Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Право інтелектуальної власності -- у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

-- авторські права (літературні, художні, аудіо-, відео- твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

-- суміжне право;

-- право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

-- фірмові та комерційні найменування;

-- географічні зазначення;

-- сорти рослин та породи тварин;

-- топографії інтегральних мікросхем;

-- комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Вперше термін «ІВ» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс^[1]. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був вперше опублікований у 1846році.

Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до ІВ належать права на:

· літературні, художні та наукові твори;

· виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

· винаходи у сферах людської діяльності;

· наукові відкриття;

· промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

· захист від недобросовісного суперництва;

· усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Запровадження у правничій термінології терміну «ІВ» збіглось із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як«власності», тобто непорушного права власника. Такий перехід спричинив поширення таких термінів як «крадіжка» або «піратство» на порушення авторського або патентного права, а також на виникнення ініціатив у напрямку розширення сфери дії законодавства у цій галузі.

Багато супротивників концепції ІВ, особливо прихильники відкритого програмного забезпечення та вільної культури, називають її «інтелектуальною монополією» або «інтелектуальним протекціонізмом». На думку цих людей, законодавство у сфері ІВ у його сучасному розумінні приносить більше суспільної шкоди аніж користі. Одним з найвідоміших опонентів ІВ є Річард Столмен, автор GNU.

ІВ у її сучасному розумінні базується на факті першого опублікування або реєстрації. Такий підхід нехтує той факт, що одна і та сама ідея, а також механізм втілення цієї ідеї, можуть виникнути одночасно в декількох людей. Відомим прикладом є історія про те, як Нікола Тесла та Томас Едісон одночасно дослідили низку електричних феноменів.

Авторське право регулює відносини товариства з невеликим, але важливим його сегментом, діяльність якого спрямована на розвиток технічного прогресу і культури. Завдання авторського права полягає в тому, щоб належним чином поєднувати інтереси автора і суспільства, з тим, щоб з одного боку стимулювати належним чином творчу діяльність авторів, а з іншого боку забезпечити примноження духовних цінностей, якими володіє суспільство, знімаючи надмірні обмеження в доступі до цих цінностям.

Термін "авторське право розуміється у двох значеннях: а) в об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів літератури, науки і мистецтва.; Б) у суб'єктивному сенсі під авторським правом розуміється сукупність суб'єктивних прав, що виникають у автора в зв'язку зі створенням конкретного твору літератури, науки і мистецтва.

Можна виділити наступні принципи авторського права, як сукупності правових норм:

а) принцип свободи творчості (ст.44 Конституції РФ);

б) принцип поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства;

в) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав автора;

г) принцип свободи авторського договору.

Основним завданням авторського права є з одного боку забезпечення інтересів авторів та їх правонаступників, а з іншого боку - інтереси суспільства в цілому, надаючи доступ до скарбів світової культури.



Об'єкти авторського права

Згідно ст.433 твори літератури, мистецтва і науки і т.д., що задовольняють наступним вимогам:

По-перше, твір має бути творчим. Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як творче і спричиняє визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспір брав теми для ряду своїх трагедій з творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців і т.д.

Другою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність - об'єкт повинен існувати в будь-якій формі, доступній для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його свідомістю - немає об'єкта авторського права. Для визнання твору об'єктом авторського права досить двох названих ознак. Не має значення, оприлюднене воно чи ні. Твір стає об'єктом авторського права з моменту його створення в якій-небудь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення гідність і призначення твору. Не має значення зовнішня форма його вираження.

Відповідно до Закону "Про авторське право та суміжні права" об'єктами його охорони є такі твори у галузі науки, літератури і мистецтва:

літературні, письмові твори наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

музичні твори з текстом і без тексту;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;

аудіовізуальні твори;

скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

твори архітектури;

фотографії;

твори ужиткового мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори (що стосуються географії), геології, топографії, архітектури й інших областей науки;

сценічні обробки творів та обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на підставі яких створені похідні твори;

збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них творів.

Не є об'єктами авторського права:

1). Офіційні документи (тексти законів та інших правових актів, рішення судів і т.п.);

2). Державна символіка (прапора, герби, ордени і т.п.);

3). Твори народної творчості;

4). Повідомлення про події і факти, що мають офіційний інформаційний характер.

