Кримінальна відповідальність за порушення авторського і суміжних прав

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій

Навчально-консультативний пункт у м. Полтаві

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Курсова робота

з дисципліни: «Кримінальне право»

тема «Кримінальна відповідальність за порушення авторського і суміжних прав»

Виконав студент

курсу 3 групи ПЗ зм 12-11П

Міщенко Антон Ігорович

Полтава 2014р.

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

1.1 Етапи розвитку інституту авторського права та суміжних прав в Україні

1.2 Місце злочину в системі кримінального законодавства

Розділ ІІ. Основні порушення авторського права та суміжних прав

2.1 Характеристика об'єкта та предмета злочинного посягання

2.2 Об'єктивна сторона злочину та поняття матеріальної шкоди і її розмір

2.3 Характеристика суб'єкта і суб'єктивної сторони та кваліфікуючі ознаки злочину

Розділ ІІІ. Застосування кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

3.1 Міжнародний досвід застосування кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

3.2 Судова практика застосування кримінального законодавства щодо порушення авторського права та суміжних прав

Висновки

Список використаної літератури

право злочин кримінальний

Вступ

Актуальність теми. На сьогоднішній день не лише в Україні, а й у всьому світі під впливом інформаційної революції зросла цінність авторського права та суміжних прав. Це обумовлено тим, що загалом інститут інтелектуальної власності регулює процеси творчої, наукової, культурної та економічної практики, забезпечує охорону прав на об'єкти творчої діяльності.

Проблема вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права та суміжних прав є не лише нагальною потребою на сучасному етапі розвитку України, але і в історико - правовому аспекті сягає своїм корінням глибокої давнини. Факти існування одного з найпоширеніших порушень авторського права - плагіату (оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є його автором) мали місце ще у стародавній Греції та Римській імперії.

Нині деякі з порушень прав інтелектуальної власності і, зокрема, авторських і суміжних прав набули суспільно небезпечного характеру, що потребує активного втручання в ці процеси, у тому числі встановлення кримінальної відповідальності за такі правопорушення.

Україна протягом останніх років пришвидшила процес свого входження до світових структур, що регулюють процеси створення, набуття прав та використання інтелектуальної власності, і вже є учасницею більшості багатосторонніх міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері.

Сьогодні в Україні система правової охорони інтелектуальної власності, і, зокрема, авторського права та суміжних прав, має нагальну необхідність в удосконаленні, пристосуванні її відповідно до потреб сучасного цивілізованого суспільства.

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Основний закон України виділяє серед прав і законних інтересів в сфері інтелектуальної діяльності майнові та немайнові права, оскільки в процесі літературної і художньої, наукової і технічної творчості виникають об'єкти матеріального та духовного світу, що мають свою вартість. Вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права та суміжних прав є одним із пріоритетних завдань держави на сучасному етапі розвитку України. Адже лише вибравши дієвий механізм захисту кримінально-правовими засобами прав інтелектуальної власності, можна досягти дотримання в нашій державі конституційних прав громадян у сфері авторського права та суміжних прав, та їх юридичний захист.

Мета курсової роботи - розкрити та дослідити питання кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав.

Завдання: дослідити та розкрити суть і основні положення кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав, а також проаналізувати вітчизняну судову практику та міжнародно-правовий досвід у боротьбі зі злочинами у сфері інтелектуальної власності.

Об'єктом курсової роботи є дослідження суспільних відносини, пов'язаних з охороною авторського права та суміжних прав.

Предметом дослідження є норма статті 176 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, що посягають на авторське право та суміжні права, а також інші законодавчі акти України, судова практика, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розділ І. Загальна характеристика кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

1.1 Етапи розвитку інституту авторського права та суміжних прав в Україні

На сьогоднішній день Україна має багатий історичний досвід правового регулювання кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав. При цьому зазначений досвід набувався набагато раніше від дати прийняття першого в історії міжнародно-правового акта з авторського права, всесвітньовідомої Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Передумови охорони авторського права і суміжних прав на території України містились у Біблії. Як зазначається в «Юридичній енциклопедії», Біблія наповнена текстами, в яких відображено кілька тисячолітній розвиток правничої ідеології. Поряд із законодавством релігійно-обрядового характеру, Біблія містить юридичні настанови [14, с. 234].

