Забезпечення інформаційної безпеки України
Вплив інформаційної зброї на безпеку держави. Телебачення, як спосіб тиску на довідковий простір країни. Роль засобів масової інформації у захищеності повідомної території. Забезпечення надійності повідомлення в інформаційно-телекомунікаційних системах.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.12.2014 |
| Размер файла | 52,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ
2. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ІНФОРМАЦІЮ» ЯК ФУНДАМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
3. ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ
3.1 Поняття інформаційної безпеки
3.2 Вплив інформаційної зброї
4. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
4.1 Телебачення як засіб впливу на інформаційний простір держави
4.2 Інформаційна політика
4.3 Інформаційна інфраструктура
5. ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ЧИ ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА?
5.1 Інформаційні технології
5.2 Інформаційні технології й інформаційна безпека
6. ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
6.1 Концепція національної безпеки України
6.2 Роль засобів масової інформації у безпеці інформаційного простору
6.3 Забезпечення безпеки інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Ми живемо в епоху інформації, про це відомо всім. Тобто, той, хто нею володіє у великій кількості, той має перевагу над своїми конкурентами в бізнесі, політиці, суспільстві. Той, в кінці кінців, має більше прав на “ свободу слова”. Цю тезу також можна використати і по відношенню до міждержавних інформаційних відносин. І вже той, хто має монополію на інформацію, той контролює масову свідомість суспільства. Тобто, по суті стає його духовним повелителем.
Вихід України, як незалежної держави, на світовий ринок ставить відповідні вимоги до забезпечення зберігання державної та комерційної таємниці науково-технічного, технологічного та промислового характеру. Незначні порушення нормального функціонування комп'ютерів можуть нанести суттєвого збитку найбільш уразливим системам управління у таких критичних галузях, як оборона, енергетика, транспорт, фінанси. Однак дійсною національною проблемою є не випадкові збої комп'ютерів, а небезпека спеціального цілеспрямованого впливу на інформаційні ресурси. Військовими аналітиками США підкреслюється, що збиток економіці держави від порушення функціонування обчислювальних систем у структурах державного управління та фінансових підприємствах можна порівнювати за наслідками тільки із застосуванням ядерної зброї.
Необхідно нагадати про захист національних інформаційних ресурсів та зберігання конфіденційності інформаційного обміну по світових відкритих мережах. Ймовірно, що на цій підставі можливе виникнення політичної та економічної конфронтації держав, нових криз у міжнародних відносинах, адже це питання стосується інформаційної безпеки . Отож інформаційна війна та інформаційна зброя опинилися в центрі уваги.
Актуальність дослідження. Із визначенням України як незалежної держави, що орієнтована на самоствердження і розвиток демократичним шляхом, з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної інформаційної безпеки.
Предметом дослідження курсової роботи є інформаційний простір; інформаційна безпека, її інфраструктура та концепція інформаційної безпеки України, а також їх вплив на національну безпеку держави. Об'єктом дослідження є інструмент впливу на формування інформаційної політики в концепції національної безпеки держави.
Основною метою курсової роботи є вивчення понять інформаційної безпеки держави, її компонентів; інформаційної зброї, її дії та протидії; основ інформаційної безпеки України та її забезпечення; ролі засобів масової інформації у формуванні незалежного інформаційного простору; забезпечення інформаційної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах.
1. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ
Останнім часом у нас в Україні, та й не тільки в нас, досить активно обговорюються питання, пов'язані з інформаційною сферою -- це стосується і засобів масової інформації, і систем зв'язку, і глобальних інформаційних систем, типу Інтернет, і багато чого іншого. Сьогодні існує нагальна потреба в удосконалюванні законодавчого регулювання відносин в інформаційній сфері. Не піддаючи сумніву сам факт необхідності такого регулювання, хотілося б висловити деякі думки з приводу обґрунтованості підходу, запропонованого авторами законопроекту «Інформаційний суверенітет і інформаційна безпека України». Дуже важливо дати чіткі концептуальні визначення: національного інформаційного простору України, інформаційного суверенітету, інформаційної безпеки України, інформаційної інфраструктури. Саме визначення, будучи системоутворюючим фактором (особливо в області законодавчого регулювання), відіграють важливу роль у розумінні вихідних посилок, що лежать в основі подальшої побудови закону.
У літературі під національним інформаційним простором України іноді розуміється деяка «упорядкована по розміщенню, інфраструктурі і взаємодії, багатокомпонентна система об'єктів і суб'єктів інформаційної діяльності». Отож, якщо врахувати, що інформаційна діяльність у цілому полягає в зборі, збереженні, обробці і поширенні будь-якої інформації, то до суб'єктів варто віднести всю сукупність фізичних і юридичних осіб, формальних і неформальних громадських організацій, що стихійно з'являються і розпадаються, груп людей і т.п . Про яку упорядкованість може йти мова?! Подібне «метафізичне» визначення, крім всього іншого, не дозволить, наприклад, враховувати інформаційний вплив закордонних джерел інформації, вирішувати багато проблем і аспектів трансграничного телебачення. Добре відомо, що переважна більшість інформаційних взаємин взагалі не підлягають правовому регулюванню. Кожний з нас приведе масу подібних прикладів: від побутового спілкування до політичних дискусій. Але автори законопроекту, поширюючи інформаційний суверенітет на весь національний інформаційний простір України, пропонують поширити державне регулювання інформаційної діяльності і права доступу до інформації на всіх суб'єктів у всій Україні, -- що не дуже сполучається з демократичними перетвореннями, що відбуваються в країні. Можна було б вважати це деякою опискою, непорозумінням, що знайшло відображення тільки в одній нормі, але аналіз усього документу свідчить про зворотність.
