Поняття, види і значення наслідків злочину

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права і процесу

Курсова робота

на тему:

«ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ НАСЛІДКІВ ЗЛОЧИНУ»

Луцьк - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ НАСЛІДКІВ ЗЛОЧИНУ

1.1 Злочинні наслідки та об'єктивна сторона злочину

1.2 Поняття та сутність наслідку злочину як кримінально-правового явища

1.3 Класифікація суспільно небезпечних наслідків

2. НАСЛІДОК ЗЛОЧИНУ В МЕХАНІЗМІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

2.1 Наслідок злочину і основні режими функціонування механізму кримінально-правового регулювання

2.2 Вплив злочинних наслідків на кримінальну відповідальність і кваліфікацію злочинів

3. ЗНАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМАТИКА НАСЛІДКУ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи дуже актуальна, адже єдиною однаковою підставою відповідальності в кримінальному праві може бути лише вчинений особою злочин, бо межею його покарання має бути межа його діяння. Межа злочину - його суспільна небезпека. Саме тому виключне значення має дослідження поняття «наслідок злочину», яке пронизує весь зміст кримінального права. злочин наслідок кримінальний відповідальність

Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України) неможливе без врахування результату таких посягань. Ці результати можуть набувати різних проявів, в тому числі, існувати у формі злочинних наслідків, окремі з яких виражаються як відповідний елемент складу злочину.

Проблему злочинних наслідків та кваліфікації злочинів досліджували такі вчені, як Берзін П.С., Литвин О.П., Михайленко П.П., Нікулін С.І., Фріс П.Л., Щупаківський Р. та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню даного питання, свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.

Об'єктом дослідження є ті сфери соціально-правової дійсності, в яких наслідки поведінки людини мають кримінально-правове значення.

Предметом дослідження є злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання.

Метою даної курсової роботи виступає правовий аналіз значення наслідків злочину.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- охарактеризувати поняття та види злочинних наслідків;

- дослідити особливості впливу наслідків - перш за все суспільно небезпечних та злочинних - на кримінально-правове регулювання;

- проаналізувати основні теоретичні та правозастосовчі підходи щодо врахування наслідків при кваліфікації злочинів, коли відповідні проблеми вирішуються на етапі кримінально-правової оцінки вчиненого;

- з'ясувати основні проблеми врахування наслідків в межах окремих інститутів Загальної частини та відповідних норм Особливої частини кримінального права України.

Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Під час вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження: Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження. Діалектичний метод використовувався з метою пояснення виникнення та розвитку певних поглядів і теорій. Логіко-семантичний метод сприяв визначенню понять за допомогою аналізу їх ознак, відношень між мовними висловами та дійсністю, саме цей метод допоміг визначенню понятійного апарату, що застосовується у дослідженні. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні. Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.

Практична цінність роботи полягає в узагальнені знань про злочинні наслідки. Дослідження може використовуватися в навчальних цілях.

Структура даної курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ НАСЛІДКІВ ЗЛОЧИНУ

1.1 Злочинні наслідки та об'єктивна сторона злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - чи не найважливіший для практичної діяльності елемент складу злочину. Саме шляхом дослідження об'єктивної сторони робиться висновок про зміст інших елементів складу злочину.

Будь-який висновок у кримінальній справі може бути здійснений виключно по матеріальних слідах, які залишає після себе злочин у реальній дійсності. Матеріальні сліди, які фіксують зовнішню сторону злочинного діяння, - це відповідний «негатив» злочинної поведінки та її наслідків. [23, с. 78]

Бєлогриць-Котляревський Л. С., хоча і не визначав об'єктивну сторону, як елемент складу злочину, проте називав серед загальних ознак злочину (маючи при цьому на увазі саме склад злочину), «преступное действие и его последствие».

Таганцєв М. С. чітко визначав як елемент складу злочину «преступное действие», поділяючи його на «содеяние» и «бездействие». У зовнішню сторону злочину ним включались також наслідки діяльності, які визначались як «создание определенной опасности для конкретного правоохраняемого интереса», а також причинний зв'язок між ними.

Піонтковський А.А., даючи визначення об'єктивній стороні складу злочину, вказував, що вона характеризується суспільно небезпечним діянням, його злочинними наслідками та причинним зв'язком між ними. [23 с. 79-80]

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, стан, знаряддя та засоби вчинення злочину. [23, с. 85]

Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небезпечність - полягає в тому, що діяння (дія або бездіяльність) посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкода, збиток). Механізм порушення об'єкта (суспільних відносин) і заподіяння йому шкоди може бути різним: в одних випадках негативному, руйнівному впливу піддається суб'єкт суспільних відносин; в інших - благо, що охороняється правом і в зв'язку з яким існують дані відносини; по-третє - розривається соціальний зв'язок між суб'єктами відносин тощо.

В усіх цих випадках об'єкту кримінально-правової охорони завдається шкода, що і є наслідком злочину. [5]

Таким чином, зазначимо, що якщо наслідки злочину прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов'язковим.

