Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтелектуальна власність



План

Вступ

1. Складові системи інтелектуальної власності

1.1 Законодавчі акти України про інтелектуальну власність

2. Державне управління інтелектуальною власністю

2.1 Завдання,мета Департаменту

2.2 Складові Департаменту

Висновки

Список літератури



ВСТУП

Постанова КМУ про створення Держдепартаменту

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 квітня 2000 р. м. Київ

Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Утворити у складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Міністерству освіти і науки подати у місячний термін Кабінетові Міністрів України проект Положення про Державний департамент інтелектуальної власності та пропозиції щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність із зазначеною постановою.

Прем'єр-міністр України В. ЮЩЕНКО

Інд. 28

Інтелектуальна власність (далі ІВ) - це продукт людського розуму, итог творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху.

Але точно так, як і матеріальний ресурс, ІВ можна купити, продати та орендувати. Також як і матеріальний ресурс, її можуть втратити або ліквідувати при необережному або неуважному догляді. її можна застрахувати або використати в якості застави. Вона може з'явитися на світ в результаті мгновенного спалаху натхнення або багатьох років кропіткої праці. Вона може зникнути в одну мить або існувати вічно.

При всіх своїх свойствах ІВ має економічну вартість (в багатьох випадках дуже високу), яку частіше не згадують в звітності, недовраховують та недооцінюють. З точки зору введення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу - в залежності від того, хто нею розпоряджається.

Вважається, що „знання - сила". Потрібно додати, що знання - це ще й багатство. Дійсно, в економічному сьогоденні, заснованому на знаннях, ІВ стає частіше за все найважливішим активом підприємства.

Компанії, які не позначили ІВ в якості 1-го з своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги; в гіршому -- їм загрожує неспроможність. Тому студентам - майбутнім інженерам та підприємцям необхідно мати базові знання про природу і можливості ІВ.

Зважаючи на те, що багато, якщо не більшість студентів, мають обмежене уявлення про інтелектуальну власність, кратко викладені відомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включає об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.

Також надасться інформація про об'єкти права промислової власності і, зокрема, про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів та послуг) тощо. Останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної конкуренції (відеопіратство, виготовлення контрафактної продукції тощо), тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли відображення також.



1. Складові системи інтелектуальної власності

Система інтелектуальної власності (ІВ) складається з п'яти підсистем і зв'язків між ними.

Системою називається така сукупність елементів, що мають характерні ознаки, параметри та просторову структуру, які забезпечують досягнення єдиної мсти або функції. Структура системи може бути представлена у вигляді графа. Підсистема в свою чергу може бути системою, яка складається з сукупності своїх елементів.

1.1 Законодавчі акти України про інтелектуальну власність

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книжка IV «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на зазначення походження товарів». «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право і суміжні прана», «Про захист економічної конкуренції», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться п багатьох інших законах України.

У випадку, если необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.



2. Державне управління інтелектуальною власністю

інтелектуальний власність закон департамент

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, плодами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання дістали у Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До их передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством -- міністерства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації -- творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.

Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 від 13 березня 1999 р. № 250 визнано таковим, що втратив чинність.

Відповідно до 4-ого абзацу пт 1 а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України -- на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. № 190--195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пт 3 г) Указу Президента України, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності.

У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Міністерства освіти і науки України.

2.1 Завдання, мета Департаменту

Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення визначає:

участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до визначених Положенням завдань Департамент:

реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелектуальної власності та розробок на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності, пропозиції щодо її вдосконалення;

здійснює у межах, визначених Міністерством освіти і науки України, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки України;

забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності;

бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики у сфері інтелектуальної власності;

визначає порядок державної сертифікації діяльності у сфері інтелектуальної власності;

здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності;

видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності;

здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів;

координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету;

організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності;

координує боту з інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво у цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації;

вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і науки України пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці та укладенні міжнародних угод з питань інтелектуальної власності;

організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

-- здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа, Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України.

2.2 Складові Департаменту

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство «Інтелзахист». У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є також підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію - Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг, що здійснює патентний пош\ к. надає інформаційні послуги.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням создателя здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та до видачі создателю охоронного документа - свідоцтва. Важливою функцією УААСПу є надання допомоги создателям щодо захисту прав у разі їх порушення.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців, викладачів тощо.

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою - суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департамент}' інтелектуальної класності у регіонах України.

Представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних заморочек, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав па об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами праволодільців знаків.

Свою діяльність Департамент здійснює у тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук України, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабінетом Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один -- перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки України, погодженим з головою Департаменту.

Положення визначає коло повноважень та компетенцію голови Департаменту. У Департаменті може створюватися колегія у складі голови, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверджується Міністром освіти і науки України.

Департамент (далі -- Установа) є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав», підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створене Державне підприємство «Український інститут промислової власності», що також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

Ці дві структури є основними підрозділами Державного департаменту інтелектуальної власності.

Третім підрозділом Департаменту інтелектуальної власності є навчальний заклад -- Інститут інтелектуальної власності і права, утворений у формі ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права».

