якихне заборонене або не обмежене законодавством; вільний розподіл прибутку, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньо-економічної діяльності; використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Вато ще раз зупинитися на тому, що Законом України «Про особисте селянське господарство» діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Окрім того, доцільно зупинитися на наступних положеннях Закону. Так, стаття 8 визначає зайнятість членів особистих селянських господарств. Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Стаття 9 визначає загальнообов'язкове державне соціальне страхування членів особистих селянських господарств. Відповідно до неї,члени особистих селянських господарств беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах у порядку, встановленому законом. Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Окрім того, статтею 10 визначено державну підтримку особистих селянських господарств. Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом.

Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку особистих селянських господарств.

Законом передбачено, що «для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара». Проте вони можуть бути збільшені за рахунок паїв, які отримали чи успадкували громадяни. Законодавча норма про виділення під ОСГ земельної ділянки до 2 га не врегульовує і її мінімальних розмірів. Тому склалася ситуація, коли органи державної влади і місцевого самоврядування вирішує, яку площу земельної ділянки передати тій чи іншій особі, а відтак на власний розсуд встановлює як максимальний, так і мінімальний розмір земельної ділянки, залежно від цілей і завдань, які він переслідує. Манчиєва Г. Проблемні питання правового становища особистого селянського господарства [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/62.pdf

О.О. Комліченко також вважає, що в сучасних умовах має місце підприємницька діяльність особистих господарств у сфері реалізації надлишків виробленої продукції споживачам. На її думку «підприємницька діяльність власників особистих господарств - це тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб'єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого (для чого) виробляти; на повній відповідальності за прийняті рішення та їхні наслідки і спрямуванні діяльності на досягнення комерційного успіху». Яворська Т.І. Особисті селянські господарства: визначення категорії та підприємницької діяльності/ Т.І. Яворська//. - Економіка АПК. - 2010 . - №10. - с.112-116

Окрім того, сьогодні є необхідність для тих селянських господарств, які приєднали до наявних у них земельних ділянок земельні частки і мають площу землекористування понад 2 га, передбачити в законодавстві можливість функціонування із статусом фермерських господарств без створення юридичної особи. Безсумнівно, для такого кроку потрібна кропітка попередня робота, зокрема внесення змін до відповідних законів, класифікація домогосподарств залежно від рівня їхньої товарності тощо. Яворська Т.І. Особисті селянські господарства: визначення категорії та підприємницької діяльності/ Т.І. Яворська//. - Економіка АПК. - 2010 . - №10. - с.112-116

Проте, досвід розвинутих країн показує, що з таким статусом функціонують, наприклад, селянські господарства у Польщі. У Чехії та Словаччині усі селянські господарства обліковуються як фізичні особи сукупно з домогосподарствами, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції. У Російській Федерації після прийняття Цивільного кодексу селянські (фермерські) господарства втратили статус юридичної особи й відповідно право називатися “суб'єктами підприємницької діяльності” та стали немовби індивідуальними підприємцями.

Важливим для визначення правового статусу і функціонування особистих селянських господарств є розмежування юридичного поняття «особисте селянське господарство» і “фізична особа, яка провадить підприємницькудіяльність без створення юридичної особи (приватний підприємець)”. Розмежування названих понять здійснюється на підставі того, що статус приватного підприємця - суб'єкта підприємницької діяльності набувається після здійснення державної реєстрації у відповідному органі державної реєстрації. Ведення особистого селянського господарства здійснюється після отримання відповідної земельної ділянки та не передбачає здійснення державної реєстрації. Войнича Л.Й. Особисті селянські господарства: їх сутність і функції. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://viem.edu.ua/konf_V4_1/art.php?id=0160

