Формування юриста як професіонала. Професійна соціалізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії та історії держави і права

Реферат

Деонтологічні основи правоохоронної діяльності міліції

«Формування юриста як професіонала. Професійна соціалізація»

Виконав:

Курсант ГБ - 432 н. в.

В. О. Карайбіда

Перевірив:

О. М. Куракін

Дніпропетровськ 2014

1. Формування юриста як професіонала

юрист професійна соціалізація відповідальність

Професія юриста -- одна із найдавніших у людському суспільстві. Спочатку роль знавців права виконували старші досвідчені і найбільш авторитетні, здібні члени громади, рядові старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, а пізніше -- духовенство (єпископи, священики). Із часом виникла потреба мати окрему групу людей, яка б займалася правотворчою діяльністю і охороною громадського порядку. Велика увага приділялась тлумаченню правових норм, вирішенню різноманітних конфліктів та суспільних проблем. Ці питання належали до компетенції еліти, яка стала прототипом сучасних юристів та представників деяких інших професій.

Слово «юрист» грецького походження, в літературній українській мові існує слово «правник» а в розмовній мові -- «правовик», «законник». Так чи інакше, ці слова характеризують особу як фахівця з правознавства, в галузі права, шо вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах. Так, перший юридичний факультет в Європі був створений в університеті м. Болонья (Італія). Ця подія відбулася у XII ст. На Україні спочатку деякі відомості з права викладалися в монастирях Києва, Чернігова, Галича, Луцька, а у 1661 році було засновано Львівський університет, серед чотирьох факультетів якого був і юридичний. Це -- перший університет в Україні, і треба сказати, шо на сьогодні рейтинг його досить високий в Європі.

Вічний зразок юристів започаткований у VI ст. в Римі. Римські юристи Панініян, Павлюс, Ульпіян, Модестин, Гай -- перші юристи у світі, які стали творцями правознавства. Римське право настільки було досконалим, що з XII ст. його почали вивчати у європейських університетах. Це була спочатку так звана школа «гльосарів», а пізніше школа «коментаторів», які згодом отримали назву юристів. Вивчається римське право і сьогодні в багатьох університетах. Рецепція (визнання) римського права поширена в деяких державах понині.

На сьогодні в Україні юристів готують в університетах, інститутах, середніх спеціальних закладах, а основи права викладають багатьом майбутнім спеціалістам інших професій. Фах юриста нині став таким популярним, що без нього не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Та, на жаль, юристів в Україні все ж не вистачає. Практика засвідчує, шо їх потрібно хоча б у 3--4 рази більше. Особливо гостру потребу в юристах відчувають правоохоронні органи, які сьогодні перевантажені роботою, що не дає можливості займатися якісним регулюванням суспільних відносин.

Сучасні вищі навчальні заклади юридичного профілю повинні готувати поряд зі знавцями «букви», знавців духу права. Для цього потрібно більше уваги приділити вивченню історико-теоретичних юридичних дисциплін, щоб розширити загальну правничу ерудицію, оскільки право завжди відстає від розвитку суспільства. Вивчати право слід на основі української національно-правової теорії і норм міжнародного права. Для цього навчальні плани, підручники та посібники треба готувати відповідно до наукових концепцій. Крім того якість підготовки підручників могла б бути кращою. Бажано практикувати написання курсів навчальних дисциплін з більшою кількістю тем, замість загальних підручників, шо дасть можливість вибору чи самостійного опрацювання з урахуванням змін у суспільному житті.

