Юридичні основи позбавлення батьківських прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Підстави позбавлення батьківських прав

2. Порядок позбавлення батьківських прав

3. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

4. Влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування

Висновок

Список літератури



Вступ

Сім'я - це геніальне творіння природи і суспільства. Сім'я є місцем, де плекається єдність, де батько і мати є взірцем для дітей, а діти є надією для батьків. Діти - продовжувачі не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. В сім'ї з покоління в покоління передаються звички, стиль життя, відбувається орієнтація цінностей. І від того, які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі сім'я та суспільство, залежатиме майбутнє всього народу. Дитина повинна мати повноцінну сім'ю, щасливе дитинство для того, щоб вирости гармонійною та розвиненою особистістю.

Самою природою батькові та матері визначена роль захисника своїх дітей. У правовій інтерпретації така роль полягає в матеріальному забезпеченні, захисті прав та інтересів дітей. А це, передусім, належні сімейне виховання, той самий стрижень, на якому грунтується формування здорової у всіх відношеннях особистості. У поняття "належне сімейне виховання" вкладається збереження та розвиток фізичного, психічного здоров'я, передача дитині свого життєвого досвіду, знань, умінь, навичок, створення для неї нормальних матеріально-побутових умов життя.

Найчастіше в сім'ї діти страждають з вини батьків, внаслідок байдужого ставлення останніх до своїх батьківських обов'язків. Наслідком цього є знедолена дитина, особистість, яка має асоціальні установки, загалом, усе те, що підриває коріння фізичного і психічного здоров'я майбутніх громадян. Адже саме сім'я створює умови для розвитку духовної культури та соціальної спрямованості особистості, позитивних установок в процесі формування життєвих планів дитини.

У сучасних правових системах дитина однозначно вважається суб'єктом права та має значний обсяг прав. На міжнародному рівні розробляються і приймаються міжнародно-правові акти, присвячені правам дитини та їх належній реалізації, й Україна є учасницею низки таких договорів. Однак безспірним залишається той факт, що дитина є найбільш вразливою стороною в будь-яких конфліктних сімейних правовідносинах, і саме на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

У випадку коли дитина не проживає в сім'ї і батьки з якихось причин не опікуються її долею, вона фактично позбавлена можливості правового захисту своїх прав та інтересів, оскільки не має представника за законом. Для забезпечення відповідної системи захисту, а також для опіки над дитиною та для її виховання створюється державна система влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Сімейний кодекс встановлює рівні права і обов'язки батьків по відношенню до своїх дітей. Батьківські права припиняються з досягнення дітьми віку 18 років, або емансипації (придбання за рішенням суду повної дієздатності дитиною до досягнення 18 років). Батьківські права не можуть здійснюватися в супереч інтересам дітей. Забезпечення інтересів дітей має бути предметом основної турботи їх батьків. При здійсненні батьківських прав батьки не мають права завдавати шкоди фізичному та психічному здоров'ю дітей, їх моральному розвитку. Способи виховання дітей повинні виключати зневажливе, жорстоке, грубе, таке, що принижує людську гідність поводження, образу або експлуатацію дітей. Якщо батьки, при здійсненні своїх батьківських прав зловживають ними або здійснюють у формі, що принижує честь, гідність дитини або порушують принцип фізичної недоторканності дітей, так само як ігнорують виконання своїх обов'язків іншим чином, - такі батьки несуть відповідальність, встановлену законом. Варто зазначити, що батьки можуть нести різну юридичну відповідальність, в тому числі й кримінальну.

Деякі фахівці виділяють сімейно-правову відповідальність: "Найбільш актуальною ознакою сімейно-правової відповідальності є розгляд її як обов'язку особи зазнати позбавлення права або інші додаткові несприятливі наслідки". Таке вільно-абстрактне тлумачення системи юридичної відповідальності не здається виправданим, однак, можна виділити особливу санкцію, що застосовується виключно в сімейних правовідносинах - позбавлення батьківських прав.



1. Підстави позбавлення батьківських прав

Батьківські права та обов'язки належать до невідчужуваних. Але якщо ці права та обов'язки використовуються не за призначенням, можлива їх втрата через позбавлення батьківських прав. По суті це є особлива сімейно-правова міра відповідальності по відношенню до батьків, тобто осіб записаних в якості матері та батька дитини в свідоцтві про народженні.

Якщо запис про батька відбувся в результаті визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК), особа, що набула батьківських прав і обов'язків може бути їх позбавлена на загальних підставах.

Умовами застосування цієї міри відповідальності є:

1) здійснення батьком (матір'ю) правопорушення, передбаченого ст. 164 СК;

2) наявність вини в діях батька (матері);

3) батько (мати) володіють повною цивільною дієздатністю (особа, визнана недієздатною, не може бути позбавлена батьківських прав);

4) дитина не досягла повноліття.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

В залежності від конкретної ситуації в сім'ї позбавленню батьківських прав можуть передувати превентивні заходи впливу на батьків (бесіди, попередження з боку органів опіки і піклування, органів внутрішніх справ, надання сім'ї необхідної допомоги, накладення адміністративної відповідальності), відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК).

Позбавлення батьківських прав повинно бути результатом свідомої поведінки батьків (одного з них). Якщо вони не в змозі розумно керувати своїми діями та вчинками з причини, що від них не залежать (тяжке психічне захворювання, слабоумство, інвалідність тощо), то, за загальним правилом, їх не можна позбавити батьківських прав.

Таким чином, наявність вини батьків належить до обов'язкових умов позбавлення батьківських прав.

Дитина може бути визнаною такою, що позбавлена батьківського піклування, навіть при відсутності вини батьків. Наприклад, діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки (ст. 2 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей").

При відсутності вини батьків застосовується не позбавлення батьківських прав, а встановлення опіки (піклування) над дитиною (ст. 243 СК).

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлюється вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який складається з шести пунктів. Він охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини. Для задоволення позову достатньо впевнитись в одному з них. На практиці, найчастіше має місце сукупність підстав для позбавлення батьківських прав. В будь-якому випадку маємо справу з ситуацією, коли дитина, її життя, здоров'я, виховання знаходиться в небезпеці. Причому така небезпека має суспільно значимий характер.

Прагнення підвищити відповідальність батьків, зміцнення правових гарантій захисту прав дитини спровокувало виникнення нової підстави для позбавлення батьківських прав - відмова забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявлення щодо неї батьківського піклування.

При цьому мається на увазі, що така відмова не викликається причинами, визнаними судом поважними (тяжка хвороба, інвалідність, відсутність будь-якого житла тощо). Сам по собі факт існування у батьків (одного з них) складних побутових умов підлягає критичній оцінці в кожній конкретній ситуації.

Законодавець з розумінням ставиться до ситуації народження дитини одинокою матір'ю. Якщо одинока матір бажає помістити в дитячий заклад народжену нею дитину на виховання, дитячий заклад зобов'язаний прийняти дитину на утримання і виховання повністю за державний рахунок (п. 4 Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановленні найвищого ступеня відзнаки-звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" і медалі "Медаль материнства").

Наведене правило стосується лише ситуації народження дитини одинокою матір'ю. Тому вона не вправі відмовитись забрати дитину, наприклад, з медичного закладу, де вона проходила курс лікування. Що стосується пологового будинку (відділення), то якщо одинока мати залишає тут новонароджену дитину без вираження волі влаштувати її в іншу сім'ю або до дитячого закладу на повне державне утримання, слід оцінювати її поведінку як неправомірну і говорити про наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

Найбільш розповсюдженою підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання батьками обов'язків по вихованню дитини. Ця підстава займає найбільшу питому вагу серед інших підстав ч. 1 ст. 164 СК.

Ухилення від виконання батьківських обов'язків передбачає систематичне невиконання обов'язку турбуватись про дітей, в чому воно б не виражалось (не годувати, не забезпечувати необхідним одягом, медичною допомогою, словом не робиться нічого для задоволення життєво важливих потреб дитини).

Частіше за все байдуже ставлення до страждаючої від голоду, холоду, хвороб дитини сполучається з руйнуючою особистість дитини поведінкою батьків (пияцтво на очах дитини, перетворення дитини у свідка аморальних вчинків тощо).

