Кримінально-виконавче право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-виконавче право

Зміст

кримінальний виконавчий право

1. Поняття кримінально-виконавчого права

2. Кримінально-виконавче законодавство України

3. Органи та установи виконання покарання

4. Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарання

1. Поняття кримінально-виконавчого права

Кримінально-виконавче право визначається в 3 визначеннях:

- як галузь права, КВП - це сукупність правових норм, встановлених державою, які передбачають підстави, принципи та інші заг. положення, що рег. сусп. відносини, які виникають у процесі виконання та відбування покарань, визначають види органів відбування та установи покарань, порядок їх діяльності, здійснення контролю та нагляду, а також рег. інші правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань;

- як наука, КВП - це система знань про тенденцію та закономірності, які складаються в процесі виконання покарань та інших заходів крим. правового впливу, спрямовані на розробку пропозицій та рекомендацій, щодо удосконалення КВП та законодавства;

- як навчальної дисципціни, КВП - самостійний навч. курс, побудований на систематизованому відображені основних положень КВП та КВЗ (законодавства).

Основним критерієм КВП як самостійної галузі права є наявність власного предмету та методу правового регулювання, а також системи норм. Предметом КВП є відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) всіх видів покарань між відповідними органами держави та засудженими (а також відносини у зв'язку участі громадськості у виправлені засуджених).

Правове регулювання суспільних відносин у сфері виконання покарань за допомогою 3 методів:

- імперативний (головний метод) - передбачає викон. наказів, вимог, розпоряджень забезпечених можливістю правового примусу;

- диспозитивний метод - його сутністю є надання засудженому, в певних межах, право вибору власного варіанта поведінки, у випадках передбачених законом (ст. 108, 110);

- заохочувальний метод - заохочує соціальну позитивну поведінку осіб, які відбувають покарання (ст. 130, 144).

Кримінально виконавче право входить в комплекс галузей права, які регулють боротьбу із злочинністю (КПП, КВП). Кримінальне право є базовим відносно цих галузей права, це визначає його первинність, а також єдність цілей, принципів, методів правового регулювання, однаковий понятійний апарат. Виконання покарання є складовою частиною обвинувального вироку і з дня набрання ним чинності починають реалізовуватися норми кримінально виконавчого права.

Мета КВП:

- забезпечення виконання кримінального покарання, а саме дотримання порядку та умов його виконання (відбування).

- виправлення та ресоціалізація (перевиховання) засудженого;

- запобігання вчинення злочинів засудженими та іншими особами.

Завдання:

- визначення принципів виконання покарань, правового статусу засуджених, їх прав та обов'язків;

- охорона та захист прав та інтересів засуджених;

- визначення заходів виправлення засуджених та профілактика асоціальної поведінки;

- регулювання порядку та умов виконання відбування покарань;

- визначення системи органів та установ, їх функції та порядок діяльності;

- участь громадськості у виховному процесі, контроль і нагляд за діяльністю ОУВП (органів та установ виконання покарання);

- надання допомоги особам звільненим від покарання, контроль за ними.

Функції КВП:

- виправна, полягає у тому, що КВП служить гуманній меті - вироблення у засудженого соціально корисливих властивостей не порушуючи його людських прав;

- попереджувальна, полягає в тому, що КВЗ спрямоване на попередження злочинів, має на меті їх загальне і спеціальне попередження;

- регулятивна, означає, що КВЗ регулює правовідносни, що виникають у зв'зку із виконанням (відбуванням) кримінального покарання;

- охоронна, полягає в тому, що КВП служить охороні прав, свобод та законних інтересів засуджених і персоналу виправних установ;

- виховна, полягає в тому, що одним з основних засобів виправлення засуджених є соц. виправна робота;

- соціальна, полягає в надані доп. засудженим в соц. адаптації.

Принцип КВП. Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах:

- невідворотності виконання і відбування покарань,

- законності,

- справедливості,

- гуманізму,

- демократизму,

- рівності засуджених перед законом,

- поваги до прав і свобод людини,

- взаємної відповідальності держави і засудженого,

- диференціації та індивідуалізації виконання покарань,

- раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки,

- поєднання покарання з виправним впливом,

- участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Норми КВП поділяються на види в залежності від обраних завданнь та поставлених підстав:

за формою:

матеріальні;

процесуальні.

за соц. призначенням:

регулятивні;

правоохоронні;

спеціальні.

За характером встановленого:

- зобов'язальні - встан. обов'язок суб'єктів здійсн. певні позитивні активні дії (ст. 92);

- заборонні норми - встан. обов'язок особи не вчиняти певних неправомірних дій (ч. 7 ст. 102 КВК);

- уповноважуюча норма - надає дозвіл на здійснення певних дій;

- заохочувальні норми - надають суб'єктав додаткові права при наявності особливих підстав (ст. 113).

