Проблеми реалізації функцій права

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Поняття функцій права

2. Система функцій права

3. Коротка характеристика основних функцій права

4. Проблеми функцій права

Висновок

Вступ

У науці поняття "функція" вживається в найрізноманітніших значеннях.

У математиці під функцією розуміється залежна змінна величина, тобто величина, що змінюється у міру зміни іншої величини, званої аргументом.

У біології - це специфічна діяльність органу і організму (функція руки, щитовидної залози і т. п.).

В інших науках функція розуміється як напрям дії якої-небудь системи (кібернетика).

У юридичній науці термін "функція" вживається для характеристики соціальної ролі держави і права.

Таким чином, термін «функція» багатозначний. Він прийнятний для характеристики будь-яких динамічних структур, що обумовлено специфікою пізнавальних завдань тих наук, в яких використовується цей термін (математика, біологія, соціологія, юриспруденція).

Але, так чи інакше, в більшості випадків з функцією пов'язується спрямоване виборче вплив системи (структури, цілого) на певні сторони зовнішнього середовища.

Актуальність цієї теми обумовлюється тим, що завжди важливо розуміти характеристику предмета, його призначення і суть.

Теорія держави і права - це вивчення держави і права, їх взаємозв'язку і змісту. За допомогою з'ясування функцій права, можна з'ясувати соціальне призначення права.

Таким чином, через розкриття функцій права ми розглянемо соціальне призначення такої категорії теорії держави і права, як «право». Що ж означає термін «функція» стосовно права?

Що таке функція права, і які функції права виділяють? На ці і на ряд інших запитань я відповім у своїй роботі: Функції права.

Метою даної курсової роботи є розкриття сучасних поглядів на функції права.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано ряд завдань:

- Розглянути поняття функції права;

- Охарактеризувати системи права;

- Проаналізувати окремі функції права;

- Показати проблеми функцій права в сучасному російському державі.

1. Поняття функцій права

Майже віковий досвід активного дослідження поняття "функція права» на сьогоднішній день не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезувати численні точки зору з цього питання, то ми побачимо, що, в кінцевому рахунку, під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом узяте. [1]

Останнє пов'язано з тим, що як соціальне призначення, так і напрями його впливу на суспільні відносини, взяті окремо, не вичерпують собою поняття функції права. Якщо під функцією права розуміти тільки його соціальне призначення, то подібне поняття буде носити дуже загальний характер.

При понятті функції права тільки як напрями правового впливу на суспільні відносини не береться до уваги направляючий момент цієї дії. У зв'язку з цим слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямів правового впливу соціальному призначенню права і навпаки.

Поняття «функція права» має охоплювати одночасно як призначення права, так і витікаючі з цього напряму його впливу на суспільні відносини. Тому, розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв'язок призначення права з напрямами його впливу і навпаки - зумовленість останніх призначенням права.

Власне, функція права - це реалізація його соціального призначення. Що ж слід розуміти під соціальним призначенням права і правовим впливом? Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Причому те або інше призначення права виступає тим виразніше, чим гостріше відчувається потреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі - закріпити, захистити або направити розвиток певних суспільних відносин.

Упорядкованість суспільних відносин, їх системність і динамізм є необхідними умовами функціонування і розвитку суспільства. Тому соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому. [2]

Правове вплив - це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян. Напрямок впливу - найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право.

Розкриваючи поняття «функція права», слід звернути увагу і на співвідношення таких категорій, як «правовий вплив» і «правове регулювання». Правове вплив - це не тільки суто нормативне, але й психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість і дії людей.

До форм правового впливу відносяться, наприклад, інформаційне та ціннісно-орієнтаційної вплив права. Правове регулювання - це здійснювана за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів та ін.) упорядкування суспільних відносин.

Правове регулювання є однією з форм правового впливу і співвідноситься з останнім як частина і ціле. Існування різних форм правового впливу дозволяє більш чітко проводити відмінність між власне юридичним впливом права (правове регулювання) і неюридичних (інформаційне та орієнтаційні).

Поняття функція права »охоплює обидва названі види впливу. З метою більш чіткого з'ясування поняття «функція права» слід провести різницю між близькими за змістом з нею юридичними категоріями, такими як: «роль права», «задача права» і «Функціонування права».

Термін «роль права» говорить про значення права в житті суспільства, держави взагалі, або на певному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (або буде) роль права на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, або в рішенні тих чи інших завдань, неминуче доведеться звертатися до з'ясування здійснюваних правом функцій, які якраз і характеризують соціальне значення права. «Роль права» більш загальне по відношенню до «функції» поняття. Саме в цьому виявляється відмінність розглянутих категорій.

