Загальна характеристика гілок влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Кафедра правознавства

КУРСОВИЙ (ПРОЕКТ) РОБОТА

Луганськ 2014



Зміст роботи

влада держава апарат механізм

Вступ

1. Механізм держави

1.1 Поняття, ознаки та структура механізму держави

1.2 Державний апарат. Принципи діяльності апарату держави

2. Органи держави: поняття, ознаки, класифікація, особливості

3. Загальна характеристика гілок влади в Україні: Законодавча, Виконавча та Судова влада

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність роботи. У громадянському суспiльствi повинна існувати правова держава, така, в якій лише юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист i поновлення порушених прав людини i громадянина, взаємна відповідальність держави й особи, контроль i нагляд за створенням i застосуванням юридичних законів.

У 80-х рр. XX ст. ідея створення правової держави актуалізувалася у країнах колишнього соціалістичного табору як реакція на тоталітарний режим, адміністративно-командні методи влади, порушення прав людини. Вітчизняна наука прийняла концепцію "правова держава" у результаті перебудови, проголошеної у 1985р.

Україна, ставши самостійною державою, визначила орієнтацію на побудову демократичної, соціальної, правової держави.

Україна дуже молода, незалежна держава, її сучасний державний апарат проходить стадію розвитку. В даний час важливо поняття суспільством ролі та місця всіх органів державного апарату управлінні державою, конкретизації та розподілу всіх повноважень.

При цьому, формування правової держави в Україні є вкрай складним, багатоплановим процесом, що включає в себе не тільки формування структур влади, які здатні забезпечити дотримання законності та прав громадян, але й наявність широкого спектру політичних партій і рухів, соціальних груп і прошарків зі своїми специфічними інтересами, особливою правовою, політичною, соціальною, економічною поведінкою.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші - з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи. Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Проте реалії сьогодення яскраво свідчать про те, що це лише декларація. Україна не є правовою державою, оскільки їй необхідно подолати цілий ряд проблем, які заважають їй бути такою. Структурою, яка забезпечить виконання державою своїх функцій, є механізм держави. Він, уособлює собою державу, представляє собою матеріальне втілення. Внє та без державного механізму держави немає та ніколи не буде.

Державним органам належить провідна роль у створенні і функціонуванні механізму правової держави, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності із загальнолюдськими цінностями, з урахуванням історичної та національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роль, ухваливши після прийняття Конституції України близько двох тисяч законів, створивши цим самим нормативну базу ефективного функціонування всієї системи державних організацій з метою здійснення завдань і функцій держави.

Актуальність курсової роботи зв'язана в першу чергу з тим, що сучасний державний апарат проходить стадію реконструкції, становлення та розвитку. В цей час дуже важливо поняття ролі всіх органів державного апарату в управлінні державою, конкретизації та розділенні всіх повноважень при будівництві правової держави.

Дослідження моєї теми полягає у розгляді поняття механізму держави, організації діяльності державного апарату, розкриття змісту основоположних принципів теорії розподілу влади та побудови нової держави.



1. Механізм держави

1.1 Держава виконує свої функції за допомогою спеціального механізму, що уособлює собою матеріальну силу, за допомогою якої воно може успішно вирішувати задачі та добиватися визначених цілей

Держава є складною соціальною системою, яка характеризується певними елементами, формами прояву, змістом та функціональним призначенням -- організуючим вплив на суспільство. Управління державними справами вимагає високої організованості та взаємодії створених державою органів, що і забезпечується у процесі функціонування механізму держави. Необхідно зазначити, що категорія «механізм держави» змінювалась у ході розвитку суспільства і держави. Багато століть і тисячоліть механізм держави був нерозвинений, його органи не були диференційовані по складу і компетенції. В рабовласницькому, феодальному та й на ранніх етапах розвитку капіталістичної держави основу механізму складали військове відомство, відомство внутрішніх справ, фінансів та іноземних справ. У вітчизняній юридичній літературі XX ст. поняття «механізм держави» почало застосовуватись у 20--30-х pp. після обґрунтування необхідності механізму диктатури пролетаріату. Її зміст складала діяльність партії, яка через державу та недержавні організації проводила свій політичний курс. У 60-80-х pp. з'являється концепція політичної системи суспільства як механізму здійснення політичної влади державою та недержавними структурами. У сучасній теорії держави відсутнє єдине розуміння механізму держави.

