Загальна методика ідентифікації і групофікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: криміналістична ідентифікація та групофікація

План

Вступ

1. Поняття криміналістичної ідентифікації

2. Об'єкти, типи та види ідентифікації

3. Наукові основи становлення групової належності

4. Загальна методика ідентифікації і групофікації

Вступ

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico -- ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об'єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття -- за слідами, особи -- за прикметами зовнішності, знаряддя злому -- за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших -- провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, -- такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація -- це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об'єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».

Актуальність даної теми обумовлена важливим значенням криміналістичної ідентифікації у розслідуванні злочинів.

Об'єктом дослідження є теоретичні положення(загальні положення), що дають загальну картину криміналістичної ідентифікації, розкривають зміст та значення.

Метою написання роботи є вивчення питань, що є теоретичною основою данної теми.при написанні роботи були вирішені наступні питання:

1. розкрити поняття криміналістичної ідентифікації

2. розглянути об'єкти, типи та види ідентифікації

3. описати наукові основи становлення групової належності

4. розкрити загальну методику ідентифікації і групофікації

1. Поняття криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація (від лат. identificare -- ототожнювати) -- це встановлення тотожності об'єкта з іншими за певними ознаками, властивостями. Це також процес дослідження об'єкта, форма пізнавальної діяльності. Ідентифікацію застосовують у різних сферах знань, зокрема у кримінальному судочинстві для встановлення істини у кримінальній справі. За визначенням М. Селіванова, ідентифікація -- це процес встановлення тотожності індивідуально визначеного об'єкта чи класифікаційної групи, до якої належить досліджуваний об'єкт.

Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки (переважно закон тотожності) і категорії матеріалістичної діалектики. Учення про діалектичну тотожність виходить із визнання індивідуальності об'єктів матеріального світу. І сама людина, і все, що її оточує, є індивідуальним. Індивідуальність об'єкта полягає в тому, що, з одного боку, він дорівнює сам собі, а з іншого -- відрізняється від усіх інших. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет тотожна собі, хоч би скільки разів вона повторювалася. Отже, суть ідентифікації полягає у встановленні одного й того самого в різних об'єктах або одного об'єкта в різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого: свідчення існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта: на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.

Ідентифікація -- загальнонауковий метод криміналістики, який застосовують також у фізиці, кібернетиці, хімії, біології, генетиці та інших науках. Суть цього методу полягає у встановленні тотожності, виокремленні індивідуального, конкретного із загального.

За допомогою криміналістичної ідентифікації розв'язують вузькі ідентифікаційні завдання, що зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, який має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають під час розслідування окремих видів злочинів, коли необхідно встановити, наприклад, вид, клас або модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл у потерпілого, або знайти й ототожнити саме те знаряддя злому, яке залишило сліди. У процесі доказування прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірнісних суджень про клас, вид або родову належність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, який застосовують у різних сферах знання. У процесі ідентифікації як загального методу встановлюють тотожність групи, виду, роду, класу, а у процесі криміналістичної ідентифікації (конкретного методу) -- тотожність індивідуального конкретного об'єкта.

Криміналістичний метод ідентифікації є окремим (спеціальним), бо завдання, які розв'язують за його допомогою, зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта -- особи, предмета, події, факту.

За допомогою криміналістичної ідентифікації в судовій і слідчій практиці встановлюють конкретні події, механізм злочину й осіб, які його вчинили, а також розшукують і розпізнають будь-які об'єкти злочинного діяння. Тому доказування у кримінальній справі можна інтерпретувати як ідентифікаційний процес, який здійснюють різними методами пізнання істини, зокрема методом криміналістичної ідентифікації.

2. Об'єкти, типи та види ідентифікації

Ідентифікацію як окрему теорію встановлення тотожності у кримінальному судочинстві розробив С. Потапов. Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації зробили Н. Терзієв, Б. Шевченко, А. Вінберг, В. Колдін, Р. Бєлкін, М. Селіванов, М. Се-гай, М. Салтевський та інші вчені-криміналісти.

Об'єктами криміналістичної ідентифікації як загального методу пізнання є всі об'єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації: люди, тварини, їхні трупи, тобто усі тверді фізичні тіла, що мають стійку форму, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани, а в окремих випадках -- проміжки й моменти часу, а також стани людей в окремих ситуаціях.