1.2 Поняття та сутність наслідку злочину як кримінально-правового явища

Кожне злочинне діяння викликає певні негативні наслідки в об'єктах, на які воно посягає, тобто в певних суспільних відносинах, які потерпають від злочину. Ці негативні наслідки настільки значні, що йдеться про суспільну небезпеку, яка випливає із вчиненого діяння. Шкода може бути завдана всім або окремим елементам суспільного відношення: його суб'єкту, благу, у зв'язку з яким ці відносини існують, соціальному зв'язку між суб'єктами відношення. [4, с. 87]

Особливість наслідків злочинів полягає у тому, що вони піддаються більш-менш точному встановленню у порядку, закріпленому в КПК. Так, тяжкість заподіяних особі тілесних ушкоджень визначається з урахуванням негативних змін в організмі людини та ступеня втрати її працездатності. Можливість вимірювання (конкретизації) такого різновиду фізичної шкоди покладена в основу диференціації кримінальної відповідальності за тілесні ушкодження залежно від їх тяжкості. Водночас, проблематично з'ясувати обсяг організаційної та моральної шкоди, заподіяної правомірному функціонуванню управлінської сфери фактом одержання хабара. Різниця у характері шкоди, спричинюваної об'єктам кримінально-правової охорони, враховується законодавцем (поряд з іншими чинниками) при конструюванні складів злочинів. Залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільно небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з формальним складом і злочини з матеріальним складом. [20]

Підкреслимо, що у кримінальному праві злочинні наслідки розглядаються у двох площинах: у площині об'єктивно виявленого злочину та в площині конкретно виписаного в законі складу злочину. Щодо першого положення, то тут злочинні наслідки є об'єктивним виявленням суспільної небезпечності будь-якого злочину, а характер заподіяної злочином шкоди повністю залежить від характеру об'єкта посягання, яким є особисті блага людини та інші соціальні цінності. Злочин завжди посягає на певний об'єкт і завжди спричиняє суспільно небезпечні наслідки або створює реальну загрозу заподіяти йому шкоди. Без виявлення та аналізу суспільно небезпечних наслідків матеріального складу злочину майже неможливо визначити суб'єктивні ознаки складу такого злочину, оскільки наявність певної форми вини особи у вчиненні злочину завжди пов'язана з психічним ставленням суб'єкта злочину не лише до свого діяння, а й до суспільно небезпечного наслідку такого діяння.

Сутність другого положення полягає в тому, що суспільно небезпечні наслідки злочину або вказуються у самій нормі (чи однозначно випливають з її змісту), якою визначається конкретний склад злочину, або не вказуються. [9, с. 89]

Наслідки злочину - спричинені злочином (дією чи бездіяльністю) шкідливі зміни в об'єктах (соціальних цінностях), які охороняються кримінальним законом. Зміст наслідків злочину визначається змістом об'єктів, шкідливі зміни в яких вони спричиняють. [24]

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов'язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі, а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов'язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Наприклад, обов'язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність - діяння, факт знищення або пошкодження - наслідок).

У літературі одностайно визнається, що злочинні наслідки - це збитки об'єкту зазіхання, заподіяні діянням людини. Про те ймовірність цього заподіяння визначається по-різному . Одні автори визначають це тим , що будь-який злочин викликає зміни в громадських відносинах, породжує суспільно небезпечні наслідки. Інші вважають, що ці діяння фактично завдають шкоди об'єкту, розрізняють випадки створення реальної можливості заподіяння шкоди та її фактичне заподіяння.

Шкода може причинятися самому предмету або бути спричиненою у зв'язку з цим предметом. Так, при навмисному знищенні майна (наприклад, підпал дому) страждають інтереси власника майна - він позбавляється можливості розпоряджатися своїм майном на власний розсуд . Поруч із цим руйнується сам предмет (дім).

Питання поняття злочинних наслідків дає можливість підійти до вивчення їхньої структури , пізнання якої у свою чергу служить відправною точкою для дослідження форм і деяких видів злочинних наслідків. Структуру злочинних наслідків уперше було проаналізовано Кудрявцевим В.М., який виділив два її основних елемента: 1) порушення фактичних громадських відносин, заради охорони яких встановлена дана кримінально-правова норма (наприклад, при розкраданні - порушення економічних відносин власності...), або матеріальних чи моральних стосунків (наприклад, при убивстві - позбавлення життя); 2) порушення відповідних правових відносин, встановлених для охорони даного блага (при розкраданні - порушення права власності, при убивстві - порушення правових відносин , які забезпечують недоторканність особистості. 

1.3 Класифікація суспільно небезпечних наслідків

Свого часу, вирішуючи питання розмежування формальних та матеріальних складів злочинів, науковці підкреслювали: «… Злочин не може не мати суспільно небезпечного наслідку тому, що це суперечить сутності розуміння злочинної дії: якщо є причина - дія, то повинен бути й наслідок - злочинний результат» [21, с. 19]. Але сьогодні стосовно поняття «суспільно-небезпечні наслідки» в кримінально-правовій літературі думки науковців різняться.

Одні науковці широко трактують суспільно-небезпечні наслідки, розглядаючи з їх допомогою таку властивість злочину, як суспільна небезпека. Вони вважають, що без наслідкових злочинів не існує і взагалі бути не може. Всі злочини завжди мають наслідки у формі певних змін у навколишньому середовищі (природному чи соціальному). Інші - розглядають це поняття більш вузько, пов'язуючи його тільки з матеріальними складами злочинів. Однак всі вони використовують одні й ті самі терміни, як то: «наслідки», «злочинні наслідки», «суспільно-небезпечні наслідки», «наслідки злочину» тощо. Такий підхід до визначення суспільно-небезпечних наслідків злочину ускладнює їх класифікацію та, відповідно, їх розуміння.

В юридичній літературі пропонуються різні критерії класифікації суспільно-небезпечних наслідків злочину. Наприклад, ці питання висвітлені у працях М.І. Бажанова, М.І. Ковалева, Н.Ф. Кузнецової, Я.О. Лантінова, О.М. Миколенко, М.І. Панова, А.Ю. Строган, Г.В. Тимейко, Т.В. Церетелі та багатьох інших вчених.

