Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття та зміст корпоративних прав
• 2. Захист прав корпоративного учасника
• 3. Актуальні питання захисту прав засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

У процесі становлення нових економічних відносин, здійснення радикальних реформ розвитку підприємництва важливу роль відіграє правове регулювання становища суб'єктів таких відносин. Першим кроком в Україні щодо утвердження своєї державності стало прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, на основі якої 3 серпня 1990 року було прийнято Закон "Про економічну самостійність Української СРСР", який визначив основні принципи економічної самостійності України, регулювання економіки і соціальної сфери, тощо. Незалежність України, проголошена 24 серпня 1991 року, зумовила глибокі зміни усіх галузей права. Реформування відносин власності, приватизаційні процеси, скасування монополії держави на здійснення майже всіх видів підприємницької діяльності потребує досконалого правового регулювання усіх аспектів підприємництва.

Особливого значення в цей період також набув розвиток корпоративних правовідносин. Проте практика застосування норм корпоративного права виявила чимало правових проблем, обумовлених недосконалістю правового регулювання корпоративних відносин.

Правове регулювання відносин, які виникають при заснуванні акціонерних товариств, окремі аспекти захисту корпоративних прав досліджувались у працях В.М. Коссака, В.М. Кравчука, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, І.Б. Саракун, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, В.С. Щербини, О.В. Щербини. Разом із тим, переважно увага приділяється захисту корпоративних прав акціонерів та акціонерних товариств.

Все наведене свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення проблем корпоративного права, визначення поняття корпорації. Науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації з цих проблем сприятимуть впровадженню більш досконалого правового регулювання корпоративних відносин, підвищенню його ефективності.

Викладене вище обумовлює своєчасність та актуальність теми реферату.

Нормативно-інформаційними джерелами для написання роботи стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про господарські товариства", Закон України "Про акціонерні товариства", інші закони, підручники та науково-періодичні видання.

1. Поняття та зміст корпоративних прав

Правовідносини, які регулює корпоративне право, за своєю правовою природою є складними, різноплановими. В юридичній літературі з приводу питання про поняття корпоративного права та корпоративних прав зустрічаються різні точки зору - цивілістика радянських часів такими дослідженнями не займалася, однак сьогодні проблеми корпоративного права дедалі більше привертають увагу юристів-практиків та науковців.

Родоначальницею сучасного корпоративного права є Великобританія, правові інститути якої лягли в основу сучасного законодавства про корпоративне право в більшості країн світу. Прообразом сучасних юридичних осіб стали так звані компанії. Пізніше їх стали називати корпораціями. Британські корпорації виникли у зв'язку з бурхливим розвитком торгівлі та відсутністю належного банківського кредитування. В основу створення та класифікації компаній корпоративного типу був покладений критерій партнерства та наявності складеного капіталу. На сьогодні британське корпоративне право містить досить широкий спектр правових інститутів. Це норми, які регулюють відносини створення, діяльності компаній, класифікацію компаній, правосуб'єктність, порядок реорганізації, законодавство про цінні папери компанії, неплатоспроможність та банкрутство компаній. За аналогією з національним правом корпоративне право Великобританії - це право юридичних осіб.

Стрижнем усіх корпоративних прав є правовий зв'язок, який виникає між засновниками та створеним суб'єктом. Специфіка корпоративного права виявляється, зокрема, в тому, що воно, у свою чергу, складається з низки прав, яке кожне окремо можна назвати корпоративним правом. Це право на одержання дивідендів, право на управління, право на отримання частини прибутку тощо.

Отже, корпоративне право як право об'єктивне можна розглядати як систему юридичних норм, що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає у зв'язку із створенням і функціонуванням юридичних осіб у результаті реалізації суб'єктами цивільних правовідносин права бути їх засновниками (учасниками).

Корпоративне право в суб'єктивному розумінні треба розуміти як право особи, поєднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи). Всі інші суб'єктивні права учасника, що випливають із його членства в тій чи іншій організації, є похідними і розкриваються через поняття змісту корпоративного права.

