Особливості державного устрою та системи права у Стародавньому Єгипті, Вавилоні та Індії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Держава і право Стародавнього Єгипту

У Єгипті раніше, ніж в інших країнах склалося класове рабовласницьке суспільство і вперше в світі виникла держава. Коли виникли в Єгипті перші державні утворення достовірно не відомо, але вже до III тисячоліття до н.е. держава в Єгипті існувало.

Уже на рубежі IV-III тисячоліть до нашої ери в Єгипті існувало близько 40 окремих областей - "номів", тобто самостійних, малосвязанних один з одним громад, з яких кожна займала територію, достатню для того, щоб вести самостійне іригаційне господарство.

Кожен з номів мав своє божество, свій храм, своїх рабів. Останні містилися при храмах у робітних будинках та історико-правові джерела часто називають їх "рабами храму".

Завдяки торгівлі і морському грабежу, у північних номах порівняно швидко виникли торгові центри, такі як Бусірас, Буто, Метеліс та ін Згодом північні номи об'єдналися і утворили Нижній Єгипет. Пізніше об'єдналися і південні номи у Верхній Єгипет.

Історія староєгипетської держави поділяється на кілька періодів: Раннє, Древнє, Середнє і Пізніше царства.

У період т.н. Раннього царства відбулося насильницьке об'єднання всього Єгипту (імовірно в 3200 р. до нашої ери) фараона Нармера (Менесом). Столицею об'єднаного Єгипту стало м. Теніс.

З 3200 г по 2800 р. до нашої ери країною правили царі перших двох династій (1-а і 2-я династії - 48 царів). Але тільки до початку правління 3-ї династії об'єднання півночі і півдня набуло реальний характер.

Період з 2700 р. по 2400 р. до нашої ери (3-я і 4-я династії) прийнято називати Давнім царством.

У цей період склалася централізована бюрократична монархія, яка вела війни з сусідніми країнами.

Створюється всеегіпетская іригаційна система, споруджуються піраміди і храми. Після 6-ой-перший династії починається розпад Єгипту.

З фиванской династії починається період Середнього царства (2160-1750 рр.. До нашої ери). Єгипет знову став централізованою державою.

У середині 17 століття до нашої ери Єгипет потрясло повстання селян і рабів, в результаті якого царська влада і його управління було ліквідовано.

Близько 1730 р. до нашої ери Єгипет завоювали гіксон - войовничі племена з півночі, панування яких тривало близько 150 років.

Після вигнання гіксон склалося Нове царство (18-20 династії), що проіснувало з 1580 р. по 1100 р. до нашої ери, була відновлена колишня міць Єгипту.

Але внутріусобіца призвела до того, що в 523 р. Єгипетська держава було завойовано Персією. У 322 р. до нашої ери він був включений до складу Монархії А. Македонського, а в 30 р. до нашої ери приєднаний до Риму в якості однієї з провінцій. Іноді цей період 322г. до нашої ери називають Греко-Римським. З X династії царювання стає спадковим.

Суспільний лад.

Панівний клас давньоєгипетського суспільства становить рабовласницька знать і жрецтво. Положення знатної людини визначається 3-ма умовами:

- старовиною роду;

- величиною землеволодіння;

- і займаної посади.

У період Стародавнього царства світська (комове) аристократія займає незалежне положення.

У період Середнього царства вона зміцнює свої "батьківські" (тобто спадкові, незалежні від правителя) привілеї.

У період Нового царства положення світської аристократії змінюється, вона змушена, з одою боку, примиритися з деспотизмом фараона і його уряду, і висуненням жрецтва - з іншого.

Бюрократія в Давньому Єгипті була величезною силою, армія чиновників була колосальна, а кар'єра чиновника була престижною.

Основна маса сільського населення зберігає особисту свободу, жила в селах (сільських громадах).

Зростає значення рабської праці. Джерелами рабів були військовополонені, кабальні договори.

Державний лад.

Державний лад в Давньому Єгипті мав форму деспотії. Урядовий апарат в Стародавньому Єгипті в усі періоди історії Єгипту очолював фараон, тобто цар, монарх, "син бога". Вища сполучна єдність, реалізоване в особі фараона, необхідно було для забезпечення проведення гігантських іригаційних робіт в усі єгипетському масштабі, здійснення завойовницької політики, експлуатації громади, збору податей, данин і повинностей.

Головою урядового апарату був візир (джати). Будучи другою особою в державі після фараона, він не претендував на божественну владу, але в пам'ятниках іменується правителем всієї країни, як Півночі, так і Півдня.

Функції візира були складні і численні:

1. Він глава фінансового відомства. У його веденні знаходиться "золота палата", яка була державним казначейством і царської скарбницею, державними житницями. Він керував маєтками, що належать палацу.

2. Він був керівником публічних робіт.

3. Важлива функція державного канцлера - це зберігання державної печатки. У його кабінеті зберігалися всі урядові та приватні акти, реєструвалися різні пожалування землею, майном і титулами.

4. Він градоправитель столиці. У резиденції фараона йому належала вища поліцейська влада.

