Предмет, метод, функції та система трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури України

Київський національний університет культури і мистецтв

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Лекція

з дисципліни "Трудове право"

на тему: "Предмет, метод, функції та система трудового права"

Виконала:

студентка V курсу групи ЮР-19м

юридичного факультету

Мединська Ірина Сергіївна

Перевірив:

доц. Бочарніков Дмитро Іванович

Київ 2013

План

1. Поняття і предмет трудового права

2. Методи трудового права

3. Функції трудового права

4. Система трудового права України

Контрольні запитання та завдання до самоперевірки

Список використаних джерел

1. Поняття і предмет трудового права

Виникнення трудового права пов'язують з розвитком капіталістичного способу виробництва та активним застосуванням найманої праці. Родоначальницею трудового права прийнято вважати Французьку революцію 1848 року, що проголосила свободу праці, тобто свободу попиту та пропозиції робочої сили. Історично трудове право виникло та розвивалося як право охорони праці та являє собою результат боротьби робочого класу за свої соціальні та економічні права [13, ст. 10].

Ступінь висвітлення даної теми лекції в юридичній літературі є досить ґрунтовною і її вивчали такі відомі науковці правової науки, як: Н.Б Болотіна, В.С. Венедиктов, Р.З. Ливши, Ю.П. Орловський, И.Я. Покровський, Е.М. Грищенко, В.І. Прокопенко, Ю.П. Дмитренко, А.С. Пашкова, О.В. Смирнова, В.С. Венедиктов, П.Д. Пилипенка та ін.

Існує думка, що трудове право виникло як право захисту інтересів людської праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця, воно й нині зберегло це завдання.

Українське трудове законодавство пройшло тривалий історичний шлях розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України: "Кожний має право на працю". Право на працю - це одне з найфундаментальніших прав людини, встановлене міжнародно-правовими актами і визначене усіма державами світу. Це право належить до групи соціально-економічних прав і в загальному сенсі відображає потреби людини створювати і здобувати джерела існування для себе і своєї сім'ї, реалізовувати свій творчий потенціал, виражати свою особистість.

Трудове право виокремилось із цивільного права і стало самостійною галуззю права, до ознак якої відносять предмет і метод правового регулювання, принципи, функції та систему норм.

Предмет правового регулювання будь-якої галузі права складають однорідні суспільні відносини, що регулюються нормами даної галузі.

Предмет трудового права відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються даною галуззю.

У процесі виникнення не лише трудові, а й інші суспільні відносини (цивільні (через договори підряду, послуг та ін.), адміністративні (військова служба)) регулюються відповідними галузями права.

У сучасній юридичній літературі поняття "трудове право" вживається в різних значеннях:

· як окрема галузь права в національній системі права - нормативне законодавство;

· як одна з юридичних наук - наукове знання;

· як навчальна дисципліна в юридичних навчальних закладах - навчальне значення.

Трудове право як галузь права - це об'єктивно відокремлена система взаємопов'язаних правових норм, що регулюють суспільні трудові та пов'язані з ними відносини суспільної організації праці з приводу реалізації громадянами їх прав на працю та застосування найманої праці на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності з поєднанням суспільних, колективних та особистих інтересів її суб'єктів.

Головне місце в структурі предмета трудового права посідають трудові відносини. Їх об'єктом і змістом є трудова діяльність, в якій реалізується здатність людини до праці. Відтак, основним предметом трудового права є суспільні відносини, що пов'язанні із застосуванням та організацією праці.

Основу (ядро) предмета трудового права становлять індивідуальні відносини трудового найму [2, ст. 55].

Трудові відносини - це відносини між працівником і роботодавцем, що виникають у зв'язку з організацією та застосуванням найманої праці.

Трудовим відносинам як предметові трудового права характерні такі ознаки:

1. працівник входить до того чи іншого трудового колективу;

2. входження працівника до трудового колективу пов'язано з юридичним фактом - укладенням трудового договору;

3. зміст трудових відносин визначається виконанням роботи за договором, відповідно до спеціальності, кваліфікації, посади працівника;

4. відносини підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку тієї чи іншої організації.

Трудовим відносинам як предметові трудового являють собою суспільні виробничі відносини, що складаються в процесі застосування праці, працівник приймається на підприємство, установу, організацію для виконання певного роду роботи (трудової функції) з підпорядкуванням встановленому трудовому розпорядку.