Зміст корпоративного права визначено у ст. 167 ГК України: "корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами".

У п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" аналогічні положення визначають корпоративні права як "право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі)...".

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак слід зазначити, що законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/ або їх здійснення.

Згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України "під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав".

Однак детальної характеристики корпоративних прав у ГК України не надано, глава 18 ГК України дає лише визначення корпоративних прав та корпоративних правовідносин, а також зазначає особливості здійснення, оцінки, реєстрації корпоративних прав держави та порядок управління ними.

У Законі України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. встановлено, що за вимогою учасника товариство зобов'язано надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів та іншу інформацію; в) право вийти у встановленому порядку з товариства. Це право може бути обмежено (для учасників акціонерного товариства, повного та командитного товариства) і необмеженим (для учасників товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю). Вихід з господарського товариства супроводжується виділенням частки учасника у майні товариства та виплатою належної йому на момент виходу частини прибутку. До правомочностей майнового характеру відносяться: а) право приймати участь у формуванні статутного фонду товариства. Учасник має право брати участь своїм майном у капіталі товариства не тільки на стадії заснування товариства, але й у подальшому, на підставі рішення про збільшення статутного фонду за рахунок внесення додаткових вкладів; б) право розпоряджатися своїми корпоративними правами. Учасники товариства можуть розпоряджатися своїми акціями, частками у статутному капіталі або майні товариства у будь-який не заборонений законом спосіб. Так, можливий продаж, обмін, дарування, передача у порядку спадкоємства або правонаступництва, а також інше розпорядження цими правами з урахуванням обмежень, передбачених законом та установчими документами товариства; в) право на виділення частки у майні у разі виходу учасника з товариства. У разі виходу учасника з товариства його частка у майні товариства повертається у грошовому виразі, а при згоді товариства вклад може бути повернений і в натуральній формі. Акціонери не володіють правом виходу з товариства з виділенням своєї частки, вони можуть лише продати акції або розпорядитися ними у інший спосіб; г) право приймати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати її частку (дивіденди). Рішенням про порядок розподілу частини прибутку приймається вищим органом товариства. Учасники можуть відмовитися від розподілу між ними прибутку та прийняти рішення про спрямування його на збільшення статутного фонду або на інші господарські потреби; д) право на одержання коштів і майна, що залишилися після розрахунків з усіма кредиторами при ліквідації товариства. Для реалізації цього права необхідно виконання низки умов: прийняття рішення про ліквідацію товариства; дотримання встановленої законом процедури ліквідації: погашення товариством заборгованості перед усіма кредиторами; наявність після розрахунків грошових коштів або майна, які підлягають розподілу між учасниками. Порядок розподілу прибутку визначається Законом України "Про господарські товариства" та установчими документами. У Господарському кодексі розмежовується володіння корпоративними правами та підприємництво. За загальним правилом, власник корпоративних прав не є суб'єктом підприємницької діяльності, якщо інше не передбачено договором або законом.

Суб'єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи тією мірою, якою вони (можуть бути) мають право бути засновниками (учасниками) організацій.

Предметом регулювання є група суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з реалізацією суб'єктивного цивільного права на створення юридичної особи. До елементів будь-яких цивільних правовідносин належить і юридичний факт, на підставі якого вони виникають.

Моментом виникнення корпоративних правовідносин є особливий юридичний факт - реєстрація юридичної особи. На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що ключовим у виникненні корпоративних відносин є момент інкорпорації юридичної особи. Однак при цьому треба мати на увазі, що мова йде про правовий зв'язок, який виникає між засновниками (учасниками юридичної особи) та самою юридичною особою як похідним суб'єктом. Не варто ототожнювати поняття корпоративного права із системою норм, що регулюють процес виникнення та діяльність юридичних осіб як самостійного суб'єкта права, оскільки в такому випадку ми приходимо до підміни інституту юридичних осіб інститутом корпоративного права. Критерій інкорпорації для виникнення корпоративних відносин є безумовним, оскільки в протилежному випадку мова може йти тільки про спільну діяльність у будь-якій сфері, а такі відносини лежать поза межами регулювання корпоративного права і регулюються іншим цивільно-правовим інститутом.