Висловлю парадоксальну думку -- авторів такого визначення не можна звинувачувати в антидемократичних настроях. Насправді вони виявилися заручниками свого підходу, в основу якого покладене поняття «інформаційний суверенітет». А «будували» це поняття (а звідси і весь законопроект) за аналогією з територіальним суверенітетом. Але в часи демократизації, найширшого впровадження сучасних інформаційних технологій дуже проблематично говорити про інформаційний суверенітет у змісті територіального, тобто -- у змісті недоторканності кордонів, неприпустимості домагань на територію і т.п. Але що ж робити? Адже насправді існує цілий комплекс інформаційних погроз, починаючи від відсутності чіткої, яскравої ідентифікації України у світовому інформаційному просторі і закінчуючи проблемами несанкціонованого розголошення персональних даних наших громадян. А реалізація цих погроз завдає шкоди і громадянам, і державі, і суспільству в цілому. Тоді про це і треба говорити -- про інформаційну безпеку громадян, суспільства і держави. Саме відносини, пов'язані з забезпеченням інформаційної безпеки, як гранично важливі сьогодні для суспільства і держави, і мають потребу в найшвидшій законодавчій регламентації. Насамперед, мова йде про забезпечення законодавчого захисту прав і інтересів усіх суб'єктів інформаційних відносин. Грамотно формулюючи комплекс погроз, обґрунтовано визначаючи пріоритети, можна з позицій забезпечення інформаційної безпеки гармонійно вирішити позначені в запропонованому законопроекті проблеми й уникнути при цьому зайвих державній регламентацій. У демократичному суспільстві повинен панувати один з концептуальних принципів -- усі суб'єкти інформаційної діяльності повинні мати право на одержання повної, достовірної, своєчасної інформації.
Кілька слів про інформаційний простір. Коли ми говоримо про водний чи повітряний простір, те самим природним чином маємо на увазі деяке середовище, заповнене відповідно водою чи повітрям. Використовуючи цю аналогію, одержимо наступне визначення: інформаційний простір -- це середовище, у якому здійснюється формування, збір, збереження і поширення інформації. А інформаційний простір України -- це те, на яке поширюється її юрисдикція. Очевидні переваги такого визначення інформаційного простору. Воно охоплює усі види суб'єктів, як нині відомі, так і ті які з'являться в майбутньому, а також будь-яку інформацію в будь-якому виді. Сьогодні інформаційна сфера, як жодна інша, розвивається гранично динамічно і, в основному, на засадах самоорганізації. Технічний прогрес каталізує поява все нових і нових організаційних форм інформаційної взаємодії. Тому таке визначення інформаційного простору не зажадає перманентної корекції закону. Крім того, воно дозволяє природним образом охопити як єдине ціле й інформаційні ресурси, і інформаційну інфраструктуру, і навіть такий природний ресурс, як частотний.
2. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ІНФОРМАЦІЮ» ЯК ФУНДАМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
Після здобуття Україною незалежності постало питання її інформаційного суверенітету. І розуміючи, що інформаційна складова є дуже важливою для повної незалежності країни ще у 1992 році було ухвалено Закон України “Про інформацію”. В загальних положеннях цього закону викладено основні концептуальні питання щодо законодавчого трактування таких основоположних питань в інформаційній сфері, як право громадян на інформацію, викладено мету і задачі Закону, дано визначення інформації та зазначено основні принципи інформаційних відносин та ін. Також тут вказуються суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин. Витяг з загальних положень Закону України “Про інформацію” наводиться нижче:
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про інформацію
Дійсний Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України й Акті проголошення її незалежності, Закон затверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в області інформації.
3. ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ
3.1 Поняття інформаційної безпеки
Отже, інформаційна безпека держави та правові механізми її забезпечення починають відігравати основну роль у сучасному світі, гідне місце у якому прагне зайняти й Україна. Ми декларуємо пріоритет захисту права громадян, суспільства і держави в інформаційному просторі України. І вважаємо, що воно може бути реалізоване тільки тоді, коли буде забезпечена інформаційна безпека кожного з названої тріади . Тоді -- що ж таке «інформаційна безпека»? Інформаційна безпека -- це такий стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якому зводиться до мінімуму нанесення збитків через неповноту, несвоєчасність і невірогідність інформації чи негативного інформаційного впливу, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціоноване поширення інформації. Таким чином, якщо наноситься збиток у результаті недосконалості інформаційних взаємин, використання неякісної інформації і т.п., то це свідчить про порушення чиїхось прав і інтересів, про зниження інформаційної безпеки. Таке визначення дозволяє самим природним чином розглядати як невирішені проблеми інформаційної безпеки у наступному:
недосконалість інформаційної політики і політики інформаційної безпеки держави;
недосконалість нормативно-правової бази в області інформаційних відносин і інформаційної безпеки;
нерозвиненість інформаційної інфраструктури держави;
введення іноземними державами обмежень стосовно України на поширення інформації й одержання нових інформаційних технологій;
протиправну діяльність посадових осіб, різних формувань і груп у сфері інформаційних інтересів громадян і держави;
недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки;
можливість виникнення позаштатних, непередбачених ситуацій у системах, процесах, що базуються на використанні інформаційних технологій і т.п.
Доступ до інформації є важливою частиною для сучасної людини. Сучасне суспільство у будь-якій державі просто не може жити без новин, що отримують з газет, журналів, радіо, телебачення, глобальної мережі Інтернет.
Найбільш залежною нинішня людина стала від телебачення, без якого не може прожити і дня. Звідки у телебачення така сила в маніпулюванні свідомості людини. Відповідь на це питання дає політолог С. Кара-Мурза : “Перша важлива властивість телебачення - його “заспокоюючий ефект”, що забезпечує пасивність сприйняття. Ваш мозок працює у ні до чого не забов'язуючому напрямку ”.
У міжнародній інформаційній політиці телебачення стало головним засобом проникнення США (перш за все, хоча й не тільки) в інформаційне середовище інших країн з метою впливу на суспільну свідомість у своїх інтересах. Нові технічні засоби та нові принципи міжнародного права ускладнюють створення “залізних завісів” для захисту своїх громадян. Ось як дослідник Г. Шиллер оцінює такий постулат : “Для успішного проникнення держава, що хоче зайняти панівне становище, повинна захопити засоби масової інформації” .
3.2 Вплив інформаційної зброї
До інформаційної зброї належать засоби знищення, перекручення або розкрадання інформаційних масивів; засоби подолання систем захисту; засоби обмеження законних користувачів; засоби дезорганізації роботи технічних пристроїв, комп'ютерних систем.
В розвинутих країнах інформаційна зброя стала однією з головних складових військового потенціалу, яка дозволяє перемагати у локальних конфліктах чи розв'язувати військові конфлікти зовсім без використання збройних сил. Не дивно, що у стратегії національної безпеки США для нового століття інформаційна війна розглядається серед головних загроз національним інтересам США.
Але багато чого залежить від рівня технічної оснащеності країн та рівня їх інформатизації. Наприклад, для середнього американця комп'ютер обійдеться в розмірі місячної зарплати, а робітнику з Бангладеш прийдеться заробляти на нього 8 років. Комп'ютер за 500 доларів в Україні зі середньою заробітною платою в 280-300 гривень можна придбати за півтора роки але не витрачаючи при цьому гроші на харчування! Рівень доступу до глобальної мережі гранично нерівномірний в сьогоднішньому світі. В деяких країнах Африки ціна доступу в Інтернет - 100 доларів США, в самих Сполучених Штатах - 10, в Україні - в середньому 30 доларів.