У предмет трудового права входять також похідні від трудових і пов'язаних з ними правовідносини:

· з працевлаштування;

· з підготовки та перепідготовки кадрів;

· соціального партнерства (в тому числі організаційно-управлінські (між роботодавцем і профспілковим органом чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом));

· контрольно-наглядові;

· з вирішенням трудових спорів;

· в окремих випадках із соціального страхування (міжгалузеві відносини є зв'язуючими між трудовим правом і соціальним забезпеченням) тощо.

Те, що трудове право має своїм предметом відносини найманої праці, визначено в сучасній науці трудового права, а також у юридичній практиці зарубіжних країн. Зокрема, на думку професора Р.З. Лівшиця, предметом трудового права є відносини найманої праці. Зазначає, що трудове право регулює відносини несамостійної праці; відносини між роботодавцем і працівником - це і є наймана праця, праця підлегла, несамостійна, і навпаки праця самостійна, без підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, праці поза колективом, індивідуальна праця трудовим правом не регулюється [4, ст. 15 - 16].

Ю.П. Дмитренко розглядає трудове право в єдності приватно-правових і публічно-правових основ при пріоритеті приватного права. Це пояснюється постійним зростанням договірного регулювання в трудових правовідносинах.

Поділ на приватне право (jus privatum) і публічне право (jus publicum) та їх формування припадає на ІІІ - ІV ст., у відповідності до періодизації римського права, яку наводить О.А. Підопригора і Є.О. Харитонов. Приватне право, як сукупність ідей, принципів і правових норм, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, і публічне право, як сукупність норм, що регулюють стосунки громадянина і держави, сформувалися лише за доби принципату [5, ст. 37 - 38 ].

На думку відомого вченого І.Я. Покровського, головним у розмежуванні приватного і публічного права - способи або прийоми між людських відносин, що ними регулюються: у сфері публічного права відносини регулюються виключно веліннями, що виходять виключно від одного єдиного центру, яким є державна влада. Норми, що виходять від державної влади, мають безумовний, примусовий характер; права, які вона надає, мають в той же час характер обов'язків. Такий спосіб юридичної централізації складає основну сутність публічного права - тобто відмінність між правом публічним і правом приватним полягає не у різниці інтересів або відносин, а у різниці спосіб правового регулювання [6, ст. 37].

Л. Луць виділяє ознаки публічного права:

· орієнтація на задоволення публічних інтересів;

· одностороннє волевиявлення суб'єктів;

· субординація між суб'єктами;

· переважання імперативних норм;

· вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками;

· воно виступає як система належно впорядкованих, взаємно узгоджених норм права, що регулюють субординаційні, владні відносини імперативним методом правового регулювання [7, ст. 118].

Ю.П. Дмитренко надає перелік елементів, що відносять трудове право до публічних/правових галузей права:

1. однією з цілей правового регулювання є закріплення публічного (державного) інтересу в сфері праці (реалізується через економічну функцію) простежується інтерес кожного працівника та роботодавця (зокрема фізичної особи, власника приватного підприємства);

2. одним із суб'єктів трудових правовідносин може бути держава, її органи та установи, територіальні громади, тобто, органами державної та місцевої влади / можуть виникати трудові відносини між фізичними особами, на приватних підприємствах, не зачіпаючи інтереси держави;

3. веління, що виходить від держави в окремих правових нормах і навіть інститутах трудового права (охорона праці, юридична відповідальність тощо) мають примусовий, безумовний характер / переважна частина ключового регулювання відносин, що складають предмет трудового права (соціального захисту сторін) передача під "юрисдикцію" локальних правових норм.

Трудове право в Україні встановлює порядок виникнення, зміну та припинення трудових правовідносин працівників, міру їх праці, винагороди за неї, правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ та організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.

Отже, предмет трудового права не тотожний із суспільними трудовими відносинами, змістом яких є праця як об'єкт трудового права. Регулює й інші відносини, що безпосередньо пов'язані із трудовими. Трудове право є самостійною галуззю права, тому що має предмет правового регулювання, який не властивий іншим галуззям права.

Наука трудового права - це система теорій, поглядів, знань, концепцій про правове регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, що визначає способи досягнення ефективності цього регулювання та шляхи удосконалення чинного трудового законодавства.