У процесі ідентифікаційного дослідження крім об'єктів, тотожність яких встановлюється, фігурують і такі, ідентифікаційна роль яких інша: наприклад об'єкти з відображеннями (слідами) інших об'єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об'єктів, які перевіряють. Важливо правильно визначити ідентифікаційну роль цих об'єктів і класифікувати їх на певні групи. У теорії іденти-фікації вирізняють два значення поняття “об'єкти”:

* це матеріальні об'єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні тіла неорганічного і органічного походження), щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об'єкти називають ідентифікованими. В одному акті ідентифікується тільки один об'єкт, бо встановлюється тотожність тільки конкретного об'єкта; якщо об'єктів кілька, то й актів ідентифікації кілька;

* це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності. За їх допомогою здійснюють ідентифікацію. Ось чому процес встановлення тотожності має два види об'єктів. Ідентифікацію можна здійснювати за допомогою кількох об'єктів.

Один предмет (речовий доказ) може мати кілька ідентифікаційних полів -- сукупностей ідентифікаційних ознак, які відбилися на об'єкті у конкретних умовах взаємодії (відображення). Наприклад, під час обшуку у підозрюваного М. було вилучено пістолет ТТ з відбитками пальців рук. За допомогою судово-балістичної експертизи встановлено, що пострілом саме з цього пістолета було вбито потерпілого Б. У результаті дактилоскопічної експертизи встановлено, що відбитки пальців рук на пістолеті належать М. У цьому разі під час судово-балістичної ідентифікації пістолет був ідентифікованим об'єктом, а засобами ідентифікації були гільзи та кулі, знайдені на місці події і вилучені з трупа. Пістолет з відбитками пальців рук у процесі дактилоскопічної ідентифікації був засобом ідентифікації, за допомогою якого було встановлено ідентифікований об'єкт -- підозрюваного М.

За відсутності відповідних засобів здійснити ідентифікацію неможливо. Необхідною її передумовою є взаємодія об'єктів -- відображення ознак і властивостей одного (ідентифікованого) на іншому (засобі ідентифікації).

У слідчій практиці трапляються випадки, коли на момент ідентифікаційного дослідження об'єкт, який підлягає ідентифікуванню, ще не знайдений і не наданий експертові, але об'єктивно існує. У цьому разі завдання експерта полягає в тому, щоб за ознаками, відображеними на засобі ідентифікації, скласти більш-менш повну й детальну характеристику ідентифікованого об'єкта, яка могла б допомогти слідчому виявити його.

Суб'єктами криміналістичної ідентифікації можуть бути такі особи:

* експерт, спеціаліст, які за дорученням або постановою слідчого здійснюють судову експертизу або дослідження під час ідентифікації за матеріальними відображеннями;

* свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений -- під час ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам'яті).

Ідентифікацію може здійснювати слідчий або суддя під час виконання слідчої (судової) дії пред'явлення людини або речі для впізнання. Непроцесуальна ідентифікація набирає форми впізнавання. Суб'єктом її може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, пов'язаний з подіями злочину.

У процесі ідентифікації ознаки ідентифікованого об'єкта порівнюють з їх відображеннями на засобі ідентифікації. Якщо вони збігаються, формують сукупність ознак, на основі яких констатують тотожність. Ідентифікований об'єкт може бути тільки один, а засобів його ідентифікації -- кілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами пальців рук, ніг, зубів, за голосом і почерком.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) ідентифікують реальний об'єкт, який пред'являють для впізнання. При цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам'яті) того, хто впізнає (обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Уявний образ, що зберігається в пам'яті людини, має відповідати таким самим вимогам, що й кожний засіб ідентифікації: бути достатньо повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об'єкт. Якщо уявний образ не задовольняє ці вимоги, він не може бути засобом ідентифікації, а отже, здійснити впізнання в цьому разі неможливо.

