Судова система України

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

Протягом більш ніж двадцяти років існування самостійної Української держави організація і діяльність багатьох її органів досить часто зазнавала змін при чому досить часто такі зміни були фундаментальними. Судова влада в Україні, як самостійна гілка влади, визначена конституційно, пройшла досить тривалий і багатоаспектний процес формування. Фактично необхідно було створити окрему незалежну судову гілку влади, яка б дійсно забезпечувала реалізацію основних Конституційних принципів, спрямованих на досягнення демократизму, гуманності, справедливості у вирішенні спорів, забезпечення реального захисту прав особи, її свободи тощо. Формування незалежності судової влади було також зумовлено необхідністю делегування повноважень від правоохоронних органів до закріплення відповідних функцій за судовими органами.

В умовах прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який є багатогранним і досить довершеним нормативним актом, а також прийняття інших нормативно-правових актів важливим є остаточне визначення обсягу та меж повноважень судів, умов побудови системи судів за принципами територіальності та спеціалізації. Господарські суди в Україні є однією із складових елементів системи судів загальної юрисдикції. Таке включення спеціалізованого суду було Конституційною вимогою. Одним із пріоритетних завдань суспільного розвитку України в сучасних умовах є послідовна демократизація багатоманітних взаємовідносин громадян з органами державної влади, їх посадовими особами з метою повноцінної реалізації належних громадянам прав і свобод, дієвої їх охорони та захисту в разі порушення. Досягти цього неможливо без істотної модернізації механізму взаємодії громадян з державними органами у сфері судової влади.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає у:

- особливого значення у зв'язку з адаптацією законодавства України до законодавства Європейського Союзу

- існує потреба у додаткових теоретичних дослідженнях цілого ряду конституційно-правових проблем функціонування судової системи.

- чіткого усвідомлення потребують такі проблеми як роль і місце судової влади в суспільстві, її співвідношення з законодавчою та виконавчою владою, гарантії та механізми забезпечення незалежності суду, раціональна побудова судової системи, вироблення відповідних судових процедур з метою забезпечення доступного, оперативного, неупередженого і якісного розгляду судових справ.

- здійснення судово-правової реформи

Об'єктом курсової роботи є правовідносини, які складаються в процесі організації та діяльності судів загальної юрисдикції

Предметом курсової роботи є Господарські суди в системі судів загальної юрисдикції, та обумовленні завдання та функції.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити наступні завдання курсової роботи:

- з'ясувати теоретичні проблеми конституційно-правового статусу судів загальної юрисдикції в Україні

- провести аналіз нормативно-правового регулювання організації і діяльності господарських судів в Україні;

- проаналізувати завдання і функції господарських судів

- зробити висновок по даній темі.



РОЗДІЛ 1 МІСЦЕ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ В СУДОВІЙ СИСТМІ УКРАЇНИ

1.1 Правове регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції

Будь-які відносини, які виникають у суспільстві, потребують певного впорядкування, координування, спрямування та врегулювання.

Діяльність органів суду - важливий складник організаційної, регуляційної та охоронної функцій держави. Захист прав людини у широкому розумінні цього поняття може здійснюватися регулятивними правовими нормами та відносинами, які посилюють свою дію за допомогою охоронних норм.

Дослідження правового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції в цілому має велике науково-практичне значення, оскільки сьогодні відсутні комплексні дослідження з цієї проблеми. Проведення такого дослідження дозволить виявити прогалини в чинному законодавстві, сприятиме його систематизації, формулюванню певних пропозицій щодо вдосконалення. Вирішення цих завдань забезпечить реалізацію принципу законності як такого, що визначає зміст діяльності.

М. Погрібний вважає, що правове регулювання - це здійснюваний за допомогою системи правових способів і засобів вплив на суспільні відносини з метою їх закріплення, охорони й розвитку відповідно до суспільних потреб [24 , с 11].

С. С. Алексеев визначає правове регулювання як цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів [30, c. 219]. 0. Ф. Скакун доводить, що це не тільки здійснюване державою за допомогою права й сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, але і їх юридичне закріплення, охорона і розвиток [29, с 488].

Розглянувши та проаналізувавши зазначені точки зору, можна відзначити, що на сьогодні серед науковців відсутній єдиний погляд на визначення терміна «правове регулювання». Тобто дана проблема реально існує та потребує додаткового наукового осмислення.

