Політична система суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична система суспільства

1. Становлення теорії політичної системи

Глибоке обґрунтування й широке поширення поняття "політична система" одержало лише в середині XX ст.

Слід зауважити, що створення теорії політичних систем породжено самою логікою розвитку політичної науки. Здобуття політологією самостійного наукового статусу, безумовно, пов'язане з поширенням біхевіористського підходу, на базі якого проводилися численні дослідження всіляких політичних феноменів. У результаті виникли колосальні обсяги емпіричної інформації, що описували окремі види політичного поведінки, політичні інститути й організації.

Таким чином, головною передумовою розробки теорії політичної системи була необхідність систематизації цієї інформації, створення теоретичних підвалин, що представляють політичне життя як щось цілісне.

Тобто, впровадження цього поняття в політологічний лексикон з'явилося є реакцією на вузько емпіричний підхід до політики й було викликано прагненням до її цілісного сприйняття. Значний імпульс розробку теорії політичних систем дав системний підхід, у витоків якого були біологія й загальна теорія систем Лео фон Берталанфі. В царині соціальних наук вперше системний підхід використав Талкотт Парсонс, їм була запропонована теорія соціальних систем. Він виділив у суспільстві такі досить самостійні системи як економічна, духовна та політична, які розрізняються за своїми функціями.

Економічна система орієнтована на адаптацію суспільства до навколишнього середовища, духовна система - на підтримку устояного способу життя, виховання, розвиток суспільної свідомості, раціоналізацію конфліктів. політичний держава буржуазний демократичний

Призначення політичний системи в інтеграції суспільства, забезпеченні ефективної загальної діяльності й реалізації загальних цілей.

Але ретельної розробки дане поняття у Парсонса не одержало. Це було зроблено пізніше в роботах американських політологів Дэвіда Істона й Габріэля Алмонда, загальновідомих засновників теорії політичних систем.

Загально прийнятою є думка, що першим політологом, що описав політичне життя із системних позицій був Д.Істон. У роботах "Політична система"(1953 р.), "Межа політичного аналізу" і "Системний аналіз політичного життя" (1965 р.) він сформулював основи теорії політичної системи.

Створений ним образ політичної системи робить подібним її до організму, що розвивається й саморегулюється, а також реагує на імпульси, які з'являються ззовні. Ця система складається з багатьох частин, поєднаних у одне ціле, і має певні кордони, що відокремлюють її від соціального середовища.

У системи є вхід, на який ззовні надходять імпульси - вимоги й підтримка. На виході системи з'являються політичні рішення, за допомогою яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються різні політичні дії.

Сигнали, що надходять на вхід системи, їхній характер й інтенсивність залежать від здатності системи до задоволення вимог громадян. Підтримка, надавана системі, підсилюється, коли система задовольняє вимоги людей. У противному випадку підтримка системі слабшає, що може привести до часткової або повної кризи політичної системи.

Вимоги й підтримка повинні постійно надходити в систему, інакше вона через недовантаження перестає функціонувати. Втім, надмірні вимоги до системи можуть приводити до її перевантаження й стагнації.

Вимоги займають особливе місце в різноманітній інформації, що надходить до системи й свідчить про очікування, мотиви й інтереси людей. За обсягом вони можуть бути широкими й вузькими. Так, катастрофа на Чорнобильської АЕС стимулювала висування як вузьких вимог (повне закриття даної станції), так і широких - зміна всієї енергетичної політики Радянського Союзу.

Істон розділив вимоги на три групи:

- розподільні (про зарплату й робочий час, про умови одержання освіти, медичних й інших послуг),

- регулюючи (про забезпечення суспільної безпеки, контролі над ринком і виробниками),

- комунікативні (про надання політичної інформації, про демонстрації політичної сили).

Політичні системи по-різному можуть ставитися до вимог, що йдуть від населення.

Демократичні системи зорієнтовані на максимально можливе задоволення вимог громадян, тоталітарні навпаки придушують їх, створюючи образ могутньої влади. Така політика може бути досить ефективною, але за умов зрівняльного розподілу благ і послуг, що формують хоча й невисокий, але стабільний рівень життя.

Крім вимог, на вхід політичної системи надходить і підтримка. Вона може мати вигляд виплаті податків, праці на суспільних роботах або військовій службі, у дотриманні законів й інших політичних норм, участі в голосуванні й інших формах політичної діяльності, увазі до політично інформації, лояльному ставленні до державної влади і її символів.

Функціонування політичної системи має циклічний вигляд.

