Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Теоретичне забезпечення щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання



План

1. Мета та завдання обґрунтування відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

2. Визначення сутності понять, а також їх класифікація

3. Особливості відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

4. Особливості землевпорядних робіт в інших країнах

5. Складання словника-термінів, які пов'язані з відведенням земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

Висновок

Література



1. Мета та завдання обґрунтування відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

Основною метою відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства - є задоволення особистих потреб членів господарства, а також продаж залишків виготовленої продукції.

Завданням відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарювання - збір та затвердження землевпорядної документації.

2. Визначення сутності понять

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки - це документ, що розробляється фізичними або юридичними особами, які мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою і включає в себе текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки та складається у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок (ст. 50 Закону України «Про землеустрій», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26 травня 2004 року № 677).

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів. земельний селянський господарювання

Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

3. Особливості відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

Для ведення особистого селянського господарства (далі - ОСГ) відповідно до ст.22 Земельного кодексу України передаються у власність і надаються в користування землі сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Громадяни України можуть отримати земельні ділянки у власність для ведення ОСГ за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади у розмірі до 2 га (безоплатна приватизація), а також при виділенні належної земельної частки (паю) в натурі на місцевості із земель колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) та інших сільськогосподарських підприємств, які розпайовуються.

Залежно від громадянства особи, законодавство України визначає правові форми використання земельних ділянок для ведення ОСГ. Відповідно до ст.33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення ОСГ. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набути у власність земельну ділянку для ведення ОСГ у випадку її успадкування. При цьому на них покладається обов'язок протягом року з моменту такого набуття здійснити її відчуження (п.4 ст.81 Земельного кодексу України). Водночас у п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 р., не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. Ця норма Земельного кодексу України не поширюється на випадки відчуження іноземцями та особами без громадянства земельних ділянок для ведення ОСГ, які вони успадкували. Норма ст.81 Земельного кодексу України щодо обов'язку іноземця чи особи без громадянства здійснити відчуження успадкованої земельної ділянки сільськогосподарського призначення є спеціальним, порівняно із приписом п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, і має пріоритет у застосуванні.

Не застосовується мораторій щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення до іноземців та осіб без громадянства, які успадкували такі ділянки, і у судовій практиці.

Земельна ділянка для ведення ОСГ на праві власності може належати лише громадянину України одноособово або декільком громадянам України (на праві спільної часткової або сумісної власності).

Спільна часткова власність на таку земельну ділянку виникає у громадян України:

- при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

- при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

- при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

- при виділенні членам селянського господарства земельних часток (паїв) на місцевості єдиним масивом;

- за рішенням суду.

Виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок ОСГ єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв) має особливості, визначені Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Зокрема, особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.

Спільна сумісна власність на земельну ділянку виникає також у подружжя за умови, що земельну ділянку було набуто у період шлюбу.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими законами України. Зазначені особи укладають договір оренди землі, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220. Його строк не повинен перевищувати п'ятдесяти років. Після укладення договору оренди орендар має звернутися до державної реєстраційної служби та зареєструвати своє право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Положення ст.33 Земельного кодексу України передбачає лише 2 правові форми використання земель для ведення ОСГ (право власності та право оренди) не позбавляє можливості осіб, які бажають вести таке господарство, набути й інші права на землі сільськогосподарського призначення, зокрема емфітевзис.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відповідно до ст.102 Земельного кодексу України виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користування нею відповідно до Цивільного кодексу України. Підставою для виникнення емфітевзису може також бути заповіт. З урахуванням вимог Земельного кодексу України укладення таких договорів, їх умови, строки, права і обов'язки сторін, а також підстави припинення регулюються главою 33 Цивільного кодексу України. Емфітевзис щодо земель приватної власності може відчужуватися та передаватися в порядку спадкування. Щодо земель державної та комунальної власності право користування для сільськогосподарських потреб не може бути відчужене (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесене до статутного фонду, передане у заставу.

Зазначене право припиняється в разі:

- поєднання в одній особі власника та землекористувача;

- спливу строку, на який надано право користування;

- у зв'язку з її викупом через суспільну необхідність.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

У земельному законодавстві визначені максимальні розміри земельних ділянок, які можуть використовуватися для ведення ОСГ. Зокрема, відповідно до ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовуються земельні ділянки розміром не більше 2 гектари, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Водночас розмір земельної ділянки для ведення ОСГ може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами ОСГ відповідно до закону.

Згідно ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени КСП, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

У випадку, коли особа, що приватизувала земельну ділянку для ведення ОСГ шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) в окрему земельну ділянку, така ділянка після смерті особи переходить до спадкоємців, незалежно від того, чи є у них у власності земельні ділянки для ведення ОСГ у максимальних розмірах. Крім того, максимальні розміри земельної ділянки, що безоплатно передаються у власність громадянам України, не перешкоджають їм набувати земельні ділянки у приватних власників будь-якими законними способами (за цивільно-правовими договорами, у порядку спадкування понад 2 га).

Успадкування земельної ділянки для ведення ОСГ здійснюється відповідно до вимог книги шостої «Спадкове право» ЦК України на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст.1225). Право на збільшення розміру земельної ділянки для ведення ОСГ понад максимально встановлений розмір у 2 га мають спадкоємці незалежно від способу її спадкування - як за законом, так і за заповітом.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених у ст..121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Це означає, що визначений розмір земельної ділянки є максимальним для тих осіб, які до введення в дію чинного Земельного кодексу України, тобто

до 1 січня 2002 року, безоплатно приватизували земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства у меншому розмірі, зокрема, до 0,60 га. За умови наявності вільних земель сільськогосподарського призначення ці особи можуть додатково приватизувати для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку за умови, що загальна площа безкоштовно набутих земельних ділянок для ведення особистого підсобного/селянського господарства не буде перевищувати 2 га.

При цьому необхідно враховувати, що такі обмеження розміру земельної ділянки не поширюються на випадки, коли особа набула право приватної власності на земельну ділянку шляхом успадкування чи виділення на місцевості земельної частки (паю). Членам ОСГ земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.

4. Особливості землевпорядних робіт в інших країнах

Наше поняття і визначення "землеустрою" як сукупності соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання у більшості зарубіжних країн відсутнє, незважаючи на те, що всі землевпорядні дії мають місце і називаються по-різному.

Немає й аналога слову землеустрій. Його переводять іноземні автори не однаково. Англійською мовою Land Use Planning -планування використання земель; Land Managment-земельне керування; Land Survey - межування, земельна зйомка, хоча фахівці під усіма цими термінами розуміють конкретні землевпорядні дії. Близькими, але не рівнозначними аналогами землеустрою у французькій мові є слова Amйnagement Fonder, у німецькій мові - die Flurbereinigung.

Такий стан обумовлений, переважно, історичними причинами, неоднократними земельними відносинами і характером земельної власності у XX столітті в Україні і за кордоном, а також, до деякої міри, ізоляцією землевпорядної науки і вчених нашої країни в цей час. Тому, якщо наукові фундаментальні роботи в області геодезії українських вчених і практиків отримали визнання і добре розумілися зарубежем, перекладалися на іноземні мови, в т.ч. для використання в Західній Європі, то підручники із землеустрою застосовувалися тільки в колишньому СРСР.

На сучасному етапі відкрилися можливості вивчення досвіду землеустрою у зарубіжних країнах; створилися умови для зближення точок зору і понять у землевпорядній науці і практиці.

Землевпорядні дії в Західній Європі, США і Канаді історично були пов'язані із земельним кадастром. Це було обумовлено наступними причинами:

· дані земельного кадастру використовувалися при розподілі, перерозподілі, об'єднанні земельних ділянок під час земельних угод, на їх основі видавалися документи, що засвідчують право земельної власності (користування);

· шмельно-кадастрові дані застосовувалися органами влади різного рівня для прийняття управлінських рішень у сфері землекористування (планування використання земель, контролю земельної облаштованості і тощо);

· на основі земельного кадастру здійснювалися облік і оцінки не тільки земельних ділянок, що вважаються постачання і каналізації, рекреаційних і торгових центрів), здійснювати земельні угоди, погоджувати використання своїх земель із суспільними інтересами.

Отже, у зарубіжних країнах велику частину землевпорядних робіт , історично акумулював у собі земельний кадастр. Він включає в себе не тільки окремі землевпорядні технічні дії, але і визначений земельно-кадастровий процес, який пов'язаний із реєстрацією земельних ділянок і інших об'єктів нерухомого майна й угод з ним.

Тому зарубіжні вчені, розуміючи важливість і самостійну мету землеустрою через викладені вище причини, навряд чи зможуть в найближчий час виділити землевпорядне виробництво в окрему галузь, як це зроблено в країнах СНД.

У багатьох країнах частина землевпорядних дій, пов'язаних з різними зйомками місцевості, складанням карт, землевпорядним виробництвом концентрувалася в службах, що відають земельним кадастром або геодезією і картографією. Зокрема, землеустрій організовують органи виконавчої влади різного рівня (державного, регіонального, місцевого) в залежності від своєї компетенції.

При цьому землевпорядні роботи містять у собі наступні дії.

1. Планування використання земель (Land Use Planning) у різних адміністративно-територіальних утвореннях.

2. Організація раціонального використання і охорони земель на основі державних, регіональних і муніципальних програм та методів державного управління земельними ресурсами (Land Management).

3. Проведення робіт із межування земель (Land Survey).

4. Проведення землевпорядних робіт, пов'язаних з удосконаленням землеволодінь і землекористувань.

5. Землевпорядкування на землях сільськогосподарського призначення (внутрішньогосподарське землевпорядкування).

Пристосовуючи до української термінології зміст землеустрою в зарубіжних країнах є таким:

1. розробка державних, регіональних і муніципальних програм використання і охорони земель;

2. складання генеральних і місцевих планів використання земель;

3. складання проектів межування земель: об'єднання земель (Land Consolidation), поділ нерухомості (Subdivision), визначення меж (Delimitation), винос меж в натуру (Demarcation);

4. складання проектів утворення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань: формування земельної власності (Real Properti Formation), перепланування земельних ділянок (Reallatment);

5. складання проектів відведення: формування земельної власності (Real Properti Formation), придбання земельних ділянок (Land Acquisition);

6. складання проектів землеустрою на сільськогосподарських землях (еколого-ландшафтна організація території);

7. складання проектів внутрішньогосподарського землеустрою (визначення складу угідь і посівів; розміщення екологічних коридорів, ніш, мікрозаповідників тощо; визначення протиерозійних заходів, терасування, консервація земель; організація садів, виноградників тощо; планування меліорації (зрошення, осушення); проектування інженерних комунікацій, доріг тощо);

8. складання інвестиційних проектів для земельних поліпшень.

5. Складання словника-термінів, які пов'язані з відведенням земельних ділянок для ведення особистого селянського господарювання

Відчуження земельної ділянки - передача права власності на земельну ділянку (тобто права володіння, користування та розпорядження землею) її власником іншій фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді чи державі. Відчуження може бути платне (купівля-продаж, міна) і безплатне (дарування, спадщина тощо).

Власність на землю - належність фізичній особі, юридичній особі, територіальній громаді чи державі земельної ділянки на праві володіння, користування та розпорядження нею.

Володіння земельною ділянкою - одне з трьох повноважень власника - земельної ділянки, що полягає в можливості мати її в розпорядженні і використанні.

Власник земельної ділянки - юридична чи фізична особа, територіальна громада чи держава, яка володіє сукупністю трьох правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню належною на праві власності земельною ділянкою.

Державна власність на землю - всі землі України, за винятком переданих у колективну і приватну власність, перебувають у державній власності. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада - на землі загальнодержавної власності; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Договір - угода між двома або більше сторонами (фізичними та (або) юридичними особами), яка встановлює для його учасників відповідні права та обов'язки.

Договір купівлі-продажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Земельна частка - право на одержання частин землі колективного сільськогосподарського підприємства (КСП).

Нерухоме майно (нерухомість) - вид майна, переміщення якого без завдання йому шкоди неможливе або обмежене.

Обтяження - це право на земельну ділянку, включаючи право на заставу, оренду, сервітути, обмеження, обов'язки по договору, рішення суду, передачу прав і інші встановлені законодавством права відносно землі.

Оренда землі - засноване на договорі строкове, платне користування землею.

Орендна плата за користування землею - встановлений за взаємною згодою орендодавця та орендаря розмір плати за користування земельною ділянкою, що є предметом оренди.

Паювання - процес персоніфікації колективної форми власності. В результаті паювання визначається майновий пай, який може мати грошову (вартісну) форму.

Постійне користування землею - використання земельної ділянки без заздалегідь встановленого строку.

Правовстановлюючий документ - документ, що підтверджує право власності фізичної чи юридичної особи на об'єкт нерухомості. До правовстановлюючих відносяться такі документи: договір купівлі-продажу, договір дарування, договір міни, договір довічного утримання, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання нерухомого майна з відкритих торгів, державний акт на право приватної власності на землю тощо.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження земельною

ділянкою (майном).

Право державної власності на землю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації права власності на землю держави, суб'єкти права власності держави на землю, суб'єкти права державної власності на землю, гарантії держави як суб'єкта земельних правовідносин, підстави і порядок припинення права власності держави на землю.

Паювання - процес персоніфікації колективної форми власності. В результаті паювання визначається майновий пай, який може мати грошову (вартісну) форму.

Постійне користування землею - використання земельної ділянки без заздалегідь встановленого строку.

Правовстановлюючий документ - документ, що підтверджує право власності фізичної чи юридичної особи на об'єкт нерухомості. До правовстановлюючих відносяться такі документи: договір купівлі-продажу, договір дарування, договір міни, договір довічного утримання, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про придбання нерухомого майна з відкритих торгів, державний акт на право приватної власності на землю тощо.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження земельною

ділянкою (майном).

Право державної власності на землю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації права власності на землю держави, суб'єкти права власності держави на землю, суб'єкти права державної власності на землю, гарантії держави як суб'єкта земельних правовідносин, підстави і порядок припинення права власності держави на землю.

Право комунальної власності - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття та реалізації територіальними громадами та органами місцевого самоврядування права власності на землю, об'єкти права комунальної власності, суб'єкти права комунальної власності на землю, гарантії захисту прав територіальних громад на землю, правові підстави і порядок припинення права власності територіальних громад на землю.

Право приватної власності на землю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації громадянами України та юридичними особами України права володіти, користуватись і розпоряджатись земельною ділянкою, права і обов'язки власників земельних ділянок, об'єкти права власності на землю, гарантії захисту права приватної власності на землю, підстави і порядок припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб.

Приватизація державного земельного фонду (приватизація землі) - передача громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Сервітут - обмежене право користування землею, яке забезпечує іншому землекористувачеві можливість користування нею з певними обмеженнями, встановленими законом або договором.

Спільна сумісна власність на нерухоме майно - власність на нерухоме майно, право на яке мають дві і більше фізичних осіб, без визначення розміру частки кожного суб'єкта власності (співвласників). Спільна сумісна власність передбачає рівність часток власності кожного суб'єкта власності об'єкта нерухомості (співвласника). Розмір частки може бути визначено лише тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність або особиста.

Спільна часткова власність - власність, право на яку мають дві і більше фізичні та (або) юридичні особи з визначенням у правоустановлюючих документах розміру часток власності кожного співвласника.



Висновок

На даний момент існує пропозиція до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" (щодо розширення прав членів особистих селянських господарств)".

Цілі та завдання прийняття законопроекту

Проект Закону підготовлено з метою врегулювання на законодавчому рівні питання щодо забезпечення можливості здійснювати будівництво жилих будинків, господарських будівель і споруд на земельних ділянках особистих селянських господарств членами цих господарств без зміни цільового призначення земельних ділянок, за умови знаходження цих земельних ділянок у межах населеного пункту та відповідності генеральному плану населеного пункту.

Основні положення законопроекту

Законопроектом пропонується внести зміни до статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" та встановити право членів особистих селянських господарств споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на земельних ділянках особистого селянського господарства, які є власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства, або на орендованих земельних ділянках за погодженням з орендарем у встановленому законом порядку, за умови знаходження цих земельних ділянок у межах населеного пункту та відповідності генеральному плану населеного пункту.

Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Нормативно-правова база, що діє у даній сфері, регулюється Конституцією України,Цивільним кодексом України, Житловим кодексом Української РСР, Земельним кодексом України, Законом України "Про особисте селянське господарство".

Реалізація положень цього законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України.

Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття цього проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного та місцевих бюджетів України.

Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту дозволить усунути очевидні протиріччя земельного законодавства України, забезпечить реалізацію прав членів особистих селянських господарств на будівництво житлових будинків, господарських будівель та споруд на земельних ділянках особистого селянського господарства, які знаходяться в межах населених пунктів, створить більш сприятливі умови для ефективної господарської діяльності особистих селянських господарств.

Також хотілося б додати, що хорошою ідеєю було б зменшення кількості документації, яку необхідно збирати замовнику.



Література

1. «Наукові основи землеустрою» - Третяк A.M.; Навчальний посібник. - К. : TOB ЦЗРУ, 2002.

2. Корнєєв Ю.В. Земельне право : навч. посібник / Ю.В.Корнєєв, М.О.Мацелик. - К. : ЦУЛ, 2009.

3. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14.06.1994, (ратифікована Законом України № 237/94-ВР від 10.11.1994) // Офіційний вісник України від 29.06.2006 - 2006 р.

Веб-сайти

1. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/858-15

2. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-15

3. http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/GG34668A.html

4. http://zemocenka.com/category/proekty-zemleustrou

5. http://textbooks.net.ua/content/view/489/53/

6. http://www.agro-business.com.ua/2011-05-11-22-05-40/664-2011-10-06-12-40- 40.html

Размещено на Allbest.ru

...