Крім засобів ідентифікації та ідентифікованого об'єкта у процесі ототожнення застосовують порівняльні зразки. Вони необхідні тоді, коли безпосередньо порівняти засоби ідентифікації та ідентифікований об'єкт неможливо чи дуже важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Під час ідентифікації нарізної вогнепальної зброї за стріляною кулею порівняти мікрорельєфи каналу ствола та циліндричної поверхні стріляної кулі дуже важко. Тому для полегшення дослідження необхідні зразки для порівняння: стріляні з цього екземпляра зброї експериментальні кулі, які б опосередкували порівняння особливостей поверхонь досліджуваної кулі й ствола. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не може бути взяте під сумнів їх походження від об'єктів, які перевіряють; б) вони мають відображати достатню кількість властивостей цих об'єктів; в) вони мають бути придатними для порівняння із засобами ідентифікації. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні порівняльні зразки -- це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.

Експериментальні порівняльні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли отримати такі зразки можна тільки в разі застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), потрібні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому разі -- надати експертові не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

3. Наукові основи становлення групової належності

Встановлення групової належності -- окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати схожість об'єктів і на цій основі зараховувати їх до певного класу, виду, роду чи групи. Поряд з ідентифікацією встановлення родової (групової) належності як самостійний процес дослідження запропонував Н. Терзієв. Цей процес зводиться до того, що досліджуваний об'єкт слід зараховувати до певного класу за його родом чи видом. Тому встановлення групової належності іноді називають класифікаційним дослідженням. Так, матеріальний предмет, який має стійку зовнішню форму (наприклад, ніж), належить до класу холодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристський, побутовий або фінський). Аналогічним є процес встановлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми (сипких, рідких і газоподібних), коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу чи групи. З огляду на схожість порівнюваних властивостей речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми, доходять висновку про зарахування їх до конкретної класифікаційної групи (наприклад, до класу отруйних речовин).

Таким чином, в основі процедури встановлення групової належності лежить певний метод порівняння ознак і властивостей об'єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об'єкті -- носієві відображень. При цьому процес дослідження завершується встановленням не тотожності, а групової належності. Тому за аналогією з відомими поняттями “ідентифікація” та “класифікація”, суттю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацією.

Об'єкти групофікації. Практична реалізація групофікації зводиться до встановлення загального (схожого) у двох порівнюваних об'єктах. Такі об'єкти можуть бути індивідуально визначеними предметами зі стійкою зовнішньою формою, що дає змогу ототожнювати ціле, і предметами-речовинами (сипкими, рідкими, газоподібними), наділеними лише властивостями -- внутрішніми ознаками, яких достатньо для зарахування речовин до однієї групи, виду, роду, класу. У процесі групофікації і перші, і другі є носіями ознак і властивостей цілого, відображають його. Відображуваним об'єктом у процесі гру-пофікації є те, що було розділене, розчленоване (зруйноване) внаслідок скоєння злочину й нині не існує, а лише уявляється як суб'єктивний образ цілого, що існувало раніше.

Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження -- встановлення тотожності чи групової належності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність меж (країв) на розчленованих об'єктах, то дослідження, як правило, завершується висновком про тотожність розчленованого цілого, наприклад, що шматок фарного скла, знайденого на місці події, і шматки скла, що залишились у фарі автомашини громадянина Р., до розчленування становили одне ціле. Якщо порівнювані розчленовані об'єкти не зберегли конформності меж (ліній розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку (про те, що шматок фарного скла, знайдений на місці події, і шматки фарного скла, що містились у фарі автомашини громадянина Р., за фізико-хімічними властивостями однакові).

У процесі групофікації речовин порівнюють їх конкретні маси й об'єми, які не мають стійкої зовнішньої форми. За такими властивостями можна сформулювати висновок лише про належність речовин до одного класу, роду, виду чи певної малої групи. Цей висновок стосується двох порцій речовини, які раніше (імовірно) були одним цілим. Перехід від імовірнісного висновку до достовірного слідчий здійснює при доказуванні у кримінальній справі. Об'єкти, що відображають ціле у процесі групофікації, є частинами відображуваного, яке існувало в минулому, до моменту розділення його у зв'язку з подією. Тому відображуваний об'єкт у криміналістиці іноді називають загальним джерелом.

Групофікація як стадія ідентифікації. Встановлення групової належності можна інтерпретувати, з одного боку, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого -- як самостійний метод дослідження з метою зарахування об'єкта до класу, роду, виду чи вужчої групи.