В одній чверті країн до сих пір немає хоча б одного телефону на 100 чоловік. Можна тільки гадати, яким чином цих країн отримують інформацію і наскільки вона достовірна. Однак вони не так піддані маніпуляції, як людина заходу, що звикла до обов'язкової подачі новин. З приходом нового століття стає більш ясним той факт, що в ньому головним джерелом інформації, формою зв'язку, а також ареною інформаційних битв стане якраз Інтернет, що набирає все більшу кількість своїх користувачів. Так, щоб завоювати 50-ти мільйонну аудиторію радіо знадобилося 38 років, телебаченню - 13, Інтернет - всього 4 роки. Якщо в 1998 році в світі нараховувалося 143 мільйони користувачів Інтернет, то в 2001 році “всесвітнім павутинням” користувалося вже 700 мільйонів чоловік. Сухі цифри кажуть самі за себе.
З появою транснаціональних корпорацій міжнародні конфлікти в значній мірі переміщуються з рівня боротьби між країнами за територіальні володіння на рівень боротьби компаній за долю на міжнародних ринках.
Компанії України, вийшовши на міжнародні ринки, стали реальними конкурентами багатьох “капіталістичних акул” Заходу. Тому останні за допомогою міжнародних організацій та свого лобі в пресі здійснюють спроби витіснити перших зі світових ринків, іноді не обмежуючись політичними ярликами, якими наділяються країни-суперниці (наприклад, “країна, що не позбавилась тоталітарного минулого” та ін.).
Перед підписанням контрактів українськими підприємствами на поставку зброї чи надання військово-технічних послуг в зарубіжних засобах масової інформації раптом починаються масові компанії по звинуваченню України в поставках зброї в "гарячі точки“: танки та літаки в Уганду, гелікоптери та стрілецьку зброю в Сьєра-Леоне, літаки - Уніта, систему протиповітряної оборони “Кольчуга” - в Ірак. Так, для прикладу, арабський щоденник “А-Шарк аль-Арсват” стверджує, що США активно слідкують за каналом витікання урану та плутонію з України. За даними арабської газети, радіоактивні матеріали проходять через територію Болгарії та Туреччини. Американці дізналися про існування цього каналу після арешту болгарською владою турецького громадянина, що був затриманий при перетині кордону з радіоактивними матеріалами. Як повідомило болгарське джерело газеті, що радіоактивна речовина придатна для виготовлення атомної зброї та має російське походження.
Цією статтею, по суті, наноситься удар по престижу торгівельним суперникам Сполучених Штатів - як “головному ворогу демократії” - Іраку, так і “не зовсім благонадійним” - Болгарії, Україні, Росії. А арабська газета є прикриттям економічних інтересів США, так як останні фактично контролюють хазяїв щоденника - нафтократів Аравії.
Програш в тій чи іншій інформаційній війні дорого коштує Україні. Для прикладу, потужна інформаційна кампанія серед країн-покупців зброї, що була направлена проти українських товарів, коштувала Україні того, що в 2000 році Україна продала озброєнь на 400-500 мільйонів доларів, що зовсім не задовольняє українських виробників зброї. Разом з тим, за даними видання Janes Defence Weekly, експорт з Росії озброєнь в 2000 році складав 4,15 мільярди доларів, що на 22 проценти більше, ніж в 1999 році. Таке зростання російського експорту зумовлене потужною пропагандистською кампанією “Россвооружения”. Однак проти України зарубіжними засобами масової інформації ведеться війна не тільки в області вітчизняного ВПК. Наприклад, для американських виробників компакт-дисків, що є монополістами на світовому ринку, українські конкуренти стали просто "більмом на оці". Цинічно заявляючи про “порушення їх прав українськими виробниками”, вони оголосили останнім явно жорстку інформаційну війну. Під лозунгом боротьби з піратством в сфері інтелектуальної власності робиться все, щоб не впустити українського товаровиробника на міжнародні ринки.
До інформаційної зброї належать :
засоби знищення, перекручення або розкрадання інформаційних масивів;
засоби подолання систем захисту;
засоби обмеження доступу законних користувачів;
засоби дезорганізації роботи технічних пристроїв, комп'ютерних систем.
До атакуючої інформаційної зброї належать :
комп'ютерні віруси, які мають можливість розмножуватися, впроваджуватися у програми, передаватися по лініях зв'язку, мережах передавання даних, виводити з дії системи управління і т.п.;
“логічні бомби” - програмно закладені пристрої, які заздалегідь впроваджують у інформаційно-керуючі центри військової або громадської інфраструктури, щоб по сигналу або в установлений час привести їх у дію;
засоби продавлення інформаційного обміну у телекомунікаційних мережах;
фальсифікація інформації у каналах державного та військового управління;
засоби нейтралізації тестових програм;
різного роду помилки, цілеспрямовано введені у програмне забезпечення об'єкту.
В парламенті та уряді України досить довго йдуть дебати відносно визначення поняття “інформаційна загроза” і методів захисту держави від неї. І ось якої сформульованості цього поняття дотримуються представники Департаменту Спеціальних Телекомунікаційних Систем і Захисту Інформації Служби Безпеки України.
Під поняттям “інформаційна загроза” мається на увазі :
руйнування національного інформаційного простору;
нав'язування особистості, суспільству (шляхом інформаційного впливу на свідомість, підсвідомість) очікуваних для іншої сторони рішень у життєво важливих сферах суспільної та державної діяльності;
використання ЗМІ з позицій, які суперечать інтересам громадян, організацій і держави, маніпулювання інформацією (дезінформація, приховування або спотворення інформації);
витік інформації, яка містить державну або іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації;
розв'язання інформаційного протистояння (розповсюдження комп'ютерних “вірусів”, встановлення програмних і апаратних засобів та ін. ), нав'язування фальшивої інформації і т.п.
Один з батьків “холодної війни” Джон Фостер Даллес у свій час сказав : “Якщо б я повинен був обрати принцип зовнішньої політики і ніякий інший, я проголосив би таким принципом вільний потік інформації”. Вже не один рік не вщухають дискусії фахівців щодо нинішніх тенденцій розвитку інформаційно-психологічних технологій, за допомогою яких ворогуючі сторони борються одна з одною в тому чи іншому збройному протистоянні. При цьому зазвичай розглядаються конкретні приклади останніх регіональних конфліктів, коли трапляються випадки як вдалого, так і не зовсім застосування так званої інформаційної зброї.