Як вже зазначалось, в юридичній літературі представлені різні класифікації наслідків злочину в залежності від підстав класифікації. Розглянемо основні з них. На думку М.І. Панова, М.І. Бажанова, наслідки в залежності від характеру й обсягу шкоди, заподіяної об'єктові, можуть бути розділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і на наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди [14, с. 100-101; 19, с. 232]. Ці автори вважають, що більшість злочинів завдають реальної шкоди. Вбивство, крадіжка, грабіж, диверсія, нанесення тілесних ушкоджень і інші злочини своїм наслідком мають конкретну і реальну шкоду, яка заподіюється об'єктові злочину. Разом з тим чинне кримінальне законодавство в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння, що не заподіюють реальну шкоду, але створюють реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Наприклад, у ч. 1 ст. 267 КК України передбачена відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. У даному випадку реально можлива шкода точно визначена у вигляді загибелі людей або настанні інших тяжких наслідків. Склади загрози заподіяння шкоди конструюються законодавцем найчастіше у випадку посягання на особливо коштовні об'єкти. Наприклад, при свідомому поставлянні іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 130 КК України. Розбіжності між реальним заподіянням шкоди і небезпекою (загрозою) його заподіяння не означають, що при загрозі не відбувається об'єктивних змін в правоохоронюваних інтересах. При загрозі також відбуваються шкідливі зміни в стані об'єкта, що свідчить про настання злочинних наслідків, які розглядаються в кримінально-правовому змісті як самостійний різновид наслідків.

На думку деяких вчених, наслідки злочину можуть мати матеріальний характер (ушкодження, розкрадання майна, заподіяння шкоди здоров'ю людини); моральний (приниження честі і гідності особи тощо); політичний (насильницька зміна або повалення конституційного ладу, захоплення державної влади); характер, що послаблює або підриває престиж влади і державного апарату (хабарництво, зловживання владою чи службовим становищем) [18, с. 130-131]. На нашу думку, такий підхід щодо класифікації наслідків злочину прийнятний лише тоді, коли наслідки злочину розглядаються не як ознака об'єктивної сторони, а як результат вчинення будь-якого злочину.

Іноді наслідки злочину поділяють на два види: прості і складні [17, с. 83; 11, с. 71-72]. До першого відносяться ті, при яких шкода заподіюється одному об'єктові, а до других - кільком об'єктам злочинного посягання. В залежності ж від виду безпосереднього об'єкту, якому діянням заподіюється шкода, наслідки можна підрозділити на основні і додаткові [19, с. 102]. Так, шкода, яка заподіюється посадовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 1 ст. 365 КК), є основною, а шкода, яка заподіюється особистості, якщо перевищення повноважень супроводжується насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2. ст. 365 КК), - додатковим наслідком. У той же час додаткові наслідки Г.В. Тімейко і М.І. Ковальовим поділяються на обов'язкові (додатково обов'язкові), тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випадках при вчиненні даного злочину (наприклад, шкода, яка заподіюється здоров'ю потерпілого при грабежі - ч. 2 ст. 186 КК), і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть і бути відсутніми при вчиненні даного злочину (наприклад, шкода особистості або власності при вчиненні хуліганства - ч. 3 ст. 296 КК).

М.І. Бажанов, М.І. Панов і М.Й. Коржанський поділяють за характером наслідки злочину на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру [19, с. 100]. До матеріальних наслідків, на їхню думку, відноситься майнова шкода, заподіяна громадянам, юридичним особам і державі, і фізична шкода, заподіяна особистості. Нематеріальні наслідки представляють собою негативні зміни в об'єкті посягання, які пов'язані з порушенням тих або інших інтересів держави, суспільства й учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом і не пов'язані з впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу. До такої шкоди автори відносять шкоду політичну (злочини проти основ національної безпеки України), організаційну (посадові і військові злочини, злочини проти суспільного порядку і моральності), соціальну шкоду (злочини проти виборчих, трудових і інших особистих прав і свобод людини і громадянина), а так само іншу шкоду [19, с. 101-102].

Слід відзначити, що всі перелічені класифікації наслідків злочину заслуговують на увагу і мають право на існування. Однак, як нам уявляється, їх кримінально-правова характеристика була б неповною, якщо не враховувати такі фактори, як: 1) характер заподіюваної шкоди, 2) значення наслідків для кваліфікації злочинів і 3) особливості правового закріплення в статтях Особливої частини КК України. Розглянемо кожну з них.

1. Як вже зазначалось, за характером шкоди наслідки поділяються на матеріальні і нематеріальні. Матеріальні наслідки - це наслідки у вигляді фізичної або майнової шкоди.

Фізична шкода представляє собою зміни, що заподіюються потерпілому в результаті неправомірних посягань на його життя і здоров'я. Фізична шкода виражається у позбавленні життя, нанесенні тілесних ушкоджень, розладі здоров'я і заподіюється тільки людині. Найбільш тяжкою фізичною шкодою є смерть потерпілого, яка настає в результаті всіх видів вбивств як умисних, так і необережних. Фізична шкода, яка заподіюється потерпілому, не має грошового вираження. Однак норми цивільного і кримінально-процесуального права передбачають відшкодування витрат, що пов'язані з відновленням здоров'я тощо.

Майнова шкода торкається майнової сфери потерпілого. Таким наслідком може бути, наприклад, несплата у повному обсязі державного податку шляхом зниження вартості будинку, що продається. У даному випадку шляхом обманних дій продавця і покупця держава не одержує тих грошових сум, які вони повинні були сплатити при укладанні договору (ст. 192 КК). Слід зазначити, що упущена вигода - це ті наслідки, що найчастіше не враховуються кримінальним правом. І це легко пояснюється: упущена вигода не впливає на кваліфікацію злочину, тому що досить складно встановити причинно-наслідковий зв'язок між діяннями і наслідками у вигляді упущеної вигоди, а часом це зробити взагалі неможливо. Виключення складають випадки, коли неодержанні доходи охоплюються наміром суб'єкта злочину і надалі враховуються судом як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність (п. 5 ст. 67 КК) [12, с. 14-16].

