Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

ЛОКАЛЬНЕ НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Швайковська Валентина Миколаївна

Харків-2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміна економічного фундаменту розвитку нашої країни, пов'язана з переходом до багатоукладної економіки, ставить на перше місце пріоритети виробничих інтересів, що мають перевагу в ринковому механізмі. Кризові явища такого переходу в Україні загострили соціальне напруження не тільки в суспільстві в цілому, але й у сфері праці. Основним завданням правового регулювання трудових відносин у цих умовах стає досягнення гармонії між працею та капіталом. Сучасні реалії суспільного життя вимагають такого оптимального регулювання трудових відносин, яке змогло б максимально захистити людину праці в умовах ринкової економіки, а також забезпечити поєднання інтересів працівника та виробництва на кожному підприємстві (в установі, організації). Ці обставини обумовили увагу до локального нормативно-правового регулювання, яке спроможне охопити всю різноманітність соціально-трудових відносин, а також швидко та адекватно реагувати на швидкі зміни, які відбуваються в економіці та соціально-політичному розвитку суспільства.

Актуальність теми дослідження обумовлена ще й тим, що низку наукових праць з даної тематики було виконано ще у радянські часи. У правовому сенсі багато з них значно застаріли відносно чинної нормативно-правової бази. Локальному правовому регулюванню трудових відносин приділяли увагу М.Г.Александров, Я.І.Безугла, В.С.Венедиктов, Л.Я.Гінцбург, Г.С. Гончарова, В.Я.Гоц, В.Н.Денисов, В.В.Жернаков, С.О.Іванов, Р.З.Лівшиц, А.Р.Мацюк, А.Е.Пашерстник, О.С.Пашков, В.І.Прокопенко, О.І.Процевський, В.І.Смолярчук та інші відомі вчені. Спеціальні дослідження у сфері локального правового регулювання провели Л.І.Антонова, Б.А.Архипова, Н.Д Гетьманцева, Г.І.Дубських, Л.І.Ідеолович, С.С.Каринський, І.Н.Каширін, Е.О.Кльонов, Р.І.Кондратьєв, Ф.М.Левіант, О.М.Ловчикова, Л.І.Маханова, М.В.Молодцов, Л.Я.Островський, В.К.Самігулін, О.В.Смирнов, В.О.Тарасова, С.К.Юдельсон та інші.

Вивчення робіт цих авторів сприяло поглибленому осмисленню суті досліджуваного явища й формулюванню власних висновків. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень, тема локального нормативно-правового регулювання трудових відносин не може вважатися вичерпаною, оскільки змінилися суспільно-економічні умови, змінилися акценти у співвідношенні державного й локального нормативно-правового регулювання у сфері праці. Розширення сфери останнього в умовах ринкової економіки потребує подальшої розробки окремих аспектів даної проблеми. До теперішнього часу не визначені критерії законності локальних правових актів, що містять норми трудового права, не визначене саме поняття локального нормативно-правового регулювання праці, не досліджено, у якому співвідношенні перебувають між собою колективний договір і нормативні акти роботодавця. Ці обставини обумовили необхідність проведення комплексного наукового дослідження проблем локального нормативно-правового регулювання праці та актуалізували тему.

Вибір теми дослідження обумовлений підготовкою проекту Трудового кодексу України, недосконалістю чинних нормативно-правових актів і необхідністю усунення недоліків у практиці локального нормативного правового регулювання праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з п 1.1. Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002р. № 635, Тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженою наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 (п.1), планами наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ (п. 1.3. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.), а також планами наукових досліджень кафедри трудового, екологічного та аграрного права і науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні та розв'язанні теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з локальним нормативно-правовим регулюванням трудових відносин, формулюванні конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних основних завдань:

визначити поняття локального нормативно-правового регулювання праці; виявити специфічні функції та принципи локального нормативно-правового регулювання;

визначити етапи генезису локального нормативно-правового регулювання праці;

визначити суб'єктів правовідносин, пов'язаних із локальним нормативно-правовим регулюванням праці;

здійснити конкретизацію правової природи участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці;

сформулювати авторське визначення локального нормативно-правового акта роботодавця;

сформулювати вимоги щодо законності актів локальної нормотворчості;

здійснити порівняльний аналіз колективного договору і нормативно-правових актів роботодавця;

проаналізувати та узагальнити практику локального нормативно-правового регулювання праці на підприємствах (установах, організаціях) міста Донецька та Донецької області і на цій основі сформулювати пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства у цій сфері;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються під час розробки та прийняття локальних правових актів, які містять норми трудового права.

Предметом дослідження є локальні правові акти, що містять норми трудового права.

Методи дослідження. При написанні роботи використовувались загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні положення діалектики як загального методу пізнання, а також спеціальні методи: історико-правовий, формально-логічний, системно-комплексний, порівняльно-правовий.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені проблеми локального нормативно-правового регулювання в його розвитку. На основі застосування принципів діалектики була визначена залежність рівня розвитку локального нормативно-правового регулювання трудових відносин від рівня соціально-політичного розвитку держави і суспільства.