Так, механізмом держави, як правило, вважається система органів державної влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави. До механізму держави, поряд з органами державної влади, належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова та банківська системи, збройні сили та інші військові формування держави, державні символи, тощо. Таке розуміння механізму держави взагалі і української держави зокрема не викликає заперечення. Варто лише додатково наголосити на системності підходу до цього явища.

Таким чином, механізм держави - це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, утворюючих собою ієрархічну структуру, що основана на розподілі влади та створених для реалізації її завдань та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності. Багато науковців вважає саме таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації економічних, політичних та соціально-культурних функцій держави.

Характерними ознаками механізму держави є:

-- ієрархічно підпорядкована система державних структур, що побудована на основах субординації та координації, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі;

-- механізм держави є цілісною системою внутрішніх організованих елементів з чіткою функціональною визначеністю;

-- реалізація завдань і функцій держави;

-- одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади;

-- наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь;

-- наявність єдиної бюджетної, грошової, банківської системи, державну власність, які складають її організаційно-економічну основу;

-- наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;

-- залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини;

-- залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин;

-- важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління;

-- забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності;

-- гарантування охорони правопорядку, прав та свобод людини.

До структури механізму держави входить:

1) апарат держави. Це система всіх державних органів, здійснюючих опосередковано практичну роботу по управлінню суспільством, виконанню задач та функцій держави.

2) апарат примусу - структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб.

3) державні установи та підприємства. Це організації, які під керівництвом державних органів практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язані зі створенням матеріальних цінностей, чи діяльності, пов'язані зі створенням нематеріальних цінностей. Таким чином, державні підприємства та установи відрізняються від органів держави, але вони належать до державних організацій: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.



1.2 Державний апарат. Принципи діяльності апарату держави

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. До факторів, що забезпечують функціонування державного апарату як системи, слід віднести: єдність економічної основи функціонування держави; єдність політичної основи функціонування суспільства; наявність єдиних принципів побудови і функціонування органів; спільність мети і завдань, що здійснюють органи держави; єдність підходів до розуміння соціальної основи суспільства; забезпечення діяльності апарату єдиними організаційними, фінансовими та правовими засобами; відображення у діяльності апарату єдиної волі всього суспільства, держави чи певної соціальної групи.

Апарат сучасної демократичної держави характеризується наступними ознаками:

1) пріоритет прав і свобод людини;

2) єдність і поділ влади, тобто поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, за наявності ефективних механізмів їхньої взаємодії та взаємоконтролю при незалежності кожної з них;

3) верховенство права -- виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;

4) законність - точне і неухильне виконанням вимог закону всіма державними службовцями, всіма державними органами, громадянами;

5) ієрархічність -- підлеглість по вертикалі;

6) суверенність, а саме незалежність від будь-яких політичних сил у суспільстві при здійсненні своїх завдань і функцій;

7) організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

8) поєднання виборності і призначуваності;

9) демократизм, що будується на основі здійснення принципу народовладдя і виконує волю переважної більшості населення, демократизм методів і стилю роботи;

10) гуманізм, спрямованість на забезпечення прав і свобод людини, орієнтація всієї діяльності на інтереси людини;

11)поєднання колегіальності та єдиноначальності;

12) гласність і урахування громадської думки, забезпеченням консенсусу у суспільстві, балансу інтересів різних його груп;

13) професійна компетентність;

14) економічність, програмування, науковість;

15) право рівного доступу до державної служби.

Формування правової держави в Україні є вкрай складним, багатопла-новим процесом, що включає в себе не тільки формування структур влади, які здатні забезпечити дотримання законності та прав громадян, але й наявність широкого спектру політичних партій і рухів, соціальних груп і прошарків зі своїми специфічними інтересами, особливою правовою, політичною, соціальною, економічною поведінкою.