Норма КВП - являє собою правила поведінки, які містять заборони та дозвіл у сфері виконання покарань, встановлюють права та обов'язки суб'єктів які виконують та відбувають покарання, визначають службове становище відповідних службових осіб і поведінку засуджених в їх повсякденному житті. Норми КВП містяться в певних джерелах. Під джерелами КВП слід розуміти акти органів влади, або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально виконавчого права, а саме:

- Конституція України;

- Міжнародно правові договори ратифіковані ВРУ;

- КВК від 07.07.2003 року (вступив в силу 01.01.2004року);

- Закони України ("про державну виконавчу службу України", інші);

- Укази Президента ("про здійснення помилування...", "про амністію");

- Постанови та розпорядження КабМіну;

- Відомчі та міжвідомчі нормативно правові акти.

Система джерел КВП - це вичерпний, розміщений в певному порядку, перелік нормативних актів, де кожний з них посідає певне місце в залежності від його юр. сили. Склад кримінально виконавчих правовідносин - це цілісна сукупність (система) взаємозалежних елементів: юр. фактів, суб'єктів та учасників, юр. змісту і об'єкта.

Юр. факти - це ті конкретні життєві обставини, з якими пов'язано виникнення, зміна та припинення кримінально виконавчих правовідносин. Визнаються дії та події.

Суб'єкти правовідносин - це сторони, володарі певних прав та обов'язків, встановлених нормами права. Деяки автори відносять до суб'єктів інших учасників, а саме: підприємці, різні релігійні організації (конфесії), тощо. Зміст кримінально виконавчих відносин - створює фактична поведінка суб'єктів і сукупність їхніх прав та обов'язків. Права та обов'язки належать обом суб'єктам. Характер і обсяг належних суб'єктам КВ правовідносин прав та обов'язків залежать від виду та розкриваються в процесі його виконання. Об'єкт правовідносин - становить явища та предмети, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага та інтереси.

Особливості кримінально виконавчих правовідносин:

- їх суб'єктами, як правило (традиційно) можуть бути тільки органи держави, які виконують покарання і особи засудженні до відбування покарання;

- правове становище цих суб'єктів не рівнозначне;

- кримінально виконавчі правовідносини не допускають так званої солідарної відповідальності за їх порушення, а лише індивідуальної, а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов'язку сторонами;

- кримінально виконавчі правовідносини забезпечені контролем за дотриманням змістовної сторони кримінально виконавчих правовідносин, у тому числі самих засуджених, шляхом подачі звернень у різні держ. органи та до їх посадових осіб, включаючи міжнародні суди та організації.

Кримінально виконавчі правовідносини - це врегульовані нормами відносини між представниками адміністрації міст позбавлення волі та іншими державними органами, які виконують покарання та засудженими, які відбувають покарання. Наука кримінально виконавчого права являє собою галузь знань, що вивчає боротьбу із злочинністю, шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.

Наука вивчає:

- однайменну галузь права;

- історію розвитку виправно трудового та кримінально виконавчого права;

- діяльність органів, які виконують покарання;

- практику органів та установ виконання покарань;

- аналогічний досвід зарубіжних країн;

- узагальнює та поширює позитивний досвід діяльності органів, які виконують покарання;

- розробляє пропозиції, щодо вдосконалення правових норм та практики їх застосування.

2. Кримінально-виконавче законодавство України

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань.

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах:

- невідворотності виконання і відбування покарань (безумовність виконання покарання, обов'язок виконувати покарання, ст. 8 КВК),

- законності,

- справедливості (покликаний оберігати суспільство, відновлює порушенне злочином почуття справедливості, а також ст. 6 де вказаний режим відбування),

- гуманізму (закріплений в міжнародних актах, реалізується у заходах виправного впливу (ст. 6 КВК) умовно дострокове звільнення, відбування покарання для жінок вагітних та жінок з дітьми до 3 років, тобто певне лояльне відношення до засудження),

- демократизму (виражається в сутності відкритості органів держави відбування покарань. ст. 25, ч. 1,2 ст. 24(перелік осіб був збільшений останнім часом)),

- рівності засуджених перед законом ( ст. 24 КУ, ч. 5 ст. 7 КВК),

- поваги до прав і свобод людини,

- взаємної відповідальності держави і засудженого (відповідає і має обов'язки як засуджений, так і держава (ст. 7,8,9, 107 КВК)),

- диференціації та індивідуалізації виконання покарань (диференціація похідний від диференціації в крим. праві, тобто поділ засуджених за скоєнні злочини (ст. 11, 92 КВК), індивідуалізація базується на індивідуальних особливостях винного (ст. 6, 148, 142 КВК),

- раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки (поєднання методів переконання та примусу, проявляється у тому що в ході відбування покарання до засудженого застосовуються каральні заходи (ізоляція, охорона, інші правообмеження) та виховні заходи впливу (ст. 46, 67, 68, 82, 83, 130, 132, 144, 145 КВК),

- поєднання покарання з виправним впливом (виконання покарання має супроводжуватися різними заходами виправного впливу, підставою є вирок суду, (ст. 123, 124 КВК)),

- участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань (шляхом контролю гром. за адміністрацією органів, винесення вироку, тощо (ст. 129, 125 КВК).