5. Візир володів широкими повноваженнями у сфері правосуддя. Він очолював вищу судову інстанцію країни - шість судових палат ("шість великих домів").

Крім візира джерела називають:

- головного скарбника ("завідуючого всім, що дає земля, небо, повітря");

- начальника робіт зі спорудження та утримання зрошувальних систем;

- сановника, керуючого "будинком зброї" (представник вищої чиновної знаті або член царської родини).

Збройні сили.

Широка завойовницька політика спиралася на збройні сили.

Основне ядро армії з часів Стародавнього Царства складали професійні частини. Для військових експедицій за межами набирали ополченців. Існувала поліція (у т.ч. таємна), прикордонна варта, спеціальні охоронні загони каналів і споруд, служба охорони фараона та інших вищих сановників. Комплектувалася армія з населення Єгипту, а також підкорених країн (Нубія, Лівія).

Право Стародавнього Єгипту.

Давнім джерелом права Єгипту був звичай. Пізніше набуває великого значення законодавство фараонів. Джерелом права були також і розпорядження візира.

У VIII столітті до нашої ери з'явився т.н. "Кодекс Бакхаріса (Бокенранфа)". Але кодекс виходить за межі хронологічній рамки Нового царства і не є типовим для давньоєгипетського права.

Що стосується правового становища різних категорій населення, то слід виділити поділ на вільних (жрецтво, чиновники, військова знати, селяни і ремісники) і невільних (рабів).

Речове право.

Стародавній Єгипет не знає приватної власності на землю. Вся земля належить фараонові, верховному власнику. Фактично більша частина землі знаходилася в громадському володінні. Передача землі з одних рук в інші, що мала місце в окремих випадках, була обставлена складними формальностями.

Праву Єгипту були відомі такі договори, як договір купівлі-продажу, позики, оренди, поклажі і товариства.

Сімейне право.

Сім'я характеризувалася пережитками Матріархату. Наприклад, діти називалися по імені матері (явище матрилинейности). Жінка займала досить високе положення в сім'ї.

Шлюб полягав у формі договору, розлучення було вільним.

Батьківська влада була відносно слабка. Діти успадковували порівну, дочки одержували спадок нарівні з синами. Єгипетське право знало інститут заповіту.

Кримінальне право.

У галузі кримінального права кровна помста зникла, як і грошові викупи. Покарання, які застосовуються державою, відрізнялися жорстокістю. Застосовувалася смертна кара, членовредительские і тілесні покарання. Суворо каралися злочини проти віри (чаклунство, вбивство тварин, шанованих священними).

Процесуальне право.

Суд не був відділений від адміністрації. Головою судової влади був фараон, вища судова влада належала й візира. Вищим судовим установою з часів Стародавнього царства були т. зв. "Шість палат", главою яких називають візира. У надзвичайних випадках фараон призначав особливі судові колегії. У період Нового царства судова влада здійснюється особливими колегіями - кентетамі: центральною, що складається з 30 чоловік, окружними, міськими. Існували й комової суди. Поряд з державними судами, існували храмові суди. Незважаючи на те, що суддя вважався "жерцем богині Істини" і символ її носив у себе на грудях, хабарництво в судах було звичайним явищем, як і у всьому державному апараті.

2. Держава і право Стародавнього Вавилону

Бурхлива політична історія державних утворень Дворіччя наприкінці 3-го тисячоліття до нашої ери була відзначена піднесенням Вавілону. Близько 1895 року до нашої ери він стає центром незалежної держави. Царі вавілонської династії "патесі" підкорили собі спочатку т.н. Аккадську область, населену семітськими племенами, а потім і шумерські міста.

Одним з найбільш видатних представників Вавилонської династії був Хаммурапі (1792-1750 рр. До нашої ери), з ім'ям якого пов'язані важливі перетворення в галузі державного ладу Вавилонії.

Громадський устрій Вавилонії в основних характеристиках нагадує давньоєгипетський. Джерела виділяють світську і церковну знати, чиновництво, професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів.

Звертає на себе увагу поділ вільних людей на дві категорії. Одні називалися "синками чоловіка" авіації (або "синами людини"), що підкреслює їх вільний повноправне стан, інша категорія називалася "мушкену" (ймовірно похідне від слова "Шукенов" - бити чолом "), що означає відмінювання перед особою вищого стану. Обидві категорії відносилися до рабовласникам.

У Стародавньому Вавілоні не одержало розвиток велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріальних благ були вільні селяни-общинники і ремісники. Раби знаходилися як у державній (у палацах) і колективної (храмах), так і в приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва обумовлював визнання за рабами ряду особистих і майнових прав. Наприклад, у разі, якщо раби одружувалися з вільними жінками, то діти від цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, половина переходила дружині і дітям, половина - пану. Велику вагу в суспільстві мали жерці. Храми володіли величезними багатствами. У законах встановлюється привілей храмів, що згадуються поряд із привілеями палацу. Жерці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію і відігравали істотну роль в управлінні. Вищі жрецькі посади займалися особами знатного походження, в тому числі родичами царя.