Однією з юридичних настанов Біблії можна вважати Божу заповідь «Не вкради» [15, с. 79, 183], яка мала пряме відношення до подальшого визначення у кримінальних законах крадіжок як протиправних. Разом з тим дана заповідь поширюється як на матеріальні речі, так і на речі нематеріальні, до яких відноситься розумова діяльність. Також у Біблії містяться фактично найперші засади відповідальності за порушення даної заповіді, а саме: крадій повинен був відшкодувати вартість вкраденого щонайменше у подвійному розмірі або підлягав покаранню, його продавали у найми [23, с. 79].

На території нашої держави в різні часи діяли законодавства тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, царської Росії, Австро-Угорщини, і супроводжувалося введенням в дію законодавчих актів цих держав. Але виникнення на території України законодавства про кримінальну відповідальність за порушення авторського права безпосередньо пов'язано з її перебуванням у складі Російської імперії.

Вперше було закріплено інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права на законодавчому рівні в ХІХ ст.. Цей період захисту авторських прав ознаменувався прийняттям Цензурного статуту, затвердженого 22 квітня 1828 року, Положення про права творців, перекладачів та видавців в 1830 року, а також Зводу законів Російської імперії (1832 р.) -- систематизованого збірника законів, підготовленого протягом 1826-1830 років спеціальною комісією під керівництвом М. Сперанського. Він складався з 15 томів, що мали відношення до різних галузей права, в тому числі і до кримінального права. У Зводі законів з достатньою повнотою було врегульовано питання кримінальної відповідальності за порушення авторського права, а також встановлено суворі кримінальні покарання за такі порушення.

Порушення авторського права, що переслідувалось у кримінальному порядку, полягало у привласненні чужого твору науки, літератури чи мистецтва, виданні твору під своїм іменем, друці та іншому розпорядженні чужим твором як своїм власним або частиною такого твору, а винна особа повинна була не лише у повному обсязі відшкодувати потерпілому автору завдані збитки, але і підлягала засланню до найвіддаленіших губерній Російської імперії терміном від шести місяців до одного року чи відданню у робітничий будинок на термін від одного до двох років, чи ув'язнення на термін від трьох місяців до одного року. Також винний піддавався грошовому стягненню у подвійному розмірі від ціни усіх неправомірно надрукованих примірників книг, нот та інших творів.

На нашу думку, такий підхід російського законодавця до кримінально-правової охорони авторського права можна охарактеризувати як достатньо дієвий, оскільки він давав реальну можливість отримати автору та іншим особам, яким належало авторське право, від винної особи грошові компенсації за завдані порушення їх авторського права, і таким чином виконував важливу компенсаційну функцію, а також забезпечував дієве покарання винного застосуванням будь-якого з зазначених вище кримінальних покарань, а отже, виконував в усі часи притаманну кримінальному праву функцію кари.

Зазначимо, що в Україні чинність Зводу законів Російської імперії в частині кримінального права було поширено в 1840 р. на Лівобережну, а з 1842 р. -- на Правобережну Україну [15, с. 163]. При цьому Звід втратив чинність лише після встановлення на території України радянської влади [24, с. 570], а отже, діяв близько вісімдесяти років поспіль.

Другий не менш важливий нормативно-правовий акт, що встановлював кримінальну відповідальність за порушення авторського права, був «Уголовное уложение» (Кримінальний кодекс), підписаний російським імператором Миколою ІІ 22 березня 1903 р.

Порівняно зі статтями Зводу законів Російської імперії (1832 р.), у статтях 620 та 622 Кримінального кодексу (1903 р.) дещо змінились форми порушення авторського права, які полягали вже не тільки у самовільному виданні з метою збуту чужого літературного, музичного чи художнього твору, але і взагалі у будь-якому самовільному користуванні чужим правом літературної, музичної чи художньої власності та в зберіганні для продажу або ввезенні з-за кордону для продажу предметів, заздалегідь виготовлених як порушення права літературної, музичної чи художньої власності.

Крім того було встановлено більш тяжкі покарання за порушення авторського права, які полягали у арешті винного, його ув'язненні у тюрмі на строк, не менший ніж три місяці, або у стягненні з винного грошової пені у розмірі до п'ятисот рублів.

Не менш важливою особливістю кримінальної відповідальності за порушення авторського права відповідно до Кримінального кодексу було те, що справи про порушення чужого авторського права починалися не інакше, як за скаргою потерпілого. Навіть вирок про покарання відмінявся, якщо особа, яка принесла скаргу стосовно дій порушника авторського права, примириться з винним до виконання винесеного судом вироку [14, с. 5].

Із встановленням радянської влади на території України почалося формування відповідного радянського законодавства. 23 серпня 1922 р. прийнято перший Кримінальний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки (надалі за текстом -- КК Української СРР (1922 р.). Кодекс також охороняв авторське право, однак, на відміну від попередніх йому Зводу законів Російської імперії та Кримінального кодексу, виходив з пріоритету інтересів радянської держави.

Так, кримінальна відповідальність за порушення авторського права встановлювалась у ст. 101, яка містилась у пункті 2 «Про злочини проти порядку управління» глави 1 «Державні злочини» Особливої частини КК Української СРР (1922 р.). Згідно з цією статтею «самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних і, взагалі, художніх творів, визнаних надбанням республіки», каралося «примусовими роботами терміном до одного року з конфіскацією майна або без неї» [21, с. 18]. В такому контексті кримінальна відповідальність за порушення авторського права розглядається як відповідальність за один із державних злочинів, а отже, охоронялись державні інтереси. Натомість кримінально-правова охорона прав та законних інтересів автора здійснювалась лише опосередковано, що відповідало політико-правовій ідеології тогочасної радянської держави. Крім того, виходячи зі змісту цієї статті, самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних та художніх творів, які не були визнані надбанням республіки, взагалі не тягло за собою кримінальної відповідальності, а отже, унеможливлювало охорону авторського права.

Наступний Кримінальний кодекс Української СРР від 8 червня 1927 р. (надалі за текстом -- КК Української СРР (1927 р.) інакше підійшов до встановлення кримінальної відповідальності за порушення авторських прав. За ст. 190 цього кодексу, яка містилась вже не у розділі «Державні злочини», а у розділі 7 «Протимайнові злочини», «самовільне використання літературних, музичних і інших мистецьких або наукових творів, ламаючи закон про авторське право» каралося «примусовою працею терміном до трьох місяців або штрафом до однієї тисячі карбованців» [22, с. 127].

28 грудня 1960 р. Постановою IV сесії Верховної Ради Української РСР п'ятого скликання було затверджено новий Кримінальний кодекс Української РСР, який набув чинності 1 квітня 1961 р. [24, с. 147] (надалі за текстом -- КК Української РСР (1961 р.).

Кримінальна відповідальність за порушення авторських прав містилась у ст. 136 «Порушення авторських прав», що входила до глави 4 «Злочини проти політичних та трудових прав громадян» Особливої частини КК Української РСР (1961 р.), хоча авторське право не є ані виборчим, ані трудовим правом громадян. Відповідно до цієї статті «видання під своїм іменем або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору» каралося лише «виправними роботами терміном до одного року або штрафом у розмірі до п'ятисот карбованців» [23, с. 375].

Якщо порівнювати кримінально-правові норми стосовно охорони авторського права, які містились у Зводі законів та Кримінальному кодексі з відповідними нормами радянських кримінальних кодексів, то безумовно, кримінально-правові норми царської Росії були досконалішими з точки зору кримінально-правової охорони авторського права і, головне, вони турбувалися про потерпілого автора, якому на рівні кримінального законодавства (незважаючи на існування цивільних санкцій за порушення авторського права) [14, с. 12] гарантувалось відшкодування винним завданої шкоди у повному обсязі. Цього, однак, не можна сказати про норми, присвячені охороні авторського права у всіх трьох радянських кодексах.

