Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

"Нотаріат"

Виконала студентка 4 курсу ІЗДН

Островська Ганна Михайлівна

Напрям - 6.020105

Група - ДК 501з

Київ 2014

1. Зупинення приватної нотаріальної діяльності. Підстави та порядок

Рішення про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса у випадках, передбачених частиною першою статті 29і цього Закону, приймає керівник Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня видання наказу про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса письмово повідомити приватного нотаріуса про зупинення його нотаріальної діяльності.

Наказ про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса може бути оскаржений ним до Міністерства юстиції України або до суду.

Приватний нотаріус зобов'язаний зупинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про тимчасове зупинення його нотаріальної діяльності.

При зупиненні нотаріальної діяльності приватного нотаріуса він має право, а якщо строк зупинення більше одного місяця, - зобов'язаний, укласти договір про його заміщення з іншим приватним нотаріусом за виключенням підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 29і.

Приватний нотаріус, діяльність якого зупинена, за відсутності заміщення його іншим приватним нотаріусом, має право: знімати заборону відчуження нерухомого майна, видавати з депозиту гроші та цінні папери, документи, прийняті на зберігання, дублікати та копії документів, що зберігаються у справах приватного нотаріуса, а також видавати довідки про вчинені нотаріальні дії.

У частинах 1-4 наведеної статті розкриваються особливості здійснення процедури зупинення нотаріальної діяльності у разі застосування її як заходу дисциплінарної відповідальності нотаріуса. Визначено, що рішення про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса у випадках, передбачених ч.1 ст.29 і цього Закону, приймає керівник Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Наказ про зупинення нотаріальної діяльності підписується керівником управління юстиції.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня видання наказу про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса письмово повідомити приватного нотаріуса про зупинення його нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус зобов'язаний зупинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про тимчасове зупинення його нотаріальної діяльності. Таким чином, момент фактичного зупинення діяльності пов'язується законодавцем з часом, коли нотаріус дізнався про її зупинення. Письмове повідомлення приватного нотаріуса про зупинення діяльності полягає у направленні останньому копії наказу про зупинення його діяльності. Способи передачі наказу законодавством не уточнюються. Разом з тим відповідно до п.6.9 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України оригінали наказів, планів, звітів, протоколів тощо залишаються в установі, що є автором зазначених документів. В інші установи надсилаються другі примірники або завірені копії. Згідно з п.1 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами. З огляду на це діловодство в управліннях юстиції здійснюється на підставі норм Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України. Таким чином, управління юстиції зобов'язане передати нотаріусу завірену копію наказу про зупинення нотаріальної діяльності. Тобто нотаріус зупиняє нотаріальну діяльність з моменту отримання завіреної копії вказаного наказу. Отже, одержання нотаріусом не завіреної копії (наприклад, шляхом факсимільного повідомлення або через електронну пошту тощо), не означає факту отримання ним копії наказу про зупинення нотаріальної діяльності.

Наказ про зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса може бути оскаржений ним до Міністерства юстиції України або до суду. У випадку оскарження наказу його дія призупиняється до вирішення питання по суті. Це означає можливість приватного нотаріуса продовжувати професійну діяльність до винесення компетентним органом (міністерством або судом) рішення щодо оскаржуваного наказу. Оскарження наказу до суду здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що зупинення нотаріальної діяльності завжди означає зменшення можливості населення в отриманні нотаріальних послуг, у ч.5 ст.292 Закону України "Про нотаріат" передбачено право нотаріуса, а якщо строк зупинення більше одного місяця - обов'язок укласти договір про його заміщення з іншим нотаріусом (див. коментар до статей 29 та 29і Закону України "Про нотаріат").

Важливо, що у випадку зупинення нотаріальної діяльності право нотаріуса на ЇЇ здійснення суттєво обмежується. Відповідно до ч.6 ст.292 Закону України "Про нотаріат" приватний нотаріус, діяльність якого зупинена, за відсутності заміщення його іншим приватним нотаріусом має право: знімати заборону відчуження нерухомого майна, видавати з депозиту гроші та цінні папери, документи, прийняті на зберігання, дублікати та копії документів, що зберігаються у справах приватного нотаріуса, а також видавати довідки про вчинені нотаріальні дії. У випадку заміщення нотаріус не має права на вчинення будь-яких дій, що стосуються нотаріальної діяльності (див. коментар до ст.29 Закону України "Про нотаріат"). Норма ч.6 ст.292 Закону України "Про нотаріат" стосується всіх випадків зупинення нотаріальної діяльності незалежно від підстав її зупинення.

Проаналізувавши це положення закону, можна дійти висновку, що законодавець залишає за нотаріусом, діяльність якого зупинена, право вчиняти лише ті дії, які пов'язані з вже вчиненими ним нотаріальними діями, тоді як вчинення нових нотаріальних дій забороняється. Поряд із цим згадана норма є дещо неповною і потребує доповнень. Це стосується випадків виконання нотаріусом повноважень у межах суспільних відносин, пов'язаних з певним часовим проміжком (строком). Зокрема, правильним було б доповнити її правом нотаріуса здійснювати провадження по спадковій справі, яка на момент зупинення діяльності вже була ним заведена. Це питання виглядає особливо важливим у контексті можливості завдання шкоди правам та інтересам осіб, які звернулися до нотаріуса. Наприклад, якщо строк зупинення нотаріальної діяльності припадає на період, коли закінчується строк, наданий спадкоємцям для прийняття спадщини, це може безпосередньо вплинути на можливість спадкоємців прийняти чи відмовитися від спадкових прав.