Через вхід в систему потрапляють вимоги суспільства, на підґрунті яких вона постійно приймає рішення, що з'являються виході система. Політичні рішення для громадян мають зобов'язуючий характер (тобто вони йми обов'язково приймаються), на підставі цих рішень відбувається авторитарний розподіл цінностей та дії, що формують різні типи поведінки громадян. В результаті реалізації цих рішень змінюється ситуація у суспільстві, що, по-1-е, формує підтримку системи, якщо її рішення задовольняють попередні вимоги громадян, а, по-2-е, призводить до виникнення нових вимог. Вихідні дії політичної системи, по Істону, обумовлені головним призначенням і самою авторитарною природою політичної влади.

На відміну від Істона, Г.Алмонд більше зосередився на зовнішніх зв'язках і взаємодіях політичної системи із зовнішнім середовищем, давши іншу інтерпретацію політичної системі в статті "Порівняльні політичні системи", що була опублікована в 1956 р.

Замість понять "інститут", "організація", "група" він використовує поняттю роль, що є для нього базовим, під яким він розуміє формальні й неформальні взаємодії. На його погляд, політична система - це різні форми як державного, так і недержавного політичного поводження, в аналізі яких виділяються два рівні - інституційний та орієнтаційний. Якщо перший переважно зосереджений на дослідженні політичних інститутів, то другий має на увазі вивчення оріентацій, які утворять політичну культуру.

Слід мати на увазі, що ті концепції політичних систем, що виникли згодом були лише інтерпретаціями теорію Істона, з точки зору різних підходів (наприклад, К.Дойч застосовуючи кібернетичний підхід до політичної системи вподібнює її обчислювальній машині, а процес прийняття політичних рішень - комп'ютерним операціям).

Найбільш інноваційним використанням ідеї теорії Істона було створення теорії зовнішньополітичних систем Г.Паэлла і М.Каплана.

Подальший розвиток теорії політичних систем пішов по лінії подолання деяких недоліків моделі Д.Істона. Її принципова особливість полягає в тому, що вона кваліфікує рішення політичної системи як реакцію на зовнішні вимоги. У цьому є своя правда, тому що багато політичних рішень приймається у відповідь на вимоги громадян. Але такий підхід перебільшує реактивність політичної системи, занадто тісно "зав'язує" її функціонування із середовищем, недооцінює її самостійність.

Уряд вирішує безліч питань, що не мають нічого спільного з інтересами громадян. На підґрунті такого підходу неможливо пояснити рішення уряду про початок війн (в'єтнамської, афганської або іракської), у яких народ ніяк не зацікавлений, так і всілякі непопулярні політичні акції, ніяк не продиктовані сигналами ззовні. У результаті у 70-х рр.. виникла ідея доповнити модель Істона, так званим, "внутрішнім входом", на який подаються імпульси від правлячої еліти, що приймає рішення.

На адресу теорії Істона висловлювалися й докори із приводу її консерватизму, обумовленого провідною орієнтацією системи на збереження стабільності й стійкості. Надалі дослідження політичних систем більше зосередилися на вивченні проблем політичного розвитку, модернізації, розширення числа функцій і включення їх у зв'язок з розвиненістю системи.

2. Структура і функції політичної системи

Політична система суспільства - це сукупність політичних інститутів (державна установ, політичних партій, рухів та об'єднань), ролей, статусів, процесів, а також норм, цінностей і традицій, в рамках яких відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна влада.

Політична система суспільства безпосередньо пов'язана з соціально-економічним та соціокультурним підґрунтям суспільства, відображує всі властиві суспільству суперечності та служить цілям збереження його єдності. Структура політичної системи суспільства складається з 5 підсистем.

Структура політичної системи суспільства:

1. інституційна підсистема складається з політичних інститутів, кожен з яких у свою чергу є складною системою державних, партійних і суспільно-політичних організацій, що мають поділ на приватні компоненти;

2. нормативно-регулятивна підсистема утворюється всілякими як законодавчо закріпленими, так і незакріпленими нормами (тобто мораллю, ритуалами і традиціями), які регулюють політичне життя суспільства;

3. функціональна підсистема виражається в напрямах політичній діяльності, в політичних процесах, а також в способах і методах здійснення державної влади;

4. комунікативна підсистема охоплює всілякі форми взаємодії, як усередині політичної системи суспільства (наприклад: між партіями і державою), так і між політичними системами різних країн;

5. ідеологічна підсистема включає сукупність політичних ідей, теорій і концепцій, в рамках яких протікає політичне життя суспільства.

Класична типологія і характеристика функцій політичної системи суспільства була дана Г.Алмондом в роботі «Політика регіонів, що розвиваються» (1971 р.), де їм були визначені перші чотири функції як ті, що входять і три наступні як ті, що виходять.