У юридичних навчальних закладах повинна вчитись національно свідома молодь із високими моральними якостями, для якої робота юриста має бути внутрішнім покликанням, а не «модною», престижною чи вигідною професією. Цей орієнтир сьогодні дуже актуальний. Справа в тому, що рівень знань у сучасних школярів не відповідає рівню соціальної зрілості. Здебільшого випускники середніх шкіл мають непогані теоретичні знання з основ наук, але рівень їх свідомості низький. А юрист повинен бути, перш за все, особистістю із високим ступенем соціалізації. Адже по професії юриста було завдано удар командно-адміністративною системою, де все вирішувалось партійно-господарським активом, партійними функціонерами, які бажали довести верховенство соціалізму будь-якою ціною. Тому у час розбудови правової держави України діяльність юристів має політичний характер, а сучасні закони відстають від життя. Необхідно вдаватись до юридичної творчості з урахуванням того, що юрист діє від імені держави, «лікує» хворе суспільство, здійснює юридичний контроль. Тут небезпека криється в одновимірності юриста. Одномірний простір для правника є неприпустимим. Розуміння права особою вимагає багатовимірного простору, врахування індивідуальних, колективних та загальносоціальних інтересів, психологічних особливостей своєї діяльності та багато іншого, Виходячи з цього, можла дещо спрогнозувати розвиток юридичної освіти. Перш за все, мова повинна йти про професійну орієнтацію старшокласників загальноосвітніх шкіл. Це є проблемою, яка хвилює всіх. Загальноосвітня підготовка має бути такою, шоб особа, яка вступила до юридичного вузу, була здатна і могла сприймати належним чином поданий матеріал і розуміти його. Студент першого курсу мусить бути готовим до засвоєння фундаментальних історико-теоретичних юридичних дисцип.тн. Він повинен мати теоретичні знання і виявляти практичні навики із соціальної культури, етики та психології, оскільки досконале знання і навики із цих дисциплін дають змогу належно професійно зорієнтувати їх. Досягти цього -- завдання Міністерства освіти.

Особливі вимоги повинні висуватись при вступі до юридичного вищого навчального закладу Абітурієнт має подати приймальній комісії реферат на одну із тем. розроблених науковцями. Звичайно, основне завдання реферету полягатиме в огляді спеціальної літератури, історії проблематики, шляхів і орієнтовного плану майбутнього наукового дослідження. Як правило, цей реферат повинен бути історико-теоретичного спрямування з виходом, здебільшого, на конкретну галузь права.

На першому курсі має розпочатись наукова робота студента з обраної теми дослідження під керівництвом професора чи доцента. Подальше навчання повинно здійснюватись згідно із загальним планом науково-дослідної роботи факультету (вузу, кафедр).

Зокрема, на семінарських заняттях має бути не переказування лекції, а обговорення наукових проблем, розкриття їх змісту в межах вивченого матеріалу На практичних заняттях повинні вироблятися пропозиції до чинного законодавства, розроблятись нові проекти кодексів, статутів, положень тощо. У залученні студентів до проблемного навчання мають бути зацікавлені відповідно і наукові товариства. Як підсумок -- випускник вузу подає на захист дипломну роботу, над якою він працював протягом всього періоду навчання.

Щоб залучити практичних працівників до наукових досліджень, слід належно організувати стажування студентів. Адже саме завдяки практичній роботі можна отримати фактичний матеріал для підтвердження теоретичних досліджень. У свою чергу практичний працівник-наставник повинен сприяти науковому дослідженню свого підопічного і спільно з ним готувати відповідні теоретичні розробки. При цьому час, витрачений на наукову роботу зі студентами, повинен зараховуватись як професійна діяльність. Таким чином у практичних установах повинні бути створені наукові проблемні групи, а то й кафедри на громадських засадах.

Потребує докорінної перебудови, реорганізації система вищої освіти Зокрема, слід. активно впроваджувати двоступеневу освіту, що, безумовно, вплине на якість підготовки спеціалістів. Також доцільним є введення інтернатури. Тобто видача дипломів має здійснюватися після певного терміну практичної роботи (наприклад, року), яку відповідно позитивно оцінили. Для планового розподілу молодих спеціалістів необхідно ввести правило обов'язкового п'ятирічного відпрацювання згідно з розподілом. А для системи МВС потрібно ще й забороняти юристам після звільнення зі служби працювати в різних комерційних, державних чи приватних структурах. Це можна дозволити лише через певний проміжок часу, наприклад 5 років, оскільки можливе використання службової таємниці, форм і методів роботи міліції проти самої ж міліції Введення такого правила також стабілізує міграцію кадрів.