2. Захист прав корпоративного учасника

корпоративний акціонерний товариство підприємництво

Згідно зі ст. 50 ЗУ "Про акціонерні товариства" у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з питань обов'язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій виключно після отримання письмової відмови в реалізації цього права або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 р. при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону, зокрема, є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства);

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону про господарські товариства);

- прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону про господарські товариства).

П. 34 вказаної Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.10.2008 р. передбачено, що безумовною підставою для визнання рішень загальних зборів щодо зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства недійсними є недотримання у повідомленні про загальні збори встановлених законодавством вимог.

У судовому порядку можуть бути визнані недійсними також рішення загальних зборів щодо зміни статутного капіталу товариства й у випадку надання товариством недостовірної інформації у цьому повідомленні як надання завідомо недостовірної інформації.

При розгляді спорів про визнання недійсним рішення загальних зборів щодо збільшення (зменшення) статутного капіталу товариства господарські суди повинні з'ясувати, чи були загальні підстави для визнання загальних зборів недійсними (порушення порядку скликання та проведення загальних зборів), а також спеціальні підстави, зокрема дотримання правил повідомлення про загальні збори з питань змін статутного капіталу товариства.

При цьому не повинні братися до уваги доводи позивачів (акціонерів) щодо господарської доцільності прийняття рішень про збільшення (зменшення) статутного капіталу, зокрема про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов'язані з інвестуванням коштів до статутного капіталу товариства, тощо.

При вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з'ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13).

Судова практика має суперечливий характер стосовно визначення строків позовної давності для захисту права участі у господарському товаристві, оскільки суди приймають до уваги, що ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено також майнові права учасника товариства - право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи. Таким чином, право участі у товаристві має економічний зміст, а тому не тотожне поняттю особистого немайнового права, визначеного в ст. 269 ЦК України з урахуванням ч. І ст. 91 ЦК України. Однак, колегія суддів ВГСУ у рішенні від 13 січна 2009 р. у справі № 32/42пн зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 100 Цивільного кодексу України участь в господарському товаристві є особистим немайновим правом, а, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, на захист особистих немайнових прав не застосовується позовна давність.

При цьому слід пам'ятати, що згідно з вимогами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ст. 28 ЗУ "Про акціонерні товариства" додатково визначаються принципи захисту прав акціонерів - працівників товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера - працівника товариства надання відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером - працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах.

У разі порушення вимог цієї статті посадова особа товариства притягається до адміністративної і майнової відповідальності, звільняється із займаної посади, трудовий (цивільно-правовий) договір з нею розривається відповідно до закону.

3. Актуальні питання захисту прав засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю

Правове регулювання відносин, які виникають при заснуванні акціонерних товариств, конкретизація положень законодавства у договорі про створення товариства, не є гарантією добросовісного виконання засновниками

покладених на них обов'язків. Недотримання засновником акціонерного товариства приписів законодавства призводить до порушень прав та інтересів інших учасників, ставить під загрозу можливість реєстрації товариства, може створювати негативні наслідки й для зареєстрованого товариства. У зв'язку з цим актуального значення набуває дослідження заходів, які би сприяли попередженню можливих порушень та зловживань зі сторони засновників товариства, а також засобів захисту порушених прав засновників.

Окремі аспекти самозахисту корпоративних прав висвітлені у монографії за загальною редакцією професора В.В. Луця "Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти)" [1, с.223-228].

Основним нормативним актом, який визначає порядок створення акціонерних товариств, є Закон України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 р. (далі - Закон). З його прийняттям відбулися суттєві зміни у регулюванні діяльності акціонерних товариств, реалізації корпоративних прав акціонерами, захисті їх прав та інтересів. Стосуються ці зміни й процедури створення акціонерних товариств та забезпечення прав їх засновників. Серед положень Закону, які спрямовані на забезпечення прав засновників товариства,

його акціонерів та самого товариства, слід зазначити такі.

По-перше, це встановлення порядку визначення вартості майна, яке передається засновниками в рахунок оплати акцій. Відповідно до ст.ст.8, 11 Закону [2] ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, яка визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Затверджена установчими зборами вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність установчі збори повинні мотивувати своє рішення. Наявність експертного висновку ускладнить необґрунтоване завищення вартості майна, майнових прав, які вносяться засновником для оплати акцій товариства.

По-друге, обмеження щодо оплати акцій під час заснування акціонерного товариства. Так, оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, не може здійснюватися шляхом прийняття на себе зобов'язань з виконання для товариства робіт або надання послуг.

По-третє, встановлення строків, протягом яких мають здійснюватись певні дії по заснуванню товариства. Так, відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску (випусків) акцій при заснуванні акціонерних товариств від 30.12.2009 р. № 1639 [3], розміщення акцій повинно бути закінчено в строк, передбачений рішенням про їх розміщення, але не пізніше ніж протягом двох місяців з дня початку розміщення. Протягом 60 днів із дня завершення закритого (приватного) розміщення акцій установчі збори повинні затвердити результати закритого (приватного) розміщення акцій. З одного боку, встановлення строкових меж створює певні складнощі, адже за різних поважних причин уповноважений засновник товариства може не встигнути здійснити своєчасно передбачені у законодавстві дії по заснуванню товариства. З іншого боку, встановлення обмежень за строками має запобігати необґрунтованому зволіканню та несвоєчасному виконанню дій, спрямованих на заснування товариства.

По-четверте, це розміщення акцій товариства виключно серед засновників. За таких умов фінансове навантаження по оплаті акцій та формуванню статутного капіталу товариства покладається виключно на засновників. Але на відміну від порядку заснування товариства, при якому акції можуть розподілятись як між засновниками, так і третіми особами, зменшується ризик порушення прав потенційних акціонерів у випадку відмови у реєстрації чи скасуванні реєстрації акціонерного товариства на вимогу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку з підстав, передбачених у законодавстві.

По-п'яте, відповідно до Закону незатвердження установчими зборами статуту акціонерного товариства вважається відмовою засновників від створення цього товариства та є підставою для повернення засновникам внесків, зроблених ними в рахунок оплати акцій, яке має бути здійснено протягом 20 робочих днів з дати проведення установчих зборів, на яких не було прийнято рішення про затвердження статуту. Закріплюючи положення, спрямовані на забезпечення прав та інтересів засновників товариства та майбутнього товариства, Закон не передбачає санкцій за їх недотримання. Зокрема, не визначено, які наслідки наступають у разі прострочення двадцятиденного строку для повернення здійснених засновниками внесків, на кого має покладатись зазначений обов'язок тощо. У зв'язку з цим вважається, що належну увагу визначенню способів захисту, які мають застосовуватись у разі порушення прав та інтересів засновників товариства, слід приділяти при укладанні договору про заснування акціонерного товариства.

Слід зазначити, що Закон не покладає на засновників обов'язок укладання відповідного договору, але, на мою думку, укладання такого договору мало би сприяти злагодженості дій засновників, зменшенню порушень, які допускаються при створенні товариства, визначенню осіб, відповідальних за виконання умов цього договору. Доволі часто при укладанні цивільно-правових договорів один із розділів присвячується визначенню процедури розв'язання спірних ситуацій, які виникають у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням умов договору. При цьому зазначається, що розв'язання спорів відбувається в судовому порядку відповідно до вимог законодавства. Звернення до судового захисту є характерним й у разі виникнення спірних ситуацій при заснуванні акціонерних товариств.

Такий підхід є виправданим коли мова йде про способи захисту, які не можуть застосовуватись засновниками самостійно. Наприклад, визнання установчих документів недійсними. Разом із тим, окрім судового захисту цивільним законодавством передбачено можливість здійснення самозахисту прав та законних інтересів, який може бути також ефективним, а результат досягається швидше, ніж при здійсненні захисту в судовому чи адміністративному порядку. Відповідно до ст.19 Цивільного кодексу України [4] самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Характерними ознаками права на самозахист є такі:

1) воно надає особі можливість самостійно здійснювати захист, не звертаючись до юрисдикційного органу (що не виключає можливість товариської допомоги та сприяння органів, що не вирішують справу по суті);

2) це право виникає у разі порушення чи створення реальної загрози порушення прав або інтересів;

3) це право може реалізуватися за допомогою заходів, які відповідають загальним або спеціальним критеріям правомірності, що відрізняє самозахист від самоуправства, дії під час якого вчиняються з порушенням встановленого порядку;

4) воно є цільовим правом і здійснюється з метою попередження, припинення порушення права або ліквідації наслідків порушення, що відрізняє самозахист від самосуду, спрямованого на покарання [5].

Як зазначає А.П. Колесов специфіка самозахисту по корпоративних конфліктах виявляється в можливості вибору і безпосереднього застосування різноманітних альтернативних процедур і способів розв'язання спорів. При самозахисті корпоративних прав та інтересів дії особи спрямовані також на захист прав та інтересів інших учасників корпоративного конфлікту, на попередження інших форм неправомірної поведінки у корпоративних правовідносинах [6].

Закон України "Про господарські товариства" від від 19.09.1991р. (ст.10) містить перелік прав учасників господарських товариств (ТОВ та ТДВ). Так, відповідно до Закону, учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства[8].

Самостійна діяльність правомочних осіб по захисту корпоративних прав у ТОВ та ТДВ може носити як фактичний, так і юридичний характер. Дії фактичного порядку вчиняються правомочним суб'єктом при самозахисті корпоративних прав, а його самостійні дії юридичного характеру мають місце при вживанні ним до осіб, що порушують корпоративні права, заходів оперативного впливу. У зв'язку з цим в межах неюрисдикційної форми захисту О.А. Кулик виділяє фактичний і юридичний порядок захисту корпоративних прав [7].

Таким чином, за акціонерами й учасниками господарських товариств визнається право на самозахист їх корпоративних прав. На мою думку, неюрисдикційна форма захисту є прийнятною й для захисту прав та інтересів засновників акціонерного товариства.

Висновки

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно зі ст. 50 ЗУ "Про акціонерні товариства" у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

Діючим законодавством передбачені заходи, спрямовані на попередження порушення прав та інтересів засновників товариства, самого товариства та його майбутніх акціонерів. Разом із тим, не завжди вимоги законодавства виконуються належним чином, що призводить до порушення прав та інтересів засновників акціонерних товариств. Застосування засобів самозахисту засновниками товариства дозволило би швидше розв'язувати спірні ситуації, усувати негативні наслідки порушень їх прав та інтересів без звернення до судових органів. Важливе значення для забезпечення прав та інтересів засновників акціонерних товариств має закріплення їх основних прав та обов'язків в договорі про заснування товариства. При цьому особливу увагу слід приділяти визначенню способів захисту прав та інтересів засновників товариства.

Отже, запровадження практики самозахисту прав засновників акціонерних товариств має важливе практичне значення, що обумовлює необхідність подальших наукових досліджень окремих способів такого самозахисту, їх переваг та правових засад застосування.

Список використаних джерел

1. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти) : монографія / за заг. ред. В.В. Луця. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 320 с.

2. Закон України "Про акціонерні товариства" : від 17.09.2008 р. // ВВР України. - 2008. - № 50-51. - Ст. 384.

3. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску (випусків) акцій при заснуванні акціонерних товариств" : від 30.12.2009 р., № 1639 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 27. - Ст. 1072.

4. Цивільний кодекс України: від 16.01.2003 р. // ВВР України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

5. Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид.наук: спец. 12.00.03 / О.І. Антонюк. - Х., 2004. - 20 с.

6. Колесов А.П. Гражданско-правовые способы защиты корпоративных прав и интересов: автореф. диcс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / А.П. Колесов. - М., 2008.

7. Кулик А.А. Корпоративные права в системе гражданских прав: автореф. диcс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / А.А. Кулик. - М., 2009.

8. Закон України "Про господарські товариства" від від 19.09.1991р.

9. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436- IV.

Размещено на Allbest.ru