Функції політичної системи суспільства:

1. політична соціалізація індивідів і рекрутування еліти;

2. артикуляція інтересів виражається в пред'явленні вимог до тих, хто ухвалює політичні рішення;

3. агрегація інтересів відбувається у формі узагальнення і узгодження вимог і перетворення їх в політичні позиції і платформи;

4. політична комунікація здійснюється у формі різних взаємодій між елементами політичної системи суспільства;

5. нормотворчість;

6. застосування правив і норм;

7. контроль за дотриманням правив і норм.

3. Типологія політичних систем

Довгий час розробці типології політичних систем перешкоджав нормативний підхід, та пануючі на його підставі уявлення про представницьку демократію як ідеальний лад. При цьому недемократичні системи або антидемократичні риси західних і східних систем сприймалися як ненормальні, тобто, як ті що відхиляються від ідеалу. Лише пізніше сформувалося багатомірне сприйняття політики, яке дає змогу враховувати різні типи політики, різні форми політичних систем, що відрізняються друг від друга об'єктивно й закономірно існуючими культурними й соціально-історичними особливостями. Тільки на такій основі й можлива розробка справді наукової типології політичних систем.

Типологія систем, створена на основі марксистського підходу, опирається на такі критерії, як тип формації й характер соціально-економічної структури відповідно, виділяються рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична політичні системи.

Кожне із цих назв указує не тільки на формаційний тип системи, але й на правлячий клас - рабовласників, феодалів, буржуазію, пролетаріат. Особливістю даної типології є досить тверде противопоставленністья кожного з виділених типів один одному.

Більшим різноманіттям відрізняються класифікації політичних систем, розроблені немарксистськими авторами й засновані на значно більшому числі критеріїв.

Досить поширений розподіл політичних систем на демократичні, тоталітарні й авторитарні, засноване на характері політичного режиму. У демократичній системі діють механізми контролю громадян за владою, сфери дії якої обмежені. У тоталітарних системах влада панує над індивідом, над суспільством, різко обмежує права й своболи громадян. Тут політичний розвиток пов'язується з процесом демократизації - переходом від тоталітарних або авторитарних систем до демократичної.

Не менш поширений поділ політичних систем на традиційні й модернізовані. В основі традиційних систем лежить нерозвинене громадянське суспільство, слабка диференціація політичних ролей, харизматичний спосіб обґрунтування влади. У модернізованих сучасних системах існує розвинене громадянське суспільство, чітка диференціація політичних ролей, раціональний спосіб обґрунтування влади. Процес політичного розвитку з цієї точки зору виглядає як модернізація - перехід від традиційних систем до модернізованих.

Типологія, запропонована Г.Алмондом, опирається на різні політичні культури з виділенням чотирьох типів - англо-американської, континентально-європейської, доіндустріальної і частково індустріальних, тоталітарної політичних систем.

Англо-американська система гомогенна, характеризується орієнтацією на свободу особи, добробут і безпеку. Ці цінності поділяються більшістю населення. Для неї властива спеціалізація політичних відносин на виконанні різними політичними інститутами (партіями, групами інтересів) лише своїх особливих функцій. Влада тут розподілена між різними ланками системи.

Континентально-європейські системи гетерогенні, відрізняються фрагментарністю політичної культури, яка має в цілому загальну базу. Для них характерне співіснування старих і нових культур, нерівномірний розвиток окремих субкультур.

Доіндустриальні й частково індустріальні політичні системи також мають змішану політичну культуру. У них вище рівень насильства, породжуваний труднощами комунікації й координації. Необхідність у застосуванні насильства викликається наявністю різко розбіжних політичних орієнтацій, що породжує бар'єри при їхніх узгодженнях. Поділ влади нечіткій, окремі елементи політичної системи можуть привласнювати собі функції інших інститутів.

У тоталітарних політичних системах, політична самодіяльність і добровільні асоціації заборонені, комунікації контролюються державою. Переважає примусовий тип політичної активності. Влада концентрується в руках бюрократичного апарата, контрольованого монолітною партією.

Залежно від орієнтації на стабільність або зміни політичні системи підрозділяються на консервативні, що зберігають і підтримують установлений порядок, і ті що трансформуються, тобто сприяють суспільним перетворенням. Останні відрізняються більшим динамізмом, орієнтацією на проведення реформ. Із цього погляду політична система, що існувала в нашій країні при М.С.Хрущові, може бути віднесена до типу тих, що трансформується, а прийдешня їй на зміну політична система, що діяла за часів Л.И.Брежнєва, мала більш консервативний характер.

Размещено на Allbest.ru