Можна створити систему необхідних і достатніх умов, які визначають модель сучасного юриста на роботі у практичних підрозділах. Це, зокрема, чотири групи таких чинників: покликання, вища юридична освіта, вдала спеціалізація; національні почуття, акторська та інші види культури; потяг до науки, принциповість, внутрішній імператив службового обов'язку; досвід, професійна мораль вірність обітниці.

Що стосується покликання, то слід зазначити, що юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до роботи з людьми. Адже до нього звертаються громадяни зазвичай в екстремальних ситуаціях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на те, чи вірить юрист людині, чи ні, він зобов язаний їй допомогти. Саме покликання дасть можливість відчути, коли винна людина говорить правду, а коли -- ні. При цьому слід пам'ятати, що кримінальне покарання є допоміжним засобом боротьби зі злочинністю. Тобто Кримінальний кодекс не повинен бути мечем. Покликання юриста дає можливість побачити у злочинці чюдину, працювати не під страхом, оскільки робота під страхом -- це насильство над собою Юрист, який обирав професію за покликанням, перш іа все, обстоюватиме інтереси потерпілих і не боятиметься порушити права злочинця. У цих поняттях потрібно вміти розбиратися, і допоможе тут освіта.

Немає сумніву в тому, що кожен юрист повинен мати вищу освіту. Особливо це стосується працівників органів внутрішніх справ, серед яких лише половина -- юристи. Тому доцільно, щоб кожен офіцер міліції мав вищу освіту, а молодший начальницький склад -- хоча б середню спеціальну юридичну освіту. Проте для підвищення компетенції та інтелекту юристові необхідна не тільки юридична освіта, а й педагогічна, економічна, журналістська тощо. У цьому аспекті добре зарекомендували себе річні курси перекваліфікації з денною формою навчання. Тобто юрист повинен бути, так би мовити, енциклопедистом, особливо це стосується знань із психології, економіки, екології тощо.

Фактично населення визнає тих юристів, які добре знають цивільне і трудове право та цивільний процес. Тобто юрист повинен бути не стільки криміналістом, скільки цивілістом із добрими знаннями римського права. Адже цивільні та трудові правовідносини виникають у суспільному житті на кожному кроці. Проте студенти більше тяжіють до вивчення саме кримінального права. Тому модель майбутнього юриста повинна формуватись завдяки вдалій спеціалізації вже на першому році навчання. Цьому сприятимуть вивчення нахилів студента, робота над науковою проблемою, дослідження, яке може стати основою для дипломної роботи, результати практики та інтернатури тощо. При цьому важливо, щоб випускник був призначений саме на ту посаду, яка відповідає профілю його спеціалізації.

Неможливо уявити собі юриста без твердих громадських установок та національних почуттів. Кожен юрист повинен виробити власний варіант політичної культури. Вона має грунтуватися на міцних моральних засадах, які утвердилися в народі, на стійкому імунітеті проти всіляких панічних настроїв. Важливо також, щоб юристів не охопила легкодухість, боязнь за можливі наслідки власної професійної діяльності. В душі кожного юриста повинен бути український національний патріотизм, правильне розуміння того, шо ми живемо в період творення української держави, в період переходу від імперії до суверенності, що подальші процеси будуть більш демократичними. Юрист мусить уміти передбачати політичні наслідки власної правоохоронної діяльності, розуміти, що упродовж значного періоду в зв'язку з відсутністю власної незалежної держави деяка частина українців стала звикати до чужої думки, яку нав'язували століттями.

Тому і зараз спостерігається з боку окремих українських юристів зневага до нашої національної гідності, перехід із рідної мови на мову співрозмовника, переважної -- російську.