Серед рабовласників особливо виділялися тамкари - торгові агенти, самі грошовиті люди Вавилона. Вони ведуть велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - усередині країни.

Державний лад.

На чолі найдавніших шумерийских міст стояли патесі, намісник бога на землі. Коли його панування починало розповсюджуватися на значну частину всієї країни, йому присвоюється титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території правителя, починаючи з аккадської династії називають себе царями 4 країн і царями всесвіту, навіть богом. У законах Хаммурапі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества.

Вищою посадовою особою в державі є правитель царського палацу (у стародавності називається кубанда). З розширенням влади царів за межі Шумера його обов'язки були пов'язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, зміцнень, палаців, храмів, веденням воєн, організацією землеробських робіт.

За царя з'являється й інший правитель-намісник - ІСАККУ - правитель багатьох міст. У джерелах згадуються різні розряди жреців, агентів, суддів, хоронителів житниць, переписувачі, доглядачі і т.д.

З розширенням території відбувається централізація управління. Царі з часів третього Урської династії позбавляють місцевих патесі їх світської влади, зберігаючи за ними лише їх жрецьке гідність, перетворюють їх у підпорядкованих обласних правителів - шакканакку.

Крім шакканакку відомі правителі більш легких територіальних одиниць - рабіануми, по видимому правителі міст чи територіальних громад.

Судова система.

Судова система, як і в інших давньосхідних державах, не була відокремлена від адміністрації. Цар і чиновники одночасно відали і адміністративними, і судовими справами.

Верховним суддею був цар, що був вищою інстанцією для розгляду цивільних і кримінальних справ. Він міг і сам розглянути будь-які справи, але частіше за все направляв до нижчестоящі органи.

Судові функції знаходилися також у руках "намісника" і "рабіанума" - голів судових колегій.

У суді намісника судова Колегія складалася з чиновників, підлеглих "наміснику", а під головуванням "рабіанума" засідав суд із членів громадської ради або общинного ради в повному складі.

У великих містах судові функції виконували спеціальні "царські судді", підпорядковані безпосередньо цареві.

Жерці брали участь у процесі, коли приводили сторони до клятви і засвідчили її. Слід вважати, що існували храмові суди для розгляду справи, сторонами в яких були жерці.

Збройні сили.

У період роздробленості Дворіччя основним видом Збройних Сил було ополчення селян-общинників, які на заклик правителя прибували у війська зі своїм озброєнням і спорядженням.

Вперше у всесвітній історії аккадська цар Саргон (2316-2261 рр.. До нашої ери) створив постійну армію для виконання зовнішніх і внутрішніх задач. Воїни, як виявляється з законів Хаммурапі, перебували на царському утриманні, отримуючи за службу земельні наділи з будинком, садом, а також худоба (ст.30-36). Це майно було вилучене з цивільного обороту.

Відмова воїна йти на війну спричиняв смертну кару і втрату повінностного майна. А якщо воїн посилав наймита, то він сам підлягав смерті, а майно переходило наймита.

У разі смерті воїна чи його полону, майно переходило його синові під умовою несення військової служби. У разі малоліття сина 1 / 3 ділянки віддавалася матері для виховання сина.

У разі повернення воїна з полону, йому поверталося майно, віддане іншому воїну.

Якщо полоненого воїна викупив купець (тамкар), то після повернення на батьківщину воїн повинен був викупити себе, а якщо через відсутність коштів він не міг цього зробити, то за нього платив храм або палац. Разом з тим, земельну ділянку і будинок не могли йти на сплату "викупу".

Все це було спрямовано на охорону воїнів від розорення і прив'язувало їх до царя.

У період військових походів скликались і ополчення селян-общинників.

Основні риси права Стародавнього Вавилону.

Давнім джерелом права в державах Дворіччя був звичай. Поряд зі звичаєм дуже рано з'являється й інше джерело права - закон. Відомі закони міст Ларс, Ешнунни, Ісіна.

Одним з найбільш значних етапів у розвитку права варто розглядати поява кодексу Хаммурапі. З ім'ям Хаммурапі (1792-1750 рр.. До нашої ери) пов'язані такі великі заходи в державі, як:

- об'єднання Північного і Південного Дворіччя в Вавілонське держава;

- удосконалення в масштабі всієї Вавілонії іригаційної системи - реформа адміністративного апарату;

- упорядкування правосуддя в країні;

- Закони Хаммурапі.

Являють собою великий законодавчий пам'ятник, що складається з 282 статей. Зовні кодекс являє собою чорний базальтовий стовп, виявлений в 1902 році французькою археологічною експедицією в м. Сузи - древній столиці Елемского царства (територія сучасного Ірану). (Стовп зберігається в Луврі, копія - в Московському музеї ім. А.С. Пушкіна).

Судебник Хаммурапі зачіпає самі різні питання права, але дуже далекий від точності і повноти. Із 282 статей сучасним дослідникам невідомо лише зміст 21 статті. У науці питання про систему кодексу Хаммурапі вирішується по-різному.

Правові положення викладені казуїстично, без узагальнень. Цілком можливо, що закони Хаммурапі представляли собою записи судових рішень.

Перші 5 статей судебника містять положення процесуального характеру. Вони спрямовані проти панує в судах проізвола.6-126 статті присвячені регулюванню майнових відносин, захист власності та права розпорядження нею. Статті 26-39 говорять про земельні наділи воїнів.

Наступний розділ, що включає статті 127-195, присвячений шлюбно-сімейним відносинам і спадкового права. Статті 196-214 містять положення про захист особистості та її здоров'я. Остання частина кодексу (ст. ст.215-282) присвячені праці і знаряддям праці. Тут містяться статті, які встановлюють винагорода і відповідальність лікаря, ветеринара, будівельника, статті про наймання, про сільськогосподарських робітників, про наймання тварин, знарядь праці і про рабів.

Правове становище окремих категорій населення

Вільне населення Вавилона було неоднорідним. Рабовласників можна розділити на дві групи: авилум і мушкену.

Авилум означає "чоловік" чи "людина".

Мушкену по оккадскі означає "дрібний люд".

Остання категорія рабовласників займала більш низьке положення в порівнянні з авилум. Імовірно мушкену були вихідці з південних частин країни, "піддані" царя. Ряд вчених вважає, що мушкену умовно володів ділянкою царської землі за службу або повинності.

а) Володар майна илку зобов'язаний був особисто виконувати військову службу на користь Держави. У випадку якщо він найме заступника, якого Господь пошле замість себе на службу, то майно переходило заступнику, а наймач піддавався смертної кари (ст.26). Якщо воїн потрапляв у полон, то ділянка і сад илку передавався дорослому сину під умовою несення служби. Якщо син Малолєтов, то матері передавалося 1 / 3 поля і саду, щоб вона могла виховати сина.

б) Общинна власність на землю. Земля була розділена між селищами (громадами). Общинна земля ділилася на парцели, що розподілялися між жителями даної місцевості - "сусідами" у тимчасове користування за жеребом.

в) Приватна власність на землю. Земля купувалася без особливих формальностей, складався документ, до якого продавець докладав свою печатку. Закон рішуче захищав приватну власність: Злодієві загрожувала смертна кара, якщо він не в змозі був сплатити встановлені законом величезні штрафи.

Власнику уявлялося затребувати свою річ у будь-якої особи; у разі відмови власника повернути річ, перший залучав свідків. Якщо власник не міг довести сумлінність придбання речі, то підлягав смертної кари, як і продавець речі. Якщо ж позивач не зумів довести своє право власності, він надавався смерті як наклепник.

Раби-Вердум - становили власність господаря. Їх продають, дарують, віддають борг, передають у спадок. Якщо в Єгипті основним джерелом права був військовий полон, то в Вавилоні рабами ставали не тільки чужоземці, але і за певних умов і жителі Вавилона. Правда, ст.117 говорить про те, що рабство по заборгованості - це термінове рабство, яке не може тривати більше 3-х років.

У Вавилоні рабові було надано право володіти майном, а також здійснювати операції щодо свого майна. Але після смерті раба майно переходило господареві.

Допускалося відпущення раба на волю, при цьому відбувалася особлива церемонія - очищення його чола, тобто видалення знака його рабського стану.

Право власності.

У Вавилоні земля перебувала у власності держави, громади чи приватної особи. До нас дійшли багато документів про продаж будинків, полів, садів, рабів і т.д. Державні землі належали палацу. Частина цих земель цар передавав дрібним землевласникам за плату натурою (іноді навіть з інвентарем), іншу частину - представляє посадовим особам та воїнам у винагороду за службу (іноді з жителями, будинком і інвентарем) як майно Ілку.

Майно Ілку було вилучено з обігу. Відповідно до статті 40 кодексу Хаммурапі встановлювалося два винятки: його можна було продавати, по-перше, тамкаром, по-друге, іншим покупцям з тим, що покупець приймає на себе сплату до скарбниці зборів.

Зобов'язальне право.

Зобов'язальне право знає:

а) договірні зобов'язання;

б) зобов'язання з заподіяння шкоди.

Договори виконувалися за зразками (формуляром) на глині, засушеної на сонці або обпаленої на вогні і перетвореної на тверду пігулку.

Відомі договори: купівлі продажу і міжособових і майновий найм, позика, поклажа, доручення, товариство, договір тамкара з Шамаль (грошових людей - з торговими агентами).

Зобов'язання з заподіяння шкоди передбачали відшкодування заподіяної шкоди у випадках:

- нанесення шкоди іригаційних споруд;

- необачності пастуха, з вини якого худобу пасся на чужому полі;

- порубці дерева в чужому лісі;

- зіткнення суден (відповідав плаваючий вгору по річці);

- поранення в бійці;

- ненавмисного вбивства раба або рабині.

Шлюб у Вавилоні полягав за договором, без якого він вважався недійсним.

Кримінальне право Вавилона.

У Законах Хаммурапі немає згадки про звичай кровної помсти. Вона винесена в одних випадках покараннями, що накладаються державною владою, в інших випадках винагородою, що сплачує злочинець потерпілому або родичам.