Кримінальні кодекси Української РСР ставили на перше місце охорону інтересів держави, її власності, тому мінімально охороняли авторське право громадян. Незважаючи на подальший розвиток науки, техніки, мистецтва та суспільства у всіх їх проявах, абсолютно не згадували про необхідність кримінально-правової охорони прав виконавців, виробників фонограм, програм мовлення (суміжні права). При цьому на рівні міжнародного співтовариства ще у 1961 році було прийнято Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, а в 1971 році -- Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від їх незаконного відтворення. Цими міжнародними актами проголошувалась необхідність створення національного режиму охорони не тільки прав авторів, а й інтересів виконавців, виробників фонограм.

На сьогодні ситуація стосовно кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав змінилась. В Україні створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності в цілому, та авторського права і суміжних прав зокрема. Норми цього права відобразилися у Цивільному, Господарському, Митному, Кримінальному, Цивільному процесуальному та Кримінально-процесуальному кодексах України, у кодексі України про адміністративні правопорушення та в деяких спеціальних законах України у сфері інтелектуальної власності та, зокрема, Законі України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1996 р. № 3792-XII зі змінами та доповненнями. На виконання законодавчих актів у цій сфері розроблено та діє близько ста підзаконних актів. Україна є членом 18 міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності, які також є частиною нашого законодавства.

1.2 Місце злочину в системі кримінального законодавства

В ст. 176 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. (надалі за текстом -- «КК України») [2, с. 80] встановлено кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав. Відповідно до цієї статті в редакції Закону України від 05.12.2012, № 5460-17 «незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення».

Крім того, у ч. 2 ст. 176 КК України встановлено кваліфікований склад злочину з більш тяжкими покараннями за його вчинення, а саме: «Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення».

Також у ч. 3 ст. 176 КК України додатково встановлено кваліфікований склад порушення авторського права і суміжних прав, зокрема: «дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення».

Під матеріальною шкодою, завданою в значному розмірі у цій статті, слід розуміти шкоду, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Диспозиція статті 176 КК України банкетна, тому для з'ясування її змісту необхідно звернутися до таких законодавчих актів, як:

норми Книги 4 Цивільного кодексу України,

Закон України «Про авторське право та суміжні права» [4 ],

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.

Положення про авторське право в картографії. Затверджене наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ та Державного агентства України з авторських і суміжних прав при КМ№ 85/41 від 26 серпня 1997р.

Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Затверджене постановою КМ № 532 від 18 липня 1995р.

Московська угода про співробітництво в галузі охорони авторського права суміжних прав від 24 вересня 1993р. Ратифікована Україною 27 січня 1995р;

Інші законодавчі акти.

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. Встановлення кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав спрямоване на реалізацію положень Конституції України, що гарантують право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності, а також гарантують захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Розділ ІІ. Основні порушення авторського права та суміжних прав

2.1 Характеристика об'єкта та предмета злочинного посягання

Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторське право та суміжні права. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень.

Авторське право - це особисті немайнові права та майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

1) виключне право на використання твору;

2) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів;

Цей перелік не є вичерпним.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Суміжні права - це особисті немайнові права і майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

фонограми, відеограми;

передачі (програми) організацій мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є:

виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

організації мовлення та їх правонаступники.

Предмет злочину, яким є відповідні об'єкти авторського права і суміжних прав, у різних його формах дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох його формах ним є твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма, відеограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма, відеограма і програма мовлення, у четвертій - будь-який об'єкт авторського права і суміжних прав.

Твір - це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника та ін. До творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т. ч. дизайн-проекти інтер'єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо. Предметом цього злочину може бути і службовий твір, тобто створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у т. ч. - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи кабелями) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Програма мовлення - програма, яка містить певні передачі і може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об'єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину:

повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

твори народної творчості (фольклор);

видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

грошові знаки;

розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Обов'язкові ознаки предмета:

- предмет має бути новим і оригінальним;

- має виражатися в об'єктивній формі - бути зафіксованим на папері тексту, нотному записові, у вигляді аудіо - і відеозапису, зафіксованому на матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень.

Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті немайнові і майнові права на нього, а в окремих випадках його правонаступник , а також виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа,яка виконує ролі сюжету творчої діяльності, в тому числі виконують циркові,естрадні, лялькові номери, виробник фонограм - фізична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

2.2 Об'єктивна сторона злочину та поняття матеріальної шкоди і її розмір

3 об'єктивної сторони злочин передбачає суспільно небезпечні дії, їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі, а також причинний зв'язок між відповідними діями та їх наслідками.

