Естетична та особиста культура юриста. Формування особистості. Засоби соціалізації юриста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії та історії держави і права

Деонтологічні основи працівника ОВС

Самостійна робота

«Естетична та особиста культура юриста. Формування особистості. Засоби соціалізації юриста»

Виконав:

Курсант ГБ - 432 н. в.

В. О. Карайбіда

Перевірив:

О. М. Куракін

м. Дніпропетровськ - 2014 р.

1. Естетична та особиста культура юриста

У юридичну працю міцно входить естетика. Звичайно, віднесення естетики до морального контексту компонентів юридичної деонтології є спірним питанням. Зокрема, існує три точки зору, де естетичну культуру правника можна віднести до:

1) психологічних особливостей, оскільки естетичні норми безпосередньо залежать від психічного розвитку людини, від розвиненого відчуття та сприйняття; правовий культура рекламний

2) духовних аспектів, тому що більшість естетичних норм людина не створює -- їх треба досліджувати, шукати як результат природи;

3) морального обгрунтування через те, що частина естетичних норм створюється людиною в процесі еволюційного розвитку суспільства.

Найбільша прийнятність третьої позиції пояснюється тим, що, незважаючи на еволюційний характер формування естетичних норм, юридична робота, в першу чергу, вимагає певних стандартів, зразків, моделей.

Це -- завдання держави, юридичних установ, соціальних груп (колективів), сім'ї юриста тощо.

Тобто в даному випадку прослідковуються аналогії з професійною мораллю, професійно-етичними нормами, які пов'язані із усталеними нормами естетики.

Крім того, у моральній групі компонентів юридичної деонтології естетична культура юриста має найбільше проявів. Це пояснюється тим, що деякі елементи естетичної культури є складовими елементами водночас особистої і зовнішньої культури юриста, а також його службового етикету, що грунтуються на загальній та професійній моралі.

У кожної людини існує певна естетична орієнтація, яка постійно розвивається у процесі соціалізації з метою подолання одновимірності у людському розвитку. З огляду на те, що естетичні цінності та естетичне сприйняття людини мають природний характер, естетична свідомість потребує певного формування, а не виховання.

Найбільшої уваги потребують дослідження естетизованих стосунків юриста з громадянами, суспільством та природою. У цих відносинах є можливість відчути добро і красу як зовнішньолюдські цінності. Тобто у службовому обов'язку юриста є естетичний елемент, який потребує систематичного розвитку.

Естетичні засади у службовій діяльності юриста, зокрема естетична форма внутрішнього імперативу службового обов'язку, вимагають певної культури цієї діяльності.

Це стосується естетичної культури юриста, основним складовим елементом якої є правова естетика.

Основним завданням правової естетики є підвищення рівня професійної естетичної свідомості юриста, що здійснюється не тільки через опанування творів літератури, а й мистецтва взагалі. Тут потрібно, щоб юрист мав власне бачення естетики, перш за все, з позиції колористики.

Колористика дає можливість ознайомитись з єдиною мовою кольорів. Справа в тому, що кожен колір по-різному впливає на людину, позначається на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть змінює пульс та кров'яний тиск. Знання законів колористики допомагає у стресових ситуаціях. Тобто колір для людини є духовною їжею, здоров'ям, стимулятором, смаком, змістом та мовою, що потрібно враховувати при оформленні робочих місць, створенні умов праці для юриста.

Наступним елементом правової естетики є як зовнішній, так і внутрішній бік проведення обрядів, церемоній, ритуалів, святкування знаменних дат тощо. Тут прояви естетичної культури юриста мають значення, тим більше, що це в якійсь мірі регулюється правовими нормами (наприклад, ритуал судового засідання).

Одним із елементів правової естетики є встановлення правил естетики у поведінці юриста. Це -- один із зовнішніх проявів його естетичної культури.

У професійній діяльності юриста значну роль відіграє його особиста культура. Її високий рівень допомагає юристові знайти своє місце у колективі, визначити як, де і коли вступати в розмову, не допускати пишномовності і фразерства, знати правила вітання тощо.

До складових елементів особистої культури належить культура догляду за тілом і одягом, побутова культура тощо. Серед принципів особистої культури є порядність, охайність, доброзичливість, вірність, надійність, дотепність.