Разом з тим, закон зберігає не мало пережитків первісних відносин:

а) відповідальність за злочин всією територіальною громадою у випадках, коли особистість злочинця невідома (ст. ст.23, 24);

б) відповідальність дітей за злочини, вчинені батьками (ст. ст.116, 210, 230);

в) вигнання злочинця з даної місцевості або "з дому";

г) збереження в ряді випадків принципу таліона "Так за рівне" (ст. ст. 196, 197).

За одне і те ж злочин авилум, мушкену і для раба призначалися різні покарання. Таким чином, право носило яскраво виражений класовий характер.

Закони Хаммурапі знають такі види покарань:

- смертна кара (більш ніж у 30 випадках);

- членовредительские покарання;

- тілесні покарання (удари батогом);

- накладення знака ганьбив;

- вигнання з рідної місцевості або будинку;

- грошові стягнення;

- звільнення з посади із забороною займати її в майбутньому.

Система злочинів містить:

- посадові злочини (карається суддя, який змінив вирок, який отримав хабар штрафом в 12 кратному розмірі вартості позову і позбавляється посади без права заняття її в майбутньому);

- помилкове звинувачення, лжесвідчення (каралися стратою);

- злочину проти особистості, ненавмисне вбивство (несе покарання у вигляді смертної кари винного чи його сина або дочки), убивство чоловіка женою (винну саджали на кіл);

- відповідальність лікаря за невдале лікування вабило членовредітельскіх покарання, за інші злочини каралися за принципом таліона;

- викрадення малолітніх дітей (карається стратою ст.14);

Злочини проти власності:

а) крадіжка майна з палацу або храму (ст.8) (каралася стратою);

б) крадіжка домашніх тварин (відшкодування в 30 кратному розмірі або, у разі несплати - смертну кару) (ст.8);

в) крадіжка зі зломом стіни (каралася закапуванням злодія біля стіни);

г) крадіжка під час пожежі (винного кидали у вогонь).

злочини проти сім'ї та статеві злочини:

а) порушення подружньої вірності;

б) статевий зв'язок з близькими родичами (зв'язок матері і сина покарати, батька з дочкою - вигнанням батька);

в) син, який ударив батька, позбавлявся руки.

3. Держава і право Стародавньої Індії

хаммурапі аристократія вавилонський давньоіндійський

Держава Стародавньої Індії утворилося в гирлах річок Інді, п'ять приток якого утворюють Пенджаб (П'ятиріччя) і Гангу, де були найбільш сприятливі умови для заняття скотарством і землеробством. Дуже рано в цих районах внаслідок нестачі вологи була створена система штучного зрошення.

В кінці 3-го тисячоліття до нашої ери з північного заходу на територію Індії вторглися кочові племена аріїв, які зруйнували староіндійську цивілізацію.

Основними періодами в історії держави і права Стародавньої Індії можна вважати:

1. Розпад первіснообщинного ладу та освіта рабовласницького держави (II половина II тисячоліття до нашої ери);

2. Рабовласницька держава в долині Гангу і Інду (II тисячоліття до нашої ери - IV ст. До нашої ери);

3. Централізована держава Маур'їв (IV-III ст. В. До нашої ери);

4. Криза і феодалізація держави (III ст. До нашої ери - IV ст. Нашої ери). На території Індії жили численні племена, що розрізнялися за рівнем розвитку, що говорять на різних мовах. Існування ведичної літератури, т.е. 4-х збірок Вед (Рігведа, Самоведа, Яджірведа, Атхарваведа) релігійного змісту, свідчить про те, що одні ділилися на родові коліна (Джана) на чолі з родовими старійшинами. Племінні родові вожді були виборними. Вони були військовими ватажками і відправляли жрецькі і судові функції.

Суспільний лад.

Для суспільного ладу Індії характерне досить тривале збереження общинних порядків - наслідок повільного розвитку продуктивних сил. Інша характерна риса - розподіл суспільства на Варни ("Варна" - в буквальному перекладі означає "колір" і "якість").

Варни - це 4 стану (страти, касти), що виникли в період розкладання кріпосницького ладу: брахмани, кшатрії, вайш'ї і шудри. В одній зі священних книг індіанців "Рікведи" (2-е тис. до нашої ери) говориться про те, що втілення Брахми - людини Пурушу розділили на кілька частин: "Його уста стали брахманами, кшатрії стали його руки, вайш'ї - це його стегна , а з ніг народилися шудри".

Варна брахманів займала найвище становище в суспільстві, була сильна єдність, мала монопольне право тлумачити закони і давати поради представникам інших варн. Брахмани брали активну участь в управлінні державою. Брахман міг вимагати від членів інших варн все, що він бажав. Всі були зобов'язані сприяти брахманові, його особа була недоторканною.

Кшатрії - друга група панівного класу. Варна виникла в результаті воєн і поступово перетворилася на правлячу варну. Закони Ману покладали на кшатріїв обов'язок "охороняти" підданих, приносити жертвоприношення і вивчати веди. Варна кшатріїв була менш замкнута, ніж перша.