Ідентифікація -- це стадійний процес дослідження, що передбачає виокремлення конкретного із загального. Так, починаючи порівнювальне дослідження відбитків пальців рук, насамперед їх групують за типами візерунків на дуги, петлі та завитки. Потім кожну групу поділяють на менші за обсягом підгрупи за певною заданою сукупністю ознак. З отриманою підгрупою роблять те саме, і так доти, поки не зменшать кількість груп до двох об'єктів, ідентифікаційне поле кожного з яких містить неповторну сукупність ознак. Отже, процес пізнання конкретного здійснюється через виокремлення із загального. Тому групофікація є першою стадією ідентифікації об'єктів, тотожність яких можна легко встановити.

Встановити тотожність методом криміналістичної ідентифікації не завжди можливо внаслідок неповноти відображення. У цьому разі ідентифікація завершується стадією групофікації. Наприклад, на місці вбивства знайдено нечіткі сліди взуття. Експертизою встановлено, що ці сліди залишив чоловік, узутий у нове взуття розміром 27, на підошвах якого малюнок "у ялинку". Отже, визначено вид і групу взуття, серед яких слід шукати необхідні. Якщо підозрюваний носить взуття 27-го розміру, причому на підошвах є малюнок "у ялинку", то це не означає, що слід на місці злочину залишив саме він. Таке взуття є в місцевому магазині, і його могли придбати інші мешканці місцевості. Однак встановлення групи взуття, обмеженої двома конкретними ознаками, дає змогу цілеспрямовано висувати розшукові та слідчі версії. Зрозуміло, що якби сліди мали більше ознак (наприклад, характер зношення рельєфного малюнка, будь-які пошкодження, що утворилися на підошві внаслідок експлуатації взуття), то можна було б ототожнювати взуття за слідами.

У наведеному прикладі криміналістична ідентифікація завершилась встановленням тільки групової належності. Дослідження холодної зброї та інших невідомих предметів, коли потрібно встановити, чи є досліджуваний предмет холодною або вогнепальною зброєю, так само може завершитися на першій стадії ідентифікації, коли, наприклад, ніж визнається фінським.

Групофікацію як самостійний метод дослідження застосовують для дослідження сипких, рідких і газоподібних об'єктів, тотожність яких встановити за допомогою криміналістичної ідентифікації неможливо, бо ці об'єкти не мають стійкої зовнішньої форми.

Розглянемо приклад. З колгоспного складу вкрали кілька мішків пшениці. У підозрюваного виявлено два мішки пшениці. Експерт, порівнюючи зразки пшениці з колгоспного складу з вилученими у підозрюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного сорту й виду, одного року врожаю, мають однакову схожість, засміченість тощо. На основі ідентичних властивостей він дійшов висновку, що порівнювані зразки однакові й належать до сорту пшениці "Миронівсь-ка 808", тобто встановив їх клас (злакові), рід (пшениця) і вид ("Ми-ронівська 808"). Можна було б продовжити досліджувати зразки зерна і встановити інші подібні властивості за допомогою методики судово-біологічної експертизи, тобто досягти дещо більшої схожості, але не тотожності, оскільки пшениця, вилучена у підозрюваного, і зерно з колгоспного складу після поділу на частини утворили два нових конкретних об'єкти, кожний з яких тотожний тільки собі.

Аналогічним є процес дослідження рідких і газоподібних речовин, скажімо, встановлення групи крові за двома плямами, визначення сорту вина дегустатором тощо. У цьому разі ідентифікують не конкретну порцію речовини, а тільки встановлюють, чи належить вона до певного виду, роду, класу, раніше відомого й визначеного сукупністю властивостей і ознак.

Отже, встановлення групової належності сипких, рідких і газоподібних об'єктів -- процес групофікації, який є самостійним окремим методом криміналістики. Встановлення групової належності об'єктів, які мають стійку зовнішню форму, є процесом криміналістичної ідентифікації, яка завершується її першою стадією -- групофікацією.

Поняття встановлення джерела походження. Поняття "джерело походження" й методику його встановлення запропонував В. Мит-ричев. Він інтерпретував джерело походження дуже широко, маючи на увазі будь-яке матеріальне тіло, яке з певних причин може відтворювати інші об'єкти, що відображають ознаки та властивості джерела. У науковій літературі розрізняють три види джерела походження: конкретний предмет; сукупність конкретних предметів; певну масу речовини. Причиною утворення предметів, які походять від одного джерела, є їх взаємодія у процесі життєдіяльності чи в разі скоєння злочину.

Джерело як конкретний предмет, що має стійку зовнішню форму, відображає свої ознаки копіюванням і поділом цілого на частини. Наприклад, у трасологічному дослідженні це слідотвірний об'єкт.

Джерело як сукупність конкретних предметів є обмеженою масою однорідних або однотипних предметів (наприклад, ящик цвяхів, коробка скріпок, пачка грошових асигнацій). Якщо під час злочину такі сукупності предметів виявляються розосередженими, то, порівнюючи їх і встановивши однакові ознаки, доходять висновку, що всі вони походять з одного джерела, наприклад з конкретного ящика цвяхів, що був у підозрюваного. При цьому ознаками спільного джерела є випадкові утворення -- ознаки, що виникли внаслідок експлуатації і спільного зберігання однакових предметів, їх виробництва на одному й тому ж устаткуванні, а також однакові властивості матеріалу, який використовувався для їх виготовлення.

Джерело як певна маса речовини -- це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які в результаті ділення утворюють конкретні порції зерна, піску, борошна, рідини, що відображають властивості цілого (іншими словами, джерела походження). Джерелом походження плям крові, залишених на одязі жертви чи на предметах обстановки, є людина; порція масла з картера конкретної автомашини є джерелом походження крапель масла на стоянці; грунт з місця події є джерелом походження часток грунту на взутті та одязі підозрюваного. злочин криміналістичний ідентифікація групофікація

Проаналізувавши поняття джерела спільного походження, доходимо висновку: джерело -- це ототожнюваний об'єкт, який існував раніше, а роз'єднані предмети (частки) є засобами ототожнення, яких може бути безліч. Якщо вважати джерелом конкретний верстат, устаткування, на якому виробляються однорідні предмети (гудзики, скріпки, формоване взуття тощо), то він є об'єктом, що підлягає ідентифікації, а продукція, яка виробляється на ньому, -- засобом ідентифікації. Тому встановлення спільного джерела для походження предметів зі стійкою зовнішньою формою -- це ідентифікація, а для сипких, рідких і газоподібних речовин -- групофікація.

4. Загальна методика ідентифікації і групофікації

Ідентифікація та групофікація -- це дослідницькі процеси, структура яких включає одні й ті ж етапи: 1) огляд об'єктів;

2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження;

4) порівняльне дослідження: 5) оцінка результатів порівняння і формулювання висновків.

Огляд об'єктів -- це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак і властивостей викладеному в постанові про призначення експсрти'щ або в протоколі огляду місця події. В ході огляду подані об'єкти фотографують в упаковці та без неї.

Роздільне дослідження спрямовано на окреме дослідження ототожнюваного (ідентифікованого) і ототожнювального (іден-тифікувального) об'єктів, їх роздільну фіксацію, виявлення, закріплення і встановлення сукупності ознак і якостей спочатку ототожнюваного об'єкта, що дозволяє індивідуалізувати його, а згодом характеру його відображення в ототожнювальних об'єктах.

У процесі такого дослідження встановлюється механізм взаємодії та утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнювальних об'єктах, зокрема визначаються вид руху (фізичний, механічний, біологічний) і енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки і властивості оцінюють, визначають їх усталеність, незалежність, ідентифікаційну значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для фіксації виявлених ознак їх фотографують великомасштабною, макрозйомкою або мікроскопічним методом кожний окремо, а сформовану сукупність -- при можливості в цілому.

Експериментальне дослідження спрямовано на одержання ознак і властивостей ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, що задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка та зачіпки викидача відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для одержання деяких експериментальних с.'вдів (наприклад, каналу ствола гладкоствольної зброї) сконструйовані спеціальні снаряди і пристосування, а для одержання слідів ковзання -- пристрій "Трасограф". Отже, в процесі експериментального дослідження одержують ознаки ототожнюваного об'єкта у зіставлених формах для порівняльного дослідження.

