Правове забезпечення земельного сервітуту та добросусідства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

на тему: "Правове забезпечення земельного сервітуту та добросусідства"

Виконав: студент групи Аі-41

Мінніков О.М.

Перевірив: Третьяков І.М.

Київ - 2013

Зміст

Вступ

1. Поняття та види земельних сервітутів

2. Правовий режим земельних сервітутів

3. Обмеження щодо використання земельних ділянок

4. Добросусідство в земельному законодавстві

Список використаних джерел

Вступ

Останнім часом дедалі частіше у вітчизняних правових актах зустрічається термін "земельний сервітут". Аналіз його змісту свідчить про те, що він набуває важливого прикладного значення в реалізації прав громадян та юридичних осіб на землю. Так, наприклад, у Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р. 899-IV прямо зазначено, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначає місце розташування земельних ділянок, їх межі та площу, цільове призначення, дію обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів (ст. 7).

1. Поняття та види земельних сервітутів

Згідно зі ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника (користувача) земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування суміжною земельною ділянкою або ділянками з метою усунення недоліків своєї ділянки. Сутність земельного сервітуту полягає у тому, що обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями усуває недоліки панівної земельної ділянки. Крім того, важливою умовою є те, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання нею.

Залежно від мети використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) панівної ділянки земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. До постійних належать земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки. Зокрема, до постійних земельних сервітутів належить прокладення власником (користувачем) панівної ділянки певного лінійного об'єкта через суміжну (обслуговуючу) земельну ділянку. Прикладом строкового земельного сервітуту може бути встановлення власником (користувачем) панівної ділянки будівельного обладнання і складування будівельних матеріалів з метою ремонту своєї будівлі на сусідній (обслуговуючій) ділянці. Дія даного земельного сервітуту припиняється одразу після закінчення будівництва чи ремонту 1.

На практиці при встановленні земельного сервітуту мають враховуватись інтереси власника (користувача) панівної ділянки та власника (користувача) обслуговуючої, суміжної ділянки. Встановлення в кожному конкретному випадку земельного сервітуту має передбачати такий варіант, при якому власник (користувач) обслуговуючої ділянки буде мати якнайбільше можливостей вилучати корисні властивості зі своєї ділянки, задовольняючи власні інтереси.

Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновид майнових прав. Це є суттєвим визнанням, оскільки на сервітут поширюються всі інші норми та ознаки майнового права.

Суб'єктами сервітуту слід вважати власників майна, обтяженого сервітутом, з одного боку, та осіб, що здійснюють право сервітуту, - з іншого.

За чинним законодавством це повинні бути громадяни чи юридичні особи - власники чи користувачі земельної ділянки або іншої нерухомості. Як і майновий сервітут римського права, сервітут українського права установлюється на користь визначеної земельної ділянки чи іншої нерухомості.

В якості об'єкта сервітуту в українському праві вважаються земельні ділянки.

Право земельного сервітуту визначається не лише як право на майно, а й більш конкретно, як право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Так, згідно з вимогами Земельного кодексу України земельним сервітутом є право обмеженого користування чужими земельними ділянками, встановлене для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут).

Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди, рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту.

Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акту України чи за рішенням суду.

За призначенням Земельним кодексом України встановлюються такі види земельних сервітутів:

- проходу - право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку;

- проїзду - право проїзду на транспортному засобі проїзною частиною через чужу земельну ділянку;

- інженерної комунікації - право прокладання та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку;

- водопроводу - право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку;

- водостоку - право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку;

- водозабору - право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми;

- водопою - право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде через водойми;

- прогону худоби - право прогону худоби та проходу через чужу земельну ділянку;

- пасовища - право сінокосу та випасу худоби на чужій земельній ділянці в періоди, що відповідають місцевим умовам та звичаям;

- будівництво - право зведення будівель та споруд на власній земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку, або будівель та споруд, що нависають над сусідньою земельною ділянкою на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці;

- ремонтно-будівельної смуги - право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- охорони довкілля - право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля;

- вилову риби з берега водного об'єкта;

- проведення науково-дослідних робіт - право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково-дослідних робіт;

- інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення відповідних земельних сервітутів.

2. Правовий режим земельних сервітутів

У главі 17 Земельного кодексу України підкреслюється, що земельні сервітути, встановлені на земельну ділянку, не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельні сервітути підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому Земельним кодексом. Інформація про встановлення земельного сервітуту є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи.

Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, відповідної винагороди за його встановлення.

Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.

Земельні сервітути встановлюються на визначений та невизначений строк.

Норми Земельного кодексу передбачають припинення дії земельного сервітуту. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв'язку із виникненням підстав для його встановлення.

Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земельної ділянки у разі: земельний сервітут добросусідство правовий

- поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, та власника земельної ділянки, на яку він встановлений;

- відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання;

- рішення суду;

- закінчення строку, на який було встановлено земельний сервітут.

Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї земельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку.

З введенням земельного сервітуту власник не позбавляється права володіння, користування і розпорядження своєю земельною ділянкою. Разом з сервітутом у правовий вжиток увійшло поняття "обтяжування" (обмеження) майна сервітутом.

Як і всяке інше право, встановлене законом, право сервітуту підлягає захисту. Захист здійснюється в судовому порядку. Позов подається особою, що має право на сервітут; відповідачем за позовом є власник земельної ділянки, обтяжений сервітутом. Захист права сервітуту може здійснюватися переважно такими способами:

- визнанням права сервітуту в тому випадку, якщо власник відмовляє позивачу в установленому законним порядком праві;

- поновленням становища, що існувало до порушення права сервітуту; присікання дій, що порушують право сервітуту чи створюють загрозу цього порушення. Дане порушення може виникнути в тому випадку, коли власник не заперечує сервітуту, але починає будівництво чи оранку на території ділянки, відведеної для здійснення сервітуту, і тим самим перешкоджає його здійсненню;

- самозахистом права. В рамках цього права володар права сервітуту може сам здійснити дію, що присікає порушення його прав. Такими діями можуть бути, наприклад, зняття частини паркану, що перешкоджає проїзду;

- відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди.

В якості захисту права сервітуту можуть застосовуватись і інші способи, передбачені законодавством.

Таким чином, розвиток сервітуту в законодавстві України має безумовно важливе значення для встановлення нормальних земельних відносин та оптимального використання земельної власності.

3. Обмеження щодо використання земельних ділянок

Обмеження щодо використання земельних ділянок регламентується нормами Земельного кодексу України. Право обмеженого використання земельної ділянки обтяжує (обмежує) право власності на земельні ділянки і дає можливість користуватися земельною ділянкою або її частиною в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення встановленого права обмеженого використання цієї ділянки іншими особами.

Права на земельну ділянку можуть бути обмежені законом або договором:

- забороною на продаж або інше відчуження певним особам або дозволів на відчуження певним особам протягом установленого строку;

- правом на переважну купівлю у разі її продажу;

- умовою розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків у визначеному проектом порядку;

- забороною на зміну цільового призначення земельної ділянки, зовнішнього вигляду нерухомого майна, реконструкції або знесення будинків, будівель, споруд без погодження в установленому порядку;

- умовою здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

- забороною на провадження окремих видів діяльності;

- умовою додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, у тому числі щодо охорони ґрунтового покриву, тваринного світу, рідкісних рослин, пам'яток природи, історії і культури, археологічних об'єктів, які розміщені на земельній ділянці;

- умовою надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою.

Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв'язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо.

Охоронна зона - це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об'єктів, водних об'єктів, об'єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв'язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об'єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження.

Зона санітарної охорони - це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об'єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності.

Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров'я, водного господарства та геології.

Зони особливого режиму використання земель - це території, що прилягають до військових об'єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об'єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж.

Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів.

Санітарно-захисна зона - це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об'єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань.

Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

4. Добросусідство в земельному законодавстві

Згідно до статті 103 Земельного кодексу Зміст добросусідства:

1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно до статті 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку.

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

У коментованій статті закріплюється право власників землі та землекористувачів вимагати припинення екологічно небезпечної діяльності на сусідній земельній ділянці. Стаття не наводить вичерпного переліку видів екологічно небезпечної діяльності, що підлягають припиненню. Для визнання даної діяльності екологічно небезпечною достатньо факту наявності екологічного ризику, тобто ймовірності заподіяння екологічної шкоди. Разом з тим коментована стаття підлягає розширеному тлумаченню, і діяльність може бути визнана екологічно небезпечною не лише тоді, коли є ймовірність виникнення шкоди, а й тоді, коли така шкода вже заподіюється.