Особиста культура виконує такі функції: формування норм службового етикету та зовнішньої культури;

- розвиток естетичної культури; формування авторитету;

- сприяння дотриманню службової та загальної таємниці;

- формування почуття товариськості; виховання вимогливості до себе; розвиток моральних та професійно-моральних якостей; підвищення рівня юридичної компетенції; уміння критикувати і вислуховувати критику;

- дотримання норм сімейного і побутового етикету;

- справлення приємного враження.

Зрозуміло, що особиста культура залежить від рівня соціалізації юриста, а також від інтелектуальної, емоційної, внутрішньої, естетичної, психологічної, педагогічної культури. Великий вплив на юриста мають особиста культура його батьків та другого члена подружжя. Напевно, менше впливає на формування особистої культури соціальне походження, місце народження і виховання (село чи місто), наявність додаткової освіти тощо. Дуже шкодять формуванню особистої культури показуха і формалізм.

У цілому слід вказати, що особиста культура сучасного юриста повинна відображати менталітет українського народу, пропагувати національний дух української інтелігенції.

Отже, істотною ознакою, яка визначає сутність юридичної деонтології, є її моральні проблеми. Вони полягають у тому, що сучасні юристи ще недостатньо володіють належними нормами моралі, незважаючи на те, що моральна культура пронизує будь-яку професійну діяльність і стає міцним фундаментом формування внутрішнього імперативу службового обов'язку.

2. Формування особистості

Суспільна природа юриста реально виявляється в тому, що з моменту вибору професії і до кінця служби (а інколи і до кінця життя) його буття підпорядковане інформаційним потокам. Чи це спілкування з людьми (як обмін інформацією), чи з документами (як носіями інформації), чи діяльність працівника правоохоронних органів у спеціальному напрямі (отримання інформації з обмеженим доступом) -- усе це призводить до набуття певних знань і уміння ефективно використовувати ін формаційний підхід, що складає основу інформаційної культури юриста.

Одночасно інформаційні процеси впливають безпосередньо на особу юриста. Вони формують його як професіонала. Тобто інформаційна культура виражає певні процеси становлення юриста як особистості, шо називається соціалізацією юриста.

Соціалізація юриста до вибору ним професії відбувається за загальними правилами. Цей процес багатогранний. Він спрямований на вироблення власних життєвих установок через активне пізнання людиною оточуючого світу, набуття соціального досвіду, засвоєння навичок правомірної поведінки тощо.

Іншими словами, особа проходить процес соціалізації завдяки загальновідомим джерелам: сім'я, дошкільні навчальні заклади, школа, суспільні інститути, засоби масової інформації тощо. Особливе місце посідають тут соціальні групи (як формальні, так і неформальні), в яких інтенсивніше відбувається цей процес.

Згодом, коли особа зорієнтувала себе на вибір професії юриста, змінюються життєві умови та вимоги, які слугують подальшим стимулом соціалізації. Що ж слід розуміти під соціалізацією юриста.

На нашу думку, соціалізація (від лат. 5осіа1і§ -- суспільний) юриста -- це процес засвоєння ним, перш за все, певної системи правових знань, які дозволяють йому самоутвердитись як професіоналові, стежити за виконанням приписів права всіма членами суспільства, приймати справедливі рішення у кожній юридичній справі.

Іншими словами, соціалізація для юриста є діалектикою розвитку його особистості у правоохоронній діяльності, усвідомленням свого службовго обов'язку, виробленням почуття юридичної та моральної відповідальності. Це означає, що соціалізація юриста тісно пов'язана з його навчанням, вихованням та формуванням. Між цими поняттями є багато спільного та відмінного.

Зокрема, для навчання і виховання характерним є елементи примусу, що не притаманне формуванню соціалізації взагалі. Адже навчання -- це активний процес набуття знань, певної освіти під впливом педагогів, їхньої волі. Слід зауважити, що цей процес планомірний, цілеспрямований та систематичний. Педагог, який озброєний певною системою знань, на основі переконань у цінності змісту навчального матеріалу ніби нав'язує своїм учням ідеї науки, змушує відтворювати в основному її думки, які він висловив під час занять. Якщо ж в учня виникають альтернативні або творчі думки, то всеод-но вчитель скеровує їх у певне русло. Тобто навчальний процес має своєрідний примусовий характер, що, до речі. виправдано.

Одним із основних завдань виховання, його основною складовою частиною є навіювання, занесення у свідомість тих, хто виховується, якихось, скажімо, ідей, знань, навичок, розумінь, оцінок тощо. Тобто виховання -- це примусове занесення (прищеплення) у свідомість тих моментів, у дусі яких виховується підопічний. Виховувати -- це означає впливати на свідомість і волю іншої людини. Тож у процесі виховання відбувається злам волі людини для підготовки її до певної діяльності.

Що ж стосується формування, то це -- організація знань конкретної особи, у якій вона сама виконує основну діяльність. Формувати людину -- означає створювати можливості для надання знань, прищеплення поглядів, вироблення оцінок. У нашому випадку формування -- це набуття знань, навичок, умінь. Це процес не нав'язаний кимось -- у ньому сама особа бере активну участь.

Звідси випливає, що за своєю природою формування найбільш наближене до соціалізації. Проте навчання і виховання відіграють основну роль у цьому процесі. Це пояснюється тим, що юрист під час навчання, виховання і формування отримує незліченну кількість інформації, виробляє свою власну інформаційну культура, а це в свою чергу позитивно впливає на його соціалізацію. Чим більше інформації, чим вищий ступінь інформаційної культури юриста, тим активніше й ефективніше відбувається процес його соціалізації.

Соціалізація має певні стадії: а) стадія несвідомого процесу соціалізації; б) стадія свідомого процесу соціалізації. Так, у першій стадії соціалізація людини починається з моменту її народження, де спочатку засвоюються доцільні дії, що приносять певне задоволення.

Тобто починається взаємодія людини з соціальним середовищем, як правило, методом «спроб», «помилок» і відчуттів (смаків). Тут здебільшого дитина засвоює позитивну для соціалізації емпіричну інформацію. Негативна емпірична інформація приносить дитині незадоволення і викликає відповідну емоційну реакцію.

Стадія свідомого процесу соціалізації людини має два вили: загальний і професійний. Загальна стадія соціалізації формує у людини певні норми поведінки у суспільстві, знання про суспільні процеси тощо. На шй стадії особа отримує таку інформацію, яка б забезпечила її життєдіяльність навіть без набуття професії.

Вагомішою є професійна стадія процесу соціалізації. На цій стадії людина цікавиться тією інформацією, яка відповідає її нахилам і вподобанням. Відомості про майбутній фах і місце в суспільстві, яке посяде людина внаслідок соціалізації, спонукають її до постійного набуття нових знань. Звичайно, первинні відомості про професію не загрожують інформаційному перевантаженню, тому вести тут мову про інформаційну культуру немає сенсу. Але після призначення молодого спеціаліста (в даному випадку юриста) на посаду вплив інформаційного потоку на нього різко зростає, оскільки починається активна професійна соціалізація. Тоді слід вдаватися до інформаційної культури, яка б регулювала процес соціалізації і скеровувала його у бажане русло. Ці дії юриста є свідомими.

У випадку несвідомих дій у питаннях регулювання інформації, соціалізація юриста матиме негативний зміст, що завдає шкоди суспільству. Мова йде про розвиток особистості юриста, вироблення у нього правового почуття та почуття службового обов'язку (повинності). Адже «соціалізація» юриста в протилежний бік без урахування інформаційної культури не призводить до росту професіоналізму, що часом є однією із причин деградації особистості.

Варто зауважити, що на соціалізацію юриста впливають обидва види: загальний і професійний. Ці процеси проходять паралельно і навіть незалежно один від одного. Не можна сказати, що юрист потребує лише професійної соціалізації. Його особливе місце в суспільстві вимагає інформації про всі події життя, навіть про ті, які не пов'язані з правовими явищами. Інша справа, що до загальної соціалізації повинен застосовуватись культурологічний інформаційний підхід.

3. Засоби соціалізації юриста

Кожен суспільний процес здійснюється завдяки певним засобам. Такі засоби існують і в соціалізації юриста. Перш за все, це елементарні духовні, технічні та рекламні види засобів. Під елементарними засобами слід розуміти повсякденне спілкування юриста з різними категоріями людей, у результаті чого одержується інформація.

Ці засоби універсальні, а інколи й унікальні. Все залежить від уміння володіти інформаційною культурою. Духовні засоби соціалізації тісно пов'язані із засобами інформаційної та духовної культури. Незважаючи на те, що засоби масової інформації є джерелом соціалізації, вони ще слугують і засобами соціалізації. Дійсно, періодична преса, радіо, телебачення, кіно відіграють неоціненну роль у професійному становленні юриста. Через ці засоби соціалізації реалізується величезний потік інформації, який вкрай необхідний юристові.

Особливо в період державотворення в Україні юристові потрібно мати достовірну інформацію про історію держави і права свого народу, бути глибоко обізнаним з історичними пам'ятками держави та права. Це дасть змогу виробити принципи українського національного права, формувати у своєму оточенні національний дух права, утверджувати панування права в суспільстві.

Публікації сучасних українських правників спрямовані на пошуки витоків держави та права, на відновлення загальнолюдських цінностей у праві, на поєднання релігійних та правових норм тощо. Тому така інформація сприяє соціалізації юриста в сучасному аспекті, дає можливість виявити недоліки в законодавстві й успішно їх виправляти, використовуючи аналогію закону

Звичайно, проблема використання цих засобів соціалізації полягає в умінні одержувати та використовувати новини та відомості на правову тематику.

Адже при існуючій завантаженості роботою в українських юристів не завжди є можливість для активної професійної соціалізації з власної ініціативи. Проте вдало використаний інформаційний підхід сприятиме активній соціалізації через розглянуті засоби.

Те саме стосується і таких засобів юридичної соціалізації, як мистецтво та художня література, що безпосередньо впливають ше й на духовну культуру особи. Зокрема, мистецтво є однією із форм суспільної свідомості, а значить -- специфічним відображенням дійсності. Також мистецтво -- це одна зі сфер людської діяльності, особлива сфера духовного виробництва, результат якої розрахований на задоволення духовних потреб. Це не дзеркальне відображення інформації, а її творче переосмислення. Здатність до глибокого сприйняття мистецтва свідчить про високий культурний рівень особистості юриста, а це в свою чергу призводить до підвищення рівня його соціалізації.

Своєрідність художньої літератури як засобу соціалізації юриста полягає в тому, що відображена інформація сприймається за реальність, завдяки чому цей спосіб соціалізації несе в собі радість пізнання і в той же час істотно відрізняється повчальністю. Тобто завдяки засобам художньої літератури можна уникнути примусової соціалізації, оскільки читач творчо осмислює отриману інформацію. Варто зауважити, що мистецтво і художня література у юридичній соціалізації набувають особливого значення, коли твори відображають правоохоронну або дотичну до неї сферу діяльності

Поряд із цими видами духовних засобів соціалізації чільне місце посідає інформація про релігійні поняття Перш за все. це стосується Біблії як найдавнішої, найдосконалішої. найбільш цінної для соціалізації виховної книги, яка належить всьому людству. Через Біблію звертається до кожної особи Спаситель світу Ісус Христос і говорить: «Прийдіть до Мене всі, та знайдете мир. спокій та радість своїй душі». Вивчення юристами Біблії, її дослідження відроджує духовну культуру, відкриває на-міои Божі знайомить з Ісусом Христом як особистим Спасителем Біблія написана для всіх віків, для всіх людей і має всесвітнє призначення та універсальне значення Вона без жодних обмежень однаково стосується кожної людини, незважаючи на її професійні, культурні. релігійні чи національні зв'язки

Особливим виявом інформаційної культури в релігії і; молитва та сповідь. У соціалізації вони відіграють важ-;!ііізу роль. мають велике значення і є найпершим обов'язком у повсякденному житті. Молитва та сповідь розв'язують різні життєві проблеми, вчать особу обирати правильну дорогу у своїй соціалізації, у прийнятті справедливих рішень у процесі юридичної діяльності.

Для більш ефективної юридичної соціалізації вдаються до технічних засобів. Сучасне суспільство володіє різноманітними технічними приладами комп ютерна техніка, відеозаписи, радіотелефонний зв'язок, факс тощо. Такі засоби ефективно впливають на темпи соціалізації юриста. Це пояснюється тим, що утворюються спрощені інформаційні канали, надається оперативний та вільний доступ до інформації. Цим самим зменшується кількість інформаційних бар'єрів, а збільшується інформаційний фонд. Тобто технічні засоби соціалізації для юриста є найнеобхіднішими, оскільки вони впорядковують інформаційні потоки, які безупинно переміщуються по різних каналах.

Неабияке значення для соціалізації юриста мають рекламні засоби. Через рекламні агентства юрист одержує різноманітну інформацію Враховуючи специфіку своїх функціональних обов язків він соціалізується, перш за все, на необхідній йому інформації, яка має властивості корисності, цінності, доцільності та новизни.

Розглядаючи питання професійної соціалізації юриста, не можливо не зупинитись на методах цього процесу Природно, що методи соціалізації слід розподілити на загальні і спеціальні.

