Процедура розгляду колективних трудових спорів

Грошові вимоги працівника щодо трудового спору -- вимоги, не по-в Язані із звільненням чи переведенням працівника.

Встановлені ст. 238 КЗпП правила про можливість задоволення вимог про стягнення належних працівникові сум (наприклад, в разі затримки розрахунку при звільненні з роботи) застосовуються у випадках дотримання строків звернення за вирішенням трудових спорів або коли пропущений строк звернення за вирішенням трудових спорів було поновлено.

Якщо роботодавець доведе, що працівник знав про порушення свого права й пропустив тримісячний строк для звернення за його захистом, то грошові вимоги працівника не будуть задоволені.[17]

Якщо працівник доведе, що він не знав про порушення свого права, то орган який розглядатиме цей спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних грошових сум без обмеження будь-яким строком.

Стаття 238 КЗпП, так само, як і ч. 2 ст. 235 КЗпП, регулює строки виплати сум, належних працівникові, а не строки звернення за вирішенням трудових спорів, які поширюються на всі трудові спори без будь-яких винятків.

Оформлення позовних заяв щодо трудових спорів до суду. Позовна заява щодо індивідуального трудового спору подається до суду в письмовій формі.

Позовна заява повинна містити:

* назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача й відповідача, їх місце проживання або розташування, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог;

* виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

* зазначення доказів, що стверджують позов;

* підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви.

До позовної заяви додаються письмові докази. Наприклад, копії наказів роботодавця, контракт, довідка про середню заробітну плату, довідки, розрахунки, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та інші докази залежно від виду індивідуального трудового спору. Якщо позовна заява подається представником позивача -- також довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Деякі процесуальні особливості розгляду трудових справ у суді.

Потрібно враховувати, що розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності.

Суд зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'ясняти особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні їхніх прав. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їхніми клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів.

У процесі розгляду трудового спору у суді позивач може змінити свої позовні вимоги чи відмовитись від позову. Зазначимо, що заява позивача про відмову від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін заносяться до протоколу судового засідання і підписуються відповідно позивачем, відповідачем або обома сторонами.

Якщо відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем або мирова угода сторін викладені в адресованих суду письмових заявах, ці заяви додаються до справи, про що зазначається в протоколі судового засідання, пов'язаного з трудовою справою.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін суд роз'яснює позивачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Відповідно до змісту ст. 103 і 179 ЦПК, мирова угода сторін може стосуватися лише їх та спірних правовідносин і її умови мають бути такими, щоб у разі відмови сторони від мирової угоди таку угоду можна було виконати примусово, відповідно до п. 4 ст. 348 ЦПК. З огляду на це, наприклад, у справі про визнання незаконним переведення на іншу роботу не може бути укладена мирова угода на тих умовах, що позивач звільняється за власним бажанням, оскільки спірні правовідносини не стосувалися припинення трудового договору.

Зауважимо, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається виконавчий лист (ст. 348 ЦПК).

Стягувачам, які пропустили строк для подання виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлений (ст. 350 ЦПК).

Висновок

Отже, проаналізувавши викладений вище матеріал я дійшла висновку, що індивідуальні трудові спори - це розбіжності, неврегульовані шляхом безпосередніх або за участю профспілкового органу переговорів, між роботодавцем і окремим працівником з питань застосування законодавства про працю, колективного договору (угод) чи трудового договору.

До індивідуальних трудових спорів належать, зокрема, трудові спори про переведення на іншу роботу; припинення трудового договору; оплату праці та виплату заробітної плати, виплату винагороди за вислугу років, винагороди за результатами роботи підприємства за рік, гарантійних сум, компенсацій; повернення грошових сум; надання відпустки; накладення дисциплінарного стягнення; видачу та використання спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту; видачу лікувально-профілактичного харчування, молока та інших рівноцінних продуктів; встановлення та застосування норм праці; відрахування із заробітної плати тощо.

До категорії індивідуальних трудових спорів слід віднести також спори, які виникають при укладенні трудових договорів, зокрема, спори пов'язані з відмовою в укладанні трудового договору, якщо працівник вважає, що відмовою порушено його право на працю.

Трудове законодавство детально не визначає способів захисту трудових прав. Але це не перешкоджає пред'явленню працівниками позовів про визнання власника (підприємства) зобов'язаним, про покладання на нього обов'язку, про припинення дій, які порушують право тощо.[16]

Індивідуальні трудові спори між працівником і власником незалежно від форм трудового договору розглядаються комісією по трудових спорах (КТС), місцевими судами та спеціальними органами, які передбачені законодавством для розгляду спорів окремих категорій працівників.

Процедура розгляду трудового спору в КТС законодавством детально не врегульована, встановленні лише її основні повноваження, що допомагають прийняти рішення (наприклад, виклик свідків).

На мою думку, існують неточності у законодавстві щодо врегулювання інших окремих положень про вирішення трудових спорів.

Також викликає питання необмеженість періоду, за який була нарахована заробітна плата та за який може бути стягнена заробітна плата.

Усунення саме таких, здається невеликих, а насправді важливих для правильного вирішення справи про індивідуальний спір, недоліків поліпшить рівень ефективного забезпечення трудових прав працівників.

У ринкових відносинах проблеми правового врегулювання взаємин між роботодавцями й найманими працівниками є досить актуальними.

Поступальний розвиток економіки, зростання національного багатства й підвищення добробуту суспільства можливі лише за умов високої продуктивності праці й соціального спокою. А для цього необхідно не просто закріпити певні права за суб'єктами трудових відносин, але й створити правові механізми, які забезпечуватимуть ефективний захист і реалізацію законних інтересів працівників і роботодавців. 

У Конституції України, Кодексі законів про працю та інших законодавчих актах останнім часом закріплено ряд прогресивних норм щодо розгляду індивідуальних трудових спорів, скажімо, таких, як гарантованість звернення з будь-якими трудовими спорами безпосередньо до суду, тоді як раніше передбачався обов'язковий попередній розгляд ряду трудових спорів комісією по трудових спорах.

Прогресивною та спрямованою на захист працівника нормою стала новоприйнята стаття 237-1 Кодексу законів про працю, яка. встановила можливість відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові порушенням його законних прав з боку власника або уповноваженого ним органу. Обов'язок власника або уповноваженого органу здійснити систему дій, направлених на недопущення порушень прав працівника, а особливо, при звільненні, теж перекликається з основним гаслом Конституції України - “держава для особи”.

Таким чином, можна сказати, що органи з вирішення трудових спорів, які покликані якнайшвидше відновлювати порушене право працівника і вживати заходів по усуненню причин, що породжують порушення законодавства про працю, не завжди справляються з поставленим перед ними завданням. Також проблемою є те, що деякі досить типові конфліктні ситуації дотепер залишаються юридично неурегульованими, а іноді спостерігається повна відсутність відповідальності, у тому числі і юридичної. Безвідповідальність - один з найбільш могутніх двигунів розростання конфлікту.

Тема трудових спорів у даній роботі піднята не випадково. Будучи регулятором суспільних відносин, право активно проявляє себе саме тоді, коли виникає той чи інший конфлікт, у тому числі і трудового характеру. Саме під час конфлікту перевіряються й ефективність правових норм, і здатність держави і суспільства на ділі гарантувати людині реалізацію її прав, у тому числі й у сфері застосування здатності до праці. Сьогодні наше суспільство поступове приходить до розуміння права як засобу досягнення згоди і компромісу. Ми стаємо свідками того, що учасники трудових відносин починають поступово повертатися убік переговорного процесу. Держава за допомогою права створює механізм, націлений на взаємне врахування інтересів сторін - учасників трудових відносин. Проте не можна переоцінювати роль права, що саме по собі не в змозі вирішити політичні й економічні проблеми. Тому украй важлива наявність у правовій системі норм, що гарантують механізм розгляду конфліктів, їх справедливого вирішення і реалізації винесених рішень.