Ця підстава займає найбільшу питому вагу серед інших підстав ч. 1 ст. 164 СК. Згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:не забезпечують необхідного харчування; медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Жорстоке поводження з дитиною, як одна з підстав для позбавлення батьківських прав, означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею.

Фізичне насилля може проявлятись в побоях, спричиненні фізичних страждань у будь-який спосіб. Психічне насилля виражається в погрозах, вселення відчуття страху, придушення волі дитини.

Якщо до дітей застосовують фізичне чи психічне насилля інші члени сім'ї, а мати (батько) не протидіють цьому, то позбавлення батьківських прав можливо на підставі ст. 164 СК.

Хронічний алкоголізм або наркоманія відносяться до тяжких захворювань, пов'язаних з повним ураженням вольової сфери людини. В сім'ї батьків - хронічних алкоголіків частіше за все діти голодують, не мають самого необхідного, за ними ніхто не доглядає. Діти мимоволі вбирають в себе нездорову сімейну атмосферу, від чого страждають морально і фізично. Небезпека хронічного алкоголізму батька (матері) і в тому, що цей стан є першопричиною виникнення інших підстав позбавлення батьківських прав.

Наявність хронічного алкоголізму повинно підтверджуватись відповідним медичним висновком. Всякого роду припущення з цього приводу не допускаються. Для позбавлення батьківських прав за цією підставою немає необхідності у попередньому визнанні батька (матері) - хронічного алкоголіка обмежено дієздатним в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 36 ЦК.

Від хронічного алкоголізму слід відрізняти побутове пияцтво. Тоді поведінка батьків, їх ставлення до дітей оцінюється через призму інших підстав позбавлення батьківських прав.

Експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва є ще однією підставою для позбавлення батьківських прав. Ч. 6 ст. 150 СК забороняє будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Зловживають батьківськими правами особи, що заставляють своїх дітей займатись жебрацтвом, бродяжництвом, проституцією тощо. В будь-якому випадку батько (мати) використовує безпомічний стан дитини, яка напряму залежить від батьків, що демонструє свою владу. Зловживання, як правило, не носить разового характеру, а виражається у цілому ряді дій та вчинків батьків.

Засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини є ще однією підставою для припинення батьківських прав. До умисних злочинів щодо дитини можна віднести замах на вбивство, намагання довести до самогубства, тілесні пошкодження, зараження венеричною хворобою, зґвалтування, залишення в небезпеці тощо.

Особа, що вчинила такого роду злочини, не може бути носієм батьківських прав та обов'язків, захищати права своїх дітей, представляти їх інтереси. Однак позбавлення батьківських прав на цій підставі можливе лише після вступу в силу відповідного судового вироку.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них (ч. 3 ст. 164 СК). Не можна говорити про позбавлення батьківських прав взагалі без конкретизації дитини, стосовно якої відбувається таке позбавлення. Не допускається позбавлення батьківських прав по відношенню до дитини, яка ще не народилась.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перерахована в ст. 164 СК, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини. Іноді мають місце небезпечні прояви цієї протиправної поведінки у формі кримінально-караних діянь (замах на вбивство дитини, нанесення дитині тілесних пошкоджень, залишення в небезпеці, посягання на статеву недоторканність тощо).

Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу (ч. 4 ст. 164 СК).

При оцінці такого роду дій батьків слід враховувати, по-перше, ступінь їх суспільної небезпеки, по-друге об'єктивну сторону скоєного.

Коли шкода дитині спричиняється неумисно через збочене уявлення про сімейну педагогіку, пов'язане з неприборканим характером батька (матері) як вихователя, його власними аморальними звичками, є підстави для позбавлення його батьківських прав.

При прямому умислі на вчинення аналогічних дій (бездіяльності) очевидною є необхідність притягнення батька (матері) до кримінальної відповідальності.

Матеріали цивільної справи про позбавлення батьківських прав можуть бути долучені до кримінальної справи. Не виключається також, що суд буде змушений зупинити провадження у цивільній справі у зв'язку з неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства (п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК).