Неоціненну користь у правоохоронній діяльності дає так звана акторська культура. Адже юристові, особливо криміналістові, доводиться виконувати різні ролі. Зокрема це стосується розкриття злочинів, виявлення учасників злочину. Юристові-криміналісту доводиться створювати таку ситуацію, яка б імпонувала злочинцеві. Це і використання жаргону, і орієнтація у відомостях про «авторитетів», і знання «блатної» атрибутики. Інколи є потреба вдати бажання займатись злочинним ремеслом для знайомства із середовищем, використовувати різні професійні хитрощі, які дозволені законом. Але злочинці не повинні здогадуватись про справжні наміри юриста. У свою чергу, юрист не повинен зрадити інтересам присяги. В цілому акторська культура правника полягає у змаганні інтелектів, у своєрідній але чесній боротьбі. У даному випадку така моральна якість, як хитрість, є позитивною.

Про поєднання практики і науки, залучення студентів до діяльності у практичних підрозділах йшла мова вище. Але слід наголосити, що юрист мусить бути націленим на те, щоб постійно вносити нові ідеї науки у професійну діяльність, бути завжди в курсі всіх наукових досягнень. Він буде мислити тоді не тільки юридичними категоріями, а й історико-філософськими. Від цього його фундаментальні та спеціалізовані знання стануть міцнішими та кориснішими для практичної роботи.

Для юриста важливою рисою є принциповість, вдумливість. Мова йде не про так звану «дотошність», а про уважне, ретельне ставлення до кожного юридичного явища, до кожної деталі, яка інколи має вирішальне значення. Це означає, що у розслідуванні -- дрібниць немає. На це повинно бути спрямовано сумління юриста, його правове ПОЧУТТЯ. Адже юрист і дослідник багато в чому подібні. Вони обидва працюють у нестандартних умовах, вільні у виборі предмета, шляхів пошуку.

Внутрішній імператив службового обов'язку виходить із того, що юрист є слугою народу. Він покликаний охороняти інтереси людей, розпоряджатися долями людей і відповідати за них. Незважаючи на те, що юрист має певну владу над громадянами, він мусить виробити в собі такі норми, які спонукали б переживати за долі людей, бути поряд з ними, а не обіймати панівне становище щодо них у суспільстві.

Безумовно, модель юриста немислима без досвіду… Набуття досвіду повинно здійснюватись, зумовлюючись певними орієнтирами. Це, насамперед, -- бажання набути розсудливості, володіти здоровим глуздом, вміти обстоювати свою юридичну позицію, формувати професійне мислення тощо Період набуття досвіду має бути спрямований на вироблення гнучкості, тобто уміння по-різному підійти до кожного правового явища. Досвід юридичної практики повинен увінчатися гуманізмом. Але гуманізм не варто розцінювати як всепрощення -- а як власне переконання юриста, встановлення істини і мистецтво прийняття оптимального законного рішення, що інколи зводиться до уміння брати відповідальність на себе.

Відомо, що моральні якості особи формуються ще в утробі матері, а потім -- у процесі виховання. Тому перевиховання у моральному аспекті дорослої людини практично неможливе. Проте з моменту призначення випускника вищого навчального закладу на посаду юриста починається виховання і формування моральних якостей у професійному напрямі, звідки і виникає професійна мораль. Немає потреби ще раз перераховувати ті професійні моральні якості, які визначають модель сучасного юриста, оскільки вони відображені у попередніх розділах. Але доцільно наголосити, що юрист мусить прагнути увібрати в себе ті позитивні риси, які пропагують загальнолюдські цінності, релігійна мораль, вимоги суспільства. Юрист не повинен очікувати якоїсь користі, вигоди, блаженства для себе за надання громадянам певних послуг. Принцип милосердя, любов до людей, презумпція порядності юриста не дозволяють працювати таким чином. За зроблене добро найкращою платою є громадська думка, повага серед людей, справжній авторитет.

