Юридична деонтологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

національний гірничий університет

Юридичний факультет

Кафедра конституційного та адміністративного права

Контрольна робота

«Юридична деонтологія»

Студентки групи Б-ПР-14-1

Лебідь Катерини Олександрівни

Дніпропетровськ 2014

Запитання контрольної роботи

1. Професійне мислення юриста та деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання

2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста

Література

1. Професійне мислення юриста та деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання

Професійне мислення юриста -- вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, суджень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні закономірні зв'язки правової дійсності, розв'язувати соціально-правові протиріччя. Це система інформаційно-правової насиченості юриста, що склалася завдяки установкам професійного призначення і дозволяє узагальнено орієнтуватися в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Форми правового мислення:

- судження -- встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризуватися нормативністю, точністю, формалізованістю висновків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів;

-умовивід -- узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ; одержання нового знання з наявних знань. Умовивід юриста не повинен виходити за межі норм, встановлених законами та іншими юридичними джерелами права;

- поняття -- розуміння сутності (істотних властивостей) конкретного правового явища як різновиду певної групи таких явищ. Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу черезпоняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.), юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової діяльності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття.

Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їхні істотні загальні особливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвідношенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформацією, що зберігається в пам'яті юриста.

Якості професійно-правового мислення юриста:

· визначеність -- уміння визначити проблемну ситуацію;

· оперативність -- розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;

· динамічність -- орієнтація в ситуації, уміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію;

· логічність -- послідовність розумового процесу, уміння робити узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;

· критичність -- уміння піддавати критичному аналізу ситуацію та отримані юридичні факти;

· об'єктивність -- спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуації, додержання істини, для чого необхідне поєднання розрізненої інформації у певні системи зв'язків (гіпотези, версії);

· глибина і широта -- це якості, що доповнюють одна одну. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність досліджуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як досліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;

· гнучкість -- здатність побачити досліджуване явище під новим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад слідчий повинен уміти швидко перебудовуватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, переходити до нових варіантів пошуку).

Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загальної культури і професійного досвіду, а також від менталітету тієї етнокультурної спільності, представником якої він є.

У сучасного юриста має формуватися новий тип юридичного мислення, орієнтований на його професійну діяльність в умовах громадянського суспільства і правової держави.

Деформації професійної свідомості юриста-практика -- усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в процесі його професійної діяльності і є показником відступу від нормативів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику.

Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста:

1.Зловживання владою або службовим становищем, перевищення посадових повноважень. Влада в будь-якому суспільстві -- феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходитьуперед самої влади.

Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі надосудових стадіях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримінальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.);

2.Некомпетентність, тобто нездатність професійно здійснювати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична діяльність. Некомпетентність -- результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність професійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фактичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юридичної професії.

Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супроводжуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес призначення і проведення експертизи починається з визначення вихідних даних. Вихідні дані -- це ті параметри, що мали місце в момент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки.

3.Перекручування відсоткарозкриття правопорушеньє наслідком закладеної ще за радянських часів установки на «викорінювання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокуратури, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування статистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Установка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від порушення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає розумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Заради цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погляду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працювати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою натурою юриста-практика..

4. Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинності.Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних людей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції невинності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з метою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» -- дозволяють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і погрозами.

5. Порушення принципу «відповідності покарання тяжкості правопорушення» внаслідок схильності до кон'юнктури, до прийняття рішень відповідно до суспільних настроїв і проведених державних «кампаній». Ця деформація юридичної професії виражається в порушенні принципу законності з міркувань «бути на рівні» вимог часу, крокувати з ним у ногу, будь-що-будь.

Так, в умовах панування командно-адміністративної системи чимало осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були талановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з господарськими злочинами.

Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кампаній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моменту, що нагнітаються засобами масової інформації.

Необхідно суворо дотримуватися принципу відповідності покарання тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санкції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція породжує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка -- підриває довіру і повагу до закону.

6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри в службовий «мундир».Ця деформація юридичної діяльності виражається в безоглядній вірі до дій колег-юристів. Наприклад, судді нерідко виходять із переконання: якщо людина була заарештована на попередньому слідстві, то і міра її покарання -- позбавлення волі. Нерідко судді переписують обвинувальний вирок і не піддають перевірці результати слідства. У таких випадках правосуддя має тільки видимість: відсутній критичний, ретельний аналіз, зважена перевірка обставин справи, тобто по суті відбувається фабрикація судових рішень.

7. «Зовнішній прес» або «телефонне право» -- втручання в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними повноваженнями, але не мають до них службового відношення. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і міських державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування.

Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в:

1. неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад, порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого; затягування адвокатом судового процесу шляхом використання різноманітних процесуальних формальностей);

2. невірному уявленню про службовий обов'язок і інтереси служби, що захищаються (наприклад фальсифікація документів під час слідчих дій або повідомлення адвокатом суду помилкових відомостей);

3. використанні застарілих стереотипних підходів до упорядкування робочого плану і його здійснення;

4. застосуванні однотипних засобів спілкування з клієнтами без урахування специфіки справи й індивідуальності особи, яка має потребу в допомозі юриста;

5. «сліпому» слідуванні посадовим інструкціям, що нерідко суперечать закону, незнання самого закону;

6. свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні;

7. некритичному ставленні до висновків колег--учасників розслідування справи (наприклад нігілістичне ставлення слідчого до висновків експерта-криміналіста);

8. порушенні точного і скрупульозного дотримання всіх прав підслідного і підсудного (наприклад відсутність адвоката при затримці або арешті підозрюваного у вчиненні злочину суперечить Кримінально-процесуальному кодексу України);

9. ігноруванні принципу презумпції невинності, що є результатом надмірної самовпевненості, підозрілості й інших негативних психологічних якостей;

10. корумпованості.

Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загартування і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридичній практиці.

Шляхи подолання професійної деформації.

1. Систематичне вдосконалювання професійної діяльності, її основних механізмів, орієнтуючись на сформовану ідеальну модель юриста-фахівця.

2. Введення до переліку критеріїв оцінки роботи юриста-фахівця стану дотримання конституційних прав громадян України.

3. Удосконалення механізму відповідальності за незаконні дії під час реалізації нормативно-правових актів.

4. Запровадження системи щорічної оцінки діяльності кожного юриста-фахівця щодо виконання функціональних обов'язків.

5. Створення системи відбору на керівні посади, коли кожен новий рівень посадових осіб характеризувався б більш високими нормативами культури -- професійно-правової, етичної, психологічної та ін.

6. Інформаційна насиченість новим нормативно-правовим матеріалом і досягненнями юридичної науки і практики під час проходження перепідготовки і підвищення кваліфікації.

7. Періодичне проведення атестації з метою перевірки відповідності займаній посаді, компетентності та професіоналізму.

8. Визначення науково обгрунтованих норм і нормативів службового навантаження і на цій основі встановлення нормативів штатного забезпечення діяльності різних структур юридичної практики.

9. Оснащення необхідними оперативно-технічними засобами.

10. Створення в юридичній практиці єдиної системи попередження корупції.

11. Вироблення особистої несприйнятливості до негативних явищ юридичної практики і викорінювання будь-яких відхилень від норм законів і моралі, оволодіння деонтологічними принципами тощо.

2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста

Екологічна культура юриста -- система екологічних знань, умінь і навичок, що дозволяють реалізувати екологічні права й обов'язки, виступати охоронцем природного навколишнього середовища.

Зміст екологічної культури юриста:

Структура екологічної культури юриста:

1) оволодіння екологічними знаннями (наприклад знаннями про те, що екологічна діяльність виражається через функції: природо-збереження; природовідновлення; природовдосконалювання; захист

Див.: п. 17 «Віденської декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI століття», що прийнята на X Конгресі ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками. Відень, 10--17 квітня 2000 року. мислення юрист правовий екологічний

2)усвідомлення цінності і необхідності екологічних знань; переконаність у необхідності оздоровлення навколишнього природного середовища, попередження і зменшення наслідків, шкідливих для людини і навколишнього середовища;

3)уміння використовувати екологічні знання в професійно-правовій діяльності; участь у системі конкретних екологічних відносин, у діяльності по екологічній безпеці і здатність передбачати наслідки своєї участі в ній.

Екологічна безпека -- стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, природи і держави від реальних або потенційних загроз, створюваних антропогенним або природним впливом на навколишнє середовище, й ін. Забезпечення екологічної безпеки визнано одним з основних зобов'язань держави і напрямків державної політики України в області екології.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України й іншими уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Основні положення нової екологічної політики України, що знайшли відображення в законодавстві² й офіційно прийнятих міжнародних документах, зобов'язані стати основою для юриста-професіо-нала, робота якого має відношення до забезпечення комплексного вирішення проблем збалансованого розвитку економіки і поліпшення стану навколишнього середовища.

Екологічна культура юриста включає знання про те, що рівень безпечного навколишнього середовища (чиста, сприятлива, нешкідлива) у випадку спору про нього встановлюється проведенням екологічної експертизи. При цьому юрист має право (обов'язок -- у випадку діяльності в цій сфері) брати участь у проведенні суспільної екологічної експертизи, розробці і здійсненні заходів щодо охоро-

Основними стали закони про охорону навколишнього природного середовища, охорону атмосферного повітря, охорону і використання тваринного світу, Земельний, Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра й інші акти, що забезпечують природокористування і гласність використання природних ресурсів. Наступний етап у розвитку екологічного законодавства -- його кодифікація з урахуванням відповідних конституційних положень.