Нематеріальні наслідки - це наслідки, що мають немайновий характер. Під нематеріальними наслідками розуміється шкода, яка стосується внутрішньої (духовної) сфери потерпілого і посягає на нематеріальні блага, які належать особі від народження або в силу закону (честь, гідність, недоторканність приватного життя тощо), або порушує його особисті немайнові права (право на користування своїм ім'ям, авторське право, право на свободу слова, свободу світогляду і віросповідання та ін.).

Моральна шкода не має вартісної форми і її важко виміряти. Кримінально-правового значення ця шкода набуває лише в тих випадках, коли на її заподіяння прямо вказує норма закону. Наприклад, ч. 2 ст. 365 КК передбачає відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо вони супроводжувалися насильством, застосуванням зброї або болісними і такими діями, що ображають особисту гідність потерпілого.

Наприклад, А.Ю. Строган, характеризуючи наслідки злочинів зазначає, що фізична шкода часто поєднується з моральною (наприклад, у разі розбійного нападу), а майнова - з моральною (наприклад, у випадку зґвалтування). До того ж фізичну та моральну шкоду взагалі не можна ні повернути, ні відшкодувати (наприклад, гідність особи, статеву волю жінки тощо) [15, с. 186].

Отже суспільно-небезпечні наслідки злочинів у сфері банківської системи та банківської діяльності за характером є виключно матеріальними (ст.ст. 231, 232 і ч. 2 ст. 202 КК України).

2. У залежності від значення наслідків злочину для кваліфікації і призначення покарання, їх можна поділити на: 1) передбачені в якості ознак основних складів; 2) передбачені як ознаки кваліфікуючих складів злочинів; 3) не передбачені в законі, але мають значення для призначення покарання, як обставини, що пом'якшують або обтяжують його.

Суспільно-небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони можуть мати різне правове значення:

- в одному випадку, вони можуть виступати обов'язковою ознакою конкретного складу злочину (ст.ст. 231, 232 і ч. 2 ст. 202), в інших - факультативною ознакою (ст. 200);

- дозволяють відокремлювати, індивідуалізувати злочини, відрізняти один злочин від іншого.

Суспільно-небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою конкретного складу злочину не тільки в тих випадках, коли вони прямо зазначені в законі. Наприклад, при описі вбивства закон вказує на той момент, що супроводжується заподіянням смерті потерпілому, і дає оцінку ступеня суспільної небезпеки цієї стадії діяння. Обов'язковою ознакою конкретного складу злочину суспільно-небезпечні наслідки будуть і тоді, коли вони витікають зі змісту закону. Наприклад, при тлумаченні кримінально-правових норм Особливої частини КК можна дійти висновку, що обов'язковою ознакою складів крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства (ст. 185, 186, 187, 190 КК) є заподіяння майнової шкоди в результаті протиправного вилучення майна у власника. Підставою для висновку про те, що той або інший суспільно небезпечний наслідок виступає обов'язковою ознакою відповідних складів злочинів є аналіз і з'ясування характеру дій, що утворюють об'єктивну сторону цих злочинів. Так, трактування самої дії - викрадення, знищення, руйнування, заволодіння - у зазначених складах об'єктивно не може бути здійснено без заподіяння майнової шкоди.

Досить часто суспільно-небезпечні наслідки злочину виражені в Особливій частині КК у вигляді створення загрози заподіяння реальної (фактичної) шкоди. Наприклад, забруднення атмосферного повітря (ч. 1 ст. 241 КК) тягне кримінальну відповідальність у випадках, якщо дане суспільно небезпечне діяння створило небезпеку для життя, здоров'я людей або для довкілля.

Диспозиції деяких статей Особливої частини КК не містять вказівок на суспільно небезпечні наслідки, хоча аналіз цих протиправних діянь приводить до висновку, що вчинення такого злочину дуже часто призводить до заподіяння відповідної шкоди. Це означає, що в цих складах наслідки не мають значення для вирішення питання про наявність або відсутність конкретного складу злочину і суспільно-небезпечні наслідки не є обов'язковою ознакою складу злочинів. Злочинність і караність цих діянь ставиться не в залежність від ступеня і розміру заподіюваної шкоди, а пов'язується тільки з вчиненням певного діяння (дії або бездіяльності).

Викладене дозволяє зробити висновок, що суспільно-небезпечні наслідки для одних складів злочинів є обов'язковою ознакою, тому що прямо зазначені в законі або походять з його змісту, а для інших - вони не є обов'язковою ознакою.

3. Нагальною проблемою в правотворчій діяльності є використання наукової термінології при прийнятті нових та зміні існуючих норм кримінального законодавства. У зв'язку з тим, що злочинні наслідки не можуть описуватися в нормах Загальної частини КК, вказівка на цю ознаку подається у нормах Особливої частини КК України. Але для характеристики суспільно небезпечних наслідків законодавець використовує різні терміни і словосполучення: «шкода», «істотна шкода», «матеріальна шкода», «отримання доходів» тощо. Вживання зазначених термінів і словосполучень у диспозиціях статей Особливої частини КК завжди означає, що заподіяна злочином шкода є обов'язковою ознакою складів цих злочинів, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, чи злочин заподіяв саме таку шкоду, яка передбачена у законі.