Для кращої характеристики правового регулювання необхідно, перш за все, визначити основні ознаки, які притаманні останньому. Враховуючи перелічені точки зору, можна виділити такі властивості правового регулювання:

- це різновид соціально-державного регулювання суспільних відносин;

- це цілеспрямований, організований за своєю спрямованістю, результативний вплив на поведінку людей та суспільні відносини;

- за його допомогою відносини між суб'єктами і об'єктами управління набувають правової форми;

- завжди пов'язане з певними, реально існуючими суспільними відносинами;

- здійснюється за допомогою цілісної системи норм права та правових засобів;

- має за мету впорядкування, закріплення та охорону суспільних відносин.

Підсумовуючи вищевикладене можна зазначити, що правове регулювання - це здійснювана державою в особі її уповноважених органів та посадових осіб діяльність з підготовки, прийняття та реалізації правових норм з метою впорядкування, закріплення та охорони суспільних відносин.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що правове регулювання діяльності судів загальної юрисдикції - це діяльність держави в особі її уповноважених органів та посадових осіб з видання, реалізації та забезпечення виконання нормативно-правових актів з метою впорядкування, закріплення та охорони суспільних відносин у сфері захисту прав людини, відправлення судочинства. Процесуальні відносини у діяльності судів загальної юрисдикції проявляються при виконанні покладених на неї завдань, що передбачено процесуальним законодавством.

Підсумовуючи аналіз особливостей досліджуваного предмета нормативно-правового регулювання, можна сформулювати визначення відповідного поняття: предметом нормативно-правового регулювання правового статусу судів загальної юрисдикції в Україні є суспільні відносини, які виникають у процесі організації і діяльності цих органів та їх особового складу з вирішення різноманітних правоохоронних питань у сфері виконання покладених на нього завдань. Якщо говорити більш конкретно, то його зміст становлять цілі, завдання, функції, порядок утворення, реорганізації, ліквідації, структура, принципи, взаємодія з іншими органами та громадськими організаціями, форми й методи діяльності, компетенція, відповідальність та інші питання, які виникають у процесі створення та діяльності судової міліції України.

Правове регулювання діяльності судів загальної юрисдикції забезпечується великою кількістю нормативних актів, які відрізняються один від одного за багатьма ознаками - суб'єктами правотворчості, юридичною силою, порядком прийняття, назвою, порядком набрання чинності тощо.

Нормативно-правове регулювання адміністративно-правового статусу судів загальної юрисдикції являє собою сукупність взаємопов'язаних блоків нормативних актів різної юридичної сили:

- конституційного;

- законодавчого;

- підзаконного.

Специфіка конституційного правового регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні полягає в наступному:

- Конституція України має вищу юридичну силу відносно принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції, обов'язкових для галузевого законодавства;

- Конституція закріплює лише основні принципи організації і діяльності судів, які є вихідними засадами при побудові судових установ та розробці процедури їх діяльності;

- конституційне регулювання поширюється на різні форми судочинства - цивільну, кримінальну, господарську, адміністративну - і в той же час закладає основи організації єдиної судової системи;

- основні принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції, як правило, містяться в Конституції.

Відповідно Конституції функцією судової влади, тобто основним напрямом її діяльності, який відображає сутність судової влади є правосуддя. Правосуддя можна визначити як державну діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановлений законом процесуальній у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Винятковість судової влади полягає в тім, що функції судової влади можуть здійснюватися лише судами. Ст. 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і Конституційним Судом.

Систему судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України складають:

- місцеві, апеляційні суди,

- апеляційний суди України,

- вищі спеціалізовані суди,

- Верховний Суд України.

Система судів загальної юрисдикції України організована за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Територіальний принцип побудови судової системи означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися з адміністративно-територіальними одиницями, але можуть і не збігатися з ними. Принцип спеціалізації означає поділ предмету діяльності судів на окремі сфери правосуддя та наступну диференціацію за різними ознаками юрисдикцій.

Принцип інстанційності один з організаційних принципів судової влади, В. І. Шишкін вважає, що інстанційність є одним із принципів організації судового устрою і в переважній більшості країн судові системи організовані таким чином, що для кожної стадії судового провадження (інстанції) створені судові установи, до функціональної діяльності яких віднесено лише один із видів проходження справи [33, c 52].