За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення та розвитку локального нормативно-правового регулювання праці на різних етапах соціально-політичного розвитку країни.

Формально-логічний метод допоміг сформулювати висновки й рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність і послідовність суджень. Зокрема, формально-логічний метод дав можливість визначити поняття локального нормативно-правового регулювання праці, локального нормативно-правового акта роботодавця.

Системно-комплексний метод дозволив визначити локальне нормативно-правове регулювання як складову системи правового регулювання, а також виявити його специфічні функції та принципи.

Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати правові моделі здійснення представництва колективних інтересів працівників при встановленні умов праці порівняно з іноземними правовими аналогами. Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося проведенням співвідношення та зіставленням колективного договору й локальних нормативно-правових актів роботодавця, аналізом норм Кодексу законів про працю і проекту Трудового кодексу України.

Основні висновки та положення, що містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм Конституції України, трудового законодавства, міжнародних нормативно-правових актів, наукової літератури та практики локального нормативно-правового регулювання праці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проведено комплексне дослідження наукових розробок, законодавства та практики локального нормативно-правового регулювання праці, на основі чого обґрунтовано нові наукові положення та визначено напрямки вдосконалення законодавства з даних питань. Наукова новизна дослідження конкретизується в таких положеннях.

Уперше:

сформульовано визначення локального нормативно-правового регулювання праці: локальне нормативно-правове регулювання праці є діяльністю з правової регламентації деяких колективних трудових відносин, що здійснюється на певному підприємстві (в установі, організації) або в об'єднанні підприємств за допомогою локальних правових актів, що містять норми трудового права;

виділено основні етапи становлення й розвитку локального нормативно-правового регулювання праці: перший етап - дореволюційний (1835-1917 рр.), з яким пов'язані перші ознаки зародження локального регулювання праці: з'являються перші локальні акти: правила внутрішнього розпорядку та тарифні договори; наступний радянський етап (1917-1991 рр.) поділяється на кілька періодів, під час яких процес формування локального нормативно-правового регулювання призупинявся або набував подальшого розвитку залежно від економічних, політичних та соціальних умов розвитку; позначилося зародження нових форм участі суспільних сил у правовому регулюванні трудових відносин: законодавчо було закріплене право профспілок укладати колективний договір, а також обов'язкова участь трудового колективу в обговоренні тексту Правил внутрішнього розпорядку; етап побудови демократичної правової держави (1991р. - по теперішній час) посилив процеси локального нормативно-правового регулювання праці та поставив завдання оновлення трудового законодавства;

доведено, що правовою основою здійснення роботодавцем локального нормативно-правового регулювання праці є повноваження, що випливають із таких суб'єктивних прав, як право видавати локальні нормативно-правові акти та право укладати колективні договори;

визначена правова природа участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні трудових відносин; доведено, що її правовою основою є право працівників на участь в управлінні колективною працею;

виділено правові форми участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці в залежності від змісту правових зв'язків: отримання згоди органів, що представляють колективні інтереси працівників з питань видання роботодавцем локальних нормативно-правових актів, участь у розробці, обговоренні та укладанні колективного договору; виділено правові форми участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці залежно від характеру організації правових зв'язків: безпосередня (пряма) участь та опосередкована;

проведено співвідношення локальних правових актів, що містять норми трудового права, яке зазначило пріоритетне положення колективного договору в ієрархічній залежності вказаних актів; доведено, що локальні нормативно-правові акти можуть видаватися не тільки у випадках, передбачених законом, а й колективним договором; зазначено, що тільки в тих випадках, коли колективний договір не укладався, нормативно-правові акти роботодавця можуть втручатися в предметну сферу колективно-договірного регулювання;

визначено критерії законності локальних правових актів, що містять норми трудового права: наявність нормотворчих повноважень, що встановлені законом, наявність повноважень, необхідних для реалізації нормотворчих прав або для представництва колективних інтересів працівників, дотримання об'єму нормотворчої компетенції, дотримання порядку видання (укладання) акта, недопущення погіршення становища працівників згідно з рівнем, передбаченим законодавством;

Удосконалено:

визначення поняття локального нормативно-правового акта роботодавця, яким є нормативно-правовий акт, що видається роботодавцем у межах своїх повноважень, згідно з встановленим порядком, та встановлює, змінює або скасовує локальні норми трудового права.

