Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності

Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.

У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:

- провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити (заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;

- вивозити або виносити (в тому числі для пересилання посилками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного походження, корми;

- перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області;

- доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму);

- організовувати ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;

- пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні;

- заготовляти, торгувати тваринами, продукцією тваринного й рослинного походження в карантинній зоні.

На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюють знаки обов'язкового об'їзду карантинної зони. Положення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відповідно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарствах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквідації та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодовуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2001 року № 395.

7. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів

Особливим видом діяльності, яка регулюється аграрним правом, є виробництво і використання штамів мікроорганізмів. Закон України "Про ветеринарну медицину" визначає штами мікроорганізмів як генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями. Інакше кажучи, штам -- це різновид мікроорганізмів як порода тварин чи сорт рослин. Штами мікроорганізмів використовуються у сільському господарстві для потреб ветеринарної медицини, а також для виробництва окремих продуктів харчування (йогурт, кефір тощо). Аграрне законодавство регулює використання таких штамів і порядок охорони прав на них.

Про охорону прав на штами мікроорганізмів має йтися в контексті законодавства про охорону прав на винаходи й корисні моделі. Річ у тім, що згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.) виведення нових штамів мікроорганізмів визнається винахідництвом, а самі нові штами мікроорганізмів -- винаходом. Пріоритет, авторство і право власності на штам мікроорганізмів засвідчується патентом або деклараційним патентом. Винахідник штаму сам вирішує, в якому порядку він бажає оформити свої права на штам: у порядку отримання патенту чи деклараційного патенту. Процедура отримання повного патенту більш складна, позаяк передбачає проведення кваліфікаційної експертизи, яка б установила відповідність штаму мікроорганізмів умовам патентоспроможності, але строк його дії -- 20 років від дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Одержання деклараційного патенту відбувається у спрощеному порядку: лише за формальною експертизою заявки та експертизою на локальну новизну, але строк його дії -- лише 6 років.

Охороні підлягають лише права на штами мікроорганізмів, які є винаходом, тобто якщо штам є новим, невідомим раніше науці і промислово придатним. Особисте немайнове право авторства на штам охороняється безстроково. Отримання автором патенту на штам мікроорганізмів надає йому право на отримання майнової винагороди від використання цього штаму. Автор може заборонити певним особам використання штаму, може укласти договір на це використання, передбачивши певний розмір винагороди.

Правила складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від №. 173. В них зазначаються особливості подання заявки на виведений штам мікроорганізму. Для підтвердження можливості одержання такого штаму застосовується депонування штамів мікроорганізмів у спеціальній колекції -- депозитарії. При цьому дата депонування має передувати даті подання заявки на винахід. В Україні діють 3 національні депозитарії, кожен із яких спеціалізується на певних видах штамів мікроорганізмів: непатогенних, патогенних для людини і патогенних для тварин. Процедура депонування штамів мікроорганізмів регулюється Інструкцією про порядок депонування в Україні штамів мікроорганізмів з метою здійснення патентної процедури, затвердженою наказом Держпатенту та Національної академії наук України від 26 червня 1995 р. № 106/115.

Для депонування штамів мікроорганізмів в Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біотехнологічні показники, здійснюють контроль за станом їх популяцій, підготовка нових штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорганізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 637.

На виробництво, зберігання, транспортування, використання чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприроди відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганізмів, що використовуються для потреб ветеринарної медицини, регулюється Інструкцією про порядок зберігання, підтримання, відпуску, завезення в Україну і вивезення з неї штамів мікроорганізмів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, затвердженою наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 4 грудня 2002 року № 70.

8. Правова охорона прав на сорти рослин

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво -- 2001--2005". У виконанні Програми задіяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001--2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, якими визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та розвитку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційного процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції -- 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук -- 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак -- і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відміну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інститут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій селекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулюється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, забезпечення якості у насінництві і державне підтримування селекцінної справи регулюються інститутом правового регулювання насінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аграрної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.).

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умовам надання правової охорони:

- може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

- може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

- може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин. Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охорони прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоцтвом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власників сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним -- придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України -- за рік до цієї дати; б) на території іншої держави -- щодо деревних та чагарникових культур і винограду -- за 6 років і щодо рослин інших видів -- за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінагрополітики України від 30 серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Україні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт потрібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвою.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав1. Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до Положення про представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї поширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охорону прав на сорти рослин" та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним ознакам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експертизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення формальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охорони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається новизна сорту;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності, однорідності та стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведених компетентним органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на сорт.

9. Правове регулювання насінництва

Інститут правового регулювання насінництва логічно продовжує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивного матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин оформлені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал".

Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво -- галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал -- рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин.

Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне -- насіння первинних ланок насінництва1, яке реалізують для подальшого його розмноження і отримання елітного насіння; елітне -- насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродукційне -- насіння першої та наступних репродукцій. До насіння зазначених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоративних, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження.

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складається з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінництва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єктами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики України. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щорічно. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за призначенням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, забороняється.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо насіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополітики України (насіння лісових рослин -- Державним комітетом лісового господарства України, насіння квітково-декоративних рослин -- Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здійснюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Формування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезазначені органи за рахунок коштів Державного бюджету України забезпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєвого фонду, а також його зберігання.

Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їхні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встановленим Мінагрополітики України (для лісового насіння -- Державним комітетом лісового господарства України, для квітково-декоративного насіння -- Державним комітетом з питань житлово-комунального господарства України) відповідно до його компетенції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за наслідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та розсадництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарствам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва і розсадництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсадництва.

Суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атестації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу відповідних категорій, заносять до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде Мінагрополітики України. Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу затверджене наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152. Суб'єкти насінництва і розсадництва, не занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.

Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та розсадництві, що підтверджується відповідними документами. Насіння і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нормативного документа; належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо урожайності або за іншими цінними ознаками.

Визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного матеріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здійснюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортового контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рослин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу самостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насіннєвих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укладеними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апробація сортових посівів і насаджень, ґрунтовий та лабораторний сортовий контроль здійснюються в порядку, визначеному Мінагрополітики України, в лісовому насінництві -- Держкомлісгоспом України, в квітково-декоративному насінництві -- Держжитлокомунгоспом України, за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування.

У разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних документів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння переводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин, яке безпосередньо не слугує продовольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Порядок знищення насіння таких рослин затверджений наказом Мінагрополітики України від 14 травня 2003 р. № 132.

Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насіннєвими інспекціями, які є органами сертифікації в системі Укр-СЕПРО згідно з вимогами Закону України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садивний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповідна державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимогам якої вони відповідають, або надає обґрунтовану відмову у видачі сертифіката.

Визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних документів на останні здійснюються лабораторіями Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасінневої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають працівники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компетенції, а для власних потреб виробника -- сам виробник або особи, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інспекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам нормативних документів, забороняється.

Насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжуються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок ввезення в Україну і вивезення з України насіння і садивного матеріалу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сортовипробування затверджений наказом Мінагрополітики України і Державної митної служби України від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в Україну за умови, якщо:

- вони належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування визнано перспективним;

- державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

- насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження; - мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними органами з карантину рослин країни-експортера;

- призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;

- супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.

Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помологічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом -- по всій території України або місцевими державними адміністраціями -- на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.

10. Правове регулювання захисту рослин

правовий законодавство тваринництво рослинництво

Правовий інститут захисту рослин -- один із великих комплексних інститутів аграрного права. Він охоплює сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сільського господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про захист рослин (Рим, 1951 р.), яка визначає заходи міжнародної спільноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також встановлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організацією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Організація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Європейської і Середземноморської організації захисту рослин в редакції 1955 р., до неї приєдналася й Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання поводження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рослин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяченому охороні довкілля в сільському господарстві.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів. У населених пунктах, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відведення залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійснюють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організацій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фуміґаційним загоном Мінагрополітики; державних обласних інспекцій з карантину рослин, пунктів карантину рослин у морських (річкових) портах, на відповідних залізничних станціях та летовищах, на підприємствах поштового зв'язку, шосейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на Державному кордоні України, зональних та обласних карантинних лабораторій, обласних фуміґаційних загонів.

Стаття 18 Закону "Про захист рослин" визначає права та обов'язки суб'єктів аграрного права із захисту рослин.

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності захист рослин здійснюють працівники, які пройшли відповідну підготовку з технології захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеціалістів у цій справі. Громадяни, яким земельні ділянки належать на праві власності або праві користування і котрі займаються вирощуванням сільськогосподарських та інших рослин і насаджень, мають бути обізнані з засобами захисту рослин і технологією їх застосування.

Закон України "Про захист рослин" для боротьби з шкідниками, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровадження особливого режиму захисту рослин, який визначає як особливий правовий режим діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небезпечних шкідників і хвороб у межах населеного пункту, району, області, кількох областей. Такий режим поширюється на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі масового розвитку особливо небезпечних шкідливих організмів і виникнення потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх локалізації і ліквідації.

Державні інспектори (або їхні заступники) захисту рослин України, областей, районів упродовж однієї доби після виявлення масового розповсюдження особливо небезпечних шкідливих організмів вносять подання про запровадження особливого режиму захисту рослин до відповідного органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Територія особливого режиму захисту рослин встановлюється в межах населеного пункту, району області -- відповідним органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей -- Кабінетом Міністрів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, і громадян, що на ній проживають.

На території з особливим режимом захисту рослин здійснюються знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, залучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріальних та ін.), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян для локалізації і ліквідації особливо небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може передбачати й інші необхідні заходи.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин -- це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних організмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути на територію України з-за кордону.

У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливого режиму захисту рослин. Карантинний режим запроваджується: в межах декількох областей Кабінетом Міністрів України; на території області, декількох районів, району, населеного пункту чи території окремого господарства -- відповідною місцевою державною адміністрацією. Він діє протягом доби з моменту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровадження або скасування такого режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, що проживають у карантинній зоні.

Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організмами, які неможливо знезаразити або технічно переробити, підлягають знищенню в порядку, встановленому законом. Використання та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантинної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантинних організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополітики відповідно до закону.

Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким завдано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із законодавством.

Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення карантинних організмів. Фітосанітарному контролю підлягають усі підкарантинні матеріали та об'єкти, зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкаран-тинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фітосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з карантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фітосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за межі карантинної зони за наявності карантинного сертифіката.

Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в тому числі -- на об'єктах автомобільного, залізничного, водного і повітряного транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з карантину рослин, оформлюючи відповідні документи. Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль деревини здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю деревини та виробів з неї, затвердженими наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 6 серпня 2002 р. № 65. Під час фітосанітарного контролю Центральна науково-дослідна карантинна лабораторія та інші карантинні лабораторії провадять фіто-санітарну експертизу, щоб виявити у підкарантинних матеріалах та об'єктах карантинні організми. На методи проведення фітосанітарної експертизи затверджено відповідні державні стандарти.

11. Правові аспекти вирощування наркотичних рослин

Відповідно до своїх міжнародних зобов'язань Україна активно вживає заходів щодо боротьби з наркоманією та обігом наркотичних речовин. У зв'язку з цим у суб'єктів аграрного права часто виникають питання про можливість вирощування в господарствах наркотичних рослин для промислових потреб, зокрема, снотворного маку чи конопель. Останнім часом протинаркотичне законодавство набрало істотного розвитку, зокрема стосовно правового регулювання вирощування наркотичних рослин. Це дає підстави говорити про формування правового інституту наркотичних рослин як специфічного інституту аграрного права. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок вирощування наркотичних рослин в Україні, є Закон України від 15 лютого 1995 р. "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" (в редакції Закону від 8 липня 1999 р.).

Цей Закон визнає вирощування наркотичних рослин діяльністю в сфері обігу наркотичних засобів. Згідно із ним постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 затвердила Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який поділяє наркотичні засоби і рослини на 4 таблиці, з яких перша містить 3 списки наркотичних засобів, а решта -- по 2 списки. Включення наркотичного засобу чи рослини до тієї або іншої таблиці чи списку означає поширення на них відповідного правового режиму згідно із Законом.

Стаття 7 Закону забороняє вирощувати в Україні наркотичні рослини, включені до першої таблиці, зокрема -- кокаїнового кущу. Але ця заборона не поширюється на рослини, що включені до третього списку першої таблиці: рослини виду мак снотворний і рослини виду коноплі. Закон встановлює особливі правила вирощування таких наркотичних рослин. Діяльність, пов'язана з культивуванням та (чи) використанням або реалізацією снотворного маку чи конопель з метою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам державної та комунальної форми власності за наявності у них відповідної ліцензії.

Діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку та конопель з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за винятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам усіх форм власності за наявності у них відповідної ліцензії. Вирощування рослин виду мак снотворний для виробництва насіння допускається лише за умови використання насіння, зібраного із сортів рослин, у висущеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%. Культивувати снотворний мак можна насінням першої репродукції, придбаним в установленому порядку. Вирощування рослин роду коноплі для промислових цілей, за винятком виробництва та виготовлення наркотичних засобів, допускається за умови використання насіння, зібраного із сортів росли, у висушеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%.

Згідно з п. 24 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", вирощування і використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей підлягає ліцензуванню. Ліцензії на культивування та (чи) використання або реалізацію снотворного маку чи конопель видає Мінагрополітики. Положення про ліцензійну комісію з ліцензування провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей затверджене наказом Мінагрополітики України від 13 лютого 2002 р. № 44.

Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку чи конопель, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і перероблення цих рослин. Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування снотворного маку чи конопель, та фізичні особи, які є власниками або землекористувачами земельних ділянок, на яких ростуть ці рослини, зобов'язані знищити останні. Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а також відходів таких рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 743.

Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з вирощуванням наркотичних рослин, в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. № 6, зобов'язані подавати відомості про кількість вирощених та (або) використаних снотворного маку й конопель, щорічно, із зазначенням залишків наркотичних рослин на кінець року.

Для виконання державного замовлення на одержання макової та конопляної соломи Мінагрополітики щорічно видає спеціальні свідоцтва на право культивування снотворного маку та коноплі. У цих свідоцтвах зазначаються точні розміри земельних ділянок, призначених для культивування снотворного маку або коноплі, мінімальний термін поставки врожаю, встановлений відповідно до географічних і кліматичних умов. Макову солому треба здавати державним підприємствам лікарського рослинництва, зазначеним у свідоцтвах; конопляну солому -- заготівельним пунктам (або безпосередньо прядильним заводам), зазначеним у свідоцтвах. Зберігати макову та конопляну солому після терміну, встановленого у свідоцтві, підприємствам-виготівникам забороняється.

Боротьба з незаконним вирощуванням наркотичних рослин провадиться згідно із Законом України від 15 лютого 1995 р. "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". Згідно зі ст. 106-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель накладається штраф від 80 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Залежно від характеру скоєння правопорушення та з урахуванням вини порушника, винним може загрожувати кримінальна відповідальність згідно зі ст. 310 Кримінального кодексу України: штраф до 850 грн., арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до З років. Якщо кількість незаконно вирощуваних снотворного маку чи конопель перевищувала 500 рослин, винному загрожує кримінальна відповідальність позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Размещено на Allbest.ru