Проблема кодифікації законодавства в сфері екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ПРОБЛЕМА КОДИФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА В СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Вступ

Екологічні проблеми сьогодення спричиняють небезпеку існування людини на всіх рівнях - від локального до глобального. Для України ці проблеми постають достатньо гостро, оскільки має місце значна концентрація небезпечних виробництв, суттєва трансформація ландшафтів, неефективне використання природних ресурсів (у тому числі не відтворюване їх знищення), недостатня забезпеченість виробничих і контролюючих структур фахівцями у галузі екологічної безпеки. Загальний стан екологічної безпеки в Україні є досить складним.

Існує широке різноманіття чинників (як природного, так і антропогенного характеру), які спричиняють у подальшому ускладнення її стану у просторово-часовому аспекті. Це значною мірою впливає на стан довкілля та призводить до погіршення умов життєдіяльності людей. Наведені обставини обумовлюють нагальну потребу комплексного вивчення та кодифікації законодавства в сфері екологічної безпеки.

Важливим фактором успішної реалізації екологічної стратегії розвитку країни є створення оптимального законодавства у галузі екологічної безпеки з метою якісного врегулювання суспільних відносин у даній сфері. З огляду на це проведення аналізу і подальшої кодифікації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, виявлення основних тенденції його розвитку, та науково-правова оцінка стану нормативної та правозастосовчої діяльності в цій сфері є важливими і актуальними напрямами наукової роботи, Теоретичною основою вивчення даної проблеми становлять праці таких вчених, В. І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, А.Б. Качинського, Т.Г. Ковальчук, С.М. Кравченко, М.В. Краснової, Н.Р. Малишевої, М.І. Малишка, М.О. Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших. Актуальність даної теми обумовлена тим, що не зважаючи на те, що проблема кодифікації законодавства в сфері екологічної безпеки давно відома, законодавча база для врегулювання цього питання так і не створено.

Метою роботи є надати визначення поняттю екологічної безпеки, привести актуальні проблеми кодифікації законодавства екологічної безпеки, та запропонувати погляди провідних вчених щодо вирішення даної проблеми.

1. Правова природа екологічної безпеки, та її місце в національному законодавстві

Впродовж останнього десятиліття правниками-екологами важливим напрямом екологічного права та його складовою визнано право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, яка тісно пов'язана із природо ресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини. Загальновизнаною є, зокрема, наукова позиція B.I. Андрейцева про те, що право екологічної безпеки - це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях.

Поняття «екологічна безпека» є різновидом більш широкого поняття - «безпека», яке походить від англійського слова «security», а також складовою і передумовою національної та міжнаціональної безпеки.

Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки.

Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру.

Не сприйняв законодавчу формулу визначення екологічної безпеки Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення». Стандарт визначає безпеку населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. У довідковому додатку до стандарту екологічна безпека виводиться через призму відсутності дій, станів та процесів, які пря­мо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколиш­нього природного середовища, населення та матеріальних об'єктів. В Україні напрацьовані та ухвалені закони, що регулюють гарантування екологічної безпеки. До них належать Кодекс України про Цивільний захист від 02.10.2012 р., "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13.07.2000 р., "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14.01.1998 р., "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р. тощо. Враховуючи низку законів, що регулюють окремі питання екологічної безпеки, та наявні суперечності між ними, науковцями пропонується прийняття спеціального закону, який комплексно врегулював би питання гарантування екологічної безпеки. Об'єктами екологічної безпеки відповідно до ст. 3 Закону «Про основи національної безпеки України» є: людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Основного Закону (ст. 22) не є вичерпним), суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси), держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Таким чином, об'єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особи, природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку.

Суб'єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об'єднання громадян (ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Категорія «екологічна безпека» з'явилась в українському законодавстві з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. У подальшому вона отримує конституційне закріплення, її забезпечення та захист віднесено до обов'язків і найважливіших функцій держави, а також є справою всього українського народу (статті 16, 17 Конституції України). Поряд з людиною, її життям і здоров'ям, честю й гідністю, недоторканністю безпека проголошується і визначається Основним Законом найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Зазначені положення Основного Закону становлять конституційну основу екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них були розроблені: Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року.

Чинне законодавство України не тільки визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів, гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, але й визнає пріоритетні національні інтереси: забезпечення екологічно та техногенно-безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип правового забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права (ст. 3). Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишнього природного середовища для життя та здоров'я громадян, довкілля в цілому.

У по ресурсному законодавстві окремо вирізняються принципи, що забезпечують пріоритет екологічних вимог перед іншими. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів, гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей. Відмінною рисою цих принципів від інших є забезпечення підтримання екологічної рівноваги на території України.

Законодавче закріплення отримали заходи щодо забезпечення екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарської діяльності, які можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище, життя і здоров'я людини. У зв'язку з цим в літературі іноді слушно зазначається, що еколого-правові норми неоднорідні і регулюють різні види правовідносин. Одні спрямовані на охорону навколишнього природного середовища, закріплюють вимоги екологічної безпеки і є обов'язковими для виконання, а інші - встановлюють обов'язки щодо дотримання екологічних вимог та здійснення різноманітних видів господарської діяльності.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» окремо закріплює вимоги екологічної безпеки за видами господарської діяльності у: сільському господарстві, промисловості, транспорті, при розміщенні та розвитку населених пунктів. Згідно зі ст. 58 Закону вимоги екологічної безпеки поширюються повною мірою на військові і оборонні об'єкти, а також на об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки. Цих вимог повинні також додержуватися при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщень військ і військової техніки.

Забезпечення екологічної безпеки знаходить своє правове закріплення в нормативних актах, які регулюють окремі види господарської діяльності або використання та охорону природних ресурсів. Зокрема, Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 року регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів (статті 3, 6-9, 13, 18-20 та ін.). Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року (статті 3, 8, 13, 17 та ін.) спрямований на попередження настання екологічної небезпеки у процесі поводження з радіоактивними матеріалами і відходами, у процесі використання ядерної енергії, на радіаційний захист населення. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 року (статті 1, 3, 4), регламентує забезпечення вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях. Закон України «Про правовий режим території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року зі змінами встановлює вимоги щодо екологічної безпеки в межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій тощо. Вимоги екологічної безпеки знаходять своє закріплення в обов'язкових нормах, правилах, стандартах щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тощо. Так, у ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачена система екологічних нормативів. Вони встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

В юридичній літературі екологічний ризик визначається як встановлені нормами екологічного законодавства обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення, попередження і усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здо­ров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки. Отже, екологічний ризик виступає як різновид більш загальної категорії ризику і є істотною ознакою екологічної небезпеки або екологічно небезпечної діяльності. Він відбиває об'єктивну сутність такої діяльності, а саме - імовірність настання небезпеки. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р., №808 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Тут йдеться про діяльність, коли ризик досягає такого ступеня, з яким можуть бути пов'язані певні правові наслідки, що належать:

а) до суб'єктивної сторони фактичного складу, а саме до обов'язку передбачати, намічати особливі заходи запобігання;

б) до об'єктивної сторони, коли приписані або дозволені особливі дії, поєднані з особливим ризиком, або коли така діяльність дозволена як така, що є корисною для суспільства, і немає альтернативи на даному етапі.

Під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу. Водночас зазначимо, що певні природні явища також здатні створювати небезпеку для людини, суспільства і довкілля, зокрема повені, урагани, вулкани тощо. Зважаючи на те, що економічно небезпечні види діяльності, об'єкти, різні речовини та їх суміші характеризуються підвищеним екологічним ризиком, вони підлягають спеціальному регулюванню, зокрема на нормативно-правовому рівні.

Йдеться про застосування правових засобів управління екологічними ризиками. До них належать способи впливу на суб'єктів, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність, які полягають в застосуванні або реалізації норм права, тобто здійснюються безпосередньо на основі права і реалізують його потенціал, у тому числі завдяки:

а) державній і громадській екологічній експертизі;

б) процедурі прийняття і узгодження екологічно значимих рішень, зокрема оцінки впливу на навколишнє середовище в Україні;

в) ліцензуванню діяльності, пов'язаної з використанням джерел ризику для навколишнього середовища та життя і здоров'я людей;

г) поданню декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки;

д) страхуванню ризиків;

е) сертифікації;

є) застосуванню юридичної відповідальності тощо.

У цьому зв'язку правовідносини щодо забезпечення екологічної безпе­ки визнаються абсолютными, оскільки, з одного боку, громадянам належить абсолютне право на екологічну безпеку, якому, з другого боку, кореспондують зобов'язання держави, юридичних та інших фізичних осіб забезпечити виконання низки обов'язкових вимог стосовно гарантування екологічної безпеки. Тобто для останніх право на екологічний ризик (здійснення екологічно небезпечної діяльності) трансформовано в обов'язок виконати ряд зобов'язань, які спрямовуються на попередження настання екологічної небезпеки (прояву екологічного ризику) або ліквідації її наслідків з відверненням чи зменшенням рівня екологічного ризику.

Наприклад, Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001) передбачено, що заінтересовані суб'єкти господарської діяльності, у тому числі ті, які мають намір розпочати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки, надсилають до відповідної обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної або міської рад заяву про отримання дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки, до якої додають:

а) декларацію безпеки;

б) договір обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, яка може заподіюватись аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки;

в) план локалізації та ліквідації аварій на об'єктах підвищеної небезпеки;

г) висновки передбачених законом державних та громадських експертиз;

д) копію рішення відповідної ради про надання згоди на розміщення об'єкта підвищеної небезпеки на відповідній території;

е) копію дозволу на будівництво (реконструкцію) об'єкта підвищеної небезпеки.

Відповідні державні адміністрації чи виконавчі органи селищної або міської ради у місячний строк з дати отримання заяви розглядають її та надані матеріали, погоджують в установленому порядку з відповідними інстанціями спеціально уповноважених територіальних органів виконавчої влади і, у разі згоди, надсилають заявникові письмовий дозвіл на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки або обґрунтовану відмову з переліком додаткових заходів, які повинен здійснити заявник для отримання цього дозволу. Копія дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки надсилається також спеціально уповноваженим органам виконавчої влади, які здійснюють відповідно контроль у сфері забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенно­го і природного характеру, пожежної безпеки, санітарно-епідемічної безпеки та містобудування, охорони праці.

Заявникові надано право повторно звернутися за отриманням в установленому порядку дозволу на експлуатацію об'єкта підвищеної небезпеки чи оскаржити дії відповідної обласної, Київської або Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів селищної, міської рад у суді загальної компетенції, господарському суді.

Водночас у сфері екологічної безпеки спостерігаються і дещо інші підстави виникнення правовідносин, зокрема у разі, коли йдеться про загальнолюдське право громадян на природну безпеку. Це право базується на ризику, пов'язаному з різними явищами природної стихії. Підставою виникнення цієї групи правовідносин є ряд правових норм, які визнали обов'язком держави забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16 Конституції).

Традиційний підхід до дослідження законодавства у галузі екологічної безпеки передбачає розробку програми дослідження як теоретичної процедури аналізу-збору, обробки та аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Система правовідносин у галузі екологічної безпеки передбачає дослідження основних властивостей законодавчого процесу таких як:

1) регулятивність (вплив правових норм на правосвідомість і правову поведінку);

2) взаємозв'язок осіб-учасників правовідносин;

3) наявність та реалізація суб'єктивних прав та обов'язків;

4) вплив на правовідносини матеріальних, фінансових та соціально-економічних факторів;

5) гарантованість прав і обов'язків державою.

Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві юридичні ознаки екологічної безпеки.

Перша з них полягає у тому, що екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної безпеки.

Друга виявляється у наявності системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності.

Третя стосується спрямованості системи екологічної безпеки на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки екологічної безпеки пов'язана з попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.

2. Актуальні проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки

Поширення екологічної небезпеки в різних регіонах держави зумовлює пошук активних і творчих сил та конкретних заходів щодо їх відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній екологічній небезпеці покладається на державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема, регулюючими засобами сучасного екологічного законодавства. Проведений аналіз нормативно-правового регулювання в цій сфері дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюється в сучасних умовах за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів. Найбільш структуроване вони врегульовані Законом України про охорону навколишнього природного середовища, який закріплює найважливіші засади, принципи та положення забезпечення екологічної безпеки в деяких сферах діяльності: право громадян на екологічну безпеку: принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки, нормативи екологічної безпеки, заходи щодо її забезпечення, зокрема, вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд, інших об'єктів, у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів та від неконтрольованого і шкідливого біологічного та різного впливу фізичних факторів: радіоактивного впливу, від забруднення виробничими, побутовими. іншими відходами, а також безпеки транспортних засобів, у процесі проведення наукових досліджень, упровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій, систем: діяльності військових, оборонних підприємств та експлуатації аналогічних об'єктів, при розміщенні й розвитку населених пунктів. Проте вказані норми цього закону базуються на різних підходах. їм бракує логічності, завершеності в регулюванні цих відносин, у законодавстві відсутні конкретні й ефективні важелі та механізми досягнення екологічної безпеки. Достатньо зазначити, що в спеціальному розділі “Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки” сформульовано три різновиди законодавчих правил:

а) екологічні вимоги;

б) вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища;

в) власне вимоги щодо екологічної безпеки.

У той же час реальна ситуація вимагає дійових процедур та специфічних функцій щодо забезпечення екологічної безпеки на рівні різних органів управління в цій сфері з позиції реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку, регулювання екологічної безпеки в системі національної безпеки, гарантування безпечності існування народу України з погляду впливу явищ і факторів природного та техногенного походження, досягнення виконання нормативно-правових вимог державою та її інституціями щодо гарантування безпеки від природної стихії, юридичними та фізичними особами щодо експлуатації, застосування, використання тощо екологічно небезпечних об'єктів та видів діяльності, виконання вимог міжнародно-правових принципів та норм. Отже, логічно, щоб ці та інші питання знайшли свою конкретизацію в спеціальному законодавчому акті - Законі України про екологічну (природно-техногенну) безпеку За юридичною формою пропонується саме закон, в якому бажано зосередити правові норми, котрі були б спрямовані на забезпечення основної мети екологічної політики України - гарантування екологічної безпеки для життєдіяльності громадян України на національному, регіональному, місцевому і локальному рівнях, створення належних матеріальних, процедурних, інституційних інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та створення організаційно-юридичних умов для реалізації та захисту природного й конституційного (юридичного) права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Орієнтована структура цього законодавчого акта могла б включати:

РОЗДІЛ 1. Терміни та визначення, які застосовуються в Законі про екологічну безпеку;

РОЗДІЛ 2. Загальні положення;

РОЗДІЛ 3. Право громадян на екологічну безпеку;

РОЗДІЛ 4. Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки;

РОЗДІЛ 5. Механізм забезпечення екологічної безпеки;

РОЗДІЛ 6. Особливості забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах суспільної діяльності;

РОЗДІЛ 7. Заходи реагування на прояви екологічної небезпеки;

РОЗДІЛ 8. Особливості правового режиму використання та збереження екологічно небезпечних зон та територій;

РОЗДІЛ 9. Відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку;

РОЗДІЛ 10. Міжнародне співробітництво в галузі екологічної безпеки;

РОЗДІЛ 11. Заключні положення.

У першому розділі “Терміни та визначення, які застосовуються в Законі про екологічну безпеку” доцільно навести поняття та категорії, які відтворюють специфіку відносин, що регламентовані цим Законом відповідно до Конституції України та міжнародно-правових угод і конвенцій. У розділі “Загальні положення”, бажано зафіксувати завдання цього закону та предмет його регулювання, обсяг законодавства про екологічну безпеку, дати розширене визначення екологічної безпеки, викласти систему принципів та пріоритетів екологічної безпеки. Норми цього закону передбачатимуть створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захисту його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою попередження погіршення екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем, населення, інтересів держави та юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки щодо ліквідації негативних наслідків. Цей закон бажано визнати спеціальним у галузі екологічної безпеки, який базується на нормах Конституції України. Закону України про охорону навколишнього природного середовища, інших актів законодавства України. Поряд із принципами доцільно закріпити галузеві принципи екологічної безпеки, як такі доцільно визнати: гармонізацію законодавства України з міжнародними нормами й принципами в цій сфері, ліцензування та регулювання здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, попередження виникнення аварій та катастроф, попередження виникнення небезпеки внаслідок природної стихії, реагування держави на наслідки аварій і катастроф, запровадження правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій, відповідальність держави за настання надзвичайних екологічних ситуацій. Окрема стаття про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки має забезпечувати чітке визначення норм, нормативів та вимог екологічної безпеки, закріпити їх систему з погляду зовнішньої та внутрішньої екологічної безпеки, передбачити їх місце в системі екологічного законодавства України. Сьогодні екологічне законодавство як нормативи екологічної безпеки виділяє:

а) граничнодопустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК);

б) граничнодопустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного. іншого шкідливого впливу на нього (ГДР);

в) граничнодопустимий вміст шкідливих речовин у продуктів харчування (ГДВ).

Однак, практично виявити порушення нормативів екологічної безпеки, особливо на рівні ГДК. ГДР стає проблематичним через відсутність оптимальних технічних приладів, автоматизованих систем контролю за персоніфікованим джерелом підвищеної екологічної небезпеки та синкретичним характером концентрації забруднювальних небезпечних речовин у довкіллі. Тому видається виправданим у системі нормативів екологічної безпеки передбачити простий показник - "рівні екологічно безпечної діяльності”, які б відображали наявні кількісні характеристики рівнів екологічного ризику для конкретної діяльності, виходячи з реальної наявності екологічно небезпечної речовини або джерела іншої екологічної небезпеки й фіксування їх у відповідних документах.

У розділі “Право громадян на екологічну безпеку” бажано відтворити провідне місце цього права в системі екологічних прав громадян та його особливості:

а) належить до конституційних прав людини;

б) відтворює докорінне, загальнолюдське природне право людини;

в) є показником формування правової та екологічної політики держави;

г) є важливою цінністю людини, юридичною можливістю її безпечного існування в сучасних природно-техногенних умовах;

д) забезпечує рівними юридичними можливостями будь-яку особу, як людину й громадянина;

е) доцільність міжнародного правового захисту в межах конвенцій і угод ООН, ЄС, інших міжнародних, регіональних організацій і об'єднань.

Поряд із цим варто відобразити, що:

1) це галузеве суб'єктивне право, яке знайшло своє відображення в екологічному законодавстві;

2) воно тісно пов'язано із системою екологічних прав;

3) характеризує гуманістичну спрямованість екологічного права;

4) має переважно немайновий характер і передбачає охорону благ людини як біологічної та соціальної цінності, які зобов'язана захищати держава;

5) це обов'язковий правовий атрибут, який забезпечує спосіб життя людини у відповідній екологічній обстановці;

6) є елементом екологічного добробуту громадян України.

Важливою особливістю закону має стати закріплення конкретних форм реалізації права на екологічну безпеку. Реалізація цих прав має базуватися на загальнообов'язковості законодавчих, управлінських, господарських та інших владних і неурядових структур забезпечувати в процесі їх діяльності екологічну безпеку. Важливою формою реалізації права громадян на екологічну безпеку має стати суворе дотримання (виконання) громадянами України, іншими фізичними особами юридичних можливостей. зафіксованих у чинному законодавстві про екологічну безпеку. Гарантіями реалізації вказаного права доцільно законодавчо визнати засоби політико-правового, організаційного, науково-технічного та власне юридичного спрямування.

Як юридичні гарантії доцільно визнати наявність розвиненого законодавства в галузі екологічної безпеки, яке базувалося б на нормах Конституції України, міжнародно-правових нормах, наявність інституційного та функціонального забезпечення. Серед гарантій важливо передбачити засоби інформаційного, реєстраційного, запобіжного заборонного, інспекційно-контролюючого та примусово-забезпечувального характеру, які в поєднанні створять систему державно-правового гарантування реалізації й захисту права на екологічну безпеку.

У наступному розділі “Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки” бажано визначити межу державного регулювання відносин у цій сфері: систему та повноваження органів держави, інших структур, на які покладається регулювання вказаних відносин. Доцільно викласти функціональні повноваження Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади - Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерства охорони здоров'я, інших органів центральної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим та регіональних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

У центральному розділі “Механізми забезпечення екологічної безпеки” бажано сконцентрувати правові норми, які б визначали основні організаційні та економіко-правові важелі оцінки екологічного ризику різних об'єктів діяльності й спрямовувалися на його попередження й забезпечення екологічної безпеки. Такі важелі бажано б орієнтувати, насамперед, на здійснення заходів превентивного (попереджувального) характеру щодо відвернення екологічної небезпеки та реагування на аварії. катастрофи, інші надзвичайні екологічні ситуації з метою проведення невідкладних ліквідаційних та реабілітаційних заходів.

Ефективність такого закону може бути позитивною за умови закріплення гарантій держави щодо попередження настання екологічної загрози внаслідок природної стихії та встановлення зобов'язань юридичних і фізичних осіб, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти чи здійснюють відповідні види діяльності, спроможні викликати надзвичайні екологічні ситуації. Бажано сформулювати норми про порядок та процедури інформування щодо заходів екологічної безпеки. У той же час мають бути норми, які б врегулювали всю систему передачі та обміну інформації з міжнародними організаціями та державами, що можуть зазнати негативних наслідків від екологічно небезпечної діяльності, з аналізом причини настання, здійснення ліквідаційних робіт та заходів щодо попередження наступних надзвичайних екологічних ситуацій. Поряд із викладеним до розділу варто включити й норми, які б передбачали процедури щодо стандартизації, нормування в галузі екологічної безпеки, ліцензування здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, паспортизації екологічно небезпечних об'єктів, сертифікації аналогічної продукції та засобів пакування, здійснення аудиту такої діяльності, експертизи відповідних об'єктів, екологічно небезпечних зон та територій, застосування економічних та фінансових засобів, які б спрямовувалися на попередження і реагування на аварії й катастрофи, проведення інспектування та різноманітних форм контролю (міждержавного, державного, громадського тощо), а також запровадження інституту страхування за шкоду, заподіяну здійсненням екологічно небезпечних видів діяльності та відповідальності за екологічний ризик. Запропонований підхід до створення правових механізмів забезпечення екологічної безпеки гармонізував би із принциповими положеннями Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій від 17 березня 1992 р. (Гельсінкі) та Директиви Ради Європейського Союзу від 9 грудня 1996 р., №98/82 ЄС «Про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами».

У розділі “Особливості забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах суспільної діяльності” передбачається зосередити норми, які б регламентували відносини щодо забезпечення екологічної безпеки з урахуванням характеру та умов здійснення різноманітної діяльності з використання, переробки екологічно небезпечних речовин чи експлуатації аналогічних, об'єктів як джерел підвищення екологічної небезпеки, започатковуючи дію специфічних механізмів у процесі їх створення, реалізації від проекту і завершуючи стадією функціонування конкретних підприємств, установ, організацій. Маємо бути об'єктивними в тому, щоб у законі був наявний блок правових норм, спрямованих на регламентацію порядку реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні екологічні ситуації, зумовлені явищами природної стихії чи небезпечними техногенними чинниками. У пропонованому розділі «Заходи реагування на прояви екологічної небезпеки (надзвичайні екологічні ситуації)» бажано помістити норми, які б врегулювали мсту та завдання такого реагування. його правові форми та способи здійснення всього комплексу охоронно відновлюваних заходів нормативно-режимних, програмно-ліквідаційних та реабілітаційних, спрямованих на встановлення особливого статусу потерпілих громадян від прояву екологічного ризику. Регулювання проведення програмно-ліквідаційних заходів доцільно спрямувати на забезпечення здійснення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, паспортизації екологічно небезпечних виробництв, виявлення та дослідження характеру і наслідків впливу екологічної небезпеки, оцінки рівня екологічного ризику. Норми, що регламентуватимуть здійснення реабілітаційних заходів, могли б врегулювати порядок визначення категорій осіб, які постраждали від наслідків прояву екологічної небезпеки, встановлення причинного зв'язку настання моральної та матеріальної шкоди чи здоров'ю населення від такого впливу, реєстрацію потерпілих, підготовку проходження документів, їх розгляд і прийняття рішень про видачу право установчих посвідчень. В запропонований спосіб можливо гармонізувати вказаний блок законодавчого регулювання із законодавством, яке визначає правовий режим екологічно небезпечних зон і територій, та законодавством про соціальний захист потерпілих громадян від надзвичайних екологічних ситуацій. У розділі «Особливості правового режиму використання та збереження екологічно небезпечних зон та територій» доцільно закріпити норми, які б регламентували види таких зон і територій, зокрема, встановлення режиму зон екологічної катастрофи, підвищеної та обмеженої екологічної небезпеки. Норми розділу «Відповідальність за порушення законодавства про екологічну безпеку» мають чітко зафіксувати підстави настання юридичної відповідальності, їх види залежно від ступеня екологічної небезпеки, сутності заподіяння шкоди здоров'ю людини, довкіллю та пов'язаним з ними матеріальним об'єктам. За можливі порушення законодавства про екологічну безпеку доцільно встановити майнову, дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Норми розділу «Міжнародне співробітництво в галузі екологічної безпеки» бажано спрямувати на регламентацію форм такого співробітництва, особливості чинності міжнародних угод і конвенцій у цій сфері, характер співробітництва на міждержавному, урядовому та неурядовому рівнях.

В останньому розділі «Заключні положення» доцільно зосередити норми, які б визначали порядок введення в чинність такого закону та особливості застосування його нормативних приписів.

Висновок

Кодифікація це спосіб систематизації нормативних актів, що здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні. В нашому випадку це суспільні відносини в сфері екологічної безпеки. законодавство екологічний кодифікація

Існують окремі проблеми із кодифікацією законодавства в сфері екологічної безпеки, а саме відсутність єдиного законодавчого акту, що б регулювання дотримання екологічної безпеки в Україні. Так, в нас існують певні окремі законодавчі акти, підзаконні акти, що регулюють це питання, але вони настільки розрізненні, що можливість їх застосування виникає сумніви. Кодифікація є різновидом правого процесу, а тому на мою думку в наш час реформ для створення такого, без сумніву важливого законодавчого акту потрібна лише політична воля наших політичних еліт. До того, проект даного законодавчого акту вже давно розроблений і чекає свого впровадження в національну правову систему.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Про охорону навколишнього середовища: Закон України від 08.10.1991 // Відомості Верховної Ради України - 1991 р., №41, стаття 546.

3. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 16.04.1991 // Відомості Верховної Ради УРСР - 1991 р., №16, стаття 198.

4. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки // Навч. та наук. практ. посіб. К., Знання-Прес, 2002. - 328 с.

5. Андрейцев В.І. Проблемы гармонизации экологического законодательства // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под. общ. ред. Е.В., Кубко. К., Юринком Интер, 2003. - 521 с.

6. Андрейцев В.І. Проблеми кодифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001. - С. 5-14. - (Юридичні науки, Вип. 42).

7. Андрейцев В.І. Конституційно-правові засади права на екологічну безпеку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001. - (Юридичні науки, Вип. 43).

8. Андрейцев В.І. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки // Право України. - Київ, 1999. - Вип. 1.

9. Власенко Ю. Аналіз законодавства в сфері екологічної безпеки як необхідна умова його оптимізації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008. - С. 22-27. - (Юридичні науки, Вип. 79).

10. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. - 72 с.

11. Екологічне право України: Підручник / За заг. ред. М.В. Шульги і А.П. Гетьмана. - Харків.: «Право», 2009. - 328 с.

Размещено на Allbest.ru