У виключних випадках сполучення двох видів відповідальності сімейно- і кримінально-правової здатне дати необхідний ефект.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини (ч. 5 ст. 164 СК). Позбавлення батьківських прав змінює сімейно-правовий статус батьків; іншим стає і правовий статус дітей, хоча відомості про дітей до актового запису про народження не змінюються. Ніяких позначок про позбавлення батьківських прав в документах, що засвідчують особу, яка втратила ці права, закон не передбачає. Ця обставина ускладнює в майбутньому захист прав дитини, дозволяє особам, позбавленим батьківських прав користуватись тими правами, які ним вже не належать.

Ч. 5 ст. 164 СК не містить обов'язку суду стосовно надсилання інформації про рішення суду про позбавлення батьківських прав до органів опіки і піклування за фактичним місцем проживання дитини. Безумовно така інформація необхідна і повинна входити до кола обов'язків суду, який ухвалив рішення про позбавлення батьківських прав.

При відмові в позові про позбавлення батьківських прав суд може винести попередження, що в разі ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, батько (матір) може бути позбавлений батьківських прав.

юридичний позбавлення батьківський право

2. Порядок позбавлення батьківських прав

Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав відбувається лише в судовому порядку і тільки за заявою чітко визначеного в ст. 165 СК кола осіб. Обов'язковим учасником судового процесу про позбавлення батьківських прав є органи опіки та піклування. З одного боку, ці органи представляють державні інтереси, з іншого - виконують покладені функції по охороні прав дитини. Орган опіки та піклування не наділений статусом юридичної особи, тому вони діють через виконавчі комітети сільської, селищної, міської, районної в місті рад. Одним з доказів в справах про позбавлення батьківських прав є акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, що складається органом опіки та піклування.

Позовну заяву про позбавлення батьківських прав може подати один з батьків до іншого, якщо є підстави, передбачені ст. 164 СК. При цьому не має значення, де знаходиться другий з батьків: чи живе разом з дитиною або за іншою адресою.

Іноді пред'явлення такого позову пояснюється бажанням: 1) усунути перешкоди до усиновлення дитини (наприклад, вітчимом) або 2) убезпечити дитину від матеріальних претензій з боку того, хто ніколи про неї не дбав.

В двох наведених випадках немає потреби звертатись до інституту позбавлення батьківських прав. Закон допускає можливість усиновлення без згоди батьків. Відповідно до ч. 2 ст. 219 СК усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Щодо другого випадку мотивації пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав слід згадати ч. 1 ст. 204 СК. Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків (ч. 1 ст. 204 СК).

Функціональні обов'язки по охороні прав дитини покладаються на багато органів та установ. До них перш за все належать заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому перебуває дитина, орган опіки та піклування, прокурор.

До дитячих закладів відносяться, наприклад, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомоги дітям, що залишились без батьківського піклування; територіальні центри соціальної допомоги сім'ї і дітям; дитячі будинки; інтернати для розумово відсталих дітей і дітей з фізичними вадами тощо.

Пред'явити такий позов може і сама дитина, яка досягла 14 років. Таке право закріплено також в ч. 4 ст. 152 СК. Можливість такого спору "син - проти матері" став новелою сімейного законодавства у порівнянні з ст. 71 КпШС, яка не включала дитину до кола позивачів у справах про позбавлення батьківських прав.

В якості відповідача по справі про позбавлення батьківських прав може виступати один з батьків або обидва. Не виключається пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав до одного з них і позову про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав іншого (ст. 170 СК). Позов про позбавлення батьківських прав може бути пред'явлений і до неповнолітньої дитини віком від 16 років.

Позов про позбавлення батьківських прав пред'являється за місцем проживання відповідача (ч. 1 ст. 109 ЦПК).

Оскільки на практиці може бути невідоме місце проживання відповідача, вихід з положення полягає в одночасному пред'явленні двох вимог: про позбавлення батьківських прав та про стягнення аліментів. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача (ч. 1 ст. 110 ЦПК).