Здійснює дослідження ефективності прийнятих вітчизняних норм, відповідність їх реальним трудовим правовідносинам на практиці, вивчає історію розвитку трудового права, порівнює вітчизняне і зарубіжне законодавство з метою удосконалення чинного трудового законодавства України.

Основним завданням науки трудового права є пізнання відповідних явищ та закономірностей.

За часів СРСР розвивали науку трудового права України такі вчені, як: М.Й. Бару, Р.І. Кондратьєв, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, З.К. Симорот, А.Р. Мацюк та інші.

Розвиток науки трудового права продовжується і в наш час.

Трудове право як навчальна дисципліна - це систематизовані відповідно до типової програми знання щодо предмета правового регулювання, норм трудового права та їх особливостей.

Трудове право як навчальна дисципліна викладається в державних і недержавних вищих навчальних закладах, на юридичних факультетах відповідно до навчальних програм. Трудове право входить до планів підготовки управлінців, економістів та інших спеціалістів.

Основним завданням навчального курсу з трудового права є надання студентам отриманих знань у зв'язку з науковими досягненнями. Тобто, навчальна дисципліна йде за наукою, користується її даними та даними інших наук, що розглядають суміжні проблеми.

Метою трудового права як навчальної дисципліни є вирішення пізнавальних (засвоєння змісту інститутів трудового права, об'єктивні закономірності їх розвитку, суть категорій, закріплених у трудовому законодавстві) і практичних завдань (засвоєння теоретичних положень і змісту трудового законодавства, вироблення навичок застосування правових норм до конкретних життєвих ситуацій на практиці).

Отже, трудове право як навчальна дисципліна має вужчий зміст за науку трудового права і спрямоване на опанування студентами основних понять та розкриття змісту предмета трудового права як галузі і як науки.

трудовий правовідносини учасник

2. Методи трудового права

Метод правового регулювання - це спосіб впливу держави на суспільні відносини, що здійснюється за допомогою юридичних засобів, прийомів, їх сполучень.

Метод трудового права - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників трудових та пов'язаних з ними відносин, характер взаємозв'язків між ними (встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів), що застосовують державні та інші уповноважені органи шляхом нагляду та контролю під час існування цих відносин та визначають правові засоби впливу в разі порушення наданих прав і обов'язків. Це спеціальний спосіб, спеціальний правовий процес за допомогою якого забезпечується необхідна поведінка учасників трудових правовідносин.

Метод трудового права пояснює, яким чином здійснюється регулювання трудових правовідносин, за допомогою яких правових прийомів і засобів досягається мета такого регулювання.

На думку О.В. Смірнова, методи трудового права характеризуються такими важливими ознаками:

1. поєднання централізованого і локального регулювання суспільних відносин, що є предметом трудового права. Ця ознака визначає суть державно-правового управління суспільною працею. Завдяки такому поєднанню досягається єдність і диференціація умов праці.

2. поєднання договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання. Основною особливістю договірного способу регулювання суспільних відносин у сфері праці полягає у тому, що встановлене на підставі договору приватне відношення, як правило, не може бути змінено в односторонньому порядку.

3. участь у регулюванні суспільних відносин трудових колективів і професійних спілок. Ознакою є участь трудових колективів і виробничих профспілкових організацій у регулюванні суспільних відносин. Відносини трудового колективу з роботодавцем регулюються, крім законодавства України, статутом організації та колективним договором.

4. своєрідність способів захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків [8, ст. 13].

Крім цих ознак методів правового регулювання Ю.П. Дмитренко виділяє іще:

1. юридична рівність сторін у трудових правовідносинах.

2. диференціація правового регулювання праці [10, ст. 51].

Будь-яка галузь права, у тому числі й трудове право, на всіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини з метою забезпечення необхідної поведінки учасників цих правовідносин:

· Припис (робити лише так) як спосіб правового регулювання суспільних відносин виражається у покладені відповідною правовою нормою прямого юридичного обов'язку здійснити певні юридично значимі дії в умовах, передбачених даною нормою.