На думку Браташ О.В., дослідження розвитку законодавства України про особисте селянське господарство дозволило також визначити, що прийняті у минулому законодавчі та нормативно-правові акти здебільшого стосуються лише особистих підсобних господарств, що є недостатнім для регулювання суспільних відносин у особистих селянських господарствах. Також сучасні законодавчі та інші нормативно-правові акти регулюють майнові, земельні, податкові правовідносини, які виникають при веденні громадянами особистих селянських господарств. Інші види суспільних відносин в особистих селянських господарствах (соціального захисту, зайнятості, виробничо-господарської діяльності, підтримки ведення особистих селянських господарств тощо) залишились поза межами нормативно-правового забезпечення, що не сприяє реалізації громадянами суб'єктивних прав на державне соціальне страхування, сприяння зайнятості тощо. Єдиного закону, у якому були б закріплені норми щодо поняття особистого селянського господарства, його правових ознак, правових засад використання земельних ділянок, правового режиму майна, здійснення виробничо-господарської діяльності, правового регулювання праці у цих господарствах тощо не прийнято, що негативно впливає на стан реалізації конституційних прав на землю, працю, свободу вибору виду діяльності і т.п. Чинний Закон «Про особисте селянське господарство» висвітлює не всі аспекти діяльності цієї організаційно-правової форми, залигаючи невирішеними багато важливих питань.

Варто відзначити, що законодавство України не встановлює особливостей у регулюванні правовідносин спадкування в особистих селянських господарствах. Аналіз законодавства з питання спадкування майна колгоспного двору, що був однією із організаційно-правових форм ведення особистого підсобного господарства, наукової літератури дозволив зробити висновок про необхідність закріплення особливостей при спадкуванні майна набутого у результаті ведення особистого селянського господарства. Метою встановлення таких особливостей є захист майна особистого селянського господарства від подрібнення, що може призвести до неможливості ведення особистого селянського господарства. Спадкування майна особистого селянського господарства в натурі повинно здійснюватись тими спадкоємцями, які спільно зі спадкодавцем вели особисте селянське господарювання, незалежно від можливості поділу спадкового майна, з обов'язковим повним відшкодуванням належної іншим спадкоємцям частки майна грішми, запобігатиме можливому припиненню діяльності цих господарств, сприятиме перетворенню особистих селянських господарств у товарні господарства. У випадку виникнення спорів з питань визначення розміру грошового відшкодування належної частки майна тим спадкоємцям, які спільно зі спадкодавцем не вели особисте селянське господарство, такі спори повинні вирішуватись у судовому порядку. Господарська діяльність громадян, які ведуть особисті селянські господарства, здійснюється на земельних ділянках сільськогосподарського призначення. Земельне законодавство України передбачає використання земельних ділянок за цільовим призначення, що зумовлює громадян на земельних ділянках для ведення особистих селянських господарств займатись виробництвом сільськогосподарської продукції.

Вироблена у особистих селянських господарствах сільськогосподарська продукція може реалізовуватись громадянами шляхом укладення різного роду договорів з підприємствами, установами, організаціями (закупівля сільськогосподарської продукції переробними підприємствами; дорощування і відгодівля в особистих селянських господарствах сільськогосподарської худоби та птиці тощо), через мережу продовольчих ринків.

Одним із складових господарської діяльності є оподаткування доходів громадян, отриманих від ведення особистих селянських господарств. Ґрунтовний аналіз податкового законодавства, юридичної літератури, державних статистичних даних дозволяє зробити висновок про те, що автоматичне виключення всіх доходів громадян, отриманих від ведення особистих селянських господарств із об'єкта оподаткування, не відповідатиме сучасним суспільним відносинам, інтересам держави. Зокрема, у громадян, які ведуть особисті селянські господарства, можуть знаходитись значні земельні площі, які за розмірами дорівнюють або перевищують фермерські господарства. Наявність у громадян земельних ділянок, площі яких перевищують відповідні норми безоплатної передачі, дозволяє говорити про те, що виробництво сільськогосподарської продукції у таких господарствах здійснюється переважно для отримання прибутку, а не для задоволення власних потреб громадян у продукції сільського господарства. У зв'язку з цим доцільно запровадити один з наступних способів оподаткування громадян, які ведуть особисті селянські господарства:

1. Встановлення межі прибутків, отриманих громадянами від ведення особистого селянського господарства, які не підлягають оподаткуванню, а також порядок оподаткування отриманих фізичною особою прибутків після перевищення цієї межі. Це може бути досягнуто шляхом визначення сум, на які зменшується сукупний оподатковуваний дохід, а не повне виключення цих сум із сукупного оподатковуваного доходу громадян, які ведуть особисті селянські господарства.

