Статеві злочини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності хвилюють людство впродовж багатьох століть. Уклад статевих відносин відображає сутність певної соціально-економічної формації, пануючої в суспільстві, принципи та погляди в галузі статевої моралі.

В сучасному демократичному суспільстві сім'я базується перш за все, на економічних відносинах. Тому держава зацікавлена в її охороні незалежно від особистісних відносин між чоловіком і жінкою. У зв'язку з цим у багатьох країнах світу існує жорстке законодавство щодо розірвання шлюбу. Однак це законодавство не може змінити характеру взаємовідносин між особами різної статі, що склалися і діють в сучасних умовах демократичного суспільства. Так, разом з одношлюбними відносинами існує подружня зрада, яка не викорінюється, незважаючи на передбачену за це відповідальність.

Специфічною ознакою статевих злочинів є порушення основних моральних норм, які регулюють сферу суспільних відносин.

Статеві злочини, виходячи з умов кримінального законодавства України, мають за своїм об'єктом статеву свободу особистості. До злочинів проти статевої свободи відносяться:

- зґвалтування;

- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

- примушування до вступу в статевий зв'язок;

- статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;

- розбещення неповнолітніх.

У кожному із зазначених злочинів домінує один із безпосередніх об'єктів - воля, статева свобода, статева недоторканність. Водночас майже кожний із зазначених злочинів посягає й на інші права і блага особи. Наприклад, під час зґвалтування, поряд з посяганням на статеву свободу, принижується честь і гідність потерпілої особи, нерідка спричиняється шкода її здоров'ю.

Таким чином викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

Предмет дослідження - кримінально-правова характеристика визначення концептуальних засад злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Метою курсової роботи є здійснення комплексного системного аналізу кваліфікаційних ознак, що характеризують окремі види статевих злочинів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- визначити теоретичні засади дослідження статевих злочинів;

- здійснити юридичний аналіз окремих злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як: Александров Ю.В., Вереша Р.В., Коржанський М.Й., Никифоров Б.С., Савченко А.В., та інші.



Розділ I. Теоретичні засади дослідження статевих злочинів

1.1 Поняття статевих злочинів

В теорії кримінального права немає єдиної думки стосовно поняття статевих злочинів. Це пов'язано передусім з тим, що ряд авторів, прагнучи дати його об'ємне визначення, обґрунтовуються на ознаках, характерних й для інших злочинів, або ж, навпаки, прагнучи конкретизувати випадки визнання злочинів статевими, необґрунтовано звужують саме поняття. Прикладом поняття статевих злочинів у широкому розумінні може виступати поняття, дане А. Н. Ігнатовим, котрий під статевими злочинами розуміє суспільно небезпечні діяння, які порушують встановлений в суспільстві устрій статевих відносин, які скоюються з метою задоволення статевої пристрасті злочинця та являє собою крайній прояв аморальної поведінки [7, c. 6]. Проте, як зазначає М. А. Конєва, крайній прояв аморальної поведінки як такий, не може бути визнано особливістю статевих злочинів, оскільки, по суті, притаманна всім тяжким та особливо тяжким злочинам.

Прикладом іншого розуміння статевих злочинів може слугувати визначення, дане Т.В. Кондрашовою, котра під ними розуміє передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні посягання, котрі полягають в умисному здійсненні діянь сексуального характеру за відсутності бажання або проти волі потерпілої (потерпілого) із застосуванням фізичного насильства, погроз або безпорадного стану потерпілих” [8, с. 8]. Між тим, виявляється, що таке поняття недостатньо повно характеризує насильницькі статеві злочини. Так, деякі вчені (наприклад Г. П. Краснюк) вважають, що статеві злочини, мужолозтво або лесбіянство, скоєні особою, яка досягла 18-річного віку з малолітньою (особа, яка не досягла 14-річного віку) особою, необхідно кваліфікувати, як насильницьке. Застосована позиція, звичайно, спірна, але при встановленні в ході розслідування залежного положення малолітньої жертви, має сенс казати про можливість кваліфікації такого діяння як насильницького.

На наш погляд, найбільш вдалим є визначення, дане Б.В. Даніельбеком. На його думку, під статевими злочинами необхідно розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке має сексуальний характер, посягає на нормальний устрій статевих зносин, скоєне умисно з метою задоволення своєї статевої пристрасті [10,c. 26].

Отже, статеві злочини - це передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканність, на умови нормального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у статевих відносинах[12,с. 56].

1.2 Об'єкт статевих злочинів

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості і розбещення неповнолітніх).

Статева свобода - це право повнолітньої і психічно здорової особи самостійно обирати собі партнера для статевих стосунків, не допускаючи при цьому будь якого примусу.

Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у статеві відносини з особою, яка з різних причин не наділена статевою свободою (психічна хвороба, малолітня особа) [10, c 89].

Ряд злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості поєднані із насильством, примусом чи погрозою насильством, а деякі тягнуть і тяжкі наслідки, а тому характерним є і додатковий безпосередній об'єкт - життя, здоров'я, воля, честь, гідність, власність (зґвалтування, примушування до вступу у статевий зв'язок).

Усі статеві злочини, незважаючи на їх суттєві відмінності у ступені суспільної небезпечної і за характером дії, посягають на один родовий об'єкт, яким є уклад статевих відносин, що ґрунтується на нормах статевої моралі.

У демократичному суспільстві родовим об'єктом статевих злочинів також є діючий уклад у сфері статевих відносин. Цей уклад з точки зору М.Й. Коржанського, має такі норми-вимоги:

- статеві відносини допускаються між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психологічної зрілості;

- статеві відносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

- переважаючою формою статевих стосунків є шлюб [15, c. 102].

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку) не виключають за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за статтею 152 Кримінального кодексу України.

Під статевою свободою ми розуміємо право громадян, які досягли статевої зрілості, вільно визначати своє статеве життя.

Обмеження статевої свободи визначається суспільними інтересами та установленими нормами моралі. Так, громадяни не мають права здійснювати задоволення своїх сексуальних потреб за рахунок інтересів інших осіб чи шляхом порушення інтересів суспільства.

Отже, статева свобода означає право будь-якої особи за своєю волею задовольняти свої статеві потреби, не порушуючи інтересів інших осіб чи суспільства в цілому. Поняттям статевої свободи охоплюється право задоволення статевих потреб у всіх формах. Тому посяганням на статеву свободу будуть будь-які дії сексуального характеру, що скоюються стосовно іншої особи проти її волі. Ми не поділяємо думки окремих авторів (П.П. Осипов), які вважають, що у зміст статевої свободи входять лише статеві стосунки, а тому й скоєння сексуальних дій відносно іншої особи проти її волі є посяганням на «статеву гідність».

Безпосереднім об'єктом таких злочинів, як статеві стосунки з особою, що не досягла статевої зрілості чи певного віку, розбещення, втягнення до заняття проституцією, є нормальний фізичний і духовний розвиток неповнолітніх.

Родовим об'єктом злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є відповідно статева недоторканість і статева свобода особи, а у ст. 155,156 КК - також фізичний і моральний розвиток дітей і підлітків. В.О. Навроцький вказує, що об'єктом статевих злочинів є суспільні відносини, які складаються з приводу забезпечення інтересів та потреб особи в сфері взаємовідносин між статями - реалізації сексуальних потреб індивіда. Однак, по-перше, задоволення статевих потреб особи не може зашкодити інтересам інших осіб, втручання держави в цю сферу можливе лише для відвернення сексуальної агресії - сексуальних посягань, які здійснюються проти волі та бажань іншої особи. По-друге, статеві відносини - відносини між людьми, тому сексуальні дії спрямовані на тварин чи неживі предмети не є кримінально караними. По-третє, у сфері сексуального життя обмеження здійснюються для охорони нормального біологічного і соціального розвитку неповнолітніх. По-четверте, на сучасному етапі розвитку суспільства прийнятними вважаються не лише статеві відносини між особами одної статі, а й відповідні добровільні відносини між повнолітніми особами одної статі.

Якщо при скоєнні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи було застосовано насильство, то додатковим безпосереднім об'єктом виступає здоров'я особи. Спільна для всіх описуваних злочинів об'єктивна сторона виражається в активних діях, за допомогою яких вчиняється шкода чи створюється загроза її вчинення статевим інтересам особи. Дехто з учених вважає, що за законодавчою конструкцією ця категорія злочинів має формальний характер, за винятком деяких кваліфікованих складів. Натомість Б.А. Бліндер зазначає, що зґвалтування, а отже і задоволення статевої пристрасті неприроднім способом та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості є злочинами з матеріальним складом. І хоч тут наслідки не є такими очевидними як, наприклад, в злочинах, що полягають в заподіянні тілесних ушкоджень, проте вони наявні в вигляді порушення статевої недоторканості і статевої свободи відповідно. З цим важко не погодитися. Слід тільки відзначити, що примушування до вступу в статевий зв'язок та розбещення неповнолітніх є все ж формальними складами злочинів, оскільки не потребують обов'язкового настання негативних наслідків [9, с. 4].

1.3 Класифікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи класифікують за різними підставами. Наприклад, пропонується брати за основу класифікації характерні особливості способу вчинення злочину, поділяючи цей вид злочинів на чотири групи:

1) поєднані зі статевими зносинами - природнім статевим актом (з зґвалтуванням) - ст. 152 КК;

2) не поєднані з статевими зносинами (не є зґвалтуванням) - ст. 153 КК;

3) розбещувальні дії, що мають власну специфіку - ст. 156 КК;

4) дії, що мають універсальний характер - ст. 155 КК.

Таку класифікацію, якщо брати до уваги кримінальне законодавство України, слід вважати невдалою, оскільки в групу злочинів, поєднаних зі статевими зносинами, можна віднести не лише зґвалтування, а й злочин, передбачений ст. 155 КК України, а в групу злочинів, не поєднаних зі статевими зносинами - злочини, передбачені ст. 154 і 156 КК України. Певна специфіка притаманна кожному злочину, а вказівка на універсальний характер надто загальна і не вказує на якісь особливості злочинів, що належать до цієї групи [15, с. 5].

У чинному кримінальному праві головною ознакою, що лежить в основі побудови структури злочинів, є об'єкт злочину. Тому класифікація статевих злочинів повинна будуватись з урахуванням безпосередніх об'єктів цих злочинів.

У тих випадках, коли злочин має декілька безпосередніх об'єктів, тобто порушує декілька видів суспільних відносин, що охороняються законом, необхідно виділити головний, основний об'єкт, посягання на який і визначає спрямованість і сутність злочину.

У радянській юридичній літературі до групи злочинів проти особи відносились і статеві злочини.

Найбільш повну на той час класифікацію статевих злочинів дав Я.М. Яковлєв, який поділив їх на чотири групи:

- злочини проти статевої свободи;

- злочини проти статевої недоторканості дорослих осіб;

- злочини проти статевої недоторканості і нормального статевого розвитку та статевого виховання дітей і підлітків;

- злочини, що посягають на нормальні статеві відносини між чоловіком і жінкою.

Більш широке коло діянь включає в поняття статевих злочинів О.О. Піонтковський, який розрізняє:

- злочини проти статевої недоторканості дорослих;

- статеві злочини проти неповнолітніх та осіб, що не досягли статевої зрілості;

- інші статеві злочини.

Більш прогресивною є класифікація статевих злочинів, викладена в Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року. Вона включає п'ять груп статевих злочинів, зокрема:

- зґвалтування (ст. 152);

- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153);

- примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154);

- статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155);

- розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Викладена в новому Кримінальному кодексі України класифікація злочинів проти статевої свободи висвітлює характерну особливість статевих злочинів, яка полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, оскільки вчиняються з метою задоволення статевої потреби.



Розділ II. Аналіз складів злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи

2.1 Юридичний аналіз зґвалтування

Зґвалтуванням в кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи [17, с. 102].

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 ККУ.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Статеві зносини при зґвалтуванні - це лише природні статеві зносини, тобто зносини чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу).

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування - це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір [13, c. 87].

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (під впливом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягає кваліфікації за ст. 117 Кримінального кодексу. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування [2].

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане із вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152. Якщо зґвалтування або замах на нього потягло смерть потерпілої особи з необережності винного, то дії останнього охоплюються ч. 4 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ст. 119 не потребують [3].

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можливості чинити опір насильникові.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір [5, c. 357].

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може поєднуватися з іншими побічними мотивами - хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо.

Суб'єктом зґвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив зґвалтування, - така жінка є посібником у злочині.

У частині 2 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 - 155 КК. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років;

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою [5, с. 358].

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього. У практиці Верховного Суду України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121 ККУ.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

2.2 Юридичний аналіз насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Згідно статті 153 ККУ насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи.

Об'єкт цього злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 152. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст. 156 ККУ.

Об'єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи [15,с. 165].

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в процесі фізичного мордування потерпілої особи.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму - аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком.

Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) - це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).

Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст. 153 ККУ, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156 ККУ [4, с. 210].

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознаками зґвалтування і викладені при його характеристиці.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при мужолозтві - це чоловік, при лесбіянстві - жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 ККУ встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 ККУ або 154 ККУ, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 ККУ передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину:

1) повторно;

2) групою осіб;

3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 ККУ або 154 ККУ;

4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 ККУ)

Особливо кваліфікуючі:

1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього;

2) спричинення особливо тяжких наслідків [5, c. 362].

2.3 Юридичний аналіз примушування до вступу в статевий зв'язок

Стаття 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв'язок, як протиправний вплив на жінку чи чоловіка для того, щоб примусити їх проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переводом на низькооплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею [11, с. 94].

Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути право власності, честь і гідність особи.

Потерпілим від цього злочину є особа жіночої або чоловічої статі. У разі, коли до вступу в статевий зв'язок примушувалась особа, яка не досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Матеріальна залежність передусім означає, що матеріальна допомога з боку суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування потерпілої особи і позбавлення такої допомоги здатне поставити жінку або чоловіка у скрутне становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а також коли дії винного спроможні іншим чином викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи (йдеться, наприклад, про відносини цивільного боргу, відносини між спадкодавцем і спадкоємцем).

Службова залежність означає, що:

а) потерпіла особа є підлеглою винного по роботі;

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо, ревізор і комірник);

в) реалізація істотних інтересів потерпілої особи залежить від поведінки винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).

Одержання службовою особою за виконання чи невиконання дій по службі такої послуги немайнового характеру, як вступ у статевий зв'язок, за наявності до цього підстав може розцінюватись як зловживання службовим становищем, вчинене в інших особистих інтересах, і кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 364 ККУ.

Не утворює розглядуваного складу злочину примушування до вступу в статевий зв'язок, яке здійснюється шляхом використання матеріальної або службової залежності не жінки або чоловіка, з якими плануються сексуальні контакти, а їх близьких родичів або інших осіб.

З об'єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв'язок.

Статевий зв'язок природним або неприродним способом охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 154 ККУ.

Як протиправний психічний вплив примушування за своїм змістом включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків матеріального, службового або особистого характеру (позбавити утримання або можливості проживати на житловій площі, звільнити з роботи, зменшити зарплату тощо). Дана погроза відрізняється за своїм змістом і характером від погрози при зґвалтуванні та насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тим, що у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 154 ККУ, життя та здоров'я потерпілої особи або її близьких родичів не ставиться у небезпеку, а сама погроза загалом спрямовується у майбутнє.

Відповідальність за ч. 1 ст. 154 ККУ настає лише за умови, що вплив на потерпілу особу здійснювався з використанням її матеріальної або службової залежності від винного, яка відіграє роль своєрідного засобу досягнення бажаного злочинного результату. Пропозиції вступити в статевий зв'язок, настійливі прохання, поєднані з обіцянками створити кращі матеріальні чи службові умови (наприклад, призначити на більш високооплачувану посаду), наданням подарунків і пільг, домагання, які не поєднуються з погрозами використати залежність і тим самим завдати істотних неприємностей і втрат, не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 154 ККУ.

Злочин вважається закінченим з моменту самого примушування до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чоловік, які знаходяться від винного в матеріальній або службовій залежності.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний - це особа, щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в статевий зв'язок, як з тим, хто примушує, так і з третіми особами [5, c. 364].

Частина 2 ст. 154 ККУ передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Під погрозою знищити (пошкодити) майно у ч. 2 ст. 154 ККУ слід розуміти погрозу довести майно, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам на праві приватної власності, до повної (часткової) непридатності цього майна за його цільовим призначенням. Погроза вилучити майно - це погроза протиправним шляхом (наприклад, шляхом крадіжки, грабежу або розбою) позбавити власника належного йому майна.

Погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів - це залякування повідомити у будь-який спосіб певним особам або невизначеному колу осіб справжні або вигадані дані про потерпілу особу або її близьких родичів, їхні дії або дії, вчинені щодо них, які потерпіла особа бажає зберегти у таємниці і розголошення яких, на її думку, здатне скомпрометувати або принизити честь і гідність людини (дані про інтимні сторони життя, венеричні захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо) [5, c. 365].

2.4 Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості полягають у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості, відповідальність за цей злочин визначає стаття 155 ККУ. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насильства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи [18, c. 101].

Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканість особи. Додатковим факультативним об'єктом може виступати здоров'я особи. статевий злочин недоторканість зрілість

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ в добровільний статевий зв'язок з жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму.

При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких ознак:

а) загальний фізичний розвиток;

б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів;

в) для особи жіночої статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи чоловічої статі - здатність до статевих зносин та запліднення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо потерпіла особа з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо) не розуміла характеру і наслідків вчинюваних з нею дій, скоєні статеві зносини треба розцінювати як зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої (неповнолітнього) з використанням її (його) безпорадного стану. Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім погодилась на вступ у статеві зносини, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 ККУ і 155 ККУ.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 ККК не впливає те, були статеві зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний проміжок часу, набувши, скажімо, форми фактичного шлюбу.

Суб'єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи [5, c. 366].

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним - коли винний знав або допускав, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, або коли він міг і повинен був це передбачати. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою мали місце статеві зносини, відповідальність за ст. 155 ККУ виключає.

У частині 2 ст. 155 ККУ встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо. Окрім того, ч. 2 ст. 155 ККУ вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків з потерпілим.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того, перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання батьківства і материнства встановлено законом. До батьків належать і усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням.

Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти вітчима, мачуху, патронатного вихователя, особу, яка взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, опікунів і піклувальників. Добровільні статеві зносини батьків, опікунів тощо з неповнолітніми, які досягли статевої зрілості, кримінальну відповідальність не тягнуть.

Безплідність - це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі це також нездатність до виношування плоду та розродження (пологів). Безплідність особи встановлюється судово-медичною експертизою. Крім безплідності, до інших тяжких наслідків, за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 155 ККУ, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби [13, с. 210].

2.5 Розбещення неповнолітніх

Згідно статті 156 ККУ розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи.

Об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 ККУ не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Немає також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 ККУ лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 ККУ чи 153 ККУ.

З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх.

Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними [14, с. 213].

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо. Диспозицією ст. 156 ККУ охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи.

Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 ККУ.

Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296 ККУ), лише у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства.

Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 ККУ і відповідною статтею про злочин проти здоров'я особи.

Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих у різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів. Використання в процесі вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301 ККУ [12, c. 193].

Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами статей 152 ККУ, 153 ККУ, 155 ККУ, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів.

Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156 ККУ, а за ст. 15 ККУ і частинами 3 або 4 ст. 152 ККУ. У разі, коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156 ККУ.

Розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на кваліфікацію за ст. 156 ККУ не впливає.

Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Розпусні дії, передбачені ст. 156 , звичайно спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, наступне втягнення у проституцію тощо).

У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою [11, c. 97].



Висновок

Стати жертвою сексуального насильства - це велике горе, яке крім можливих фізичних вад залишить психологічну травму на все життя. Звичайно, як і від будь-яких інших злочинів від сексуального насильства ніхто не застрахований, навіть при максимально обережній поведінці та правильному образу життя у суспільстві.

Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий розділ Кримінального кодексу України. Законодавство України відносить до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи п'ять злочинних діянь:

1) зґвалтування (ст. 152 ККУ);

2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 ККУ);

3) примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 ККУ);

4) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);

5) розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ).

В курсовій роботі описані загальні риси принизливих та бездушних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Ці головні риси та кваліфікацію злочинів повинен знати кожен обачний громадянин нашої держави. Необхідно також застерегти, що немалий відсоток таких злочинів здійснюється в зв'язку з інтимними, необачливими та можливо розпусними діями жертви сексуального насильства, від яких бажано утримуватися.



Список використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

2. Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008. - № 5

3. Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи Постанова Пленуму ВСУ від 7.02.2003. - № 2

4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. - 2005. - 438 с.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.-4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

6. Даниэльбек Б.В. Половые извращения и уголовная ответственность/ Б.В. Даниэльбек, 1972. - С. 26.

7.Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления) / А.Н. Игнатов // Юрид. лит, 2005. - С.107.

8. Кондрашова Т.В. Эффективность применения норм, предусматривающих ответственность за насильственные половые преступления. Автореф. дисс. канд. юрид. наук, 1986. - С. 6.

9. Холод О.П. Поняття, спільні ознаки та класифікація злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканності особи/ О.П. Холод // Науковий вісник. - 2009. - №3. - С. 4.

10. Александров Ю.В., Дудоров О.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

11. Бажанов М. І., Булін Ю. В., Борисов В. І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 416 с.

12. Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер - Право., 2002. - 496 с.

13. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

14. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 640 с.

15. Кузнєцов В.О., Гіжевський В.К. Кримінальне право України (повний курс в схемах і таблицях): Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. - 459 с.

16. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Підручник. - К: АСК, 2001. - 352 с.

17. Селецький С.І. Кримінальне право України (Особлива частина): Підручник. - К.: ЦУЛ, 2008. - 496 с.

18.Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. - Х.: Право, 2010. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru

...