Єдність системи органів держави, що складають апарат, забезпечується за допомогою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та діяльності державного апарату. Принципи апарату держави -- це основні ідеї та положення, що закріплюються нормативно і покладаються в основу його функціонування.

Принцип верховенства права. Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури [1, С. 94].

Розглянемо сутність вказаних принципів.

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб'єктами права на основі закону. Неухильне дотримання принципів верховенства права та верховенства закону покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних - повагу до законів та органів влади. За такого розуміння сила держави, на якій вона ґрунтується, законна лише в тому випадку, якщо вона застосовується у строгій відповідності із правом, якщо вона цілковито слугує йому. При цьому закон, зобов'язуючи окремого громадянина до дотримання загальноприйнятих правил поведінки, водночас чітко окреслює межі прерогатив держави стосовно індивідуальної свободи.

Отже, принцип верховенства закону вимагає, щоб діяльність усіх органів державної влади здійснювалась на правовій основі та відповідала умовам легітимності.

Легітимність - це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена у відповідності із процедурою, передбаченою законами.

Таким чином, правова держава - це держава, яка функціонує на підставі та в межах правового закону. Така держава повинна виходити із принципу свободи особистості при формуванні своїх законів, проведенні їх у життя, і взагалі у процесі здійснення усіх інших своїх функцій[5, c. 68].

Діюча Конституція України закріпила здійснення державної влади в України на основі її розподілу на владу законодавчу, виконавчу й судову.

Розподіл влади між органами держави проявляється в тім, що:

- вся державна влада в повному обсязі не належить жодному з органів держави;

- покликано забезпечити реалізацію державної влади в інтересах народу, що є єдиним джерелом цієї влади;

- перешкоджає виникненню якої-небудь необмеженої державної влади, зосередженню всієї повноти державної влади в одних руках, її узурпації однією особою, органом, соціальною групою;

- виражається в розмежуванні компетенції між органами держави;

- пов'язане з наявністю взаємного контролю в органів держави по відношенню друг до друга;

- є "несучою конструкцією" всієї системи стримань та противаг, спрямованої на забезпечення служіння держави загальному добру.

До елементів системи стримань і противаг, передбаченою Конституцією України, зокрема, ставляться:

- право Президента України прийнятий закон не підписати, повернути його зі своїми мотивованими й сформульованими пропозиціями у Верховну Раду України для повторного розгляду;

- можливість зсуву Президента України з поста в порядку імпічменту;

- можливість прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що тягне його відставку;

- діяльність Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини;

- формування складу Конституційного Суду України Президентом України, Верховною Радою України, з'їздом суддів України[6, c. 48-49].

Верховенство права, будучи одним із основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу, що і було доведено у ході виборчого процесу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечив захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Отже, основними принципами Конституції України поряд із визнанням людини, її життя й здоров'я, честі та гідності, недоторканності й безпеки, найвищою соціальною цінністю є, також, принципи верховенства права та здійснення державної влади на основі розподілу її на законодавчу, виконавчу й судову, про що йтиметься далі.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Таким чином, Конституція України розділяє окремо два поняття: верховенство права та верховенство закону.

Одразу слід зазначити, що не варто ототожнювати поняття «верховенство права» та «верховенство конституції». При цьому також не випливає, що верховенство права тлумачиться як верховенство конституції.

Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб. Водночас справедливість є однією з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай, справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сукупності, основні принципи права (основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду) закріплюються в Основному Законі України - Конституції України, і гарантують громадянам України їхні права і свободи[9, c. 115-116].

Принцип єдності та розподілу влади, як основу функціонування будь-якої правової держави визначив, як відомо, Шарль Монтеск'є. Основним важливим аспектом побудови цього принципу є розуміння того, що не існує декількох незалежних влад, а навпаки, є одна державна влада, яка для забезпечення своєї демократичності розподіляється на три гілки, що є відносно незалежними одна від іншої. Даний розподіл є необхідним для забезпечення так званого механізму «стримань та противаг». Дійсно, Конституція України встановлює достатньо дієві засади для функціонування цього механізму. Гілки влади є незалежними одна від іншої і не можуть нав'язувати свою волю.

Але міркування про те, що незалежність гілок є достатнім чинником для належного функціонування державної влади є помилковим. На цю проблему треба дивитися ширше. Основною запорукою належного функціонування державної влади є узгодженість дій всіх її гілок. Нажаль, особливо останнім часом, цей принцип досить суттєво порушується. Державна влада не може бути ефективною, а держава правовою, якщо судова влада не може знайти спільної мови з виконавчою, а виконавча з законодавчою, про що свідчать останні події.

Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, що права і свободи мають бути не тільки задекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані державою. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. А права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Виходячи із змісту ст. 3 Конституції України, стає зрозуміло, що людина та її права і свободи мають беззаперечний пріоритет над інтересами державними. Обов'язком держави є забезпечення належного існування людини, а не навпаки. На жаль, норми цієї статті є черговими деклараціями, що не виконуються, а з огляду на це, не наближують Україну до правової держави.

Важливим принципом правової держави є принцип законності, який тісно переплітається з принципом верховенства права. Принцип законності означає, що закон є основою правовідносин. Тільки закон, як нормативно-правовий акт, що прийнятий державою, нею гарантується та захищається, може встановлювати, змінювати та припиняти правовідносини. Тільки закон може виражати загальнонародну, а відтак, і державну волю.

Наслідком належної реалізації принципу законності стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів [2, С. 13]. Відтак, відповідальність, що є реакцією держави на протиправні дії суб'єктів правовідносин, має на меті не тільки покарання правопорушника у вигляді накладення на нього юридич-них санкцій, що виражаються у негативних наслідках для особи та майнового стану правопорушника, а й відновлення принципу справедливості, як складової принципу законності.

Досить відомим фактом є те, що у кожному суспільстві поняття «справедливість» залежить від загальної моралі цього суспільства. Відомо, що, скажімо, мусульманська мораль відрізняється від християнської або буддистської. Однак релігія не є єдиним чинником у формуванні моралі. На це впливає комплекс чинників, якими характеризується певне суспільство. Так, європейська мораль відрізняється від американської чи, ще більше, від східної. Тому поняття справедливості для населення кожної держави є специфічним і може відрізнятися від тотожного поняття в інших державах.

Оскільки в будь-якій правовій державі юридичні норми ґрунтуються в першу чергу на принципах моралі, то для цього суспільства вони є справедливими. Справедливі норми забезпечують правопорядок і можуть гарантувати можливості для реалізації своїх прав абсолютно всіма людьми.

Одним із основних принципів, що визначає поняття і зміст правової держави, є високий рівень правової культури громадян. Правова культура характеризує повагу до права, знання змісту його норм і вміння реалізовувати їх. Соціологічні дослідження, що проводяться в окремих регіонах України, свідчать, що рівень правової культури громадян нашої держави ще далекий від бажаного.

Низький рівень правової культури громадян нашої держави - це наслідок недоліків у системі правового виховання молоді. Побудова демократичної, правової держави без міцного теоретичного підґрунтя, без глибоких наукових розробок юристів - вчених і практиків - без врахування як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду неможлива.

Справа ця важка і складна, вона потребує різнобічного наукового аналізу як правової думки, так і практичних діянь по розбудові державного механізму.

Принцип ефективності діяльності органів влади характерний для правової держави. Особливо, це стосується законодавчої влади, оскільки від того, наскільки якісно розроблена законодавча база, залежить можливість подальшо-го ефективного функціонування держави. Звідси, ефективна законотворча діяльність парламенту - необхідна передумова правової держави. Труднощі розбудови правової держави в Україні полягають не лише у відсутності належної законодавчої бази, але й викликаються існуючим правовим нігілізмом, що дістався у спадок від старого устрою, не досить високим рівнем політичної і правової культури депутатського корпусу.

Зупинившись на складних завданнях, які має вирішувати Верховна Рада як законотворча гілка влади, важливою запорукою успішного виконання її діяльності має бути наукове забезпечення законотворчого процесу. Йдеться, насамперед, про більш широке залучення науковців з наукових закладів - Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, Академії правових наук, Інституту законодавства Верховної Ради України, правових кафедр та юридичних вищих учбових закладів до законотворчого процесу задля підготовки законопроектів.

Проблемним є й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що негативно позначається на процесі формування правової держави. Для виправлення такого становища необхідним є посилення впливу виконавчої влади на процеси правозастосування, більш тісне співробітництво законодавчої і виконавчої гілок влади щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин_. Нагальною є також потреба дійового судового контролю за реалізацією чинного законодавства.

Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об'єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті. Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

Отже, громадянське суспільство - це суспільство демократії, яке надає кожній людині можливість жити на гідному рівні; суспільство, де відсутнє відчуження людини від засобів виробництва і знарядь праці, насамперед - від приватної власності. Дане суспільство має пріоритет щодо держави, яка становить його складову частину. Складовими громадянського суспільства є: власність і підприємництво; національна та екологічна безпека; сім'я; наука і культура; об'єднання громадян; засоби масової інформації; пряме народовладдя (референдуми, вибори, місцеве самоврядування) та інші форми демократії. Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об'єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних (у нашій державі проживають 14 млн. громадян інших національностей) і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права [3, С. 32].

В даний час Україна продовжує перебувати в економічній та політичній кризах, які пов'язані, в тому числі, з низьким рівнем правосвідомості. Водночас, побудова правової держави передбачає, навпаки, наявність високого рівня правосвідомості населення. Тому основною передумовою для належної реалізації є саме високий рівень правосвідомості і громадян, і представників державної влади.

Принцип професіоналізму визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. Добір та розстановка високопрофесійних службовців передбачає застосування у процесі відбору відповідних засобів і критеріїв. Серед них -- анкетування, співбесіда, тестування, іспити. Від того, яким чином і відповідно до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність та коефіцієнт корисної дії апарату держави в цілому.

Визначені принципи зумовлюють і забезпечують функціонування апарату держави, забезпечують ефективне виконання її владних повноважень.

1.3 Органи держави

Орган держави -- це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій. Органи держави є важливими елементами державного апарату.

Наявність владних повноважень означає, що орган держави вправі встановлювати формально обов'язкові приписи, тобто норми права чи індивідуальні приписи, і домагатися, за допомогою встановлених законом засобів, їхнього здійснення. Від кожного державного органу залежить ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому одним з головних завдань держави з організації апарату є правильне, чітке і повне законодавче визначення компетенції, повноважень та місця того чи іншого органу в апараті держави.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки.

До загальних ознак можна віднести такі:

всі органи держави, що створюються, відповідно до закону, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

наділені державно-владними повноваженнями, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхідності - державного примусу;

функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено законом";

складається зі службовців, які перебувають в особливих відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отримують конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

має необхідну матеріальну базу - державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування - державний бюджет;

має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

всі разом створюють єдину цілісну систему -- апарат держави.

Специфічними ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є:

формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.

Наявність владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, яка дає можливість достатньо чітко відокремити державні органи від державних організацій й установ та від недержавних утворень.

Практичне втілення державно-владних повноважень знаходить своє відображення у виданні державними органами від імені держави юридично обов'язкових нормативних й індивідуальних актів, а також у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень, шляхом застосування заходів виховання, переконання і стимулювання, а в необхідних випадках -- заходів державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їхнього виконання, керівних управлінських функцій.

Класифікувати органи держави можливо за наступними критеріями.

1. За місцем у системі державного апарату:

а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються);

б) вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд).

2. За способом утворення державні органи поділяють на:

а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд);

в) успадковані, які передаються у спадок (монарх).

3. За складом та способом прийняття рішень органи держави класифікують на:

а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд);

б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент).

4. За часом дії органи функціонують як:

а) постійні, що виконують основні завдання держави і функціонують протягом значного етапу її історичного розвитку;

б) тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами.

5. За функціональним призначенням:

а) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

б) виконавчі органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

в) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя.

6. За обсягом повноважень розрізняють:

а) органи загальної компетенції, які правомочні вирішувати широке коло питань (парламент, уряд);

б) органи спеціальної компетенції, що спеціалізуються на виконанні одного виду діяльності чи певної функції (міністерства, відомства).