Термін «задача права» - це стоїть перед правом економічна, політична, соціальна проблема, яку воно покликане вирішити. Завдання права вказує на постійну чи тимчасову, найближчу або кінцеву мету, якої вона повинна всіляко сприяти чи досягти самостійно. Без реалізації функцій не може вирішуватися ні одне із завдань, що стоять перед правом. Функції завжди спрямовані на їх вирішення. Тому можна сказати, що певні завдання «вимагають» та відповідних функцій. Проте їх співвідношення не настільки однозначно.

Справа в тому, що сама по собі завдання не є першоосновою функції. Вона випливає з економічних, політичних, соціальних потреб суспільства, визначається загальносоціальним закономірностями розвитку держави і права, особливостями соціально-економічних умов окремих етапів розвитку суспільства, держави (і, відповідно, права), історичної обстановкою, співвідношенням політичних сил, національними факторами і т. п. [3]

Залежність функції права від його завдань виявляється в тому, що: по-перше, завдання нерідко безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначають їх зміст і, по-третє, самим істотним чином впливають на форми та методи їх реалізації, зумовлюють конкретні напрями правового впливу. Термін «функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Дати функціональну характеристику права, значить, розкрити і описати способи його дії (шляхи і форми впливу на суспільні відносини).

Якщо «функція права» - поняття збірне в тому сенсі, що відображає не тільки сьогодення і майбутнє (цілі та завдання) у праві, то «функціонування» відображає дію права в сьогоденні, якщо інше спеціально не обумовлено. Таким чином, «функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, десь тотожними, але не співпадаючими поняттями.

Функціонування права - питання, безпосередньо пов'язаний з проблемою функцій, так як характеристика системи функцій - це, по суті, характеристика функціонування права. Але в буквальному, більш точному значенні, поняття «функціонування права» означає дію права як елемента соціальної системи поряд з державним механізмом, мораллю, політикою, іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування - це дія права в соціальній системі, це реалізація його функцій, втілення їх у суспільних відносинах.

2. Система функцій права

Системний підхід до дослідження процесів і явищ утворює одну з відмінних особливостей сучасної науки, сучасного стилю нового наукового мислення. Аналіз функцій права як єдиної цілісної системи дозволяє не просто згрупувати, упорядкувати знання при вивченні окремих функцій.

Такий аналіз дає приріст знань, дозволяє глибше, повніше зрозуміти зміст кожної з функцій.

Відомо, що можливості пізнання залишаються малоефективними, якщо воно обмежується рівнем одиничності, якщо за окремими елементами воно не прагне виявити їх систему, Справа ще й у тому, що в реальному житті функції права не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов'язані між собою.

Тому жодна з них не може бути досліджена досить глибоко і повно без з'ясування її взаємодії з іншими функціями, тобто без вивчення її в системі. Система функцій права являє собою складне, багаторівневе утворення. Спочатку слід розрізняти функцію права як цілого і функції цього цілого.

Система функцій права самим безпосереднім чином пов'язана з системою права. У відповідності з елементами, з яких складається остання, можна виділити п'ять груп функцій права, що їх утворюють систему:

- Загальноправові (властиві всім галузям права);

- Міжгалузеві (властиві двом і більше, але не всім галузям права);

- Галузеві (властиві однієї галузі права);

- Правових інститутів (властиві конкретному інституту права);

- Норми права (властиві конкретному виду норм права).

Питання про співвідношення функцій права різних рівнів має важливе значення, так як структурних елементів системи права притаманні функції, які мають відому специфіку, яка визначається предметом і методом правового регулювання даних елементів і їх призначенням у системі права. Та чи інша загальноправова функція може більшою чи меншою мірою конкретизуватися функціями більш низького рівня.

Це залежить, по-перше, від характеру загальноправової функції і, по-друге, від призначення галузі, інституту, норми права і відповідно їх функцій. Наприклад, функції кримінального права конкретизують загальноправових охоронну функцію в значно більшою. мірою, ніж відповідні функції сімейного або земельного права [4]

Крім того, слід мати на увазі, що загально функції права не охоплюють і не можуть охопити всього різноманіття конкретних форм і шляхів впливу права на суспільні відносини. Вони «деталізуються» в дії інших груп функцій права.

Так, компенсаційне вплив як елемент охоронної функції права здійснюється за допомогою компенсаційної функції цивільного або трудового права. Каральне вплив найбільш помітно при здійсненні відповідної функції кримінального права і т. д.

Однак, виходячи з предмета загальної теорії права, розглянемо лише основні загальноправові (власне-юридичні) функції. До певної міри можна виділити дві групи критеріїв, які лежать в основі диференціації загальноправових функцій: внутрішні (що знаходяться в рамках самого права) і зовнішні (знаходяться за його межами).

Внутрішні критерії (підстави) класифікацій функцій права випливають із системи права, способів його впливу на поведінку людей, особливостей форм реалізації. Нерозривний зв'язок функцій права з власне-правової матерією обумовлює існування основних власне-юридичних функцій: регулятивної і охоронної.

Регулятивна і охоронна функції - це іманентні праву функції. Це ті функції, які якраз і характеризують право як специфічне якісно самостійне утворення. Більш того, можна сказати, що необхідність існування права як соціального явища полягає в необхідності здійснення ним цих функцій. Зовнішнім об'єктивним критерієм класифікації функцій права є різні соціальні чинники, що визначають призначення права. Суспільство як складна і навіть надскладне ціле поділяється на певні сфери суспільних відносин.

Абстрагуючись від більш дрібної деталізації, можна виділити три основні сфери, або системи-економічну, політичну і виховну. Ці функції права називають соціальними. У найзагальнішому вигляді соціальні функції права можна визначити як напрями зворотного правового впливу на відповідні сфери суспільного життя.

Так, економічна функція є правовий вплив на економічну сферу; політична - на політичну; виховна - на духовну. [5] Закінчуючи розгляд системи функцій права, звернемо увагу на те, що її не слід розглядати як назавжди дане, незмінне освіту.

Дане положення застосовується, в першу чергу, до міжгалузевим і соціальних функцій. Так, суто споживацьке ставлення суспільства до природи в даний час призвело до крайнього загострення екологічних проблем і, фактично, поставило під загрозу існування цивілізації.

У цих умовах надзвичайно важливе і відносно самостійне місце в системі суспільних відносин зайняла екологія, що дозволило окремим вченим виступити з обґрунтуванням існування екологічної функції права. Загальне правило тут таке: як тільки та чи інша сфера суспільного життя стає істотно значимої, починає активно регулюватися нормами всіх (чи майже всіх) галузей права - правомірно ставити питання про існування відповідної його функції.

3. Коротка характеристика основних функцій права

У системі функцій права чільне, визначальне місце займає регулятивна функція. Виражається право у формі нормативних або правозастосовних актів, здійснюється в загальних, або конкретних правовідносинах, чи встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, визначає чи компетенцію державних органів і юридичних осіб - у всіх цих формах виявляється його основне соціальне призначення - регулювати суспільні відносини.

Особливості цієї функції полягають, перш за все, у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, в координації соціальних взаємозв'язків. У рамках регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення в тих чи інших правових інститутах. У цьому полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, зводить у розряд чітко врегульовані ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або силам, що стоять у влади.

Вирішальне значення в проведенні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного устрою.

Статична функція чітко висловлена і в ряді інших інститутів (у тому числі в інститутах політичних прав і обов'язків громадян, виборчому, авторське і винахідницькому вдачу). Регулятивна динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки).

Вона втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, опосередковуючи процеси в економіці і інших сферах суспільного життя.

Характеристика регулятивної функції права передбачає з'ясування найважливіших шляхів її здійснення, оскільки будь-який з них відіграє істотну роль у всьому процесі, що здійснюється правовою системою.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права є: визначення за допомогою норм права праводееспособності правосуб'єктності) громадян;

- Закріплення і зміну правового статусу громадян;

- Визначення компетенції державних органів, у тому числі і компетенції (повноважень) посадових осіб;

- Встановлення правового статусу юридичних осіб;

- Визначення (передбачення) юридичних фактів, спрямоване на виникнення, зміни та припинення правовідносин;

- Встановлення конкретної правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини); визначення оптимального типу правового регулювання общедозволітельного, дозвільного) стосовно до конкретних суспільних відносин.

З урахуванням сказаного регулятивну функцію права можна визначити як обумовлене його соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, надання суб'єктивних прав та покладанні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

Слід підкреслити і важливість інший власне-юридичної функції права - охоронної. Необхідність в охороні суспільних відносин існувала, і завжди буде існувати.

Право, як відомо, існувало не завжди, але з того моменту, як воно з'являється, воно стає одним з найважливіших засобів охорони суспільних відносин. Дане прояв правового впливу є охоронну функцію.

Охоронна функція права - це обумовлене соціальним призначенням напрям правового впливу, націлене на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних, національних, особистих відносин, витіснення явищ, далеких даному суспільству.

Із запропонованого визначення випливає, що право охороняє як загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, так і націлене на витіснення чужих конкретному суспільству відносин.

Чому на це слід звернути увагу? Справа в тому, що ряд учених вважає, що головна мета охоронної функції права - це витіснення явищ, чужих суспільству. [6]

Викорінення небажаних явищ з життя суспільства це вже вторинний результат дії права, яке спочатку виступає як засіб охорони тих відносин, які в такій охороні потребують. А охороняючи ці відносини, право присікає, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави та громадян і тим самим витісняє їх. Не слід розуміти охоронну функцію і так, ніби вона проявляється лише тоді, коли відбувається правопорушення.

Основне призначення даної функції полягає, перш за все, в превентивній охорони суспільних відносин, запобігання порушень норм права. Ефективність охоронної функції тим вище, чим більше суб'єктів права підкорилися розпорядженню норм права, виконали вимогу заборони. Сам факт встановлення заборони або санкції чинить серйозний вплив на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від вчинення караного вчинку. А це означає, що досягається одна з цілей впливу права - охороняється певне суспільне відношення.

Охоронну функцію не слід протиставляти регулятивної в тому сенсі, що одна з них - це негативна (оскільки включає в себе заборони, санкції, відповідальність), а друга позитивна, тому що спрямована на координацію позитивної діяльності суб'єктів права.

Обидві ці функції, але кожна по своєму, виконують важливе завдання закріплення та охорони прав особистості, сприяння розвитку і зміцненню суспільних відносин.

Специфіка охоронної функції полягає в наступному:

По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх волю загрозою санкції, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.

По-друге, вона служить інформатором для суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності взяті під охорону за допомогою правових приписів.

По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних начал в праві. Спосіб охорони дуже часто залежить від громадянської розвиненості суспільства, від його політичної сутності.

Характерні риси охоронної функції права простежуються більш чітко, якщо її порівняти з правоохоронною діяльністю держави.

Загальне призначення правоохоронної діяльності держави зводиться до того, щоб забезпечити неухильне виконання суб'єктами права вимог закону, тобто забезпечити дотримання режиму законності.

Досягається це виявленням правопорушень, їх розслідуванням, притягненням до відповідальності винних, захистом прав громадян. Таким чином, якщо охоронна функція права - це дія самого права, то правоохоронна діяльність держави, по-перше, є матеріальною гарантією дотримання вимог права, оскільки це дії спеціальних органів та установ (МВС, прокуратури, суду) з охорони права, по-друге , ця дія не самого права, а зовнішнього по відношенню до нього чинника - держави.

Розглянемо форми реалізації функцій права. [7] Хоча право і володіє певним ступенем саморегуляції, воно в той же час не досягає і не може досягти такого відокремлення, щоб регулювати всі свої процеси самостійно. Звідси, поряд з власним (внутрішнім), воно має зовнішній механізм реалізації, що складається з усіх суб'єктів права (громадян, посадових осіб, громадських об'єднань, державних органів і т. п.).

У яких же формах реалізуються функції права? Вище зазначалося, що функція права - це правовий вплив, яке складається з трьох форм: інформаційного, орієнтаційної та правового регулювання.

Відповідно до цих формами виділяють три форми реалізації функцій права: інформаційну, орієнтаційну та правове регулювання.

Інформаційна форма реалізації функцій права полягає в тому, щоб повідомити адресатам вимоги держави, які стосуються поведінці людей, інакше кажучи, довести до їх відома, які є в суспільстві, схвалюються або допускаються державою можливості, об'єкти, засоби і методи досягнення суспільно корисних цілей і, навпаки, які суперечать інтересам суспільства, держави та громадян.

Джерела, з яких громадяни отримують інформацію про зміст норм права, можуть бути самими різними: офіційні джерела, засоби масової інформації, юрисконсульти, адвокати, інші особи юридичної професії, це можуть бути керівники різних рівнів, друзі, знайомі, родичі, популярна юридична література і ряд інших.

Правова інформованість має величезне значення, однак на сьогоднішній день її рівень значно відстає від потреб суспільного розвитку і потребує суттєвого підвищення.

Особливого значення ця обставина має в періоди інтенсивного оновлення законодавства. Тому громадяни об'єктивно потребують отримання правової інформації про чинне законодавство, про зміни, доповнення, виключення, що вносяться до нього, про нові закони і т.д. Не випадково на порядок денний було поставлено завдання, організувати юридичний всеобуч як єдину загальнодержавну програму, що охоплює всі верстви населення, всі кадри в центрі і на місцях.

Наступною, не менш значущою, формою реалізації функцій права є ориентационное вплив. Справа в тому, що важливі не тільки знання норм права, а й ф, які утворюють правову орієнтацію, що є наслідком орієнтаційної правового впливу.

Сутність правової установки в правовій сфері можна визначити як схильність особистості до сприйняття норм права, його оцінки, готовністю до здійснення дії, що має юридичне значення, або ж як імовірність того чи іншого варіанта поведінки (діяльності) у сфері правового регулювання.

Орієнтаційне правовий вплив складається із сукупності правових установок і являє собою двоєдиний процес: формування установок - з одного боку, та їх вплив на правову поведінку громадян - з іншого.

Центральне місце в системі правового впливу займає правове регулювання [8]. Воно здійснюється за допомогою особливої системи правових засобів, які утворюють в сукупності механізм правового регулювання. право законодавство державний

Ефективність реалізації функцій права в рамках цієї форми залежить від з'ясування наступних принципових положень:

- Умов ефективності регулювання;

- Процесу правового регулювання;

- Соціальних результатів регулювання.

Умови ефективності правового регулювання поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивними умовами є: соціально-економічний стан, система господарства, форми власності і т. п.

До суб'єктивних - відносяться: наукова обгрунтованість необхідності регулювання, вибір оптимального варіанту регулювання, своєчасність правотворчості, вдосконалення чинного законодавства, забезпечення стабільності правового регулювання, ясність, чіткість правових приписів, активність правозастосовних органів у справі втілення в життя правових приписів та ряд інших.

Процес правового регулювання складається з трьох взаємопов'язаних стадій.

Перша стадія - це регламентація суспільних відносин (їх врегулювання), тобто розробка і прийняття юридичних норм.

Друга стадія - виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (виникнення правовідносин). Зміст даної стадії - перехід від загальних приписів норм до конкретної моделі поведінки конкретних осіб.

Третьої - завершальною стадією процесу правового регулювання є реалізація норм права (юридичний результат регулювання).

Вона полягає у фактичному використанні особами своїх суб'єктивних прав, виконанні обов'язків, дотриманні заборон. Соціальний результат регулювання - це, головним чином, ефект в економічній, політичній і духовній сферах. Він може виражатися в закріпленні певних відносин, їх розвитку, викорінення небажаних явищ.

4. Проблеми функцій права

Проблеми функцій права не можна назвати новими для сучасної вітчизняної теорії держави і права, оскільки певну розробку вони отримали ще у дореволюційний та особливо радянський періоди. Разом з тим не всі питання, що стосуються даної проблеми, можна вважати досить глибоко вивченими.

У їх числі слід назвати питання розуміння і класифікації функцій права. Зупинимося спочатку на проблемі поняття функцій права. Як зазначає Т. М. Радько, «майже віковий досвід активного дослідження поняття" функція права »на сьогоднішній день не дозволяє констатувати наявність єдиного погляду на цю проблему».

Які ж думки висловлюються з цього приводу? Мабуть, найбільш поширеними, принаймні, в сучасній літературі, можна назвати три.

Одні дослідники під функціями позитивного права розуміють певні (найчастіше основні) напрямки впливу права на суспільні відносини або поведінку людей Інші вважають, що функції позитивного права - це основні напрямки регулюючого впливу права на суспільні відносини.

Нарешті, треті виходять з того, що під функціями позитивного права слід розуміти взяті в єдності соціальне призначення і випливають з цього призначення напрями впливу права на суспільні відносини. [9]

Якщо зіставити викладені позиції, то можна помітити, що одні під функціями позитивного права розуміють напрями різного впливу права на суспільні відносини, інші ж - тільки регулюючого, тобто першого трактують функції позитивного права широко, другі - вузько. До вузької трактуванні функцій позитивного права тяжіє і позиція Т. М. Радько, яка зазначена вище в якості третьої точки зору.

Розглядаючи функції права як узяті в єдності соціальне призначення і випливають з цього призначення напрями впливу права на суспільні відносини, він свідомо чи мимоволі функції позитивного права зводить до регулюючого впливу права, оскільки призначення права полягає в регулюванні суспільних відносин. У той же час, розглядаючи класифікацію функцій права, Т. М. Радько виходить по суті справи з більш широкого розуміння функцій права.

Для того щоб визначитися в питанні про поняття функцій позитивного права, хочу звернути увагу на ті моменти, які є, на мій погляд, більш кращими.

По-перше, під функціями права багато дослідників розуміють певні напрями впливу права на суспільні відносини або поведінку людей, що видається цілком обгрунтованим.

Функції права можна ототожнювати з самим впливом права на суспільні відносини або поведінку людей, оскільки такий вплив може бути найрізноманітнішим.

Воно може бути безпосереднім або опосередкованим, ефективним або неефективним і т.д. Коли говорять про функції права, то мають на увазі тільки безпосередній вплив права на суспільні відносини або поведінку людей і кожну функцію права розглядають як певний напрям, лінію такого впливу.

Далі. Визначаючи функції права як напрями впливу права на суспільні відносини або поведінку людей, багато дослідників вважають за краще до функцій права відносити тільки основні напрямки впливу права, вважаючи, що не всякий напрямок впливу права на суспільні відносини можна вважати функцією права. Здається, однак, що таке обмеження навряд чи виправдано.

Якщо під функціями права розуміти тільки основні напрямки його впливу, то чим є неосновні напрямки? Або таких у права не існує? Тоді на якій підставі функції права досить часто поділяють на основні та неосновні? Більш правильно до функцій права слід відносити як основні, так і неосновні напрямки його впливу на суспільні відносини і під функціями позитивного права розуміти певні напрямки його впливу на суспільні відносини або поведінку людей.

По-третє, зовсім виправданим слід визнати пов'язування функцій права з його соціальним призначенням та роллю в суспільному житті. В одному із смислових значень слово «функція» - це призначення, роль чого-небудь. Проте в юриспруденції функції права, як правило, не ототожнюють з призначенням і роллю права.

Більшість дослідників розглядають функції права як напрямки його впливу на суспільні відносини, що виражають призначення права, його роль у суспільстві. Тобто функції права - це не саме призначення або роль права, а певні виразники, показники призначення і ролі права. [10]

Відзначаючи цей момент, хотілося б звернути увагу на те, що іноді соціальне призначення права і його роль ототожнюють.

Разом з тим цього не слід робити. Призначення права говорить про те, для чого створюється й існує право, в чому його призначення. У призначенні виражається головна роль, яку відіграє в суспільному житті право. Ця головна роль полягає в тому, що право є регулятор суспільних відносин. Воно створюється для цієї мети, в цьому його призначення.

У той же час право, будучи регулятором суспільних відносин, здатне виконувати і виконує деякі інші рольові функції. Воно здатне бути джерелом інформації - інформації про правове регулювання тих чи інших суспільних відносин, - здатне оцінювати поведінку людей в даній системі відносин, здатна бути засобом виховного впливу і т.д.

Інакше кажучи, у права крім регулюючого впливу, безумовно, є домінуючим, існують і так звані «побічні ефекти». Тому зводити функції позитивного права тільки до його регулюючому впливу представляється не зовсім вірним.

Виходячи зі сказаного, під функціями позитивного права слід розуміти певні напрями його впливу на суспільні відносини або поведінку людей, які виражають його сутність, призначення і роль у суспільному житті.

Тепер розглянемо питання про класифікацію функцій позитивного права. На перший погляд може здатися, що в даному питанні вже досягнуто згоди. Про це згоду свідчить хоча б той факт, що в сучасних працях з юриспруденції практично загальновизнаним став розподіл функцій на загальносоціальні і власне правові (за іншою термінологією - спеціально-юридичні).

При цьому до загальносоціальним відносять економічну, політичну, виховну та інші функції, які аналогізіруются з відповідними функціями держави, а до власне правовим - регулятивну статичну, регулятивну динамічну і охоронну функції, які, як прийнято вважати, висловлюють специфіку права як регулятора суспільних відносин.

Розподіл функцій позитивного права на загальносоціальні і власне правові одним з перших запропонував С.С. Алексєєв. Спочатку функції права "він поділяв на статичну, динамічну і охоронну, проте згодом, звернувши увагу на те, що право здатне виконувати точно такі ж функції, що і держава, запропонував розрізняти соціально-політичні та власне-юридичні функції права.

Під соціально-політичними функціями права він розумів напрями правового впливу, які виражають соціально-політичний зміст правового регулювання (відзначаючи, що функції права і держави в даній площині збігаються), а під спеціально-юридичними функціями - напрями правового впливу, які виражають своєрідність права, його юридичне призначення для опосредуемих відносин.

Запропонована С. С. Алексєєвим і підтримана за багатьма дослідниками конструкція функцій права при всій своїй привабливості представляється все-таки не цілком логічною. Виходить так, що одні функції права (економічна, політична і т.д.) мають загальносоціальне значення, а іншим (регулятивної статичної, регулятивної динамічної, охоронної) це начебто, як і не властиве.

Насправді ж і регулятивна статична, і регулятивна динамічна, і охоронна функції, висловлюючи юридична призначення позитивного права, його роль як регулятора суспільних відносин, не менш значимі в загальносоціальному плані, ніж економічна, політична та інші функції права.

Цілком можна зрозуміти прагнення якось виділити функції, які виражають роль права як регулятора суспільних відносин, тим більше що в цьому полягає його соціальне призначення, але навряд чи правильно це робити шляхом розрізнення загальносоціальних і власне правових функцій.

До того ж ті функції права, які прийнято відносити до загальносоціальним, теж можна диференціювати на регулятивну статичну, регулятивну динамічну і охоронну, оскільки правове регулювання суспільних відносин здійснюється і в економічній, і в політичній, і в інших сферах. І ще. Виділення загальносоціальних функцій позитивного права, думається, можна визнати обгрунтованим лише в тому випадку, якщо поряд з ними будуть виділятися його класові функції.

Така класифікація функцій позитивного права цілком прийнятна, але вона не буде мати загального значення, оскільки застосовна лише до права минулих епох.

Яким же чином усе-таки можуть бути класифіковані функції позитивного права? Як видається, для цього необхідно використовувати кілька підстав. Перш за все, це підстави, які використовуються при класифікації функцій держави.

Відомо, що держава здійснює свої функції в правових формах і з використанням правових засобів. Тому позитивне право, будучи тісно пов'язана з державою, так чи інакше дублює його функції. У зв'язку з цим функції позитивного права можна класифікувати з урахуванням значущості, сфери поширення, тривалості здійснення та сфер суспільного життя. З урахуванням значимості функції права слід підрозділити на основні і неосновні.

До основних повинні бути віднесені всі ті функції, які позитивне право виконує як регулятор суспільних відносин і які характеризують його соціальне призначення. Всі інші функції потрібно віднести до неосновних. З урахуванням сфери розповсюдження функції позитивного права можуть бути поділені на внутрішні і зовнішні.

На перший погляд така класифікація може здатися неприйнятною, оскільки позитивне право як продукт правотворчої діяльності держави є внутрішнім регулятором і регулює суспільні відносини в межах країни.

Однак не слід забувати, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори часто входять до складу національних правових систем, що дозволяє позитивному праву, має в своїй структурі такі елементи, регулювати відносини не тільки усередині країни, але і за її межами.

За тривалістю здійснення функції права можна підрозділити на постійні і тимчасові.

Постійні функції - це такі напрями впливу права на суспільні відносини, які існують невизначено тривалий час. Тимчасові функції - це напрямки правового впливу, які існують протягом лише певного часу.

Залежно від сфер суспільного життя функції позитивного права представляється можливим підрозділити на економічні, політичні, ідеологічні, соціальні та екологічні.

Така класифікація допустима, оскільки позитивне право здійснює регулювання суспільних відносин і в економічній, і в політичній, і в духовній, і в соціальній, і в екологічній сферах суспільного життя, виконуючи при цьому найрізноманітніші функції.

Розглянуті класифікації дозволяють певною мірою охарактеризувати функції позитивного права, але вони не розкривають найголовнішого - соціальної ролі та призначення права. Тому їх потрібно доповнити з урахуванням названих підстав.

Виходячи з соціальної ролі позитивного права, представляється можливим виділити його регулятивну, оціночну, виховну, інформаційну та трансляційну функції. Регулятивна функція виражається в тому, що право регулює, впорядковує суспільні відносини.

Оціночна функція проявляється в тому, що право, регулюючи суспільні відносини, одночасно оцінює поведінку їх учасників як правомірного чи неправомірного, бажаного або небажаного для держави і суспільства.

Виховна функція характеризується тим, що право не тільки регулює суспільні відносини, але й виступає як еталон, зразка поведінки, виховуючи в людей звичку, здійснювати одні дії та утримуватися or інших. Інформаційна функція випливає з такої властивості позитивного права, як його формальна визначеність.

