Характеристика виконавчої влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ. Поняття “Виконавча влада”

1. Поняття, сутність та форми державного управління

2. Система органів виконавчої влади

3. Повноваження Кабінету Міністрів України

Висновок

Вступ. Поняття “Виконавча влада”

Виконавча влада - це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.

У системі органів державної влади в Україні особлива роль належить органам державної виконавчої влади1, адже вони здійснюють виконавчо-розпорядчу та організаційну діяльність, тобто організовують реальне виконання, втілення в життя законів та інших нормативно-правових актів, які приймаються шляхом всеукраїнського референдуму, Верховною Радою України або Президентом України. Діяльність органів державної виконавчої влади є підзаконною, вона не може виходити за межі, визначені Конституцією України і законами України, та суперечити їм. Для здійснення покладених на них функцій органи державної виконавчої влади наділені значними розпорядчими державно-владними повноваженнями. Вони мають право видавати юридичні акти загальнообов'язкового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. б Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Вперше термін "виконавча влада" було вжито у Конституції США 1787 р.

За радянських часів поняття виконавчої влади було вилучено із конституційно-правового обігу, оскільки домінувала теорія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади.

Отже, виконавча влада є одним із центрів політичної влади; вона є підзаконною, тобто спрямованою на виконання законів та інших актів законодавства, визначених конституцією держави; універсальною за обсягом повноважень з точки зору предметів відання; характеризується безперервністю діяльності.

1. Поняття, сутність та форми державного управління

Для розуміння сутності виконавчої влади необхідно визначити її співвідношення із поняттям "державне управління".

Державне управління - це певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень. Державне управління - це більш широке поняття, ніж виконавча влада, оскільки державне управління здійснюється не тільки у межах виконавчої влади, а й у внутрішньо-організаційній діяльності органів інших гілок державної влади, на рівні державних підприємств, установ і організацій.

Тривала наукова дискусія щодо визнання за органами виконавчої влади в Україні правового статусу "органів державного управління" чи "органів державної влади" нині втрачає свою актуальність, оскільки в сучасних політичних реаліях Кабінет Міністрів України і, дещо меншою мірою, центральні та місцеві органи виконавчої влади стають насамперед політичними органами державної виконавчої влади.

Особливості статусу органів виконавчої влади у кожній конкретній країні обумовлені певними факторами, до яких можна віднести: форму правління держави, форму територіального устрою, політичний режим, національну виборчу систему та електоральну культуру громадян, особисті якості прем'єр-міністра, історичні умови формування конституційного законодавства та стан національної політичної системи.

Значною мірою характер виконавчої влади зумовлений формою правління, що існує в державі.

За парламентської форми правління має місце парламентське формування уряду, в якому глава держави юридично оформлює своїми "рішеннями" зроблений фракціями вибір. Теоретично глава держави може розпустити парламент, однак реально цією прерогативою частіше користується прем'єр-міністр. Фактичним центром організації і здійснення виконавчої влади за умов парламентарного правління є уряд.

У президентських республіках виконавчу владу очолює президент. Він сприймається як її уособлення та безпосередній (іноді - єдиний) носій.

У державах із парламентською та парламентсько-президентською формою правління президент (монарх) не включені до виконавчої влади, оскільки наділені повноваженнями, природа яких зумовлена саме статусом глави держави. До компетенції такого глави держави належать також певні повноваження, які він реалізує через уряд або з його санкції (тобто через інститут контрасигнування).

У президентсько-парламентських республіках взаємовідносини між президентом, урядом та його главою визначаються як дуалізм виконавчої влади. Тут глава держави тією чи іншою мірою функціонально поєднаний зі сферою виконавчої влади, хоча структурно до неї здебільшого не входить.

2. Система органів виконавчої влади

Систему органів виконавчої влади в Україні утворюють:

- Кабінет Міністрів України, що є вищим органом у системі органів виконавчої влади згідно зі ст. 113 Основного Закону України;

- центральні органи виконавчої влади, до яких за Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 р. належать міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом);

- місцеві державні адміністрації, що здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Крім того, до цього рівня належать органи спеціальної (галузевої та функціональної компетенції), які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади (наприклад, за ч. 2 ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення). А відповідно до ч. З ст. 31 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань).

- обласні державні адміністрації

- районні державні адміністрації

Органи державної виконавчої влади порівняно з іншими гілками влади відрізняються значною різноманітністю. За порядком діяльності вони поділяються на: колегіальні (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим) та єдиноначальні (міністерства, місцеві державні адміністрації). За характером компетенції -- загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство освіти і науки України) та міжгалузевої (спеціальної) компетенції (Міністерство фінансів України, Державний департамент України з питань виконання покарань). За назвою -- кабінет, рада, міністерство, державний комітет, департамент, служба, комітет, комісія, фонд, адміністрація, агентство, управління, відділ тощо.