2. НАСЛІДОК ЗЛОЧИНУ В МЕХАНІЗМІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

2.1 Наслідок злочину і основні режими функціонування механізму кримінально-правового регулювання

Механізм кримінально-правового регулювання є оптимальним «інструментом» для розкриття значення злочинних наслідків будь-яких злочинів і наслідків як елемента складу злочину в кримінальному праві. На цій підставі приєднуємося до позиції визначення такого механізму як нормативно визначеної взаємодії окремих елементів правової системи, яка забезпечує (має забезпечувати) виконання завдань, що стоять перед кримінальним правом як окремою галуззю права (С.Д. Шапченко), та визнання його структурними елементами: кримінально-правових норм, кримінально-правових відносин, актів застосування кримінального права та юридичних фактів. Одним із таких фактів мають розглядатись суспільно небезпечні й злочинні наслідки, які властиві всім злочинам, та злочинні наслідки, які включені у склад злочину як окремий елемент його об'єктивної сторони (тобто «наслідки як елемент складу злочину»).

Далі слід визначити особливості фіксації у кримінально-правових нормах наслідків людської поведінки як відносно самостійного соціально-правового явища, що традиційно відноситься до юридичних фактів. Такі особливості пов'язані, зокрема, з тим, що кримінально-правові норми позначають зазначене явище кількома поняттями, використовуючи одні й ті самі або різні понятійні звороти (наприклад, у зворотах «наслідки дії чи бездіяльності, передбаченої КК» (ст. 23), «суспільно небезпечні наслідки» (ч.ч. 2, 3 ст. 24, ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК), «не має наслідком кримінальну відповідальність» (ч. 5 ст. 36 КК), «інші тяжкі або особливо тяжкі наслідки» (ч. 2 ст. 43 КК), «тяжкі наслідки, завдані злочином» (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), «інші тяжкі наслідки» (ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 206 КК та ін.) тощо). Оскільки повного визначення таких зворотів у КК не дається, їх конкретизація «обмежується» визначенням орієнтирів, за допомогою яких здійснюється фіксація у кримінально-правових нормах різних проявів поведінки людей, а також різноманітних наслідків такої поведінки. Залежно від особливостей закріплення у цих нормах зазначених зворотів виділяються такі підходи до законодавчого описання наслідків різноманітних проявів людської поведінки: 1) ті звороти, зміст яких у КК відтворює взаємозв'язок суспільно небезпечного діяння, яке законом визнається злочином, із заходами кримінально-правового впливу (наприклад, «кримінально-правові наслідки» (ч. 3 ст. 3 та ч. 2 ст. 4 КК), яке стосується лише злочинного діяння); 2) використання у ч. 5 ст. 36 КК звороту «не має наслідком кримінальну відповідальність», зміст якого позначає взаємозв'язок правомірної (і/або допустимої) поведінки, що виключає суспільну небезпечність і/або кримінальну протиправність та застосування внаслідок цього заходів кримінально-правового впливу; 3) використання зворотів, зміст яких у КК відтворює характеристику найбільш узагальненого результату суспільно небезпечної поведінки (діяння) (наприклад, поняття «суспільно небезпечні наслідки» використовується у ч.ч. 2, 3 ст. 24, ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК при описанні законодавцем результату діяння, яке позначається: у ч.ч. 2, 3 ст. 24 КК - шляхом вказівки на його суспільно небезпечний характер; у ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК словами «свого діяння (дії або бездіяльності)» без безпосередньої вказівки на його суспільно небезпечний характер); 4) використання понятійних зворотів, зміст яких позначає злочинні наслідки як елемент об'єктивної сторони складу злочину (зокрема, «тяжкі наслідки» (ч. 3 ст. 133, ст. 145, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 371 КК та ін.), «тяжкі наслідки для хворого» (ст. 138, ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 140 КК), «тяжкі наслідки для інтересів держави» (ч. 2 ст. 330 КК) тощо); 5) закріплення в п. 4 примітки до ст. 368 КК звороту «запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів» (зміст цього звороту позначає мету вимушеного давання хабара при його вимаганні, і вказує на підставу звільнення від кримінальної відповідальності); 6) використання понять і понятійних зворотів, зміст яких стосується результату певного типу суспільно небезпечного діяння, який визначений законом як злочин (наприклад, вживання у понятті вини слова «наслідки» (ст. 23 КК) для відображення результату поведінки, описаної як «вчинювана дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом»; вживання формулювання «тяжкі наслідки, завдані злочином» у п. 5 ч. 1 ст. 67 КК для позначення безпосереднього зв'язку між вчиненим злочином і тяжкістю заподіяних наслідків). [13]

Визначимо особливості врахування наслідків злочину у «роботі» механізму кримінально-правового регулювання та зазначимо, що вони виходиять з двох його режимів: 1) режиму дотримання особою відповідних кримінально-правових норм-заборон та 2) режиму їх порушення у зв'язку з вчиненням злочину. [8, с. 418]

Оскільки предметом дослідження курсової роботи є наслідки злочину, то врахування інших різновидів суспільно небезпечних наслідків в «роботі» цього механізму розкривається узагальнено і стосується, зокрема, режиму порушення норм-заборон, що пов'язаний із вчиненням суспільно небезпечного діяння неосудною особою та особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

В межах першого режиму розкривається зміст наслідків поведінки, яка не є кримінально-правовою аномалією, і виключає при цьому суспільну небезпечність і/або кримінальну протиправність та застосування внаслідок цього заходів кримінально-правового впливу. Окремими різновидами такої поведінки є, зокрема: діяння, яке не містить одну із видових ознак складу злочину; малозначне діяння; діяння, яке вчинене за обставин, що виключають його злочинність; невинувате заподіяння шкоди.