Слід також зазначити, що обмеження права на здійснення нотаріальної діяльності, яким є її зупинення, може полягати в забороні вчинення або будь-яких нотаріальних дій (у разі заміщення нотаріуса), або в дозволі вчиняти лише конкретно визначені нотаріальні дії (якщо не укладено договір про заміщення і укладення такого договору не є обов'язковим). Обидва зазначені випадки передбачають неможливість нотаріуса здійснювати професійну діяльність у повному обсязі, що стосується не тільки вчинення нотаріальних дій, але й виконання інших повноважень нотаріуса (наприклад, видача інформації з електронних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України тощо).

Важливо, що факт зупинення нотаріальної діяльності є правомірним тільки тоді, коли виконано всі процедури, визначені законом для здійснення зупинення. Наприклад, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.05.2011 року у справі № К-133012/09 залишено в силі рішення судів попередній судових інстанцій, за якими було визнано недійсним наказ про зупинення нотаріальної діяльності. Як підстава визнання недійсності наказу була непослідовність дій управління юстиції, яке в порушення вимог чинного законодавства спочатку відправило подання до Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, а потім видало наказ про зупинення нотаріальної діяльності, хоча, як встановлено судом, наказ про зупинення діяльності повинен передувати в часі надісланню подання про анулювання свідоцтва.

2. Порядок посвідчення договорів іпотеки

Договори застави (іпотеки) нерухомого майна (нерухомості) підлягають нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення іпотечного договору проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки, або за місцезнаходженням іпотекодержателя чи іпотекодавця.

Текст договору застави (іпотеки) повинен містити істотні умови, встановлені статтею 18 Закону України "Про іпотеку".

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Заставою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом (наприклад, право на отримання аліментів тощо).

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації.

Договір застави має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

За згодою сторін, з дотриманням правил, передбачених пунктом 48 цієї Інструкції, до договору застави можуть бути внесені зміни, якщо вони випливають з тексту чи змісту основного зобов'язання, що забезпечується заставою (наприклад, продовження строку кредитного договору, збільшення суми основного боргу за договором тощо), у тому числі заміни предмета застави. Угода про внесення змін та доповнень до договору застави є його невід'ємною частиною.

Унесення змін до договору застави не допускається у разі припинення забезпеченого заставою зобов'язання, заміни зобов'язання іншим зобов'язанням, що виникло після укладення договору застави, включення іпотеки до іпотечного пулу, а також у разі наявності заставної тощо.

Після оформлення заставної зміни і доповнення до іпотечного договору можуть уноситись лише після її анулювання у порядку, установленому Законом України "Про іпотеку". У цьому випадку на підтвердження факту анулювання заставної нотаріусу подається відповідний витяг з Державного реєстру іпотек.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава.

Заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно, або третя особа (майновий поручитель).

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно.

Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укладенням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазначені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві господарського відання, здійснюється після отримання у встановленому законодавством порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, усі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для державних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації (регіонального відділення або представництва Фонду державного майна України).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість.

У разі зміни в процесі будівництва характеристик нерухомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва і одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечного договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для перереєстрації заборони відчуження.

Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі, земельної ділянки - в натурі (на місцевості).

Договори про заставу спільного сумісного майна посвідчуються за правилами, викладеними в пунктах 44 і 45 цієї Інструкції.

Згода співвласників повторно не вимагається, якщо договір про заставу майна складається у зв'язку з посвідченням договору купівлі-продажу цього майна з розстрочкою платежу.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави.

Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.

Посвідчення договору застави майна (майнових прав), що перебуває у податковій заставі, не допускається.

У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчується. У такому випадку відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, установленому Законом України "Про іпотеку".

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору.

Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки за правилами, викладеними в розділі 26 цієї Інструкції.

Сторони іпотечного договору, що укладений після набрання чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпотечного договору або шляхом укладення окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання;

право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що укладений після набрання чинності Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на передане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані в установленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ нанерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса).

приватний нотаріус іпотека посвідчення

3. Представництво та його види. Реалізація повноважень представника за довіреністю

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов'язки шляхом укладення правочинів.

Представництво - це правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч.1 ст.237 ЦК). Представник не є стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень з його укладення від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правовиків, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч.1 ст.238 ЦК). Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє.

Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які суттєво відрізняються за характером прав і обов'язків.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Різновидом добровільного договірного представництва є комерційне представництво (ст.243 ЦК). Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч.2 ст.244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреностей: загальну (генеральну), спеціальну і разову.

Представництво за законом називається законним чи обов'язковим. Обов'язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють. Юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення відносин законного представництва, є обставини, безпосередньо визначені законом, наприклад, родинні зв'язки батьків і дітей, встановлення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами.

Комерційне представництво є особливим різновидом добровільного представництва, підставою для виникнення якого може бути цивільно-правовий договір, укладений між підприємцем, що є особою, яку представляють, та комерційним представником. Комерційний представник - особа, яка постійно та самостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч.1 ст.243 ЦК).

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Представник може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо він уповноважений на це довіреністю чи примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів особи, яку він представляє (ч.1 ст.240 ЦК). Передоручення обов'язково оформляється нотаріально. Строк довіреності, виданої у порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана (ч.2 ст.247 ЦК).

Згідно зі ст.248 ЦК до підстав припинення представництва за довіреністю слід віднести: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмову представника віл вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження ЇЇ цивільної дієздатності; смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання ЇЇ недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. Від припинення представництва за довіреністю слід відрізняти скасування довіреності (ст. ст.249-250 ЦК).

Размещено на Allbest.ru