При аналізі вищезазначених загроз потрібно враховувати ряд факторів. Якщо ще донедавна такі поняття, як інформаційна війна відносилися тільки до військово-політичної сфери, їхні механізми розпочинали діяти лише в передкризовий та кризовий (воєнний) періоди, то тепер зроблено кроки в бік усвідомлення необхідності впровадження системи постійного пропагандистського впливу чи психологічної боротьби [41, 58]. Можна навести приклад, яких зараз активно обговорюється в засобах масової інформації, щодо продажу Україною Іраку радарної системи протиповітряної оборони “Кольчуга”.
4. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
4.1 Телебачення як засіб впливу на інформаційний простір держави
В міжнародній політиці телебачення стало головним засобом проникнення США (і не тільки) в інформаційний простір інших країн з метою впливу на суспільну свідомість в своїх інтересах. Нові технічні засоби і нові принципи міжнародного права ускладнюють створення “залізних завіс” для захисту свідомості своїх громадян.
Цікаво, що ряд політиків та вчених країн Латинської Америки підкреслюють, що, наприклад, американізація їх ЗМІ проходить не стільки в результаті “вторгнення”, скільки за ініціативою правлячих класів самої країни. Ці класи прагнуть “увійти в цивілізацію”, і необхідною умовою для цього є підрив національної культури, яка завжди цьому опирається.
Технічна якість американських програм, значні зусилля психологів по їх “підготовці до смаку та комплексів конкретного глядача” роблять їх ходовим товаром, так що “людина маси” всіх країн світу сьогодні буде вважати себе обділеною та пригніченою, якщо б раптом її відлучать від доступу цієї телепродукції. Користуючись цим, ті ж США добиваються укладання угод, за якими продукція, що експортується, йде в “пакеті” - без права відбору. Таким чином, країни-імпортери не мають можливості відсіювати повідомлення з сильним маніпулятивним впливом і іноді навіть з впливом, який м'яко кажучи, суперечить інтересам країни. Про масштаби експорту можна судити хоча б по Латинській Америці, в країни якої США поставляють по 150 тисяч програм щорічно. Ці програми складають 40-90 процентів національного телебачення (достатньо сказати, що об'єм інформаційних повідомлень про життя США набагато перевищує об'єм інформаційних повідомлень про життя самої країни). Як наслідки такої інформаційної експансії руйнуються національна культура та традиції, країна несе великі матеріальні та духовні збитки, уряд досить швидко може втратити довіру, якщо на це натякнуть улюблені ТВ.
Одним з самих досконалих засобів інформаційних війн для Заходу є, для прикладу, дітище телемагната Теда Тернера - телекомпанія Сі-Ен-Ен, яка зробила істинну революцію в постановці блоку новин. Програми гранично спрощені і складені таким чином, що обиватель не сумнівається в достовірності і правильності поданої йому інформації. При цьому новини подаються супероперативно, істотно випереджаючи в часі інші телекомпанії. Кажуть, що про події компанії американських військ в Гаїті в 1995 році президент США першим дізнавався не від генералів, а з блоку новин Сі-Ен-Ен. Ця компанія обрушує на глядача шквал інформації, в шумі новин непомітно подає потрібне трактування події, так що який-небудь пересічний бразильський громадянин не має ні хвилини на роздуми - приходиться проковтнути черговий пакет “сенсацій”. Якщо ж виважено приглянутись до такої подачі інформації, то все стане зрозумілим.
Здобуття Україною незалежності потребує досконалого вивчення саме питань інформаційної безпеки та протидії маніпулятивному впливу в інформаційному просторі для ефективного функціонування держави.
4.2 Інформаційна політика
Видима, відсутність чіткої, науково обґрунтованої інформаційної політики в державі (наслідком чого є недосконалість нормативно-правової бази) і привело до того, майже критичного стану засобів масової інформації, що ми зараз спостерігаємо. Освітній і культурний рівень населення в нашій країні дуже високий. Пряме свідчення тому -- найвища концентрація в Україні, із усіх країн колишнього Союзу, високотехнологічних виробництв, науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. При цьому, аналіз багатьох українських ЗМІ показує, що їхній зміст не відповідає потребам наших громадян. Невисокий професійний і художній рівень, низька інформативна якість великої кількості матеріалів приводять до декількох негативних наслідків. По-перше, не задовольняються інформаційні потреби наших громадян у результаті діяльності вітчизняних засобів масової інформації. Тому, по-друге, як джерела інформації використовуються більш професійні засоби масової інформації закордонного походження. На тлі необхідності національного і державного відродження останній фактор є досить загрозливим.
Тональність і емоційне фарбування більшості публікацій і передач приводять до думки про те, що в силу тих чи інших причин відбувається різко негативне соціально-психологічне орієнтування населення. Гранично важко займатися творчою діяльністю, бути просто оптимістом в умовах щоденного тиску потоку інформації про те, що в нас усі погано, що ми -- народ без національної ідеї, що в нас загублені сімейні і людські цінності, що ми останні чи передостанні в різних рейтингах і т.д. і т.п. Ніхто не говорить, що не треба писати про недоліки. Це необхідно робити. Але адже якщо Ваша дитина упала і забруднила коліно, то можна сказати - «вічно ти падаєш, на тебе не знайдеш чистих речей, невдаха». Але ж можна і по іншому -- «не вдарився?, добре, що не всі штанці забруднив, наступного разу будь обережний». Психологи скажуть, що другий варіант для майбутності дитини є більш прийнятним. Але ж ми говоримо про майбутнє народу України. Чи варто забороняти негативну інформацію? Однозначної відповіді немає. Необхідно створити такі умови, які сприяли б появі високомистецьких, правдивих, гуманістичних публікацій і передач. І ці умови можуть бути створені, насамперед, шляхом розробки відповідних нормативно-правових актів, за рахунок здійснення відповідної політики державними органами і громадськими організаціями. Тільки таким шляхом можна вирішувати і мовну проблему. Лише поява великої кількості тіле-радіопередач, книг, статей українською мовою, які б несли великий естетичний і моральний заряд, мали велику інформаційну цінність, дозволило б м'яко, без примусу повернути в рідне мовне середовище багатьох українців. Але і дія правових умов також повинна бути м'якою, ненасильницькою, що зацікавлює. У країні існує більш п'яти тисяч періодичних видань. Не маючи повних статистичних даних, зробимо простий розрахунок. Сьогодні в середньому кожна родина купує одну-дві чи газет журнал. Більшого не дозволяє ні середня заробітна плата, ні середня річна вартість видання. Отже, середній тираж чи газети журналу, виходячи з населення нашої країни і кількості періодичних видань -- 3-4 тис. екземплярів. Фахівці затверджують, що рентабельної газета може бути лише при обсязі тиражу 100 тис. Періодичні видання з таким тиражем у нас є, але їхньої одиниці. Висновок: більшість періодичних видань є дотаційними. А це значить, що порушується один з головних принципів засобів масової інформації, що говорить, що зміст ЗМІ повинний визначатися попитом читача, а не бажанням видавця. Тому деякі газети зараз друкуються поза залежністю від того, чи відповідає їхній зміст інтересам чи читача ні, є на них читацький чи попит ні. Штучно занижуючи ціни, видавці впроваджують газети в читацьке середовище, фактично нав'язуючи суспільству несмак, «чернуху» і інший неякісний інформаційний продукт. При цьому, звичайно, варто пам'ятати і про рекламу як зворотній стороні цього інтересу.
Прозорість фінансування ЗМІ, обмеження частки притягнутих засобів від неосновної діяльності чи сторонніх організацій, можливо, змогли б створити умови, про які говорилося вище. Крім того, необхідно створити умови для підвищення якості підготовки кадрів для засобів масової інформації (що однаково стосується як технічних, так і творчих спеціальностей). Необхідно створювати корпоративні об'єднання не тільки для захисту прав і інтересів журналістів, але і для їхнього самоочищення від тих, хто порушив моральні й етичні норми поводження журналіста, що, до речі, треба ще і досить чітко позначити з урахуванням особливостей ментальності нашого суспільства.
4.3 Інформаційна інфраструктура
Реалізація права на доступ до інформації з різних джерел можлива тільки при розвинутій інформаційній інфраструктурі. Під нею варто розуміти єдність наступних систем: виробництва і доставки інформаційних продуктів до споживача; виробництва засобів виробництва інформаційних продуктів і їхньої доставки; виробництва інформаційних технологій; нагромадження і збереження інформаційних продуктів, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і, нарешті, підготовки кадрів. Що означає удосконалювання інформаційної інфраструктури? Візьмемо, наприклад, один з елементів системи виробництва інформаційних продуктів -- телебачення. Існує думка, що наші телевізійні журналісти суцільно і поруч готують замовлені матеріали в угоду тим чи іншим силам. Смію затверджувати -- усі без винятку журналісти суб'єктивні. Суб'єктивні в силу умов свого виховання, утворення, світогляду й умов життя. Самі умови нинішнього життя дають підстави для підозр в особливої спрямованості цієї суб'єктивності, причому не тільки окремих журналістів, а цілих редакцій і навіть телеканалів. Який же вихід? Вихід у створенні умов, що: (а) чи виключали, принаймні, різко послабляли б фінансову залежність телередакцій чи телеканалів від конкретних чи облич організацій; (б) робили б прозорими фінансові схеми забезпечення діяльності телеорганізацій; (в) робили б морально і матеріально невигідним виготовлення і поширення свідомо перекрученої інформації (мова йде про репутацію).
5. ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ЧИ ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА?
Західні експерти радять нам переходити до реалізації моделі так званого публічно-правового телебачення як засобу досягнення фінансової незалежності. Суть його зводиться до того, що канал, що інформує населення, фінансується в основному за рахунок збору абонементної плати з телеглядачів. Так, напевно, це один з ефективних шляхів рішення проблеми фінансової незалежності телеканалу, але давайте міркувати. При сучасних вимогах до відеоряду, до інформаційної насиченості матеріалу, до оперативності його подачі порівняємо вартість змісту телеканала в Україні з аналогічними витратами на Заході. Допустимо, що на якісь два однакових гіпотетичних канали в Україні і на Заході приходиться однакова кількість телеглядачів. Питання -- як співвідноситься середня заробітна плата в нас і там? Видимо, необхідність у подальших міркуваннях у відношенні можливої долі в Україні публічно-правового телебачення в даний час поки відпадає. Можна почути заперечення -- що Ви там говорите про фінансову залежність? Адже є CNN! Власник -- одна людина! Так, це так. Але це просто граничний випадок третьої умови. Це репутація, зведена в абсолют. Незалежність і об'єктивність -- принципи діяльності цієї телекомпанії і всіх її співробітників, і цей основний зміст їхньої репутації. Один із прийомів досягнення цієї мети в CNN -- це не стільки авторський (журналістський) коментар події, що відбувається, (до речі, досить сухий, що носить документальний характер), скільки представлення думки різних людей, що мають і не мають відношення до події. У такий спосіб глядачу надається інформація і спектр думок, а висновки робить він сам! У нас на телебаченні не багато хто «грішить» таким прийомом. Як правило, він застосовується при висвітленні парламентських подій.
Відбувається швидке опитування ряду депутатів, що представляють різні політичні плини і формування. Глядач має можливість динамічно одержати зріз думок, але не завжди встигає сформулювати своє. Найчастіше журналіст уже встигає це зробити за нього. Чому це буває найчастіше саме при висвітленні роботи парламенту? Видимо, усі просто -- усі цікавлячі обличчя в момент підготовки матеріалу зібрані під одним дахом і їх досить просто відзняти. А з іншого боку, депутат -- це публічний політик, він не цурається камери і з задоволенням висловлює свою точку зору. До речі, цікава деталь. У ході дискусії з проблем телебачення з французькими фахівцями, вони наше слово «інформація» сприймали як «новини». Може бути, це був такий переклад, а може бути, у цьому закладений більший зміст? Як би те ні було, а телебачення в Україні повинне грати свою соціальну роль і бути не засобом маніпулювання свідомістю населення, а засобом його інформування. Необхідно створити такі умови в країні, які б сприяли появі реально незалежного, об'єктивного телебачення. Телебачення, що не служило би засобом зведення рахунків і засобом формування думки населення. До речі, було б корисним, прийняти в парламенті закон під умовною назвою «Право сказати слово останнім». Ідея цього закону полягає в наступному. Якщо тільки в засобі масової інформації ( чи друкованому, чи електронному) буде йти мова про непорядний, на думку автора, учинках деякої персони, то цій персоні в обов'язковому порядку повинна пропонуватися можливість висловити свою думку, що повинне міститися поруч із критичним чи матеріалом за ним. Напевно, подібний закон істотно скоротив би кількість так званих «викривальних» публікацій. Для забезпечення права суб'єктів інформаційної діяльності на своєчасне одержання достовірної, повної інформації необхідне створення в країні широкодоступної, широко функціонуючої (з погляду сучасних споживчих якостей), надійно функціонуючої системи зв'язку.
Відсутність такої сьогодні приводить до того, що багато хто з нас гають час, нерви, нарешті, гроші через те, що чогось вчасно чи не довідалися щось не встигли повідомити. Не говорячи вже про державу. Іншими словами, через недосконалість систем зв'язку суб'єктам інформаційної діяльності постійно наноситься той чи інший збиток. Отже, проблема створення сучасної системи зв'язку в країні -- це проблема інформаційної безпеки. Безсумнівно, до інформаційної безпеки однозначно відносяться і проблема живучості системи зв'язку в державі за умови застосування різнорідних закордонних зв'язних і телекомунікаційних технологій, і проблема оптимальної побудови мережі зв'язку в країні. Система зв'язку виявляється необхідною, але не достатньою умовою для можливості реалізації права громадян на інформацію. Не до всього інформаційного ресурсу, наприклад, Центральної наукової бібліотеки ім. інформаційний безпека телебачення захищеність
Вернадського (і не тільки цієї бібліотеки) можна здійснити дистанційний доступ за допомогою сучасних інформаційних технологій. З заздрістю довідаєшся, що переважна більшість західних університетів, бібліотек, інших інформаційних джерел дають можливість своїм абонентам знайомитися зі своїми інформаційними ресурсами в електронному виді за допомогою комп'ютерних мереж, у т.ч. глобальних, типу Інтернет. У нас вже з'являються організації, що готові надавати таку можливість, але це -- крапля в морі. Необхідна величезна, кропітка робота по підготовці відповідним чином інформаційних ресурсів інститутів, установ, бібліотек, музеїв, архівів і т.п., щоб здійснити можливість дистанційного доступу до них за допомогою сучасних інформаційних технологій.
Інформаційний ресурс у державі повинний мати статус стратегічного з усіма наслідками, що звідси випливають, для його поповнення і збереження. Для цього потрібно почати планомірне створення Національної системи інформаційних ресурсів шляхом поступового перетворення різноманітних інформаційних продуктів у вид, зручний для електронного використання, збереження і передачі. По суті справи, це повинен бути розподілений банк даних і знань по різних галузях виробництва, науки, культури, утворення і т.д. Для того, щоб мати в майбутньому можливість орієнтуватися в цьому морі інформаційних ресурсів, із самого початку треба організувати централізовану реєстрацію місця перебування конкретних інформаційних продуктів.
5.1 Інформаційні технології
Не менш важливим для підвищення інформаційної безпеки є найширше впровадження сучасних інформаційних технологій. Зараз немає обмежень на ввіз новітніх технологій і комп'ютерної техніки, нам доступні практично всі останні досягнення в цій області. Але практичне їхнє впровадження здатне створити деякі колізії.
Обговорення проблеми, що почалося, впровадження в нашій країні електронної комерції має дуже актуальне значення не тільки з позицій інформаційної безпеки, але і з економічної. Особливо, з урахуванням наявних ініціатив про безмитність такої комерції, що висуваються з метою стимулювання розвитку цього, безумовно, прогресивного способу ведення бізнесу. Уявимо собі, що може відбутися, якщо сьогодні дати можливість електронної комерції, у її найпростішої частини -- торгівлі, проникнути на наш ринок.
В електронній комерції продавець несе великі витрати: він вкладає кошти в розробку відповідної інформаційної технології, інфраструктури і багато чого іншого. Тільки так можна втягнути в процес електронної комерції покупця, з найменшими з його, покупця, сторони витратами і максимальними для нього зручностями. Оскільки Захід почав впровадження електронної комерції кілька років назад, те там велика кількість виробників і, звичайно, ще більша кількість торгуючих організацій уже зараз мають можливість переходити на таку технологію. Для споживача, покупця досить мати комп'ютер і можливість приєднання до мережі Інтернет, що вже зараз в Україні не представляє проблем. Отже, «перерізали стрічечку» і в Україні почалася міжнародна електронна комерція. Усі ми одержуємо можливість не виходячи з будинку «відвідати» за допомогою комп'ютерних мереж усі відомі великі супермаркети, вибрати в них товар, оплатити його, указати, куди і коли його доставити, а потім очікувати дзвоника в двері. І це нам практично нічого не буде коштувати (звичайно, мається на увазі не товар, а процес покупки). Але це означає, що в умовах тотальної неготовності вітчизняних виробників товарів і послуг до застосування сучасних інформаційних технологій введення електронної комерції приведе до додаткового відтоку капіталу за рубіж, до падіння обсягів виробництва усередині країни.
Звичайно, електронну комерцію, як і сам процес інформатизації, не зупинити. Навпроти, її введення необхідно максимально інтенсифікувати -- і за рахунок усілякого розвитку інформаційної інфраструктури в державі, і відповідних інформаційних технологій, і забезпечення відповідних правових умов. Але, відкривати «границі» можна тільки тоді, коли в нас у країні електронна комерція буде досить розвита.
5.2 Інформаційні технології й інформаційна безпека
Ми вже відзначали, що точна оцінка кількості громадян, що використовують в Україні ресурси Internet, ускладнена в силу специфіки розвитку в нас ринкових відносин. Оціночно, сьогодні в Україні постійними користувачами Internet є 100 - 120 тис. клієнтів. (до речі, у Росії за оцінками багатьох дослідницьких компаній за станом на кінець 1998 року було від 800 тис. до 1 млн. користувачів).
В сучасних умовах, коли на основі використання комп'ютерних мереж побудовані загальнодержавні системи керування енергетикою, транспортом, банківською системою, гранично важливим є питання безпечного функціонування цих інформаційних технологій. Подібні глобальні інформаційні технології керування являють собою надскладний конгломерат програмних, апаратно-програмних рішень, комп'ютерної і телекомунікаційної техніки. Ця технічна система живе своєю відособленою «життям», функціонує у відповідності з надскладними «правилами поведінки». Можливе порушення цих правил може привести до самих непередбачених наслідків. Тому інформаційні технології, що використовуються при керуванні загальнодержавними чи процесами небезпечними технологіями, повинні відповідати вимозі інформаційної безпеки, що полягає в тім, що самі інформаційні технології не можуть мати режимів функціонування, що приводять до збитку навколишньому чи середовищу населенню. Проблема побудови загальнодержавних комп'ютерних мереж самим безпосередньо пов'язана з проблематикою інформаційної безпеки. Дійсно, сьогодні комп'ютерні мережі -- це вже не питання технологій, а питання забезпечення ефективності реалізації найважливіших функцій держави.