2. Оподаткування земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств, розмір яких перевищує норму безоплатної передачі у приватну власність, тобто 2 га.

Проблемні питання правового регулювання зайнятості в особистих селянських господарствах досліджує Божко А.Ф, і зазначає, проблема правового регулювання праці членів особистих селянських господарств є недостатньо дослідженою в науці аграрного права, що зумовлює її актуальність. Божко А.Ф. Проблемні питання правового регулювання зайнятості в особистих селянських господарствах. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/12.pdf

Особливістю роботи в ОСГ є її сезонний характер. Тому прибутки, які надходять від цієї діяльності, можуть коливатись від тимчасових та незначних до постійних та основних. Тому цілком обґрунтованим було встановлення якісного критерію, а саме розрахункового місячного доходу на одного члена сім'ї, який не повинен бути меншим мінімальної заробітної плати.

Зараз існують відповідні законодавчі ініціативи з цього питання. Так проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо зайнятості членів особистих селянських господарств (2214-1 від 19.02.2013 р.) пропонується доповнити ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» та ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство» положеннями, згідно з якими члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення лише «в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи». При цьому порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства має встановлювати Кабінет Міністрів України. Науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство" / За ред. В. В. Носіка. -- К., 2004. -- С. 52.

З метою гарантування реалізації конституційних прав селян, сприяння їх повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, Т. Коваленко і Ч. Черноус пропонують:

а) чітко визначити критерії «основної роботи» для членів ОСГ, одним з яких може бути розмір отриманих доходів від ведення такого господарства, не менший прожиткового мінімуму;

б) встановити диференційоване правове регулювання зайнятості членів ОСГ залежно від розміру земельної ділянки, яка перебуває в їх власності чи користуванні. Так, особа повинна вважатися зайнятою, якщо вона має у власності чи користуванні земельну ділянку для ведення ОСГ площею понад 2 га (зокрема, набуту шляхом виділення в натурі земельної частки (паю), успадкування чи на підставі інших правочинів).

Уявляється, що такі положення відповідали б Конституції України в аспекті забезпечення прав і свобод людини та громадянина і встановили чіткі критерії зайнятості для членів особистого селянського господарства.

Таким чином, із проведеного дослідження можна зробити певні висновки: при визначенні поняття особистого селянського господарства, його статусу, порядку спадкування, оподаткування є певні недоліки, які варто усувати.

Висновки

Визначення шляхів підвищення ефективності використання потенціалу особистих селянських господарств повинно стати важливою складовою частиною програм розвитку сільського господарства і сільських територій.

Варто зазначити, що у науковій думці досить детально досліджено питання правового статусу особистих селянських господарств, а також висвітлені недоліки правового регулювання. Так, на основі аналізу думок провідних науковців, визначено, що перш за все необхідно віднести особисте селянське господарство до підприємницької діяльності, що в свою чергу обумовить відповідальність таких осіб від ухиляння від сплати податків та зборів згідно діючого законодавства та спростить механізм податкового контролю за такими господарствами. Стан зазначених відносин визначає й методи державного господарського регулювання, нагляду (контролю) органів виконавчої влади галузевої господарської компетенції, а також державного податкового контролю у сфері оподаткування.

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки веденню громадянами особистого господарства надається все більшого значення, а це потребує чіткого визначення основних засад оподаткування цього виду аграрних відносин. Законом України «Про особисте селянське господарство» № 742-IV від 15.05.2003р. (із змінами та доповненнями) визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Такі особи здійснюють свою діяльність на свій власний розсуд згідно вимог законодавчих та нормативно-правових актів.