Суб'єкти авторського права

Авторські правовідносини - відносини передбачають безліч учасників. У них беруть участь, з одного боку, автори творів та їхні спадкоємці, з іншого боку - організації, зацікавлені в їх використанні (видавництва, театри, кіностудії і т.д.).

Суб'єкти авторського права, в широкому розумінні, - це особи беруть участь в авторських правовідносинах. При такому визначенні суб'єктами авторського права будуть: особи, яким можуть належати авторські права, організації по захисту авторських прав тощо суб'єкти.

Суб'єкти авторського права, у вузькому розумінні, - це автори творів, тобто власники особистих авторських прав.

Спочатку авторські права набуває автор, він же, по Російському авторському законодавству, є винятковим носієм особистих авторських прав.

У Законі автор визначений як фізична особа, творчою працею якої створено твір (ст.4 Закону).

Більш широке поняття (автор інтелектуальної власності) можна знайти у Всесвітній декларації з інтелектуальної власності від 26 червня 2000 р., термін "автор" означає будь-яку особу або групу осіб, які діють незалежно або під егідою будь-якої урядової чи неурядової організації з метою отримання прибутку або з будь-яких інших підстав, відповідальних за творчість у будь-якій області, включаючи науку і техніку, мистецтво, включаючи виконавське мистецтво і результат діяльності деяких категорій виробників, таких як виробники фонограм і телерадіомовлення, товарні знаки, покажчики ділових підприємств, промислові зразки та розвиток географічних зазначень.

Таким чином, автор - це, перш за все фізична особа (група фізичних осіб передбачає співавторство).

Ані вік, ні стать, ні раса (національність) не мають значення для визнання особи автором. При цьому авторська правоздатність виникає з моменту народження (ст.17 ЦК України). Однак потрібно враховувати, що право розпоряджатися авторськими працями тісно пов'язано з поняттям дієздатності (ст.21 ЦК України). У відповідності зі ст.26 ГК РФ (п.2 пп.2), без згоди батьків, усиновителів та піклувальника здійснювати права автора на твори науки, літератури чи мистецтва можуть неповнолітні, які досягли віку 14 років. Таким чином, авторська дієздатність настає з досягненням автора віку 14 років.

Важливо відзначити, що для виникнення авторського права не має значення і дієздатність особи. Тобто, автором може бути і особа, визнана за чинним цивільним законодавством недієздатним. Однак і тут необхідно зробити застереження: у разі визнання особи недієздатною, може бути обмежено його право розпорядження результатами авторської праці (здійснювати операції з відчуження майнових прав).

Після смерті автора суб'єктами авторського права стають його спадкоємці. Однак успадковуються на всі права. У спадщину не переходять: право авторства, право на авторське ім'я, і ??право на захист репутації автора. Втім, спадкоємці вправі захищати названі права (п.2 ст.27 Закону).

На боці автора може виступати і "множинний" носій авторських прав - співавтори. Відповідно до п.1 ст.10 Закону, авторське право на твір, створений спільною творчою працею двох або більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення.

Співавторство передбачає наявність відповідної угоди між співавторами (письмового чи усного). Відсутність такої угоди, ні за яких умов не призводить до співавторства [1]. Не буде бути співавтором переробник твори, якщо між ним і автором не було укладено відповідну угоду.

Як у чинному законодавстві, так і в теорії авторського права виділяється як неподільне співавторство, так і ділене. Істотна відмінність, на наш погляд, полягає в тому, що при подільному співавторстві, співавтор при дотриманні ряду умов може розглядатися як індивідуальний суб'єкт авторського права (абз.2 п.1 ст.10 Закону). Наприклад, автор глави в підручнику з авторського права, може переробити свою голову і представити її як статтю або навчальний посібник. При неподільному ж співавторстві суб'єкти (співавтори) не можуть виділити свій авторський працю з твору, і відповідно самостійно виступати автором частини твору. Наприклад, батько і син написали підручник з авторського права, але кожен з них писав не по головам, а спільно створюючи текст, постійно правлячи і редагуючи.

Може виникнути логічне запитання: як оцінити внесок конкретного автора на твір? Кому належить право на використання твору створеного у співавторстві?