Стаття 3. Дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі.

1. До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

2. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Характеристика конституційних та загальногромадських прав та обов'язків до позбавлення волі.

Правовий статус засуджених - це сукупність юридично закріплених конституційних, громадянських та інших прав, свобод, законних інтересів та обов'язків, якими володіє засуджений в період відбування кримінального покарання.

Зміст правового статусу виходячи з теорії права становлять суб'єктивні права, законні інтереси та обов'язки.

Суб'єктивне право засудженого - це закріплене право законом і гарантоване державою можливість певної поведінки засудженого, або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів відбування покарання, іншими особами, які виникають при цьому. Законні інтереси засудженого - це закріплені в правових нормах конкретні дії та прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються як правило за результатами оцінки адміністрацією установи відбування покарання, посадовими особами органів відбування покарання, прокуратурою, судом, поведінки засудженого під час відбування покарання.

Обов'язок засудженого - це передбачена чинним законодавством міра і вид необхідної поведінки засудженого під час відбування кримінального покарання, що забезпечує досягнення мети відбування покарання, підтримання порядку, забезпечення прав та інтересів як самого засудженого так і інших осіб. Права, свободи та законні інтереси, а також обов'язки поділяються на загальні (для всіх громадян України) та спеціальні (для засуджених).

Стаття 7. Основи правового статусу засуджених.

1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України , за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

5. Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

Стаття 8. Основні права засуджених.

1. Засуджені мають право:

- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

- на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Стаття 9. Основні обов'язки засуджених.

1. Засуджені зобов'язані:

- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку.

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

- ізольоване тримання;

- переведення в іншу установу виконання покарань.

5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.

3. Органи та установи виконання покарання

1. Органи та установи виконання покарань виконують наступні завдання:

- відповідно до вимог закону виконувати вирок суду;

- забезпечувати процес виправлення та ресоціалізації засуджених;

- здійснювати загальний запобіжний вплив;

- не допустити вчинення засудженою особою нового злочину.

Система органів та установ, що виконують крим. покарання, залежно від їз компетенції та функцій поділяються на дві групи:

- ті органи та установи, для яких виконання кримінальних покарань є основною функцією. Вони об'єднані в Державну Пенітанціарну службу(ДПС) і поділяються на виправні колонії, виховні колонії, виправні центри, кримінально виконавчі інспекції, слідчі ізолятори;

- ті органи та установи, основна діяльність яких пов'язана з виконанням інших обов'язкових функцій (мін. оборони україни). В складі МОУ знах. дисциплінарний батальйон (рота), гарнізонна гаупвахта військових комендатур, військові частини.

Кримінально-виконавча система України - це сукупність органів та установ, чи спеціальних структурних підрозділів, які безпосередньо виконують кримінальне покарання та реалізують інші заходи кримінально правового впливу, а також комплекс органів та організацій, які забезпечують та сприяють ефективному виконанню кримінальних покарань.

Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань.

1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

7. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

8. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Стаття 12. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) виконує покарання у виді конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

Стаття 13. Кримінально-виконавча інспекція.

1. Кримінально-виконавча інспекція виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.

2. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

3. Кримінально-виконавча інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Стаття 14. Військові частини, гауптвахти.

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Стаття 15. Арештні доми.

1. Арештні доми виконують покарання у виді арешту.

2. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Стаття 16. Виправні центри.

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 , 389 Кримінального кодексу України.

Стаття 17. Дисциплінарний батальйон.

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.

Стаття 18. Виправні колонії.

1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.

2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

- мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;

- мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання:

- чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості;

- жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі.

- середнього рівня безпеки:

- жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;

- чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

- чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;

- чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

- засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі;

- максимального рівня безпеки:

- чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

- чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;

- чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

- чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Стаття 19. Виховні колонії.

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання.

1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого.

2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.

Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру.

1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.

2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.

4. Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарання

Контролем за діяльністю органів та установ виконання покарання (ОУВП) треба розуміти систему спостереження і перевірки, відповідності діяльності персоналу вимогам нормативних актів з метою виявлення та запобігання порушень.

Залежно від суб'єктів виділяють міжнародний, державний і громадський контроль.

Міжнародний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарання передбачений міжнароднии пактами про права людини, а саме:

- "загальною декларацією прав людини"1948 р.;

- міжнародним пактом "про громадянські та політичні права" 1966 р.;

- конвенцією "про запобігання тортурам і нелюдському, або такому, що принижує..."1984 р.

Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарання має кілька видів:

- Парламентський;

- Прокурорський;

- Відомчий;

- Судовий.

Громадський це контроль держ. громадських організацій і громадських формувань за порядком і умовами відбування (виконання) покарань, контроль правозахисних організацій, засобів массової організації.

Залежно від виду контролю і сфер, розрізняють і форми контролю:

- подання звітності, в тому числі і статистичної;

- ревізії;

- запити;

- інспектування;

- перевірки виконання;

- погодження;

- оскарження незаконних дій посадових осіб;

- відвідування ОУВП;

- особистий прийом засуджених;

- ознайомлення з особовими справами засуджених та іншими докментами.

Державний контроль.

Відповідно до ЗУ "Про уповноваженого з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод засуджених, та захист їх прав на тер. України здійснює Уповноважений з прав людини (ст. 24 КВК). Прокурорський нагляд здійснюється на підставі ст. 22 КВК та ЗУ "про прокуратуру україни"(щодо проведення перевірок, які права прокурора, тощо).

Основні напрями щодо прокурорського нагляду:

- додержання законів про недоторканність особи, соц. економічні, політичні, особисті права та свободи громадян, зазист їх честі та гідності;

- відповідність актів ОУВП, вимогам конституції та чинних законів.

Відомчий контроль (ст. 23 КВК):

- Попередній (превентивний). Здійснюється у процесі підготовки управлінських рішень(планів, вказівок, наказів, тощо). Покликаний забезпечити своєчасність, розроблення та прийняття рішень, обгрунтованість і відповідність його законнам та нормативно правовим актам;

- Поточний (активний). Здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт передбачених управлінським рішенням. Його предметом є регулярна перевірка практичної діяльності служб та підрозділів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, тощо;

- Заключний (наступний). Здійснюється після закінчення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих результатів.

Громадський контроль (ст. 25 КВК).

Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об'єднання громадян.

Виконання покарання у виді позбавлення волі.

- Характеристика виконання покарання у виді позбавлення волі;

- Режим відбування покарання та засоби його забезпечення;

- Праця засуджених до позбавлення волі;

- Виховний вплив на засуджених в період відбування покарання;

- Особливості відбування покарання.

Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії.

Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання

Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Стаття 88. Переміщення засуджених до позбавлення волі.

1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.

2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.

3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.

4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.

5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.

Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування.

1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.

2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.

3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

Стаття 90. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

У порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній.

1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.

3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях.

1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.

2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:

- засуджені до довічного позбавлення волі;

- засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

- засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.

4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

6. Установлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Стаття 93. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії.

1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження.

2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній.

1. У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю. Вказані дільниці ізолюються одна від одної.

2. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.

3. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.

4. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.

5. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.

6. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом.

7. Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Стаття 95. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу.

1. Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню.

2. За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.

Стаття 96. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці ресоціалізації.

Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення.

Стаття 97. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці посиленого контролю.

1. У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.

2. У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки - у приміщеннях камерного типу.

3. На кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру.

4. Після виконання зазначеної програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації.

Стаття 98. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної адаптації.

1. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.

2. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колонії або за межами колонії на інших об'єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.

3. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.

Стаття 99. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації.

1. У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації.

2. У дільниці соціальної реабілітації засуджені:

- тримаються під наглядом;

- у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці;

- з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

- можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

- мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;

- після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.

Стаття 100. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі.

1. Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

2. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією.

3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області та спостережною комісією.

Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі.

1. Засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені:

- з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;

- із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;

- у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;

2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації:

1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення та в колоніях;

2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;

3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;

4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;

5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Режим виконання покарання - це встановлений нормами кримінально виконавчого права порядок відбування покарання. Він є основним засобом забезпечення карально виховного впливу на засудженого.

Вимоги режиму:

- примусова ізоляція засуджених;

- постійний нагляд за ними;

- виконання покладених на засуджених обов'язків;

- реалізацію їхніх прав та законних інтересів;

- забезпечення безпеки засуджених і персоналу;

- роздільне тримання різних категорій засуджених;

- різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії;

- зміна умови тримання засуджених.

Функції режиму:

- каральна - за доп. обмежень та вимог реалізується кара;

- виховна - реалізуючи кару, правила режиму спогукають засуджених дотримуватися вимог закону, не порушувати дисципліну, змінювати свою поведінку на кращу;

- забезпечувальна - режим є засобом виправлення засуджених і водночас він створює правові та організаційні умови інших засобів виправного впливу на засуджених, встановлюючи примусовий порядок їх застосування;

- превентивна - пов'язана із запобіганням правопорушення.

Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги.

1. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

2. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

3. Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.

4. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Міністерством юстиції України.

5. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

6. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі і документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

...