Варна вайш'їв була найбільш чисельною. Вона складалася з усіх вільних общинників, що не увійшли вперше дві варни. Це була варна землеробів, ремісників і торговців, що створюють все необхідне для прожитку собі та іншим. Членом варни вайш'ї преписивалось пасти худобу, добре розбиратися у вартості товарів, піклується про збільшення свого майна. Варна вайш'їв була пригнобленим класом, члени якого були зобов'язані платити державі високі податки.

Шудри займали найнижче положення серед варн. Члени цієї варни були представниками підкорених арміями племен. Формально вони не були рабами. Але закони Ману покладали на них обов'язок обслуговувати вищі варни. Шудри не користувалися політичними правами, хоча особисто були вільні, могли мати сім'ї і здобувати майно.

На самому нижчому щаблі серед вільних людей були "недоторкані" (чандали та інші), народжені від змішаних шлюбів.

У пам'ятках давньоіндійського права - Законах Ману і Артхашастре згадується про декілька розрядах рабів. Основним джерелом рабства у Стародавній Індії були:

а) звернення до рабів військовополонених;

б) природне відтворення;

в) продаж вільних у рабство;

г) пайова рабство;

д) рабство внаслідок вчинення злочину.

Рабів було менше, ніж у Римі, рабська праця не є основою виробництва.

Державний лад.

В Індії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, держава прийняла форму деспотії, яке характеризувалося всевладдям монарха, безправним становищем підданих, наявністю централізованого бюрократичного апарату. В Індійському державі було 3 відомства, що виконували функції рабовласницького держави:

- фінансове відомство;

- військове відомство;

- відомство публічних робіт.

Цар.

Як вчили брахмани - державна влада має божественне значення! У царській влади отримує відображення зовнішнє єдність народу на противагу внутрішній єдності, який виявляє в релігії. Царі в Індії мали верховної законодавчої, виконавчої та судової владою. Але цар не є верховним жерцем. Він повинен був, за вченням брахманів, підкорятися їм. Таким чином, світська і духовна влада не були зосереджені в одних руках, тому обожнювання царя не досягало ніколи таких розмірів, як у Єгипті.

Центральний апарат очолювали сім чи вісім міністрів, які призначаються царем.

За царя існував Рада, до якої входили міністри. З одним з міністрів цар радився з найбільш важливих державних справ і разом з ним ухвалював рішення.

На чолі фінансового відомства стояв головний податківець з великою командою чиновників. У скарбницю стягувалася 1 / 12 або 1 / 6 частина врожаю зернових культур, лікарських трав і плодів, 1 / 50 частину худоби та золота, і т.д. (Збірник брахманской школи Гаттами дає точний перелік розмірів податків). Крім податків, що стягуються в натуральній формі, в царську скарбницю йшли штрафи, що накладаються суддями.

Керівництво військовим відомством здійснювала Військова Рада, що складається з 30 чоловік. Військова Рада розпадався на 6 колегій, в кожній з яких стояв старшина офіцерів (аднакша). Армія складалася з 4 родів військ (піхоти, кавалерії, бойових слонів і колісниць) та військового флоту.

Відомство публічних робіт в Індії не набуло такого розвитку, як у Єгипті або Вавілоні. Спостереження за безліччю каналів, керівництво будівництвом нових будинків здійснювало відомство зрошення. Основні роботи виконували вайш'ї і раби. Якщо землероб чи громада своїми силами будувала водойми або ставки, то звільнялися від податків на 4-5 років.

Місцеве управління. На чолі кожного селища стояв Староста, 10 селищ - десятник, на чолі 20 - староста 20, сотня селищ - соцький, 1000 селищ - тисяцький. Вони виконували обов'язок:

а) збереження громадського порядку;

б) боротьба зі злочинами.

На чолі міста стояв головний управляючий всіма справами; міська рада, що складається з 6 колегій, що відали:

- ремісничо-промисловим виробництвом;

- торгівлею іноземців;

- урахуванням населення міста;

- регулюванням торгівлі і порядком на торговельних місцях;

- торгівлею текстильними виробами;

- збором з доходів від продажу (податок дорівнював 1 / 10 частини).

Судова система в Індії.

За вченням брахманів, правосуддя вважалося одним з головних завдань держави. Вища судова влада належала царю, який здійснював судову владу спільно з призначеними з брахманів радниками. На допомогу своїм радникам цар призначає ще 3 брахманів, обізнаних у священних книгах. У країні були вищі і нижчі суди: сторона, незадоволена рішенням суду, могла звернеться до вищого суду для нового розгляду.

Право в Стародавній Індії.

Найдавнішим джерелом права в Індії був звичай. З розвитком держави все більшого значення набувають закони, видаються царями. Відмінною особливістю давньоіндійського права є величезний вплив релігії. У більшості випадках суддями були слухачі церкви.

Найдавніші індійські збірки законів (Закони Ману, Гаутами, Апастамба, Нарада) представляли творчість різних шкіл брахманів і служили навчальними посібниками.