Сьогодні неможливо планувати бюджет держави, не маючи вчасно достовірної і повної інформації про виробників і виробництво, про продукцію і ресурси, про працюючі і пенсіонерів, і т.д. А такі дані неможливо мати без сучасних інформаційно-аналітичних комп'ютерних систем. В даний час практично всі сфери діяльності в державі (від забезпечення державної безпеки й охорони здоров'я -- до освіти та культури) мають потребу в побудові таких систем. При цьому, усі ці інформаційно-аналітичні комп'ютерні системи повинні вміти «спілкуватися» між собою, підтримувати роботу одна одної; крім того, вони повинні бути побудовані раціонально, без зайвого дублювання інформаційних ресурсів і технологій. У загальнодержавних інформаційно-аналітичних комп'ютерних системах поряд із забезпеченням цілісності інформації, повинна бути виключений її несанкціонований витік. Це означає необхідність рішення цілого ряду організаційних і технічних проблем захисту інформації.
Важливим при цьому є інтеграція зусиль ряду державних органів, повноваження яких поширюються на цю сферу інформаційної безпеки. До речі, проблема захисту інформації, навіть відповідно до чинного законодавства, не скрізь вирішена належним образом. Це стосується: виробництва гостро конкурентної техніки і лікарської таємниці, підготовки урядових рішень і таємниці прийняття судових рішень, банківської таємниці і таємниці здійснення нотаріальних дій. Практично не вирішені проблеми захисту персональних даних і карного переслідування за комп'ютерні злочини. Відомий Указ Президента України, у якому перед відповідними відомствами були поставлені першочергові і довгострокові задачі. Аналіз цих задач свідчить про кількість і складність проблем, що має бути вирішувана в сфері інформаційних відносин і інформаційної безпеки. При цьому важливо зрозуміти, що інформаційна безпека не може бути досягнута за рахунок разового виконання набору, нехай навіть і дуже широкого, якихось, у свою чергу, -- разових, заходів. Це досить тривалий процес, що вимагає інтеграції і координації зусиль багатьох відомств, наукових кіл, громадськості.
Таким чином, навіть швидкий екскурс із проблем інформаційної безпеки дозволяє зробити висновок про те, що за умови їхнього правильного і повного рішення будуть захищені права і забезпечені інтереси особистості, держави і суспільства в інформаційній сфері. Буде забезпечений і інформаційний суверенітет України, якщо під ним розуміти виключне право держави на формування і здійснення національної інформаційної політики відповідно до Конституції і законодавства України, міжнародним правом .
6. ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
6.1 Концепція національної безпеки України
У січні 1997 року Верховна Рада України схвалила Концепцію (Основи державної політики) національної безпеки України - документ у стратегічній ланці законів, нормативних документів, які визначають засади існування та розбудови нашої держави, її політики.
Цікавим є те, що в цьому документі визначені нові, нестандартні підходи до інформаційної діяльності, і вона поставлена в один ряд з іншими головними чинниками, котрі мають неабияке значення для підтримання національної безпеки нашої держави. Так, у третьому розділі Концепції говориться, що серед можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері є:
невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак об'єктивного уявлення про Україну в міжнародного співтовариства;
інформаційна експансія з боку інших держав тощо.
Усе це викликає необхідність чітко визначити основні напрямки та механізми інформаційних протидій. Тому в Концепції (IV розділ) основними напрямками державної політики національної безпеки України в інформаційному просторі визначені:
вживання комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;
виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав тощо.
6.2 Роль засобів масової інформації у безпеці інформаційного простору
Щоб наші національні засоби масової інформації краще виконували свою суспільну місію щодо вимог вищезазначеної Концепції, необхідно постійно вдосконалювати їхню структуру. Як свідчить аналіз, за останні десять років кількість періодичних видань в Україні збільшилася майже втричі, причому більшість із них почали виходити в світ після проголошення державної незалежності. На сьогодні (1999 р.) в Україні зареєстровано близько 5000 періодичних видань, серед яких налічується понад 3500 газет, 900 журналів, більше 100 бюлетенів, 200 альманахів, збірників й додатків. Найчастіше їх засновують комерційні структури й приватні особи. Це - більше 2000 видань, тобто понад 43 відсотки від загальної кількості. Аналогічна ситуація склалася на телебаченні та радіо. На 2002 рік зареєстровано 15500 друкованих видань, з яких біля 8000 є загальнодержавними та приблизно 7000 місцевих.
На нещодавній прес-конференції (вересень 2002 року) з участю представників регіональних ЗМІ керівник Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення Іван Чиж заявив, що однією з найважливіших задач очолюваного ним відомства є вироблення загальної інформаційної політики для усіх представлених в Україні ЗМІ і створення державних програм, які б могли захищати журналістів. Особливу увагу було приділено електронним засобам масової інформації, яких на 2002 рік зареєстровано біля 800, включно з обласними телекомпаніями. Причому тільки 12 процентів з них є державними, а всі інші - недержавними, передає УНІАН з посиланням на голову Держкомінформполітики. Одна всі вітчизняні засоби масової інформації потребують державного захисту та підтримки.
Тому саме життя вимагає створити потужне ядро загальноукраїнських видань і студій (які б визначали інформаційне обличчя країни) та координувати їхню діяльність щодо завдань забезпечення національної безпеки Української держави.
6.3 Забезпечення безпеки інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах
Актуальність проблеми забезпечення безпеки інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах насамперед обумовлена тим, що в даний час інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура й інформаційні технології в значній мірі визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни.