Формами прояву злочину є:

1) незаконне відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення;

2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

3) незаконне тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

4) інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина.

Примірник - це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.

Тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.

Розповсюдження твору передбачає його поширення шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Під іншим використанням чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, слід розуміти:

публічне виконання і публічне сповіщення творів;

публічний показ;

будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

переклади творів;

переробки, аранжування та інші подібні зміни творів;

здачу в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина,- якщо такі дії заподіяли матеріальну шкоду автору.

Інше умисне порушення авторського права і суміжних прав може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням - бездіяльністю винної особи. Бездіяльність може мати місце у випадку порушення майнового права суб'єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об'єктів авторського права та (або) суміжних прав.

Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами, але за винятком випадків, визначених законом. Законом передбачені й інші випадки, за яких відтворення, розповсюдження та інше використання творів є незаконним. Незаконність діяння означає, що воно вчиняється без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права

До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.

Суспільно небезпечний наслідок як обов'язкова ознака об'єктивної сторони - це матеріальна шкода, завдана суб'єктом злочину потерпілій стороні.

Матеріальна шкода - це зменшення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом, мають певну економічну цінність і виражаються в грошовому еквіваленті. У примітці статті 176 КК України міститься визначення розміру матеріальної шкоди, властиве саме даному виду злочину.

Матеріальна шкода, завдана в значному розмірі ( ч. 1 ст. 176 КК України) - це шкода, розмір якої перевищує в двадцять і більше разів неоподаткований мінімум доходів громадян, а саме 340,00 грн. і більше. Матеріальна шкода у великому розмірі (ч. 2 ст. 176 КК України) - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто перевищує суму 3400,00 грн.. А матеріальна шкода, завдана в особливо великому розмірі (ч. 3 ст.176 КК України) - це шкода, розмір якої у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і складає 17 000,00 грн. і більше.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, є матеріальним: злочин є закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у значному розмірі, а за частинами 2, 3 цієї ж статті - з моменту настання шкоди у великому та особливо великому розмірах відповідно. Це означає, що ст. 176 КК України охороняє лише майнові права автора. Звичайний плагіат, якщо ним не заподіяно зазначеної матеріальної шкоди автору, не є злочином і кваліфікується, як і деякі інші порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що не пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди, за ст. 51-2 кодексу України про адміністративні правопорушення. Крім того, захист авторського права здійснюється за допомогою норм не тільки кримінального та адміністративного, а й цивільного законодавства (ст. 432 та ст. 452 Цивільного кодексу).

Проте, якщо об'єкт авторського права чи суміжних прав буде викрадено або знищено, то такі діяння потрібно кваліфікувати за статтями Особливої частини КК України про злочини проти власності ( ст. 185 - крадіжка або ст. 194 - умисне знищення або пошкодження майна). Якщо таке викрадення вчинялося для подальшого плагіату, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів - за ст. 176 та, наприклад, за ст. 185 КК України.

Готування до цього злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності. Проте незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм кваліфікується за ст. 216 КК України.

2.3 Характеристика суб'єкта і суб'єктивної сторони та кваліфікуючі ознаки злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Проте, за ч. 3 ст. 176 КК України суб'єктом злочину може бути лише службова особа, що використовує своє службове становище щодо потерпілого.

Перший кваліфікований вид даного злочину є вчинення його повторно.

Доктор юридичних наук, професор П. С. Матишевський, зазначає, що у науці кримінального права визначаються два види повторності:

1) загальна повторність - у законі вона є зазначеною як одна із обставин, що обтяжують злочин (п. 1 ст. 67 КК України);

2) спеціальна повторність, яка є передбаченою у відповідних статтях Особливої частини Кодексу як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, порушення авторського права і суміжних прав, вчинене повторно - ч. 2 ст. 176 КК України).

При цьому, спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 32 КК України), а в іншому - однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадку, якщо повторність є передбаченою у таких статтях Особливої частини Кодексу.