Дістали подальшого розвитку:

положення, пов'язані з принципами та функціями локального нормативно-правового регулювання праці, а саме: встановлено, що крім загально-правових функцій локальне нормативно-правове регулювання виконує такі специфічні функції, як конкретизація правових норм, заповнення прогалин у праві, вплив на законотворчість завдяки практиці первинного регулювання; крім того, локальному нормативно-правовому регулюванню притаманні такі специфічні принципи, як недопущення погіршення становища працівників у порівнянні з законодавством та колективним договором, оптимальне поєднання з централізованим правовим регулюванням, принцип диспозитивності, а також принцип соціального партнерства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у формулюванні висновків та пропозицій щодо визначення шляхів у вирішенні низки теоретичних і насамперед практичних проблем, які можуть бути враховані в процесі правотворчої, правозастосовчої, науково-дослідної та навчальної діяльності.

У правотворчості висновки й рекомендації можуть бути використані в процесі реформування трудового законодавства, зокрема при підготовці нового Трудового кодексу України.

У правозастосовчій діяльності рекомендації, обговорені в дисертації, мають сприяти удосконаленню практики нормативно-правової регламентації праці на рівні підприємств (установ, організацій).

У науково-дослідній роботі теоретичні узагальнення, викладені у дисертації, можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень і дискусій з проблем локального нормативно-правового регулювання праці.

У навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсу “Трудове право України”, а також при написанні підручників, навчальних посібників, підготовці методичних матеріалів. Положення дисертаційної роботи використовується авторкою при викладанні навчальної дисципліни “Трудове право України” в Донецькому національному університеті МОН України (довідка від 07.09.06. №1645/23-37/05).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участю автора в таких конференціях: міжнародна науково-практична конференція “Другі осінні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003р.); міжнародна науково-практична конференція “Формування правової системи в Україні в сучасний період” м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005р.; наукова конференція викладацького складу економіко-правового факультету ДонНУ м. Донецька, березень 2005 р.; науково-практична конференція “Проблеми соціально-економічного розвитку регіону” м. Красноармійськ, квітень 2006 р.; міжнародна науково-практична конференція “Запорізькі правові читання” м. Запоріжжя, травень 2006 р.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (що нараховує 173 найменування). Повний обсяг дисертації - 191 сторінка тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

трудовий право законодавство локальний

У вступі обгрунтовується актуальність досліджуваної теми, розглядається ступінь розробленості проблеми, її зв'язок з науковими програмами, планами й темами, визначається об'єкт та предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, окреслюється наукова новизна, апробація і впровадження одержаних результатів.

Розділ 1 “Локальне нормативно-правове регулювання як регулятор трудових відносин” присвячений визначенню поняття локального нормативно-правового регулювання праці. Розкривається сутність і зміст притаманних йому функцій та принципів. Досліджується історично-правове становлення локального нормативно-правового регулювання праці в Україні.

У підрозділі 1.1. “ Поняття, функції, принципи локального нормативно-правового регулювання праці” аналізуються наявні в науці трудового права визначення поняття локального правового регулювання, зміст яких потребує подальшого удосконалення та уточнення.

Зазначається, що залежно від правових засобів, які використовуються, та обсягу відносин, що регулюються на рівні підприємства (установи, організації), можна виділити дію декількох видів правового регулювання: індивідуально-правового, договірного, нормативно-правового. З метою виділення певного виду правового регулювання трудових відносин, що діє на локальному рівні, пропонується використання терміна “локальне нормативно-правове регулювання”, який вказує на рід регулювання - правове, вид правового регулювання - нормативне, а також рівень регулювання - локальний. Локальне нормативно-правове регулювання праці визначається дисертантом як діяльність з правової регламентації трудових відносин, що здійснюється на певному підприємстві (в установі, організації) або в об'єднанні за допомогою локальних правових актів, що містять норми трудового права.

Локальне нормативно-правове регулювання праці є складовою частиною загальної системи правового регулювання, виконує його кінцеву мету - урегулювання трудових відносин. Правовою базою для нього є загальні правові норми, які за своїм характером є диспозитивними, визначають напрямки, завдання та коло питань, які підлягають регулюванню. Роль і значення локального нормативно-правового регулювання трудових відносин обумовлена його характеристикою як допоміжного регулятора. На думку дисертанта, така характеристика простежується у специфічних функціях, що притаманні локальному нормативно-правовому регулюванню. Крім загально-правових функцій локальне нормативно-правове регулювання виконує такі специфічні функції як конкретизація правових норм, заповнення прогалин у праві, вплив на законотворчість через практику первинного регулювання.

Локальне нормативно-правове регулювання праці базується на принципах, що характеризують його сутність, спрямованість та організаційні засади. Ними є: недопущення погіршення становища працівників порівняно з законодавством, оптимальне поєднання з централізованим правовим регулюванням, принцип диспозитивності, а також принцип соціального партнерства. Розкривається зміст вказаних функцій та принципів.

У підрозділі 1.2. ”Історія становлення та розвитку локального нормативно-правового регулювання трудових відносин в Україні” розглядаються загальні тенденції історично-правового становлення локального нормативно-правового регулювання праці в Україні.

Автором умовно виділені основні етапи історичного розвитку локального регулювання праці, пов'язані із соціально-політичними змінами в нашому суспільстві: дореволюційний, радянський та етап переходу до ринкової економіки.