Перш за все, необхідно підкреслити, що авторське право на твір створене співавторами належить останнім спільно. Як ми вже підкреслювали, кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору, що має самостійне значення, на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право на використання твору в цілому належить співавторам також спільно. При цьому якщо твір співавторів утворить одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не вправі без достатніх до того підстав заборонити використання твору (абз.3 п.2 ст.10 Закону).

В якості суб'єкта авторських правовідносин можуть виступати і юридичні особи, але не в якості автора, а в якості власника майнових прав на твір, тобто виступати володарем похідних прав (користувачами).

В якості особливих суб'єктів авторського права можна виділити: спеціальні відомчі органи (у радянський період, наприклад, - Держкомвидав), комітети (і організації) по захисту авторських прав, об'єднання видавців і т.д.

Чинним законодавством передбачено створення організацій, які управляють майновими правами власників авторських і суміжних прав для забезпечення практичної реалізації цих прав у випадках, коли індивідуальне здійснення їх утруднено. У Російській Федерації в даний час існують декілька організацій, які управляють майновими правами на колективній основі. До їх числа слід віднести такі, як Російське авторське товариство (РАВ), Російське товариство правовласників в аудіовізуальній сфері (РОПАС), Російське товариство з мультимедіа і цифрових мережах (РОМС).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права інтелектуальної власності на винаходи і корисні моделі в Україні.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

Апеляційна палата - орган Установи для колегіального розгляду заперечень проти рішень щодо набуття прав інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом;

біологічний матеріал - будь-який матеріал, що містить генетичну інформацію та є здатним відтворюватися самостійно або в біологічній системі;

винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;

винахідник - людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель);

власник майнових прав на винахід (корисну модель) - володілець патенту або інша особа (особи), якій (яким) належать майнові права на винахід (корисну модель);

дата пріоритету - дата подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою (якими) заявлено пріоритет пізніше поданої до Установи заявки або інша дата, визначена цим Законом;

державна система правової охорони інтелектуальної власності - центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, Установа, Апеляційна палата і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи;

заклад експертизи - державний заклад (підприємство, організація), уповноважений центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності на проведення експертизи заявок;

заявка - сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту;

заявник - особа, яка подала заявку чи набула прав заявника в іншому встановленому законом порядку;

міжнародна заявка - заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію;

мікробіологічний процес - будь-який процес, який включає в себе мікробіологічний матеріал або виконується на ньому або має його своїм результатом;

особа - фізична або юридична особа;

Паризька конвенція - Паризька конвенція про охорону промислової власності;

патент - охоронний документ, що засвідчує права на винахід (корисну модель);

права на винахід (корисну модель) - це особисті немайнові та майнові права на винахід (корисну модель), зміст яких визначається цим Законом відповідно до Цивільного кодексу України;

роботодавець - юридична або фізична особа, де або у якої працює винахідник;

пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;

продукт, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу відповідного компетентного органу - діюча речовина або поєднання діючих речовин, що відноситься до засобів захисту рослин, лікарських засобів, ветеринарних лікарських засобів, при цьому:

засоби захисту рослин - препарати, які вміщують одну або декілька діючих речовин і використовуються з метою захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих частин рослин;

лікарські засоби - речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму;

ветеринарні лікарські засоби (ветеринарні препарати, медикаменти) - фармацевтична продукція: біологічні, рослинні, хімічні, хіміко-фармацевтичні, гомеопатичні та інші лікарські засоби, призначені для тварин;

Реєстр - Державний реєстр прав на винаходи, Державний реєстр прав на корисні моделі, Державний реєстр прав на секретні винаходи, Державний реєстр прав на секретні корисні моделі;

секретний винахід (секретна корисна модель) - винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;

Установа - урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі)

Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) базується на Конституції України і складається із Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України цього Закону, Закону України “Про державну таємницю”, інших нормативно-правових актів України, що регулюють відносини, пов'язані з охороною прав на винаходи (корисні моделі), а також відповідних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені національними актами законодавства України про винаходи (корисні моделі), то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності

Центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі);

організовує і контролює виконання цього Закону;

видає нормативно-правові акти у випадках та межах, встановлених цим Законом здійснює контроль за їх додержанням ;

укладає відповідно до законодавства міжнародні договори про співробітництво у сфері інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на винаходи (корисні моделі) в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

доручає Установі та закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, положенням про центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності;

забезпечує діяльність Апеляційної палати.

2. Фінансування діяльності центрального органу виконавчої влади в сфері інтелектуальної власності провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України. інтелектуальний авторський право

Стаття 4. Повноваження Установи у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі)

1. Установа бере участь у реалізації державної політики у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі), забезпечує виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі), для чого:

організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

здійснює державну реєстрацію прав на винаходи (корисні моделі) видає патенти; веде Державні реєстри, визначені цим Законом, вносить до відповідного Реєстру відомості щодо надання дозволів (видачу ліцензій) на використання винаходів (корисних моделей) та відомості щодо передання виключних майнових прав на винаходи (корисні моделі);

публікує офіційні відомості про державну реєстрацію прав на винаходи (корисні моделі);

розробляє проекти нормативно-правових актів у випадках та межах, встановлених цим Законом, і подає їх на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;

узагальнює практику застосування законодавства про охорону прав на винаходи (корисні моделі), розробляє пропозиції з його удосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд центральному органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;

бере участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері інтелектуальної власності;

організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері інтелектуальної власності;

організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

2. На документах, прийняття або затвердження яких відповідно до цього Закону здійснює Установа (патенти, що засвідчують набуття прав на винаходи (корисні моделі), доповнення до них, їх дублікати, висновки експертизи та рішення Установи, витяги з Реєстрів тощо) може бути використано факсимільне відтворення підпису уповноваженої особи.

3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 5. Рівність у правах та обов'язках. Представництво

1. Особи України, іноземні особи, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених цим Законом.

2. Від імені винахідників, заявників, власників майнових прав на винахід (корисну модель) та інших осіб у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема, представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Вимоги до представників у справах інтелектуальної власності, їх права та обов'язки, порядок їх атестації та реєстрації, умови видачі свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності, а також зупинення дії свідоцтва або його скасування визначаються законодавством. За видачу свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності сплачується збір.

2. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності. У випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, ці особи можуть самостійно здійснювати дії щодо реалізації зазначених прав, відповідно до цих міжнародних договорів.

3. Відносини центрального органу виконавчої влади в сфері інтелектуальної власності, Установи, Апеляційної палати та закладу експертизи з будь-якою особою щодо прав та обов'язків, визначених цим Законом, здійснюються із застосуванням української мови та адреси для листування на території України.

Умови набуття права на винахід (корисну модель)

Стаття 6. Підстави набуття прав на винахід (корисну модель)

1. Права на винахід (корисну модель) набуваються на підставі:

подання в установленому цим Законом порядку заявки (міжнародної заявки) на винахід (корисну модель) за умови їх відповідності вимогам цього Закону;

рішення суду щодо встановлення власника майнових і (або) немайнових прав на винахід (корисну модель).

2. Крім того, майнові права на винахід (корисну модель) можуть набуватися на підставі:

передання цих прав відповідно до цього Закону;

переходу цих прав внаслідок припинення юридичної особи, в порядку успадкування.

3. Обсяг правової охорони на винахід (корисну модель) визначається формулою винаходу (корисної моделі), тлумачення якої повинно здійснюватися в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних рисунків (креслень чи інших графічних матеріалів).

4. Правова охорона на винахід, об'єктом якого є процес одержання продукту, поширюється також і на продукт, безпосередньо одержаний із застосуванням цього процесу.

При цьому право на винахід, об'єктом якого є процес одержання біологічного матеріалу зі специфічними характеристиками, поширюється на біологічний матеріал, безпосередньо одержаний із застосуванням цього процесу, та на будь-який інший біологічний матеріал в ідентичній або відмінній формі та з такими ж характеристиками, одержаний із застосуванням біологічного в своїй основі процесу відтворення рослин та тварин.

Правова охорона на винахід, об'єктом якого є продукт, що містить або складається з генетичної інформації, поширюється на будь-який матеріал (за винятком організму людини на різних стадіях його формування та розвитку, а також простого відкриття одного з його елементів, у тому числі послідовностей або частин послідовностей гену), в який входить цей продукт та в якому міститься генетична інформація та виконує свою функцію.

