Правове регулювання сумісництва та суміщення професій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на

Доповідь з Трудового права на тему:

Правове регулювання сумісництва та суміщення професій в Україні

Київ - 2014

Законодавство про суміщення та сумісництво професій складалося поступово протягом багатьох років, що було пов'язано, насамперед, з тим, що такі форми організації праці були недостатньо випробувані на практиці. Тому, перед сучасною наукою трудового права України виникла потреба вдосконалення правового регулювання трудових правовідносин, що виникають за умов сумісництва та суміщення професій.

Сумісництво та суміщення професій (посад) має велике соціальне та економічне значення. Головною метою укладення трудових договорів з умовою роботи про суміщення професій є ефективніше використання трудових ресурсів і підвищення продуктивності праці, а впровадження такої форми організації праці, як сумісництво, надає працівникам можливість застосовувати свої здібності у декількох сферах суспільного виробництва одночасно, це також дозволяє поліпшити життєвий рівень шляхом розширення джерел матеріального доходу і створює умови для більш повного розвитку професійних та інтелектуальних здібностей працівника.

Суміщення слід відрізняти від сумісництва, оскільки це різні поняття, які регулюються різними нормами законодавства про працю.

Так, поняття сумісництва трактується пунктом 1 «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 №43: сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом [2].

Кодекс законів про працю України не містить визначення сумісництва. Лише ч. 2 ст. 21 КЗпП передбачає, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. З працівником, який працює за сумісництвом, укладаються окремі трудові договори: за основною роботою і за сумісництвом. Робота за сумісництвом може виконуватися працівником як за місцем основної роботи (внутрішнє сумісництво), так і в іншого роботодавця (зовнішнє сумісництво).

На відміну від сумісництва, додаткова робота у порядку суміщення професій провадиться працівниками за одним трудовим договором, на одному підприємстві, в установі, організації поряд з основною роботою і в межах установленої тривалості робочого дня.

Кодекс законів про працю не містить визначення суміщення професій (посад). Лише зі змісту ст. 105 КЗпП України можна зробити висновок, що суміщення -- це виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи. Головною передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.

Cуміщення професій (посад) застосовується також при розширенні зон обслуговування або збільшенні обсягу виконуваних робіт. Однак, правила про суміщення не поширюються на керівників підприємств, установ, організацій, їх заступників і помічників; головних спеціалістів; керівників структурних підрозділів, відділів, цехів, служб.

За суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника провадиться доплата (ст. 105 КЗпП). Розміри доплат встановлюються на умовах, передбачених у колективних договорах. Доплати одному працівнику за суміщення професій (посад) максимальними розмірами не обмежуються і визначаються наявністю одержаної економії за тарифними ставками і окладами суміщуваних посад працівників, а за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника -- до 100 відсотків тарифної ставки тимчасово відсутнього працівника.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 року, для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно. Сумісництво, як правило, практикується у тих випадках, коли немає можливості прийняти на вакантну посаду працівника відповідної кваліфікації, не зайнятого на іншій роботі та якщо на роботі за сумісництвом не потрібне навантаження в повний робочий день.

Додаток до «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» № 43, яке регулює умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, містить Перелік робіт, які не є сумісництвом, а саме:

· літературна робота, в тому числі робота по редагуванню, перекладу та рецензуванню окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару;

· технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці;

· педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік;

· виконання обов'язків медичних консультантів установ охорони здоров'я в обсязі не більш як 12 годин на місяць з разовою оплатою праці;

· керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих cпеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та учбових закладів, з оплатою їх праці в розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом;

· проведення консультацій науковими працівниками науково-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здоров'я в лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 годин на рік з погодинною оплатою праці.

Проте, законодавство встановлює ряд обмежень для укладення трудового договору із сумісниками. Так, Законом України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" забороняється державним службовцям займатися підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, де вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики). Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" передбачено, що не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) [3].

Також керівники державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами можуть запроваджувати обмеження на сумісництво щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаються на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, і вагітних жінок.

Цією ж постановою обмежено тривалість роботи за сумісництвом. Вона не може тривати більше 4 годин на день або повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться їм на загальних підставах відповідно до Закону України від 15 листопада 1996 р. "Про відпустки".

Також відповідно до зазначеного Положення про умови роботи за сумісництвом працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред'явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред'явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку, але законодавством України не передбачено пред'явлення трудової книжки при влаштуванні на роботу за сумісництвом. Оскільки трудова книжка зберігається за місцем основної роботи працівника протягом усього періоду його роботи на вказаному підприємстві і видається лише під час звільнення працівника, то її видача працівникові в період роботи неможлива. Однак, якщо працівник усе-таки хоче при влаштуванні на роботу за сумісництвом пред'явити свою трудову книжку, в яку, наприклад, внесено записи про його кваліфікацію чи трудові досягнення, роботодавець за основним місцем роботи на вимогу працівника зобов'язаний видати йому завірену виписку з трудової книжки [6, п. 2.7]. Якщо працівник виявив бажання внести запис у трудову книжку про роботу за сумісництвом, він звертається до кадрової служби за основним місцем роботи, яка на підставі завіреної довідки з підприємства, де він працює за сумісництвом здійснює цю процедуру [6, п. 2.14].

Після надання всіх необхідних документів з працівником укладається трудовий договір та оформляється наказ по підприємству про прийняття його на роботу за сумісництвом, у якому обумовлюється режим роботи та порядок оплати праці. Відпрацьований час відображатиметься в табелі обліку робочого часу підприємства, відповідно до якого нараховуватиметься заробітна плата. робота сумісництво правовий регулювання

При суміщенні ж, окремий трудовий договір з працівником не укладається, лише видається по підприємству наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням. У табелі обліку робочого часу робота за суміщенням професій (посад) не відображається -- для нарахування доплати за суміщення достатньо виданого наказу. Запис у трудову книжку про роботу за суміщенням не вноситься.

Суміщення відрізняється від сумісництва за наступними ознаками.

1) при суміщенні робота виконується в межах одного трудового договору, а при сумісництві укладається кілька трудових договорів;

2) суміщення можливе лише за місцем основної роботи, тоді як працювати за сумісництвом можна на тому ж або на іншому підприємстві;

3) суміщувана робота виконується в межах робочого часу, а сумісництво відбувається тільки у вільний від основної роботи час;

4) працівники, які працюють за сумісництвом , одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст. 102-1 КЗпП, ст. 19 ЗУ «Про оплату праці»), а за суміщенням провадиться доплата (ст. 105 КЗпП).

5) відпустка на роботі за сумісництвом надається тривалістю, передбаченою для посади, за якою працівник працює за сумісництвом і одночасно з відпусткою за основним місцем роботи, а за суміщенням окремо не надається. Доплата за суміщення включається в розрахунок середньої заробітної плати при розрахунку заробітної плати за час відпустки за основною посадою.

Отже, не зважаючи на те, що на перший погляд суміщення та сумісництво професій (посад) можуть здаватися тотожними поняттями, аналіз законодавства України свідчить про те, що це різні категорії, якими оперує трудове законодавство. Їх не можна ототожнювати, адже вони містять суттєві відмінності і регулюються різними нормами законодавства України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2014 р.: (офіц.текст). - К.:ПАЛИВОДА А.В., 2014. - 120 с. ;

2. Закон України «Про державну службу» Верховна Рада України; Закон від 16.12.1993 № 3723-XII;

3. Постанова Кабінету Міністрів України "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" від 3 квітня 1993 р. № 245;

4. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України №43 від 28 червня 1993 року;

5. Додаток до «Положення про умови роботи та сумісництвом…» від 28 червня 1993 року № 43 «Перелік робіт, які не є сумісництвом»;

6. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58;

7. Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / В. Г. Ротань, І. В. Зуб, Б. С. Стичинський. - [8-е вид, доп. і перероб.]. - К. : Видавництво А.С.К., 2007. - 944 с.

Размещено на Allbest.ru