Рівень розвитку і безпека інформаційного простору, що є системоутворюючими факторами у всіх сферах національної безпеки, активно впливають на стан політичної, економічної, оборонної й інших складених національної безпеки кожної держави. У той же час, забезпечення інформаційної безпеки являє собою важливу самостійну сферу. По-перше, це пов'язано з прагненням кожної держави реалізувати і захистити власні інтереси в умовах глобалізації світових інформаційних процесів. По-друге, національний інформаційний простір необхідно не тільки розвивати, але і захищати від широкого спектру існуючих погроз для інформації. По-третє, існує реальна потреба захисту всіх суб'єктів інформаційних відносин від можливих негативних наслідків впровадження і використання інформаційних технологій. Тому розвиток будь-якої країни як суверенної, демократичної, правової й економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення інформаційної безпеки всіх суб'єктів інформаційних відносин. Що стосується погроз інформаційної безпеки, то необхідно відзначити, що навіть найдокладніший перелік способів їхньої реалізації завжди буде неповним. Розвиток інформаційної інфраструктури держави, створення і впровадження нових інформаційних технологій спричиняють не стільки усунення існуючих погроз, скільки виникнення нових. Найбільш важливими з них є навмисні погрози, джерелом яких можуть бути об'єктивні і суб'єктивні розбіжності духовних, інтелектуальних і матеріальних інтересів суб'єктів інформаційних взаємин, а також шляхів, форм і методів їхнього задоволення, що породжують конфліктні ситуації. Такі ситуації можуть виникати на всіх рівнях суспільної структури держави і найчастіше приводити до інформаційної боротьби протиборчих сторін. При цьому перемагає та сторона, що у боротьбі за досягнення своїх цілей більш ефективно використовує інформацію і канали інформаційного впливу. Як об'єктивно існуючий феномен, інформаційна боротьба має свою мету, об'єкти, закономірності, способи і прийоми. Їхнє знання, облік і раціональне використання є запорукою рішення задач протиборчих сторін. Ціль інформаційної боротьби може бути досягнута забезпеченням переваги в рішенні комплексу взаємозалежних задач. А саме: цілеспрямований вплив на суспільну свідомість, інформаційні ресурси й інформаційні процеси в інформаційних і телекомунікаційних системах, а також захист від зовнішнього впливу суспільної свідомості, інформаційних ресурсів, інформаційних і телекомунікаційних систем. При загостренні конфліктів інформаційна боротьба може перерости в інформаційну війну.
...Подобные документы
Специфіка забезпечення інформаційної безпеки України в законах України. Наявність потенційних зовнішніх і внутрішніх загроз. Стан і рівень інформаційно-комунікаційного розвитку країни. Загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина.
презентация [75,1 K], добавлен 14.08.2013Роль та місце інформаційної безпеки в понятійно-категорійному апараті інформаційного права. Поняття, зміст та розвиток інформаційної безпеки. Характеристика становища інформаційної безпеки України та механізм правового регулювання управління нею.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.10.2013Поняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці в інформаційній сфері. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи державного управління. Мета функціонування, завдання системи та методи забезпечення інформаційної безпеки.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 23.10.2014Зміст інформаційної безпеки як об’єкта гарантування сучасними органами Національної поліції України. Дотримання прав та свобод громадян у сфері інформації. Удосконалення класифікації, методів, засобів і технологій ідентифікації та фіксації кіберзлочинів.
статья [20,9 K], добавлен 11.09.2017Поняття і види інформаційних ресурсів, їх значення для економіки. Нормативно-правове забезпечення їх використання. Система державного управління ІР. Політика національної безпеки в сфері інформації. Інтеграція України в світовий інформаційний простір.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 21.04.2015Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави. Захист стабільності формування банківського капіталу банків. Значення банківської системи України в забезпечення фінансової безпеки держави. Іноземний капітал: конкуренція та можливі наслідки.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 24.03.2009Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні. Види інформації та їх конституційно-правове регулювання. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації, взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні.
реферат [34,3 K], добавлен 23.02.2011Об'єкти та принципи політики національної безпеки. Гарантії її забезпечення. Пріоритети національних інтересів України. Мінімізація психологічних конфліктів між Сходом та Заходом країни. Гармонізація міждержавних відносин із Російською Федерацією.
реферат [13,7 K], добавлен 25.02.2014Роль та значення інформації в сучасних умовах становлення інформаційного суспільства. Функції засобів масової інформації та конституційно-правові засади їх взаємодії з громадянами та організаціями в Україні. Проблема свободи слова та преси в країні.
дипломная работа [180,5 K], добавлен 24.09.2016Стан, принципи та напрями адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України. Міжнародно-правовий досвід адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки. Науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення її ефективності.
дипломная работа [76,7 K], добавлен 07.07.2012Інформаційне забезпечення управління органами внутрішніх справ України - одна з проблем сучасного етапу розвитку правоохоронних органів України. Специфіка застосування комп’ютерних технологій для фіксації, обробки криміналістично значущої інформації.
статья [10,9 K], добавлен 19.09.2017Звернення мас медіа до масової аудиторії, доступність багатьом людям та корпоративний характер розповсюдження новин. Засоби масової інформації, преса, радіо, телебачення як суб`єкти правових відносин. Поняття і право доступу до державної таємниці.
контрольная работа [26,5 K], добавлен 21.01.2011Загальна характеристика чинного законодавства України в сфері забезпечення екологічної безпеки і, зокрема, екологічної безпеки у плануванні і забудові міст. Реалізація напрямів державної політики забезпечення сталого розвитку населених пунктів.
реферат [42,4 K], добавлен 15.05.2011Структура, завдання, принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки. Гарантії ефективного керування СНБ. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою.
курсовая работа [57,6 K], добавлен 18.07.2014Аналіз кримінального аспекту міжнародної інформаційної безпеки, а саме питання кіберзлочинності. Огляд теоретичних концепцій щодо розуміння данної проблематики та порівняння різних підходів до визначення і класифікації кіберзлочинів на глобальному рівні.
статья [23,0 K], добавлен 11.08.2017Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014Аналіз забезпечення віктимологічної безпеки персоналу кримінально-виконавчої служби України. Детермінанти злочинних посягань на співробітників Державної пенітенціарної служби. Напрямки профілактики злочинів проти зазначеної категорії правоохоронців.
статья [23,4 K], добавлен 11.09.2017Види, галузі та джерела інформації. Повідомлення як основні форма подання інформації, різні підходи до класифікації повідомлень. Типи інформації за сферами виникнення та призначення. Види інформації відповідно до Закону України "Про інформацію".
реферат [27,2 K], добавлен 26.02.2013Визначення поняття аналітичної інформації, її джерел. Інформаційно-аналітична система прийняття рішень у громадянському суспільстві. Розгляд особливостей інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень органами державної влади.
контрольная работа [268,1 K], добавлен 07.11.2015Вивчення питань реалізації норм адміністративно-деліктного законодавства України, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Оновлення законодавства про адміністративну відповідальність для забезпечення правових змін.
статья [22,3 K], добавлен 19.09.2017