Стаття 7. Умови видачі патенту

1. Патент може бути виданий на винахід (корисну модель), публікація про який (яку) чи використання якого (якої) не суперечитиме публічному порядку і суспільній моралі, та який відповідає умовам придатності для набуття прав на нього (неї), встановленим статтею 8 цього Закону відповідно до Цивільного кодексу України.

Винаходами (корисними моделями), публікація про який (яку) чи використання якого (якої) суперечать суспільній моралі, вважаються, зокрема:

процеси клонування людини;

процеси змінювання через зародкову лінію генетичної тотожності людини;

використання людських ембріонів для промислових або комерційних цілей;

процеси змінювання генетичної тотожності тварин, які можуть завдати ним страждань без будь-якої суттєвої медичної користі для людини або тварин, а також тварин, що виникають внаслідок таких процесів.

2. Патент видається у порядку, встановленому цим Законом та правилами, виданими на його основі центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

Стаття 8. Придатність винаходу (корисної моделі) для набуття прав

1. Винахід вважається придатним для набуття прав на нього, якщо він, відповідно до цього Закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.

2. Корисна модель вважається придатною для набуття прав на неї, якщо вона, відповідно до цього Закону, є новою і придатною для промислового використання.

3. Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу (корисної моделі) повинні враховуватися лише окремо.

4. Рівень техніки включає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати - до дати подання заявки до Установи.

5. Рівень техніки включає також первісний зміст будь-якої одержаної Установою заявки, за умови, що дата пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати - дата подання заявки до Установи передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати.

6. На визнання винаходу (корисної моделі) придатним для набуття права на нього не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати пріоритету заявки, а за відсутності цієї дати - до дати подання заявки до Установи. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації про винахід (корисну модель) покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини.

7. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно з рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок, зазначених у частині п'ятій цієї статті, до уваги не береться.

8. Винахід (корисна модель) визнається придатним для промислового використання, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.

9. Об'єктом винаходу (корисної моделі), придатним для набуття прав на нього згідно з цим Законом, може бути:

продукт (пристрій, речовина, біологічний матеріал тощо);

процес (процес (спосіб) у будь-якій сфері технологій, застосування продукту чи процесу (способу).

10. Не є придатними для набуття прав згідно з цим Законом такі об'єкти технології:

сорти рослин і породи тварин;

біологічні в своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не відносяться до небіологічних та мікробіологічних процесів;

компонування інтегральних мікросхем;

результати художнього конструювання.

11. Не визнаються винаходами (корисними моделями) у значенні статті 1 цього Закону власне:

відкриття, наукові теорії та математичні методи;

методи інтелектуальної, господарської, організаційної та комерційної діяльності (планування, фінансування, постачання, обліку, кредитування, прогнозування, нормування тощо);

правила виконання фізичних вправ, проведення ігор, конкурсів, аукціонів;

проекти та схеми планування споруд, будинків, територій;

умовні позначення (дорожні знаки, маршрути, коди, шрифти тощо), розклади, інструкції;

комп'ютерні програми;

форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиці, діаграми, графіка, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, книг, аудіо- та відеодисків).

12. Не є придатними для набуття прав на винаходи (корисні моделі):

організм людини на різних стадіях його формування та розвитку, а також просте відкриття одного з його елементів, у тому числі послідовностей або частин послідовностей гену.

13. Не є придатними для набуття прав на корисні моделі:

методи хірургічного або терапевтичного лікування організму людей або тварин і методи діагностики, які застосовуються при лікуванні людей та тварин; біологічний матеріал, а також процеси біологічного матеріалу.

Стаття 9. Право винахідника

1. Право на одержання патенту має винахідник, якщо інше не передбачено цим Законом.

2. Право на одержання патенту на винахід (корисну модель), створений (створену) винахідниками спільно, належить їм спільно, якщо інше не передбачено договором між ними.

Стаття 10. Право винахідника та його роботодавця на одержання патенту

1. Право на одержання патенту на винахід (корисну модель), створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить роботодавцю, якщо інше не встановлено договором.

Винахід (корисна модель) вважається створеним у зв'язку виконанням трудового договору, якщо його створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця та/або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, знарядь чи фінансових засобів роботодавця.

Людина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, які прагнуть стати процвітаючими, стратегічними завданням вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Відродження в Європі.

Тепер як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, яка прагне до лідерства, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку.

На відміну від природних ресурсів - землі, нафти, вугілля, тощо, запаси яких обмежені - інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Сьогодні ми живемо в епоху технологічного суспільства, тобто суспільств, в якому визначальною ланкою у виробництві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурентній боротьбі потрібно виробляти конкурентноздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці, тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності є наявність системи правової охорони інтелектуальної власності. Створення національної системи охорони інтелектуальної власності має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні й моральні права авторів і правоволодільців об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого боку, - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей, стимулює тим самим створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відображена в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші й сили в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, вже виконану іншими.

Патентна документація служить також для виявлення підприємств, які діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Вивчення патентної документації допомагає знаходити рішення технічних проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрями розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Одне з головних призначень системи правової охорони інтелектуальної власності полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

Вплив винаходів на економічний розвиток може здійснюватися за чотирма каналами:

інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних інвестицій;

патенти стимулюють наукові дослідження;

патенти є каталізатором нових технологій і бізнесу;

бізнес накопичує патенти і капіталізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використання у власному виробництві для отримання додаткового прибутку.

Важко переоцінити роль такого об'єкта як торговельна марка у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка - важливий внесок в економіку підприємства, тому що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне положення, пов'язане з визнанням цієї торговельної марки покупцями.

Вдало "розкручена" торговельна марка приносить її правоволодільцю додатковий прибуток понад той, що він отримав би без її використання.

Щодо авторського права, то його роль в розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян важко переоцінити.

Об'єкти авторського права - літературні й художні твори - можна самим не створювати, а запозичувати їх в інших держав. Однак такий шлях варто вважати вимушеним і, в цілому, хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літератури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому адресовані їхні твори. А суспільство, в свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих творах. Використання чужоземних робіт у розумних межах виправдане настільки, наскільки воно сприяє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями.

Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського права і суміжних прав передбачає не тільки належний захист прав видавців і виконавців, виплату справедливої винагороди авторам, але й надійний захист авторських прав, вигідний не тільки авторам, а й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, вона сприяє поповненню державної скарбниці за рахунок податків. Але для цього необхідно створити відповідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечувала строге дотримання авторських прав.



Висновок

Отже, можна зробити висновок, що поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури. Інтелектуальна власність одночасно аналізується у економічній теорії, теорії раціоналізаторства та винахідництва, теорії наукових досліджень та юриспруденції. Остання, в свою чергу, аналізує інтелектуальну власність з позицій права інтелектуальної власності, під яким у країнах континентального права розуміють міжгалузевий інститут цивільного права. Оскільки Україна відноситься до континентальних правових систем, ключові положення права інтелектуальної власності містяться у Четвертій книзі Цивільного кодексу України. В Україні напрацьовано значну правову базу, яка стосується захисту прав інтелектуальної власності. В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповнена, та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів у Верховній Раді України з 2004 року не були переглянуті, і доопрацьовані з урахуванням тенденції до інтеграції України до ЄС.

Способом захисту прав інтелектуальної власності визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника прав інтелектуальної власності.



Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР із змінами та доповненнями - Ліга-Закон

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2009 р. № 435- IV //ВВР, 2003 із змінами та доповненнями - Ліга-Закон.

3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. № 2627- ІІІ // ВВР із змінами та доповненнями - Ліга-Закон/

4. Дроб'язко В. Становлення системи правової охорони авторського права і суміжних прав в Україні // Інтелектуальна власність, 2010. - № 8. - С. 4-9.

5. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. - 188 с

6. Захист прав інтелектуальної власності: законодавче регулювання та правозастосування (узагальнення судової практики) / Г.О. Андрощук, О.П. Орлюк. - К.: Парл.вид-во, 2007.

7. Право інтелектуальної власності: Акад. курс // О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін..; За ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. - К.: Вид.Дім «Ін Юре», 2009.

8. Проблемы юридической техники: Сборник статей / Под ред. В.М. Баранова. - Н.Новгород, 2010.

9. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. - К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2003. - 172 с.

10. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності у цивільному праві України: Монографія. - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - 424 с.

Размещено на Allbest.ru

...