Юрист повинен уміло зберігати не тільки правову інформацію, а й відомості про особу Поширення без потреби певних вшомостей, а в гіршому випадку -- неправдивих вигадок, наклепів на громадян, приниження їхніх моральних якостей не сумісні з моделлю юриста, якої вимагає суспільство. В цілому професійна діяльність юриста має здійснюватись з огляду на його етичність, моральну свідомість. Адже юрист повинен бути носієм високої культури. моралі та національної свідомості народу.

Наша молода Українська держава "вимагає такої моделі юриста, яка б забезпечила впевненість у його діях. Тобто різні життєві ситуації не повинні похитнути правника. незважаючи на можливу відсутність морально-правових норм регулювання його діяльності. Це забезпечить свідоме додержання присяги, яку складає особа, наймаючись на роботу. Дух даної обітниці має проймати діяльність юриста до кінця його життя.

Жодні норми, кодекси не дадуть такого ефекту, як власна відповідальність юриста перед самим собою, особисте сумління та веління серця. Перш ніж прийняти якесь рішення, юрист повинен поставити собі запитання: «Чи маю я моральне право на це?». У випадку негативної відповіді потрібно змінювати рішення, а якщо це не вдається через певні обставини -- думати про зміну професії. У цьому полягає вірність раніше даній юристом присязі, сила внутрішнього імперативу службового обов'язку.

Отже, до особи юриста висуваються особливі вимоги. Бути юристом далеко не кожному під силу. Звичайно, при розбудові правової Української держави ця професія набуває все більшого значення. Тому слід добре дбати про правильний добір абітурієнтів, якість навчання у вищих навчальних юридичних закладах, створення умов для наукової організації праці представників славної професії юриста.

2. Професійна соціалізація

У процесі професійної соціалізації важливу роль відіграє характер соціалізації. Він може бути мимовільним, пасивним та активним. Мимовільний (стихійний, спонтанний) характер соціалізації яскраво виявляється на ранній її стадії -- стадії несвідомого процесу. Але він існує і в професійній соціалізації. Це означає, то на юриста впливає мимовільна інформація, яка не потребі зусиль, жодної уваги. Прикладом мимовільної соціалізації юриста може бути приміщення юридичної установи, ритуали прийняття обітниці, ритуали судового засідання, прояв професіоналізму колег та ін Тобто все побачене і почуте, що на перший погляд не має ніякого відношення до юридичної відповідальності. Хоча на основі мимовільно отриманої інформації складається певний службовий дух юриста, який проявить себе значно пізніше Інакше кажучи, мимовільна соціалізація здійснюється ніби невидимими інформаційними потоками, які здебільшого непомітні.

Цікавим є те, що хоча мимовільна соціалізація залежить від інформації, вона не залежить, як правило, від інформаційної культури. Тут інформаційна культура не має свого предмета, оскільки всі події відбуваються поза увагою юриста.

Пасивний характер соціалізації юриста зустрічається доволі часто. Суть полягає в тому, що юрист використовує інформаційні процеси не за своїм бажанням, а за певних обставин, завдяки службовому становищу. Причому сам він не є ініціатором одержання інформації. Цю роль виконують службові особи, які перебувають на вищих щаблях ієрархічних сходинок. Вони змушують юриста не тільки одержувати інформацію, але й використовувати її. Але примусове переосмислення інформації теж позитивно впливає на соціалізацію юриста. Інша справа з інформаційною культурою. Тут є два аспекти:

а) пасивна соціалізація юриста не залежить від інформаційної культури і навпаки; б) пасивна соціалізація залежить від інформаційної культури.

Часто бувають випадки, коли юрист «задихається» від примусової інформації, не в силі регулювати її, тоді він вдається до інформаційної культури. Завдяки інформаційній культурі пасивний характер соціалізації юриста в даному прикладі набуває позитивного змісту.