Оскільки висвітлення наслідків цих видів поведінки необхідне для визначення критеріїв їх відмежування від злочинних наслідків (і з'ясування «розмежувальної специфіки» останніх), розкривається значення наслідків поведінки людини як специфічного «перемикача» механізму кримінально-правового регулювання з режиму дотримання норм-заборон в режим їх порушення, коли такі наслідки дозволяють розмежовувати зазначені види поведінки між собою. В останньому випадку наслідки поведінки людини можуть набувати значення злочинних наслідків, властивих всім злочинам, та/або злочинних наслідків як відповідного елемента складу злочину.

В межах другого режиму «роботи» механізму кримінально-правового регулювання значення злочинних наслідків, властивих всім злочинам, та наслідків як елемента складу злочину розкривається через з'ясування специфіки їх визнання: а) «складовою» підстави кримінальної відповідальності; б) характеристикою фактичної підстави кваліфікації злочину; в) законодавчим орієнтиром, необхідним для відмежування злочину від інших (незлочинних) правопорушень та злочину одного виду від іншого.

З'ясування значення злочинних наслідків як елемента складу злочину здійснюється на підставі розкриття специфіки систематизації їх окремих проявів, яка ґрунтується на відповідних законодавчих підходах. Така специфіка передбачає визначення ознак, за якими розрізняються окремі прояви названих наслідків. Такі ознаки пов'язані з відповідями на запитання: а) одному чи кільком об'єктам злочину заподіюється шкода в результаті посягання; б) чи є така шкода однорідною чи різнорідною; в) як саме ця шкода фіксується у змісті наслідків як елементі складу злочину. Залежно від цього здійснюється і систематизація названих наслідків, яка передбачає: а) виділення найбільш типових різновидів таких наслідків в межах складу злочину; б) загальну характеристику кожного із них. При виділенні найбільш типових різновидів цих наслідків доцільно враховувати такі ознаки (підстави): а) особливості відображення наслідків у складі злочину; б) фіксацію однорідної чи неоднорідної (різнорідної) шкоди в їх змісті; в) фіксованість чи не фіксованість такої шкоди у складі злочину. Специфіка поєднання цих ознак (підстав) зумовлює визнання найбільш типовими різновидами наслідків у складі злочину: а) конструктивних, подвійних (подвійних конструктивних, подвійних альтернативних) та комплексних; б) альтернативних іншим характеристикам складу злочину; в) наслідків, у змісті яких фіксується один або різні види шкоди; г) формально-визначених, оціночних та комбінованих наслідків. [6]

2.2 Вплив злочинних наслідків на кримінальну відповідальність і кваліфікацію злочинів

Передбачення наслідків в законі та їх дослідження при розгляді кримінальних справ має велике значення для правозастосовної практики, особливо при вирішенні питань кваліфікації злочинних діянь. Адже тільки за умови вказівки на певні наслідки в диспозиції статті Особливої частини КК вони є ознакою об'єктивної сторони того чи іншого складу злочину.

Визначення наслідків повинно забезпечувати точність у тлумаченні кримінального закону при його застосуванні. Тому наслідок, якщо йому надається кваліфікуюче значення, має піддаватись або кількісним вимірам,або конкретному якісному визначенню, якщо його навіть сформульовано як оціночне поняття. [22, с. 1]

Зазначимо, що в даному підрозділі ми розглянемо врахування наслідків злочину при кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності на підставі визначення характеру і змісту їх (наслідків) різновидів, коли вони набувають вигляду тільки матеріальної шкоди.

Розглянемо такі «складові» матеріальної шкоди як реальні збитки та упущена вигода. Поняття реальних збитків охоплює відповідні втрати, яких зазнав потерпілий, та/або витрати, які він зробив чи мусить зробити для відновлення своєї порушеної соціальної цінності. Такий підхід зумовлює висновок про те, що, наприклад, втрати у кваліфікованому складі фіктивного підприємництва утворюються створенням та/або придбанням суб'єкта підприємництва і не охоплюють ті втрати чи витрати, які були утворені подальшою діяльністю створеного (придбаного) суб'єкта підприємництва. У складах ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) наслідки можуть бути лише у виді реальних збитків, які виражаються у ненадходженні до бюджетів чи державних цільових фондів відповідних коштів (такими коштами є ті, що несплачені (недоплачені) як податки, збори (обов'язкові платежі) без урахування нарахованих чи сплачених штрафів і пені). У складах злочинів, пов'язаних з банкрутством, реальні збитки характеризуються витратами, які кредитор та/або держава здійснили для відновлення свого порушеного права на одержання коштів. У кваліфікованому складі шахрайства з фінансовими ресурсами такі збитки включають втрати кредитора, яких він зазнав у зв'язку з поверненням чи відновленням свого права на передані винному кошти, а у складах виготовлення, збуту та використання підроблених недержавних цінних паперів охоплюють відповідні втрати у майні й витрати, яких зазнали особи, що придбали підроблені цінні папери, і стосуються виконання ними зобов'язань із сплати коштів.