Так. під впливом інформаційної культури загальні методи мають свої структурні елементи Серед них -- спілкування, особистий приклад керівника, створення умов. набуття життєвого досвіду. Усі загальні методи підпорядковані меті, яка полягає в тому, шо юрист по-винен відчути потоебу в одержанні певної інформації чи відомосте??" для нормального виконання службових обов язків шо .завершується в подальшому його професійним становленням.

Метод спілкування не новий, але оригінальний і стабільний. Юрист, спілкуючись із населенням чи своїми колегами або керівниками, всотує таку інформацію, яка для нього найбільш цінна та корисна. Мова йде не про будь-яку інформацію, а про таку, яка розширює його кругозір, правовий світогляд, виробляє юридичну позицію тощо. Причому юрист може бути активним чи пасивним отримувачем, але під час спілкування рівень його соціалізації хоч не набагато, але підвищується.

Також на підвищення рівня соціалізації особи впливає інформація про свого керівника. Його особистий приклад, поведінка, вміння управляти колективом позначаються на соціалізації підлеглих.

Юрист, який довго працює під керівництвом одного керівника, часто мимоволі переймає його характер соціалізації та використовує його мистецтво володіння інформаційною культурою. Для юридичної діяльності таке наслідування має ефект тоді, коли керівник юридичної установи дотримується принципів правомірної поведінки та професійної етики. Справа в тому, що для прийняття правильного рішення юрист вдається до інтуїції, до внутрішнього переконання, до свободи вибору дій, що є характерною рисою соціалізації, яка відбувається через наслідування, оскільки в складних ситуаціях він прагне вчинити так, як авторитетна для нього людина, що працює поруч.

Часто буває, що для нормальної професійної соціалізації необхідно просто створити умови. Такий метод не завжди усвідомлюють відповідальні особи, оскільки їхня дія безпосередньо не спрямована на особу. Проте створені належні умови дають можливість ефективно працювати з інформацією і здійснювати процес соціалізації, враховуючи свої бажання та вподобання. Перш за все, юристові необхідно створити умови для користування інформаційним фондом, для налагодження інформаційних режимів, для своєчасного одержання інформації законодавчого характеру. Тобто достатньо знати зміни у законодавстві з часу їх прийняття (такі умови вже є в деяких установах) -- і юрист самостійно отримує нову «порцію» соціалізації і працює згідно з новими нормативними приписами, йдучи в ногу із законотворчим процесом.

Перелік методів соціалізації доцільно завершити таким методом, як набуття життєвого досвіду. Зрозуміло, що рівень соціалізації молодого юриста значно нижчий від рівня соціалізації юриста з великим стажем та досвідом роботи. На основі довготривалого впливу інформа цінних процесів протягом багатьох років праці юрист набуває певної мудрості, розсудливості, які застерігають ного ви негативних чинників соціалізації. Великий жит-тевни досвід особи -- це як своєрідний інформаційний фонд. так й інформаційний потенціал. Пережиті негативні випадки у юридичній практиці стають уроком на маибутнє. повчальним прикладом для інших. Тому до-ипьно створити певний інформаційний практикум для юриста, де систематизуватиметься як позитивна, так і негативна практика юридичної діяльності. Для соціалізації початківців-юристів такий практикум мав би велику цінність.

До спеціальних методів соціалізації юриста слід віднести: навчання, виховання, моральне і матеріальне стимулювання індивідуальний підхід. Про роль навчання та виховання згадувалося вище. Щодо морального і матеріального стимулювання, слід зауважити, що ці методи впливають на соціалізацію юриста психологічно. Тому є потреба в отриманні відомостей про попередню реакцію особи на той чи інший вид стимулювання з урахуванням індивідуальних особливостей.

Питання індивідуального підходу у соціалізації особи має реальний грунт. Завдяки цьому методу ефективніше відбувається процес соціалізації юриста. Але ми звертаємо увагу на одержання достовірної інформації вщ морально-психологічної служби, яка почала функціонувати у деяких правоохоронних органах. Результати досліджень юридичної психології дають змогу морально-психологічній службі визначити напрями соціалізації особи. Одним із її завдань є вироблення рекомендацій щодо здійснення індивідуального підходу в подальшій соціалізації юриста, з'ясування рівня соціалізації особи, ролі колективу у цьому процесі.

Джерело

1. http://pravouch.com/page/deontology/ist/ist-20--idz-ax274--nf-18.html

2. http://pravouch.com/page/deontology/ist/ist-20--idz-ax274--nf-24.html

Размещено на Allbest.ru