Центральне місце в механізмі правового регулювання діяльності судів загальної юрисдикції посідають закони та інші законодавчі акти України. Підкреслюючи значення закону в системі правового регулювання, необхідно мати на увазі, що термін «закон» у цьому випадку вживається як узагальнююче поняття. Під ним розуміють усі нормативні акти, які мають юридичну силу закону, або, інакше кажучи, законодавчі акти. До них, крім власне законів належать основи законодавства, кодекси, статути, положення та інші акти, які приймаються Верховною Радою України.

Для правового регулювання судів в Україні першочергове значення мають такі законодавчі акти: Закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів";«Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів»; "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України" та інші; Кодифікаційні процесуальні кодекси: Кримінально-процесуальний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс, Кодекс адміністративно судочинства, Цивільно-процесуальний кодекс.

Відповідно до Конституції України та ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні суди;

- вищі спеціалізовані суди;

- Верховний Суд України .

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Місцевими загальними судами є районні , районі у містах та міські районні суди. До повноважень цих суддів відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом. Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди. Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Вони розглядають справи, які виникають із господарських правовідносин, а також інших справи, віднесених процесуальним законом до їх підсудності.

У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди апеляційної інстанції, які розглядають цивільні, кримінальні, господарські, адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення. Загальні апеляційні суди розташовані у всіх обласних центрах областей, у столиці АР Крим та містах республіканського значення Києві та Севастополі. Юрисдикція поширюється у межах свого регіону.

Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційні господарські суди переглядають рішення та ухвали господарських судів першої інстанції. Юрисдикція апеляційних господарських судів є особливою і не збігається з адміністративно-територіальним устроєм [11].

Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які створюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України.

Мета апеляційного оскарження - максимально запобігти судової помилки при розгляді конкретної справи, забезпечити однакове застосування закону всіма судами загальної юрисдикції.

Однією із стадій судочинства є касаційне провадження, змістом якого є перевірка судом вищої інстанції за касаційною скаргою судових рішень апеляційних судів, а також вироків місцевих судів і ухвал апеляційних судів, постановлених щодо цих вироків. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України [7].

Як зазначено у ст. 125 Конституції України, найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Закон України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" порівняно із Законом України від 07.01.2002 "Про судоустрій " суттєво обмежив роль Верховного Суду України і відніс до його компетенції:

- розглядає справи, віднесені до його підсудності та справи, пов'язані з виключними обставинами;

- переглядає, інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції;

- дає роз'яснення з питань застосування законодавства;

- розглядає звинувачення на адресу Президента України;

- представляє Україну у відносинах з судами інших держав [10].



1.2 Господарські суди - спеціалізовані суди у системі судів загальної юрисдикції України та їх статус

Система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон ), який деталізував відправні положення, закріплені в Конституції.

Стаття 125 Конституції України визначила побудову судової системи України за принципами територіальності і спеціалізації, що зумовлює створення в межах єдиної системи загальних судів спеціалізованих судових ланок, які, діючи на підставі загальних засад судочинства, повинні захищати права і свободи громадян в окремих, специфічних сферах суспільного життя та забезпечувати режим законності, в першу чергу, в діяльності органів виконавчої влади і створювати умови для розвитку України як демократичної, правової держави. До спеціалізованих належать й господарські суди, які розглядають справи, адміністративної юрисдикції.

На виконання цього конституційного положення Верховна Рада України у Законі, виокремила в системі судів загальної юрисдикції суди, які мають розглядати спори, що виникають у конкретній сфері правовідносин, оскільки, як показує практика, спеціалізація завжди дає більший ефект від своєї діяльності, ніж загальна діяльність.

Фактично в судах загальної юрисдикції спеціалізація неформально існувала ще до прийняття Закону. Що стосується Верховного Суду України, апеляційних судів областей, то наявність у них палат, в яких розглядаються певні категорії справ, є не що інше як спеціалізація, хоча прямого визначення цього ніде немає. Конституційний принцип спеціалізації дає підстави для створення окремих вертикалей спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції таких як господарських, адміністративних, військових, фінансових, податкових, митних, у справах неповнолітніх тощо, що частково відображено у ст.18 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Правове значення принципу судової спеціалізації, визначеного статтею 125 Конституції України, полягає в тому, що саме положення цієї статті є базисним для становлення та подальшого розвитку систем спеціалізованих судів України і законодавства з питань організації та діяльності зазначених судових установ. Принцип спеціалізації в побудові системи судів загальної юрисдикції може здійснюватися за її видами з утворенням спеціалізованих судів (галузева спеціалізація), за суб'єктною ознакою або за внутрішньою спеціалізацією суддів у межах одного неспеціалізованого суду, оскільки Концепція судово-правової реформи передбачила створення господарських судів та інших спеціалізованих судових установ галузевої юрисдикції в системі судів загальної юрисдикції, а також судів у справах неповнолітніх, як представників суб'єктної юрисдикції [8,9].

Законодавцем встановлено, що вищими судовими органами у системі спеціалізованих судів України є:

- Вищий господарський суд України -- відносно спеціалізованих судів, які розглядають господарські спори;

- Вищий адміністративний суд України -- відносно спеціалізованих судів, які розглядають спори, що виникли у сфері публічних правовідносин; інші вищі суди, що можуть бути утвореними відповідно до указу Президента України та в порядку, який встановлений у вищезгаданому Законі. Це можуть бути, наприклад, суди фінансові, патентні, соціальні, трудові тощо [18 с. 165].

Виходячи з того, що чинним Законом України в системі судів загальної юрисдикції виокремлено спеціалізовані суди, є потреба дати визначення спеціалізованих судів. Визначаючи поняття спеціалізованого суду відповідно до ст. 12 ГПК України господарські суди мають компетенцію по розгляду справ у спорах, які виникають при здійсненні господарської діяльності щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договорів господарюючими субєктами; справ про банкрутство; справ за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції [3]. З наведеного логічно випливає визначення спеціалізованого суду - це створена в системі судів загальної юрисдикції самостійна судова структура, повноваження якої визначаються Законом за принципом спеціалізованої компетенції з розгляду певної категорії справ, виокремлених за галузевою чи суб'єктною ознакою, а правосуддя здійснюється за нормами відповідних галузей процесуального законодавства.

Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Ринковий механізм, як і будь-яке інше складне явище, не може розвиватися без зіткнень і конфліктів, що призводять до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності. Такі суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення господарських судів.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб'єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Аналіз судової практики свідчить, що у сфері здійснення господарського судочинства, як і у загальних судах, має місце зростання кількості звернень до господарських судів. Так, протягом 2005 року до місцевих господарських судів надійшло понад 250 тис. звернень, що на 10 відсотків більше, ніж у 2004 р.

Важливим показником діяльності господарських судів є якість відправлення правосуддя, яка оцінюється насамперед за рівнем скасування та зміни ухвалених судових рішень. Переважна більшість, а саме 95,8 відсотків рішень судів першої інстанції, відповідає вимогам чинного законодавства та набирає законної сили, скасовується лише 4,2 відсотка їх рішень. [27, c. 49]

Можна навести узагальнення судової практики Вищим господарським судом з розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, то аналіз статистичних даних свідчить що починаючи з 2006 року щорічно зростає кількість розглянутих господарськими судами України справ, що виникають при вирішенні спорів у сфері земельних правовідносин. Так, протягом 2008 року закінчено провадженням 5237 справ, що на 14% більше, ніж у 2007 році (4482 справи); їх кількість, порівняно з 2006 роком (4063 справи), також збільшилася на 10%. Загалом протягом 2006-2008 років господарськими судами України розглянуто 13782 справи, пов'язані із застосуванням земельного законодавства [12 ].

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, Законом України, Господарським процесуальним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На даний час місцеві господарські суди як суди першої інстанції створені на базі колишніх арбітражних судів областей та прирівняних до них. Виходячи з концептуальності питання щодо трьох рівнів оскарження судового рішення, законодавцем побудована система господарських судів, апеляційною інстанцією якої є апеляційні господарські суди, а касаційною - Вищий господарський суд України, тому ланки районного чи міського рівня цих судів на даний час створювати недоцільно. Реальні фінансові можливості держави не дозволяють створити такі судові установи господарської юрисдикції. Не існує й економічної потреби створення таких спеціалізованих судів.

Згідно зі статтею 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації, і в її складі найвищим органом є Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди, які є вищими спеціалізованими судовими установами для окремих вертикалей спеціалізованих судів. В науковій літературі існують різні погляди щодо питання про створення нових вищих спеціалізованих судових установ.

В господарському суді, як і в загальному суді, порядок розгляду справи заздалегідь визначений законом. Зацікавлені особи мають право брати участь у вирішенні справи, більше того, сторони самі під керівництвом судді вирішують свій спір. Рішення господарського суду, як і рішення загального суду, ґрунтується на встановлених у засіданні господарського суду фактах і доказах, які досліджені в судовому засіданні. Господарський суд, як і загальний, підкоряється тільки закону. Тому передбачений законом порядок вирішення господарських спорів цілком забезпечує здійснення завдань, які поставлені перед господарськими судами [25, c. 77 ].

Віднесення господарського суду до судових органів повинно базуватись на основі істотних ознак, які відображаються сутність даного правового явища. Виходячи з цього проблема сутності господарського суду повинна вирішуватись принципово: спід виходити з того, що кожен орган, створюваний у державі для здійснення певних функцій і вирішення завдань, що постають перед ним, має свої особливості і що функції і завдання. Якими визначають основні моменти його організації і діяльності, перебувають в органічній єдності. Це положення повинне бути вихідним у пізнанні сутності господарського суду. Відповідно, сутність може бути охарактеризована пише за допомогою конкретизації змісту основних моментів організації і діяльності господарського суду, аналізом ознак, що відрізняють господарський суд від інших судових органі, органів влади і управління. Саме це дозволить визначити місце і роль господарського суду в судовій систему України.

На основі такого аналізу також доцільно було б прийняти відповідний закон про господарський суд, який б більш детально і на вищому рівні врегулював порядок створення, діяльності, тощо господарського суду. Також надзвичайно важливим і 1 фактично необхідним було б чітке визначення в законі крім функцій господарських судів також і місце господарських судів в державному апараті, чітко уяснити належність господарського суду до відповідного органу держави. Досить слушним є також зауваження про те, що державний суд при винесенні рішення керується виключно законом, при чому такий суд тільки розв'язує суперечку, яка стала предметом спору. Державний суд не владний переробити і адаптувати зобов'язання, в той час, як арбітраж, за згодою сторін, може це здійснити. Ця функція господарського суду є надзвичайно важливою і є однією із найбільш сучасних проявів діяльності господарського суду [15 c. 70].

Вивчення правової природи господарського суду приводить до висновків про те, що цей орган має багато спільного з загальним судом, оскільки основний зміст його правоохоронної діяльності - вирішення спорів, застосування правових норм до спірних відносин. В господарському процесі заява про розгляд спору оформляється також у формі позову, стадії розгляду справи в основному ті ж, що й у загальному суді, за винятком касаційного провадження. Сама процедура вирішення справи в господарському суді так само, як і в загальному суд, регламентована спеціальними нормами; при цьому принципи, що визначають порядок розгляду справ фактично збігаються. Господарський суд - своєрідний судовий орган, що склався за певних історичних умов, має специфічні завдання та здійснює їх специфічними методами. Правоохоронна діяльність є основною для загального і спеціалізованого суду, що, знову ж таки, свідчить про те, що господарські суди є повноцінними судовими органами. Існуючі в Україні органи арбітражу пройшли досить довгий шлях свого визначення і становлення. Порівняння їх з органами державного управління є неправильним, оскільки таке прирівняння ставило б за неможливе застосування норм і принципів цивільного процесуального закону при розгляді і вирішенні спорів. Також в державному управлінні прослідковуються певні, специфічні методи і засоби виконання покладених на них завдань, не властиві органам арбітражу. Органи державного управління можуть видавати підзаконні нормативно-правові акти, а господарські суди таких повноважень не мають, приймаючи рішення щодо конкретних господарських спорів. Отже, господарський суд наділений всіма повноваження та атрибутами незалежної і самостійної гілки судової влади, що зумовлено рядом факторів - формами захисту прав, специфікою предмету діяльності, особливістю господарського процесу, тощо[23, c. 84].

Правова природа господарського суду як органу правосуддя визначається завданнями та повноваженнями, якими його наділено для виконання цих завдань. Відповідно до ст. 2 Закону завданням господарського суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави [7].



