Державне регулювання ринку праці в регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання ринку праці в регіоні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Питання ефективного державного регулювання зайнятості та ринку праці є однією з головних проблем нашого суспільства. З метою подолання бідності, формування середнього класу, зменшення безробіття, підтримки знедолених та інвалідв, формування страхових пенсійних фондів різних рвнів необхідно, насамперед, забезпечити працездатним громадянам можливість отримати гідно оплачувану роботу. Особливості державного регулювання ринку праці зумовлені тим, що він, маючи економічні витоки, набуває в процесі функціонування соціально-економічного забарвлення. Багатогранність означеного процесу зумовлює потребу в органічному поєднанні та водночас розумній диференціації важелів та механізмів регулювання, що робить державну політику щодо регулювання ринку праці поліфункціональною. Можливість реалізації поліфункціональності означає, насамперед, необхідність державного регулювання повного ринку праці. Недооцінювання ролі зайнятості як інтегральної частини механізму регулювання макроекономічних процесів, ефективного інструменту вирішення економічних і соціальних проблем призвела до того, що політика зайнятості була недостатньо вбудована в стратегію реформ і соціально-економічного розвитку України, слабо пов'язана із заходами її реалізації. Звідси логічно випливає, що функцію регулювання зайнятості на макрорівні має взяти на себе держава, пов'язуючи ситуацію у сфері зайнятості і на ринку праці з макроекономічними умовами функціонування народного господарства в цілому.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Д. Богиня, А. Дєгтярь, Ю. Краснов, Б. Кравченко, Л. Костровець, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, В. Огаренко, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко, Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс, Ф. Хайєк та інші.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання ринку праці залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи щодо державного регулювання ринку праці на регіональному рівні. Не визначено напрямів впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Відсутня методика оцінювання заходів державного регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення механізм реалізації державної політики на ринку праці. Не обґрунтовано механізму державної підтримки зайнятості населення.

Актуальність проблеми, її практичне значення і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були здійснені в межах теми Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро - та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення системи державного регулювання ринку праці в регіоні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування й розробка рекомендацій з удосконалення системи державного регулювання ринку праці в регіоні як складової державного регулювання суспільного розвитку України.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:

- визначити теоретичні засади та методичні підходи щодо державного регулювання ринку праці;

- дослідити механізми функціонування та регулювання ринку праці;

- проаналізувати стан ринку праці та політики зайнятості населення в регіоні; сформувати регіональну модель ринку праці;

- обґрунтувати програмно-цільовий метод регулювання ринку праці та зайнятості в регіоні;

- запропонувати концепцію державної стратегії зайнятості населення;

- розробити маркетингову концепцію розвитку регіональних вищих навчальних закладів.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання ринку праці в регіоні.

Предмет дослідження - теоретичні аспекти, практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного регулювання ринку праці в регіоні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що цілеспрямована соціальна політика, програмно-цільовий метод регулювання ринку праці та зайнятості в регіоні, запровадження концепції державної стратегії зайнятості населення сприятимуть ефективному державному регулюванню ринку праці в регіоні.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження у галузі програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що встановлюють правові та організаційні основи суспільних відносин у сфері регулювання ринку праці в Україні та регіоні.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених із ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження теоретичних засад зайнятості населення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; економіко-статистичний - для аналізу сучасного стану ринку праці та політики зайнятості населення в регіоні; методи аналізу й синтезу - для розробки ефективного механізму реалізації державної політики у сфері зайнятості; експериментальний - для формування напрямів удосконалення державного регулювання ринку праці в регіоні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

- запропоновано авторське визначення поняття «державне регулювання ринку праці» як сукупність економічних, правових, соціальних, адміністративних та організаційних методів, які є інструментом впливу держави на процеси зайнятості й застосовуються нею для реалізації заходів активної політики зайнятості;

удосконалено:

- регіональну програму розвитку нестандартних форм зайнятості, яка складається з таких етапів: визначення бази вакансій нестандартного працевлаштування; підготовка фахівців служб зайнятості; робота з клієнтами та роботодавцями; організація тимчасової зайнятості;

- методику визначення ефективності регіональних програм сприяння зайнятості населення введенням комплексних показників: соціальної та економічної ефективності політики зайнятості населення в регіоні;