2. Класифікація державних органів

Діяльність апарату держави засновується на принципі розподілу влади. Вказаний принцип визначає необхідність чіткого та повного визначення функцій органів держави, а також наявності системи стримувань та противаг, що забезпечують неможливість втручання однієї влади у діяльність іншої.

2.1. З точки зору теорії держави, законодавчі органи будь-якої з держав характеризуються наступними загальними ознаками, які конкретизуються національним законодавством та відображають особливості певної держави.

По-перше, представницький характер органів законодавчої влади означає виборність останніх. На їх основі народ передає владу своїм представникам і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

По-друге, первинний характер законодавчих органів зумовлюється їх важливістю у апараті держави як представника народу.

По-третє, верховенство -- це забезпечення повновладдя народу та наявність сумісних і політико-юридичних обмежень законодавчої влади, викликаних залежністю від волі виборців.

В четвертих, це делегована колегіальна влада, якій народ передає частину повноважень, рішення у межах якої приймаються після обговорення відповідного питання шляхом голосування.

Характерними рисами також є:

-- наявність спеціальних функцій, основними серед яких є фінансова, що реалізується у праві щорічного затвердження державного бюджету країни та контролю за його виконанням; розпорядчі, пов'язані з формуванням вищих виконавчих та судових органів; контрольні повноваження, які стосуються роботи уряду, посадових осіб виконавчої влади та можливості давати політичну оцінку діяльності політичних лідерів і структур;

-- поєднання єдиноначальності та колегіальності означає можливість керівництва парламентом одноособово головою, який представляє парламент у взаємовідносинах з іншими органами, керує обговореннями, координує роботу внутрішньопарламентських органів. Попередній розгляд питань здійснюється у комісіях, які можуть мати постійний або тимчасовий характер;

-- наявність законодавчих повноважень, що здійснюються у процесі прийняття законів як актів вищої юридичної сили, внесення змін та доповнень до останніх і тлумачення їх положень;

-- професійний характер визначається діяльністю парламентарів на постійній основі, що зумовлює значні вимоги до неї, звітуванням парламентарів перед виборцями та наявністю відповідальності за неналежне виконання покладених обов'язків;

-- наявність спеціального статусу, який характеризується виключними повноваженнями, що закріплені конституційно та надають можливість вирішувати найважливіші для суспільства питання;

-- наявність процедурного порядку роботи, що зумовлюється сесійною діяльністю парламенту відповідно до Регламенту, який закріплює особливості та стадії законодавчого процесу.

Найвищим представницьким і законодавчим органом державної влади в Україні є Верховна Рада України. Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, які вирішуються всеукраїнським референдумом або віднесені згідно законодавства до компетенції органів виконавчої і судової влади.

Верховна Рада складається з чотириста п'ятдесяти народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування і працює сесійно. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та тимчасових комісій.

Згідно зі ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

11) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

12) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

13) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

14) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

15) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

16) обрання суддів безстрокове.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Таким чином, законодавча влада -- це відокремлена гілка влади, що має представницький характер та виключні повноваження на прийняття законів.

2.2. Органи виконавчої влади є самостійною частиною державного апарату. Вони характеризуються наступними загальними ознаками, що визначають не лише їх своєрідність, а й відносну самостійність.

Виконавча влада -- це вторинна, підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

-- виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву (Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада -- у Швейцарії, Кабінет -- у Японії);

-- основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

-- органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

-- органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

-- вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні (в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади);

-- виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

-- важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

-- виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування -- органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

-- органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

-- універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

-- наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

-- наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Перед вступом на вищу державну посаду Президент України складає присягу.

Відповідно до Конституції Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

5) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

6) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

7) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

8) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

9) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

10) утворює суди у визначеному законом порядку;

11) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

12) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

13) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

14) здійснює помилування;

15) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

16) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її" на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Конституцією чітко визначені відповідні повноваження Кабінету Міністрів. Крім того, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, відповідні міські, районні та обласні ради.