Юридична характеристика приписів виражається в тому, що вони опосередковуються правовідносинами, в яких на одну сторону покладений юридичний обов'язок здійснювати активні дії, а іншу право вимагати, у випадку не виконання - можливість забезпечити реальне виконання юридичного обов'язку. Однією із складових приписів є наказ. Наказ в широкому спектрі застосовується при процедурі виникнення, зміни, припиненні правовідносин у сфері праці, при притягненні працівників до дисциплінарної та інших видів відповідальності тощо. Він, як і припис, має жорсткий характер, проте застосовується здебільшого на відомчому та локальному рівнях.

Цей метод широко використовується у трудовому праві. Припис може мати характер як загально нормативної орієнтації, коли затверджуються положення про органи, встановлюються чи змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкретних доручень здійснити ту чи іншу юридично значущу дію (на загальнодержавному та локальному рівнях).

· Заборона (тільки так не робити). Сутність, як виду правового впливу на трудові відносини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов'язок утримуватись від здійснення певних значущих дій в умовах, які передбачені відповідною нормою.

Юридична заборона - необхідний і важливий засіб охорони прав та законних інтересів суб'єктів трудового права, створення перешкод для соціально-шкідливої поведінки.

Заборона у праці - це юридичний обов'язок особливого виду, що виражається у вимозі утриматися від здійснення певних дій. Характеризується однозначністю і категоричністю. Одним із способів установлення юридичної заборони є введення юридичних санкцій за ту чи іншу поведінку. Заборонні норми окреслюють зону можливої неправомірної поведінки, забезпечуючи тим самим захист публічних інтересів. Такі норми мають імперативний характер і є обов'язковими для сторін.

· Дозвіл (робити, як вважаєте за потрібне) - прийом, регулювання, побудованого на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їх не підпорядкованості між собою, що має назву диспозитивного (таке регулювання надає учасникам суспільних відносин значної свободи та виражається формулою "все, що не заборонено, дозволено").

Дозвіл - суб'єктивне юридичне право, якому властива міра можливої поведінки, що дає можливість вибрати варіанти власної поведінки. Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки щодо виконання певних трудових повноважень.

· Рекомендація (було б добре, якби зробили так) - законодавча пропозиція сторонам самим на взаємовигідних основах, урегулювати певні відносини. Використовується державними органами з метою надання можливості власникам і уповноваженим ним органам альтернативи самостійно вирішувати конкретні питання з урахуванням побажань держави. Ці норми не є обов'язковими для сторін. Якщо сторона не прийняла відповідної норми, то рекомендаційна норма не може бути застосована при вирішенні спору, що виник між сторонами [9, ст. 27].

У правовому регулюванні трудових правовідносин використовуються засоби, притаманні цивільно-правовому регулюванню, зокрема щодо укладення договорів.

Важливим методом правового регулювання правовідносин у сфері трудового права є державно-нормативне регулювання (імперативне). Проявляється у владних приписах учасникам трудових правовідносин. Виражений у категоричній формі, що не дозволяє змінити припису будь-якою стороною трудового права. Це найбільш характерно для відносин з охорони праці, матеріальної та дисциплінарної відповідальності, нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, окремих законодавчих обмежень. Державно-нормативне регулювання є характерним для галузей публічного права.

Але для трудового права найбільш характерним є паритетно-диспозитивний метод або метод колективно-договірного (локального, автономного) регулювання. Стає все більш поширенішим, тому що основу трудових відносин складають суспільні відносини, що регулюються на договірному рівні.

Отже, у методі трудового права поєднуються централізований, локальний, договірний, рекомендаційний та імперативний порядок регулювання відносин разом з участю трудових колективів у регулюванні трудових і пов'язаних з ними відносин. Залежно від способу впливу на поведінку людей у трудовому праві можна визначити два види методів правового регулювання: державно-нормативне регулювання (імперативний - централізоване регулювання) і колективно-договірне регулювання (диспозитивний - автономне чи локальне регулювання).

3. Функції трудового права

Функції трудового права - це основні напрями правового впливу на трудові та пов'язані з ними відносини, що визначають службове призначення трудового права в житті суспільства.

Виділяють в літературі трудового права такі функції, як: виробничу і захисну [11, ст. 27],економічну, соціальну, політичну, ідеологічну (виховну) [12, ст. 50 - 56]. На думку П.Д. Пилипенка, трудове право виконує соціальну функцію, а також спеціально-юридичні функції. До яких автор відносить захисну, виробничу і виховну [13, ст. 18 - 21].