- структуру маркетингової концепції розвитку регіональних ВНЗ як центрів безперервної професійної освіти шляхом створення регіональної міжвузівської маркетингової служби з наділенням її науково-методичною, інформаційною та експертно-оціною функцією;

- механізм реалізації програми сприяння зайнятості населення в регіоні шляхом виділення сукупності організаційного, правового, економічного, інформаційно-аналітичного та освітнього блоків;

- модель гнучкості та сегментованості ринку праці шляхом виділення сегментів первинного та вторинного ринку;

набуло подальшого розвитку:

- напрями державного регулювання нестандартних форм зайнятості шляхом виділення принципів цілеспрямованості, регіональної диференціації, розподілу повноважень, багатоваріантності, саморегуляції, адресної політики та оперативності впливу на сферу зайнятості.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані в діяльності Запорізького обласного центру зайнятості при розробці комплексу заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на регіональному ринку праці у 2007-2008 рр. (довідка №179-8 від 21.12.2006 р.). Управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації було впроваджено елементи маркетингової концепції розвитку регіональних вищих навчальних закладів (довідка №980-8 від 22.03.2007 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» при викладанні таких дисциплін: «Управління персоналом», «Теорія державного управління», «Державне регулювання економіки», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка №19 від 18.01.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях: «Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів» (м. Запоріжжя, 2005 р.), «Наука та інновації - 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 8 публікаціях, із них 4 - у наукових виданнях загальним обсягом 4,3 обл.-вид. арк.

Основний зміст роботи

ринок праця державний правовий

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Науково-теоретичні основи формування та розвитку ринку праці» - викладено теоретико-методологічну базу досліджень державного регулювання ринку праці в регіоні. Визначено, що саме ринок праці як форма відтворення трудового потенціалу є засобом вирішення суперечності між рівнем розвитку й характером продуктивних сил, що відповідають ринковому господарству, і застарілими виробничими відносинами, що відповідають одержавленій економіці з елементами натурального обміну. Ринок праці - це форма виробничих відносин із приводу відтворення головної продуктивної сили суспільства на стадії товарного виробництва, це певний рівень об'єктивної діалектики продуктивних сил і виробничих відносин.

Мета державної політики на ринку праці - сприяти роботодавцю (власнику робочих місць) у придбанні робочої сили певної якості, створюючи тим самим передумови поєднання факторів виробництва; а людям, які шукають роботу, - у підборі робочого місця по можливості відповідно до професійно-кваліфікаційних, демографічних та інших характеристик; надавати послуги з навчання безробітним (професійна перепідготовка і підвищення кваліфікації); вживати заходів для забезпечення їх утримання (суспільні й інші тимчасові роботи), контролю за рівнем безробіття тощо. Головні ж цілі політики зайнятості пов'язані з проблемами використання праці - підвищенням її продуктивності. Цьому повинні сприяти зрушення в структурах зайнятості (галузевій - за рахунок зростання частки передових технологій, професійно-кваліфікаційній - за рахунок збільшення питомої ваги кваліфікованої праці і сучасних професій, демографічній - за рахунок залучення більш освіченої молоді). Таким чином, наведене вище доводить певну спрощеність розширеного трактування ринку праці. Ми вважаємо, що при вивченні ринку праці потрібно використовувати традиційну теоретичну базу. Ринок праці, що формується, буде розвиватися на основі законів формування вільної конкуренції з урахуванням національних та історичних особливостей регіону.

Встановлено, що важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість і сегментованість. Сегментація ринку праці - це процес поділу роботодавців і продавців праці на групи за спільними ознаками. Сегментований ринок праці має чітко визначені частини - сегменти, на яких зосереджуються певні категорії конкуруючих між собою працівників (останні не є конкурентами для інших працівників в інших частинах ринку праці). Такі сегменти утворюються, наприклад, на ринках жіночої праці, праці інвалідів, літніх трудівників. Сегментування ринку праці має велике значення для аналізу його структури і місткості, виявлення контингенту, що утворює пропозицію праці і попит на неї, визначення перспектив ринку праці. Подібне вивчення становить зміст маркетингу ринку праці.