Звичайно, для соціалізації юриста найбільш бажаним є активний характер. Це означає, що, крім мимовільної і пасивної інформації, юрист сам активно її одержує Він відчуває постійну потребу у збільшенні обсягу інформації, уміло користуючись при цьому інформаційною культурою. Зрозуміло, що процес соціалізації тут проходить швидко.

Щодо темпів соціалізації, то слід зауважити, що вони повинні бути виваженими. Звичайно, у юриспруденції недопустимим є повільний темп соціалізації особистості юриста, оскільки відбуватиметься процес певного гальмування правозастосовної діяльності.

У повільному темпі юрист не в змозі ефективно виконувати свої службові обов'язки, він вимушений вдаватись до консультацій. до самоосвіти, тобто шукати додаткові джерела інформації. Такий темп прийнятний для початківців, юристів, які працюють під керівництвом наставника. Допущення до самостійної роботи повинно відображати темп соціалізації у подальшій діяльності.

Обережно потрібно ставитись і до швидкого темпу соціалізації. Такий темп можливий лише протягом певного часу, а згодом він потребує свого регулювання. Справа в тому, шо під час швидкого темпу змінюється особливість юриста, він по-іншому підходить до вирішення юридичної справи, швидше її завершує. При цьому витрачається багато енергії, сили, шо призводить до втоми, а інколи і до перевтоми. Тому активна швидка соціалізація юриста вимагає більшого відпочинку. В даному випадку найкращим відпочинком є уникнення інформаційних потоків: побути наодинці, в колі сім'ї та друзів, на дачі чи в сільській місцевості. Для цього варто уміти регулювати інформаційні потоки.

Так, до інформаційних потоків соціалізації належать: генетична інформація, сімейна інформація, навчальна інформація, професійно-правова інформація та деякі інші.

Генетичну інформацію регулювати практично неможливо. Вона з моменту народження передається від предків і закладена у структурі спадковості організму. Така інформація перебуває у вигляді сукупності генів програми про склад, будову і характер обміну речовин, які утворюють організм. Тобто ми маємо справу з вродженою властивістю соціалізації юриста.

Досить поширеною у житті є сімейна інформація. Вона є там, де існують династії юристів. Якщо в сім'ї батьки-юристи, а ще й старші брати чи сестри теж мають юридичну освіту, або ж юристами е рідні другого чи третього покоління, то навіть мимовільна сімейна інформація впливає на темпи соціалізації. Хоча така інформація може бути як корисною, так і шкідливою. Це залежить від багатьох чинників, зокрема від поваги рідних до права, духу права, який панує в сім'ї та ін. Тому регулювати сімейну інформацію буває дуже важко, а результати соціалізації можуть бути зовсім протилежними.

Вище згадувалось про роль навчання у соціалізації юриста. Можна додати, що регулювати навчальну інформацію немає потреби, оскільки цю роль беруть на себе відповідні навчальні програми. У процесі навчання засвоюється соціальний досвід, формується емоційно-ціннісне ставлення до дійсності. Особливо позитивно впливає на темпи соціалізації диференційоване навчання. Аналогічно можна вести мову про навчання під час практичної юридичної діяльності, яка постійно проводиться у правоохоронних органах.

Інша справа з професійно-правовою інформацією. Цей потік інформації вимагає систематичного регулювання, інакше соціалізація особистості юриста зазнаватиме певних перепадів, проходитиме у скачкоподібних темпах тощо. Про це мова йтиме нижче.

Соціалізація юриста проходить ряд етапів, які залежать від просування по службі.