Ю.П. Дмитренко поділяє функції трудового права на загально правові, що властиві багатьом галузям права та галузеві - характерні лише окремій галузі права.

Специфічними для трудового права є такі види функцій, як:

1. Соціальна - основна функція трудового права, завдяки якій розпочався процес виникнення та становлення даної галузі права.

Полягає у широкому застосуванні договірного методу регулювання трудових відносин, встановленні високого рівня умов праці й відпочинку, матеріального стимулювання, забезпеченні пріоритету інтересів найманого працівника як економічно слабшої сторони трудових відносин перед інтересами роботодавця [14, ст. 10], підвищення кваліфікації працівників, забезпеченні зайнятості. Ця функція реалізується за трьома напрямами: соціальний захист працівника, соціальний захист роботодавця, забезпечення соціального партнерства між працівниками і роботодавцями.

Останніми роками багато уваги приділяється розвиткові соціальної функції трудового права. Ця функція розширює свій зміст за рахунок визнання державою цільового комплексу трудових прав працівників і встановлення їх гарантій.

2. Захисна - норми трудового права передбачена система заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів конкретних суб'єктів правовідносин, що складають предмет трудового права, нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства, чіткий порядок розгляду та вирішення трудових спорів.

Ця функція здійснюється не лише регламентування поведінки суб'єктів та закріплення їх прав, а й встановлює гарантії їх реалізації, передбачає механізм захисту цих прав. Спрямована на охорону трудових прав та інтересів кожного з учасників трудових правовідносин. Захисна функція створює рівні можливості для всіх працівників для реалізації своєї здатності до праці незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в профспілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання, встановлюючи єдині умови праці на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності, законодавчо встановлюючи всім мінімальні гарантії.

3. Виробнича (економічна, управлінська) - здійснює правовий вплив на раціональне використання трудових ресурсів, де економічні процеси шляхом випуску конкурентоспроможної продукції працівникам, що перебувають у трудових правовідносинах, підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни, участі трудових колективів і окремих працівників в управлінні виробничими процесами на підприємствах, установах, організаціях через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, профспілок.

Ця функція захищає роботодавця, працюючого власника, акціонера та працівника.

4. Виховна - спрямована на формування особистості працівника, потреби в суспільно-корисній праці, усвідомлення її необхідності, сумлінного ставлення до виконання своїх функціональних обов'язків, справедливе регулювання трудових відносин.

Сутність цієї функції полягає у здійсненні правового виховання з допомогою норм трудового права шляхом переконання, стимулювання, контролю за дотриманням трудового законодавства і державного примусу та громадського впливу. Вона властива не лише трудовому праву. Використання примусу з метою виховання не завжди дає позитивні результати, тому у трудовому праві, де роль санкцій незначна, а застосування заходів дисциплінарної (часто і матеріальної) відповідальності, в тому числі звільнення, є лише правом роботодавця, а не його обов'язком, тому є всі підстави для існування виховної функції.

5. Регулятивна - полягає у тому, що більшість суспільних відносин, що виникають у сфері праці і базуються на укладенні трудових договорів і контрактів, підлягають регулюванню нормами саме трудового права.

6. Інші.

Отже, функції трудового права - це основні напрями правового впливу на трудові та пов'язані з ними відносини, що визначають службове призначення трудового права в житті суспільства. Виділяються такі види функцій трудового права: соціальну, захисну, виховну, виробничу, регулятивну та інші.

4. Система трудового права України

Система трудового права - сукупність об'єктивно пов'язаних правових інститутів і норм, що розподіляються у певній структурній послідовності та у відповідності до специфіки суспільних відносин, що ними регулюються.

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права системно складається із Загальної та Особливої частини, хоч автори не можуть дійти згоди стосовно належності окремих правових інститутів до Загальної чи Особливої частини.

П.Д. Пилипенко вважає, що поділ трудового права на Загальну та Особливу частини має штучний характер [15, ст. 22].

Система трудового права України є взаємопов'язаною між собою сукупність норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин - трудові та тісно пов'язанні з ними відносини. Сукупність норм встановлюється переважно державою у загальному порядку з метою урегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. Це створює велику кількість правових норм, необхідність їх об'єднання в певні групи і в певну систему правових норм.