3. Повноваження Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. З цією метою Уряд:

1) визначає стратегічні цілі, пріоритети і першочергові завдання щодо реалізації державної політики у відповідній сфері;

2) визначає центральні органи виконавчої влади, відповідальні за забезпечення реалізації державної політики у відповідній сфері;

3) розподіляє функції та повноваження між центральними органами виконавчої влади;

4) визначає критерії оцінки ефективності діяльності центральних органів виконавчої влади;

5) затверджує заходи, спрямовані на узгодження дій центральних органів виконавчої влади та об'єднання їх зусиль для виконання спільних завдань;

6) визначає членів Кабінету Міністрів, через яких спрямовує та координує діяльність відповідних центральних органів виконавчої влади;

7) установлює типові правила та процедуру діяльності центральних органів виконавчої влади;

8) здійснює інші заходи.

Спрямування і координація діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюються Кабінетом Міністрів шляхом видання відповідних актів та прийняття рішень про надання окремих доручень за результатами обговорення питань на його засіданнях.

Реалізуючи свої повноваження у сфері спрямування, координації і контролю, Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри:

1) проводять наради, робочі зустрічі, консультації з керівниками центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій та надсилають їм офіційні листи;

2) заслуховують інформацію керівників відповідних органів виконавчої влади з особливо важливих питань та їх звіти про виконання покладених на них завдань;

3) беруть участь у роботі колегій центральних органів виконавчої влади, засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Прем'єр-міністр із метою спрямування, координації і контролю діяльності членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій дає доручення, обов'язкові для виконання зазначеними органами та посадовими особами. Реалізація повноважень у сфері спрямування, координації і контролю здійснюється на засадах, які виключають дублювання та підміну функцій керівників відповідних органів виконавчої влади, втручання у сферу їх відповідальності.

Порядком спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1229, визначено шляхи спрямування і координації діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади. До них належать: формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією цим центральним органом виконавчої влади; внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених ним проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів цього органу; внесення пропозицій Прем'єр-міністрові України щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади; установлення порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади; визначення порядку обміну інформацією між міністерством та центральним органом виконавчої влади; затвердження структури центрального органу виконавчої влади; одержання звітності.

Висновок

Отже, ми бачимо, що в даний час в Україні існує і функціонує досить-таки складна система виконавчої влади. Не можна забувати про те, що, перш за все вона є підсистемою державної влади, її гілкою у структурі розподілу влади як єдиного цілого організаційно-правового механізму державної організації суспільства і ведення його справ. Ця підсистема має певний структурне будова, що включає рівні (будова по ієрархічній вертикалі); ланки (однорівневі освіти однорідних органів), види і форми органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади є первинною і основною структурною одиницею аналізованої системи.

Він має складне структурне внутрішню будову і включає структурні підрозділи апаратного призначення, що не мають владних повноважень, а іноді і самостійні органи (конструкції органу в органі), склад службовців державної служби як спеціального інституту державної влади.

Особливу увагу слід приділити раціональному виконання виконавчо-розпорядчих функцій, виключення при цьому дублювання і неузгодженості, забезпечення постійного контролю за виконанням урядових рішень, підвищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень.

Виконавча влада, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою державної влади, основне призначення якої - організація виконання актів законодавчої влади та інших нормативних актів.

Механізм виконавчої влади включає всю систему органів державної влади, покликану забезпечувати її фактичну і юридичну реалізацію на всій території Україні. Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

Державне управління, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності (виконавчо-розпорядча діяльність), відмінний від її інших проявів (законодавчої, судової), не протиставляється виконавчої влади, що розуміється як діяльність суб'єктів цієї влади. Їх взаємозв'язок полягає в тому, що державне управління являє собою вид діяльності, в рамках якого практично реалізується виконавча влада. Отже, правомірний висновок про те, що поняття державне управління більш широке, ніж поняття виконавча влада, і остання є його похідною.

Від виконавчої влади, враховуючи мобільність її дій, субординацію і підпорядкованість її органів за вертикаллю, у вирішальній мірі залежать, зокрема, темпи соціально-економічних перетворень в державі.

Список використаної літератури

виконавчий державний влада

1. Конституція України.

2. Касинюк Л.А. «Основи Конституційного права України». - Харків, ТОВ «Одіссей», 2006.- 623 с.

3. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держави і права. - Харків, 2007. - 839 с.

4. Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 2002.

5. Основи правознавства / За ред. І.Б. Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. - 416 с.

6. Орзіх М.Ф. Конституційне право України (навчально-методичний посібник). - Одеса: Вид-во 2006. - 610 с.

7. Тодоров І.Я., Чередниченко Е.А. Основи держави і права. - Донецьк: Парус, 2006. - 582 с.

8. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Вид-во 2006. - 334 с.

9. Копейчиков В. В. Основи Конституційного права Україн і. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 642 с.

Размещено на Allbest.ru