РОЗДІЛ 2 ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ УКРАЇНИ

2.1 Роль , значення та завдання господарських судів

Одною із правових категорій, що представляє інтерес з погляду її теоретичної і практичної співвідношення з феноменом функцій і завдання права. законодавство судовий україна

На думку ряду учених, залежність функцій права від його завдань виявляється, по-перше, в тому, що завдання нерідко безпосередньо обумовлюють саме існування функцій; по-друге, визначають їх зміст і, по-третє, найістотнішим чином впливають на форми і методи їх реалізації, зумовлюють конкретні напрями правової дії [ 28 c. 23].

Оцяця А.С. вважає основною відмінність завдань і функцій права полягає в тому, що завдання є якісь зовнішні по відношенню до права явища і виступають орієнтирами правового регулювання, визначають напрями дії права на суспільні відносини. Функції - це те, що внутрішньо властиво праву, це внутрішня рушійна сила права. Вони як би "розчинені" в праві і при необхідності у будь-який момент готові до своєї реалізації, зокрема, до того, щоб вирішити завдання, що стоять перед правом. Словом, функції права - це внутрішній потенціал права, його енергія. Це те, що робить право „живим”, приводить його в дію, примушує працювати.

Спеціальними органами юрисдикції є суди - загальні та спеціалізовані. Сукупність повноважень, даних в силу закону відповідному виду судів щодо вирішення питань їх юрисдикції, загальних для всієї судової системи, у яких виражаються завдання і функції по здійсненню єдиної судової політики в державі, загалом складають юрисдикцію судових органів [31, c. 955].

Зміст цієї юрисдикції багатозначний, оскільки для її розгляду необхідно виходити із завдань і функцій, обумовлених судовою політикою, встановити конституційно закріплене коло предметної компетенції судової системи і розкрити повноваження кожного виду судів щодо вирішення питань їх відання.

Основним призначенням судів є здійснення захисту гарантованих Конституцією кожній особі прав і свобод передбачений статтею 55 Конституції України, і тому роль судових установ стосовно цього значно підвищено положенням Конституції про те, що юрисдикційні повноваження судів поширюються на врегулювання всіх правовідносин, які виникають у державі. Завданням судів як органів судової влади є також захист конституційного ладу України, забезпечення дотримання законності та справедливості при виконанні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів [25, c. 47].

Виходячи з конституційної вимоги щодо поширення юрисдикції судів на всі правові відносини в державі відповідно до ст. 124 Конституції України, то правосуддя відрізняється специфічністю завдань, які держава ставить перед судовими органами, а також основними функціями судової влади. Ці завдання та функції є загальними для всієї структури такої влади і виражають судову політику, єдину для всіх ланок судових органів. Основна спрямованість судової політики виражена у нормах галузей матеріального права - конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, господарського тощо. Саме вони закріплюють існуючі в суспільстві відносини, спрямовані на захист прав людини й охорону економічної і політичної систем суспільства. Проте навіть за наявності справедливих матеріальних законів, чітко виражених завдань і функцій суду ступінь їх реалізації багато в чому залежить від кола питань, що належать до компетенції судових органів та від установлення їх повноважень при вирішенні конкретних справ. Ними, з одного боку, охоплюються права, які забезпечують підпорядкування відповідних суб'єктів судової влади і визначальне положення суду у взаємовідносинах з іншими органами, з другого боку - різнопланові обов'язки і, насамперед, - обов'язок справедливо і своєчасно розглядати спори про право, без чого правосуддя взагалі неможливе [20 c. 35].

Єдність, загальність судової влади та систему судів загальної юрисдикції в до яких і відносять спеціалізовані суди забезпечується зокрема:

- єдиними засадами організації та діяльності судів;

- єдиним статусом суддів;

- обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

- забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;

- обов'язковістю виконання на території України судових рішень тощо [7].

Ну думку Гончаренка В.Г. Завданням правосуддя є:

- всебічне зміцнення законності та правопорядку;

- захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

- охорона закріплених у Конституції України політичної та економічної систем від будь-яких посягань;

- захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;

- виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до честі і гідності інших громадян;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

- виправлення та перевиховання осіб, які порушили закон. [26 c. 47

Зважаючи на теоретичні здобутки вітчизнаних вчених у курсовій роботі слід відобразити практичне осмислення завдань та функцій судової системи України, а саме в рішенні та тлумаченнх Конституційного суду. З Таких рішень слід виокремити Рішення Конституційного суду від 25 грудня 1997 року за зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України в якому частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [13].

Та рішення Конституційного суду від 7 травня 2002 року справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Здійснення судочинства Конституційним Судом України та судами загальної означає розгляд справ щодо конституційності зазначених актів у формі конституційного судочинства, а щодо їх законності - судами загальної юрисдикції у формі відповідного судочинства (частина третя статті 124) [14].

До законодавчого закріпленння виходячи зі ст 2. Закону то основим завданням є забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Що ж стосується до завдань господарського судочинства то основні завдання господарського можуть виражатися у наступному:

- захист прав та законних інтересів учасників господарських правовідносин;

- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності [19 c. 22].

Дмитро Притика - Голова Вищого господарського суду України, вважає, що важливою віхою становлення, розбудови і ефективного функціонування ринкової економіки є забезпечення конкурентоздатності вітчизняного ринку товарів, робіт, послуг, запобігання його монополізації. Це дасть можливість суб'єктам господарювання вільно конкурувати між собою, створювати належні, у багатьох випадках, - необхідні умови для ведення господарської діяльності, підвищувати економічні показники господарювання і розвивати певний ринок товару та, як наслідок, економіку України в цілому, а отже, сприяти підвищенню добробуту українського народу. Не викликає сумніву, що гальмом у розвитку будь-якого ринку є наявність монополіста, який має можливість (і в переважній більшості випадків використовує її) впливу на процеси ринку, в результаті чого зазнають шкоди інтереси учасників цього ринку та проміжний і кінцевий споживач товарів, робіт, послуг - покупець. Саме тому необхідною є ефективна дія запобіжних механізмів державного регулювання, норм конкуренційного законодавства. Визначальна роль у забезпеченні дотримання законності у сфері конкурентно-правових відносин, безумовно, належить органам Антимонопольного комітету України та, в свою чергу, - господарським судам України. [17, c. 52-56].

Зважаючи на вищевикладане можно зробити висновок про існування ше одного завдання господарського суду України - захист економічної конкуренції.

Основним завданням як спеціалізованого суду в системісудів загальної юрисдикції є захист економічних прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у цій сфері. Це і є головним у визначенні місця господарського суду як у системі судових органів, так і в системі органів держави взагалі, оскільки захист цивільних прав виражає те головне, що характеризує його сутність та визначає основу його діяльності.

2.2 Функції господарських судів України

Функція (лат. functio - звершення, виконання) -- це: діяльність, роль об'єкта в рамках деякої системи, робота, що виконується органом, організмом; роль, значення чого-небудь. За лексичним значенням термін «функція» означає «обов'язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким-небудь органом чи особою. Разом із тим цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якого-небудь предмета в певній системі відносин. Це значить, що функції судової влади залежатимуть від місця й ролі суду в певному суспільстві.

Спеціальні ознаки функцій судів загальної юрисдикції є витоками з загальних і вказують на їхні особливі, видові властивості, що дозволяють розмежовувати функції судів як зовнішньо так і внутрішньо:

- Функції, що здійснюють суди не тільки визначають основні напрямки їх діяльності, а й їхні види.

- Здійснення правосуддя на засадах верховенства права, що передбачає забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є завданням суду, що об'єднує функції судів загальної юрисдикції, реалізація яких виражена у здійсненні правосуддя.

- Функції судів загальної юрисдикції реалізуються шляхом здійснення судочинства виключно в нормативно визначених його формах тільки судами загальної юрисдикції, а ніяк не позасудовим або квазісудовим шляхом.

- Завдання, принципи і форми здійснення правосуддя регулюються виключно Конституцією України та чинним законодавством. Судове законодавство України представлене ієрархічною системою нормативно-правових актів, що включає Конституцію України, закони України та підзаконні нормативно-правові [12 c. 69-72]

Кожна з гілок влади має притаманні тільки їй функції. Судова влада має дві функції -- правосуддя та контроль. Як зазначає І.Є. Марочкін, суттю правосуддя є діяльність органів судової влади з розгляду правових конфліктів.