Правові норми, будучи закріпленими у різних офіційних документах, набувають письмову форму і стають джерелами інформації про те, як здійснюється правове регулювання тих чи інших суспільних відносин.

Суть трансляційної функції полягає в тому, що позитивне право, накопичуючи в своєму змісті соціальний досвід, культуру людського спілкування, досягнення в галузі правового регулювання, передає, транслює все це як учасникам існуючих суспільних відносин, так і майбутнім поколінням людей.

Виділяючи функції права з урахуванням його соціальної ролі, необхідно відзначити, що подібні функції можуть виконуватися і іншими соціальними нормами. Практично всім соціальним нормам властива регулятивна функція, всі вони, так чи інакше, оцінюють поведінку людей, надають виховне та інформаційний вплив, здійснюють передачу позитивного соціального досвіду.

Разом з тим виділення даних функцій конкретно у позитивного права дозволяє наочно продемонструвати різні грані його соціальної ролі. . [11] Що стосується класифікація функцій позитивного права з урахуванням його призначення, то тут відразу ж треба підкреслити, що мова піде про напрямки тільки регулюючого впливу права, які у вітчизняній юридичній літературі найчастіше називають власне правовими або власне юридичними функціями.

Насправді ж ці напрямки суть підфункції зазначеної вище регулятивної функції позитивного права, хоча про них цілком можна говорити і як про функції, в яких висловлено соціальне призначення права. Функції права з урахуванням його призначення (власне правові, власне юридичні функції) зазвичай підрозділяють, як про це було сказано вище, на регулятивну статичну, регулятивну динамічну і охоронну.

Регулятивну статичну функцію вбачають у тому, що право закріплює в своїх нормах регульовані їм суспільні відносини, регулятивну динамічну в тому, що право, впливаючи на суспільні відносини, направляє їх у потрібне русло і сприяє подальшому розвитку, охоронну функцію - в охороні, забезпеченні регульованих правом суспільних відносин.

Не слід, однак, забувати, що і регулятивна статична, і регулятивна динамічна, і охоронна функції - це певні напрямки регулятивної функції права. Тому всі вони можуть розглядатися як регулятивні функції, які виконують різну навантаження в процесі правового регулювання суспільних відносин.

Виходячи з цього, не цілком логічним видається найменування тільки перших двох функцій в даній класифікації регулятивними. Здається, що більш точно регулятивну статичну функцію права називати конститутивний (або закріплюючо), а регулятивну динамічну - власне регулятивної. Конститутивні функція позитивного права виявляється в тому, що право закріплює в своїх нормах як самі суспільні відносини, так і весь порядок їх регулювання.

Власне регулятивна функція полягає в упорядкуванні конкретних суспільних відносин у процесі дії правових норм. Охоронна ж функція - у забезпеченні, охороні регульованих позитивним правом суспільних відносин.

Висновок

На закінчення хотілося б підбити деякі висновки:

1. Під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом узяте.

2. Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку.

Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону.

Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

3. Правове вплив - це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян.

4. Напрямок впливу - найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право.

Таким чином, функція права - це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, що випливають з її якісною самостійності як соціального феномена:

Функція права випливає з її сутності і визначається призначенням права в суспільстві.

Функції - це «світіння» сутності права в суспільних відносинах. У той же час, будучи проявом іманентних властивостей сутності, функції не зводяться до них і не є простою їх «проекцією». Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права. Як явище завжди містить момент незалежності від сутності, так і функція права має певну ступінь незалежності від його сутності.

Функція права - це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).

Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.

Функція права уявляє, як правило, напрям його активної дії, упорядочивающего певний вид суспільних відносин. Тому одним з найважливіших ознак функції права є її динамізм. Сталість як невід'ємну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії.

Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики.

Список літератури

1. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - М.: МАУП, 1999. - 272 с.

2. Комаров С.А., Малько А.В. Теорія держави і права. Підручник. - М.: Норма, 1999. - 448 с.

3. Лазарєв В.В., Липень С.В. Теорія держави і права: Хрестоматія: У 2-х т. Т.1. 620 з.

4. Малько А.В., Матузов Н, Теорія держави і права: Курс лекцій. М., МАУП - 2001, 672 стор

5. Марченко М.М. Проблеми теорії держави і права. Підручник. - М.: Проспект, 2001. - 760 с.

6. Радько Т. М. Методологічні питання правознавства. Саратов. «Наука», 1998, - 312 с.

7. Черданцев А.Ф. Теорія держави і права. Підручник. - М.: Юрайт 2001. 432 с.

Размещено на Allbest.ru

...