Правова поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Правова поведінка

ПЛАН

Вступ

1. Правова поведінка, її ознаки, види, склад

2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки

3. Поняття, ознаки та види правопорушень

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.

Україна, обравши для себе шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, продовжує формувати державні інституції, місцеве самоврядування, систему національного права. Конституція України визначає нашу країну як суверенну й незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами і у повсякденному житті кожного громадянина. Усе зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, а й основних принципів, ідей, закономірностей і напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Дане курсове дослідження стосується розкриття такого правового поняття як правова поведінка, яка включає в себе поняття правомірної поведінки та розгляду юридичного поняття правопорушення.

Всі ці питання будуть розкриті з допомогою теоретичного матеріалу на прикладах періодичних та наукових видань.

1. ПРАВОВА поведінка, її ознаки, види, склад

Правова поведінка (англ. legal conduct ) -- соціальне значима поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомовольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна -- охоронних. [ 3, с 50 ]

Ознаки правової поведінки:

1) є соціальне значимою, характеризується соціальною корисністю (правомірна поведінка) або соціальною шкідливістю (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;

2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здібностей усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто правова поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну правову поведінку;

3) має зовні виражений характер у вигляді дії чи бездіяльності, що піддаються правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), яка складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб'єкта;

4) характеризується «юридичністю», регулюється юридичними нормами, вираженими в нормативних приписах законодавчих і підзаконних фактів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (задоволення потреб і інтересів, досягнення особистих цілей, зазначення певних втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії). Однак правова поведінка не завжди викликає правовідносини.

Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної -- соціальне корисною і соціальне шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки.

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними стосовно права, що не потребують будь-якого правового виправдання.

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином упорядковується (врегульовується) тими чи іншими соціальними нормами.

З цих позицій найбільш широким є поняття нормативної поведінки, під якою розуміють таку поведінку людей, що регулюється будь-якими соціальними нормами - звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права, називається правовою поведінкою. Оскільки норми права є одним з видів соціальних норм, то правова поведінка є одним з проявів нормативної поведінки, одним з її видів.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою, якщо вона регламентується нормами права. Умови й ознаки правової поведінки можуть бути прямо описані в текстах правових документів або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, а й з особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів, що здійснюється в межах правової поведінки. Тому правова поведінка часто тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. [ 5, с 74]

Певні прояви правової поведінки можуть бути юридичними фактами, тобто тими конкретними життєвими обставинами, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому разі правова поведінка розглядається як підстава зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних діянь, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права.

Слід зазначити, що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб'єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа (орган держави, громадське об'єднання тощо), котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку - це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи. [ 11, с 235 ]

Суб'єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об'єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об'єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка - це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що так чи інакше регламентуються нормами права і зумовлюють правові наслідки. [ 7, с 49 ]

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.

правомірний поведінка винний правопорушення

2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність приписам правових норм, тобто її правомірність. [ 11, с 236 ]

Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:

- відповідність поведінки приписам норм права;

- одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

- здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом втілення у життя суб'єктивних прав і обов'язків. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання виявляється по-різному:

* у нормах права правомірна поведінка виявляється як модель бажаної поведінки суб'єктів - адресатів норми;

* у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;

* у юридичному змісті правовідносин - як суб'єктивні права і обов'язки сторін правовідносин;

* у фактичному змісті правовідносин - як дії сторін правовідносин, спрямованих на реалізацію їх взаємних прав і обов'язків;

* у правопорядку - як його зміст.

Усе це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [ 3, с 52 ]

На різних підставах правомірна поведінка поділяється на такі види:

1) як юридичний факт - на поведінку а) правоутворюючу, б) правозмінюючу та в) правоприпиняючу;

2) при реалізації норм права - на діяння, що спрямовані на

а) дотримання, б) виконання, в) використання або г) застосування норм права;

3) з точки зору фактичного змісту правовідносин -- на діяння, що спрямовані на здійснення а) суб'єктивних прав чи б) юридичних обов'язків;

4) за зовнішньою формою вираження - на а) дії, б) бездіяльність;

5) за причинами вияву - на а) поведінку, зумовлену внутрішніми причинами і потребами та на б) поведінку, зумовлену зовнішніми обставинами;

6) за способом формування в текстах правових документів - на а) прямо й однозначно сформульовану, б) опосередковано передбачену;

7) за характеристиками суб'єктів - на а) індивідуальну,

б) колективну, в) посадову, г) професійну та іншу. Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активну правову, звичайну, конформну та маргінальну. [ 11, с 237 ]

Активна правова поведінка (правова активність) полягає в добровільності здійснення правових норм і адекватній реакції на порушення правових приписів з боку інших суб'єктів. Активна правова поведінка заснована на переконаності суб'єкта в необхідності і справедливості правового регулювання, на високій правовій свідомості та правовій культурі.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єктові властивістю, переросла у звичку і може навіть не усвідомлюватись ним у всіх її аспектах.

Основа конформної (пристосовницької) поведінки - пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом «поводься так, як поводять себе інші». Таким чином, конформна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб'єкта в необхідності неухильного виконання приписів права, а є формою його пристосування до оточуючого соціального середовища. Тому, потрапляючи в середовище осіб, схильних до правопорушень, такий суб'єкт швидко змінює свою правомірну поведінку на протиправну. [ 3, с 53 ]

Маргінальна правомірна поведінка базується не на позитивних правових настроях суб'єкта, а на його страху перед юридичною відповідальністю за скоєне правопорушення. Такий суб'єкт готовий до протиправних дій у разі переконаності в їх безкарності.

Правомірна поведінка ( законослухняна ) -- суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. [ 12, с 618 ]

Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою -- забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Правомірною можна вважати і припустиму поведінку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпоративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);

2) не суперечить нормам і принципам прана, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві, а не пише заборон, що містяться у законах і підзаконних актах; . [ 6, с 36 ]

3) має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

4) зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права -- дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється її юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

6) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка завжди включає два моменти:

* інформаційний -- поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

* поведінковий -- уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків. [ 7, с 48 ]

Правомірна поведінка складається з елементів -- правомірних вчинків (правових вчинків, що мають суспільне корисний характер). Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви -- спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії.

Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) свідомість громадського обов'язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних для неї дій; 6) прагнення робити як усі; 7) острах відповідальності та ін.

Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби і інтереси.

Мотиви визначають правову установку -- правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.

Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідні: (1) розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян; (2) подальше системне правове забезпечення її розвитку; (3) подолання величезного розриву між бідними і багатими; (4) зведення до мінімуму безробіття; (5) виконання соціальних програм; (6) авторитет влади, який можливий за умови, якщо влада не маніпулює законом; (7) стабільний демократичний політичний режим; (8) створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції і правоохоронних органів; (9) додержання законності всіма посадовими особами і громадянами;

(10) високий рівень правової культури; (11) державна ідентичність громадян, тобто їх усвідомлений зв'язок з українською державою, що розвивається.

Склад правомірної поведінки ( з англ. ) -- система ознак поведінки, яка відповідає приписам права.

Правомірна поведінка є соціальне значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується правопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.

Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):

* активна (принципова);

* звичайна (звична);

* пасивна (конформістська -- її різновид);

* маргінальна.

Активна (принципова) правомірна поведінка-- це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. До суспільне активної поведінки слід віднести інакомислення -- випереджувальну, алармістську ( з англ. -- тривожити, турбувати) поведінку громадян, які ініціювали боротьбу за реальні права і свободи особи, що формально закріплені в конституції держави, а в дійсності не виконуються. [ 5, с 75 ]

Активність та принциповість громадянина, який виражає щирість, ініціативу, неформальну (не стандартну) самостійність у думках і діяннях, не повинні виходити за рамки правомірної, соціальне відповідальної поведінки.

Звичайна (звична) правомірна поведінка -- вид законослухняної поведінки, то виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль.

Пасивна правомірна поведінка -- вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах). Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки ( з лат.-- подібний), тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), тобто до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Конформісти -- це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддані «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника.

Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: -- добровільна (явка з повинною до суду); -- змушена (доставка до суду під конвоєм). Види правомірної поведінки за об'єктивною стороною:

-- активна -- дія (своєчасне подання декларації про доходи);

-- пасивна -- бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Види правомірної поведінки за суб'єктами:

-- індивідуальних суб'єктів: громадянина, посадової особи та ін.;

-- колективних суб'єктів.

3. Поняття, ознаки та види правопорушень

Правопорушення -- суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктноздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

1) суспільне шкідлива (напр., прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість, (вина) і суспільна небезпека (злочин) -- об'єктивна основна отака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправна, неправомірна поведінка -- суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, с свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

3) свідомовольова поведінка - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під контролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровільно. Відсутність вільного волевиявлення с юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням ви знається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

4) дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування доти, поки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винне діяння -- дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією (або бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить доведену вину. Вина -- це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідкам, виражене у формі наміру і необережності; [ 12, с 623 ]

6) кримінальне діяння -- дія, що вимагає застосування до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Так, заподіяння шкоди при відсутності вини не розглядається як правопорушення.

Порівняємо винне діяння і невинне заподіяння шкоди (невинне діяння):

Винне діяння (дія або бездіяльність) -- правопорушення -- є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Невинне заподіяння шкоди характеризується відсутністю вини у формах наміру і необережності і не передбачає настання юридичної відповідальності:

1) «казусне» (випадкове) здійснення суспільне шкідливого діяння відбувається у разі, коли особа не могла усвідомлювати суспільної шкідливості своєї поведінки, не передбачала настання можливих шкідливих наслідків, не повинна була (не могла) їх передбачати. Наприклад, виходячи з тролейбуса, людина спіткнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, що йшла попереду, яка у результаті падіння одержала тяжкі тілесні ушкодження;

2) нездоланної сили («форс мажор») -- діяння особи, яка хоч і передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але перебувала в такому психофізіологічному стані і екстремальних умовах, що не могла запобігти цим наслідкам. Це діяння, чинене з волі особи, є об'єктивно протиправним і водночас викликане надзвичайною і нездоланною за даних умов подією (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежним при гасінні пожежі, заподіяне під час виконання професійно-службових обов'язків).

Не кваліфікуються як правопорушення протиправні діяння неповнолітніх осіб і осіб, визнаних судом неосудними, оскільки вони не здатні усвідомити свою вину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи витлумачуються на її користь (ст. 62 Конституції України).

Склад правопорушення -- система ознак протиправної соціальне шкідливої поведінки, необхідних і достатніх для встановлення вини і залучення до юридичної відповідальності. [ 12, с 625 ]

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким -- відповідно до Кримінального кодексу кожне з них утворює самостійний склад злочину.

Суб'єкт правопорушення -- фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто мас здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним звичайно є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних

суден та ін. Така особа в юридичній літературі іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою ніщо інше як винну дію конкретних фізичних осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоч суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. [ 11, с 242 ]

Суб'єктивна сторона правопорушення -- сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме -- вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою тут є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості і злочинної недбалості).

Мотив (наприклад, убивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, убивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, при-визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення -- суспільні відносини, права і законні інтереси суб'єктів права, їх можна розділити на дві категорії:

а) загальний об'єкт -- суспільні відносини, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і охоронювані правом (громадський порядок);

б) конкретний об'єкт -- відносини, що виникають з приводу безпосереднього матеріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров'я, честь, гідність).

Об'єктивна сторона правопорушення -- сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. [ 4, с 34 ]

Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності

та за галузями права

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами зазіхання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Розглянемо основні з них:

Конституційні проступки -- суспільне шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному заподіянні шкоди (навмисному чи необережному) порядку організації і діяльності органів влади і управління, формі державного правління і устрою, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину. [ 12, с 627 ]

Дисциплінарні проступки -- суспільне шкідливі протиправні діяння, які полягають в невиконанні робітником, службовцем, солдатом, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки -- суспільне шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винній (умисній або необережній) дії або бездіяльності, що посягають на суспільний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління тощо. Посягання на суспільний порядок і порядок управління виражається у вчинках, що заважають здійсненню нормальної виконавської і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій. За адміністративні проступки законом передбачена адміністративна відповідальність.

Переважно адміністративні проступки регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом -- порушення митних правил), але можуть відбуватися і в зв'язку з їх виконанням (податкові проступки, корупційні дії).

Податкові проступки -- акти протиправної дії, що порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин (податкового платника, податкового агента та інших осіб). Корупційні дії-- акти незаконного одержання посадовою особою: матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття або одержання предметів (послуг) через їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; кредитів або позичок, цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством.

Матеріальні проступки -- суспільне шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному (навмисному і необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником. [ 12, с 628 ]

Цивільно-правові проступки -- суспільне шкідливі протиправні вчинки, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором; поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права.

Правопорушення (протиправна поведінка), його ознаки та види

Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка належить до суспільне шкідливих (небезпечних) життєвих обставин, їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини та суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти - правопорушення є діями, тобто характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів-правопорушень визначається кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. При цьому можливі три варіанти:

1) одне правопорушення негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;

2) правопорушення вносить незначні зміни у спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

3) правопорушення заподіює невідновлювані збитки суспільству чи людині. Правопорушення (протиправна поведінка) як форма прояву правової поведінки має такі основні ознаки:

а) правопорушення - це поведінка, що має протиправний характер, тобто суперечить приписам правових норм. [ 11, с 239 ]

Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб'єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі.

З формально-юридичної точки зору протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах. З цих позицій правопорушення є свавіллям суб'єкта, тобто таким зовнішнім виявленням його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу і безпеку інших суб'єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Слід зазначити, що не буде протиправним, а тому й не вважатиметься правопорушенням, невикористання суб'єктивного права, тому що доцільність його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта;

б) правопорушення є суспільне шкідливою або суспільно небезпечною поведінкою. Протиправна поведінка призводить або може призвести до негативних наслідків як з точки зору суспільства в цілому, так і з точки зору окремих його членів;

- правопорушення знаходить своє вираження у діянні (дії або бездіяльності) суб'єкта. Думки, наміри, переконання, навіть такі, що не відповідають положенням норм права, якщо вони не знайшли свого зовнішнього вираження у відповідній поведінці (діяннях) суб'єкта, правопорушеннями не визнаються;

- протиправна поведінка має свідомо-вольовий характер, тобто залежить від волі правопорушника, перебуває під контролем його свідомості. Відсутність усвідомлення особи про те, що вона вчиняє правопорушення (вчинення дій душевнохворим), або відсутність власної вольової спрямованості на його вчинення (вчинення дій під впливом безпосередньо застосованого фізичного або психічного насилля) приводить до невизнання діяння правопорушенням;

- протиправна поведінка - це винна поведінка суб'єкта, за якої він у тій чи іншій формі бажає або допускає настання шкідливих або небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. [ 11, с 240 ]

Не всі об'єктивно протиправні вчинки вважаються правопорушеннями. Для останніх обов'язковою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад необхідна оборона);

- правопорушення є карним діянням, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

Отже, правопорушення - це суспільне шкідливе, винне, протиправне діяння, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. [ 7, с 50 ]

Усі правопорушення поділяють на злочини та провини (проступки).

Злочини -- це суспільне небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчинити суттєву шкоду певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Зі злочинами пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні й особисті права людини. Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Таким чином, злочинами визнаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які передбачена не кримінальним законодавством, а іншими його галузями, називаються провинами.

Провини - це правопорушення, що порушують приписи інших, крім Кримінального кодексу, норм права, і не досягають рівня суспільної небезпеки, притаманної злочинам.

Провини бувають кількох видів:

Адміністративні провини - правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов'язані із здійсненням державного управління. Це суспільне небезпечні діяння, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права. [ 10, с 149 ]

Дисциплінарні провини - правопорушення, що здійснюються у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну, а тому утруднюють виконання їх виробничих функцій.

Цивільно-правові провини --, правопорушення, що здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин. Шкода, ними вчинена, знаходить своє вираження у майнових збитках потерпілої сторони. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку в законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи. Основні причини правопорушень у сучасному суспільстві:

1) чинники суб'єктивного характеру - низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, деформації у ціннісних орієнтаціях людей;

2) конкретні протиріччя, що існують у суспільстві;

3) недоліки в правовому регулюванні, неефективна діяльність правоохоронних органів тощо.

Висновок

Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновки : Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна -- охоронних.

Правомірна поведінка ( законослухняна ) -- суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність Правопорушення -- суспільне шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність Причини правопорушень:

1) чинники суб'єктивного характеру -- низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується; збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2) чинники об'єктивного характеру-- конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру -- недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності з необхідністю вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Однією з характеристик суспільства є правопорушниць. Якщо правопорушення -- соціальне значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність -- соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, гак само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурною), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

В даній курсовій роботі були розкриті поняття правової поведінки, правомірної поведінки та поняття правопорушень. А також виведені причини правопорушень у нашому суспільстві.

Список використаних джерел

1. Конституція України із змінами , внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222- IV : Офіц. видання.- К.: Міністерство юстиції України, 2006.- 124 с.

2. Андрусяк Т.Г. Теорія дрежави і права.- Львів : Фонд " Право для України ", 1997.-236 с

3. Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи : теоретичні аспекти // Право України.- 2006.- № 1.- С. 50-54.

4. 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права : Навч. посіб. - К.: Вид-во Паливода А.В., 2001.- 240 с

5. Кондрат С.С. Юридично значуща поведінка : основні концепції : основні концепції та підходи до вивчення // Держава і право : 36. наук, праць.- 2005.- Вип. 30.-С 73-77.

6. Кондрат С.С. Правомірна поведінка та правопорядок : взаємозв'язок та взаємозумовленість // Держава і право : зб. наук, праць.- 2006.- Вип. 31.- С. 35-38.

7. 0снови держави і права : Навч. посіб. / Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А. та ін. - К.: Либідь, 1997.-208 с

8. Основи держави і права України : Посіб. / За ред. Настюка М.І. - Вид. 2-е, доп. і випр.- Львів : " Вільна Україна", 1994.- 244 с

9. Приступа М.І., Олійник М.П.Основи держави та права : Посіб.- Хмельницький : " Поділля", 2000.- 190 с.

10. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб. - Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.- 176 с

11. Теорія держави і права : Навч. посіб. / За заг. ред. Лисенкова С.Л., Копєйчикова.-К.: Юрінком Інтер, 2002.-368 с

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ) : Підруч.- X.: Еспада, 2006.- 776 с

Размещено на Allbest.ur

...