Основними елементами системи права становлять правові інститути та норми. Норма права складається з таких елементів, як гіпотеза, диспозиція, санкція. Особливістю структури норми трудового права є практична відсутність санкцій (її роль виконують, як правило, санкції норм інших галузей права, здебільшого адміністративного та кримінального).

За змістом норм трудового права України поділяється на дві частини:

1. До Загальної частини відносять норми, що є єдиними для всіх трудових правовідносин і визначають принципи правового регулювання та джерела трудового права України; класифікують суб'єктів трудового права, в тому числі правове становище професійних спілок і трудових колективів; поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів; класифікують правові відносини у сфері праці тощо.

2. Особливу частину складають норми, що визначають порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові та безпечні умови праці, спеціальні правила щодо охорони праці жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю, державні органи по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, питання підготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації, пільги працівникам, що поєднують роботу з навчанням, порядок розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів) і т.п.

Загальна та Особлива частини трудового права являють собою єдине ціле, що дозволяє найбільш правильно і ефективно застосовувати соціально-трудові норми. Між ними немає жорсткої межі, як в кримінальному праві, тому деякі автори не ділять трудове право таким чином.

Система трудового права відображена в системі трудового законодавства.

Між системою трудового права та системою трудового законодавства існують відмінності, що полягають у наступному:

Система трудового права	Система трудового законодавства
внутрішня будова права	зовнішня будова права
сукупність правових норм	сукупність нормативно-правових актів
має свій предмет і метод правового регулювання	метод регулювання відсутній, а предмет регулювання не завжди однорідний
первинний елемент - соціально-трудова норма	первинний елемент - стаття закону, що містить нормативний процес
формується об'єктивно відповідно до існуючих трудових відносин	створюється у результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів

Система науки трудового права є ширшою за систему права і систему законодавства.

Система навчальної дисципліни трудового права є системою взаємопов'язаних та логічно і послідовно розташованих модулів, розділів, тем, сформованих в навчальну програму для підготовки фахівців.

Під час виникнення окремих інститутів проводиться порівняння вітчизняного трудового права із зарубіжним.

Отже, система трудового права характеризується:

· єдністю його складових частин, що зумовлюється системою трудових відносин. Які визначаються змістом соціально-трудових норм;

· диференціація трудового права на відносно відокремлені складові частини у вигляді об'єднань норм трудового права - інститути.

Контрольні запитання та завдання до самоперевірки

1. Що таке трудове право як галузь права, як наука і як навчальна дисципліна?

2. За якими основними критеріями розмежовуються галузі права?

3. Які правовідносини складають предмет трудового права?

4. Що таке метод правового регулювання трудового права?

5. Назвіть ознаки методу трудового права?

6. Які є види методів трудового права і в чому полягає їхній зміст?

7. Дайте визначення функцій трудового права.

8. Які є види функцій трудового права і в чому полягає їхній зміст?

9. Дайте визначення системи трудового права і трудового законодавства України.

10. Як співвідносяться поняття "система трудового права", "система трудового законодавства" та "система навчальної дисципліни "Трудове право України"?

Список використаних джерел

1. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 26 січня 2012 року. - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. - 56 с.

2. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 5-те вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2008. - С. 55

3. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учебное пособие. - Х.: Консум, 2006. - С. 10

4. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц и проф. Ю.П. Орловский. - М.: Изд. группа "ИНФРА-М - НОРМА", 1998. - С. 15 - 16

5. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 37 - 38

6. Покровський И.Я. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 2002. - С. 37

7. Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України - вимога часу // Право України. 2003. - № 3. - С. 118

8. Грищенко Е.М. Трудове право: Ученик. - М.: ПРОЮЛ, 2001. - С. 13

9. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник / 3-тє вид., перероб. Та допов. - Х.: Консул, 2002. - С. 27

10. Трудове право України: підручник / Ю.П. Дмитренко. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - С. 51

11. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловський Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. - М.: Наука, 1978. - С. 27

12. Советское трудовое право / Под ред. Пашкова А.С., Смирнова О.В. - М.: Юрид. лит., 1988. - С. 50-56

13. Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. - Л.: Вид-во Львівського нац. Ун-ту імені Івана Франка, 2002. - С. 18 - 21.

14. Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. - Х.: Консул, 2006. - С. 10

15. Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. - Л.: Вид-во Львівського нац. Ун-ту імені Івана Франка, 2002. - С. 22.

Размещено на Allbest.ru

...