Отже, у ч. 2 ст. 176 КК України йдеться про повторність саме тотожних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 176 КК України.

Повторність вчинення порушення авторського права і суміжних прав має місце тоді, коли зазначені злочини вчиняються не менш, ніж два рази, і за жоден із вчинених злочинів особа не була звільненою в установленому порядку від кримінальної відповідальності, не була також погашеною або знятою судимість у випадку засудження за один із вчинених злочинів.

На наш погляд, повторним має вважатись вчинення будь-яких із передбачених ч. 1 ст. 176 КК України діянь у будь-якій послідовності особою, яка раніше вчинила такі ж чи інші діяння, як щодо різних об'єктів авторського права і суміжних прав, визначених у ч. 1 ст. 176 КК України, так і щодо одного і того ж об'єкту. При цьому, не буде утворювати повторності порушення авторського права і суміжних прав вчинення особою декількох тотожних дій, які є об'єднаними єдиним її злочинним наміром, тобто утворюють єдиний продовжуваний злочин.

Наприклад, не буде утворювати повторності даного злочину незаконне відтворення фонограм виконавців популярних пісень спочатку у кількості 30 тис. примірників, а потім - за мірою реалізації - ще додатково у кількості 300 тис. примірників, якщо такі діяння були вчинені із єдиною злочинною метою та єдиним умислом - отримати найбільший прибуток за рахунок порушень авторського права і суміжних прав. За таких обставин, у діях відповідної особи може вбачатися інша кваліфікована ознака - завдання порушенням авторського права і суміжних прав відповідним суб'єктам даних прав матеріальної шкоди у особливо великому розмірі, що також має бути кваліфіковано за ч. 2 ст. 176 КК України.

Повторність, котра зазначена у ч. 2 ст. 176 КК України, буде мати місце як при вчиненні тотожних діянь (наприклад, незаконне розповсюдження виконань плюс незаконне розповсюдження виконань), так і при поєднанні будь-яких дій (наприклад, незаконне відтворення відеограм плюс інше умисне порушення авторського права), передбачених диспозицією ч. 1 ст. 176 КК України.

Ст. 32 „Повторність злочинів” КК України також не обумовлює повторність умисних злочинів певною стадією їх вчинення. Таким чином, можна стверджувати, що повторність відповідно до ч. 2 ст. 176 КК України може утворити будь-який варіант поєднання закінчених, закінчених та незакінчених або незакінчених злочинів, передбачених ч. 1 ст. 176 КК України із посиланням на відповідні ст. ст. 14, 15 КК України.

На наявність повторності, передбаченої ч. 2 ст. 176 КК України, також не впливає факт вчинення відповідних злочинів особою одноособово чи у співучасті з іншими особами. Так, якщо спочатку особа вчинила підбурювання до замаху на порушення авторського права і суміжних прав однією особою, а потім - пособництво у порушенні авторського права і суміжних прав іншою особою, її діяння за наявності інших необхідних ознак злочину також утворюють повторність, передбачену ч. 2 ст. 176 КК України. Аналогічно до наведеного випадку при кваліфікації даних діянь має бути обов'язковим посилання на відповідні ч. 4 і ч. 5 ст. 27 КК України (види співучасників).

Повторність вчинення даного злочину буде утворювати і ситуація, якщо перший випадок було кваліфіковано відповідно до ч. 2 або ч. 3 ст. 176 КК України, після чого особою було знову вчинено злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 176 КК України. Наприклад, суб'єкт даного злочину, будучи службовою особою, вчинив незаконне розповсюдження фонограм із використанням службових повноважень щодо підлеглої особи (дав вказівку підлеглій особі незаконно розповсюджувати контрафактні фонограми), а потім самостійно вчинив незаконне тиражування зазначених творів, що завдало суб'єктам авторського права і суміжних прав матеріальної шкоди у особливо великому розмірі.

Раніше вчинений особою злочин, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, повторним, якщо судимість була погашеною чи знятою відповідно до положень ст. 89 чи 91 КК України, або особа була в установленому законом порядку звільненою від кримінальної відповідальності згідно зі ст. ст. 45-49 КК України.