Як правило, перший етап соціалізації юриста відбувається тоді, коли він перебуває на «рядовій» посаді. Практично всю інформацію, що стосується розкриття злочинів та запобігання їм, одержують, використовують, поширюють та в деякій мірі зберігають юристи цієї категорії. Ці види інформації здійснюють безпосередню соціалізацію. Слід зауважити, що це необхідний етап, він має найбільшу цінність, оскільки рядовий юрист найтісніше контактує з населенням і одержує інформацію здебільшого з перших вуст. Уміння регулювати таку інформацію -- результат інформаційної культури

Наступні етапи пов'язані з призначенянм юриста на вищі посади. Оскільки керівних посад доволі багато, то доцільно вести мову не про наступний етап, а про ряд етапів. Для зручності розгляньмо один із них -- етап керівника юридичної установи: прокурор району, голова районного суду, начальник райвідділу міліції, голова районної колегії адвокатів та ін. Зазначимо, що після призначення юриста на вищу посаду процес його соціалізації завдяки інформаційним процесам продовжується. Але між цими етапами є певна відмінність. Юрист-керівник менше має справу безпосередньо з населенням але більше отримує інформації керівного характеру. Його соціалізація на основі такої інформації якісніша, вона більше захищає від можливої професійної деформації.

Для етапів юридичної соціалізації характерним є інформаційна гігієна як сукупність соціальних норм щодо регулювання інформаційного режиму. Тобто суть інформаційної гігієни полягає в тому, шо юристові необхідні уміння сприймати інформацію тезисно, не насичувати головний мозок другорядною інформацією. Це має велике значення для організації юридичної роботи та відпочинку працівників. Завдяки інформаційній гігієні процес соціалізації юриста проходить планомірно. В такому випадку кожна інформація робить певний внесок у соціалізацію.

На кожному етапі соціалізації юриста бувають випадки одержання мінімальної кількості інформації або цілковите її неодержання. Це свідчить про настання «інформаційного голоду». Не можна твердити, шо у період інформаційного голоду процес соціалізації зупиняється. Він продовжується на основі переосмислення раніше одержаної інформації.

Також слід зауважити, що, крім інформації, на соціалізацію впливають також інші чинники, про які мова йшла вище Але тривале інформаційне голодування призводить до зниження темпів соціалізації, оскільки юрист без інформації ефективно працювати не може.

Різні етапи соціалізації юриста мають свої ступені. Ступінь соціалізації визначається ступенем усвідомлення юристом свого призначення в суспільстві, його соціальною роллю. Адже у юридичній професії є багато керівних посад, які вимагають певного ступеня соціалізації. Звичайно, чим виша посада у юриста, тим ступінь соціалізації повинен бути вищим Це пояснюється не тільки меншою скутістю творчої ініціативи меншим виявом обдарованості, шо є характерним для рядових юристів, а й практично відсутнім інформаційним голодом. Юрист-керівник завжди перебуває у курсі всіх подій, він має більшу можливість (завдяки посаді, яку обіймає) навіть несвідомо підвищувати ступінь своєї соціалізації. Проте негативний вплив на соціалізацію керівника має окозамилювання, процентоманія та бюрократизм. Ці негативні явища гальмують процес соціалізації, знижують її ступінь. Тут маємо випадок удаваного високого ступеня соціалізації, шо дуже шкодить юридичній роботі,

Коли юристи перебувають на рівноцінних посадах, то вони мають практично однакову потенційну можливість олержувати, використовувати поширювати та зберігати інформацію Також є можливість набувати однакових рівнів юридичної соціалізації. Тобто на рівень соціалізації впливають особисті якості юриста його інтелект та уміння володіти інформаційною культурою.

Соціалізація юриста має свої джерела. До них належать: колектив юридичної установи, професійна (спеціалізована) група, «неформальна група», вищі державні та юридичні інстанції, різні суспільні інститути, засоби масової інформації, сім'я тощо.

Найбільшу цінність у процесі соціалізації юриста має таке ії джерело, як колектив юридичної установи. Так уже склалося, що юрист у нашій державі в основному більшу частину доби перебуває на роботі. Звичайно, це невиправдано, але таке трапляється доволі часто. Тому мікроклімат колективу юридичної установи, дух правової свідомості, панування атмосфери високої моральності безпосередньо впливають на особистість юриста Як правило, в кожному колективі є свій рівень інформаційної культури, своє ставлення до правової інформації, реагування на неї. Наприклад, повідомлення про злочин в одних колективах сприймається як обов'язковість його реєстрації, а в інших -- як переконування потерпілого про недоцільність реєстрації (тобто укриття злочину). Такий дух юридичної діяльності походить від керівника установи, його уміння керувати та від багатьох інших чинників. Зрозуміло, що все це не минає безслідно для соціалізації юриста.