Зазначений у статті вплив може бути результатом як правомірної діяльності, так і відхилень від порядку здійснення тих чи інших заходів на території сусідньої земельної ділянки, а також її використання не за цільовим призначенням. При недосягненні згоди між власниками сусідніх земельних ділянок щодо усунення шкідливого впливу діяльності власника однієї ділянки на стан іншої ділянки власник останньої вправі звернутися з позовом до суду. Вимога щодо припинення такої діяльності може стосуватися будь-яких власників чи користувачів сусідніх земельних ділянок, включаючи державу. Власники і землекористувачі мають право вимагати припинення екологічно небезпечної діяльності на сусідній земельній ділянці і тоді, коли екологічна шкода заподіюється не їм особисто, а третім особам.

Порядок припинення екологічно небезпечної діяльності визначається екологічним законодавством (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. № 2751 -XII). Рішення про припинення такої діяльності приймається Кабінетом Міністрів України, місцевими державними адміністраціями, органами екології та природних ресурсів, органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду, місцевими радами, а також на підставі рішення суду. Екологічно небезпечна діяльність може бути припинена головними державними санітарними лікарями в порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст. 42). Крім того, екологічно небезпечна діяльність може бути припинена за позовом прокурора на підставі ст. 37 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно до статті 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев.

У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

На відміну від ст. 104 ЗК України, коментована стаття передбачає фізичний вплив на земельну ділянку, який спричиняється проникненням гілок і коренів дерев, кущів з однієї ділянки на іншу. Наслідками такого впливу можуть стати дії власників землі і землекористувачів по знищенню коренів дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, без узгодження або повідомлення власника чи користувача сусідньої земельної ділянки про такі наміри. Правомірними такі дії будуть у тому разі, коли таке проникнення коренів дерев і кущів є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням. Таке проникнення не обов'язково має унеможливлювати використання землі за цільовим призначенням. Достатньо факту ускладнення використання землі за цільовим призначенням. Відрізати корені дерев і кущів можна лише на своїй земельній ділянці, без проникнення на земельну ділянку сусіда.

Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного природного середовища" від 27 червня 2001 р. № 02-5/744. При цьому таке пошкодження гілок, коренів дерев і кущів не буде вважатися екологічним правопорушенням, оскільки воно віднесено до правомірних у зазначеній ситуації дій будь-якого власника і землекористувача. У таких випадках обмеження в реалізації права власності полягає у виснаженні сусідньої земельної ділянки, її затіненні, перешкоджанні використанню на ній рослинності.

Але зазначене право власника і землекористувача може бути обмежене у випадках, визначених законом. Наприклад, відповідно до п. 10 Положення про Зелену книгу України, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 19 лютого 1997 р. № 17, в межах природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на їх стан і загрожує їх збереженню. Крім того, Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. передбачає обмеження права відрізати корені дерев і кущів у межах охоронних зон об'єктів природно-заповідного фонду, а на власників і землекористувачів ділянок, суміжних з земельними ділянками, на яких розташовані пам'ятки природи, може бути покладено обов'язок забезпечення охорони дерев і кущів, оголошених пам'ятками природи.

Згідно до статті 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж.

1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Стаття 107. Відновлення меж.

1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Список використаних джерел

1. Конституція України. 1996, Київ. - 64 с. Кодекси України.

2. Земельний кодекс України. 25.10.2001, №2768-ІІІ.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення 07.12.1984.

4. Цивільний кодекс України. 16.01.2003, № 435-1V.

5. Господарський кодекс України. 10.01 2003, № 463-ІУ Закони України.

6. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21.05.1997, №280/ 97-ВР.

7. Про оренду землі. Закон України від 6.10.1998, №161-Х 1У. Нова редакція від 2.10.2003. №1211-ІУ.

8. Про охорону земель. Закон України від 19.06.2003, № 962-ІУ.

9. Про оцінку земель. Закон України від 11.12.2003, № 1378-ІУ.

10. Про плату за землю. Закон України від 3.07.1992, №2535-ХІІ із змінами і доповненнями станом на 19.09.1996.

11. Законодавство України про землю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 353 с.

12. Ковтун М.Г. Земельне право. - К: Юмана, 2001. - 208 с.

13. Курило В.І., Моторіна Т.С. Основи земельного права України: Навч. Посіб./ За заг. ред. В.З. Ярчука. - К.: Магістр ХХІ сторіччя, 2006. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru