Поняття майнових і немайнові прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. Правила складання та подання заявки на знак для товарів і послуг. Особливості міжнародної реєстрації знаків для товарів і послуг

2. Поняття майнових і немайнові прав

3. Умови надання охорони промисловому зразку

ЛІТЕРАТУРА

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА У МЕРЕЖІ INTERNET

1. Правила складання та подання заявки на знак для товарів і послуг. Особливості міжнародної реєстрації знаків для товарів і послуг

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежування як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг, що наповнюють ринок. У радянські часи особливої потреби в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок у переважній своїй частині відчував постійну нестачу товарів і послуг, внаслідок чого проблема потреби в правовому регулюванні правових відносин, що складалися у сфері створення і використання розрізняльних символів чи якихось інших позначень, не виникала. Правда, був прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він діяв скоріше в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними країнами. На території колишнього СРСР він застосовувався нечасто і не користувався великим попитом. економіка ринок промисловий реєстрація

Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не мала. З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба у правовому регулюванні відносин у галузі індивідуалізації уже не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту. 15 грудня 1993 року був прийнятий Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі - Закон про товарні знаки). На розвиток цього Закону патентне відомство прийняло ряд відомчих нормативних актів. (Згідно з новим ЦК України знаки на товари та послуги визначаються як торговельна марка).

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової економіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна і в той же час багато підприємств виробляють одну й ту саму продукцію, надають одні й ті самі послуги, але неоднакових якості і рівня. Споживачеві інколи буває непросто відрізнити товар одного підприємства від такого самого товару, що виробляється іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо. Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про товарні знаки.

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити товари різних виробників. Проте в сучасних умовах ринкової економіки одних таких знаків, на думку автора, уже замало, бо вже давно виникла потреба розрізняти виробників, які виробляють товари одного й того самого виду, підприємства, що надають послуги такого самого роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення виробників, як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна фірма виробляє товари чи надає послуги, які роблять їй честь, то такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які виробляють товар нижчої якості, що не користується попитом у споживачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла потреба надати правову охорону такому найменуванню або фірмі, щоб нею не могли неправомірно скористатися інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут - право на фірмове найменування або просто право на фірму (за новим ЦК України - комерційне найменування), завданням якого є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. Коли виробництво товарів і надання послуг переважають попит, гостро постає питання певної їх індивідуалізації. Товари і послуги, що виробляються (надаються) різними підприємствами, завжди вирізняються якимись характеристиками, ознаками, якістю тощо. Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуги), який товар вигідніше придбати, які послуги відзначаються вищою якістю тощо. Тут споживачеві допомагають знаки для товарів і послуг, або торговельні марки.

Товарний знак - це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від подібного продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Такий вибір істотно спрощується, якщо продукт позначений товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може скласти уявлення про якість та інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, відіграють важливу роль для розпізнання товарів народного споживання, в тому числі і для тих, які вживаються у домашньому господарстві. До товарного знака дуже близький знак обслуговування. Він має своїм призначенням розрізняти сервіс різних підприємств. До сервісу належать, наприклад, надання автомобілів в оренду, організація туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів тощо. Економічна роль сервісу останнім часом зростає, тому знаки обслуговування набувають дедалі більшого значення.

В міжнародній практиці існують два специфічні види знаків: колективні знаки і сертифікатні знаки. Колективний знак належить групі або асоціації підприємств і користуватися ним можуть тільки члени цієї групи або асоціації. Колективні знаки служать для позначення характерних властивостей продуктів, що випускаються цими підприємствами, зокрема на відповідність певним стандартам якості. Сертифікатні знаки мають те саме призначення, що і колективні, але користуються ними не лише члени певної групи або асоціації підприємств, а й інші виробники, якщо вони дотримуються встановлених вимог.

У світі немає таких країн, де б не застосовувалися товарні знаки і де б вони не захищались. Виключне право на використання товарних знаків, як правило, дістають шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака [19].

Товарні знаки виконують в основному чотири функції:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті;

2) вказівка на походження товару або послуг;

3) вказівка на певну якість товарів і послуг;

4) рекламування даних товару і послуг.

Закон про товарні знаки не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати товарним знаком. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси напрошується висновок, що усі інші позначення, які не перелічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позначення, що заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг. Передусім правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом [3].

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безумовно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує іншу форму охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знаку, що зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької конвенції не допускають використання в знаках навіть стилізації державних символів.

Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Заявлене позначення має бути новим, невідомим у межах України, тобто новизна позначення обмежується лише територією України.

Для виявлення новизни позначення провадиться експертиза заявленого позначення по суті.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі статті 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги [3].

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дозволяє маркувати ним випущені вироби і упаковку, використовувати його у технічній і супровідній документації без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг.

Відповідно до Закону основні функції знаків для товарів і послуг - це індивідуалізація вироблюваної продукції і надаваних послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Знаки для товарів і послуг - це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг:

Словесні (слова та абревіатури, наприклад, Таврія, Славутич, КРАЗ) - це знаки у вигляді сполучень літер, слів чи фраз. Основна вимога до цього виду знаків - легка вимова на різних мовах. Вони набули найбільшої популярності, оскільки легко запам'ятовуються і зручні у рекламі. Це можуть бути як існуючі, так і штучно створені слова (наприклад, «Sony»). Для реєстрації знаків для товарів і послуг разом із зображенням подається опис позначення [20]. Серед словесних марок можна виділити два різновиди: у першому випадку охороняється саме слово, у другому - словесне позначення, виконане у особливій шрифтовій манері, тобто охороні підлягає шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон та інші візуальні інформативні елементи;

Зображувальні (композиція ліній, плям, фігур, форм на площині) - це позначення у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині. Сама назва свідчить про те, що вони втілюються в малюнок, креслення тощо. У цьому випадку можуть бути використані як існуючі об'єкти, так і абстрактні зображення та всілякі символи. Для найбільшої ефективності зображувальний знак не повинен бути складним і перевантаженим деталями, а навпаки відрізнятися простотою і помітністю, щоб забезпечити успіх реклами, можливість використовувати зображення на різних матеріалах;

Об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки - флакони, пляшки тощо) - це знаки у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах - довжині, висоті і ширині. Предметом може бути, зокрема, оригінальна форма виробу або його упаковка. Однак об'ємні знаки для товарів і послуг, по-перше, не можуть просто повторювати зовнішній вигляд відомого предмета, а повинні бути новими і оригінальними, а, по-друге, оскільки знак повинен виділяти виріб конкретного виготовлювача з ряду інших товарів, то форма виробу не повинна визначатися винятково його функціональним призначенням [19];

Нетрадиційні - це світлові, звукові, ароматичні та інші знаки для товарів і послуг. Правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Держпатенту від 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу Держпатенту № 72 від 20 серпня 1997 року), передбачають, зокрема, що зазначені знаки для товарів і послуг реєструються патентним відомством при наявності технічної можливості внесення їх до реєстру та оприлюднення інформації стосовно їх реєстрації. Так, якщо на реєстрацію як знак заявляється звукове позначення, то таке позначення надається у вигляді фонограми на аудіокасеті, зазначається вид звуку (музичний твір або його частина, шуми будь-якого походження та інше), а у випадку використання музичного твору - в описі наводиться його нотний запис. Коли ж на реєстрацію як знак заявляється світлове позначення, таке позначення надається у вигляді відеозапису на відеокасеті, наводиться характеристика світлових символів (сигналів), їх послідовність, тривалість світіння та інші особливості [21];

Комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів).

Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Закон України про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. За законодавством зарубіжних країн звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками.

Конституція України у статті 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток у нормах ЦК України, зокрема, в книзі четвертій, та цілій низці інших актів цивільного законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної, творчої діяльності. Але, на думку автора, цього недостатньо, оскільки деякі акти цивільного законодавста є застарілі, і тому вони не можуть у повному обсязі регулювати деякі питання - вони (акти) потребують оновлення, щоб забезпечити достатнє регулювання та освітлення певних питань.

Наша держава ще дуже молода, і саме це є причиною появи вищезазначеної проблеми. Не можна порівнювати нашу країну, її законодавство і економіку із деякими країнами Західної Європи та США, тому що Україна - це країна, яка на даний момент має лише величезний потенціал, вона ще розвивається, а тому прагне вдосконалення, яке вже знаходиться від нас у недалекому майбутньому.

Раніше Україна існувала лише як сировинний придаток певних країн (Росії, Польщі, СРСР), але зараз настав вже той час, коли вона має повне право розпоряджатися власними сировинними ресурсами на свою користь, а також той час, коли треба виходити із кризи, а це можливо лише тоді, коли є відповідне законодавство. Наш Уряд вже практично знайшов цей вихід, хоча всього ще до кінця не зроблено, але вже є вірна орієнтація нашої економіки. Залишається справа лише за прийняттям відповідних Законів та правильним сприйняттям їх народом, який цього чекає, а також треба зробити так, щоб новому ЦК України відповідали Закони прийняті у майбутньому і ті, що вже діють, і лише тоді у нас нарешті буде країна із тим законодавством, яке відповідає дійсності.

Крім того, слід зазначити, що крім вищезазначених справ, треба буде ще зробити так, щоб нове діюче законодавство було відповідним чином висвітлено у пресі, а саме наступним чином: необхідно, щоб деякі автори дали повну характеристику новому законодавству у своїх підручниках, які б були поширені серед юристів та майбутніх молодих спеціалістів даної галузі науки.

Таким чином, можна сказати, що в Україні немає ще законодавства, яке б регулювало би усі сфери суспільного життя, усі галузі народного господарства. Щоб зробити це - треба плідно попрацювати, тому маємо надію, що все буде гаразд.

2. Поняття майнових і немайнові прав

Чинний ЦК поділяє особисті відносини на дві групи: особисті немайнові, не пов'язані з майновими, та особисті немайнові, пов'язані з майновими. В ньому міститься зауваження, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, регулюються тільки в тих випадках, коли це передбачено законом. Це призвело до того, що сьогодні особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, регулюються практично двома нормами -- нормами ст. 7 ЦК України і статтею в авторському праві про захист права на власне зображення. Таким чином, немайнові відносини, не пов'язані з майновими, регулюються чинним законодавством дуже обмежено і сьогодні майже не захищаються ЦК України.

Поява ст. 7 у ЦК України зумовлена тим, що, по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак. По-друге, слід зазначити, що поява цивільного права відбувалася на грунті приватного права, яке охоплювало всі випадки захисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права; по-третє, адміністративно-правовий і кримінально-правовий захист, що існував раніше, не міг забезпечити охорону інтересів особистості всебічно і повністю.

Сьогодні, як ніколи, актуальним є питання про усунення обмежень у регулюванні особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, враховуючи безумовне значення, якого набувають духовні якості індивідів.

Питання про можливість регулювання або лише захисту зазначених відносин набуло свого часу дискусійного змісту. Так, висловлювалась думка про те, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Що стосується інших особистих немайнових відносин, то закон може лише охороняти їх, а саме -- застосовувати правові санкції.

З цього приводу ряд авторів висловлювали обгрунтовані заперечення4. Це зумовлено тим, що в наш час нормами ЦК може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують'.

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормального здійснення2.

Виправданість такого висновку випливає із ст. 1 ЦК України, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин.

Регулюються особисті немайнові відносини різними підрозділами цивільного права. Так, авторське, патентне право та інші правові інститути регулюють відносини, пов'язані з майновими. Предмет їх становлять майнові та пов'язані з ними немайнові відносини.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, а саме -- суспільні відносини, що складаються з приводу нематеріальних благ таких, як життя, здоров'я, особиста недоторканність, честь і гідність, повинні також утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.

В. Ромовська пояснює включення особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими до предмета цивільно-правового регулювання наявністю характерних спільних ознак, які притаманні майновим та особистим немайновим відносинам. До них належать: 1) рівне становище сторін, тобто відсутність між суб'єктами особистих немайнових та майнових відносин ознак підпорядкування; 2) у разі порушення особистих та майнових прав вони можуть бути захищені за допомогою методів цивільного права3.

Таким чином, аналіз особистих немайнових відносин дав змогу виділити властиві їм ознаки:

- по-перше, вони не мають економічного або майнового змісту, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Виникають у людини з народження, одні -- внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші -- в результаті того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі;

- по-друге, мають абсолютний характер. Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Цим правам ( на ім'я, честь, гідність) відповідають обов'язки інших осіб не порушувати, поважати ці права;

- по-третє, складаються з приводу особливої категорії об'єктів -- немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, а тому мають особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість -- нетоварність.

Переважна більшість дослідників цивільного права визначає особисті немайнові відносини як такі, що не пов'язані безпосередньо з майновими відносинами, які виникають з приводу немайнових благ невіддільних від конкретної особи і в яких відбувається індивідуалізація особистості.

Л. О. Красавчикова підкреслює, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, -- це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невіддільні1.

"Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя," -- зазначено в ст. 262 проекту ЦК України.

Крім того, особисте немайнове право полягає в можливості управомоченої особи вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які порушують це право.

Визначення майнових прав надано в Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність на Україні". Згідно зі ст. 3 даного Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, користування, розпорядження), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) і права вимоги.

Від майнових прав треба відрізняти немайнові права, наприклад право на ділову репутацію, фірмове найменування. Відповідно до ст. 4 Закону "Про заставу" немайнові права не можуть бути предметом застави.

Цивільний кодекс України у ч. 2 ст. 190 визнає майнові права речовими правами, тобто правом власності (ст. 316 ЦК України). Майнові права можуть передаватись, відчужуватись, за винятком випадків, коли неможливість відчуження, передачі встановлена законом у зв'язку з їх специфікою (наприклад, коли вони невіддільні від їх носія: право на відшкодування шкоди, що викликана ушкодженням здоров'я, аліментні права тощо).[4]

Банківське законодавство визначення майнових прав містить в пункті 1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49, а саме: майнові права - це права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.

Практично таке ж визначення поняття «майнові права» надано в статті 49 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець може укласти договір застави як належних йому в момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому.

Що стосується специфічних майнових прав, про що йде мова в статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність на Україні", то в бухгалтерії вони називаються нематеріальними активами.1 Відповідно до п. 1.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нематеріальний актив - це об'єкти інтелектуальної, зокрема промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку. Такими нематеріальними активами визнаються:

- права користування природними ресурсами;

- права користування майном (права користування землею, крім права постійного користування землею, право на оренду приміщень тощо);

- права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, сорта рослин тощо);

- авторське право і суміжні з ним права;

- інші нематеріальні активи.

Таким чином, найбільш науково обгрунтованим є визначення майнових прав, що міститься в статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність на Україні".

Визначення майнових прав тільки правом вимоги, що міститься в п. 1.4 постанови НБУ № 49 від 08.02.2000 року, і в статті 49 Закону України "Про заставу" звужують можливе застосування майнових прав як забезпечення кредитних зобов'язань.

3. Умови надання охорони промисловому зразку

Правова охорона в Україні надається промисловому зразку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

Об'єктом промислового зразка, якому надається правова охорона, може бути форма, малюнок чи розфарбування або поєднання кольорів, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення його естетичних та ергономічних потреб.

Це дозволяє трактувати об'єкт правової охорони промислового зразка не у вигляді будови виробу або продукту, а як зображення, яке застосовується або відтворюється в таких виробах або продуктах.

Промисловий зразок є орнаментальним (декоративним) аспектом виробу, який диктується виключно його призначенням [9].

Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнки) або комбінованими.

- Об'ємні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої покладена розвинута об'ємно-просторова структура (наприклад, зовнішній вигляд меблів, сільськогосподарської машини, люстри тощо).

- Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої покладено двомірне лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйнято візуально як об'ємне (конфігурація, орнамент), наприклад, зовнішній вигляд килиму, хустки, тканини тощо.

- Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, що властиві об'ємним і площинним зразкам (наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної конструкції (композиції), посуду, на якому зображено малюнок, взуття, будівельної оздоблювальної плити, друкарські шрифти тощо).

Не можуть одержати правову охорону в Україні:

- об'єкти архітектури, крім малих архітектурних форм (телефонних будок, кіосків, палаток), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

- друкована продукція як така (зміст текстової частини друкованої продукції не патентується. Однак конфігурація шрифту може бути об'єктом охорони);

- об'єкти нестійкої форми, що відтворюються з рідких, газоподібних, сипких або їм подібних речовин тощо.

Такі об'єкти, в основному, призначені для використання в фонтанах, атракціонах та інших об'єктах садово-паркових і видовищно-масових споруд. Естетичне враження від використання таких рішень обумовлено гідродинамічними, кольорооптичними, світлодинамічними і кінематичними ефектами. Візуально зафіксувати і адекватно відтворити новий зовнішній вид виробу, що виникає від їх використання, непросто. Естетична цінність таких рішень полягає саме у їх унікальності.

Обсяг правової охорони, що надається патентом, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитись тільки у межах опису промислового зразка. Докладніше про це поговоримо дещо пізніше. А зараз наведемо тільки деякі визначення.

- Макет - це просторове відтворення виробу в умовному матеріалі, який дає найбільш повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.

- Малюнок - це зображення виробу, яке виконується за допомогою графічних засобів.

- Фотографія - це документ, який містить основну інформацію про промисловий зразок і дозволяє визначити обсяг його правової охорони.

Фотографія повинна давати повне, детальне уявлення про зовнішній вигляд виробу, яке дає змогу виявити його суттєві ознаки. Однак фотографія загального вигляду може і не відображати усі суттєві ознаки, якщо невірно вибрані ракурс, фон чи присутні бліки, тіні, сторонні предмети тощо.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 23.12.1993 p. № 3689-ХІІ (із змінами, внесеними згідно з Законами № 850-IV від 22.05.2003р).

4. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 21.12.2000 p. № 2188-ІІІ (із змінами, внесеними згідно з Законом № -850-IV від 22.05.2003р).

5. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. № 3793-ХІІ (із змінами, внесеними згідно з Законом № 850-IV від 22.05.2003р).

6. Правила складання та подання заявки на видачу патенту України на винахід та корисну модель від 27.12.1994 р. № 318/528 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Держпатенту № 4 від 15.01.1996 p.).

7. Правила складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок від 13.02.1995 р. № 35/571.

8. Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг від 22.09.1997 р. № 416/2220.

9. Правила складання та подання заявки на видачу патенту України на сорт рослин від 17.04.1994 р. № 70/279.

10. Правила проведення експертизи заявки на промисловий зразок від 24.07.1995р. №232/768.

11. Iнтелектуальна власнiсть в Українi: правовi засади та практика. У 4-х т.: Наук.-практ. вид. / За ред. О.Д. Святоцького Т.1 Право iнтелектуальної власності. - К.: Iн Юре, 1999. - 500 с.

12. Iнтелектуальна власнiсть в Українi: правовi засади та практика. У 4-х т.: Наук.-практ. вид. / За ред. О.Д. Святоцького Т.2 Авторське право i сумiжнi права. - К.: Iн Юре, 1999. - 460 с.

13. Iнтелектуальна власнiсть в Українi: правовi засади та практика. У 4-х т. : Наук.-практ. вид. / За ред. О.Д. Святоцького Т.3 Промислова власнiсть. - К.: Iн Юре, 1999. - 656 с.

14. Iнтелектуальна власнiсть в Українi: правовi засади та практика. У 4-х т.: Наук.-практ. вид. / За ред. О.Д. Святоцького Т.4 Оцiнка iнтелектуальної власностi. Бухгалтерський облiк та оподаткування. - К.: Iн Юре, 1999. - 352 с.

15. Дахно I.I. Право iнтелектуальної власностi: Навч. посiбник. - К.: Либiдь, 2002. - 200 с.

16. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. - Київ: ІВЦ Видавництво „Політехніка”, Ліра-К, 2005. - 232 с.

Додаткова

17. Жаров В.О. Адмiнiстративний порядок захисту прав на об'єкти iнтелектуальної власностi в Українi // Право України, 1999, №5. - С. 47-50.

18. Жизнєв Б. Iнтелектуальна власнiсть у роботi пiдприємства // Iнтелектуальний капiтал, 2004, №1. - С. 26-30.

19. Зiновчук В.В. Порiвняння рiзних методiв оцiнки вартостi iнтелектуальної власностi // Iнтелектуальна власнiсть, 2002, №4. - С. 15-40.

20. Законодавство України про охорону iнтелектуальної власностi. - Офiцiйне вид. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 96 с.

21. Золотова Л. Товарний знак - атрибут конкурентного економiчного середовища // Iнтелектуальна власнiсть, 2002, №2-3. - С. 13-15.

22. Мадридська Угода про мiжнародну реєстрацiю знакiв вiд 14.04.1891 р. Змiнена 2.10.1979 р. // Юридичний вiсник України, 2002, №43. - С. 15-21.

23. Салфетник Т. Захист прав у сферi iнтелектуальної власностi // Iнтелектуальна власнiсть, 2002, №2-3. - С. 24-27.

24. Секерин В.Д., Плотников Ю.Н. Маркетинг на рынке интеллектуальной собственности // Маркетинг, 2003, №2. - С. 67-77.

25. Спецiальне законодавство з питань охорони iнтелектуальної власностi. Матерiали до науково-практичного семiнару: Тематична збiрка. - К.: Iнститут iнтелектуальної власностi i права, 2002. - 199 с.

26. Стандарты Всемирной организации Интеллектуальной собственности (ВОИС). - М.: ВНИИПИ, 1996. - Т.1. - 475 с.

27. Стандарты Всемирной организации интеллектуальной собственности (ВОИС). - М.: ВНИИПИ, 1996. - Т.2. - 263 с.

28. Тимофiєнко Л., Ратушин Ю. Правовi та економiчнi аспекти органiзованих ринкiв iнтелектуальної власностi // Iнтелектуальна власнiсть, 2003, №12. - С. 45-51.

29. Федченко Л. Iнтелектуальна власнiсть - потенцiйний ресурс пiдприємства // Iнтелектуальний капiтал, 2004, №3. - С. 31-37.

30. Шевченко Т.И. Знаки для товарiв i послуг: правовi аспекти формування сучасного ринку iнтелектуальної власностi в Українi // Iнтелектуальна власнiсть, 2003, №1. - С. 15-26.

31. Янкова З.А. Державна реєстрацiя авторських прав // Iнтелектуальна власнiсть, 2002, №1. - С.21-24.

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА У МЕРЕЖІ INTERNET

Размещено на Allbest.ru