У кожному колективі є спеціалізовані групи. Вони побудовані за професійним принципом, за спеціальностями. Наприклад, колектив райвідділу міліції складається із колективу слідчих, дільничих інспекторів міліції, працівників карного розшуку і т ж У кожному із цих відділень панує своя атмосфера, яка в основному залежить від способу одержання інформації! та її використання. Тобто процес соціалізації у таких професійних (спеціалізованих) групах проходить по-різному. Як джерело соціалізації спеціалізовані групи є первинними, більш стабільними та мобільними в питаннях інформаційної діяльності, ніж колектив юридичної установи в цілому. Вони є носіями соціальних цінностей, регуляторами соціалізації Професійна спеціалізація групи сприяє або посиленню, або послабленню соціалізації юриста залежно від уміння користуватися інформаційною культурою.

Важливим джерелом соціалізації с так звані неформальні групи, які утворюються за спільними інтересами, нахилами, захопленнями тощо. Це можуть бути групи мисливша, рибалок, автолюбителів, туристів та ін. Тут процес соціалізації проходить інтенсивніше. Адже формування такої групи побудовано на добровільних засадах, невимушене. Крім того, потік інформації має більш-менш цілеспрямований, витончений характер, що до вподоби кожному члену групи. Завдяки цьому соціалізація особистості здійснюється з певним ефектом, з приємністю для самої людини. У неформальних групах поширюється не тільки інформація за інтересами, але й професійна (якщо це особи однієї професії), а також міжпрофесійна чи державного характеру, що вкрай необхідно юристові.

Звичайно, значне місце у соціалізації юриста посідають вищі державні та юридичні інстанції. Як одне із джерел соціалізації вони зобов'язані постійно направляти правову інформацію в низові правоохоронні органи. Але тут варто пам'ятати, що ця інформація вже «очищена», «профільтрована», «продумана». Соціалізація юриста із такого джерела проходить з певною метою, в конкретному напрямі, із застереженням про інакомислення.

Можливі випадки і народження професійного бюрократизму, особливо коли мова йде про зворотну реакцію, складання різних планів, проведення заходів тощо.

Важливу роль у соціалізації юриста відіграють різні суспільні інститути: професійні спілки, спілки юристів, юридичні асоціації, правничі фундації, юридичні товариства тощо. Такі джерела інформації особливо впливають на творчу, наукову соціалізацію юриста.

У різних формах завдяки цим інститутам відбувається обмін інформацією як практичного, так і теоретичного характеру. Науково-практичні, науково-теоретичні конференції збагачують юриста в питаннях державотворення, теорії права та ін.

Неоціненну роль у соціалізації юриста відіграють засоби масової інформації. Практично вони є фундаментом для юриста, оскільки підлягають регулюванню, поєднані з відпочинком, комфортабельною обстановкою у різний час доби чи пори року.

Про роль сім'ї у соціалізації йшла мова вище. Але в даному випадку йдеться про таку сім'ю, де її главою є юрист, який розглядається як об'єкт професійної соціалізації. Тут мікроклімат, який юрист сам створює, безпосередньо впливає на формування його як професійної особистості. Також через сім'ю «проходить» певний потік інформації. Але на соціалізацію юриста впливають лише результати опрацювання такої інформації, вироблений сімейний рівень інформаційної культури.

Звичайно, ми розглянули далеко не всі джерела соціалізації юриста. Але навіть ці наводять на думку, що існують джерела постійні й тимчасові (або випадкові); основні й додаткові. Причому роль другорядних джерел не слід принижувати. Інколи вони є вихідною точкою у подальшій соціалізації юриста.

Размещено на Allbest.ru