Органи прокуратури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Прокуратура України є одним з правоохоронних органів, яка утворює самостійну структуру, незалежну від органів влади та управління, відрізняється правовим становищем та методами діяльності від інших правоохоронних органів. Відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України, на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням і застосуванням законів. Цю функцію конкретизовано у ст.1 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

1. Завдання, принципи діяльності і основні функції прокуратури

Функція є одним із головних понять, через яке розкривається структура і весь зміст діяльності органів прокуратури.

Функції прокуратури обумовленні завданнями, на вирішення яких вони направлені і повинні здійснюватись. До основних віднесена функція нагляду за додержанням законів. Вона здійснюється тільки органами прокуратури і займає головне місце в структурі її діяльності. До забезпечуючих функцій відносяться функції управління в органах прокуратури. Без їх розгляду, розкриття механізму взаємодії з основними і допоміжними функціями важко зрозуміти проблему в цілому.

Під функцією прокуратури слід вважати таку частину діяльності її органів, яка характеризується певним предметом ведення, спрямована на вирішення відповідного завдання і здійснюється за допомогою властивої їй компетенції.

Функції прокуратури об'єктивно обумовлюють права і обов'язки її органів, правові засоби їх здійснення.

Головними функціями прокуратури України сформульованими в Конституції України є :

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури на всіх етапах становлення і розвитку цього інституту не тільки в Україні, але й в інших державах. Передбачена вона Законом України "Про прокуратуру" (п.4ст.5). Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором відповідно до Конституції України (п.5ст.129) є одним із принципів кримінального судочинства в Україні.

Функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є для прокуратури України новою. Оскільки в Конституції зміст даної функції не розкривається, можливо це положення буде закріплене в новому Законі про прокуратуру. В цьому Законі потрібно буде сформулювати приводи та підстави представництва прокурора в суді, його повноваження в судовому засіданні.

Функція нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство сформульована Законом України "Про прокуратуру" (п.2ст.5).

Розглянуті вище основні функції прокуратури покладені на неї Конституцією України.

Разом з ними в Конституції України (ст.9 Розділу 15) записано, що прокуратура "продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів". Це означає, що "загальний нагляд прокуратури" як функція прокуратури зберігається на перехідний період, а це має знайти своє відображення у новому Законі про прокуратуру.

Прокуратура відповідно до процесуального законодавства України бере участь у розгляді справ судами, вносить протести на рішення вироки ухвали і постанови судів, що суперечать чинному законодавству. Бере участь у правотворчій діяльності, випускає спеціальні видання, має у своєму підпорядкуванні наукові та науково педагогічні навчальні заклади.

Генеральний прокурор України, його заступники, за їх дорученням інші працівники прокуратури мають право бути присутніми на засіданні Верховної Ради України, її комісій і комітетів, Уряду України, представницьких і виконавчих органів Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва і Севастополя, районних, міських, селищних та сільських Рад народних депутатів та їх виконкомів.

Прокурор, його заступники, а також за їх дорученням прокурори повинні координувати діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, Служби Безпеки України, Державної Податкової Адміністрації, та інших правоохоронних органів.

З метою забезпечення координаційної діяльності вказаних органів прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, вимагає статистичну та іншу необхідну інформацію, здійснює інші повноваження відповідно до нормативних актів про координацію діяльності по боротьбі зі злочинністю, затверджених Президентом України. Прокурор при виявленні в ході здійснення своїх повноважень необхідності вдосконалення чинних нормативних правових актів має право вносити в законодавчі органи, і органи, що наділені правом законодавчої ініціативи, відповідного і нижчестоящого рівнів вимоги про зміни чи доповнення, про відміну чи прийняття законів або інших нормативно-правових актів.

Конституція України визначила прокуратуру України як єдину систему. Викладення основних положень про прокуратуру в окремому розділі (VII) Основного Закону України зумовлено тим, що виконання покладених на органи прокуратури функцій і повноважень є самостійним видом державної діяльності. Такий висновок підтверджують також як специфічні функції та характер діяльності прокуратури, так і принципи їх організації, єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу.

Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено:

* підтримання державного обвинувачення в суді;

* представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

* нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

* нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У п. 9 розділу XV Перехідних положень Конституції вказується, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Ці ж самі функції прокуратури визначаються Законом України «Про прокуратуру» у редакції від 12 липня 2001 р. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом. Це свідчить про зміщення пріоритетів діяльності прокуратури на користь захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Наведені функції прокуратури відповідають передусім позиції формування правової держави.

2. Функції прокуратури у Конституції України, Законі Про прокуратуру України», КПК, ЦПК, КпАП, ГПК України

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Штатну чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджує Генеральний прокурор України.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників. Структуру Генеральної прокуратури складають: її керівництво, галузеві управління, відділи, інші структурні підрозділи. У Генеральній прокуратурі утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Генеральний прокурор України здійснює повноваження по керівництву органами прокуратури:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України «Про прокуратуру»;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковим для виконання всіма органами дізнання і досудового слідства.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах;

у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських - старші слідчі і слідчі. Слідчі прокуратури проводять досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем'єр-міністром України. Прокурор Автономної Республіки Крим має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і головою Уряду Автономної Республіки Крим. Всі інші прокурори теж мають право бути невідкладно прийнятими керівниками, іншими посадовими особами відповідних органів державної влади та управління, підприємств, установ і організацій.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори. У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) діють колегії, персональний склад яких затверджується Генеральним прокурором України. Члени колегії цих прокуратур можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України.

Законом «Про прокуратуру» визначено певні вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих. На ці посади можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту та необхідні ділові й моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше ЗО років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років, зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років.

Генеральна прокуратура України може створювати відомчі науково-навчальні заклади для наукових досліджень, підвищення кваліфікації прокурорських працівників, видавати спеціальну літературу, мати поліграфічні підприємства. При Генеральній прокуратурі України діє науково-методична рада для вивчення пропозицій щодо поліпшення організації і діяльності органів прокуратури.

Визначені ст. 121 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру» функції прокуратури України мають особливі призначення і завдання, оскільки їх виконання сприяє утвердженню законності в державі, забезпеченню конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також державних інтересів.

прокурорський нагляд злочинність влада

3. Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів

Відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України, на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням і застосуванням законів. Цю функцію конкретизовано у ст.1 Закону України “ Про прокуратуру ”, згідно з якою прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів є по суті видом діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, що здійснюється від імені держави шляхом використання передбачених законом повноважень та правових засобів їх забезпечення з метою з'ясування стану додержання Конституції України та законів, вжиття заходів до усунення порушень законів, притягнення винних до встановленої законом відповідальності, поновлення порушених прав.

У загальному вигляді завдання прокурорського нагляду сформульовані у ст.4 Закону “Про прокуратуру”. Відповідно до її положень, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1)закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Зазначені завдання нагляду за додержанням і застосуванням законів конкретизовані у наказі Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р. “Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави”. Зокрема, з урахуванням актуальності суспільно-правових відносин, які відбуваються в окремих галузях економіки, промисловості, агропромисловому комплексі, фінансової системи, прокурори мають зосереджувати свою діяльність на забезпеченні додержання вимог законів відносно:

- запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- викриття корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією;

- охорони власності, земельних ресурсів і природного середовища;

- здійснення приватизації державного та комунального майна;

- банківської, митної та зовнішньоекономічної діяльності;

- бюджетної діяльності, оподаткування та енергозбереження (п. 2.3 наказу Генерального прокурора України № 6 гн).

Першочерговим обов'язком прокурорів є своєчасне виявлення та опротестування незаконних нормативно-правових актів, оскільки їх дія одночасно поширюється на широке коло осіб.

Особливу увагу прокурори мають приділяти нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими органами, використовувати в повному обсязі повноваження, зазначені у ст. 250 КУпАП. При цьому потрібно вживати заходи щодо опротестування незаконних постанов про накладання адміністративних стягнень; оперативно реагувати на факти незаконного застосування до громадян уповноваженими органами та їх посадовими особами заходів адміністративного примусу. З цією метою прокурори повинні щомісяця перевіряти додержання закону: при адміністративному затриманні; при доставлені правопорушника; щодо порядку й умов тримання осіб, підданих адміністративному арешту, в спецприймальниках та ізоляторах тимчасового тримання.

4. Взаємовідносин прокуратури з різними державними структурами

Особливості взаємовідносин між прокуратурою і структурами публічної влади обумовлюються трьома важливими чинниками.

По-перше, тим, що, на відміну від інших традиційних гілок державної влади, виконавчі структури складають розгалужену владну вертикаль: від Кабінету Міністрів України до районних державних адміністрацій і включать у себе органи як загальної, так і спеціальної компетенції (міністерства і відомства України та їх місцеві органи). Органи місцевого самоврядування, хоча і не складають владної вертикалі, але теж є досить розгалуженими (від обласних до сільських рад та їх виконавчих органів). Та обставина, що прокуратура являє собою розгалужену систему органів, в тому числі спеціалізованих, створює об'єктивні передумови для різноманітних контактів прокуратури з органами і представниками цих владних структур.

По-друге, тим, що, на відміну від законодавчої і судової влади, на зазначені системи повною мірою поширюється прокурорський нагляд за додержанням законів в Україні. По-третє, у взаємовідносинах між органами прокуратури і органами виконавчої влади, виходячи з завдань прокуратури, найбільшого значення набувають питання контрольної і правоохоронної діяльності, що вирішуються тією чи іншою мірою більшістю структур, які належать до цієї гілки влади. Це підводить нас до висновку про те, що поняття "контрольно-наглядова влада" може використовуватись і в ширшому розумінні, ніж у розділі першому роботи. Проте в цьому випадку і з теоретичних, і з практичних позицій конгломерат різних контрольних і правоохоронних органів не може претендувати на виділення в окрему гілку влади через те, що ці органи уже входять до виконавчої влади.

Останнім часом важливою проблемою взаємовідносин прокуратури і державної виконавчої влади є визначення вкладу, яку кожна з них закликана вносити у справу зміцнення правопорядку, їх завдання у цій сфері певною мірою збігаються, проте обсяг цих завдань і методи їх вирішення істотно відрізняються. Це особливо стосується органів виконавчої влади загальної компетенції: Кабінету Міністрів України, обласних і районних державних адміністрацій. Концепцією адміністративної реформи в Україні передбачено покласти на ці органи функцію загального нагляду, яку нині здійснює прокуратура у вигляді нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів. Такий підхід з концептуальної точки зору є, на наш погляд, помилковим, оскільки він не відповідає положенням Конституції України. І Кабінет Міністрів України (п.п. 1 і 2 ст. 116), і місцеві державні адміністрації (п.п. 1 і 2 ст. 119) повинні забезпечувати виконання Конституції України та інших актів законодавства, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян. На це має бути спрямована вся їх управлінська діяльність, а контроль (або нагляд, якби його так назвали в разі запровадження у практику положень згаданої Концепції) являє собою не самостійну форму державної діяльності, а невід'ємну частину управління.

Забезпечення законності і правопорядку не покладається і не може бути покладено на прокуратуру (ст. З Закону про прокуратуру) -- воно є прерогативою саме зазначених органів виконавчої влади, які, реалізуючи функцію державного управління, повинні створити сприятливі умови для того, щоб життя суспільства в різних сферах життєдіяльності протікало в режимі законності. Зрозуміло, що забезпечення законності неприпустимо ототожнювати з наглядом за додержанням законів.

У Законі України "Про місцеві державні адміністрації" [16] зроблено спробу конкретизувати їх контрольні повноваження. Зокрема, їм надано право проводити перевірки додержання Конституції України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування, посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій (п. 1 ст. 28 зазначеного Закону). На відміну від прокурорських перевірок виконання законів (ч. 2 ст. 19 Закону про прокуратуру), вони охоплюють також питання реалізації, крім законів, також інших нормативних актів, зокрема, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Проте, як свідчить практика, такі перевірити поки що мають поодинокий характер, і в найближчій перспективі очікувати активізації контрольної діяльності місцевих держадміністрацій не доводиться через відсутність інтересу до цього як до другорядної справи, правовий нігілізм урядовців, неналежне юридичне забезпечення місцевих органів виконавчої влади, поширеність порушень законності в самих цих органах, особливо при виданні ними правових актів, неконкретності ряду положень Закону про місцеві державні адміністрації.

Так, відповідно до п. 2 ст. 28 Закону їм надано право залучати учених, спеціалістів, представників громадськості для проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до їхньої компетенції. Це право необхідно поширити на випадки залучення до перевірок також посадових осіб місцевих органів міністерств та відомств України, які здійснюють функції позавідомчого контролю, що сприяло б підвищенню фахового рівня таких перевірок. Пункт 4 ст. 28 передбачає право районних та обласних держадміністрацій давати відповідно до чинного законодавства обов'язкові для виконання розпорядження керівникам державних органів і органів місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ незалежно від форм власності і громадянам із контрольованих питань. Можна зробити логічний висновок, що йдеться про розпорядження щодо усунення порушень законності та їх наслідків, причин порушень, умов, які їм сприяли. Але було б ще логічнішим, якби така вказівка прямо містилась у законі. Далі, обов'язковий характер розпорядження, очевидно, не виключає можливості його оскарження в адміністративному та судовому порядку. Тому безпосередньо в законі слід передбачити порядок і строки такого оскарження. Необхідно також встановити строки розгляду і виконання розпоряджень (у термін, зазначений у розпорядженні, але не пізніше, ніж у місячний строк), а також відповідальність, бажано, адміністративну, за невиконання розпоряджень і не розгляд подань держадміністрацій.

Цим же пунктом головам облрайдержадміністрацій надано право порушувати питання про відповідальність винних у встановленому законом порядку. Очевидно, тут мається на увазі передача матеріалів у слідчі органи, а також в органи, наділені правом порушувати справи про адміністративні правопорушення. Водночас ч. 4 ст. 36 надає їм же право "звернутись до власника підприємства, установи, організації або уповноваженої ним особи з мотивованим поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності їх керівників за порушення ними законів. Про наслідки розгляду власник або уповноважена ним особа зобов'язані повідомити місцеву державну адміністрацію у місячний строк".

На наш погляд, положення цієї норми повинні мати загальний характер і стосуватись не лише підприємств, установ і організацій, але й органів державної виконавчої влади, не підпорядкованих безпосередньо місцевим держадміністраціям, причому як їх керівників, так і інших посадових осіб.

На відміну від органів державної виконавчої влади, на органи місцевого самоврядування не покладено Конституцією та Законом про місцеве самоврядування обов'язку забезпечувати на своїй території додержання Конституції і актів законодавства України, а контрольні повноваження виконкомів сільських, селищних і міських рад стосуються лише окремих сфер їх діяльності. Водночас органи місцевого самоврядування є підконтрольними органам виконавчої влади з питань здійснення ними делегованих державою повноважень (ч. 4 ст. 143 Конституції України).

Вважаємо, що в плані дальшого вдосконалення правового регулювання діяльності місцевого самоврядування як різновиду публічної влади необхідно підняти рівень їх відповідальності за додержання законності, і ці питання повинні стати предметом самостійного наукового дослідження. Особливо це стосується міських рад та їх виконкомів у містах обласного значення, на які не поширюються контрольні повноваження районних державних адміністрацій. До сьогодні не вирішені питання, пов'язані із здійсненням місцевими державними адміністраціями контролю за законністю актів органів місцевого самоврядування.

5. Координація діяльності органів прокуратури по боротьбі із злочинністю

Відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію попереднього слідства -- до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування ”. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством (ст. 112 КПК України) слідчі слідчого апарату прокуратури здійснюють слідство у кримінальних справах про вбивства, зґвалтування, злочини у сфері службової діяльності, проти довкілля, правосуддя та ін. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають відповідне становище, згідно зі ст. 9 Закону України “Про державну службу” досудове слідство здійснюють також слідчі прокуратури. У Генеральній прокуратурі України працюють старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ, у прокуратурі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя -- слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у районних, районних у містах і міських прокуратурах -- старші слідчі та слідчі. Усі рішення про напрямки слідства і провадження слідчих дій слідчі прокуратури приймають самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора або вмотивованого рішення суду, і несуть повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання. Як зазначалося, прокуратура є часткою правоохоронної системи і за конституційним статусом та наглядовими повноваженнями посідає особливе місце серед правоохоронних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю і корупцією. Закон України “Про прокуратуру” покладає на прокуратуру роль координатора діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю.

Координаційні повноваження прокурорів закріплені у ст. 10 Закону України “Про прокуратуру”, відповідно до якої Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

З метою забезпечення координаційної діяльності зазначених правоохоронних органів прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, отримує статистичну та іншу необхідну інформацію, а також бере участь в організації нарад координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України. На основі зазначених положень Закону України “Про прокуратуру” Президент України 12 лютого 2000 р. видав Указ № 299 “Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю ”, відповідно до якого діяльність по боротьбі із злочинністю, у тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, координують прокурори.

Таким чином, особливим напрямком діяльності прокуратури є також координація діяльності правоохоронних органів з боротьби зі злочинністю.

Висновки

З наведеного випливає, що Генеральний прокурор є найвищою посадовою особою в єдиній системі органів прокуратури, очолює її роботу. Це передбачає передусім організацію та контроль за діяльністю підпорядкованих прокуратур, а також відповідальність перед державою за діяльність органів прокуратури як єдиної централізованої системи. Водночас викладена в Конституції правова норма щодо статусу Генерального прокурора містить певні недоліки. При її формуванні парламент залишив поза увагою необхідний для нормальної діяльності найвищої посадової особи прокуратури принцип -- незалежності. Ця особа призначається на посаду главою держави, але за згодою органу законодавчої влади, який за не визначених по суті Конституцією підстав може висловити їй недовіру, що має наслідком відставку з посади Генерального прокурора. Крім того, ст. 122 Конституції містить суперечності щодо порядку та процедури звільнення Генерального прокурора з посади у зв'язку з його відставкою. Так, по суті, залишилось невизначеним питання про те, чи є обов'язковим для видання Президентом України відповідного указу про звільнення Генерального прокурора з посади у разі висловлення йому недовіри Верховною Радою України.

Законодавством визначено гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень. Втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення має наслідком відповідальність, передбачену законом.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.

3. Закон України «Про Вищу Раду юстиції» від 15.01.1998 р.

4. Постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 р. «Положення про класні чини працівників органів прокуратури».

5. Постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 р. «Дисциплінарний Статут органів прокуратури».

6. Закон України «Про звернення громадян» від 16.10.1996 р.

7. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р.

8. Кодекс адміністративного судочинства.

9. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р.

10. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.

11. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.

12. Закон України «Про державну кримінально-виконавчу службу в Україні» від 23.04.2005 р.

13. Закон України «Про військову службу правопорядку у збройних силах України» від 07.03.2002 р.

14. Закон України «Про вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р.

15. Закон України «Про службу безпеки» від 25.03.1992 р.

16. Кодекс України про адміністративні правопорушення

17. Господарсько-процесуальний кодекс

18. Цивільно-процесуальний кодекс

19. Кримінально процесуальний кодекс України.

20. Кодекс адміністративного судочинства.

21. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины.

22. Маляренко В.Г. Судові та правоохоронні органи України.

23. Горелов М. «Правовий статус слідчих підрозділів ОВС» /Право України.-2005., 310.,- с 67-70

24. Васильев А.С. «Судебные и правоохранительные органы Украины» учебное пособие.-Х.2003.

25. «Судебные и правоохранительные органы Украины» Учебное пособие под редакцией А.С.Васильева и Е.Л. Стрельцова. Издание пятое. - Харьков, «Одиссей»,2006.-304

26. «Організація судових та правоохоронних органів» Підручник за редакцією д.ю.н. професора Марочкіна. - Харків., «Одіссей»,2007.

Размещено на Allbest.ur