Звернемо увагу на доцільність врахування упущеної вигоди у складах злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ст.ст. 218-221, ч. 2 ст. 222, ч.ч. 2, 3 ст. 224, ст. 225 КК. Розміри такої упущеної вигоди складаються із сум відповідних коштів, які потерпілі могли реально одержати, якби винний не перешкодив цьому шляхом реалізації мети прикриття за допомогою створеного чи придбаного суб'єкта підприємництва незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ч. 2 ст. 205 КК), порушення прав та інтересів кредиторів протиправними діями, пов'язаними з банкрутством (ст.ст. 218-221 КК), надання завідомо неправдивої інформації кредитору, що призвело до одержання субсидії, субвенції, дотації, кредиту чи пільг щодо податків (ч. 2 ст. 222 КК), несплати потерпілому коштів відповідно до передбачених підробленими цінними паперами зобов'язань (ч.ч. 2, 3 ст. 224 КК), вчинення умисного обмірювання, обважування, обраховування чи іншого обману під час реалізації товарів чи надання послуг (ст. 225 КК). [13]

З урахуванням особливостей наслідків у складах злочинів, передбачених ст.ст. 212, 2121, 218-221, ч. 2 ст. 222 КК, виділяються основні підходи щодо впливу їх грошових характеристик на кваліфікацію цих злочинів за правилами ідеальної сукупності та відмежування від інших злочинів. Так, ідеальна сукупність має місце в разі, коли заподіяні одним діянням наслідки є елементом кількох складів злочинів (при цьому мінімальна та/або максимальна межа їх (наслідків) кількісних характеристик є різною). Така ситуація характерна для фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів на суму, яка в п'ять тисяч і більше разів перевищує нмдг (ч. 3 ст. 212 КК), заподіяного в результаті надання завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків (ст. 222 КК). Такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 і ч. 1 ст. 222 КК. Крім цього, наслідки як елемент деяких із зазначених складів можуть виступати критерієм відмежування цих злочинів від інших. Наприклад, у випадку, коли незаконні дії в разі банкрутства (ст. 221 КК) поєднуються зі службовим підробленням (ст. 366 КК) слід враховувати те, що обов'язковим елементом складу злочину, передбаченого ст. 221 КК, є лише велика матеріальна шкода (згідно з приміткою до ст. 218 КК вона має у п'ятсот і більше разів перевищувати нмдг), а кваліфікованого складу службового підроблення (ч. 2 ст. 366 КК) - як матеріальна, так і нематеріальна шкода (ці різновиди шкоди в ч. 2 ст. 366 КК закріплені як «тяжкі наслідки»; якщо ці «тяжкі наслідки» полягають у матеріальних збитках, то останні згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК мають в 250 і більше разів перевищувати нмдг). Тому при заподіянні незаконними діями в разі банкрутства, які поєднуються зі службовим підробленням, разом з нематеріальною шкодою також шкоди матеріальної на суму, що в п'ятсот і більше разів перевищує нмдг, вчинене потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 221 та ч. 2 ст. 366 КК. [6]

3. ЗНАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМАТИКА НАСЛІДКУ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

В юридичній літературі проблематика змісту, структури, видів і кримінально-правового значення злочинних наслідків не обійдена увагою. Інтерес науковців до наслідків кримінально караної поведінки людини цілком зрозумілий, адже йдеться про зовнішню, найбільш інформативну сторону злочину, фіксації складових якої віддає перевагу і законодавець, і правозастосувач. Практично кожен сучасний дослідник проблем Особливої частини кримінального права України торкається тих чи інших аспектів суспільно небезпечних наслідків, однак, як правило, лише з точки зору з'ясування їх суті як ознаки об'єктивної сторони складу конкретного злочину. [3]

При цьому проблематика злочинних наслідків є настільки важливою, універсальною і тісно пов'язаною зі стрімкими процесами криміналізації різних сфер життєдіяльності українського суспільства, що має бути проаналізована всебічно, комплексно (так, як це свого часу зробили, зокрема, С. Землюков, В. Кудрявцев, Н. Кузнєцова, В. Малінін, В. Мальцев, О. Парфьонов, Г. Тімейко, В. Філімонов), на рівні фундаментальної наукової праці, яка б дала змогу наблизитись до розуміння цього складного явища з погляду здійснення ефективної та адекватної кримінально-правової охорони суспільних відносин. Саме такою працею, на наше переконання, є монографія, підготовлена доцентом кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидатом юридичних наук Павлом Берзіним [7], написавши яку, дослідник зміг запропонувати науковій спільноті новий, переосмислений погляд на феномен наслідків злочину в кримінальному праві та перспективи вдосконалення їх законодавчого втілення.

Вирішення окремих питань урахування наслідків у нормах Загальної частини Кримінального кодексу України (КК України) слушно пов'язується П. Берзіним з особливостями визначення злочинних наслідків при розв'язанні основних проблем місця і часу вчинення злочину, із їх визначенням в юридичній конструкції складу малозначного діяння, складах готування до злочину, незакінченого та закінченого замахів на злочин, нормативному змісті поняття вини та окремих її форм, співучасті у злочині, юридичних конструкціях обставин, що виключають злочинність діяння, а також із розв'язанням деяких проблем призначення покарання.

Правильним видається і підхід автора, використаний ним при висвітленні особливостей урахування наслідків у нормах Особливої частини КК України. Так, у розділі IV монографії продемонстровані основні техніко-юридичні і спеціально-юридичні аспекти наслідків як елемента складу злочину певного виду та показані (на прикладі складів злочинів у сфері господарської діяльності) окремі проблеми їх змістовних характеристик. Особливо цікавим з точки зору прикладних аспектів проблематики злочинних наслідків і важливим з огляду на обраний предмет дослідження є аналіз актуальних проблем урахування наслідків при кваліфікації злочинів на прикладі окремих правопорушень у сфері господарської діяльності (розділ V монографії). Зокрема, поділяємо позицію автора, який висловлюється за включення до змісту матеріальної шкоди у складах названих злочинів не лише реальних збитків, а й упущеної (втраченої) вигоди [7, с. 578-581, с. 729].

Розглянемо ще таку проблематику, яка зосереджена в наступному: причинний зв'язок між суспільно небезпечною поведінкою суб'єкта злочину та наслідком може бути або безпосереднім, або включати проміжні ланки. В цьому смислі можливі різні варіанти причинно-наслідкового ланцюга: 1) діяння в результаті його закономірного розвитку безпосередньо породжує наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке в свою чергу закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку; 3) діяння одного суб'єкта закономірно породжує діяння іншого суб'єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок; 4) одночасні діяння двох або більше суб'єктів закономірно породжують наслідки.

При практичному вирішенні цих проблем виникають питання співвідношення сили впливу різних сукупно діючих факторів, що породжують суспільно небезпечний наслідок. [16, с. 663]

Проблема визначення причинного зв'язку полягає не тільки у теоретичному її аспекті, а й практичному. Зокрема при вирішенні конкретних питань щодо наявності (відсутності) такого зв'язку між поведінкою особи та наслідком (особливо у складних випадках комплексної дії поряд з поведінкою людини інших сил) зростає роль експертних досліджень. Адже саме експерт як спеціаліст в галузі спеціальних знань найточніше вирішить питання щодо існування та розвитку певних об'єктивних закономірностей. Викладене дає підстави для постановки питання про перегляд звичного для нашої юриспруденції постулату, що висновок стосовно причинного зв'язку має робити, насамперед, юрист. Висновок щодо наявності (відсутності) ознаки складу злочину, дійсно, прерогатива юриста. Але практичне обґрунтування цього висновку без спеціальних знань неможливе. Тому вирішальне значення по конкретній справі слід надавати все ж таки висновкам експерта. [22, с. 4]

На наш погляд, законодавцем допущено в цій частині очевидні суперечності, які треба усунути шляхом уточнення редакцій або ч.2 ст. 11 або перелічених статей Особливої частини КК.

ВИСНОВОК

У даній курсовій роботі ми розглянули сутність, класифікацію та проблематику наслідків злочину.

Таким чином, досліджуючи дану курсову роботу, зокрема наслідки злочинів, можна дійти наступних висновків:

Наслідки злочину - спричинені злочином (дією чи бездіяльністю) шкідливі зміни в об'єктах (соціальних цінностях), які охороняються кримінальним законом. Зміст наслідків злочину визначається змістом об'єктів, шкідливі зміни в яких вони спричиняють.

Негативні зміни в соціальній сфері можуть фіксуватись у кримінально-правових нормах як наслідки, а останні - включатися в склад злочину; в цьому разі основними різновидами таких змін є: а) порушення встановленого в державі правопорядку, що виражається в дезорганізації урегульованих правом соціальних зв'язків; б) реальні втрати, яких носії соціальних цінностей зазнали у зв'язку з утворенням негативних змін; в) неодержання вигоди, яка могла бути отримана таким носієм у разі відсутності впливу суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин, на соціальні цінності; г) витрати, які здійснили носії соціальних цінностей чи мусять їх зробити для відновлення порушеної таким впливом соціальної цінності

Типовими поняттями, що фіксують наслідки в кримінально-правових нормах, є поняття «істотна шкода», «значна шкода», «тяжкі наслідки» тощо; водночас в окремих кримінально-правових нормах (наприклад, ч. 2 ст. 11 КК) поняття «істотна шкода» не є характеристикою лише наслідків, а може поширюватися на інші елементи складу злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України

2. Кримінально-процесуальний кодекс України

3. Академія прокуратури України (збірник наукових праць) / 2009.- 400 c.

4. Александров Ю. В.. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП,2004. -- 328 с., 2004

5. Бажанов М.І., Сташиса В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Загальна частина. - Київ-Харків, 2002. - С. 416.

6. Берзін П.С. Злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання / автореф. Дисертації / Київ -2010

7. Берзін П.С. Злочинні наслідки: поняття, основні різновиди, кримінально-правове значення: моногр. / Берзін П.С. - К.: Дакор, 2009. - 736 с.

8. Берзін П.С. Поняття злочинні наслідки та деякі проблеми призначення покарання / Держава і право, Випуск 45

9. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

10. Дьомін Ю.М. Кримінальне право України: (У питаннях і відповідях): навч. Посіб. Для вищ. Навч. Закл. / Ю.М. Дьомін, С.О. Юлдашев; за аг. Ред.. проф.. З.Д. Смітієнко. - К.: МАУП, 2005. - 340 с.

11. Ковалев М.И. Проблемы учения об объективной стороне состава преступления / М.И. Ковалев. - М., 1991. - 132 с.

12. Миколенко О.М. Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец 12.00.08 / О.М. Миколенко; Національний університет внутрішніх справ. - Х., 2005. - 20 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К., 2008. - С.163

14. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Н.И. Панов. - Харьков: Вища школа, 1982.

15. Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності : навчальний посібник / А.Ю. Строган. - К.: Атіка, 2007. - 424 с.

16. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. Т. I. - С - Петербург.

17. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления / Г.В. Тимейко. - Ростов н/Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1977. - 215 с.

18. Уголовное право России. Учебник для вузов. Т. 1. Общая часть / отв. ред. и рук. авт. кол-ва А.Н. Игна-тов и Ю.А. Красиков. - М.: Изд-во НОРМА, 2000. - 639 с.

19. Уголовное право Украины. Общая часть: учебник [для студентов юрид. вузов и фак.] / М.И. Бажанов, В.И. Борисов, Л.Н. Кривоченко, В.А. Ломако [и др.]; под ред. профессоров М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - Харьков: Право, 1999. - 400 с.

20. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред. В. О. Навроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2013. - 712 с.

21. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве / Т.В. Церетели. - Тбилиси, 1957. - 165 с.

22. Фесенко Є. Особливості наслідків та причинного зв'язку у злочинах з матеріальним складом / Часопис Академії адвокатури України - #6 (2010)

23. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.-488 с

24. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. -- К.: «Укр. енцикл.», 1998.

ДОДАТКИ

Додаток А

Размещено на Allbest.ru

...