Надання особистим селянським господарствам правового статусу підприємця - фізичної особи вирішить питання наповнення бюджету України, що має виняткове для держави значення і визначає рівень гостроти суспільних відносин. При цьому, в державі не вичерпані можливості щодо використання наявного потенціалу при формуванні бюджету.

На нашу думку, необхідно внести зміни до законодавчих актів щодо впровадження реєстрації підприємницької діяльності особистими селянськими господарствами. Реєстрація таких господарств повинна відбуватись у сільській, селищній, міський раді за місцем знаходження земельної ділянки або за місцем проживання, данні за таким підприємцем вносити до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Сьогодні облік особистих селянських господарств ведеться сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Однією із проблем правового регулювання особистого селянського господарства також є відсутність чіткого нормативно-правового закріплення порядку спадкування особистих селянських господарств.

Усунення визначених недоліків сприятиме розвитку особистих селянських господарств.

Cписок використаних джерел

1. Аграрне право України : Підручник / За ред. О. О. Погрібного. К.:Істина, 2007. -- 448 с.

2. Анісімова Н.М. Правове регулювання діяльності особистого селянського господарства/ Н.М. Анісімова// - Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №4. Режим доступу: http://www.legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=564%3A170613-15&catid=75%3A4-0613&Itemid=92&lang=ru

3. Божко А.Ф. Проблемні питання правового регулювання зайнятості в особистих селянських господарствах. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/12.pdf

4. Браташ О.В. Доля особистих селянських господарств в умовах проведення земельної реформи. [Електронний ресурс] - Режим доступу: file:///C:/Users/user/Downloads/znptdau_2013_1_1_13.pdf

5. Булавка Л.В. Особисте селянське господарство як організаційно-правова форма господарювання, його суть та шляхи підвищення ефективності функціонування. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/2011/3_1/053.pdf

6. Войнича Л.Й. Особисті селянські господарства: їх сутність і функції. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://viem.edu.ua/konf_V4_1/art.php?id=0160

7. Домбровський С.Ф., Тараненко Л.С. Особливості правового регулювання створення та функціонування селянських господарств./ С.Ф. Домбровський// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Екологічне, земельне та аграрне право. - с 82-89

8. Земельний кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 25.10.2001 № 2768-III

9. Коваленко Т. Правові питання спадкування у селянських господарствах. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.agro-business.com.ua/2011-05-11-22-05-40/1578-2013-05-21-12-00-57.html

10. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

11. Макаренко П.М. Розвиток особистих селянських господарств в контексті використання трудового потенціалу. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://iee.org.ua/files/conf/conf_article33.pdf

12. Манчиєва Г. Проблемні питання правового становища особистого селянського господарства [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/konf_zem/62.pdf

13. Науково-практичний коментар до Закону України "Про особисте селянське господарство" / За ред. В. В. Носіка. -- К., 2004. -- С. 52.

14. Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами: Держкомстат України; Наказ, Порядок від 26.10.2009 № 409

15. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки: Указ Президента України від 13.12.1999, № 2097 //УК. - 1999. - №235

16. Про особисте селянське господарство: Верховна Рада України; Закон від 15.05.2003 № 742-IV

17. Ткач І.В. Селянські господарства: їх сутність і характеристика// І.В. Ткач. - Фінанси, облік і аудит. - 2011. - № 18. - с.380-385

18. Федорченко М. С. Особливості правового статусу земель особистих селянських господарств / М. С. Федорченко // Аспекти сільського розвитку. -- 2005. -- № 3.

19. Щодо тотожності термінів «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство»: Державний комітет України по земельних ресурсах, Лист, № 14-22-4/2080 від 05.04.2002

20. Яворська Т.І. Особисті селянські господарства: визначення категорії та підприємницької діяльності/ Т.І. Яворська//. - Економіка АПК. - 2010 . - №10. - с.112-116

Размещено на Allbest.ru

...