Найбільш відомий з них збірник - Закони Ману (II століття до нашої ери - II століття нашої ери) - являє собою об'ємний звід релігійних, етичних і юридичних норм. Ці норми - повчання можна розділити на три групи:

- релігійні приписи брахманів;

- норми, що регулюють організацію державної влади;

- норми цивільного і кримінального законодавства.

Збірник ділиться на 12 глав, кожна з яких складається з віршів (шлок).

Закони Ману складені в період гострої боротьби між брахманізмом і буддизмом. При Ашоке (272-232 рр.. До нашої ери) буддистська релігія стала державною. Брахманізм поступився союзу буддизму і держави, але продовжував чинити опір і вів боротьбу за існування шляхом створення збірки, що містить приписи "прабатька людей Ману".

Збірник законів "Нарада" складений у більш пізній час, ніж Закони Ману - являє собою трактат про право. У ньому знайшли відображення процесуальні питання, норми кримінального і цивільного права, що містять елементи нового феодального права.

Артхашастра ("Наука про політику") - давньоіндійський збірник Законів, що відносяться до періоду існування імперії Маур'їв (III століття до нашої ери - II століття нашої ери) містить розділи, присвячені питанням державного ладу, процесу, цивільного і кримінального права.

Право власності.

Основною галуззю економіки Індії було сільське господарство.

Формально земля вважалася власністю царя. Судячи з джерел права, можна виділити дві категорії земель:

- общинна;

- належить царському будинку.

Але існували і землі, що належать брахманам, хоча в пам'ятках вони не згадуються. Що стосується рухомого майна, то воно перебувало в повній приватній власності. Свобода розпорядження рухомим майном була широкою, що зумовило різноманітність угоди. Праву Стародавньої Індії були відомі такі 7 правомірних способів набуття власності:

- отримання спадщини;

- знахідка;

- купівля;

- видобуток;

- позика під відсотки;

- виконання роботи;

- отримання подарунка.

1-3 - закони для всіх варн; 4 - тільки для кшатріїв; 5-6 - для вайш'їв, 7 - тільки для брахманів. Право власності купувалося також у результаті давності володіння (10 років).

Відумерле майно представників 3-х нижчих варн переходило до царя. Головним охоронцем власності вважався цар.

Зобов'язальне право.

У Законах не сказано про форми укладання угод. Але Закони Ману наказують при вирішенні спорів залучати свідків, а за їх відсутності, вдаватися до клятв і ордалиям. Слід вважати, що угоди в Індії відбувалися усно, в присутності свідків.

а) Зобов'язання з договорів. Об'єктами договору купівлі-продажу могли бути рухомі речі, належної якості, ваги та об'єму. Продавцем міг бути тільки власник речі. Договір позики мав широке поширення. Забезпеченням позики служила особистість боржника, його родичів, майно (в т. ч. худобу і земля). У разі не сплати боргу передбачалася відпрацювання. Але нижчі касти не могли змусити боржника вищої касти відпрацювати борг.

б) поклажі (зберігання). На зберігання в Стародавній Індії могли віддавати різноманітні рухомі речі. Договір поклажі був безоплатним. У разі якщо поклажепрініматель відмовлявся повертати річ, то він допитувався суддею, який перевіряв його чесність (Наприклад: відповідачу під будь-яким приводом підкладали золото. Якщо він повертав золото, то справа його припинялося. Якщо немає - вважався винним. Він був зобов'язаний повернути золото річ, піддавався випробуванням і карали). Поклажепрініматель не відповідав за збереження речі при форс-мажорних обставин.

Індуїстські закон чітко встановлював причини недійсності договорів. Недійсними вважалися договори:

- укладені п'яним, божевільним чи рабом;

- укладені всупереч звичаю або закону;

- укладені шляхом обману.

в) Зобов'язання з заподіяння шкоди. Вони виникали внаслідок заподіяння шкоди майну іншого (пастух був зобов'язаний втрату тварин, якщо не міг довести, що намагався попередити втрату. За потраву він відповідав тільки у випадку, якщо ділянка була обгороджена) і з заподіяння шкоди іншій особі (За шкоду, заподіяну особі при русі вози, відповідав не тільки кучер, але і господар вози теж).

Сімейне право. Правове становище жінок залежало від форми укладання шлюбу, але в будь-якому випадку жінка не мала повної правоздатності. За вченням брахманів, жінка завжди мала потребу в опіці. У дитинстві вона повинна була підкорятися своєму батькові, у молодості - своєму чоловікові, по смерті чоловіка своїм синам. Розлучення допускався у виняткових випадках:

- безпліддя подружжя;

- перелюбство;

- ганебному поведінці;

- безвісному відсутністю;

- погане поводження.

У випадку якщо був кілька дружин, старшинство в будинку належало дружині з вищої касти. Шлюбний вік для чоловіка був встановлений у 24 роки, для жінок з 8 років.

Спадкове право.

Відомо спадкування за законом і за заповітом. По смерті батька його майно ділилося порівну між синами. Старший син отримував додаткову частину у розмірі 1 / 20 майна. Дівчата усувалися від участі в розділ спадщини, але брати були зобов'язані виділити їм з свого майна 1 / 4 частину.

Послідовник міг заповідати частину майна синові дочки. При відсутності дітей, до спадкування закликалися родичі померлого до 6-го коліна.

Злочини і покарання.

Право в Індії являло собою право-привілей. Це з особливою силою виявлялося в нормах кримінального права.

У кримінальному праві містилися значні пережитки первіснообщинного ладу, такі, як:

- відповідальність громади за злочини вчинені на її території;

- вигнання злочинця.

Праву Стародавньої Індії були відомі злочини проти держави, особистості, майнові злочини і злочини проти честі та інші. За державні злочини винні піддавалися смертної казні.

а) Злочини проти особистості.

Про вбивства і покарання в Законах Ману говориться дуже мало.

Вбивство людини вважалося релігійним злочином, за це покладалася епітафія. Але за вбивство брахмана призначалася смертна кара. Необхідна оборона виключала відповідальність заподіяло смерть нападаючому.

Станова, кастова сутність давньоіндійського права простежується при розгляді відповідальності за злочини проти особистості. Той, хто підняв руку або палицю проти представника вищої варни - позбавлявся руки, а хто в гніві бив ногою - втрачав ногу. Якщо людина нижчої варни плював на представника вищої варни - то за наказом царя йому відрізали губи. У тому випадку, якщо злочинець і потерпілий належали до однієї варни, то передбачалося за нанесення поранень - грошове стягнення, за каліцтво або перелом кістки - вигнання.

б) Злочини проти власності.

За злочини проти власності передбачалися суворі покарання. Злодій, спійманий на місці злочину, віддавався смерті. Крадіжка з царських комор, арсеналів, храмів, а також слонів і колісниць каралася смертю. Жорстоко каралася крадіжка, вчинена вночі. Злодієві, увірвався в будинок вночі, відрубували спочатку руку, потім стратили садінням на кіл. Крадіжка зерна, худоби, вартістю понад 50 пан тягла за собою відшкодування викраденого в 11 кратному розмірі. Насильство і повторність розглядалися обтяжуючими вину обставинами. За злочини проти честі і гідності вищих варн слід було більш суворе покарання:

- за оклеветаніе брахмана кшатрий платив 100 пан, вайшья 150-200 пан, шудра піддавався тілесному покаранню;

- за оклеветаніе кшатрія брахман платив 50 пан, вайшья, 25 пан, шудра 12 пан. Шудра, поносивши представника вищої варни, відрізали язик.

в) Злочини проти сім'ї:

- бесіда із заміжньою жінкою (каралося штрафом);

- зустріч з дівчиною з вищої варни (людина нижчої варни підлягав тілесному покаранню);

- зв'язок з охоронюваною брахманской (вайшья позбавлявся майна, кшатрій піддавався штрафу в 100 пан);

- невірність дружини (винна затравлівалась собаками);

- зв'язок із заміжньою жінкою (каралося в залежності від приналежності до варни).

Покарання.

Закони Ману не містять згадки про кровну помсту. Вона була витіснена системою покарань і грошових стягнень, що накладаються органами держави.

Основні види покарань:

- тюремні ув'язнення;

- заковування в кайдани;

- різного виду тілесні покарання;

- грошові стягнення.

Ці стягнення доповнювалися іншими заходами впливу.

Смертна кара застосовувалася до державних злочинців і до осіб, винних у перелюбстві, до злодіїв і заподіяла навмисне шкоду майну інших. Видами смертної кари могли бути утоплення, саджання на кіл, спалення на ліжку або на багатті, розтоптування слонами і ін.

До членовредітельние покарань ставилися відрізання пальців, рук, ніг, губ. Цей вид застосовувався до злочинців, які вчинили злочин проти представників вищої варни.

Тюремне покарання застосовувалося в поєднанні з іншими видами покарання, наприклад, з конфіскацією майна. Тюрми будувалися на розглядаємому з дороги місці.

Грошові стягнення призначалися за невеликі провини і злочини, і були найпоширенішою формою.

Процесуальне право.

У Стародавній Індії не було різниці між цивільним і кримінальним процесом. Суд не був відділений від адміністрації. Судову владу здійснювали брахмани.

Вища судова влада належала царю, який розбирав справи з вченими брахманами. Суд був апеляційним. Розгляд цивільних кримінальних справ могло починатися тільки на вимогу позивача або потерпілого. Сторона, що звернулася до суду, підтримувала звинувачення.

Доказами були свідчення свідків або ордалії. Цінність показань залежала від належності до варни. В Індії існувало 5 видів ордалій:

- випробування вагами (обвинувачувані зважувалися двічі, ймовірно до і після допиту, якщо вдруге він був легше - вважався не винним);

- випробування вогнем (обвинувачений брав розпечений предмет в руку і при відсутності слідів опіку вважався невинуватим);

- випробування водою;

- випробування отрутою;

- клятва (якщо після клятви з обвинуваченим відбувалася якась неприємність, то провина його вважалася доведеною).

Размещено на Allbest.ru

...