Зародження локального регулювання праці пов'язано з виникненням у дореволюційному етапі (1835 - 1917р.р.) фабрично-заводського законодавства в Російській імперії, до якої відносилась деяка частина українських земель. Саме в той період з'явилися перші локальні акти хазяйської влади, які регулювали трудовий розпорядок на підприємстві, а пізніше тарифні (колективні) договори.

Радянський етап (1917-1991 р.р.) поділяється дисертантом на кілька періодів, під час яких процес формування призупинявся або набував подальшого розвитку. Різні політичні та економічні умови у цей період обумовили встановлення системи централізованого регулювання у сфері праці, коли перевага віддавалася адміністративним, а не економічним методам управління. Поступово розширювалися межі локального нормативно-правового регулювання.

Етап переходу до ринкової економіки (1991р. - по теперішній час) поставив завдання зміни та оновлення трудового законодавства з подальшою демократізацією правового регулювання. Посилилися процеси локального нормативно-правового регулювання праці, але суттєвих змін у цьому напрямку не відбулося.

У підрозділі 1.2. акцентується увага на те, що локальне нормативно-правове регулювання праці як допоміжний регулятор завжди вирішувало ті питання, які не в змозі було вирішити централізоване регулювання. Історико-правовий аналіз еволюції локального нормативно-правового регулювання дозволяє більш глибоко розібратися у сучасних проблемах регулювання трудових відносин, оскільки тільки за умови гармонійного поєднання історико-правового досвіду й реалій сьогодення може бути побудоване досконале законодавство про працю.

Перспективи розвитку локального нормативно-правового регулювання праці пов'язуються з його подальшим посиленням, але масштаби цього процесу повинні бути встановлені залежно від стабілізації економічних і політичних факторів. Цільова спрямованість державного регулювання праці на шляху до стабілізації ринкових відносин змушена буде втрачати імперативність і переходити до рекомендаційного характеру загальних норм. Межі державного регулювання повинні будуть окреслювати лише встановлення основних прав у сфері праці, гарантій їх реалізації, принципи як основні провідні засади. У свою чергу локальне нормативно-правове регулювання може бути розширене і забезпечувати регламентацію трудових відносин локальними правовими актами, що містять норми трудового права. Принципово важливим при цьому є баланс взаємодії двох рівнів правового регулювання.

Розділ 2 “Суб'єкти локального нормативно-правового регулювання трудових відносин” присвячується визначенню суб'єктів локального нормативно-правового регулювання праці, аналізу відповідних прав та питанням їх реалізації.

У підрозділі 2.1. “Роботодавець як суб'єкт локального нормативно-правового регулювання трудових відносин” визначаються правові основи повноважень роботодавця з регламентації ним трудових відносин, аналізуються зміст його прав у цій сфері та питання їх реалізації.

З точки зору повноважень у питаннях регламентації трудових відносин роботодавець має право видавати нормативно-правові акти та право укладати колективний договір. Пропонується законодавче закріплення вказаних прав у переліку основних прав роботодавця. Наявність таких прав у роботодавця пов'язується з необхідністю управління колективною працею на певному підприємстві (установі, організації). Зазначені права закріплюються за роботодавцем державою і не можуть передаватися іншим особам.

Право видавати нормативно-правові акти не є абсолютним, воно обмежується з одного боку межами повноважень роботодавця, а з другого - встановленням кола питань, що не можуть регулюватися без згоди органів (осіб), які представляють колективні інтереси працівників.

Право укладати колективний договір за змістом є комплексним, воно включає такі повноваження, які пов'язані з вступом у переговори та їх проведенням, розробкою та підписанням колективного договору.

Реалізація вказаних прав може здійснюватися органами управління, які мають виконавчо-розпорядні функції по відношенню до працівників підприємства, або окремими посадовими особами, які наділені відповідними повноваженнями. Виконуючи зазначені функції, вказані особи та органи діють від імені роботодавця.

У підрозділі 2.2. “Участь працівників у регулюванні трудових відносин на локальному рівні” досліджується правова природа участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці, виділяються її правові форми.

Досліджуючи правову природу участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці, дисертант дійшов висновку, що вона пов'язана з їх участю в управлінні підприємством. У межах відносин, що регулюються трудовим правом, управління підприємством розглядається як управління колективною працею, яке може відбуватися у процесі виконавчо-розпорядних дій, правозастосуванні або локального нормативно-правового регулювання трудових відносин. Участь працівників у регламентації праці забезпечується нормативним закріпленням повноважень, що надаються їм безпосередньо, а також органам (особам), які здійснюють представництво їх інтересів. Правовою основою таких повноважень є суб'єктивне право кожного працівника на участь в управлінні колективною працею. На відміну від роботодавця, для якого управління колективною працею є його обов'язком, участь працівників у такому управлінні розглядається як право, реалізація якого залежить від волевиявлення суб'єкта.