Як уже зазначалося, управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також і громадськими організаціями. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. передбачає можливість колективного управління майновими правами авторів, інших осіб, які мають авторське право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані создателями, іншими особами, які мають авторське право або суміжні права. На діяльність зазначених організацій не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав або для управління різними майновими правами в інтересах різних осіб, або однієї організації, категорій авторського права і (або) суміжних прав.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються создателями та їх правонаступниками, суб'єктами суміжних прав та їх правонаступниками безпосередньо на основі письмових договорів.

На підставі письмових договорів здійснюється також представництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, які мають авторське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці самі організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні.

Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з користувачами творів та об'єктів суміжних прав.

Користувачі творів та об'єктів суміжних прав контрактом зобов'язуються надавати создателям та іншим особам, які мають авторське право, та суб'єктам суміжних прав, їх представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна в обумовленому розмірі виплата винагороди.

Організаціям, які управляють майновими правами, Законом надано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після закінчення трирічного строчку з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власністю, слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. творча спілка -- це добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, що має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. У статуті творчої спілки визначаються цілі, завдання та основні форми діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, порядок створення та компетенцію виборних органів творчої спілки, строчки та механізм здійснення їх повноважень.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов'язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти оволодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської культури.

Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути наповнені різним змістом, який визначається творчою спілкою. Тобто творчі спілки визначають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Адже в руках творчих спілок знаходиться доля національної культури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор суспільно-корисної діяльності не варто нехтувати.

Творчі спілки насамперед зобов'язані сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних завдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюдських цінностей.



Висновки

Поряд з людською творчістю і винахідливістю інтелектуальна власність всюди навколо нас. Кожний продукт або послуга, які ми вживаємо або отримуємо у повсякденному житті, -- це итог довгого ланцюга великих і малих інновацій, наприклад зміни дизайну або удосконалення, що роблять зовнішній вигляд чи функції виробу таковыми, якими вони є сьогодні. Разумеется, для забезпечення дієвості такового ринку необхідно насамперед створити сприятливі умови кожному із його учасників для одержання ними вигоди при максимальній прозорості здійснення операцій щодо об'єктів інтелектуальної власності, за умови дотримання чинного законодавства, правил чесної конкуренції та обмеженої участі державних органів управління та контролю. Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем. Складний він тому, що розробники, науковці погано розуміють пріоритети ринку та потреби споживача, у их не вистачає досвіду підприємництва у цій сфері діяльності. Розробники, науковці -- здебільшого некомпетентні комерсанти. На жалко, більшість керівників підприємств, організацій, установ також мають слабке уявлення про комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності. Вони займаються впровадженням і намагаються продовжувати цю боту в нових економічних умовах, але просування інтелектуальної продукції на ринку вимагає спеціальних економічних знань, способів і методів маркетингу. А отже, щоб задовольнити попит на комерційну реалізацію інтелектуальної власності, необхідно створювати структури, які б стали безпосередніми учасниками цього процесу і всіляко йому сприяли. Безумовно, створення таковых структур не виключає необхідності інформаційного забезпечення щодо інтелектуальної власності, доступного будь-якому споживачеві, зокрема шляхом широкого висвітлення у засобах масової інформації, публікацій у спеціальних виданнях, журналах, надання консультацій тощо. Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що такі організаційні структури можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними; деякі з их можуть користуватися фінансовою підтримкою держави, а інші -- повністю діяти на основі самофінансування. В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності» Інтернет-біржа промислової власності (ІБПВ).Це стало можливим завдяки усвідомленню Держдепартаментом важливої ролі своєї участі у розбудові в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності шляхом активного сприяння комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Ми розуміємо, що кожний крок у цьому напрямі буде в цілому сприяти подальшому розвитку всієї системи інтелектуальної власності в Україні.



Список літератури

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. -2003 -№11.-Ст. 461.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Офіційний вісник України. - 2004. - №16. - Ст. 1088.

3. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№33.

«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-Х11 // Відомості Верховної Ради України.-1994.

«Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. №345 Відомості Верховної Ради України. 1994.- № 7 .-Ст. 34

6.«Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №13.

7. "Про державну таємницю" ьід 21 січня 1994 р. № 3855-ХП // Відомості Верховної Ради України.-1994.-№ 16.-Ст. 93.

8. «Про захист інформації в автоматизованих системах» від - 5 липня 1994 р. .№ 80/94-ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1994.

9.«Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого -1995 р. № 51/95- ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. - Ст. 56.

10.«Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 37. - Ст. 281.

11."Про захист від недобросовісної конкуренції"" від 7 червня 1996 р. № 236 / 96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 8

12.Основи інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

13.Зінов В. «Проблеми комерціалізації результатів досліджень і розробок»Інтелектуальна власність. - 2000. - № 3.. -С.35-42.

14. Підопригора О.А., Бутнін-Сіверський О.Б., Дроб'язко В.С. "Право інтелектуальної власності": - 2-ге вид., переробл. та донов. - К. Концерн Видавничий Дім "Ін Юре",2004. - 672 ст.

15.Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика: Наук.-практ. вид.:У 4 т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999.

16.Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики: 36. наук, статей/ За ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002.

17.Інтелектуальна власність: Словник-довідник: У 2 т. / За заг. ред. О. Д..Сзятоцького. -К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

18. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність.

19. Підопригора О.А., Підопригора О.О. «Право інтелектуальної власності України» - К.: Юрінком Інтер, 1998.

Размещено на Allbest.ru

...