Юрист зобов'язаний охороняти право громадянина на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я населення. Законом кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Формування екологічної культури громадян багато в чому залежить від екологічної культури юриста, його професійної діяльності в сфері екологічних відносин між органами державної влади й органами місцевого самоврядування, підприємцями і громадськими об'єднаннями. Його активна позиція по охороні навколишнього середовища правовими засобами впливає на екологічну освіту громадян, виховує в них культуру поводження з природою, технікою, стимулює до реалізації ст. 66 Конституції України, що проголошує: кожний зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні їм збитки. Юрист--працівник екологічних правоохоронних органів, зобов'язаний вимагати від громадян оберігати, охороняти і раціонально використовувати природні багатства; дотримуватися вимог екологічної і пожежної безпеки; не порушувати екологічні і законні інтереси інших суб'єктів; охороняти ліс від пожеж і самовільної вирубки; раціонально використовувати й обробляти свої земельні ділянки й ін. Тобто громадянин не може робити нічого такого, що могло б призвести до знищення екологічних зв'язків і середовища проживання людей у цілому.

Екологічні, як і економічні, проблеми неможливо вирішувати виключно за допомогою кримінальної репресії. Для ефективного їхнього вирішення необхідно користуватися сукупністю всіх засобів впливу, серед яких кримінальна репресія є останнім, застосовуваним після вичерпання інших -- превентивних. Головне -- це невідворотність відповідальності, а не жорстокість покарання. Вона служить застереженням потенційним шкідникам навколишнього середовища. Юрист повинен розуміти, що більш небезпечною для забруднення навколишнього середовища є виробнича діяльність людей, ніж браконьєрські правопорушення громадянина. Важливо вчасно притягати до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, що приймають і виконують управлінські рішення, що спричинюють забруднення навколишнього середовища. Одне із завдань юри-ста-професіонала -- не залишати безкарними позови про відшкодування шкоди навколишньому середовищу. Завжди і скрізь юрист зобов'язаний пам'ятати, що навколишнє середовище є загальнонаціональним благом, що потребує його захисту як виконавця законів держави (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», Водний кодекс України, Закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України» та ін.).

Зрозуміло, юрист України не може використовувати всі інструменти екополітики (їх близько 150), що діють у 30-ти промислово розвинених країнах, які увійшли до Організації з економічного співробітництва і розвитку. Тільки деякі з цих інструментів знайшли закріплення в національних законах. Однак усі вони можуть служити орієнтиром професійної діяльності юриста в сфері екологічної правотворчості і правозастосування.

Специфіка екологічної культури юриста полягає в тому, що вона обумовлена ціннісними уявленнями про об'єктивно існуючу екологічну систему -- навколишнє природне середовище. При цьому в основі цих уявлень повинна знаходитися переконаність у тім, що деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єктивна необхідність і не вимагають нормативно-правового оформлення.

Екологічні права -- можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це права-- на сприятливе навколишнє середовище; охорону здоров'я від впливу небезпечної екологічної обстановки.

Право на життя людини в сприятливих умовах вперше офіційно визнано в Стокгольмській декларації Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища від 16.06.1972 р. Дана формула з необхідними трансформаціями була відбита спочатку в Конституції СРСР 1977 р., а потім у діючих конституціях країн СНД.

ди, заподіяної здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування й ін. Узагальнено екологічні права можна назвати правом людини на екологічну безпеку, яке виключає негативний вплив загроз техногенного або природного характеру на її здоров'я і життя.

Екологічні права є спорідненими з правом на жи/ття, правом на охорону життя. Тому юрист у своїй діяльності повинен неухильно керуватися загальнообов'язковим екологічним і моральним імперативом: «Збиток, заподіяний навколишньому середовищу, рівноцінний збиткові, заподіяному майбутнім поколінням людей». Реалізація екологічних прав неможлива без екологічних обов'язків, а невиконання обов'язків не може не відображатися на ступені і рівні додержання прав.

Екологічні обов'язки -- юридичні необхідності зберігати природне середовище як природне середовище для проживання, і нести відповідальність за недотримання норм, установлених державою. У різних сферах природокористування обов'язки громадян урегульовані з різним ступенем деталізації і конкретизації; від їхнього дотримання багато в чому залежить стан забезпечення відповідних екологічних прав громадян. До обов'язків громадян відноситься насамперед дотримання стандартів -- системи технічних вимог і норм, що регламентують людську діяльність стосовно навколишнього середовища. Стандарти якості навколишнього середовища являють собою встановлені компетентними органами держави науково обґрунтовані і гранично припустимі нормативи стану навколишнього середовища, перевищення яких створює загрозу для людини і самого середовища. Вимоги по охороні навколишнього середовища мають відповідати трьом видам стандартів: загальнотехнічним, стандартам на групу однорідної продукції й стандартам на конкретні види продукції.

Література

1. Мовчан В.С. Етика. Навчальний посібник.К.: Знання 2007.-483 с.

2. Гребеньков Г. В., Фіолевський Д. П. Юридична етика. Навчальний посібник. - К: Алерта, 2004.- 209 c.

3. Жалинский А.Е. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учеб. пособие. - М.: Изд-во БЭК, 1997.

4. Лебедева Н.Г. Этика и психология в работе юриста. - Учебное пособие и практикум. - Алчевск: ДГМИ, 1998. - 127 с.

5. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. -- К., 1999.

Размещено на Allbest.ru