Як критерії сегментування запропоновано визначати: географічне розташування (регіон, місто, район); демографічні характеристики (статево-віковий і сімейний склад населення); соціально-економічні характеристики (рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад, стаж роботи, національність); економічні показники (розподіл покупців за формами власності, їх фінансовим станом, розподіл продавців праці за рівнем матеріальної забезпеченості і рівнем потреби в засобах до існування); психографічні показники (особисті якості працівників, їх належність до певних верств суспільства), поведінкові характеристики. Вивчення сегментованості ринку праці свідчить про його подвійність, тобто його поділ на дві частини: первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок праці - це ринок, на якому наявні види робіт, які більшою мірою характерні для внутрішнього ринку праці та характеризуються такими рисами: стабільна зайнятість і надійність становища працівника, високий рівень заробітної плати, наявність службових сходів з чітко визначеними можливостями для професійного зростання й просування; використання прогресивних технологій, наявність сильних і ефективних профспілок, тобто це «гарні» роботи.

Вторинний ринок праці - це ринок, де наявні «погані» роботи, що характеризуються рисами, прямо протилежними первинним ринкам праці, а саме: велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість; низькі рівні заробітної плати; практично не існує просування службовими сходами; технологія виробництва примітивна і трудомістка; відсутні профспілки.

Потреба в державному регулюванні формування ринку праці в перехідній економіці зумовлена необхідністю згладжувати негативну дію особливостей ринку праці на структурну перебудову економіки й посилення позитивного їх впливу. Державне регулювання ринку праці та зайнятості населення при переході до багатоукладної економіки повинно базуватися як на певній спадкоємності попереднього досвіду, так і на необхідності критичного переосмислення, переоцінки теоретичних і методологічних положень.

Найважливішим напрямом державного регулювання ринку праці, що формується, в перехідній економіці є вплив на ринковий попит і пропозицію з метою подолання трудомісткої кон'юнктури ринку і досягнення його рівноважної кон'юнктури.

Специфіка ролі держави на ринку праці полягає в прямому регулюванні трудових відносин. Розмитість відносин власності в період переходу до ринку зумовлює такі особливості державної участі у формуванні ринку праці: по-перше, держава в перехідній економіці все ще побічно продовжує виступати як «колективний роботодавець»; по-друге, цьому «роботодавцю» поки що не протистоїть організована профспілкова сила.

Наслідком такого стану справ є необхідність використання державою як прямих, так і непрямих методів впливу на відносини у сфері зайнятості. Специфіка перехідного стану суспільства викликає необхідність прямої участі держави і в рівні оплати праці. Проте, незважаючи на відмінності, є певні ключові моменти, на яких будується механізм державного регулювання. Арсенал засобів залишається загальним для всіх країн ринкової економіки. Він включає: економічні методи (пільгове кредитування й оподаткування; бюджетна політика з метою стимулювання підприємців зберігати і створювати робочі місця, здійснювати професійне навчання кадрів); організаційні методи (створення служби зайнятості і працевлаштування, інформаційної системи, державної системи профорієнтації, підготовки і перепідготовки кадрів); адміністративно-законодавчі методи (регламентація порядку укладання трудових договорів, тривалості робочого часу, надстрокових робіт, введення обов'язкових відрахувань підприємців до національних фондів із забезпечення зайнятості, визначення квот на працевлаштування, регулювання періоду трудового життя).

Перехід до різноманіття форм власності передбачає, що відповідальність за ефективне використання трудових ресурсів разом з державою розділяють й інші суб'єкти ринку праці. Роль держави в забезпеченні повної й ефективної зайнятості в цих умовах ще більше ускладнюється. Значення державного регулювання зайнятості зростає. Сприяння розвитку ефективних робочих місць шляхом проведення структурної, науково-технічної, регіональної та інших політик повинно супроводжуватися діями держави із зниження можливих соціальних витрат, недопущення масового безробіття, перетворення його застійної форми.

Регулювання зайнятості не може повністю лягати на плечі держави, враховуючи стан українського бюджету. Проте державі належить роль каталізатора співпраці і взаємодії роботодавців, профспілок, місцевих органів влади в забезпеченні повної й ефективної зайнятості. ЇЇ головна роль полягає в тому, щоб здійснити стратегічне бачення проблеми розвитку людських ресурсів у довгостроковому плані, реалізувати розроблену стратегію, зокрема за допомогою ринкових механізмів.

Гнучке поєднання державного регулювання й ринкового самоврядування, особливо в перехідний період, стосовно трудових відносин забезпечує, з одного боку, пом'якшення витрат початкового етапу реформування, а з іншого - організований відхід від централізованого управління до соціального партнерства держави, роботодавців і профспілок.

У другому розділі - «Становлення та функціонування ринку праці в регіоні» - досліджено сучасний стан ринку праці України, що характеризується такими ключовими проблемами: недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості й виявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці та недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим внеском і доходами працівників тощо; втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів унаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон; погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці та конкурентоспроможність виробництва; невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва й пожвавлення інвестиційної активності; разом з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу; недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання й освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки та перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці з погляду попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників; складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму й охорони праці окремих груп працівників; існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості та безробіття.

Нами запропоновано комплекс заходів, які спрямовані на поліпшення ситуації на регіональному ринку праці на 2007-2008 рр. У таблиці 1 відображено основні напрями щодо поліпшення ситуації на регіональному ринку праці.

Комплекс заходів, спрямованих на поліпшення ситуації на регіональному ринку праці у 2007-2008 рр.

Очевидно, що без розробки концептуальних і методологічних основ розвитку гнучких нестандартних форм зайнятості як на державному, так і на регіональному рівнях вирішення цього завдання є досить проблематичним. Як показали результати досліджень, у цей час завдання розвитку нестандартних гнучких форм зайнятості не займає належного місця в діяльності органів державного і територіального управління. Недооцінювання їх ролі є, по-перше, наслідком колишнього ставлення до них, яке передбачало максимально можливе використання робочого часу трудівниками і залучення у сферу зайнятості найбільшої кількості людей. По-друге, ставлення до відмінних видів зайнятості як до неосновних і небажаних. Разом з тим необхідно враховувати такі моменти: зайнятість населення при масовому безробітті не можна забезпечити тільки на стандартних умовах; прагнення до ефективної структури зайнятості передбачає повноцінне функціонування всіх її форм; затягування в часі вирішення проблем працевлаштування незайнятого населення стає непосильним тягарем для бюджету; низький рівень доходів і життя населення гальмує розвиток економіки.

При проведенні конкретної державної політики розвитку нестандартних форм зайнятості ми рекомендуємо виходити з таких принципів:

- принцип цілеспрямованості державного регулювання передбачає чітке визначення завдань і заходів державного впливу на процеси розвитку форм зайнятості, пошук нових напрямів і відповідних механізмів регулювання праці;

- принцип регіональної диференціації у сфері зайнятості включає заохочення диференційованої регіональної політики розвитку форм зайнятості з урахуванням специфічних особливостей регіонів;

- принцип розподілу повноважень полягає в чіткому розподілі прав і обов'язків державних і регіональних органів управління сферою нестандартної зайнятості;

- принцип багатоваріантності передбачає розробку декількох варіантів у вирішенні проблем розвитку форм зайнятості з урахуванням змін економічного розвитку країни і регіонів;

- принцип саморегуляції зайнятості передбачає створення умов для самостійного пошуку роботи і працевлаштування різними верствами населення на нестандартних умовах зайнятості;

- принцип адресної політики у сфері зайнятості полягає в розробці разом із «наскрізними заходами» дії на процеси розвитку нестандартних форм працевлаштування, що впливають на зайнятість населення в цілому, індивідуальних заходів регулювання, застосовних для певних соціальних груп населення;

- принцип оперативності дії на сферу зайнятості передбачає не тільки швидке вживання екстрених заходів у критичних ситуаціях, що виникають на ринку праці, а й прогнозування можливого погіршення становища цієї сфери і вживання завчасних заходів, здатних запобігти негативним змінам.

Нами запропоновано алгоритм розробки державних і регіональних програм розвитку різних форм зайнятості.

Механізм реалізації цього алгоритму передбачає послідовне здійснення таких етапів роботи: визначення цілей і пріоритетів програми розвитку нестандартних форм зайнятості; зміна структури зайнятості відповідно до потреб змінної структури економіки; запобігання тривалому безробіттю; забезпечення всіх осіб працездатного віку робочими місцями; посилення уваги до працевлаштування найменш конкурентоспроможних на ринку праці верств населення на нестандартних умовах зайнятості; надання матеріальних дотацій і пільг вимушено зайнятим на нестандартних умовах; стимулювання використання доходів від підприємницької діяльності, доходів від власності для інвестування і кредитування програм розвитку нестандартних форм зайнятості; підвищення ролі служб зайнятості в працевлаштуванні населення на умовах нестандартної зайнятості; забезпечення стабільного фінансування програм розвитку форм зайнятості.

Головними пріоритетами державної політики сприяння зайнятості населення і соціального захисту безробітних громадян мають були такі: розширення сфери застосування працi за рахунок збереження iснуючих та створення нових робочих мiсць, надання можливостей для реалiзацiп здiбностей кожною людиною; розширення самостiйноп зайнятостi населения та розвиток пiдприємницькоп iнiцiативи; посилення мотивацiп до працi шляхом пiдвищення якостi iснуючих та новостворюваних робочих мiсць за рiвнем оплати працi; пiдвищення якостi робочоп сили, розвиток системи постiйного професiйного навчання кадрiв, виходячи з потреб економiки та ринку працi Запорізької областi; забезпечення соцiальноп пiдтримки громадян, якi не здатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi, вирiшення питань професiйноп реабiлiтацiп та працевлаштування осiб з обмеженими фiзичними можливостями; активiзацiя роботи щодо зменшення сiмейного та сiльського безробiття, перш за все на депресивних територiях; надання соцiальноп пiдтримки та якiсних соцiальних послуг безробiтним, передусiм з метою повернення пх до продуктивної зайнятостi.

Нами запропоновано механізм реалізації програми сприяння зайнятості населення (рис. 1).

Одним з типових недоліків при використанні програмно-цільового регулювання в регіонах є відсутність дієвого механізму оцінювання ефективності й результативності.

Для виявлення ефективності регіональних програм сприяння зайнятості населення пропонуємо використовувати два комплексні показники: соціальна ефективність і економічна ефективність політики зайнятості в регіоні.

Показник соціальної ефективності політики зайнятості - це відносна величина, яка характеризує ступінь можливого приросту рівня безробітних у регіоні. Якби органи служби зайнятості в регіоні не знімали безробітних з обліку, всі б вони залишалися зареєстрованими безробітними, а соціальна ефективність політики зайнятості тоді виявилася б рівною нулю. Збільшення значення цього показника свідчить про покращення соціальної політики зайнятості.

Економічну ефективність політики зайнятості в регіоні можна визначити двома способами. Перший передбачає розрахунок величини витрат на умовну одиницю соціальної ефективності, тобто визначення ціни останньої. Ясно, що чим нижче значення цього показника, тим вища економічна ефективність політики зайнятості.

За допомогою другого спосібу при розрахунку економічної ефективності зайнятості в регіоні слід скористатися простішим показником, а саме річними витратами державного фонду зайнятості населення з розрахунку на 1 безробітного, знятого протягом року з обліку.

Чим нижчий рівень зареєстрованого безробіття в регіоні, тим вища в середньому соціальна ефективність соціальної політики зайнятості. Водночас чим нижчий рівень безробіття, тим нижча економічна ефективність політики зайнятості в регіоні.

У третьому розділі - «Удосконалення механізмів державного регулювання ринку праці в регіоні» - запропоновано розмежувати функції держави, регіону, підприємства у сфері освіти. Так, функції держави у сфері освіти: забезпечення конституційного права на освіту (відповідно до фінансових можливостей); законодавче забезпечення діяльності навчальних закладів; фінансування державних ВНЗ, встановлення пріоритетів у розподілі бюджетних коштів; державна акредитація навчальних закладів; розробка освітніх стандартів.

Функції регіону у сфері освіти: реалізація конституційного права на освіту, збереження соціальної стабільності; формування кадрової підтримки підприємств, реалізація конкретних програм навчання, що мають регіональне значення; поєднання автономної діяльності навчальних закладів з інтересами регіону, визначення оптимальної структури підготовки відповідно до регіональних потреб.

Функції підприємства у сфері освіти. Важливою складовою маркетингової концепції розвитку безперервної освіти на рівні підприємства є механізм взаємодії між навчальними закладами, що здійснюють підготовку фахівців певного профілю, і організаціями, які можуть виступати як потенційні споживачі продукції ВНЗ.

Для повної реалізації функцій на регіональному рівні, на наш погляд, необхідне здійснення таких заходів.

1. Моніторинг освітньої сфери й ринку праці для аналізу відповідності структури попиту і пропозиції на послуги кваліфікованої праці в професійному аспекті, оцінка конкурентоспроможності окремих професійних груп на регіональному ринку праці, визначення пріоритетних напрямів і форм підготовки.

2. Експертна оцінка якості освіти, ефективності підготовки. На наш погляд, необхідна оцінка якості підготовки як з боку роботодавців, так і самими освітніми установами.

3. Створення регіональної міжвузівської маркетингової служби, що об'єднує аналогічні служби ВНЗ, представників обласних і міських центрів зайнятості населення і міністерства; створення експертної ради працедавців.

Основними складовими маркетингової концепції виступають: суб'єкт у особі регіональної міжвузівської маркетингової служби і функції, що реалізовуються ним (рис. 2).

Послідовне виконання запропонованих заходів щодо регулювання процесів на ринку праці дасть змогу створити необхідні умови для його нормального функціонування і розвитку. Реалізація на практиці запропонованої маркетингової концепції розвитку безперервної освіти на рівні регіону можлива лише за наявності концепції розвитку регіону, що об'єднує в єдине ціле генеральну схему розвитку і розміщення продуктивних сил регіону і схему розселення населення усередині регіону. При цьому концепція розвитку регіону повинна розроблятися паралельно або з урахуванням передового вітчизняного і світового досвіду щодо вдосконалення системи управління з урахуванням особливостейрозвитку регіону.

Перспективи поліпшення стану на ринку праці пов'язані з розвитком відповідних організаційних структур і форм управління зайнятістю в регіоні. Ці завдання необхідно вирішувати з позицій комплексного, системного підходу. Його реалізація на практиці передбачає такий комплекс заходів.

Для ефективнішого проведення соціальної політики в регіоні, особливо щодо зайнятості, необхідно створити Координаційну раду на базі трьох міністерств: Міністерства праці та соціального захисту, Міністерства освіти і науки та Міністерства охорони здоров'я. До цієї ради повинні увійти по декілька представників від кожного міністерства.

Координаційна рада може вирішувати завдання соціальної політики в рамках різних соціальних програм, що дає змогу об'єднати кошти і зусилля «соціальних міністерств» для вирішення особливо гострих конкретних завдань.

Для здійснення тісної взаємодії органів управління працею і зайнятістю місцевого і державного рівнів доцільно відокремити підрозділи праці і зайнятості районних і міських органів місцевого самоврядування, крім підрозділів адміністрацій, підпорядкувати Міністерству праці і зайнятості населення, тобто використовувати систему подвійного підпорядкування. Посилення «вертикального» зв'язку управління соціально-трудовими відносинами дасть змогу значно підвищити ефективність і оперативність виконання відповідних функцій на місцях (у районах і містах).

На наш погляд, організація діяльності служб зайнятості з працевлаштування населення на умовах нестандартних форм зайнятості може бути включена в існуючу організаційну структуру центрів зайнятості. Для цього необхідне лише створення декількох додаткових підрозділів, що спеціалізуються на цих видах працевлаштування. У зв'язку з цим важливими складовими регіональної політики зайнятості мають стати реорганізація служб зайнятості, зокрема їх орієнтація на нестандартне працевлаштування.

Висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання державного регулювання ринку праці на регіональному рівні шляхом визначення теоретичних підходів, удосконалення механізму державного регулювання зайнятості, процесу регулювання ринку праці, розробки заходів державного регулювання ринку праці. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і надати пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Сегментування ринку праці має велике значення для аналізу його структури і місткості, виявлення контингенту, що утворює пропозицію праці і попит на неї, визначення перспектив ринку праці. У межах дослідження запропоновано проводити сегментування ринку праці за допомогою одно - та багатофакторних моделей. Сегментування ринку праці є основою теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається його поділ на дві частини: первинний і вторинний ринки. Первинний ринок праці характеризується такими рисами: стабільна зайнятість і надійність становища працівника, високий рівень заробітної плати, наявність службових сходів з чітко визначеними можливостями для професійного зростання і просування; використання прогресивних технологій, наявність сильних і ефективних профспілок. На вторинному ринку велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість; низький рівень заробітної плати; практично не існує просування службовими сходами; технологія виробництва примітивна і трудомістка; відсутні профспілки.

2. Державне регулювання ринку праці є ефективним інструментом впливу держави на процеси зайнятості й застосовуються нею для реалізації заходів активної політики зайнятості. Сукупність економічних, правових, соціальних, адміністративних і організаційних методів державного регулювання ринку праці здійснюється через регулювання макроекономічного, демографічного, соціально-психологічного впливу на розвиток ринку праці; комплексну діяльність низових виробничих структур; діяльність системи інститутів, які забезпечують узгодженість інтересів контрагентів ринку праці.

3. Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами: недостатній рівень реформування трудової сфери; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці та недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність взаємозв'язку між трудовим внеском і доходами працівників; втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів унаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон; погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць; невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили; неналежна державна підтримка підприємництва і малого бізнесу; недоліки в реформуванні системи державного професійного навчання й освіти; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників; складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців); недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму й охорони праці окремих груп працюючих; диференціація регіональних ринків праці.

4. Для покращення ситуації, які склалася на регіональному ринку праці, розроблено комплекс заходів, які спрямовані на поліпшення ситуації на регіональному ринку праці у 2007-2008 рр. та складаються з таких блоків: професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили; збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійній зайнятості населення; розв'язання місцевих проблем зайнятості населення (монофункціональні міста, сільська місцевість); сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; міждержавні трудові міграції, прикордонне співробітництво; надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним; регулювання соціально-трудових відносин.

5. Створення ефективної системи зайнятості передбачає посилене використання її нестандартних форм. При проведенні конкретної державної політики розвитку нестандартних форм зайнятості в дослідженні запропоновано виходити з певних принципів. Принцип цілеспрямованості державного регулювання передбачає чітке визначення завдань і заходів державного впливу на процеси розвитку форм зайнятості, пошук нових напрямів і відповідних механізмів регулювання праці. Принцип регіональної диференціації у сфері зайнятості включає заохочення диференційованої регіональної політики розвитку форм зайнятості з урахуванням специфічних особливостей регіонів. Принцип розподілу повноважень полягає в чіткому розподілі обов'язків державних і регіональних органів управління сферою нестандартної зайнятості. Принцип багатоваріантності передбачає розробку декількох варіантів у вирішенні проблем розвитку форм зайнятості з урахуванням змін економічного розвитку країни й регіонів. Принцип саморегуляції зайнятості передбачає створення умов для самостійного пошуку роботи і працевлаштування різних кол населення на нестандартних умовах зайнятості. Принцип адресної політики у сфері зайнятості полягає в розробці разом з «наскрізними заходами» впливу на процеси розвитку нестандартних форм працевлаштування. Принцип оперативності дії на сферу зайнятості передбачає не тільки швидке вжиття екстрених заходів у критичних ситуаціях, що виникають на ринку праці, а й прогнозування можливого погіршення стану цієї сфери і вжиття завчасних заходів, здатних запобігти негативним змінам.

6. Для виявлення ефективності регіональних програм сприяння зайнятості населення запропоновано використовувати два комплексні показники: соціальна ефективність і економічна ефективність політики зайнятості в регіоні. Показник соціальної ефективності політики зайнятості характеризує рівень можливого приросту рівня безробітних у регіоні. Збільшення значення цього показника свідчить про покращення соціальної політики зайнятості. Економічна ефективність політики зайнятості в регіоні визначається як розмір витрат на умовну одиницю соціальної ефективності. Чим нижчий рівень зареєстрованого безробіття в регіоні, тим вища в середньому соціальна ефективність соціальної політики зайнятості.

7. Ефективність механізму реалізації програми сприяння зайнятості населення в регіоні забезпечується шляхом встановлення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили на регіональному ринку праці, яка досягається завдяки узгодженню інтересів усіх суб'єктів ринку праці.

Проведений аналіз використання цільових програм у регулюванні ринку праці і зайнятості населення показав, що за останні три роки їх ефективність дещо зросла. Проте вони не стали дієвим регулятором ринку праці. У ході їх розробки і реалізації виявляється ряд проблем, які перешкоджають цьому, а саме: нечітке формування базових методичних принципів, на яких має ґрунтуватися регіональна програма; відсутність належної міжрегіональної ув'язки і координації; неузгодженість різних програм, відсутність спроб одночасно реалізувати великий комплекс не пов'язаних між собою дрібних і частих програм; недостатнє і нестійке фінансування як з державного і регіонального бюджетів, так і з, інших джерел; стабільне недофінансування програм; неналежний контроль за реалізацією програмних заходів; слабке обґрунтування ефективності й результативності програм, відсутність дієвого механізму оцінювання їх ефективності.

8. Запропоновано створення регіональної міжвузівської маркетингової служби, яка об'єднує аналогічні служби ВНЗ, представників обласних і міських центрів зайнятості населення і міністерства, експертну раду працедавців.

Маркетинг вищої школи стає найважливішим сегментом ринку праці, необхідним елементом підготовки фахівців. Реалізація на практиці запропонованої маркетингової концепції розвитку безперервної освіти на рівні регіону можлива лише за наявності концепції розвитку території, що об'єднує в єдине ціле генеральну схему розвитку і розміщення продуктивних сил території та схему розселення населення усередині регіону. При цьому концепція розвитку території повинна розроблятися паралельно або з урахуванням передового вітчизняного і світового досвіду щодо вдосконалення системи управління з урахуванням особливостей розвитку регіону.

9. Визначено, що перспективи поліпшення стану на ринку праці пов'язані з розвитком відповідних організаційних структур і форм управління зайнятістю в регіоні. Для ефективнішого проведення соціальної політики в регіоні запропоновано створення координаційної ради для вирішення і здійснення завдання соціальної політики в рамках різних соціальних програм.

У рамках реорганізації центрів зайнятості запропонована орієнтація на нестандартне працевлаштування, а саме: створення бази вакансій нестандартного працевлаштування, підготовка фахівців служб зайнятості, робота з клієнтами та роботодавцями, організація тимчасової зайнятості.

10. Для покращення державного регулювання ринку праці в Україні та її регіонах пропонується:

- Верховній Раді України: розробити та прийняти нормативно-правові акти щодо соціального захисту економічно активного населення, розширення сфери застосування праці в галузях і секторах економіки (створення нових робочих місць та покращення умов праці);

- Міністерству праці та соціального захисту взяти під контроль організацію роботи щодо дотримання законодавства про оплату праці суб'єктами господарювання в частині додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, легалізації заробітної плати та погашення боргів по ній, прискорення темпів зростання заробітної плати, погашення заборгованості перед Пенсійним фондом України; забезпечити координацію дій з цих питань контрольних, правоохоронних органів, органів Державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду України, організацій роботодавців та профспілок, а також висвітлення цієї інформації в засобах масової інформації;

- Головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій разом з головними управліннями з економіки, промисловості та розвитку інфраструктури, агропромислового розвитку вжити заходів щодо підвищення ефективності моніторингу за своєчасної і не нижче від визначеного державою мінімального розміру оплати праці.

Список опублікованих праць

1. Заїка О.В. Вдосконалення механізмів функціонування та регулювання ринку праці // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2007. - №1. - С. 67-71.

2. Заїка О.В. Формування регіональної моделі ринку праці // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2005. - №1. - С. 38-41.

3. Заїка О.В. Формування державної політики на ринку праці // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2007. - №2. - С. 47-53.

4. Заїка О.В. Використання програмно-цільового методу регулювання ринку праці та зайнятості в регіоні // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2006. - №2. - С. 25-33.

5. Заїка О.В. Вплив системних криз на проблему формування якісного кадрового потенціалу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні» - Жовті Води, 2005. - Т.6. - С. 33.

6. Заїка О.В. Концепція державної стратегії зайнятості населення // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції». - Запоріжжя, 2005. - Т.2. - С. 29-30.

7. Заїка О.В. Проблеми функціонування недержавної сфери освіти в контексті державного управління освітою // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези V Міжнар. наук. конгресу, 26 лютого 2005 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. - С. 90-91.

8. Заїка О.В. Формування принципів управління вищою освітою - державний аспект // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та інновації - «2005». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - Т.12. Економічні науки. - С. 18.

Размещено на Allbest.ru