2.3.Незалежною структурною частиною апарату держави є судові органи. Судова влада -- одна з гілок державної влади, основною метою якої є здійснення правосуддя. Найважливіше завдання судової влади -- розгляд та вирішення правових спорів, забезпечення балансу свободи у суспільстві та обов'язку виконання законів. Обов'язковою умовою функціонування судової влади є забезпечення незалежності її діяльності та самостійності у вирішенні питань внутрішньої організації адміністрування у судах.

Будучи самостійним елементом апарату держави, судові органи характеризуються головними особливостями, які полягають у наступному:

-- основною функцією діяльності судової влади є здійснення правосуддя;

-- виключність повноважень суду, що полягає у неможливості інших суб'єктів здійснювати правосуддя та делегування судових повноважень;

-- незалежність органів судової влади від інших державних структур та їх підпорядкованість виключно закону;

-- діяльність судових органів здійснюється у особливій формі розгляду і вирішення цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних справ у судових засіданнях;

-- діяльність судових органів здійснюється відповідно до вимог суворого дотримання визначеної процесуальним законодавством процедури розгляду справ та винесення рішень;

-- основними принципами діяльності судової влади є рівність прав громадян на судовий захист; гласність, змагальність, обов'язковість рішень;

-- результатом розгляду справ судовими органами є винесення індивідуального акта, що має форму рішення, вироку, постанови чи ухвали та вміщає індивідуально-владне обов'язкове веління;

-- можливість оскарження прийнятих рішень зацікавленими особами;

-- можливість здійснювати функцію захисту прав і свобод людини та громадянина шляхом їх гарантування та поновлення;

-- акти, що є результатом розгляду справ, приймаються судовими органами від імені держави;

-- повноваження у сфері правосуддя реалізуються одноособово суддею чи судовою комісією у межах судової процедури;

-- у країнах загального права (Канада, Англія, США) суд здійснює не лише правосуддя, а й має правотворчі повноваження;

-- наявність спеціального статусу суддів, що забезпечує їх незалежність та можливість прийняття рішень лише на основі закону;

-- призначенням судової влади є стримання інших гілок влади у межах конституційної законності та права шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю;

-- судові органи мають системний характер, тобто складаються з органів, що діють у сфері конституційної, загальної, господарської та адміністративної юстиції.

Відповідно до Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про судоустрій України» судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Систему судів загальної юрисдикції, що будується за принципами територіальності і спеціалізації, складають: місцеві суди; апеляційні суди відповідних областей, вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18).

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські, міськрайонні суди та військові суди гарнізонів (ст. 21). Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей; апеляційні суди міст Києва та Севастополя; апеляційний суд Автономної Республіки Крим; військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди (ст. 25). Вищим судовим органом спеціалізова-них судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ст. 38). Верховний суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Судова влада, таким чином, є специфічною незалежною гілкою державної влади, яка реалізує повноваження із здійснення правосуддя шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду та вирішення у судових засіданнях спорів про право.

Зазначені вище ознаки органів законодавчої, виконавчої та судової влади надають можливість сформулювати організаційно-правові начала принципу розподілу влади, які складають його зміст:

-- належність суверенної влади народу, що зумовлює його конституційне визначення як єдиного джерела влади;

-- відносність незалежності трьох гілок влади, оскільки у процесі здійснення владних повноважень вони взаємодіють;

-- наявність системи стримань і противаг перешкоджає концентрації влади у межах одного органу держави, не допускає захоплення будь-ким влади чи присвоєння владних повноважень з метою встановлення диктатури;

-- належність кожній з гілок влади характерних лише їй повноважень, їх конституційне закріплення та забезпечення можливостей впливу на інші державні структури.

Таким чином, загальнотеоретична характеристика органів законодавчої, виконавчої та судової влади надає можливість визначити не лише своєрідні ознаки, притаманні кожній з гілок влади, а й охарактеризувати зміст принципу розподілу влади, що покладається в основу функціонування апарату будь-якої держави.



Висновок

За підсумком роботи можна зробити такі висновки:

Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав не однакову структуру і функції. На різних ступенях розвитку суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру.

Рухаючись по шляху прогресу, суспільство створювало такі державні органи, які в цілому забезпечували його нормальне функціонування.

Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами території, географічним положенням і іншими факторами. Внаслідок змін, які відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату.

...