Аналізуючи різні точки зору щодо дискусійного питання з приводу характеру й обсягу повноважень працівників в управлінні підприємством, дисертант стверджує, що необхідність участі працівників в управлінні колективною працею є показником не тільки демократичності суспільства, а й умовою його ефективного розвитку. Відмова від законодавчого закріплення права працівників на участь в управлінні колективною працею може спричинити перекіс локального нормативно-правового регулювання у бік інтересів роботодавця. У зв'язку з цим пропонується законодавче закріплення у переліку основних прав працівників їх права на участь в управлінні колективною працею у визначених формах.

Участь працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці реалізується за допомогою різних правових форм, що являють собою правові зв'язки між суб'єктами локального нормативно-правового регулювання та визначаються комплексом окремих повноважень.

Залежно від змісту вказаних зв'язків виділяються такі форми участі:

- отримання згоди органів, що представляють колективні інтереси працівників з питань видання роботодавцем локальних нормативно-правових актів;

- участь у розробці, обговоренні та прийнятті колективного договору.

За характером організації правових зв'язків дисертант виділяє такі форми:

- безпосередня (пряма) участь;

- опосередкована участь.

Безпосередня форма участі дозволяє працівнику самостійно виражати свою волю через загальні збори працівників. Форма опосередкованої участі в регулюванні праці забезпечується здійсненням працівниками своїх повноважень через органи (осіб), які представляють колективні інтереси.

У підрозділі 2.3. “Представництво колективних інтересів працівників при здійсненні локального нормативно-правового регулювання праці” аналізуються сучасні форми представництва колективних інтересів працівників при здійсненні локального нормативно-правового регулювання трудових відносин. Зокрема, виділяються форми профспілкового та непрофспілкового представництва.

Представництво інтересів працівників на локальному рівні здійснює як профспілка, так і первинна профспілкова організація. У суспільних відносинах первинна профспілкова організація діє через свої належним чином сформовані виборні органи, а на тих підприємствах, де такі органи відсутні - через профорганізатора, профгрупорга або іншу уповноважену особу. Безпосередньо вказані органи не можна називати представниками працівників або їхніми органами тому, що вони вважаються органами управління профспілки, а їх дії повинні визнаватися діями самої первинної профспілкової організації. Таким чином вказані органи реалізують представницькі функції первинних профспілкових організацій щодо колективних інтересів працівників..

У підрозділі аналізується законопроект Трудового кодексу України, зокрема ст. 356, яка передбачає альтернативу профспілковому представництву тільки за відсутності на підприємстві профспілкової організації. Ці обставини не дозволяють уникнути проблем множинності різних представників, які повинні мати рівні права та однакові можливості брати участь у локальному нормативно-правовому регулюванні праці. Необхідно визначити принцип рівності всіх учасників, які представляють інтереси працівників підприємства.

У підрозділі аналізуються правові моделі представництва колективних інтересів працівників, що існують у країнах з розвинутою ринковою економікою. Зарубіжний досвід профспілкового представництва свідчить про здійснення його організації за принципом профспілкового монополізму або профспілкового плюралізму. Недоліки такого представництва вбачаються в тому, що воно не забезпечує у повній мірі захист працівників, які не охоплені профспілковим членством. Становище, згідно з яким профспілкова організація представляла інтереси всіх осіб, які працюють на підприємстві, було характерним для радянських часів, коли на підприємстві вона була єдиною, а основна маса працівників була охоплена профспілковим членством. Ці обставини змушують звернутися до перегляду положення про те, що профспілка є пріоритетним представником будь-якого колективу найманих працівників на підприємстві (за винятком випадків, коли всі працівники є членами профспілки).

Правові моделі представництва у деяких країнах ринкової економіки включають так звані “виробничі ради”, які не мають відношення до профспілок і не входять до їх організаційної структури. Їх діяльність не грунтується на членстві й обмежена сферою певного підприємства. Виробничі ради розглядаються як контрагенти адміністрації на рівні підприємства.

Враховуючи необхідність забезпечення представництва на локальному рівні, яке було б адекватне соціальним змінам у розвитку суспільства, пропонується побудова єдиного органу, що представляє колективні інтереси працівників перед роботодавцем, склад якого буде забезпечуватись як профспілковим, так і непрофспілковим представництвом на пропорційній основі, що дозволить забезпечити демократичність і рівність у процесі локального нормативно-правового регулювання праці, а також запобігти порушенню інтересів працівників, які не є членами профспілки.

Розділ 3 “Локальні правові акти, що містять норми трудового права, як юридичний засіб забезпечення локального нормативно-правового регулювання” присвячено дослідженню групи правових актів, за допомогою яких здійснюється локальне нормативно-правове регулювання, проводиться їх порівняльний аналіз та розглядаються умови їх законності.

У підрозділі 3.1. “Локальні правові акти, що містять норми трудового права” аналізується змістове наповнення термінів, що застосовуються в науці трудового права для визначення актів локального правового регулювання. Локальне нормативно-правове регулювання праці забезпечується за допомогою окремої групи актів, до яких пропонується застосування загального терміна “локальні правові акти, що містять норми трудового права”. До переліку таких актів можна віднести нормативно-правові акти роботодавця, колективний договір (інші угоди), які укладаються на локальному рівні з метою регламентації трудових відносин.

Виділення такої групи актів обумовлене їх нормативним характером, загальною функціональною спрямованістю та сферою дії. Зазначені акти треба відокремлювати як різні групи джерел трудового права. Відмежування колективного договору від нормативно-правових актів роботодавця обумовлене його специфікою, яка виявляється у специфічній формі закріплення локальних норм права та за процедурою його укладання.

Звертається увага на наявність у зазначених актах не тільки загальних ознак, що притаманні актам нормативного характеру, а й спеціальних. Останні характеризуються сферою дії, предметом регулювання, ієрархічним положенням за юридичною чинністю.

У підрозділі аналізуються наявні в науці трудового права визначення поняття локального нормативно-правового акту. З метою його удосконалення пропонується таке визначення: локальний нормативно-правовий акт роботодавця - це нормативно-правовий акт, який видається роботодавцем у межах своїх повноважень, згідно з встановленим порядком, та встановлює, змінює або скасовує локальні норми трудового права”.

На основі аналізу практики прийняття основних нормативно-правових актів роботодавця (Правил внутрішнього трудового розпорядку, Положень про преміювання, Положень про виплату за підсумками роботи за рік, посадових інструкцій) і укладання колективних договорів на підприємствах (в установах, організаціях) міста Донецька і Донецької області формулюються пропозиції щодо вдосконалення практики і трудового законодавства.

У підрозділі 3.2. “Співвідношення колективного договору і нормативно-правових актів роботодавця” досліджується правовий зв'язок між колективним договором і нормативно-правовими актами роботодавця.

Перший аспект досліджуваного співвідношення виявляє ступінь ієрархічної залежності і взаємної підпорядкованості локальних правових актів, що містять норми трудового права. Вказані акти займають найнижче положення в ієрархії системи нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини. Внутрішнє співвідношення локальних правових актів, що містять норми трудового права, розглядається на користь пріоритету колективного договору. Основу побудови ієрархічної залежності цих актів повинен становити ступінь демократичності порядку прийняття того чи іншого акта. Пріоритетне положення має колективний договір, який має найдемократичнішу форму створення локальних норм трудового права.

Другий аспект співвідношення локальних правових актів, що містять норми трудового права, визначається через підстави їх видання. Колективний договір може служити правовою базою для видання деяких нормативно-правових актів. В окремих випадках колективний договір може обумовлювати необхідність видання роботодавцем нормативно-правових актів, які б розкривали деякі положення договору. Наприклад, положення про преміювання, положення про оплату праці, положення про виплату доплат і надбавок та інші. Таким чином, автор робить висновок, що нормативно-правові акти роботодавця можуть видаватися не тільки у випадках, передбачених законом, а й колективним договором.

Третій аспект співвідношення пов'язаний з визначенням предметної сфери регулювання, що вказує на ту сферу трудових відносин, яка може регламентуватися локальними нормами права. Загальні рамки предметної сфери актів, що співвідносяться, визначаються законом у вигляді прямої вказівки на коло питань, що регулюються. У деяких випадках нормативно-правові акти роботодавця можуть втручатися у предметну сферу колективного договору. Таке розширення предметної сфери нормативно-правових актів роботодавця дозволяється тільки в тих випадках, коли колективний договір на підприємстві (в установі, організації) не укладався.

У підрозділі 3.3. “Законність локальних правових актів, що містять норми трудового права” розглядаються умови законності вказаних актів. Оцінку локальних нормативно-правових актів, що містять норми трудового права, необхідно пов'язувати з повноваженнями суб'єктів локального нормативно-правового регулювання праці. Вимоги щодо повноважень пропонується розглядати у трьох аспектах:

- наявність нормотворчих прав, які встановлюються законом;

- наявність необхідних повноважень у осіб та органів, які реалізують права нормотворчих суб'єктів або які представляють колективні інтереси працівників;

- видання акту в межах нормотворчих повноважень.

Нормотворчі права суб'єктів локального нормативно-правового регулювання трудових відносин пов'язуються автором із встановленням, зміною та скасуванням норм трудового права. Вони передбачають конкретні права: роботодавець має право видавати (схвалювати) нормативно-правові акти та укладати колективний договір, а працівники - укладати колективний договір.

Реалізація вказаних прав та здійснення представництва колективних інтересів здійснюються уповноваженими особами, органами або профспілковою організацією. При вирішенні питань їх повноважень треба виходити із того, що необхідні повноваження можуть закріплюватися законом, установчими документами, або спеціальним рішенням (протоколом) загального зборів (конференції) працівників. Тому наявність необхідних повноважень щодо реалізації нормотворчих прав або представництва колективних інтересів працівників є необхідною умовою законності локальних правових актів, що містять норми трудового права.