Сутність експериментального дослідження полягає не тільки в одержанні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, а й у виявленні, 4иксаіої та уявленні внутрішніх властивостей ідентифікованого об'єкта та їх відображень в ідентифіку-вальному. Особливо це необхідно при дослідженні сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформність лінії' розчленування. У таких випадках використовують технічні засоби для застосування мікроскопічних, люмінесцентних, спектрографічних, хроматографічних та інших методів встановлення якісно-кі-тькісною складу, усталеності властивостей, частоти зустрічання та коре. іяцінної залежності. Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збігання (збігу) ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифі-квальних об'єктах. Порівняння здійснюється трьома способами: зіставленням, суміщенням і накладенням.

Зіставлення. Порівнювані об'єкти розташовують поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки. Порівняння здійснюється шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнюваного і ототожнювальшіх об'єктів або шляхом проектування ознак, що порівнюються, на один екран чи розміщення їх в одному полі мікроскопа.

Суміщення. Порівнювані об'єкти розміщують в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого. Даний спосіб частіше за все застосовується для порівняння слідів ковзання, що є 4q:)e,ayBaHroM борозенок і валиків. Суміїдення можна здійснювати шляхом розрізання зображень ознак, що порівнюються, по однакових лініях і поєднання розрізаних частин за ознаками, що збії-аються. З цією метою застосовують спеціальні прибори -- порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення. Порівнювані об'єкти розміщують так, щоб воші контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі ("на просвіт"). Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівка) і, накладаючи один на одного, досліджують їх форму, розміри і розташування ознак у прохідному світлі. Таким чином встановлюють дописки і вставки на окремих документах, виконані через копіювальний папір в одну закладку. Для застосування накладення в експертній практиці сконструйовано спеціальний прилад оптичного накладення ("ПОН").

Головною умовою об'єктивності ідентифікаційного дослідження і обгрунтованості висновків є порівнянність ознак і властивостей об'єктів за формою і станом.

Тому згідно з методикою дослідження матеріал, що порівнюється, повинен відповідати таким вимогам:

1) зразки мають бути одержані на однаковому або схожому копіювальному матеріалі ототожнюваного об'єкта;

2) порівнювані об'єкти мають бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі та освітленні:

3) вираженість ознак, що поршнюються, повинна мати однаковий рівень деталізації (міїсроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний);

4) ознаки, що збії аються. мають показувати однакові результати при різних способах і засобах порівняння.

Додержання наведених вимог до порівнюваних об'єктів забезпечує об'єктивність оцінки результатів порівняння і достовірність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння і формування висновків -- це логічна діяльність з метою співвіднести результати дослідження з походженням об'єктів, що порівнюються, подією злочину, механізмом утворення відображень. Ознаки, що збігаються, оцінюють кожну окремо та в сукупності і перш за все з позиції достатності уявлення ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Якість і кількість ознак, що збігаються, співвідносять з якістю і кількістю таких, що розрізнюються, і пояснюють їх походження. Після цього сформовану сукупність оцінюють як неповторну, з'ясовують і пояснюють вплив на її індивідуальність ознак, що розрізнюються, і роблять висновок про те, що сукупність індивідуальна.

Таким чином, при визначенні збігу ознак або відмінності між ними формується внутрішнє переконання про неповторність комплексу ознак, які збігаються, а на його основі -- висновок про тотожність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групофікації висновок має форму схожості, однорідності або спільного джерела походження.

Групофікація є ідентифікаційним процесом встановлення групової належності, окремою кримшалістичною теорією, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати схожість об'єктів і на цій підставі відносити їх до класу, виду, роду, групи. Встановлення родової (групової) належності запропоновано Н.В. Тербієвим як самостійний процес дослідження поряд і ідентифікацією. Вш вважав, що сутність такого процесу полягає у встановленні чого факту, що досліджуваний об'єкт, котрий відноситься до відомого класу, є таким же за своіім родом або видом. Тому встановлення ірупової належності іноді називають класифікаційним дослідженням. Матеріальний предмет, який має усталену зовнішню форму (наприклад, ніж), відносять до класу холодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристський, побутовий чи фінський).

Аналогічним є процес групофікації невідомих речовин, які не мають усталеної зовнішньої форми (сипких, рідких та газоподібних), коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На підставі схожості властивостей речовин, що порівнюються, робиться висновок про віднесення їх до конкретної класифікаційної групи. Наприклад, виявлений у злочинця невідомий порошок є гексахлораном і відноситься до класу отруйних речовин.

Таким чином, в основі процедури грутюфікації -- встановлення групової належності -- є той самий метод порівняння ознак і властивостей об'єкта з його матеріальними відображеннями на іншому об'єкті -- носії відображення. При цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової належності. Тому за аналогією з відомими поняттями "ідентифікація" та "класифікація", сутністю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацією.

Об'єкти групофікації. Групофікапія -- це окрема криміналістична теорія, практична реалізація якої зводиться до встановлення загального (схожого) у двох об'єктів, що порівнюються. Останні можуть бути: а) індивідуально визначеними предметами;

б) предметами-речовинами (сипкими, рідкими, газоподібними), наділеними лише властивостями -- внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду, класу. У процесі грутюфікації як перші, так і другі є носіями ознак, властивостей цілого і називаються відображувальними об'єктами.

Відображувальний об'єкт у процесі грутюфікації -- це те, ідо було розділено, розчленовано (зруйновано) на частини внаслідок події' злочину і зараз не існує, а лише уявляється як су б'єктивний образ існуючого раніше цілого.

Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження -- встановити тотожність або групову належність. Якщо частини розчленованого цітого зберегли кон-формність кордонів (країв) на розчленованих об'єктах, то дослідження, як правило, завершується висновком про тотожність розчленованого цілого.

Наприклад, відламок фарного скла, виявлений на місці події, та осколки скла, що залишилися у фарі автомашини гр. Рябова, до розчленування становили одне ціле. Якщо ж розчленовані об'єкти, що порівнюються. не зберегли конформності кордонів (лінії розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку -- осколок фарного скла. виявлений на місці події, та осколки фарного скла, які знаходилися у фарі гр. Рябова, однорідні за фізико-хімічними властивостями.

При групофікації речовин порівнянню піддаються конкретні маси та об'єми речовин, які не мають зовнішніх усталених ознак форми. Встановлені схожі властивості дозволяють сформувати сукупність, достатню лише для висновку про належність речовин до одного класу, роду, виду або скільки завгодно малій групі. Але це завжди будуть дві порції речовини, які раніше (імовірно) складали одне ціле.

Отже, відображувальні об'єкти в процесі групофікації завжди є частинами відображуваного, яке існувало в минулому, до моменту розділення його у зв'язку з подією злочину. Тому відображуваний об'єкт у криміналістиці іноді називають загальним джерелом походження.

Групофікація як стадія ідентифікації. Подальший розвиток теорії встановлення групової належності дав змогу інтерпретувати її, з одного боку, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з другого -- як самостійний метод дослідження для віднесення об'єкта до класу, роду, виду або більш вузької групи.

Ідентифікація є стадійним процесом дослідження, який вктючає виділення загального в конкретному. Так, розпочинаючи порівняльне дослідження слідів пальцю рук, перш за все їх об'єднують у групи за типом узору -- дуги, петлі, завитки. Потім кожну групу підрозділяють на більш вузькі за об'ємом підгрупи за певною сукупністю ознак, а в одержаній підгрупі здійснюють ще подіт, і так до тих пір, доки не звузять її' до двох об'єктів, ідентифіковане поле кожного з яких містить неповторну сукупність ознак. Таким чином, процес пізнання конкретного відбувається через вичленування загального. Тому гртюфікація завжди є. стадією ідентифікації об'єктів, відносно яких є вірогідність встановлення тотожності.

Встановлення тотожності методом криміналістичної ідентифікації' не завжди можливе через неповноту відображення. В таких випадках ідентифіїсаційний процес завершується стадією групофікації.

На місці вбивства були виявлені нечіткі забарвлені сліди взуття. Експертиза встановила, що сліди залишені новим чоловічим ВЗУТТЯМ певного розміру, припустимо 42. і малюнком на підошві "в ялинку". Тім самим визначено вид і групу ВЗУТГЯ. серед якого слід шукати потрібне. Якщо підозрювані ііі носить взуття 42 розміру, причому на його підошвах є малюнок "в ялинку", це ще не означає, що слід на місці події залишений саме ним. Таке взуття завезли в місцевий магазин і його могли придбати інші мешканці даної місцевості. Проте встановлення групи взуття, окресленої двома конкретними ознаками, дозволяє більш цілеспрямовано будувати розшукні та слідчі версії. Зрозумію, якщо б у слідах відобразилося більше ознак (наприклад, характер зносу рельєфного малюнка, якісь пошкодження, що утворилися на підметці внаслідок експлуатації взуття), то в даному випадку можна було б ототожнювати взуття за слідами.