Другий кваліфікований вид злочинного порушення авторського права і суміжних прав - вчинення діянь за попередньою змовою групою осіб.

Вчиненню порушення авторського права і суміжних прав за попередньою змовою групою осіб притаманно таке:

1) у вчиненні даного злочину беруть участь дві або більше особи, які є суб'єктами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України;

2) між цими особами ще до початку вчинення даного злочину відбулася змова про спільне вчинення даного злочину. При цьому, форма змови (усна чи письмова) для наявності даної кваліфікованої знаки злочину не має значення. Дана змова може стосуватися місця, часу, способу та форми вчинення порушення авторського права і суміжних прав і відбутися ще задовго до вчинення даного злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Але як показує правозастосовча практика, порушення авторського права і суміжних прав часто вчинюються саме за попередньою змовою групою осіб.

Третій кваліфікований вид злочинного порушення авторського права і суміжних прав - завдання матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, а саме перевищує суму 3400,00 грн..

Особливо кваліфікованими видами злочину є :

1) вчинення його службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

2) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, який є відомим усім учасникам групи.

Для організованої групи, яка вчинює порушення авторського права і суміжних прав, потрібна участь трьох і більше осіб (для групи осіб, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників), які відповідають вимогам суб'єкта злочину, передбаченого ст. 176 КК України. Організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення порушень авторського права і суміжних прав та інших злочинів, наприклад, незаконне використання знака для товарів і послуг (ст. 229 КК України), крадіжка (ст. 185 КК України), грабіж (ст. 186 КК України), тощо. Стійкість організованої групи, як її ознака, свідчить, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку із підготовкою та вчиненням порушень авторського права і суміжних прав та інших злочинів. Також організована група повинна характеризуватись такими ознаками, як об'єднання усіх дій співучасників єдиним планом, причому їхня діяльність є спрямованою на досягнення останнього, тобто підготовка і вчинення злочинного порушення авторського права і суміжних прав та інших злочинів, як кінцевої мети плану цієї групи. Для наявності організованої групи порушників авторського права і суміжних прав потрібно, щоб план її діяльності (наприклад, піратства) був відомий усім учасникам даної групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи порушників авторського права і суміжних прав має усвідомлювати план її діяльності і дотримуватись його.

Як свідчить судова та слідча практика розслідування кримінальних справ щодо порушення авторського права і суміжних прав, організатор, даного злочину, який майже в усіх випадках ініціює вчинення злочину, є неспроможним успішно вести злочинний бізнес без інших відповідних співучасників цього злочину. Більше того, саме виготовлення та/або розповсюдження чи відтворення контрафактних творів, зокрема, відео- і аудіотворів, об'єктивно вимагає наявність декількох осіб, спільними зусиллями яких будуть вчинені відповідні дії, зокрема:

„квазіоператорів”, які здійснюють тиражування того чи іншого твору за допомогою його перезапису із ліцензійної касети на її піратську копію;

„експедиторів-постачальників”, які закуповують чисті відео- та аудіокасети (компакт-диски) для подальшого виготовлення контрафактних творів;

„касирів-водіїв”, які займаються доставленням контрафактних касет на торгові точки, збирають грошову виручку від продажу даних творів, займаються обміном зазначених касет, ведуть їх облік, просування на ринку як товарно-матеріальних цінностей;

„директора куща”, який керує цілим рядом торгових точок, у яких здійснюється реалізація контрафактних творів;

„бухгалтер куща”, який веде облік грошей, котрі надходять від продажу контрафактних творів у зазначених точках;

продавці торгових точок, які здійснюють безпосередній продаж контрафактних творів.

Саме відповідно до такого рольового розподілу переважно здійснюються порушення авторського права та (або) суміжних прав.

3) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі - це шкода, розмір якої у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і складає 17 000,00 грн. і більше.

Розділ ІІІ. Застосування кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

3.1 Міжнародний досвід застосування кримінальної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав

Законодавство конкретної держави у сфері авторського права і суміжних прав регулює тільки ті дії, які здійснені або вчинені в самій державі, а отже, воно не може передбачати охорону інтересів своїх громадян в інших державах. Саме з метою гарантувати охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах і створена міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.

...