Критеріями законності локальних правових актів, що містять норми трудового права, також є: дотримання обсягу нормотворчої компетенції, дотримання порядку видання (укладання) акту, недопущення погіршення становища працівників згідно з рівнем, передбаченим законодавством.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення щодо вирішення наукової задачі, спрямованої на визначення напрямків вдосконалення правового регулювання відносин, які складаються під час розробки та прийняття локальних правових актів, що містять норми трудового права. Для вирішення наукової проблеми обґрунтовано нові положення та пропозиції з удосконалення законодавства й практики його застосування у діяльності підприємств (установ, організацій). На підставі проведеного дослідження одержані такі основні висновки.

1. Запропоновано власне визначення локального нормативно-правового регулювання праці, під яким розуміється діяльність з правової регламентації деяких колективних трудових відносин, що здійснюється на певному підприємстві (в установі, організації) або в об'єднанні за допомогою локальних правових актів, що містять норми трудового права.

2. Окрім загально-правових функцій локальне нормативно-правове регулювання виконує такі специфічні функції як конкретизація правових норм, заповнення прогалин у праві, вплив на законотворчість завдяки практиці первинного регулювання. Локальне нормативно-правове регулювання базується на таких принципах, як недопущення погіршення становища працівників у порівнянні з законодавством та колективним договором, оптимальне поєднання з централізованим правовим регулюванням, принцип диспозитивності, а також принцип соціального партнерства.

3. Локальне нормативно-правове регулювання праці пройшло у своєму розвитку такі основні етапи: перший етап - дореволюційний (1835-1917 рр.), з яким пов'язані перші ознаки зародження локального нормативного регулювання праці: з'являються перші локальні акти: правила внутрішнього розпорядку та тарифні договори; радянський етап (1917-1991 рр.) поділяється на кілька періодів, під час яких процес формування локального нормативно-правового регулювання призупинявся або набував подальшого розвитку залежно від економічних, політичних та соціальних умов розвитку. Для цього етапу було характерним зародження нових форм участі суспільних сил у правовому регулюванні трудових відносин: законодавчо було закріплене право профспілок укладати колективний договір, а також обов'язкова участь робітничого комітету в обговоренні тексту Правил внутрішнього розпорядку; етап переходу до ринкової економіки (1991р.- по теперішній час) посилив процеси локального нормативно-правового регулювання праці та поставив завдання оновлення трудового законодавства. Масштаби розширення локального нормативно-правового регулювання праці та ступінь його поєднання з централізованим регулюванням завжди були поставлені в залежність від рівня демократії в суспільстві, стабілізації економічних і політичних факторів.

4. Правовою основою здійснення роботодавцем локального нормативно-правового регулювання праці є повноваження, що випливають із таких суб'єктивних прав, як право видавати локальні нормативно-правові акти та право укладати колективні договори, які треба розглядати у складі основних прав роботодавця, що характеризують його правове становище. Обґрунтована доцільність законодавчого закріплення права роботодавця видавати локальні нормативно-правові акти та права укладати колективні договори в переліку його основних прав.

5. Право видавати локальні нормативно-правові акти не є абсолютним, воно обмежене з одного боку, межами повноважень роботодавця, а з другого - встановленням кола питань, які не можуть вирішуватися без згоди органів (осіб), що здійснюють представництво колективних інтересів працівників. Роботодавець здійснює своє право видавати (затверджувати) локальні нормативно-правові акти через суб'єкта, який концентрує в собі виконавчо-розпорядчі функції, що дозволяють керувати трудовим колективом. Обов'язковою умовою при цьому є спрямованість вказаних функцій по відношенню до всіх працівників підприємства або працівників окремого структурного підрозділу. Найбільш повне поєднання вказаних функцій виявляється в повноваженнях керівника підприємства або структурного підрозділу. Керівник видає (затверджує) локальні нормативно-правові акти від імені роботодавця. Керівник структурного підрозділу може видавати локальні нормативно-правові акти, укладати колективний договір на підставі спеціальних повноважень, що закріплені в статуті, установчих документах, або положенні про структурний підрозділ.

6. Правовою основою повноважень працівників у процедурі видання роботодавцем нормативних актів є їх право на участь в управлінні колективною працею в встановлених формах. Роботодавець здійснює управління колективною працею у процесі виконавчо-розпорядних дій, правозастосуванні або локального нормативно-правового регулювання трудових відносин. Запропоновано законодавче закріплення в переліку основних трудових прав працівників суб'єктивного права на участь в управлінні колективною працею.