У наведеному випадку процес криміналістичної ідентифікації' завершився встановленням лише групової належності. Тому поняття "групова належність" тут означає логічну форму висновку ідентифікаційного процесу.

Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується дтя дослідження сипких, рідких та газоподібних об'єктів, відносно яких встановлення тотожності шляхом криміналістичної ідентифікації неможливе, оскільки ці об'єкти не мають усталеної зовнішньої форми.

Розглянемо це на прикладі. З комори вчинено крадіжку пшениці. У підозрюваного виявлено два мішки пшениці. Експерт, порівнюючи зразки пшениці з комори із зразками, вилученими у підозрюваного, встановив, що обидва зразки відносяться до одного й того ж сорту і виду, одного року врожаю, мають однакові схожість, засміченість і т.п. На підставі збіжних властивостей він зробив висновок, що порівнювані зразки однакові та відносяться до сорту пшениці "Миронівська 808", тобто встановив клас (злакові), рід (пшениця) і вид ("Миронівська 808").

Дослідження зразків зерна можна було б продовжити і встановити ще кілька збіжних властивостей, тобто досягнути більшої схожості, але не тотожності, оскільки пшениця, вилучена в підозрюваного, і зерно з комори після подіту на частини утворили два нових конкретних об'єкти, кожний з яких тотожний тільки сам собі.

Отже, встановлення групової належності сипких, рідких і газоподібних об'єктів є процесом групофікації, самостійним окремим методом науки криміналістики.

Встановлення групової належності об'єктів, що мають усталену зовнішню форму, є процесом криміналістичної ідентифікації, який завершується ії першою стадією. Така двоєдина інтерпретація групофікації вважається найбільш обгрунтованою і відповідає логіці пізнання взагалі.

Поняття встановлення джерела походження. Це криміналістичне поняття запропоновано B.C. Митричевим, який інтерпретував джерело походження надто широко, розуміючи під шм будь-яке матеріальне тіло, котре з певних причин може відтворювати інші об'єкти, які відображують ознаки і властивості джерела. Звідси в літературі розрізняють три види джерела походження: 1) конкретний предмет; 2) сукупність конкретних предметів; 3) певну масу речовини.

Джерело як конкретний предмет, що має усталену зовнішню форму, відображує свої ознаки шляхом копіювання і поділу цілого на частини. У трасологічному плані це є слідоутворюючим об'єктом.

Джерело як сукупність конкретних предметів розуміється у вигляді кінцевої маси однорідних або однотипних предметів, наприклад ящик цвяхів, коробка скріпок, пачка грошей у мілкій купюрі і т.п. Якщо в ході розслідування злочину такі сукупності предметів виявляються розосередженими, то, порівнюючи їх між собою і встановлюючи однакові ознаки, роблять висновок, що усі вони походять з одного джерела, наприклад з конкретного ящика цвяхів, який є в підозрюваного.

Джерело як певна маса речовини -- це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, котрі при поділі на частини утворюють конкретні порції зерна, піску, борошна, рідини, які відображують властивості цілого, тобто джерела походження.

Приведений аналіз понятгя джерела загального походження свідчить, що джерело -- це ототожнюваний об'єкт, який існував раніше, а роз'єднані предмети (частини) -- не що інше, як ототожнювальні об'єкти, котрих може бути скільки завгодно. Якщо вважати джерелом конкретний станок, агрегат, який виробляє однорідні предмети (ґудзики, скріпки, формоване взуття тощо), то виявиться, що станок, агрегат є ідентифікованими, а продукція, яку вони виробляють, -- ідентифікувальними об'єктами. Тому встановлення загального джерела походження відносно предметів з усталеною зовнішньою формою є ідентифікацією, а відносно сипких, рідких та газоподібних речовин -- групо-фікацією.

Размещено на Allbest.ru