У межах функціїсудової владищодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди виконуюсть наступні види діяльності:

- Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між юридичним та фізичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їх прав і законних інтересів, передбачених криміналним, цивільним, господарським, адіністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим чи іншими законодавством;

- вирішують питання щодо можливості застосування до особи заходів процесуального примусу і провадження окремих слідчих та оперативно-розшукових дій;

- розглядать і вирішують скарги на дії (бездіяльності) прокурора, слідчого, особи, яка здійснює дізнання, і дають висновок щодо їх законності й обгрунтованності;

- офіційно засвідчують юридичні факти;

- виключно компетенціїю суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодообмеження прав та свобод громадян;

- діяльність суду завжди пов'язана з правозастосовчую діяльністю, у процесці якої суди тлумачать правову норму [ 22, c. 46-53].

Функції судів загальної юрисдикції розуміють як напрями, види і форми діяльності з вирішення правових конфліктів, спорів у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією і законами України.

В Основному законі України акцентовано увагу на основній функції судової влади - здійсненні правосуддя, і тим самим відокремлено органи судової влади від інших органів державної влади. У ч. 3 ст. 124 визначено і систему судочинства, яке здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, і тим самим чітко встановлено, що функція правосуддя є головною для всіх судів .

Основною функція господарських судів є здійснення правосуддя, і тому всі інші функції, які він виконує, є похідними від неї. Додаткові функції господарського суду відіграють не останню роль у здійсненні його органами основної функції захисту законних прав і інтересів. І він не зміг би успішно здійснювати свою головну функцію, аби до його діяльності не було віднесено здійснення ряду допоміжних функцій. Зокрема, цей суд не може нормально функціонувати без права Вищого господарського суду України давати рекомендаційні роз'яснення всім господарським судам з питань практики застосування законодавства й інших нормативних актів, що регулюють господарські відносини, з покладанням на зазначений орган судової влади обов'язку вивчення й узагальнення досвіду місцевих та апеляційних господарських судів.

На виконання вказаних завдань відповідно до Закону господарські суди виконують такі основні функції:

- здійснюють правосуддя з господарських відносин, тобто вирішують господарські спори та інші справи, віднесені до юрисдикції господарських судів;

- попереджують порушення законодавства у сфері господарської діяльності;

- ведуть статистичний облік і здійснюють аналіз статистичних даних про свою діяльність;

- вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства при розгляді господарських спорів;

- здійснюють організаційне керівництво господарськими судами [9].

Характер і зміст завдань і функцій господарських судів свідчать про їх винятково важливу роль у механізмі управління економікою держави. Господарський суд створений насамперед як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними державними й іншими органами. Функції судової влади складають єдину цілісну систему - систему функцій судочинства у державі, які відрізняються встановленою законом процедурою і змістом якої є розгляд і вирішення конфліктів або правових питань, що виникають у процесі реалізації норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного й інших галузей права.



ВИСНОВОК

Судова система України - це сукупність усіх судів, що діють на її території, мають загальні завдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов'язаних між собою відносинами із здійснення правосуддя.

Спеціалізований суд - це створена в системі судів загальної юрисдикції самостійна судова структура (самостійний вид судів), повноваження якої визначаються законом за принципом спеціалізованої компетенції з розгляду певної категорії справ, виокремлених за галузевою чи суб'єктною ознакою, а правосуддя здійснюється за нормами відповідних галузей процесуального законодавства.

Господарські суди є однією з гілок судової влади. Це спеціалізовані суди, на які законом покладено здійснення правосуддя у господарських відносинах. Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Господарські суди становлять єдину систему з трьох ланок спеціалізованих судів, яку складають:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України .

Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб'єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету. Досліджуючи діяльність судів загальної юрисдикції з відправлення правосуддя, можна зробити висновок, що на даному етапі розвитку суспільства однією з актуальних проблем є питання визначення з розумінням місця господарських судів в системі судів загальної юрисдикції. Викладене свідчить про актуальність проблеми і необхідність широких узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування.

Проблема здійснення судово-правової реформи органів судової влади є однією з найактуальніших серед правових проблем організації державної влади, важливі заходи судової реформи в Україні достатньо часто проводяться шляхом проб та помилок без належного наукового обґрунтування та інформаційного забезпечення.

Размещено на Allbest.ru

...