Список використаної літератури

1. Андріїв В. М. Трудові спори : навч. посіб. для студ. ВНЗ / В. М. Андріїв, І. О. Ізарова. - Чернігів, 2011. - 236 c.

2. Боєва О.С. Застосування конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо захисту права на отримання винагороди за працю / О.С. Боєва // Держава і право: Юридичні і політичні науки. Збірник наукових праць Інституту Держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2006. - Випуск 34. - С. 318-322.

3. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч.посіб. - К.: Кондор, 2008. - 736 с.

4. Болотіна Н. Б. Трудове право України : навч. посіб. / Н. Б. Болотіна. - К. : Знання, 2008. - 375 c.

5. Венедиктов В.С. Трудовое право Украйни. - Харьков: Консум, 2006. - 304 с.

6. Верланов С. О. Практика Страсбурзького суду як інструмент захисту соціально-економічних прав людини / С. О. Верланов // Право України. - 2010. - N 10. - С. 173-178.

7. Гончаров Г.С. Трудове право України в запитаннях та відповідях. К.: Кондор, 2008. - 664 с.

8. Ішшга МХ Трудові конфлікти та трудові спори у системі соціальних конфліктів //Форум права, 2006. -№ 2. - С.71 - 75. 

9. Карлицький С.М. Основи трудового права: Навч.посіб. - К.: Прецедент, 2002. - 216 с.

10. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, редакція від 01.04.2014 [Електронний ресурс]: [режим доступу]. - http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/322-08

11. Кодекс Законів про Працю. Прийнятий ВР УРСР 10 грудня 1971 року. 322-VІІІ.

12. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, редакція від 01.06.2010 [Електронний ресурс]: [режим доступу]. -http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004

13. Конституція України. Прийнята на V сесії ВРУ 28 червня 1996 року. № 254к/96-ВР.

14. Костюк В.А. Трудове право України: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - 607 с.

15. Лазор В.В. «Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні»: Автореф...докт. юр. наук - К. КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2005. - 37 с. 

16. Лозовой С.В. Класифікація та принципи розгляду індивідуальних трудових спорів // Форум права. -2008. - № 2. -С.328-332.

17. Лозовой С.В. Принципи вирішення індивідуальних трудових спорів // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 22 - 23 квітня 2009 р.) / За ред. В.В. Жернакова. - Х.: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2009. - С. 339-343.

18. Лутковська В. В. Європейський суд з прав людини. Організація, діяльність, процес / ред.: В. В. Лутковська. - К. : Праксіс, 2005. - 166 c.

19. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю/ В.Г.Рогань. - К.: А.С.К., 2008.-944 с.

20. Павлик П.М. Трудове право України. - К.: Кондор, 2008. - 466 с.

21. Пастухов В.П. Трудове право України: Навч.посіб. - К.:Алерта, 2006. - 280 с.

22. Постанова Пленума ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.

23. Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / В. Г. Ротань, І. В. Зуб, Б. С. Стичинський. - 8-е вид., доповн. та переробл. - К. : А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2008. - 944 c.

24. Семенко Л. Органи, що розглядають індивідуальні трудові спори / Л. Семенко // Юридичний журнал : аналітичні матеріали. Коментарі. Судова практика. - 2010. - N 5. - С. 100-102.

25. Трудове право України: Академічний курс: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: «Ін.Юре», 2007. - 536 с. 

26. Трудовий кодекс України: Законопроект від 28.08.2007 - 190 с. 

27. Феськов М.М. Трудове право України і Європейська соціальна хартія. - К.: Кондор, 2008. - 170

28. Хуторян А.К. Трудове право України: Академічний курс. Підручник. - К.: Кондор, 2008. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru