Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

РЕФЕРАТ

«Юридична деонтологія»

Тема: «Юридична спеціальність: Слідчий»

Викладач: Шульц О.А

Виконав: Студент 1-го курсу группи ЮЗ-11

Юридичного факультету

Іващенко Олександра

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРІЯ ПРОФЕССІЇ

2. СЛІДЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

3. ОСОБИСТІСТЬ СЛІДЧОГО І ЇЇ СТРУКТУРА

4. ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ СЛІДЧОГО

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

слідчий правоохоронний професія факт

ВСТУП

Діяльність слідчих завжди привертає увагу і часто «романтизується» суспільством.

Глибинні початком професійної діяльності слідчого можна вважати її творчий, пошуковий характер. Зрозуміло, це початок притаманне всім видам праці слідчого. Однак саме слідчі в основному спрямовують свою діяльність на встановлення прихованої істини. Тут правова оцінка фактів грає саму істотну роль, але основною турботою слідчого все ж є встановлення та закріплення фактів, які раніше не були відомі державним правоохоронним органам. Тут майстерність, талант, наполегливість, творчий підхід виходять на перший план.Для поганих слідчих робота часто обмежується формальним закріпленням на папері вже виявлених доказів.

Тому в умовах тривалої соціальної трансформації, змістом якої об'єктивно є перехід до іншої політичної і іншій економічній системі, тенденції розвитку особистості слідчого, зміни змісту цієї особистості привертають до себе особливу увагу.

Важливо й те, що поряд з особистісними якостями у слідчого повинна бути якіснапрофесійна підготовка, що відображає потреби в професійній юридичній діяльності.

Суспільство і від його імені держава покликані піклуватися про те, щоб бажаючі стати слідчими отримували саме ті знання та навички, які необхідні для здійснення професійних обов'язків.

1. ІСТОРІЯ ПРОФЕССІЇ

Згідно академічної історіографії, юриспруденція з'явилася ще за часів античності. Вже в пантеоні богів давньої Еллади була присутня богиня правосуддя Теміс (Феміда), богиня правди і справедливості Діке, богиня Благозаконье Евномія, богиня помсти Немезіс (Немезіда).

Попередниками юристів були софісти Стародавній Греції. Однак їх не можна назвати юристами в повному розумінні слова: софісти, які володіли мистецтвом красномовства, лише допомагали громадянам підготуватися до виступу в суді при захисті своїх інтересів.Право Стародавньої Греції не знало інституту представництва, тому в суді кожен повинен був відстоювати свої інтереси особисто.Виходячи з цього, софісти давали "юридичну консультацію" - що і як слід говорити в суді, яким чином можна відстояти свою правоту, збудувавши логічний ланцюжок із доказів.

Перших професійних юристів (фахівців, що забезпечують функціонування правової системи) дав Стародавній Рим і його Колегія понтифіків - вищий жрецький інститут царського і республіканського періоду. У Колегії понтифіків зосереджувалося знання та зберігання сакрального права, вироблялися правила його тлумачення і велися записи юридичних прецедентів. Крім того, там давалися компетентні юридичні поради, як по відправленню релігійних культів, так і по "земним" справах різного роду.

Джерелами права були сформовані звичаї, а присвяченими в право були виключно патриції - вищий стан з корінних жителів Риму.

У III в. до н.е. до права були допущені люди простого походження (плебеї), а головний понтифік став давати консультації усім бажаючим. Таким чином, юриспруденція ступила на новий виток розвитку і стала існувати як світська - відокремлене від релігії - знання.

Діяльність юристів мала колосальне значення для римської держави і права, і зробила вирішальний вплив на розвиток права в наступні епохи. До юристів зверталися за допомогою при укладанні угод, при наявності яких правових сумнівів, для складання позовів та отримання порад про те, як вести справу в суді. Тоді юристи в якості представників у судах практично не виступали.

Наступний етап у розвитку юриспруденції в Римі стався внаслідок того, що імператори стали зводити найбільш досвідчених юристів в особливий ранг. Їхня думка стає обов'язковим для судді у конкретній розглянутого їм справи. Думка таких юристів стало чинити величезний вплив на практику правозастосування при розгляді схожих справ.

Саме в цей час починається оформлення юриспруденції як науки. Було написано значну кількість коментарів на випадки з практики, коротких систематичних підручників, монографічних досліджень. Першим у світі підручником правознавства прийнято вважати "Інституції" Гая.

Юристи, що зайняли в епоху республіки чільне становище в суспільному житті, в період імперії набувають ще більшого значення.Кар'єра державного службовця втратила свою колишню привабливість, на почесне місце висунулися точні науки, юриспруденція і філософія.

Юриспруденції стала засобом досягнення вищих щаблів на імператорській службі - юристи були необхідні імператорам в якості членів консиліуму. Так в розвитку юриспруденції настає період, який сьогодні прийнято називати класичним.

Престиж адвоката був настільки великий, що навіть після падіння Римської імперії в V ст. професія юриста продовжувала залишатися однією з найбільш шанованих. На юридичних факультетах середньовічних університетів мистецтво складання судових промов вивчалося саме на прикладі виступів знаменитих античних юристів.

У плані популярності професії юриста спадкоємицею Риму в повній мірі стала Англія. Оскільки в цій країні була надзвичайно заплутаною система землеволодіння, то при бажанні можна було оскаржувати в суді права володіння будь-якої людини за винятком короля. Історики вважають, що так звані "Війни Троянд", що тривали більше 30 років (1455-1492) і коштували життя не одному королю, були викликані саме нескінченними земельними суперечками в середовищі провінційного дворянства. У XV в. кожен поважаючий себе заможна людина користувався послугами власного юриста, якому платив чималі гроші.

2. СЛІДЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Слідча діяльність здійснюється суворо у відповідності з законом і проходить в рамках передбачених ним процедур. Це найважливіше початок, постійно піддається сумніву і спробі обмеження. Зв'язаність законом робить роботу більш важкою, але зате й більш надійною і оптимальною. Чим жорсткіше слідчий виконує закон, тим краще захищені інтереси суспільства.Проблема законності і процедурної діяльності слідчого розглядається в рамках кримінального процессу.

Слідчий апарат діє, як відомо, в декількох відомствах: а) прокуратурі, б) органах внутрішніх справ; в) службі безпеки. Основне завдання роботи слідчих у всіх відомствах-розслідування злочинів. Це завдання диференціюється і конкретизується кримінально-процесуальним законодавством, підслідністю, тобто колом злочинів, які вони зобов'язані розслідувати, підпорядкованістю основним завданням того відомства, до якого вони належать, умовами роботи в даному відомстві.

Будь-який слідчий апарат складається зі структурних одиниць на рівні району, округу, міста, області, краю, республіки, центру Федерації. Звідси посадова сходи, тобто кар'єра слідчих всередині самого слідчого апарату, пов'язана з рухом від слідчого до начальника відділу (відділення, управління) і з переходом з низової щаблі відомства на більш високу. У принципі слідчі виконують один вид професійної праці - розслідування кримінальних справ. Але сама по собі ця діяльність є надзвичайно різноманітна, і по можливості слідчі спеціалізуються на різних групах злочинів. При цьому спеціалізація визначається відомчої приналежністю і положенням.За ідеєю слідчі прокуратури розслідують справи найбільш складні; слідчі МВС - справи, що потребують широкому оперативному обслуговуванні, а також менш складні.

Слідчий за чинним законом є самостійною процесуальною фігурою. Можливості впливу на нього по конкретній кримінальній справі обмежені і досить детально регламентуються в КПК РФ. У той же час слідчий - це працівник, який підпорядковується вищим посадовим особам у сфері організації праці, дисципліни, розпорядку робочого часу, виконання різних непроцесуальних завдань (чергування, організаційна робота та ін.) Це реальне протиріччя обумовлює постійну актуальність питання про самостійність слідчого, який на практичному рівні виглядає як проблема організації самостійного слідчого апарату, виведення слідчих з МВС і з прокуратури.

Дійсно, хоча закон у достатній мірі наділяє слідчого процесуальної самостійністю, організаційно-управлінське вплив на нього завжди дуже сильно. При цьому саме слідчий відповідає за встановлення істини, за законність і обгрунтованість своїх рішень.

Все це породжує високі вимоги до слідчих, їхній праці. Виконання слідчої роботи вимагає глибокої позитивної мотивації, готовності до праці, принциповості і багатьох інших позитивних якостей.

Але люди, що успішно працювали слідчими, можуть добре працювати, як правило, всюди. Робота слідчого - прекрасна школа для слідчого за умови жорсткого самоконтролю.

3. ОСОБИСТІСТЬ СЛІДЧОГО І ЇЇ СТРУКТУРА

Керівники правоохоронних органів у середині 90-х рр.. XX ст. обгрунтовано скаржилися на нестачу кадрів, пояснюючи його відпливом професіоналів з державних структур у приватні.На початку XXI ст. скоріше можна скаржитися на небажання талановитих випускників юридичних вузів йти в науку чи на деякі посади в публічних економічних структурах. У своїй масі ці явища пояснюються у всякому разі громадською думкою, а одно бажанням вже на початку кар'єри домагатися високого заробітку. Для початківця слідчого як нібито менше значення має можливість бути корисним суспільству, отримати спочатку необхідний досвід професійної роботи. Самі по собі зміни такого роду засуджувати важко. Гірше, якщосуспільство вважає, що в цьому виявляється корумпованість слідчих.

Другий приклад - виникла і закріпилася протягом багатьох років непідготовленість частини слідчих до змін, їх непристосованість до прийняття справді значущих самостійних рішень. Раніше слідчі змушені були найчастіше лише оформляти чужі рішення. І для багатьох з них це положення було більш зручним, ніж професійна діяльність в умовах високої відповідальності. Але тепер, коли в самих різних ситуаціях слово слідчого стає справою, коли воно позначається на економіці, на правопорядок, за це доводиться розплачуватися.

Під внутрішньою структурою особистості слідчого слід розуміти властивості, інтегровані в її свідомості: це перш за все психічні елементи відображення зовнішніх, об'єктивних умовжиття особистості (зумовлені потребами інтереси, мотиви, цілі, воля), психічні властивості особистості (здібності, характер); "ідеологічні" властивості, свідомості (установка, спрямованість, ціннісно-нормативна орієнтація); біологічно обумовлені особливості (темперамент, інстинкти і т. д.).

На цій основі в структурі особистості слідчого за критерієм змісту виділяють чотири групи властивостей:

1) світоглядні, до яких відносяться ставлення до загальновизнаних соціальних цінностей, насамперед особистості, се основним правам і свободам; правова свідомість, що включає ставлення до права, закону, державі; етичні та моральні нормативи, в тому числі милосердя, співчуття, співпереживання, почуття вірності, честі, власної гідності;

2) інтелектуально-розумові, до яких відносяться загальні професійні знання, здатність рішення розумових завдань, як типових, так і нестандартних, здатність до навчання, спостережливість, здатність концентруватися на предметі пізнання, сприймати інформацію впроцесі комунікації та ін;

3) психологічні, до яких можна віднести розвиненість вольового початку, співвідношення конформності і нонконформність, психологічну сприйнятливість (емпатію), правдивість, комунікативність, самооцінку, терпіння, певну ступінь мужності як готовність протистояти реальним або уявним загрозам і пр.;

4) фізичні, до яких належать: вік, стан здоров'я, стомлюваність, деякі індивідуальні фізичні властивості (зір, рухливість і ін.)

Структурно ця характеристика може бути змінена. Але головним при аналізі властивостей особистості слідчого є оцінка їх співвідносними з професією слідчого, їх реального стану, змісту та інтенсивності.

Німецькі автори Андре Нідостадек і Йорг-Крістіан Лоренц сформулювали наступний набір понять, що відображають риси особистості, що підлягають оцінці при виборі професії слідчого: активність, аналітичність мислення, здатність до адаптації, рішучість, здатність переносити навантаження, дисциплінованість, дипломатичність, здатність реалізувати поставлені цілі, гордість, відповідальність, ангажованість і ін.

Свого часу С. С. Алексєєв і В. Ф. Яковлєв, розробляючи, як і інші вчені, модель слідчого, тобто не що інше, як бажане стан особистості слідчого, включали в запропоновану ними модель загальні вимоги та показники моделі слідчого і специфічні (спеціалізовані), пов'язані з тим чи іншим різновидам юридичної роботи, юридичних спеціальностях. Основними загальними показниками, на їхню думку, були:

1) ідейність, політична зрілість, принциповість, правильне розуміння свого суспільного державного боргу;

2) висока загальна культура, всебічна духовна та інтелектуальна розвиненість;

3) високий і притому "спеціалізований" моральний рівень - підпорядкування діяльності слідчого ряду етичних норм, таких як чесність, шанобливе ставлення до людей, увага до них і т. д.;

4) належна загальна юридична культура, розвинуте юридичне мислення;

5) глибоке знання законодавства і практики його застосування;

6) общеюрідіческіе практичні навички - "вміння" (навички дослідження фактів, знаходження та тлумачення нормативних актів, складання юридичних документів, усних виступів з юридичних питань та ін);

7) загальнокомунікативних та організаційні якості, навички роботи з людьми, знанняпсихології людей;

8) навички науково-дослідної роботи;

4. ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ СЛІДЧОГО

За своїм характером і змістом професійна підготовка слідчого повинна відображати потреби у професійній юридичній діяльності. Суспільство і від його імені держава покликані піклуватися про те, щоб бажаючі стати слідчими отримували саме ті знання та навички, які необхідні для здійснення їхніх професійних обов'язків.

Бажаючий стати слідчим повинен піклуватися про те, щоб отримати таку підготовку, яка дозволить йому знайти цікаву, корисну і добре оплачувану роботу і виконувати її належним чином, отримуючи при цьому необхідне схвалення.

Тому майбутній слідчий змушений силою обставин:

- По-перше, вибрати найбільш підходящий і доступний шлях отримання юридичної освіти;

- По-друге, усвідомити необхідність дійсного та ефективного використання його можливостей.

Тут є кілька видів вимог і відповідно свідоцтв про їх виконання:

а) визнання особи юристом, яке передбачає у формальному плані наявність відповідного диплома, а в матеріальному плані - наявність правових знань, навичок;

б) допуск до деяких спеціальностях, що передбачає отримання додаткового свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту (іспитів); в) нарешті, у сфері наукової роботи отримання слідчими, як і представниками інших професій, вчених звань кандидата і доктора юридичних наук, а також вчених ступенів доцента і професора в Академії управління МВС, через яку проходить велика частина слідчих, які займають керівні посади.

Разом з тим, на думку ряду керівників МВС РФ, багато співробітників мають недостатній досвід роботи, слабо зацікавлені в результатах своєї роботи, а це негайно призводить до зниження професійного рівня.

Існують також настрої правового нігілізму, переоцінка примусових, силових методів. Ця проблема аж ніяк не є тільки російською. Силові структури чи не у всіх країнах схильні до ставки на силу.

Ймовірно, недоліки такого характеру виникають не всередині самої системи. Здебільшого тут позначається соціальний тиск, постановка некоректних задач, занадто великі надіїсуспільства на органи внутрішніх справ. В органах внутрішніх справ недостатньо фахівців в області комп'ютеризації; технічно вони не цілком готові зараз до боротьби з новими формами злочинності.

Саме висока ступінь значущості професійної діяльності слідчого, пов'язані з нею правові та фактичні можливості, авторитет служби і не в останню чергу становище особи, цю службу виконуючого, пояснюють той факт, що професійна поведінка слідчого регулюється нормативними правовими актами, а не тільки моральними та етичними нормами.

Законодавець, співтовариство слідчих в особі різних об'єднань виходять з того, що юрист продовжує своє служіння суспільству і тоді, коли він безпосередньо не здійснює професійнуюридичну діяльність в рамках своєї компетенції.

Тому, строго кажучи, оцінка дозволеності або недозволеності професійної поведінки слідчого означає і оцінку самого слідчого. Але в даному випадку увага зосереджується на розмежуванні дозволеного і засуджуваного саме в самій діяльності, оскільки це є передумовою пред'явлення вимог до особистості слідчого.

Професійна поведінка слідчого може виражатися у вигляді дій:

а) чинених під час виконання службових обов'язків, але не є їхнім змістом, або у безпосередньому зв'язку з ними (службове поведінка);

б) пов'язаних з його посадовим становищем або володінням професійною інформацією, професійними навичками та ін (позаслужбовий поведінка).

Прикладами різних позитивних, нейтральних і негативних видів та проявів професійного (службового та позаслужбовий) поведінки слідчого можуть бути, зокрема: здійснення в своїх цілях юридично значущих дій; дотримання деяких загальних і спеціальних норм моральності; укладення угод у ситуаціях використання посадового впливу та ін Всі ці види поведінки можуть виявлятися у службовій сфері.

Сенс регулювання професійної поведінки слідчих полягає в тому, щоб:

а) забезпечити інтереси суспільства і громадян, мінімізувати ризик зловживання значними можливостями юридичної професії, особливо в окремих її сферах (правоохоронної, суд, прокуратура та ін);

б) захистити самих слідчих від перебільшених вимог;

в) обгрунтувати необхідні і розумні методи соціального контролю за діяльністю слідчих, оскільки початківці і навіть досвідчені слідчі змушені рахуватися з тим, що суспільство постійно виявляє підвищений інтерес до поведінки слідчих.

Виділяються такі рівні професіоналізму слідчих:

- Високий рівень професіоналізму характеризується тим, що співробітник має цілісне уявлення про правоохоронної (правозастосовчої) специфіці професійної діяльності, взаємозв'язках її компонентів; усвідомлює роль колективної діяльності у творчому вирішенні завдань правоохоронної діяльності, знає сутність процесу виконання поставлених перед колективом завдань, його закономірності, використовує їх в роботі; володіє прийомами організації службової діяльності; вміє враховувати індивідуальні особливості інших людей в системі міжособистісних відносин; може створити оптимальну морально-психологічну атмосферу;

- Середній рівень професіоналізму характеризується знанням посадових обов'язків, сутності процесу правоохоронної діяльності, але не використовує у своїй роботі його закономірності, має відомості про сутність колективної діяльності, але не володіє прийомами її організації, має уявлення про методи вивчення особистості, але в його діяльності недостатньо виражено прогнозування можливих змін в основних параметрах процесу діяльності і в системі міжособистісних відносин.

У слідчих даного рівня професіоналізму недостатньо сформовані вміння та навички,професійно важливі якості в цілому дозволяють їм працювати в діапазоні прийнятною результативності;

- Низький рівень професіоналізму свідчить про відсутність або слабкому розвитку умінь, навичок та професійно-важливих якостей, відсутності необхідного рівня критичності і самовіддачі; тобто характеризується відсутністю у співробітників основних компонентів професійної діяльності, за винятком володіння змістом посадових обов'язків.

Виділяють основні показники здійснення професійної кар'єри слідчого: формальні показники якості роботи (результати і відсоток розкриття злочинів, підвищення (зниження) на посади, кількість і рівень заохочень (покарань), формальні характеристики і рекомендації; неформальні показники: оцінка з боку громадської думки, ставлення до роботі, мотивація, досягнення, самооцінка.

ВИСНОВКИ

Соціальні зміни, зміна розумових парадизмів і уявлень про соціальні цінності переконливо показують, що особистість слідчого неминуче включає в себе механізм оцінки зовнішнього світу, в ідеалі на основі розумного і виваженого ставлення до того, що колись іменувалося партійністю, актуальністю. Саме цей механізм з різною швидкістю і інтенсивністю змінює особистість слідчого або руйнує її. Перше відбувається у випадку ефективної адаптації до змін.Друге - коли чомусь така адаптація повністю або частково виявилася неможливою.

При цьому в особистості слідчого,як би перетворюється система властивостей, які можуть відповідати один одному або перебувати в суперечності і є цілісне унікальне явище.Але, так чи інакше, кожен з названих властивостей і їх система повинні розглядатися з позицій завдань професійної діяльності слідчого, а саме необхідності забезпечення правової безпеки, правової стабільності, правової раціональності життя суспільства та поведінки людей, з позиції відповідності особистості слідчого потребам і сподіванням суспільства.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.1. Алексєєв С. С, Яковлєв В. Ф. Про модель слідчого та навчання в юридичних вузах / / Правознавство. 2006. № 4. С. 73-74.

1.2. Жалінскій А.Е. Вступ до спеціальності "юриспруденція". Професійна діяльність слідчого.Підручник. Вид. 2-е, перероб. і доп. М.: ТК Велбі, Вид-во "Проспект", 2007. 368 с.

1.3. Нідостадек А., Лоренц Й.-К. Успішний професійне зростання для слідчих. Франкфурт-на-Майні: Бунд, 2004.

1.4. Прикладна юридична психологія: Учеб. посібник для вузів / Під ред. проф. А.М.Столяренко. М., 2005.

1.5. Психологія і педагогіка в професійній підготовці співробітників органів внутрішніх справ: Учеб. посібник. М., 2003.

1.6. Романов В.В. Юридична психологія. М.: МАУП, 2006.

1.7. Сав'юк Л. К. Правоохоронні органи: підручник / Л. К. Сав'юк. 2-вид., Перераб. і доп. М.:Норма, 2007.

1.8. Свірська І.Б., Андрєєв КВ. Переговори: психологічна характеристика і методи відбору інструкторів з переговорної діяльності. М.: Академія МВС Росії, 1995.

1.9. Щокін Г. В. Візуальна психодіагностика: пізнання людей по їх зовнішньому вигляду. М., 2002. (Бібліотечка співробітника органів внутрішніх справ).

1.10. Юридична психологія: Хрестоматія / Упоряд. В.В. Романов, Є.В. Романова. М., 2000.

Размещено на Allbest.ru