Якщо знайти відповідача не вдається, може бути оголошений розшук через ухилення від сплати аліментів. При проживанні того з батьків, кого позбавляють батьківських прав, на території СНД діє законодавство тієї держави, на території якого постійно проживає дитина (ч. 1 ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних, кримінальних справ від 22 січня 1993 р.).

Особа, що подає позов про позбавлення батьківських прав, повинна дотриматись всіх вимог стосовно змісту і форми позовної заяви (ст. 119 ЦПК). При цьому слід враховувати специфіку справ про позбавлення батьківських прав. Вона зобов'язує подати до суду свідоцтво про народження дитини (бажано оригінал), стосовно якої ставиться питання про позбавлення батьківських прав. Якщо у батьків декілька дітей і вони знаходяться в різних місцях, позивач повинен не тільки їх перерахувати, а по можливості вказати місце їх перебування.

Відкриваючи провадження по справі, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову (ст. ст. 151, 152 ЦПК).

Під забезпеченням позову про позбавлення батьківських прав розуміється тимчасове відібрання дитини у відповідача. Необхідність такого відібрання виникає, коли дитина живе з батьками, а органи опіки і піклування не відібрали їх до пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав в порядку ст. 170 СК.

Застосування позбавлення батьківських прав як індивідуальної міри відповідальності вимагає з'ясування в судовому процесі того, як ставився до батьківського обов'язку кожен з батьків. Пряма залежність між позбавленням батьківських прав і захистом прав дитини зобов'язує суд, який розглядає позовні вимоги відносно одного з батьків, визначити місце проживання іншого з батьків, його роль в житті дитини. Якщо адреса цієї особи відома, суду слід залучити до розгляду справи в якості третьої особи.

Якщо другий з батьків живе в іншому місці, має іншу сім'ю, про свою дитину від попереднього шлюбу не піклується, після задоволення позову про позбавлення батьківських прав дитина потрапляє у категорію дітей, позбавлених батьківського піклування.

Діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти (ст. 2 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей").

3. Правові наслідки позбавлення батьківських прав

Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності;

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Після вступу в законну силу рішення суду про позбавлення батьківських прав батько (мати) втрачають всі права, засновані на спорідненості з дітьми.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав можуть бути класифіковані за галузевою ознакою:

а) передбачені сімейним законодавством;

б) передбачені цивільним законодавством (спадковим, житловим);

в) передбачені трудовим законодавством і законодавством про соціальний захист.

2. Права, які втрачаються батьками, позбавленими батьківських прав, можуть бути поділені на три групи.

До першої групи входять:

- особисті немайнові права щодо дитини (право на особисте виховання дитини (ст. 151 СК), право на захист дитини (ст. 154 СК), право дати згоду на усиновлення дитини чи відмовити в усиновленні (ст. 217 СК), право дати згоду на емансипацію (ч. 2 ст. 35 ЦК));

- право на одержання в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування).

Можливість виховувати свою дитину належить до найбільш значимих особистих немайнових прав кожного з батьків. Завдяки особистому контакту з дитиною, власним рішенням відносно способів та методів сімейного виховання батькам вдається направити формування особистості дитини в бажаному напряму.

Якщо такий вплив на дитину є об'єктивно шкідливим, то є підстави для припинення батьківських прав і, відповідно, припинення особистих контактів таких батьків і їх дитини. З норми ст. 168 СК, згідно якої суд може дозволити за заявою батька (матері), позбавлених батьківських прав, разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи можна зробити висновок, що законодавець встановив презумпцію заборони зустрічей дитини і осіб, позбавлених батьківських прав щодо неї.

Збереження такого роду спілкування зводить нанівець всі зусилля по забезпеченню здорового розвитку дитини. Тому бажано, щоб після вступу в закону силу ухваленого судом рішення невідкладно були вчинені заходи по ізоляції дитини і особи, що втратила батьківські права.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні (ч. 1 ст. 167 СК).

Закономірною є норма про неможливість особи, позбавленої батьківських прав, бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником. Якщо особа не здатна забезпечити належне розвиток і виховання своєї дитини, то безглуздо їй довіряти інших осіб з неповною, частковою, обмеженою дієздатністю або визнаних недієздатними.

На практиці контингент осіб, позбавлених батьківських прав, створюють ті, хто згадують про своїх дітей, коли наступає старість і зникають власні джерела існування. Але говорити про спадкоємство поколінь немає підстав, оскільки зв'язок між ними був розірваний через вині дії тих, хто не виконував батьківські обов'язки. Тому особа, позбавлена батьківських прав, не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Ця норма п. 5 ч. 1 ст. 166 СК конкретизується в ряді інших норм. Зокрема ч. 2 ст. 202 СК та ч. 3 ст. 1224 ЦК.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (ч. 2 ст. 202 СК).

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1224 ЦК).

Однак діти вправі скласти заповіт на користь на користь батьків, позбавлених батьківських прав.

До другої групи прав, яких втрачають особи, позбавлені батьківських прав, належать права, пов'язані з різного роду пільг, що надаються державою. До їх числа належать такі пільги:

- забороняється тимчасове переведення на іншу роботу жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років (ст. 33 КЗпП);

- скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років (ст. 51 КЗпП);

- на просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП);

- жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 63 КЗпП);

- жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років (ст. 178 КЗпП);

- надання відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною (ст. 179 КЗпП);

- жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 1821 КЗпП);

- звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

До третьої групи належать права, що стосуються отримання різного роду державної допомоги. До них належить:

- матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї (Закон України від 18 січня 2001 року "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням");

- матеріальна допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Втрата прав, пов'язана з позбавленням батьківських прав, не означає, що ці права перестають існувати. Їх носієм стає або інший з батьків, або особа, яка заміняє батьків.

Наведений перелік прав не є вичерпним і може розширюватись разом з оновленням законодавства.

З позбавленням батьківських прав припиняються не лише права, але й обов'язки, за виключенням одного - утримувати дитину. За ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати свою дитину (ч. 2 ст. 166 СК). Тому про розгляді позову про позбавлення батьківських прав не може залишитись поза увагою питання про стягнення аліментів на дитину. На осіб, позбавлених батьківських прав, поширюється також обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину. Той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (ст. 185 СК).

Згідно ст. 1183 ЦК батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків.

Ніяких виключень для одинокої матері, позбавленої батьківських прав, законодавство не передбачає. З неї стягуються аліменти на дитину на загальних підставах.

Діти зберігають всі майнові права, засновані на споріднені з батьками, позбавленими батьківських прав, зокрема, право на утримання (отримання аліментів), право власності або право користування жилим приміщенням. Крім того діти залишаються спадкоємцями першої черги згідно ст. 1261 ЦК та спадкують в разі смерті батьків за правом представлення згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК.

Таким чином, позбавлення батьків батьківських прав не тільки виконує каральну функцію відносно батьків, але і служить меті захисту прав і інтересів дітей, усунення небезпеки для їхнього життя, здоров'я, створення передумов для належного виховання дітей.

4. Влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому.

Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.

Порядок відібрання і передання дитини встановлюється законом.

Припинення особистих контактів осіб, позбавлених батьківських прав, і дитини як бажаного наслідку припинення цих прав стає неможливим, якщо вони продовжують жити в одному жилому приміщенні. Часто розселення батьків і дитини породжує складні житлові проблеми.

Якщо дитина і батько (матір) проживають в домах державного і комунального фонду на основі договору найму, і суд дійде висновку, що їх подальше спільне проживання не відповідає інтересам дитини, батьків може бути виселено з наданням іншого жилого приміщення (ст. 114 ЖК УРСР). Слід сказати, що ЖК РФ в такій ситуації передбачає виселення батьків, позбавлених батьківських прав, без надання іншого житла (ст. 98 ЖК РФ).

Якщо батьки і дитина проживають в квартирі чи будинку, що належить їм на праві спільної власності, виселення батька (матері), позбавленого батьківських прав, неможливе. Позбавлення батьківських прав жодним чином не впливає на право власності цієї особи. В такій ситуації дитина може бути передана другому з батьків, бабі та діду, повнолітньому брату та сестрі, іншим родичам дитини, мачусі, вітчиму або органу опіки та піклування. Головним є те, що дитина зберігає своє право на проживання у житловому приміщенні і може у будь-який час повернутися до нього. Це право закріплено в ч. 6 ст. 167 СК та п. 3 ч. 3 ст. 71 ЖК УРСР. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо інших членів сім'ї не було, дитина втрачає право на житло, однак набуває право на позачергове отримання житла після закінчення строку перебування у дитячому закладі (ст. 46 ЖК УРСР, ст. 11 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення").

СК надає перевагу сімейному вихованню дитини (ст. 1 СК). Право дитини жити і виховуватись в сім'ї є одним з важливих прав кожної дитини, якому кореспондує обов'язок батьків, що закріплений в ст. 150 СК.

По відношенню до дітей, що залишились без піклування батька і матері, забезпечення права на виховання в сім'ї означає, що ці функції можуть бути покладені на інших осіб. Переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

У разі конкуренції між ними суд віддає перевагу тому, хто може створити найкращі умови для розвитку та виховання дитини. Позиція самої дитини також обов'язково має бути врахована.

В крайньому випадку дитина, позбавлена батьківського піклування, передається органу опіки та піклування, який керується у своїй діяльності Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88.

СК передбачає такі форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як: усиновлення; встановлення опіки та піклування; укладення договору про патронат; передача дитини в прийомну сім'ю; передача дитини до дитячого будинку сімейного типу (гл. гл. 18 - 202 СК).

Лише у випадку, коли жодна з наведених можливостей не реалізується, дитина передається до дитячих закладів на повне державне забезпечення (наприклад, дитячі будинки, реабілітаційні центри). Адміністрація цих закладів здійснює права і обов'язки опікуна (піклувальника) по відношенню до таких дітей. Причому влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, до таких закладів слід розглядати як тимчасовий захід, що не виключає необхідності пошуку для дитини прийомної сім'ї.



Висновок

Як зазначено в Декларації ООН прав дитини (1959р.), «дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьківі, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».

На сьогодні права дитини щодо їх батьків закріплені не тільки нормами національного законодавства, а й нормами міжнародного права.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, держави-учасниці зобовґязуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обовґязки її батьків,опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 18 цієї Конвенції проголошує: «Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини».

Частина друга статті 27 Конвенції наголошує: «Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здіб-ностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини».

На розвиток міжнародного права в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства» 26 квітня 2001 року № 2402 (ВВР, 2001, № ЗО, ст. 142), який у розділі III у статтях 11,12 визначив поняття «дитина і сімґя» і «права, обовґязки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини».

Так, цей Закон стверджує, що сімґя є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обовґязки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обовґязком батьків є забезпечення інтересів своїх дітей.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Основним пріоритетом для соціальної політики нашої держави є створення світу, сприятливого для дітей, світу, в якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світу, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління. Оскільки сьогодняшні діти - завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.



Список використаної літератури

1. Конвенція ООН "Про права дитини" Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91.

2. Конституція України .- Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141

3.Сімейний кодекс України .- Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. -- Ст.292.

4. Коментар до Сімейного кодексу. -Х.: Видавничий будинок «ФАКТОР», 2011.

5. Цивільний процесуальний кодекс України. -Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. -- Ст. 419,

6. Коментар до Кримінального кодексу України.-Х., 2007.

7. Житловий кодекс УРСР. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, Додаток до N 28, ст.573.

8. Закон України "Про виконавче провадження" Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав { Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 20 ( v0020700-08 ) від 19.12.2008 (Вісник Верховного суду України від 05.2007 -- 2007 р., № 5, стор. 10. Антокольская М.В. Сімейне право. -М., 1996.

11. Кривоносова П.А. Позбавлення батьківських прав / Правоведеніе.-1990

12. Мороз Л.К. Розгляд судами справ про позбавлення батьківських прав.-М., 1991.

13. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової під час представлення у Верховній Раді України Спеціальної доповіді "Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні" до 20-річчя ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини 22 грудня 2010 року

Размещено на Allbest.ru

...