7. Виділено правові форми участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці залежно від змісту правових зв'язків: отримання згоди органів, що представляють колективні інтереси працівників з питань видання роботодавцем локальних нормативно-правових актів, участь у розроблені, обговоренні та укладанні колективного договору. А також виділено правові форми участі працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні праці в залежності від характеру організації правових зв'язків: безпосередня (пряма) участь та опосередкована. Форма безпосередньої участі передбачає активне волевиявлення через загальні збори або конференцію працівників. Формою опосередкованої участі в регулюванні праці є здійснення працівниками своїх повноважень через органи (осіб), які представляють колективні інтереси трудящих.

8. Термін „представник” у законі „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” використовується дуже широко. Профспілка та первинна профспілкова організація - це не представники, а представницькі організації, що здійснюють свої представницькі функції. Представництво інтересів працівників у локальному нормативно-правовому регулюванні повинно базуватися на принципі рівності всіх, хто здійснює представництво колективних інтересів. З метою забезпечення такого представництва пропонується створення єдиного органу, склад якого на пропорційних засадах буде забезпечувати як профспілкове, так і непрофспілкове представництво.

9. До правових актів, що забезпечують локальне нормативно-правове регулювання праці, відносяться колективний договір та локальні нормативно-правові акти роботодавця. Виділення такої групи актів обумовлено їх нормативним змістом, обмеженістю сфери дії, а також функціональною спрямованістю. По відношенню до такої групи актів більш переважним буде вживання загального терміну „локальні правові акти, що містять норми трудового права”. Розмежування колективного договору і нормативних актів роботодавця обумовлено їх специфікою, яка виявляється в особливій формі вияву суб'єктами свого волевиявлення щодо встановлення локальних норм трудового права, у процедурі їх прийняття та в особливості змісту.

10. Запропоновано власне визначення поняття локального нормативно-правового акту роботодавця, яким є нормативно-правовий акт, що видається роботодавцем у межах своїх повноважень та встановлює, змінює або скасовує локальні норми трудового права.

11. Співвідношення локальних правових актів, що містять норми трудового права, зазначило пріоритетне положення колективного договору в ієрархічній залежності вказаних актів; доведено, що локальні нормативно-правові акти роботодавця можуть видаватися не тільки у випадках, передбачених законом, а й колективним договором; зазначено, що тільки у тих випадках, коли колективний договір не укладався, нормативно-правові акти роботодавця можуть втручатися в його предметну сферу регулювання. Суть ієрархічної залежності вказаних актів доцільно закріпити положенням, згідно з яким локальні нормативно-правові акти роботодавця не повинні суперечити колективному договору. Законодавчого закріплення потребує положення, згідно з яким локальні нормативно-правові акти можуть видаватися роботодавцем у випадках, передбачених не тільки законом, а й колективним договором.

12. Критеріями законності локальних правових актів, що містять норми трудового права, є: наявність нормотворчих прав у сфері локального регулювання, що передбачені законом; наявність повноважень, необхідних для реалізації нормотворчих прав або для представництва колективних інтересів працівників, дотримання обсягу нормотворчої компетенції, дотримання порядку видання (укладання) акта, недопущення погіршення становища працівників згідно з рівнем, передбаченим законодавством.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Швайковська В.М. Локальний нормативно-правовий акт як джерело трудового права: поняття та ознаки // Правничий часопис Донецького університету. - 2003. - №2. - С.46 - 50, 91.

Швайковская В.Н. Система локальных правовых актов в механизме локального правового регулирования труда // Вісник Донецького університету. - 2003. - №2. - С.181- 187.

Швайковская В.Н. Правовая природа участия работников в локальном нормативно - правовом регулировании труда // Підприємництво, господарство і право. - 2004.- №8. - С. 116 -118.

Швайковская В.Н. Представительство коллективных интересов работников при осуществлении локального нормативно-правового регулирования труда // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №11. - С.57 - 60.

Швайковская В.Н. Соотношение коллективного договора и нормативно-правовых актов работодателя //Вісник Донецького університету. - 2004. - №2. - С.295- 300.

Швайковская В.Н. Законность локальных правовых актов, содержащих нормы трудового права //Держава і право: Збірник наукових праць. Спецвипуск. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2005. - Т.1.

Швайковська В.М. Перспективи розвитку локального нормативно-правового регулювання праці // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. - Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління та права. - 2003. - С.177-178.

Швайковская В.Н. К вопросу о принципах локального нормативно-правового регулирования труда // Материалы итоговой научной конференции ДонНу за период 2003-2004 гг. Правоведение (г. Донецк, март 2005г./ отв. Ред. В.Д. Волков. - Донецк: ДонНУ, 2005. - 177с.

9. Швайковська В.М. До питання про функціональну специфіку локального нормативно-правового регулювання праці //Збірник доповідей науково-практичної конференції „Проблеми соціально-економічного розвитку регіону”. - Красноармійськ, 2006, С.162-163.

10. Швайковская В.Н. К вопросу о праве работников на участие в управлении коллективным трудом //Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференціі „Запорізькі правові читання”. - Запоріжжя - 2006.

Размещено на Allbest.ru